8. міжнародна економічна інтеграція

Співдружність незалежних держав (СНД)

• 
  обов'язкове виконання взятих на себе у рамках СНД міжнародних обов'язків;
  
• 
  невтручання у внутрішні справи;
  
• 
  дотримання територіальної цілісності та недоторканість границь СНД;
  
• 
  обов'язкове дотримання міжнародних норм у галузі прав людини та основних принципів щодо прав національних меншин;
  
• 
  об'єктивне представлення суспільно-політичного життя у засобах масової інформації держав-членів, недопущення розповсюдження повідомлень, які можуть спричинити міжнаціональні конфлікти;
  
• 
  заборона діяльності політичних партій та угруповань, що основані на ідеях фашизму, расизму, міжнародних конфліктах тощо.
  

1. 
   Рада глав держав;
   
2. 
   Рада глав урядів;
   
3. 
   Міждержавний економічний комітет;
   
4. 
   Рада міністрів іноземних справ;
   
5. 
   Рада міністрів оборони;
   
6. 
   Верховне командування об'єднаних збройних сил СНД;
   
7. 
   Рада керуючих прикордонними військами;
   
8. 
   Міждержавний банк;
   
9. 
   Виконавчий секретаріат.
   

• 
  формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин;
  

• 
  забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб'єктів;
  

• 
  реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань. Домовленості країн у межах Економічного союзу СНД зорієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Зокрема, перспективним планом інтеграційного розвитку СНД передбачається створення зони вільної торгівлі; митного та платіжного союзів. З 1994 p. діє Міждержавний економічний комітет (МЕК), до президії якого ввійшли віце-прем'єри країн-учасниць. Робочим органом МЕК є Колегія з уповноваженими представниками від кожної країни. Найбільша інтеграційна динаміка притаманна взаємовідносинам Росії, Білорусі і Казахстану (договір 1994 - 1995 pp. про вільну торгівлю і митний союз) з підключенням Туркменистану та Узбекистану.
  

• 
  політичне визначення України;
  
• 
  забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;
  
• 
  безумовне виконання міжнародних зобов'язань, особливо в сфері прав людини; запровадження прийнятної форми громадянства;
  
• 
  перегляд існуючої практики політичних зв'язків із державами колишнього СРСР;
  
• 
  пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;
  
• 
  формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.
  

• 
  економічному та інституційному забезпеченню суверенітету;
  
• 
  оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;
  
• 
  розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;
  
• 
  оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
  
• 
  запровадженню національної грошової одиниці з включенням її в систему міжнародних розрахунків;
  
• 
  розв'язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.
  

• 
  відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України;
  
• 
  формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;
  
• 
  розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.
  

• 
  розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації);
  
• 
  розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.
  

• 
  відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету;
  
• 
  нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів;
  
• 
  нерозвиненість ринкових відносин;
  
• 
  інерція погіршення економічного стану;
  
• 
  запас соціальної витримки населення, який виснажується.
  

• 
  збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;
  
• 
  розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;
  
• 
  конкурентоспроможність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;
  
• 
  негативний досвід інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.
  

• 
  через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;
  
• 
  через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації
  
• 
  східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури.
  

• 
  велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів (понад 60%);
  

• 
  диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних і кабельних виробах, продукції текстильної, целюлозно-паперової та медичної промисловості лише наполовину; відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо;
  

• 
  незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі; питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинених країнах вона досягає 50-60%).
  

• 
  науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткої за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;
  

• 
  підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;
  

• 
  формування умов для соціальне орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.
  

• 
  переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;
  
• 
  нераціональність товарної структури імпорту;
  
• 
  деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;
  
• 
  вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу України.
  

• 
  неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торгівлі;
  
• 
  велика зовнішня заборгованість, в тому числі пов'язана з експортно-імпортною діяльністю останніх років;
  
• 
  відсутність власної національної валюти і неможливість ефективного валютного контролю;
  
• 
  недієва система митного контролю;
  
• 
  неврегульованість торговельно-економічних відносин з країнами «ближнього зарубіжжя», і насамперед з Росією;
  
• 
  нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі інформаційної;
  
• 
  кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічної діяльності.