Тема. „Бджільництво: історія та сучасність ”

Скачати 0.52 Mb.

Назва	Тема. „Бджільництво: історія та сучасність ”
Сторінка	2/4
Дата	16.03.2013
Розмір	0.52 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4

Видатні пасічники України XVIII –XX ст.

Учень 3.

Петро Прокопович, (1775–1850) — основоположник раціонального бджільництва. Зробив цілу низку видатних винаходів, які мали велике значення для розвитку світового бджільництва. Народився П.Прокопович 10 липня 1775 року в селі Митченки, тепер Бахмацького району Чернігівської області, у сім”ї священика. Батько готував хлопцеві духовну кар”єру. 1786 року Прокопович вступає в Києво-Могилянську академію. Отримавши освіту Петро Іванович читав французькою, німецькою мовами, знав грецьку і латину. Та, вибравши іншу стежину, Прокопович став офіцером-артилеристом, служив під командуванням Суворова. Але воєнна служба була важкою для нього, тому 1789 року Петро Іванович пішов у відставку. Повернувшись у Митченки, зайнявся справою далекою від військової –бджільництвом.

Перше знайомство з бджолами відбулося на пасіці молодшого брата Федора Івановича 1799 року, відтоді бджоли стали єдиною метою його життя. 1800 року він купує десятину землі й розводить бджіл, керуючись лише власними спостереженнями й розмірковуваннями.І аж 1808 року Петро Іванович доводить розплід до 550 бджолиних сімей. Тоді з”явилися перші грошові доходи, а бджоляр купує першу книгу з бджільництва. Його висновок від прочитаного був таким: „…якби я раніше почав читати книги, то я б не створив своєї системи догляду за бджолами…”.

І знову клопітка щоденна праця протягом багатьох років. Довгий час Петро Іванович думав над створенням вулика, бо колоди гальмували розвиток бджільництва. У рік винайдення вулика в Прокоповича на зиму пішло майже 6000 сімей бджіл. І ось за важку працю прийшла винагорода. У Новорічну ніч 1814 року, як потім Прокопович сам зізнався: „…одне Боже милосердя мене осенило і ясною стала будова вулика…”. Наступного дня своїми руками він зробив втулочний вулик і назвав його „Петербург”. Тепер у Петра Івановича був свій вулик і своя система бджільництва. Про це він пише статті в журналах і газетах, звертаючи увагу громади та пасічників.

При зустрічі з пасічниками він переконався, що людям без практичного показу використати розроблений ним вулик було важко. Тоді в Петра Івановича виникає задум організувати при своєму господарстві школу пасічників, вихованці якої поширювали б його знання і винахід. І ось (за підтримки головуючого Вільного зібрання графа Н. Мордвинова, майбутнього обер-прокурора Святійшого Синоду

С. Нечаєва – воєнного губернатора Малоросії князя Н. Репіна-Волконського, місцевої знаті) Прокопович наважується відкрити школу бджільництва.

Першими учнями стали 15 селян із довколишніх сіл, яких прислали на навчання поміщики.

І листопада 1828 року в Митченках було свято. На офіційну церемонію відкриття школи прибули представники влади, громадськості, духовенства, представники Московського товариства сільського господарства, друзі, господарі маєтків і самі учні.

Теоретичні й практичні заняття проводив Петро Іванович, оскільки слухачі були переважно не писемнні, та першого року педагог-бджоляр навчав їх „арабських цифр”, лічби, міри та ваги, множення, ділення і при змозі писати і читати.

На другий рік у школі навчалося вже 33 учні. Цього ж 1829 року П. Прокопович обраний дійсним членом Московського товариства сільського господарства за ряд статей із бджільництва й нагороджений срібною медаллю за відкриття школи.

1830 року школу з Митченок перенесли на хутір Пальчики, де Прокопович спеціально для цього придбав господарство, сюди він переніс і пасіку. Прокопович продовжує писати наукові статті. Так 1833 р. виходить нова праця „ Про користь розведення для бджіл синяка, рослини медоносної та олійної”. 1835 року виходить велика стаття „ Про рапс, як про їжу для бджіл”.

Слава про школу поширювалася, багато людей приїздили з усієї України, Росії, Білорусі та навіть із далекого зарубіжжя. З одним учнем із далекого зарубіжжя – Гаспаном Щульцем із Сілезії - трапилася прикрість. Після закінчення навчання він поїхав у Німеччину, де зустрівся з Дзержоном і розповів йому про рамковий вулик Прокоповича. Потім Джерзон приписував цей винахід собі, але слава про Прокоповича та його школу не дала прижитися брехні.

Із роками пасіка значно зросла. 1843 року пасіку та школу відвідав Т.Г. Шевченко. Він так перейнявся, що охрестив побачене „бджолиним заводом” і в своїй повісті

„ Близнецы» назвав Прокоповича великим бджолярем.

1846 року Управління державного майна видало книгу « Опис медоносної рослини синяка», укладену П.Прокоповичем.

Невдовзі (1850 року) Петро Іванович помирає. Похований у селі Пальчики. Після смерті Прокоповича школою керував його син Степан Петрович Великдан (мав прізвиче матері). Але після його раптової смерті 1879 року школу закрили. Заклад проіснував 52 роки. На утримання школи не було витрачено жодної копійки з державної казни, хоча 1874 року Великдан просив субсидію, та Чернігівське губернське земство відмовило.

Школа бджільництва підготувала майже 600 кваліфікованих пасічників, які несли в народ знання про бджіл і систему їх розведення.
Учень 4.

Василь Ващенко,(1850-1918) — один з найвизначніших діячів українського бджільництва. Розробив оригінальні протиройові методи, зробив великий вклад у вдосконалення конструкції вулика, активно поширював передові знання свого часу.

Микола Вітвицький, (1764-1853) — український дослідник, автор фундаментальних посібників з бджільництва, створив розбірний «дзвоноподібний вулик», який максимально відповідає біології розвитку бджолиної сім'ї.

Породи бджіл

Селекціонер.

Україна – одна з провідних держав світу, яка забезпечує запилення сільськогосподарських культур, виробництво достатньої кількості меду, воску, квіткового пилку, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути для потреб населення, харчової, медичної, парфумерно-косметичної й інших галузей та для експортних потреб. У світі Україну визнають як батьківщину культурного бджільництва, заснованого працею основоположника прогресивних ідей у галузі, - П.І. Прокоповича .

Основою кормової бази бджільництва в степовій, лісостеповій та поліській зонах є медоносні сільськогосподарські культури, нектарозапас яких становить 59-87% від загального обсягу регіону. В різних зонах країни питома вага цих рослин не однакова. Так, у степовій зоні товарний медозбір, здебільшого, дає соняшник (77,6% всього нектарозапасу) , в лісостеповій – гречка (44,6%), соняшник(23,4%), багаторічні трави (10,3%), в поліській – багаторічні трави (45,6%), в Карпатах – конюшина червона (42,0%) та ріпак озимий (11,4%).

Як відомо, бджільництво України загалом має медово-запилювальний напрям. Це, в першу чергу, стосується таких регіонів як південний, східний, центральний і північний. Якщо перші три регіони забезпечують, переважно, запилення соняшнику, гречки та інших культур, то західний спеціалізується, здебільшого, на розведенні карпатських бджіл. Пакети на матки цих бджіл частково реалізовують в інші регіони України, але більшість іде на експорт (Росія, Білорусь, Польша). Окрім медово-запилювального, в галузі бджільництва розрізняють ще такі виробничі напрямки, як: медово-товарний, запилювальний, бджолорозплідницький та комплексний.

Підвищення врожайності сільськогосподарських культур при запиленні квіток бджолами в середньому становить: ріпаку – 25-30%, соняшнику -40%, гречки – 41%, червоної конюшини - 75%, люцерни -50%, баштанових -60%, плодових-65%, гірчиці -35-61%.

Згідно з Планом породного районування в Україні розводять три породи бджіл: українську степову, карпатську та поліську.
Учень 5.

Поліські бджоли належать до темних лісових бджіл, які населяють природно-географічну зону Полісся (північні райони Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської, Волинської та Сумської областей). Вони древні аборигенні бджоли України, що згадуються при описах господарської діяльності і побуту слов'янських племен (насамперед, древлян) докиївської доби і Київської Русі. Саме ці бджоли забезпечували наших предків медом, воском, різними напоями як для власного споживання, так і для торгівлі на внутрішньому і зовнішньому ринках, вони були також обов'язковою складовою частиною данин, обмінів, подарунків, податків і при справлянні культових обрядів.
Поліським бджолам властиві характерні породовизначні ознаки. Вони переважають інші українські породи (степову і карпатську) за величиною, будуючи комірочки стільника більшого розміру, тому й маса особин, що народжуються, вища.У них більший розмір крил та воскових дзеркалець.

Забарвлення бджіл темно-сіре, без жовтизни. Довжина хоботка — 5,9—6,3 мм, ширина третього тергіта — 4,8—5,2 мм, кубітальний індекс — 1,4—1,9, дискоїдальне зміщення негативне. Печатка меду біла ("суха"), стільники будують високоякісні, без воскових перемичок, гнізда прополісують слабо. Породною особливістю є підвищена агресивність. Вони різко збуджуються при огляді сім'ї і нападають на пасічника, збігають донизу, звисаючи на нижній планці вийнятого стільника, в той же час свої гнізда від бджіл-злодійок захищають слабо.
Природно-кліматичні умови середньої європейської частини зумовили високу зимостійкість і витривалість поліських бджіл, їх безоблітний період може становити 6—7 місяців. Породною особливістю, яку відзначають сучасні дослідники, є підвищена опірність до нозематозу та європейського гнильцю, а за падевим токсикозом вони залишають першість лише українським бджолам.

Проте на початку століття ряд авторів вказували на спустошення пасік у селянських господарствах саме від гнильцю. Про це повідомляв, наприклад, вчитель Т. Нестерук (1911 р.) при описі стану бджільництва в Овруцькому повіті Волинської губернії.

Післязимовий розвиток бджолині сім'ї розпочинають пізніше від інших порід, однак він відбувається інтенсивно і закінчується до середини червня. Поліські бджоли дуже рійливі, та ця характеристика залежить від об'єму вулика, в просторих сучасних вони рояться менше. Підтримуючий медозбір стимулює нарощування розплоду, але ройовий стан знижує льотну активність, відбудову стільників, розвиток сім'ї. Вивести її з такого стану, застосовуючи сучасні протиройові заходи, неможливо. Це можна зробити лише тоді, коли вийде рій-первак і пасічник знищить усі маточники (крім одного), або із настанням інтенсивного медозбору (3—3,5 кг за добу).

Відмічають високу відтворювальну здатність бджолиних маток у період інтенсивного розвитку — 1500—2000 і до 2500 яєць на добу, що досягає живої маси самої матки. Випадки тихої зміни і співіснування двох маток бувають виключно рідко.

Поліські бджоли цілеспрямовано використовують медозбір із характерних для зони Полісся рослин: гречки, липи, вересу, крушини, лучного різнотрав'я, малини, ожини, тобто для них характерна флороспеціалізація. Однак, оскільки в них короткий хоботок, вони погано відвідують червону конюшину, яка займає на Поліссі значні посівні площі. За умов квітування різних медоносів, а також при слабкому чи непостійному медозборі вони неактивні в його пошуку і значно поступаються за продуктивністю іншим породам.

Медова продуктивність сім'ї поліських бджіл досягає 70 кг.

У середньому від бджолосім'ї пасіки колгоспу ім. Кірова Сарненського району Рівненської області одержували по 30— 34 кг валового меду і 0,3—0,47 кг воску. Встановлені високі фізико-хімічні характеристики воску порівняно з воском інших природно-географічних зон України.

Результати трирічного породовипробування в умовах радгоспу "Комсомолець Полісся" Чорнобильського району Київської області показали деяку перевагу поліських бджіл за валовим збором меду від бджолосім'ї (26,7 кг) над карпатськими (23,4 кг) і сірими гірськими кавказькими (26,6 кг), воскопродуктивність становила відповідно 0,23, 0,33 і 0,19 кг. Поліські бджоли мали кращі показники зимостійкості і нарощування розплоду після періоду спокою. За зимовим споживанням кормів породи характеризувались однаковими результатами.

Для поліпшення господарськи корисних ознак використовується генетичний фонд карпатської породи бджіл. У державному масштабі селекційну роботу координує Науково-виробничий селекційний та навчальний центр.

М. Ф. Шеметков (1987 р.) вважає, що темні лісові (поліські) бджоли перебувають на межі повного зникнення в результаті завозу інших порід бджіл і безконтрольного їх використання в напрямах поглинального схрещування. Однак, зважаючи на пристосованість до природно-кліматичних умов Полісся і ряд виключно господарськи корисних ознак (висока яйценоскість маток, ефективність монофлорного медозбору, високоякісна воскопродуктивність, стійкість в умовах тривалого безоблітного зимового періоду до ряду захворювань), вони становлять значний інтерес для селекціонерів і виробничників.

Учень 6.

В Україні з вітчизняних порід бджіл найбільш вивченою і розповсюдженою є карпатська порода. Карпатські бджоли були відібрані на пасіках міжгірних улоговин Українських Карпат, де вологий і прохолодний клімат, бідний і переривчастий медозбір сприяли формуванню бджіл, які можуть існувати, використовуючи мінімальні можливості кормової бази, мобілізуючи усі резерви родини для збору кормів.

На цінні властивості сірої (чистопородної) карпатської бджоли Закарпаття (Підкарпатської Русі) зверталася увага ще в 20-ті роки. Однак всебічні дослідження морфологічних і господарськи корисних ознак карпатських бджіл як у місцях їх споконвічного мешкання, так і в місцях їх використання у різних кліматичних зонах колишнього Радянського Союзу почали проводитися лише з другої половини 60-х років професором Г. А. Аветисяном та його численними учнями. Основні роботи по селекції і репродукції карпатських бджіл виконувались на пасіках Закарпаття.

Природний ареал поширення карпатських бджіл — це гірські і передгірні райони Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської і Чернівецької областей, де на окремих пасіках ще зберігаються чистопородні родини. Тому ці області оголошені зоною чистопородного розведення карпатських бджіл. Проте лише масив бджолородин Закарпатської області можна вважати чистопородним.

Чистопородні карпатські робочі бджоли мають: сірий колір тіла із сріблястим опушенням тергітів; досить довгий хоботок — 6,3—6,7 мм, який дає змогу брати нектар з квітів червоної конюшини й ефективно їх запилювати; довжину крила — 9,3—9,6 мм; вагу при народженні 110 мг. Печатка меду переважно "суха".

Матки карпатських бджіл у період інтенсивної яйцекладки відкладають у середньому за добу 1500—3600 яєць і мають масу 230—360 мг. їх колір світло-каштановий, темно-каштановий і навіть чорний.

Карпатські чистопородні трутні відзначаються коричневим, рідше — сірим опушенням спинного щитка грудей.

Відселекціонованим карпатським бджолам властиві такі особливості: миролюбність, мала рійливість, відносно висока зимостійкість і стійкість до захворювання нозематозом, відносно тривалий віковий період льотно-збиральної діяльності, широка флороміграція, здатність збирати нектар з низькою концентрацією цукрів, вилітати за кормом з малою кількістю цукру в медовому зобику, збереження родиною льотної діяльності при відборі матки, активна відбудова стільників навіть при слабкому весняному медозборі, інтенсивний розвиток бджолородин і здатність ефективно використовувати медозбір. Результати виробничого випробування карпатських бджіл відселекціонованих ліній у різних кліматичних умовах України, Білорусії, Росії, Узбекистану та інших держав показали, що їх медова продуктивність змінюється від 30 до 80 кг і є вищою порівняно з місцевими та завізними бджолами.

Висока медова продуктивність, а також сильна зимостійкість, виняткова миролюбність, мала рійливість та інші цінні ознаки карпатянок показали, що вони у нас є найкращою породою для пакетного бджільництва. Такий висновок підтверджується наростаючим попитом протягом останніх 20 років на пакети з карпатськими бджолами і особливо з пасік Закарпаття, на більшості яких бджоли найпомітніше наближаються до чистопородних.

В результаті спільної цілеспрямованої праці вчених різних наукових закладів, спеціалістів ВО "Укрбджолопром" і пасічників відселекціоновано, випробувано і масово репродукується чимало цінних ліній і типів карпатських бджіл, що відкриває широку можливість підвищення продуктивності бджільництва держави завдяки планомірному використанню бджіл міжлінійних гібридів, родини яких виділяються підвищеною на 20 і більше відсотків продуктивністю, і заміни бджіл безсистемних помісей на чистопородних.

1 2 3 4

Схожі:

2. Виховання військовослужбовців: історія і сучасність СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ	МІЖНАРОДНУ НАУКОВУ КОНФЕРЕНЦІЮ Українська діаспора: історія, сучасність, проблеми, напрямки співпраці між діаспорою та Україною
Златогорський Олексій, Панишко Сергій, Баюк Віктор Польовий археологічний... Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Вип. IV. – Луцьк, 2009. – С	«Корекційна освіта: історія, сучасність та перспектива розвитку» «Чернівецька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №4» про завершення підготовчого етапу дослідно-експериментальної роботи за...
87. Укра їнська національна символіка: історія і сучасність Символіка-це своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її,підтверджує її існування. Відповідно до статті 20 Конституції...	Тема Прадавня українська історія Прадавня історія українських земель та її основні етапи. Княжа доба Русі – України
Видатний український вчений-економіст М.І. Туган-Барановський: спадщина і сучасність	Видатний український вчений-економіст М.І. Туган-Барановський: спадщина і сучасність
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні... Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,...	ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти і науки України та...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання