Тема. „Бджільництво: історія та сучасність ”


НазваТема. „Бджільництво: історія та сучасність ”
Сторінка1/4
Дата16.03.2013
Розмір0.52 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
  1   2   3   4

КОНФЕРЕНЦІЯ , 10 клас.

Тема. „Бджільництво: історія та сучасність ”


Мета. Розкрити історію розвитку бджільництва; висвітлити значення продукції

бджільництва у житті і діяльності людей, схарактеризувати породи бджіл

та дослідити географію їх роїння; виявити проблеми розвитку галузі в

Україні; розкрити основні напрямки підвищення економічної

ефективності бджільництва.
ЗМІСТ

І. Із історії і життя бджіл

1.1. Етапи розвитку бджільництва

1.2. Святі покровителі бджільництва

1.3. Видатні пасічники України XVIII –XX ст.

ІІ. Сучасний стан галузі та основні напрями

підвищення економічної ефективності

бджільництва

2.1. Породи бджіл

2.2. Продукти бджільництва

2.3. Стандарт на терміни та визначення у

бджільництві

2.4. Законодавчі документи

2.5. Проблеми бджільництва в Україні потребують

розвязання

2.6. Основні напрями підвищення економічної

ефективності бджільництва.

2.7. Цікаво знати

Вчитель.

Довгий і складний історичний шлях пройшло Українське бджільництво – найдавніше улюблене заняття нашого народу. Протягом століть пізнавалися тайни життя медоносних бджіл, змінювалась і удосконалювалась техніка бджільництва.

Українські вчені, винахідники, спеціалісти, пасічники, громадські діячі внесли великий вклад не лише у вітчизняну, але й світову скарбницю бджільництва.

Бджільни́цтво — галузь сільського господарства, яка займається розведенням бджіл, отриманням меду, воску та інших продуктів бджільництва. Бджільництво також використовується для запилення сільськогосподарських рослин з метою підвищення врожайності. Продукти бджільництва також використовуються в медицині, фармакології, тощо. Бджола – споконвічна супутниця людини. Тож навколо бджоли існує багато казок та легенд.

Древні Єгиптяни вірили, що після смерті їхня душа перевтілюється в бджолу. У франків кожний воїн був зобов”язаний розводити бджіл.

Техніка бджільництва та обладнання вуликів майже залишилась такою, якою була ще в сиву давнину. Найбільші винаходи – центробіжна медогонка та рамковий вулик – з”явились лише сто років тому.

У кожного з нас бджола асоціюється з медом або хтось згадує квітковий пилок чи віск. Саме ці три продукти найбільше цінувалися людиною і використовувалися у побуті здавна. Але найбільше значення медоносної бджоли запилення, відтворення рослинного світу.

Ми всі повинні хоч би час від часу згадувати бджіл, придивлятися до них, вчитися у них. Вчитися не лише чистоти, порядку, бережливості і працьовитості. Вчитися у них любові до свого рідного гнізда.

Пасічництво – це наполеглива праця, дуже нелегка в наш час. В народі кажуть:

„Бджіл тримати – не в холодку лежати. Розмовами меду не збереш.” Але праця ця захоплююча, радісна і приємна. Бджільництво – це поезія сільського господарства. А для багатьох бджоли - це втіха, що прикрашає життя в старості.

Етапи розвитку бджільництва

Історикознавець 1.

Історія бджільництва своїм корінням сягає сивої давнини. На території Русі бджільництво як промисел прослідковується з Х ст. нашої ери. У продовж багатьох віків існування бджільництва пройшло декілька етапів розвитку, з яких дослідники виділяють три основні: дике (початкове); бортне; вуликове. Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям. В ущелинах скель, у лісовис хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий „дикий мед”, цілком знищуючи бджолині сім”ї. Наступним був період, коли бджільництво розвивалось як лісовий промисел. Дикі бджоли роїлися природним способом і селились на висоті 4 – 6 м у дуплах дерев, які називали бортями. Звідси і походить назва промислу – бортництво. Це заняття також залишилося хаотичним, досить примітивним, а спосіб медозбору – важким і навіть хижацьким. Знайшовши гніздо і прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. Поступово бортництво з хаотичного перетворилося на стійлове, що зумовило виділення його в окрему галузь, якою займалися уже певні прошарки людей. За звичаєм право на „бортне” дерево одержував той, хто відшуковував гніздо бджіл і ставив на ньому відповідну мітку – знак власності („клеймо”, „сигнал”, „знамено”). У XIV ст. почався період так званого одомашнення бджільництва. Якщо раніше бджіл утримували у природних дуплах, то тепер – у штучно виготовлених дуплянках чи колодах. Так започаткувався наступний етап розвитку – вуликове бджільництво. Удосконалювався спосіб збирання меду. Бджолині гнізда вже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду. Отже, бортництво в Україні у своєму розвитку пройшло такі три етапи:


  • використання диких бджіл у природних дуплах дерев, ущелинах;

  • планомірне утримання лісових бджіл у природних дуплах;

  • розведення у спеціально видовбаних дуплах (колодах).


Історикознавець 2.

Процес витіснення традиційного бортництва відбувається дуже повільно і був майже остаточно завершений у XVIII ст. З виникненням колод-вуликів, які розміщували уже не на деревах, а на землі, географія бджільництва дуже розширилася і сягнула не тільки лісостепових, а й степових районів України.

Першим законодивчим документом, в якому закріплені правові норми щодо бортництва, була „Руська правда” (1046 р.) князя Ярослава Мудрого. У цьому документі Київської Русі право приватної власності на борть та бортні угіддя (бортний ліс), як „полюдні”, що належали народу, так і княжі, гарантувалось й оберігалось законом. Право на бортне угіддя дорівнювало праву на землю, що вказувало на високу організованість і важливість виробництва меду та воску. За зрубану борть призначалася пеня в 3 гривні і ще півгривні за дерево. За мед, взятий із княжої борті, штраф 3 гривні, а із сільської – 2 гривні. Про те, що ці штрафи були дуже великими, свідчать інші статті „Руської правди”. Кінь у той час коштував 3 гривні, а корова – 2 гривні, свиня – півгривні. З цього юридичного документа дізнаюмось і про ціни , що існували в Київській Русі на борть і бджоли. Бортне дерево з бджолами оцінювалось в півгривні, а без бджіл – в 5 кун, рій – в півгривні. Як бачимо наведені ціни значні, хоча бджіл в лісі було досить багато. Бортник, який після оренди повертав бортне угіддя власнику, зобов”язаний був не шкодити майну, що поверталось.

У „Правді Ярослава” (короткій редакції), де переважно відображено і відносини панівної верхівки раньофеодального періоду, також широко пред-ставлене бортництво. Цей вид промислу виділений в окремі параграфи. Один з них за умисне стісування знаків власності вимагав: „Аже разнаменаеть борть, то 12 гривень”. Сума ця як на ті часи, надто велика (досить порівняти, що за вбивство смерда (холопа) стягували штраф 5 гривень).

Литовський статут також вимагав суворого покарання за псування бджолиних помешкань. За неумисне пошкодження бортного дерева без бджіл стягувався штраф – копа грошей, з бджолами – дві копи. Хто ж свідомо завдав шкоди – стісував знак власності і був спійманий, то власникові сплачував „за борть без повреждения пчел 3 рубли грошей”. Писемні приписи, як і звичаєве право, особливо карали злодіїв навіть під час воєн.

Військовий устав Мінського сейму 1507 р. вимагав, наприклад, вищої міри: „Хто з бджолами дерево зрубає, то також на шибеницю”. Такої ж кари заслуговували й ті, хто повторно торгував самовільно добутим з мічених бортей медом. У багатьох наступних правових актах, зокрема, Петра І, Катерини ІІ та ін., бортництво, а пізніше і пасічницькі відносини були досить повно регламентовані.За крадіжки бджіл шмагали різками, стягували надмірно високі штрафи чи засилали до Сибіру.
Учень 1.

Розвитку бджільництва на території Київської Русі сприяли сприятливі природно-кліматичні умови, достаток медоносів у лісових масивах, лугах і степах. До появи цукру мед був єдиним солодким продуктом для людини. Віск широко застосовувався в домашньому господарстві для освітлення і здійснення релігійних обрядів (особливо після прийняття християнства). Бджільництвом у цей час займалися майже всі селяни. Мед і віск відігравали велику роль в торгівлі Київської Русі з країнами Європи і Грецією.

В епоху Київської Русі бджільництво стає потужним важелем на-ціональної економіки. Значна кількість бортних лісів належала казні. Казенні угіддя здавалися в оброк з торгів – тобто, хто більше заплатить. Оброк, звичайно, становив десяту частину збірного меду, так звану десятину. Інколи він був дуже високий і доходив до „половини” меду. Для зміцнення могутності Київської держави було необхідне надходження дорогоцінних металів – золота і срібла із-за кордону. Роль валюти в міжнародній торгівлі саме і відігравали хутро, віск і мед. В 912 р. київський князь Олег уклав перший мирний договір з греками, в якому вказувалось на мінову торгівлю, головними предметами якої були віск і мед. Більш докладний договір укладений з греками князем Ігорем в 945 р., в якому вказано, що ввіз меду і воску з Русі був вільний від податку. Цим важливим юридичним документом була закладена основа довготривалої торгівлі Русі з Візантією. У Константинополь відправляли свої товари купці із Києва,Чернігова, Смоленська, Вишгорода. Формувались цілі флотилії. У Х ст. в свиті Ольги, яка правила державою після смерті свого чоловіка князя Ігоря, ка-раван складався з 44 суден, навантажених медом, воском, хутром. Їх обмінювали на золото, срібло, дорогоцінні прикраси та посуд.

У ХУІІ – ХУІІІ ст. в Україні зявляються братства та професійно-виробничі цехи. До них переважно входили міщани та дрібна шляхта, що активно пасічникувала. Вступаючи до цеху , кожен мав виголосити промову – „присягу бортника”, яка вимагала незаперечного дотримання встановлених правил і відданості цеховому керівництву, його судові та бортній юрисдикції, зберігати професійні таємниці, виявляти порушників і порушення. Потрібно відмітити, що, крім виробництва таких продуктів бджільництва, як мед і віск, традиційним було і виробництво медовухи. Так, в 1900 р. у Київській губернії працювало 42 медоварні. Найбільше їх було в Бердичівському, Васильківському, Сквирському, Липовецькому, Таращанському повітах.
Учень 2.

Першим законодавчим актом Радянської держави щодо бджільництва був декрет „Про охорону бджільництва” 1919 р. Перша світова і громадянська війна важко відобразились на економіці. Практично єдиним джерелом харчового цукру в державі в той час могло бути тільки бджільництво. Але кількість бджолиних сімей в 1919 р становила не більше 3 млн., що понад ніж в два рази менше довоєнного періоду. Зокрема, в 1910 р. було 6,3 млн. бджолиних сімей. Прискорений розвиток бджільництва був найбільш раціональним шляхом покращення цукрового балансу держави, з цією метою і був прийнятий згаданий декрет.

Декрет передбачав, що при умові використання в бджільництві особистої праці або праці членів сімей забороняється обмежувати будь-якою нормою як розміри пасіки, так і кількості вуликів. Заборонялись будь-які особливі податки стосовно бджологосподарства, а також розпорядження, які обмежували кількість меду, що вироблявся. Заборонялось обмежувати перевезення, пересилку і продаж бджіл з бджологосподарств. При цьому всім бажаючим займатися бджільництвом гарантувалось сприяння держави в питаннях відводу земельних ділянок для розміщення пасіки та перевезення бджіл.

Декрет „Про охорону бджільництва” не тільки зберіг бджільництво як галузь, а й сприяв його розвитку. До 1930 р. в Радянському Союзі нараховувалось більш ніж 5,5 млн. бджолиних сімей, а ще через десятиліття, до 1940 р. на початку Великої Вітчизняної війни галузь бджільництва нараховувала вже 10 млн. бджолиних сімей. Однак в результаті військових дій під час Великої Вітчизняної війни кількість бджолиних сімей зменшилась на 3,5 млн.

З метою післявоєнного відновлення галузі бджільництва урядом в лютому 1945 р. приймається постанова „Про заходи в розвитку бджільництва”. Нею зменшено податок з присадибних пасік, що мали до 15 вуликів, на 50% і з тих, які мали від 15 до 25 вуликів – на 25%.

На вказані організації були покладені наступні організаційні завдання:

  • розроблення планів розвитку бджільництва та їх доведення до виробників й контроль за їх виконання;

  • здійснення заходів, спрямованих на використання планів з розвитку бджільництва (селекційно-племіна робота, боротьба із захворюваннями, поширення кормової бази, організація запилення сільськогосподарських культур тощо);

  • розроблення правил та інструкцій щодо технології ведення бджільництва та їх доведення до виробників;

  • забеспечення впровадження на пасіках наукових досягнень;

  • підготовка та перепідготовка кадрів;

  • організація постачання пасік вуликами, інвентарем, штучною вощиною, насінням медоносів та іншими матеріалами.

Згадана система бджільництва з деякими змінами проіснувала до кінця 80-х років.



Святі покровителі бджільництва

Мудрець.

Із запровадженням християнства на наших землях змінювались уявлення і про походження бджіл, пов'язу­ючи їх з ім'ям Христа.. Легенди розповідають, що, коли Ісуса розіп'яли на хресті, бджоли прилітали і злизували з чола піт, щоб полегшити його страждання. Чимало под­ібних вірувань з'явилось і в пізніший час. Люди вірили, що комахи приносять віск і мед від Бога, а тому ці про­дукти є святими, як і свічки; їх ставлять у церквах як дарунок Богові, бо «бджола - свята мушка, яка прино­сить «світ» у храм Божий».

Оскільки бджоли вважалися «Божими посланцями», то, відповідно, вони мали своїх покровителів і опікунів.

В Україні, зокрема на Волині, певні покровительські функції виконували пророк Ілля, святі Микола та Панте­леймон. На Поліссі, запалюючи восени родинний посвіт в оселі, згадували бджіл у день св. Семена; почасти фігу­рує і св. Архангел Михаїл.

Але найчастіше шанували весняного Олексія, день якого відзначається 30 березня. Пасічники вважали, що «теплий Олексій випускає бджіл на весну», тому в цей день влаштовували різноманітні дійства: виносили вули­ки із зимівників, скроплювали їх свяченою водою, на пасіці запалювали свічки, читали молитви і ставили ікони св. 'Зосима і св. Саватія.

Небесними заступниками бджіл і покровителями па­січників в Україні здавна вважають Преподобних святих Саватія (спочив у 1436 р.) і Зосима (спочив у 1478 р.) Соловецьких. Ці великі подвижники наприкінці свого зем­ного життя знаходилися в трудах і молитвах на пустинно­му Соловецькому острові, який омивається холодними водами Білого моря, довгий час були ізольовані від світу. Вони вели скромне монаше життя, добуваючи собі на харчі працею: обробляли землю в суворих кліматичних умовах Приполяр'я, розводили і доглядали бджіл. Про­славились великі чудотворці багатьма своїми земними справами як за життя, так і після смерті, які продовжу­ються і до сьогодні. Причислені до лику святих 1547 року

На св. Зосима (17/30 квітня) відкривається, а на св. Саватія (27 вересня/10 жовтня) закривається активний пасічницький сезон. Цим святим моляться за успіхи в бджільництві.

Згідно з переказами, св. Зосим і св. Саватій, мандру­ючи світом, розповсюджували бджіл.

Як відомо, в минулому бджоли утримувалися в бор­тях або великих дуплах високо на деревах, щоб звір не зміг їх дістати, а людина використовувала драбину. А тому художники часто малювали на іконах св. Зосима і св. Саватія з драбиною в руках.

І ось можна собі уявити, як св. Зосим, мандруючи пасіками, дійшов до господаря, подав йому драбину і каже: «Вилізь на дерево, перевір своїх бджіл, а я тим часом хрестом і молитвою благословлю твою нелегку і клопітку роботу».

Ще з найдавніших часів народ на Русі любив бджіл, які вважалися священними. Вони давали продукти, що були головним джерелом доходу і торгівлі. Вважають, що св. Зосим і св. Саватій першими навчили руський народ вести пасічницьке господарство, за них в сере­дині XV століття бджільництво почало «одомашнюва­тися». З південно-західної частини Русі-України воно поширювалося на північ, до берегів Білого моря.

Як вже попередньо згадувалось, навесні, на «теплого Олекси», перш ніж виставляти бджіл із зимівників, на пасіці вивішували образи святих. Раніше жоден бджоляр не починав роботи на пасіці, поки не помолиться святим покровителям бджіл. Ось чому майже на кожній старо­винній пасіці можна знайти ікону св. Зосима і св. Саватія. І навесні біля неї виставляли рублені корита з медовою си­тою для підгодівлі зголоднілих за зиму комах. А якщо в ройову пору до ікони чи церковці прилітав рій, то він вва­жався «особливим», освяченим з небес, і його ретельно оберігали від усіляких випадковостей. Ці традиції пройш­ли через століття і збереглися до теперішніх часів. Не­рідко старі пасічники до вулика, віко якого було помічене хрестиком, підносили молоді рої при підсадці, ніби на поклін. Крім того, пасічники про себе або вголос згаду­вали імена святих покровителів бджолиного царства.

Була й така традиція: воскові свічки, що запалювали­ся в церкві під час служби у Страсний Четвер, приноси­ли додому і зберігали до весни, до часу виставлення

бджіл, а 17/30 квітня ставили їх у церкві перед іконою св. Зосима і св. Саватія, щоб мати добрий медозбір і вберегти пасіку від всілякого зла чи недоброї людини.

При освяченні пасіки господарі також часто зверта­лися за допомогою до Предтечі і Хрестителя Ісуса - Івана. Іван Хреститель, живучи в пустелі, часто харчу­вався медом диких бджіл і знав їх поведінку і вдачу.

Читаючи повість «Близнюки», зауважуємо, що вели­кий український Кобзар Тарас Шевченко знав дуже доб­ре бджільництво. На честь святих Зосима і Саватія -покровителів пасічництва, було названо двох братів-близнюків, вихованців подружжя Никифора і Параскевії Со­кир. Тим самим письменник показує велику любов, по­шану до Божої бджоли та знання історії бджільництва.
  1   2   3   4

Схожі:

2. Виховання військовослужбовців: історія і сучасність
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНУ НАУКОВУ КОНФЕРЕНЦІЮ
Українська діаспора: історія, сучасність, проблеми, напрямки співпраці між діаспорою та Україною
Златогорський Олексій, Панишко Сергій, Баюк Віктор Польовий археологічний...
Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Вип. IV. – Луцьк, 2009. – С
«Корекційна освіта: історія, сучасність та перспектива розвитку»
«Чернівецька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №4» про завершення підготовчого етапу дослідно-експериментальної роботи за...
87. Укра їнська національна символіка: історія і сучасність
Символіка-це своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її,підтверджує її існування. Відповідно до статті 20 Конституції...
Тема Прадавня українська історія
Прадавня історія українських земель та її основні етапи. Княжа доба Русі – України
Видатний український вчений-економіст М.І. Туган-Барановський: спадщина і сучасність

Видатний український вчений-економіст М.І. Туган-Барановський: спадщина і сучасність

1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні...
Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших ча­сів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,...
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України
Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти і науки України та...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка