УВАГА
|
|
Скачати 441.15 Kb.
|
|
4. Розвиток уваги. Філогенетичний розвиток уваги пов’язаний з нижчими (первинними) та вищими (вторинними ) формами психічних процесів. Нижчі форми – мимовільна увага та безпосередня - утворилися раніше; вищі – довільна та опосередкована – пізніше. Розвиток уваги в онтогенезі вивчав Л.Виготський, пізніше – Леонтьєв. Виготський пише, що з перших днів життя дитини, розвиток її уваги проходить в середовищі, яке має подвійний ряд стимулів, що викликають увагу. Перший ряд – це предмети, які оточують дитину і які своїми яскравими незвичними якостями привертають увагу. З іншого боку – це мова дорослої людини, слова, які нею промовляються і які спочатку виступають в ролі стимулів-вказівників, що направляють мимовільну увагу дитини. Таким чином, з перших днів життя дитини, його увага виявляється направленою за допомогою слів-вказівок. Разом з оволодінням активною мовою, дитина починає керувати і первинним процесом своєї уваги. Ось послідовність основних етапів розвитку дитячої уваги: 1.Перші неділі-місяці життя. Поява орієнтувального рефлексу як об’єктивної, вродженої ознаки мимовільної уваги дитини. 2.Кінець 1 року життя. Поява орієнтувально-дослідницької діяльності як засобу майбутньої довільної уваги. 3.Початок 2 року життя. Виявлення зачатків довільної уваги під впливом мовних інструкцій дорослого, направлення погляду на названий дорослим предмет. 4.2-3 рік життя. Подальший розвиток початкової форми довільної уваги. 5. 4,5-5 років. Поява здібності скеровувати увагу під впливом складної інструкції дорослого. 6. 5-6 років. Виникнення елементарної форми довільної уваги під впливом само інструкції. 7. Шкільний вік. Подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги, в тому числі і вольової. УЯВА
Уява –особлива форма людської психіки, яка знаходиться окремо від інших психічних процесів і разом з тим займає проміжне становище між сприйманням, мисленням та пам’яттю. Уява – психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями. Специфіка цього процесу полягає в тому, що уява характерна лише для людини і дивним чином пов’язана з діяльністю організму. Ні в чому іншому, крім уяви, не проявляється ідеальний і загадковий характер психіки. Загадковість уяви полягає в тому, що до цього часу нам нічого не відомо про механізм уяви, про її анатомо-фізіологічну основу. Де в мозку людини локалізується уява? З роботою яких органічних структур вона пов’язана? На ці важливі питання ми майже нічого не можемо відповісти. Але обмеженість знань не дає підстави стверджувати про невелику значимість цього феномену в психології та поведінці людини. Тут справа ґрунтується по-іншому: ми знаємо багато про те, яке значення уява відіграє в житті людини, як вона впливає на психічні процеси і стани і, навіть, на організм в цілому. Це і спонукає виокремити і спеціально розглянути проблему уяви. Завдяки уяві людина творить, розумом планує свою діяльність та керує нею. Майже вся людська матеріальна та духовна культура є продуктом уяви та творчості людей, а яке значення ця культура має для психічного розвитку та вдосконалення виду „гомосапіенс”, ми достатньо добре знаємо. Уява виводить людину за межі її теперішнього існування, нагадує їй про минуле, відкриває майбутнє. Маючи багату уяву, людина може «жити» в різному часі, а це не може зробити жодне живе створіння в світі. Минуле, зафіксоване в образах пам’яті, довільно відтворюється зусиллями волі, майбутнє подається в мріях та фантазіях. Уява є основою наочно-образного мислення, яке дозволяє людині орієнтуватися в ситуації і розв’язувати завдання без безпосереднього втручання практичних дій. Вона допомагає людині в тих випадках, коли практична дія або не можлива, або утруднена, або просто не доцільна, або не бажана. Від сприймання уява відрізняється тим, що її образи не завжди відповідають реаліям, в них є елементи фантазії, вимислу. Фантазія – уява, що малює у свідомості малюнки, які не відповідають або мало відповідають дійсності. Мрія – уява, яка націлена на майбутнє. Уява може бути 4 видів: активна і пасивна, продуктивна (або творча) і репродуктивна. Активна уява характеризується тим, що користуючись нею, людина по своєму бажанню, зусиллям волі викликає у себе відповідні образи. Образи пасивної уяви викликаються спонтанно, не зважаючи на волю та бажання людини. Продуктивна уява (або творча) відрізняється тим, що в ній дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється. В репродуктивній уяві ставиться задача створити реальність в тому вигляді, яка вона є і, хоча тут також присутній елемент фантазії, така уява більш нагадує сприймання або ять, пам’ять, ніж творчість. З феноменом уяви в практичній діяльності людей перш за все пов’язаний процес художньої творчості. Так, з репродуктивною уявою може співвідноситись такий напрям у мистецтві, як натуралізм або реалізм. Загально відомо, що по картинам Шишкіна ботаніки можуть вивчати флору лісів, бо всі рослини на його картинах зображені з „документальною” точністю. З продуктивною уявою в мистецтві ми зустрічаємось в тих випадках, коли створення дійсності реалістичними методами художника не задовольняє. Його світ – фантасмагорія, ірраціональна образність, за якою – очевидні реалії. Плодом такої уяви, наприклад, є роман М.Булгакова „Майстер і Маргарита”. Звернення до таких незвичайних, чудернацьких образів, дозволяє підсилити інтелектуальний та емоційний вплив мистецтва на людину. Частіше, творчій процес в мистецтві пов’язаний з активною уявою: перш ніж створити якийсь образ на папері, полотні чи нотному листку, творець будує його в своїй уяві, докладаючи до цього свідомі вольові зусилля. Нерідко, активна уява на стільки заполоняє творця, що він втрачає зв’язок зі своїм часом, своїм „я”, „вживаючись” у створений ним образ. Рідше, імпульсом творчого процесу стає пасивна уява, бо спонтанні, незалежні від волі художника образи частіше всього є продуктом підсвідомої роботи творця, схованої від нього самого. Казкар Гофман у спиртному черпав чергові сюжети для нових книг. Він сідав за стіл, пив і увесь час дивився у темний куток кабінету. Як тільки там з’являлися „чортики ”, він хапав перо і швиденько записував діяння нечистої сили. Але, все ж, творчій процес, як би він не починався (з активної чи пасивної уяви) , поступово настільки захоплює автора, що уява стає спонтанною і вже не він творить образи, а образи володіють і керують художником і він підкоряється їх логіці. Робота людської уяви не обмежується літературою та мистецтвом. Також вона проявляється в науковій, технічній та інш. видах творчості. В усіх цих випадках фантазія, як різновид уяви, відіграє позитивну роль. Але є і інші види уяви: сновидіння, галюцинації, мрії та марення. Сновидіння можна віднести до розряду пасивних мимовільних форм уяви. Справжня їх роль в житті людини до цього часу не з’ясована, хоча відомо, що в сновидіннях людина знаходить вираження та задоволення багатьох життєво важливих потреб, які в силу ряду причин не можуть реалізуватися в житті. Галюцинаціями називають фантастичні видіння, які не мають майже ніякого зв’язку з оточуючою дійсністю людини. Зазвичай, вони – результат тих чи інших порушень психіки або роботи організму – супроводжують деякі хворобливі стани. Марення (на відміну від галюцинацій) – це нормальний психічний стан, що являє собою фантазію, пов’язану з бажанням, часто з дещо ідеалізованим майбутнім. Мрія від марення дещо реалістичніша і в більшій мірі пов’язана з дійсністю, тобто має можливість здійснитися. Марення та мрії у людини займають багато часу, особливо в юнацькому віці. Для більшості людей мрії є приємними думками про майбутнє. У декого бувають тривожні видіння, які народжують відчуття занепокоєння, вини, агресії. 2. Функції уяви, її розвиток. Люди багато мріють, бо їх розум не може бути бездіяльним. Він функціонує і тоді, коли в мозок людини не надходить нова інформація, коли людина не вирішує ніяких проблем. Якраз в цей час і починає працювати уява. З’ясовано, що людина з власної волі не в змозі зупинити потік думок, зупинити уяву. В житті людини уява виконує ряд специфічних функцій : 1- полягає в представленні дійсності в образах і мати можливість використовувати їх, вирішуючи задачі. Ця функція пов’язана з мисленням і органічно в нього включена. 2 – регулювання емоційних станів. За допомогою своєї уяви людина здатна хоча б частково задовольняти деякі потреби, знімати породжену ними напругу. Ця функція особливо підкреслюється і розробляється у психоаналізі. 3 – довільна регуляція пізнавальних процесів і станів людини, зокрема сприймання, уваги, пам’яті, мовлення та емоцій. За допомогою майстерно викликаних образів людина може звертати увагу на потрібні події. Користуючись образами, людина отримує можливість керувати сприйманням, спогадами, висловами. 4 – формування внутрішнього плану дій. Здатність виконувати їх в умі, маніпулюючи образами 5 – планування та програмування діяльності, складання таких програм, оцінка їх правильності, процесу реалізації. За допомогою уяви ми можемо керувати багатьма психофізіологічними станами організму, настроювати його на діяльність. Відомі факти, які говорять про те, що за допомогою уяви, тільки вольовим шляхом людина може впливати на органічні процеси : змінювати ритміку дихання, частоту пульсу, кров’яний тиск, температуру тіла. Ці факти лежать в основі аутотренінгу, який використовується для саморегуляції. За допомогою спеціальних вправ та прийомів можна розвивати уяву. В творчих видах праці – науці, літературі, мистецтві, інженерії та ін.- розвиток уяви відбувається, природно, в заняттях цими видами діяльності. В аутогенному тренуванні потрібний результат досягається шляхом спеціальної системи вправ, які направлені на те, щоб зусиллям волі навчитися розслаблювати окремі групи м’язів (рук, ніг, голови, тулуба), довільно підвищувати чи знижувати тиск, температуру тіла. 3. Уява і творчість. Уява – це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Творчість не виростає на порожньому місці, творчість – властивість професіоналів своєї справи. Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проблеми, креативність є загалом одним із механізмів психологічного захисту людини в складних умовах – як у трудовій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях (безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні проблеми, тощо). Тепер поговоримо про те, як фантазія людини використовується в психології, а також про психологічний аналіз продуктів і механізмів уяви. Перш за все відмітимо, що образи фантазій ніколи не бувають зовсім відірваними від реальності. Ефект нереальності, фантастичності, новизни продуктів творчої уяви досягається за рахунок незвичного поєднання відомих елементів, які включають зміну їх пропорцій. Продуктом творчої уяви є художній образ. Синтез в уяві здійснюється у різних формах, які називаються прийомами уяви:
Існують індивідуальні, типологічні особливості уяви, які пов’язані зі специфікою пам’яті, сприймання і мислення людини. У одних людей може домінувати конкретно-образне сприймання світу, яке внутрішньо проявляється у багатстві і різноманітності фантазії – це індивіди з художнім типом мислення. По припущенню, він фізіологічно пов’язаний з домінуванням правої півкулі мозку. У інших відзначається схильність до оперування абстрактними символами та поняттями (домінанта лівої півкулі мозку). Уява людини є відображенням якостей її особистості, її психологічного стану в даний момент. Відомо, що продукт творчості, його зміст і форма добре відображають особистість творця. Цей факт знайшов широке застосування в психології, особливо в створенні психодіагностичних особистісних методик. 4. Уява і органічні процеси. Уява є одним із об’єктивних найяскравіших психічних явищ, в якому якість психічного як ідеального проявляється найкраще. В цьому плані уява здається протилежністю органічному як матеріальному. І тим дивніші факти, які говорять про зв’язок органічних процесів і уяви. Розглянемо деякі з цих фактів докладніше. У людей з великою фантазією в результаті дуже розвиненої уяви можуть змінюватися органічні процеси, наприклад, з’являються ознаки, які зазвичай супроводжують ті чи інші емоції (пришвидшення пульсу, збої в диханні, виділення поту). Вони мають місце тоді, коли людина уявляє якусь ситуацію, н-д, яка загрожує їй. Нестримна фантазія у особливо чуттєвих, емоційно неврівноважених людей може навіть викликати деякі види захворювань, в тому числі таких серйозних, як серцево-судинних та шлунково-кишкових . Деякі лікарі, які вірять в психогенну природу подібних захворювань, запевняють, що, н-д, шлункові хвороби частіше трапляються не від того, що ми їмо, а від того, що „їсть” нас, тобто від різного роду переживань, які супроводжують фантазії. Фізіологічні реакції на психологічні стани, пов’язані з уявою, потрібно розглядати як нормальні явища. Вони сприяють настрою організму на діяльність, яка має відбутися, і тим самим полегшують її. Тими чи іншими, свідомими чи несвідомими органічними змінами супроводжуються майже всі образи, пов’язані з фантазією. Широко відоме явище, яке отримало назву ідеомоторний акт – виразне уявлення про якийсь рух викликає у людини сам цей рух, який не контролюється ні органами чуття, ні свідомістю. Якщо попросити людину потримати нитку з тягарем на витягнутій руці і уявити, як цей тягар обертається, то через якійсь час можна помітити, що він насправді починає обертатися. Мимовільний прояв рухів, пов’язаних з відповідними емоціями (міміка, жести, пантоміміка), широко використовується людьми в невербальному спілкуванні. Підсвідомо помічаючи їх, ми судимо про емоційний стан іншої людини, краще розуміємо її і вибираємо правильні реакції на її дії. На фактах існування зв'язку між образами людини, краще розуміємо її і вибираємо правильні реакції на її дії. На фактах існування зв’язку між образами людини і її органічними станами будується теорія і практика психотерапевтичних впливів. Особливу психологічну цікавість викликає зв’язок сновидінь з органічними станами. Наш мозок, як показали дослідження продовжує працювати і під час сну, втягуючи в свою діяльність практично всі органічні структури, пов’язані з психологічними процесами: сприйманням, увагою, пам’яттю, мисленням і мовою. Але це зазвичай відбувається на рівні підсвідомості, на фоні гальмування ретикулярної формації на кору головного мозку людини. Факт пригадування змісту снів говорить нам про активну роботу пам’яті під час сну. Люди, які сплять, психологічно не зовсім ізольовані від сприйняття оточуючої дійсності і здатні певним чином реагувати на нього. У ві сні частково зберігається вибірковість реакцій. У ві сні людина навіть може приймати рішення, формувати плани, які пізніше реалізуються наяву. Разом з ссавцями люди створюють єдину біологічну групу, для якої характерний ритм – біологічний годинник. В науці це має назву – циркадного ритму і являє собою періодичні зміни в організмі, які відбуваються протягом доби і пов’язані з станами сну та (бодрствования). Спроби змінити циклічність сну та не сну за рахунок застосування психотропних та інших впливів зазвичай закінчується невдачею. Тому циркадний ритм можна вважати досить стійкою психофізіологічною характеристикою людини. Циркадний ритм у різних людей – різний, хоча період повного циклу приблизно однаковий. У одних він трохи поспішає, у інших, навпаки, відстає. У зв’язку з цим є люди „жайворонки ”, і є – „сови ”. ПАМ”ЯТЬ 1.Загальне уявлення про пам’ять, її складові. 2.Види пам’яті та їх особливості. 3.Індивідуальні особливості пам’яті у людей. 4.Формування та розвиток пам’яті. 1.Враження, які людина отримує з навколишнього середовища, залишають певний відбиток, який зберігається, закріплюється, а при необхідності та можливості – відтворюється. Ці процеси називаються пам”яттю. „Без пам”яті, - писав Рубін штейн, - ми б були істотами миті. Теперішнє, в міру його проходження безповоротно зникало б в минулому ”. Пам”ять лежить в основі здібностей людини, є умовою научування, здобуття знань, формування умінь та навичок. Без пам”яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам”яті, її вдосконаленню людина виокремилася з тваринного світу та досягла тих вершин, на яких зараз знаходиться. Та й подальший прогрес людства без постійного покращення цієї функції неможливий. ПАМ”ЯТЬ – це здатність до отримання, збереження та відтворення життєвого досвіду. Різноманітні інстинкти, вроджені та набуті механізми поведінки є не що інше, як досвід, який передається в спадок або набувається в процесі індивідуального життя. Без постійного поновлення такого досвіду, його відтворення в потрібних умовах, живі організми не могли б адаптуватися до швидкоплинних подій життя. Не пам”ятаючи про те, що з ним було, організм не зміг би удосконалюватися надалі, тому що те що він набуває ні з чим було б порівняти і воно б безповоротно втрачалося. Є й ще одне визначення пам”яті – як відображення предметів та явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Пам”ять являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатність засвоювати й використовувати потрібну інформацію. Пам”ять є у всіх живих істот але найвищого рівня свого розвитку вона досягла у людини. Такими мнемічними можливостями, якими володіє вона, не володіє ніяка інша жива істота у світі. У до людських організмів є лише два види пам”яті: генетична та механічна. Перша виявляється в передачі генетичним шляхом від покоління до покоління життєво необхідних біологічних, психологічних та поведінкових якостей. Механічна пам”ять виступає у формі здібності до научування, до отримання життєвого досвіду, котрий зберігається в організмі і зникає разом з ним. Можливості до запам”ятовування у тварин обмежені їх органічною будовою, вони можуть пам”ятати і відтворювати лише те, що отримується методом умовнорефлекторного научування, без використовування мнемічних засобів. У людини є мова, як сильний засіб запам’ятовування, засіб збереження інформації у вигляді текстів та різного роду технічних засобів. Їй не має необхідності покладатися лише на свої органічні можливості, бо головні засоби удосконалення пам”яті та збереження необхідної інформації знаходяться поза людиною і одночасно в її руках: вона може вдосконалювати ці засоби практично нескінченно, не міняючи своєї природи. У людини є три види пам”яті, набагато більш сильніших та продуктивніших, ніж у тварин:  Довільна пов”язана з вольовим контролем запам”ятовування , логічна – з використанням логіки, опосередкована – з використанням різних засобів запам”ятовування і представлених в основному у вигляді предметів матеріально ї і духовної культури. Також пам”ять людську можна визначити як психофізіологічний та культурний процес, який виконує функції запам”ятовування, збереження та відтворення інформації. Ці функції для пам”яті є основними. Вони різняться не лише за своєю структурою, вихідними даними та результатом але й по тому, що в різних людей розвинені по-різному. Є люди, котрі, наприклад, важко запам”ятовують але добре відтворюють та довго зберігають в пам”яті запам”ятоване. Ці індивіди з розвиненою довгочасною пам”яттю. Є такі люди, які, навпаки, швидко запам”ятовують але й швидко забувають те, що колись запам”ятали. У цих людей більш сильний короткочасний та оперативний види пам”яті. Про ці види ми поговоримо далі. Матеріальною основою процесів пам”яті є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв”язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу, безпосередньо немає. Запам”ятовування та зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв”язків, забування - на їхньому гальмуванні, відтворення – на їхньому відновленні.  Особливістю пам”яті є те, що її складові одночасно виступають і як автономні процеси. Але розглядаються вони в єдності, у відносинах взаємопроникнення та переходу від одного до іншого. Запам”ятовування – це закріплення образів сприймання з раніше набутим досвідом. Процес запам”ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам”ятовування. Првинне відбиття відіграє вирішальну роль у запам”ятовуванні, становить основу для закріплення матеріалу. Іноді, посилюючись інтересом та емоціями, це викликає ейдетичні образи – цілісне сприйняття предмета або явища, насичене подробицями. Мимовільне запам”ятовування виступає як продукт і умова здійснення пізнавальних і практичних дій або результат багаторазового повторення. Це продуктивна форма запам”ятовування, яка до того ж не вимагає спеціальних зусиль для засвоєння. Запам”ятовування здійснюється в процесі виконання завдань ніби саме по собі. Якщо запам”ятовування ще й пов”язане з досягненням мети діяльності, то його ефективність значно зростає. Але, незважаючи не ефективність мимовільного запам”ятовування, провідною формою запам”ятовування вважається довільне. Воно дає змогу запам”ятати те, що треба в даний момент і настільки, щоб забезпечити успіхи в навчанні, розвитку, виконанні завдань. Це вимагає часу й додаткових зусиль, проте забезпечує необхідний рівень готовності індивіда до виконання певних завдань. Упроцесі навчання іноді доводиться вдаватися до такої спеціальної мнемічної діяльності, як заучування, щоб зберегти в пам”яті той чи інший матеріал. Збереження – процес утримання в пам”яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам”ятовування, використання матеріалу пам”яті в своїй діяльності. Без використання матеріал пам”яті поступово забувається. Забування – процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес ґрунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв”язків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше. Цікавими щодо цього є думки З.Фрейда, який пов”язував забування з потребами, емоціями, мотивами діяльності. Він стверджував, що часто причиною забування є не зовсім усвідомлений мотив – небажання пам”ятати. Негативні емоції, брак потреби теж сприяють виникненню умов для підсвідомого забування. Люди не рідко схильні швидше забути неприємне, уникнути згадок про сумні випадки в своєму житті, позбавитись усього, що викликає внутрішній протест, негативні переживання, порушує комфорт. Обидва процеси – збереження і забування – перебувають у певній динамічній рівновазі. З одного боку, до пам”яті постійно надходять нові матеріали запам”ятовування. Раніше засвоєні знання взаємодіють з новими, вступають у нові зв”язки, уточнюються і диференціюються, узагальнюються і перекодовуються . З іншого – матеріали пам”яті забуваються, стають непридатними для практичного використання. Досвід у свідомості успішно зберігається, якщо він поновлюється і збагачується, інакше дані досвіду втрачають сенс, притупляються і зникають, коли боротьба цих двох процесів відбувається не на користь збереженню. Відоме явище ремінісценції – коли відтворення зразу після запам”ятовування не таке повне, ніж після відпочинку. Існують форми забування, що спричинені хворобливими порушеннями. Це різні форми амнезії – забування подій власного життя за певний відтинок часу. Відтворення – процес відновлення збереженого матеріалу пам”яті для використання в діяльності та спілкуванні – полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених у мозку нервових зв”язків. Розрізняють два види відтворення: впізнавання і згадування. Впізнавання – це відтворення якого-небудь об”акта в умовах повного його сприйняття. Проте не завжди впізнання повне і достатньо визначене . Завдяки словесній установці впізнання може набувати довільного характеру. Згадування – це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимовільним (ненавмисне згадування) або довільним, коли ставиться репродуктивне завдання, робиться вольове зусилля, організуються спеціальні мнемічні дії. Якщо матеріал добре запам”ятований і міцно закріплений, то згадування проходить легко. Однак часом нам не вдається згадати щось потрібне одразу. Таке згадування вимагає напруження розумових зусиль, переборення труднощів і називається пригадуванням. При цьому людина вирішує іноді досить складні мнемічні задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв”язки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глибше усвідомлює завдання, виявляє активність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади – локалізовані в часі й просторі згадування людини про своє минуле життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Такі спогади про визначні події свого життя часто пов”язані з пере усвідомлюванням їхнього суспільного значення, що сприяє розвиткові громадянських якостей людини. У спогадах вона передає не тільки факти, а й ставлення до них. Тому з віком спогади багаторазово переживаються, стають складовою частиною духовного життя, джерелом мудрості. 2.ВИДИ ПАМ”ЯТІ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ . Є кілька причин для класифікації видів людської пам”яті. (таблиця) .Миттєва( або іконічна) пам”ять пов’язана з затриманням точної та повної картини тільки- но сприйнятого органами чуття, без якоїсь переробки отриманої інформації. Це пам”ять – безпосереднє відображення інформації органами чуттів. Її тривалість від 0,1 до 0,5 с. Миттєва пам”ять являє собою повне остаточне відбиття, що утворюється від безпосереднього сприймання стимулів. Це пам”ять – образ. Короткочасна пам”ять – це спосіб зберігання інформації протягом короткого терміну. Тривалість утримання мнемічних слідів тут не перевищує декількох десятків секунд – приблизно 20 без повторення. В короткочасній пам”яті зберігається не повний, а лише узагальнений образ сприйнятого, його найбільш істотні елементи. Ця пам’ять працює без попередньої свідомої установки на запам”ятовування, але з установкою на подальше відтворення матеріалу. Короткочасна пам”ять має показник об”єму. Він приблизно в середньому дорівнює 5-9 одиниць інформації і визначається по числу одиниць, які людина в змозі чітко відтворити через кілька десятків секунд після однократного показу йому цієї інформації.
Короткочасна пам”ять пов”язана з так званою актуальною свідомістю людини. Із миттєвої пам”яті в короткочасну потрапляє лише та інформація, яка усвідомлюється, співвідноситься з актуальними інтересами та потребами людини і привертає до себе увагу. Оперативною називають пам”ять, яка розрахована на зберігання інформації протягом певного, наперед обумовленого терміну, в діапазоні від кількох секунд до кількох днів. Термін зберігання матеріалу цієї пам”яті визначається задачею і розрахований лише на розв”язок цієї задачі. Після досягнення мети, інформація може зникати з оперативної пам”яті, інакше вона може негативно вплинути на наступні операції. Розв”язуючи математичну задачу, учень повинен утримувати в пам”яті окремі проміжні результати, які йому зовсім не потрібні після розв”язання. Те ж саме можна сказати про виконання переважної більшості виробничих операцій. Цей вид пам”яті по терміну збереження інформації в своїх якостях займає проміжне місце між короткочасною та довгочасною. Довгочасна – це пам”ять, здатна зберігати інформацію протягом практично нескінченного терміну. Інформація, яка потрапляє у сховища довгочасної пам”яті, може відтворюватися людиною безліч разів. Більше того, багаторазове і систематичне відтворення данної інформації тільки закріплює її сліди в довгочасній пам”яті. Довгочасна пам”ять передбачає здатність людини в будь-який момент пригадати те, що колись було нею запам”ятоване. При користуванні довгочасною пам”яттю для пригадування нерідко потрібне мислення та зусилля волі, тому її функціонування на практиці пов”язане з цими процесами. Генетичну пам”ять можна визначити, як таку, в якій інформація зберігається в генотипі, передається і відтворюється спадково. Основним біологічним механізмом запам”ятовування інформації в такій пам”яті є, можливо, мутації та пов”язані з ними зміни генних структур. Генетична пам”ять у людини єдина, на яку не можна впливати через навчання і виховання. Зорова пам”ять пов”язана зі збереженням та відтворенням зорових образів. Вона дуже важлива для людей різних професій, а особливо для інженерів і художників. Гарною зоровою пам”яттю часто володіють люди з ейдетичним сприйманням, здатні протягом довгого часу „бачити”, запам”ятовувати картинку в своїй уяві після того, як вона вже не діє на органи чуття. У зв”язку з цим, цей вид пам”яті передбачає розвинену здатність до уяви. На ній ґрунтується, зокрема, процес запам”ятовування та відтворення матеріалу: те, що людина може попобачити вона, як правило, легше запам”ятовує і відтворює. Слухова пам”ять – це гарне запам”ятовування і точне відтворення різноманітних звуків, н-д, музичних, фонетичних. Вона необхідна філологам, музикантам, акустикам. Особливе місце займає словесно-логічна пам”ять, яка тісно пов”язана зі словом, думкою і логікою. Словесно-логічна пам”ять характеризується тим, що людина, яка володіє нею швидко і точно може запам”ятати зміст подій, логіку суджень або якогось доведення, зміст тексту і т. і. Цим типом пам”яті володіють вчені, досвідчені лектори, вчителі, бо він пов”язаний зі складом розуму людини, яка схильна до філософських узагальнень, теоретичних розмірковувань. Рухова пам”ять являє собою запам”ятовування та збереження, а при необхідності і відтворення з великою точністю різноманітних складних рухів. Вона бере участь у формуванні рухових (трудових та спортивних) умінь та навичок. Удосконалення рухів рук людини безпосередньо пов”язане з цим видом пам”яті. Емоційна пам”ять – це пам”ять на емоції та почуття. Вона бере участь у роботі всіх видів пам”яті але особливо виявляється у людських стосунках. На емоційній пам”яті безпосередньо базується міцність запам”ятовуваного матеріалу: те, що у людини викликає емоційні переживання, запам”ятовується без особливого напруження і на більш тривалий період. Нюхова, смакова, дотикова та інш. види пам”яті особливої ролі в житті людини не відіграють і їх можливості в порівнянні з зоровою, слуховою, руховою та емоційною пам”яттю обмежені. Їх роль в основному зводиться до задоволення біологічних потреб або потреб, пов”язаних з безпекою і самозбереженням організму. По характеру участі волі в процесах зіпам”ятовування і відтворення матеріалу пам”ять поділяють на довільну та мимовільну. Мимовільна пам”ять – це таке запам”ятовування та відтворення, яке виникає автоматично, без особливих зусиль з боку людини, без поставлення спеціальної мнемічної задачі (на запам”ятовування, впізнання, збереження або відтворення) . Довільна пам”ять – це запам”ятовування, яке вимагає вольових зусиль і передбачає постановку спеціальної мнемічної задачі. Мимовільне запам”ятовування не обов”язково є більш слабким, в багатьох випадках життя воно переважає довільне запам”ятовування. З”ясовано, н-д, що мимовільне запам”ятовування матеріалу, який є об”єктом уваги та свідомості і виступає в якості мети, а не засобу здійснення діяльності. Мимовільно запам”ятовується краще матеріал, з яким пов”язана складна але цікава розумова праця і яка для людини має велике значення. У випадку, коли з запам”ятовуванням матеріалу проводиться значна робота по його осмисленню, перетворенню, класифікації, установленню в ньому певних внутрішніх (структурних) та зовнішніх (асоціативних) зв”язків, мимовільно він може запам”ятатися краще, ніж довільно. Це особливо характерно для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Смислова пам”ять пов”язана з розумінням змісту того, що запам”ятовується. Вона спирається на смислові зв”язки, які створили систему образних і словесних асоціацій і становлять основу досвіду людини. Запам”ятовуваний матеріал логічно обробляється, узагальнюється, аналізується, пов”язується з досвідом і тому без особливих зусиль включається в наявні системи зв”язків, довше зберігається і легше відтворюється . Механічна пам”ять діє в тих випадках, коли не досягається розуміння заучуваного матеріалу, а навмисно чи ненавмисно запам”ятовуються речі, які до кінця не усвідомлені. Матеріал запам”ятовування не має певного місця в досвіді і його доводиться туди втискати силою. Механічно заучуються слова іншої мови. Для засвоєння матеріалу необхідне поєднання смислової та логічної пам”яті. Робота пам”яті людини в переважній частині пізнавальної діяльності опирається на смислові зв”язки і тільки в окремих випадкох їй доводиться звертатися до механічного запам”ятовування. 3.Індивідуальні різновиди пам”яті у людей. Пам”ять у людей розрізняється по багатьом параметрам: швидкості, міцності, тривалості, точності та об”єму запам”ятовування – все це кількісні характеристики пам”яті. Існують також і якісні, які стосуються як домінування окремих видів пам”яті – зорової, слухової, емоційної, рухової та інш. , так і їх функціонування. „Чисті” види пам”яті, тобто коли безумовно домінує один з перерахованих видів, зустрічається досить рідко. Частіше ми зустрічаємося з різними поєднаннями пам”яті: зорово-слуховою, зорово-руховою, рухово-слуховою. Але в більшості людей все ж домінує зорова пам”ять. Найбільшого розвитку у людини зазвичай досягають ті види пам”яті, які вона частіше за інші використовує. Великий відбиток на цей процес накладає професійна діяльність. Процеси пам”яті тісно пов”язані з особливостями людини, її емоційним настроєм, інтересами та потребами. Вони визначають що і як людина запам”ятовує, зберігає і пригадує. Запам”ятовування також залежить від ставлення особистості до матеріалу, що запам”ятовується. Ставлення визначає вибірковість пам”яті. Зазвичай запам”ятовується те, що цікаве і емоційно значиме. З усього вище згаданого можна зробити висновок: людина мимовільно утримує в своїй пам”яті і в першу чергу (також мимовільно) відтворює те, що відповідає її найбільш актуальним але не зовсім ще задоволеним потребам. 5. Формування та розвиток пам”яті. Звернемося тепер до питання про розвиток пам”яті, тобто про ті зміни, які в ній відбуваються в процесі соціалізації індивіда. В розвитку пам”яті можна виокремити дві генетичні лінії: її вдосконалення у всіх без винятку цивілізованих людей в ході прогресу та її поступове покращення у окремо взятого індивіда в ході його соціалізації, доручення до матеріальних і культурних досягнень людства. Пам”ять по мірі свого розвитку все більш наближувалася до мислення. Важливу роль в онтогенезі пам”яті відіграє мовлення, тому процес удосконалення пам”яті людини йде рука об руку з розвитком її мовлення. Відчутний вклад в розуміння філогенетичного розвитку пам”яті вніс Блонський. Він висловив і розвинув думку про те, що різні види пам”яті, які є у дорослої людини, є також різними рівнями її історичного розвитку і тому їх можна вважати філогенетичними рівнями удосконалення пам”яі. Це стосується наступної послідовності видів пам”яті: рухова, афективна, образна і логічна. По Булонському, в історії розвитку людства ці види пам”яті послідовно з”являлися один за одним. В онтогенезі всі види пам”яті формуються у дитини почергово та досить рано. Найпізніше складається та починає функціонувати логічна пам”ять. Вона формується у 3-4-річвої дитини. Початок образної пам”яті пов”язують з другим роком життя . Ще раніше, приблизно в 6 місяців, починає з”являтися афективна пам”ять, а найперша – моторна або рухова – генетично вона передує всім іншим. Розвиток пам”яті залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Особистість тільки тоді матиме вагомі успіхи, коли буде наполегливо докладати зусиль до запам”ятовування необхідного якнайбільше, загалом і в деталях. Пам”ять погіршується від неповного її використання. |
Схожі:
| Реферат Тема. Увага та її природа ... |
Рухливі ігри з природознавства Увага! Увага! Сьогодні в нашої школі змагання. В змаганні приймають участь дві команди найрозумніших, найкмітливіших, найрухливіших.... |
| Увага! До 16 листопада 2010 року ... |
Ренейджер: Увага, увага, школа, рівняння на вчителів, для виконання гімну стояти струнко ! Всередині: вікна прикрашені кольоровими тафлями із паперу, кожен клас має свою назву та кольорову гаму, екіпіровка – кольорові галстуки,... |
| Сценарій проведення спортивного свята, присвяченого відкриттю футбольного... Вед. 1 Увага! Увага! Розпочинаємо церемонію відкриття футбольного міні-поля зі штучним покриттям на території Загальноосвітньої школи... |
3. Пізнавальні процеси. Відчуття. Сприймання. Увага Зміст понять... Зміст понять «відчуття», «чутливість», «пороги відчуття»; «рецептор», «синестезія»; «сприйняття», «спостереження», «апперцепція»,... |
| Увага і пам’ять, їх зв’язок із здоров’ям людини Формувати поняття «увага» і «пам’ять», встановити їх зв’язок із здоров’ям людини, розкрити залежність результатів навчання від здоров’я... |
Календарний план Психічні процеси: відчуття і сприймання, пам’ять, мислення, мовлення, увага, уява |
| СУЧАСНИЙ СТАН ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ У 2010 р. Урядом країни приділялася значна увага питанню підготовки робітничих кадрів |
ПРИВАТИЗАЦІЯ УВАГА! 07 жовтня 20 11 року відбудеться АУКЦІОН! Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua