|
|
Скачати 167.85 Kb.
|
Тема 14: Міжнародні фінанси
1. Сутність і структура міжнародних фінансів Виникнення й розвиток міжнародних фінансів обумовлене широким розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, які супроводжуються глобалізацією економічних зв'язків, широкомасштабним переміщенням капіталів, об'єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі. Міжнародна фінансова інтеграція визначає напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, впливає на формування принципів податкової і бюджетної політики, на стратегічні фінансові інтереси усіх країн і певних регіонів. Міжнародні фінанси - це сукупність перерозподільних відносин, які виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Таким чином, за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Це одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування й розвиток яких пов’язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв’язків. Міжнародні фінанси є самостійною та надзвичайно складною економічною категорією. Як економічна категорія міжнародні фінанси – це сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв'язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства через дію ринкового та неринкового механізмів. З інституційного погляду, міжнародні фінанси – сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інститутів, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків. У сфері міжнародних фінансів виділяють дві групи суб'єктів: 1) національні суб'єкти – держави, підприємства і громадяни; 2) наднаціональні суб'єкти – міжнародні організації та міжнародні фінансові інститути. Міжнародні фінансові відносини є досить складною та розгалуженою системою руху валютно-фінансових потоків, які можна згрупувати за такими напрямами: - взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн; - взаємовідносини держави з юридичними й фізичними особами інших країн; - взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями; - взаємовідносини держави та суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інститутами. До складу міжнародних фінансів входять: - міжнародні розрахунки; - міжнародні організації; - міжнародні фінансові інститути; - міжнародний фінансовий ринок. Міжнародні розрахунки являють собою систему механізмів реалізації грошових вимог і зобов’язань, що виникають між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин. Необхідність міжнародних розрахунків обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капіталу, міграційними процесами тощо. Основними формами міжнародних розрахунків виступають: 100-відсотковий авансовий платіж, акредитив, інкасо, відкриті рахунки. 1. 100-відсотковий авансовий платіж у розмірі повної вартості товару є найбільш вигідною формою розрахунків для експортера та найменш вигідною – для імпортера. Він здійснюється за допомогою банківського переказу або чеку. 2. Акредитив – розрахунковий або грошовий документ, що являє собою доручення однієї кредитної установи іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів сплату за товари чи послуги або доручення на видачу пред'явникові акредитиву певної суми готівки. Для експортера акредитив – дуже вигідна форма розрахунків, оскільки є гарантією банку, який його відкрив (для підтвердженого акредитиву – банку, який його підтвердив); при цьому платіж здійснюється відразу ж після постачання товару і пред'явлення банку відповідних документів. Імпортер отримує гарантію того, що платіж буде проведений, тільки після пред’явлення експортером товарних документів, які засвідчують відвантаження товару. Нормативною базою для оформлення акредитивів є Універсальні правила і звичаї для документарних акредитивів у редакції 1983 року, видані Міжнародною торговою палатою. 3. Інкасо – банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на підставі розрахункових документів належні клієнтові кошти від платника (імпортера) за відвантажені імпортеру товари або надані послуги та зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера. Ця операція регулюється Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1978 року, виданими Міжнародною торговою палатою. 4. Відкритий рахунок – найменш вигідна для експортера форма розрахунків, оскільки не дає йому ніяких гарантій своєчасного отримання платежу. Експортер поставляє покупцеві товар разом з товаророзпорядчими документами і записує в своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого покупцю рахунку суму поставки. Імпортер записує суму поставки в кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого в контракті терміну імпортер повинен сплатити вартість товару за допомогою банківського переказу, чека або векселя з терміном платежу після пред'явлення. Після оплати сторони здійснюють у своїх бухгалтерських документах зворотні записи. Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням функцій, визначених їх статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється за допомогою фондів грошових коштів, які формуються цими організаціями. Міжнародні фінансові інститути створюються на світовому та регіональному рівнях для сприяння економічному розвитку країн - засновників цих організацій. Їх основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитній основі для здійснення важливих економічних проектів. До міжнародних фінансових інститутів відносяться МВФ, група Світового Банку (МБРР, МАР, МФК, МАГІ, МЦУІС) і Банк міжнародних розрахунків (МБР). До регіональних фінансових інститутів відносяться: ЄБРР, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Лондонський і Паризький клуб кредиторів та ін. Міжнародний фінансовий ринок виник в середині ХХ століття для того, щоб за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів в деяких країнах забезпечити їх міждержавний перерозподіл для стійкого економічного розвитку світового господарства та отримання від цих операцій певного доходу. Нині міжнародні фінансові ринки – це великі фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. З функціональної точки зору – це система акумуляції та перерозподілу світових фінансових потоків з метою безперервного й рентабельного відтворення. З інституційної точки зору – це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових і валютних бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків. Найбільш великі світові фінансові центри – Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт, Сінгапур та ін. Поява фінансових центрів на периферії світового господарства, таких як Багамські Острови, Сінгапур, Сянган (Гонконг), Панама, Бахрейн та ін., обумовлено низьким рівнем оподаткування, невисокими операційними витратами, незначним державним втручанням, ліберальним валютним законодавством. Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами в іноземній для цієї держави валюті, дістали назву фінансових центрів "оф-шор". Такі фінансові центри служать також "податковою гаванню", оскільки операції на них не обкладаються місцевими податками і вільні від валютних обмежень. Міжнародний фінансовий ринок включає: - міжнародний ринок грошей (валютний ринок); - міжнародний ринок кредитних ресурсів; - міжнародний ринок цінних паперів. Ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів у фінансовій літературі часто називають ринком капіталів. Міжнародні валютні ринки – це механізм купівлі-продажу іноземної валюти або цінних паперів, вартість яких обчислюється в іноземній валюті, на основі попиту та пропозиції. Є світові та регіональні міжнародні валютні ринки. Учасниками міжнародних валютних ринків є банки, брокерські фірми, транснаціональні корпорації (ТНК), транснаціональні банки (ТНБ). Інструментами валютних операцій є банківські перекази – поштові, телеграфні, у тому числі з використанням електронної техніки (Рейтер-ділинг, Телерейт), телефаксу й телефону. Банки, яким довірено право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими або валютними банками. Уповноважені банки використовують дві форми вивезення капіталу: відкриття за кордоном своїх філій та прийняття пайової участі в капіталі іноземного банку. Міжнародний ринок кредитних ресурсів – це специфічна сфера руху коштів між країнами. На міжнародний кредит впливають такі чинники, як платіжний баланс, розмір відсоткової ставки, вид валюти, курс валюти, рівень рентабельності кредитних операцій та ін. З інституційної точки зору міжнародний ринок кредитних ресурсів є сукупністю установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух капіталів у сфері міжнародних економічних відносин (МЕВ). У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми, страхові компанії. Міжнародний кредит виконує такі функції: - забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів; - сприяє процесу накопичення у межах світового господарства; - прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) у світовому масштабі. Міжнародні кредити бувають різних видів, форм і варіантів кредитування. Залежно від суб'єкта кредитування кредити підрозділяються на приватні, урядові та кредити міжнародних фінансових організацій. Залежно від терміну надання кредити підрозділяються на коротко-, середньо- й довгострокові. Міжнародні кредити поділяються також на забезпечені та банківські. Забезпечені кредити надаються під цінні папери, нерухомість, товарні документи тощо. Банківські кредити надаються надійним позичальникам під вексель. За призначенням міжнародні кредити поділяються на зв'язані та фінансові. Зв'язані мають виключно цільовий характер, тобто спрямовуються на придбання певних товарів або послуг. Фінансові кредити не мають цільового призначення і можуть бути використані позичальником за будь-яким цільовим спрямуванням, включаючи погашення заборгованості з раніше отриманих кредитів, на капітальні вкладення, інвестування в цінні папери тощо. У міжнародній банківській діяльності з метою страхування поширена практика надання синдикованих кредитів – це кредити, які надаються двома або більше кредиторами, тобто банківським синдикатом, одному позичальникові. Для надання такого кредиту банки об'єднують на певний термін свої тимчасово вільні кошти. Міжнародний ринок цінних паперів – це теж форма мобілізації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Він став розвиватися в другій половині ХХ століття, коли багатьма національними законодавствами було зняте обмеження на вивезення капіталу. На міжнародному ринку цінних паперів здійснюється торгівля іноземними цінними паперами (іноземними облігаціями, іноземними акціями), єврооблігаціями, євроакціями, євровекселями, фінансовими деривативами (похідними цінними паперами). Іноземні облігації – це боргові цінні папери, емітовані нерезидентами в національному фінансовому центрі і в національній валюті. Валюта їх емісії є іноземною для емітента, а їх розміщення здійснюється на одному з національних ринків. На ринках іноземних облігацій інвесторами виступають переважно страхові компанії, ощадні банки та пенсійні фонди. Емітентами ж іноземних облігацій виступають тільки розвинені країни, зокрема США, Японія, Швейцарія. Єврооблігації – боргові цінні папери на пред'явника, які випускаються позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової (або середньострокової) позики на євроринку. Основними особливостями позик за допомогою єврооблігацій є: - єврооблігації розміщуються, як правило, одночасно на фінансових ринках декількох країн, на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик; - єврооблігації купуються інвесторами різних країн на базі котирувань їх національних бірж; - емісія єврооблігацій меншою мірою, ніж емісія іноземних облігацій, регулюється державою; - валюта єврооблігації не обов'язково має бути національною грошовою одиницею емітента або інвестора; - єврооблігації, як правило, - цінні папери на пред'явника з фіксованою відсотковою ставкою; - гарантійне розміщення єврооблігацій здійснює емісійний транснаціональний синдикат; - процентна виплата по єврооблігації не оподатковується, на відміну від звичайних облігацій. Ринок єврооблігацій – важливе джерело фінансування середньо- й довгострокових інвестицій транснаціональних корпорацій. Держави використовують єврооблігаційні позики для покриття дефіцитів державних бюджетів і рефінансування раніше отриманих позик. Євроакції – це пайові цінні папери, які емітуються міжнародними кредитно-фінансовими інститутами і розміщуються одночасно на різних ринках. Цей вид цінних паперів з'явився на початку 1980-х років на додаток до облігацій, які конвертувалися в акції, та іноземних акцій. Іноземні акції були двох видів: акції, які емітувалися й котирувалися в іноземному фінансовому центрі, та акції, які продавалися в різних країнах, але котирувалися тільки в країні емісії. На відмінність же від іноземних акцій, євроакції продаються на євроринках і котируються в будь-якому фінансовому центрі (переважно в Лондоні, а також в Люксембурзі та Сінгапурі). Продаж їх здійснюється міжнародними банківськими синдикатами за євровалюти (валюти європейських держав). Прагнення інвестиційних банків до усунення підвищених ризиків в умовах наростання нестабільності на фінансових ринках і глобальних кризових явищ привело до виникнення програм випуску євронот, які відносяться до короткострокових боргових цінних паперів євроринку (євровекселів). Євроноти – це 1-6-місячні векселі або депозитні сертифікати (з терміном обігу від 7 до 365 днів), які випускаються першокласними позичальниками за межами країни походження валюти у рамках середньострокових кредитних програм з банківською гарантією (підтримкою) розміщення. 2. Фінанси міжнародних організацій У результаті об'єктивних тенденцій розвитку людства зростає кількість проблем, які одна окремо взята держава не в змозі вирішити без постійної співпраці з іншими країнами через функціональну діяльність міжнародних організацій. Сутність їх діяльності полягає у вирішенні тактичних і стратегічних завдань співпраці. Міжнародна організація – це створене на підставі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, яке має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб'єктністю і функціонує на основі міжнародного права. Міжнародні організації взаємодіють з урядами окремих держав щодо формування своїх бюджетів або цільових фондів. Отримані кошти використовуються відповідно до затвердженого бюджету на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їх апарату і на фінансову допомогу окремим країнам. Відповідно, будь-яка країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, які так чи інакше стосуються даної країни або розповсюджуються на неї. Важлива відмітна характеристика міжнародних організацій – існування постійних компетентних органів з відповідними функціями й порядком функціонування. Їх створюють, як правило, на основі багатосторонньої міжнародної угоди, доповненої цілим рядом угод, що регламентують мету, завдання, структуру і концепцію органів, членство, права й обов'язки членів організації, процедуру роботи та ін. Найбільш значною міжнародною організацією є ООН. Офіційною датою створення Організації Об'єднаних Націй (ООН) є 24 жовтня 1945г., коли державами був ратифікований Статут Організації. «Об'єднані Нації» - це назва, запропонована президентом США Франкліном Д. Руз-вельтом. Вперше воно прозвучало під час другої світової війни в «Декларації Об'єднаних Націй» від 1 січня 1942 р., підписаній представниками 26 держав. Статут ООН був розроблений представниками 50 країн на Конференції ООН, що відбулася в 1945г. (25 квітня - 26 червня) у Сан-Франциско та була присвячена створенню даної міжнародної організації. В основу її роботи були покладені пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії і США в Думбартон-Оксі в серпні - жовтні 1944 р. Статут був підписаний 26 червня 1945г. представниками 50 країн; Польща, не представлена на Конференції, підписала його пізніше. Таким чином, до складу ООН спочатку входила 51 держава. Основними цілями ООН, викладеними в Статуті цієї Організації, є: • підтримувати міжнародний мир і безпеку; • розвивати дружні відносини між націями на основі пошани принципу рівноправ'я і самовизначення народів; • здійснювати міжнародну співпрацю у вирішенні проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру і дотримання прав людини і основних свобод; • бути центром для узгодження дій націй в досягненні загальних цілей. Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які приймають на себе зобов'язання, що містяться в Статуті ООН, і які, на думку Організації, можуть і бажають ці зобов'язання виконувати. Нові члени приймаються Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Статут передбачає припинення здійснення прав і привілеїв держави-члена або його виключення зі складу ООН за порушення принципів Статуту, але такі дії з моменту створення Організації ніколи не застосовувалися. В ООН функціонують шість головних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна й Соціальна Рада, Рада з опіки, Міжнародний Суд (Гаагзький трибунал), Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН. Економічна діяльність ООН включає чотири основних напрями: 1) вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем; 2) сприяння економічному співробітництву країн з різними рівнями соціально-економічного розвитку; 3) сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються; 4) вирішення проблем регіонального економічного розвитку. Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів. Регулярний бюджет по програмах ООН затверджується Генеральною Асамблеєю раз у два роки. Бюджет представляється Генеральним секретарем ООН на розгляд комітету експертів – Консультативному комітету з адміністративних і бюджетних питань. Аспекти, що стосуються програм, розглядаються Комітетом з програми і координації. Основним джерелом коштів для регулярного бюджету є внески держав-членів відповідно до шкали, визначеної Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Комітету з внесків. Головним критерієм, на якому базується шкала внесків, є реальна платоспроможність держав-членів (з урахуванням рівня ВНП і рівня доходів на 1 громадянина даної країни). Тому приблизно 75% доходів регулярного бюджету ООН надходить від 10 найбільш багатих країн. Асамблея встановила максимум у 25% бюджету для будь-якої країни, що робить внесок, і мінімум в 0,01%. У ст.19 Статуту ООН передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в Генеральній Асамблеї. З регулярного бюджету, базу якого складають ці внески, здійснюються витрати на фінансування основних програм, підтримки програм та адміністративної діяльності Організації. Крім регулярного бюджету, для країн-членів встановлюються також внески відповідно до видозміненого варіанту основної шкали для покриття спеціальних нерегулярних витрат, пов'язаних з безпосередньою присутністю сил ООН в тій або іншій країні. Багато інших видів діяльності ООН фінансуються, головним чином, за рахунок добровільних внесків поза регулярним бюджетом. Ці програми і фонди включають: Програму розвитку ООН, Світову продовольчу програму, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Дитячий фонд ООН, Фонд ООН з проблем народонаселення та ін. 3. Міжнародні фінансові інститути Міжнародний фінансовий інститут – це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який в своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів наднаціонального регулювання. Міжнародні фінансові інститути можуть підтримувати взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами держав формуються за двома напрямами: 1) формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн; 2) кредитні взаємовідносини (надання кредитів урядам і їх подальше погашення з виплатою відсотків). Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інститути забезпечують фінансовими ресурсами певні проекти, надають кредити певним підприємствам (як правило, на конкурсній основі). Процес розвитку міжнародних валютний-кредитних відносин історично й об'єктивно характеризувався створенням розгалуженої інституційної структури, до складу якої входять глобальні (Міжнародний валютний фонд (МВФ), Група Світового банку) і регіональні (Європейський банк реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.) фінансові установи. Мета діяльності міжнародних фінансових інститутів – сприяння розвитку зовнішньої торгівлі, міжнародної і регіональної валютно-фінансової співпраці, підтримка рівноваги платіжних балансів країн-членів цих інститутів, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам і гарантування приватних позик за кордоном. Створений в грудні 1945 р., МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією із статусом спеціалізованої установи системи ООН, яка має такі цілі: • сприяти міжнародній співпраці шляхом забезпечення механізму для консультацій і узгоджених дій з міжнародних валютних питань; • сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і тим самим сприяти високому рівню зайнятості й реального доходу, розвитку виробничих можливостей; • сприяти стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам, уникати конкурентного знецінення валют; • сприяти створенню багатобічної системи платежів і переказів по поточних операціях і прагнути до усунення валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі; • тимчасово надавати загальні ресурси Фонду країнам-членам при належних гарантіях, з тим щоб вони могли виправити порушення рівноваги їх платіжних балансів, не удаючись до заходів, що завдають шкоди стабільному розвитку на національному або міжнародному рівнях; • скоротити тривалість і масштаби дефіциту платіжних балансів. МВФ виконує три основні функції: 1) він має стежити за дотриманням кодексу поведінки стосовно політики валютних курсів і обмежень відносно платежів за поточними операціями; 2) він має надавати членам Фонду фінансові ресурси, з тим щоб вони могли дотримуватися кодексу поведінки в той час, коли вони виправляють порушення рівноваги платіжного балансу або прагнуть уникнути таких порушень; 3) він має забезпечити форум, на якому члени Фонду можуть консультуватися одне з одним і співпрацювати з міжнародних валютних питань. Фонд надає фінансові ресурси своїм членам, що зазнають труднощі з платежами, у відповідності з різноманітними заходами і механізмами. У справі надання кредитів своїм членам МВФ керується двома принципами: 1) Пул валют, що є у розпорядженні Фонду, існує для всіх членів Фонду, і тому передбачається, що країна, яка запозичує валюту іншої країни, поверне її, як тільки будуть вирішені її проблеми платежів, з тим, щоб не обмежувати доступ іншим членам до цієї валюти. 2) Перш ніж Фонд надасть будь-які грошові кошти з пулу, член Фонду повинен аргументувати способи вирішення своїх проблем з платежами так, щоб він міг повернути ці гроші до Фонду протягом нормального терміну погашення боргу – в три або п'ять років (в деяких випадках термін погашення може бути продовжений до 10 років). Група Світового банку об'єднує п'ять фінансових установ: • Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), створений в 1945 р.; • Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), створену в 1956 р.; • Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), створену в 1960 р.; • Багатостороннє агентство з питань гарантій інвестицій (БАГІ), створене в 1988 р.; • Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних суперечок (МЦУІС), створений у 1966 р. Загальна мета всіх цих установ полягає в підвищенні рівня життя в країнах-членах шляхом сприяння їх економічному розвитку і спрямуванні фінансових ресурсів з розвинених країн в країни, що розвиваються. Однак разом з тим, кожна з п’яти установ Групи Світового банку була створена для вирішення певних конкретних завдань, тобто кожна з них має свої функції і повноваження. МБРР кредитує уряди країн, що розвиваються, з середнім рівнем доходу; МАР надає кредити на концесійних умовах урядам найбідніших країн; БАГІ надає гарантії від некомерційних ризиків іноземним інвесторам, що спрямовують власні капітали в економіки країн, що розвиваються і є членами Світового банку; МФК сприяє економічному розвитку цих країн шляхом інвестування і кредитування їх приватного сектора; МЦУІС забезпечує сприяння потокам міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з арбітражного розгляду і врегулювання суперечок, що виникли між урядами країн-реципієнтів та іноземними інвесторами, здійснює консультування, наукові дослідження, збирає інформацію про інвестиційне законодавство в різних країнах. Україна стала членом МБРР у вересні 1992 р., в жовтні 1993 р. вона також стала 162 країною - учасницею МФК, а в 1995 р. - повним членом БАГІ. Таким чином, міжнародні фінансові інститути відіграють важливу роль у світовій економіці: забезпечуючи концентрацію та перерозподіл фінансових ресурсів, вони сприяють функціонуванню національних фінансових систем, а їх кредити є важливим джерелом фінансування країн, що розвиваються. |
|
Англомовне навчання за спеціальністю «Фінанси і кредит», спеціалізована програма Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля пропонує здобути ОКР «Бакалавр» зі спеціальності «Фінанси і кредит» за єдиною... |
Дробышевский С. М., Худько Е. В., Великова Е. Е Жук І. Н., Киреева Е. Ф., Кравченко В. В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Під общ ред. І. Н. Жук. Мн.: БГЭУ, 2001. 149... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до виконання курсового проекту «Організація... «Фінанси і кредит», спеціальності 03 05 08 01«Фінанси» / Укл.: Г. О. Партин, Г.І. Кіндрацька, А.І. Ясінська, Задерецька Р.І. – Львів:... |
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові... «Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання |
|
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Робоча програма курсу Міжнародні організації для студентів за напрямом підготовки 030205 – Країнознавство, галузь знань 0302 – Міжнародні... |
Програма матеріалів для вступного іспиту «Фінанси і кредит» Мета проведення вступного іспиту полягає у відборі абітурієнтів, які мають достатній рівень базових питань з теорії... |
|
Програма матеріалів для вступного іспиту «Фінанси і кредит» Мета проведення вступного іспиту полягає у відборі абітурієнтів, які мають достатній рівень базових питань з теорії... |
ТЕМА МІСЦЕВІ ФІНАНСИ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ ... |
|
ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ Д 64 Державні фінанси: Навч посіб для студентів інженерно-економічних спеціальностей, слухачів післявузівської системи навчання,... |
Навчально-методичний посібник для студентів напрямів підготовки 030508 «Фінанси і кредит» «Фінанси і кредит», 030509 «Облік і аудит», 030502 «Економічна кібернетика», 030505 «Управління персоналом та економіка праці» |