Характеристика селекційних ознак в статево-вікових групах свиней при відлученні
Ознаки продуктивності
|
Статистичні параметри
|
X
|
|
h2
|
r
|
rg
|
R
|
Свинки (n=1132)
|
Жива маса, кг (Х1)
|
20,6
|
2,3
|
0,28
|
0,56*
|
0,07
|
0,67
|
Довжина тулуба, см (Х2)
|
64,3
|
4,2
|
0,56
|
0,08**
|
-0,02
|
3,65
|
Середньодобовий приріст, г (Х3)
|
343
|
18,6
|
0,44
|
0,82***
|
0,11
|
10,4
|
Кнурці (n=1015)
|
Жива маса, кг (Х1)
|
22,9
|
3,1
|
0,25
|
0,64*
|
0,13
|
0,74
|
Довжина тулуба, см (Х2)
|
67,2
|
5,4
|
0,67
|
0,02**
|
0,09
|
3,28
|
Середньодобовий приріст, г (Х3)
|
365
|
22,1
|
0,56
|
0,86***
|
0,14
|
10,5
|
Таблиця 9
Показники для побудови селекційних індексів
Ознаки продуктивності
|
Статистичні параметри
|
X
|
|
h2
|
r
|
rg
|
R
|
Свинки
|
Вік досягнення маси 100 кг, дні (Х1)
|
258,5
|
12,4
|
0,86
|
0,41
|
0,46
|
7,3
|
Середньодобовий приріст, г (Х2)
|
386,2
|
41,6
|
0,09
|
-0,01**
|
0,38
|
17,7
|
Товщина сала, мм (Х3)
|
31,2
|
2,01
|
-0,17
|
0,06***
|
0,52
|
-1,4
|
Кнурці
|
Вік досягнення маси 100 кг, дні (Х1)
|
242,5
|
17,1
|
0,78
|
0,38
|
0,34
|
7,5
|
Середньодобовий приріст, г (Х2)
|
412,5
|
34,2
|
0,16
|
0,08**
|
0,47
|
21,6
|
Товщина сала, мм (Х3)
|
33,2
|
3,69
|
-0,23
|
-0,04***
|
0,61
|
-2,7
|
Примітка: Тут і далі ознаки, що корелюють:
* жива маса X1 — довжини тулуба (Х2);
** довжина тулуба (Х2) — середньодобовий приріст (Х3)
*** середньодобовий приріст (Х3) — жива маса (X1)
Вивчення ефективності різних методів відбору молодняку свиней в 2-місячному віці показало, що найбільш точним при прогнозуванні ефекту селекції є індексний метод (табл. 46). Різниця між теоретично очікуваною і фактично одержаною продуктивністю становила при тандемному відборі до 10, а при індексному — до 5%. Встановлено також, що для підвищення величини ознак, що входять у структуру індексів, при тандемному відборі необхідно буде 9—9,5 року замість 1,5 року при використанні індексного методу.
Таким чином, розроблені і запропоновані селекційні індекси для відбору в 2 місяці ремонтних свинок і кнурців дають можливість підвищити точність оцінки племінної цінності і сприяють прискоренню селекційного процесу за бажаними ознаками в середньому на 15—20%.
Як основну селекційну ознаку було взято живу масу одного поросяти при відлученні. Значення індексів тісно корелювало з величинами ознак, що входять до їх структури (r = 0,56...0,92), що свідчить про високу достовірність племінної цінності тварин.
Селекційний диференціал по відібраному поголів'ю свинок j кнурців відповідно становив: за живою масою — 0,8; 0,7 кг, довжиною тулуба — 4,4; 3,6 см, енергією росту до відлучення — 13,2, 21 г. Теоретично розрахована відповідь на селекцію по кнурцях і свинках становила, відповідно: за живою масою — 0,67; 0,74 кг, довжиною тулуба — 3,65; 3,28 см, середньодобовим приростом — 10,4; 18,5 г.
При створенні внутріпородного материнського типу УВБ-Г в племзаводах «Степове», «Бобровицький», «Комсомолець», «Вирішальний» для відбору маточного поголів'я використовували індекси оціночний (в усіх господарствах) і селекційний (племзавод «Степове»). При веденні селекції за обмеженою кількістю селекційних ознак виникає ряд труднощів. Доводиться враховувати складний взаємозв'язок найважливіших господарсько корисних ознак і робити це можна тільки за допомогою селекційних індексів. При моделюванні більшості з них беруть до уваги стандартне відхилення деяких ознак, фенотипові і генотипові кореляції відповідних ознак та їх успадкування (h2). Не кожен селекційний індекс відрізняється універсальністю, тому розробляти їх необхідно для кожної популяції.
Переважаюча селекція характеризується поліпшенням однієї або кількох ознак, які корелюють між собою, а інші продуктивні якості підтримуються на досягнутому рівні. Переважаюча селекція може бути спрямована на поліпшення відтворних якостей (багатоплідність, молочність, збереження поросят), відгодівельних (швидкість росту, витрати кормів на одиницю приросту живої маси) або м'ясних (товщина сала, величина окосту, процент м'яса в туші тощо). Вона дозволяє, по-перше, швидше поліпшити продуктивні якості (легше одну, ніж зразу цілий комплекс) і, по-друге, створити в породі спеціалізовані стада (відселекціоновані за відтворною здатністю або відгодівельними чи м’ясними якостями) й посилити в ній генетичну різнорідність.
При переважаючій селекції основна частка селекційного тиску припадає на ту селекційну ознаку, яку необхідно поліпшити Але при цьому не можна допускати погіршення інших продуктивних ознак, а треба підтримувати їх на досягнутому рівні. Наприклад, для великої білої породи свиней характерні багатоплідність — 11 поросят, середньодобовий приріст на відгодівлі 750 г, витрати корму на 1 кг приросту 3,8 корм, одиниці, товщина сала 3 см. При переважаючій селекції зусилля зосереджують в одних стадах на підвищенні багатоплідності до 12 поросят, у других — на досягненні середньодобового приросту 800 г і витраті корму на 1 кг приросту 3,5 корм, од., в третіх — на зменшенні товщини сала до 2,5 см при підтриманні інших неселекціонованих ознак на рівні вимог не нижче першого класу.
Переважаюча селекція має і певні труднощі. Головна з них полягає в тому, щоб при удосконаленні однієї ознаки не допустити різкого погіршення інших. Наприклад, при поліпшенні м'ясності свиней важливо не допустити зниження якості свинини або багатоплідності маток, а утримати ці ознаки хоча б на середньому рівні для породи. Інакше відбудеться зниження загального виробництва свинини в чистопородних стадах. Для утримання ознаки на постійному рівні необхідні відповідні селекційні зусилля щодо своєчасного вибракування небажаних тварин.
Різновидність переважаючої селекції є тандемна, де її проводять почергово (то за породною, то іншою ознакою). Наприклад, 5 років селекціонують стадо на поліпшення м'ясності, наступні 5 років — на поліпшення відгодівельних якостей і т. Успішно цей напрямок селекції можна застосовувати у птахівництві і свинарстві.
2. Оцінка, добір та підбір у свинарстві
Прогнозування майбутньої продуктивності тварин є одним з головних питань, які визначають темпи селекційного процесу.
Існуючі методи оцінки свиней, як правило, грунтуються на інформації про власну продуктивність. При цьому залишаються не використаними показники предків, потомків та бокових родичів. У даний період із великого обсягу інформації, яка зосереджена в племінній документації, використовується для оцінки тварин не більше 10%. Крім того, сама система оцінки тварин не враховує принципу нелінійності зв'язку, генотипу пробанда на відповідні фенотипи предків, потомків або бокових родичів, за даними яких ведеться добір.
Залежно від успадкування ознаки (h2) необхідно застосувати ту чи іншу тактику оцінки. В одних випадках залучення даних родоводу розширює можливість оцінки генотипу пробанда, в інших — не дає додаткової інформації.
Неправильний підхід закладено і в використанні бічних родичів при оцінці тварин. Як правило, критерієм оцінки служать абсолютні відхилення груп сибсів або напівсибсів від пробанда. Така оцінка буде занадто умовною, оскільки при цьому не враховується величина успадкування ознаки, що оцінюється , і «коефіцієнту шляхів», тобто зв'язку між спорідненими особинами і твариною, що оцінюється. На точність оцінки впливає також кількість родичів, які до цього залучені.
У свинарстві, як і в інших галузях, можуть зустрічатись різноманітні комбінації споріднених тварин і при цьому визначальним критерієм оцінки буде не тільки їх середня величина продуктивності, але і величина «коефіцієнтів шляхів» між ними. У зв'язку з цим великого значення набуває розробка системи оптимізації методів визначення племінної цінності тварин, які враховують усі можливі критерії оцінки.
Інтенсифікація селекційного процесу вимагає науково обгрунтованих підходів при проведенні племінного добору. При цьому одним з найважливіших завдань є підвищення ступеня точності оцінки генотипу тварин. Існуючі наукові підходи до вирішення цієї проблеми можуть бути реалізовані з розвитком зчислювальної техніки. Необхідність розробки системи оптимізації методів визначення племінної цінності тварин диктується також тим великим розривом, який створився між існуючими методами оцінки тварин та теоретичними дослідженнями.
Теоретичні основи оцінки племінних якостей плідників. Ефективність добору плідників значною мірою залежить від правильної оцінки їх племінної цінності. Оцінка племінних якостей тварин грунтується на законах генетики, відповідно до яких продуктивність будь-якої особини (фенотип) зумовлюється її генотипом та впливом факторів навколишнього середовища. Якщо всі генетичні фактори віднесені до впливу зовнішнього середовища, то фенотипову цінність тварин (Р) можна визначити за такою формулою:
Р = G + U,
де G — генетична цінність тварин;
U — відхилення від генетичної цінності, зумовлене впливом факторів зовнішнього середовища.
Генетичну цінність тварин визначають адитивним ефектом генів (А) і відхиленням від нього, зумовленим домінуванням та взаємодією генів (в основному епістаз):
G = А + D + 1.
Адитивно-генетична або загальна племінна цінність тварин за однією з господарсько корисних ознак визначається загальним ефектом усіх генів, які впливають на цю ознаку. її можна визначити на основі фенотипу самої особини, її предків або потомків.
Домінування й епістаз зустрічаються лише в окремих комбінаціях генів і характеризують специфічну комбінаційну племінну цінність, яку можна встановити на основі спеціальних експериментів як для окремих спаровуваних особин, так і при схрещуванні спеціалізованих ліній. Специфічна цінність виявляється при схрещуванні та гібридизації у птахівництві і свинарстві, що дає змогу вести селекцію на гетерозис.
У свою чергу середовищні фактори (U) поділяють на систематичні (С), які зумовлюють однаковий вплив на тварин (наприклад, рівень годівлі у стаді), та на випадкові (Е), які з однаковою ймовірністю можуть впливати на будь-яку окрему ознаку (наприклад, вік тварин): U = С + Е. Для правильної оцінки племінної цінності тварин необхідно усунути вплив як систематичних, так і випадкових факторів середовища шляхом комплектування одновікових перевірюваних тварин.
Із генетичних позицій мета оцінки та добору плідників полягає у тому, щоб, з одного боку, запобігти поширенню у популяції мутантних генів, які зумовлюють виявлення у потомків генетичних морфологічних дефектів та захворювань, а з другого — підвищити частоту генів, що контролюють формування високої продуктивності і відтворної здатності, пристосованості до умов експлуатації і т.п.
Щодо спадкових аномалій, то вони, як і інші якісні ознаки успадковуються за законами Г. Менделя. Нормально розвинені плідники, які є носіями спадкових дефектів, мають гетерозиготний генотип за цією ознакою. Ефект летальних генів виявляється лише в гомозиготному стані генотипів.
Летальні гени можна виявити на основі випробування за потомством. Наприклад, для оцінки плідників на наявність у генотипі летальних генів їх спермою необхідно осіменити дочок. Якщо плідник є носієм летального гена, то у його гомозиготниx потомків, одержаних від такого парування, виявляються спадкові аномалії. Однак цей метод не має практичного значення, тому що широке застосування його на практиці призвело б до великих втрат через інбредну депресію, а також негативно позначилось би на темпах селекції.
Сучасна система оцінки та добору плідників уже в перший рік їх використання дозволяє встановити, чи є вони носіями летальних генів.
Відповідно до програми оцінки плідників за потомством кількість маток, яких осіменили, достатня для того, щоб виявити носіїв спадкових аномалій.
Кількісні ознаки (вихід м'яса в туші) мають безперервний характер мінливості. Оцінити племінну якість плідника за такими ознаками означає оцінити середній ефект генів, які він передає потомкам. Кожний потомок одержує випадкове поєднання половини батьківських і материнських генів. За цими ознаками ми не можемо одержати повних відомостей про спадкові задатки плідника.
Як уже зазначалося, племінну цінність тварин за господарсько корисними ознаками можна визначити на основі адитивного ефекту генів і взаємодії між ними.
Оцінити ці ефекти можна за даними продуктивності досить великої кількості потомків плідника. Так, адитивну племінну цінність кнура за селекційними ознаками можна оцінити за потомками, одержаними на основі парування його із випадково відібраними в стаді свиноматками. Якщо спермою кнура осіменити спеціально підібраних свиноматок, які належать до спеціальних порід чи ліній, то різниця між потомками може залежати від ступеня поєднання генотипів особин, що паруються. Особливо це важливо для селекційних програм, які передбачають одержання гетерозису. В молочному скотарстві та у вівчарстві неадитивний Характер успадкування ознак виявляється рідко, а тому ці ефекти не мають великого практичного значення (М. 3. Басовський, А. Рудик, В. П. Буркат, 1992 [3]).
Племінну цінність плідників можна оцінити на основі власних показників фенотипу предків, потомків та побічних родичів Характеристика показника, за яким проводять оцінку племінної цінності, повинна бути репрезентативною, тобто слід ураховувати або всі виміри, або випадкову вибірку.
Племінну цінність тварин за селекційною ознакою можна виразити у вигляді абсолютних показників або відхиленнями від середніх даних стада (популяції). Немає сумніву в тому, що племінна цінність тварин у різних умовах середовища виявляється порізному, і це завжди потрібно враховувати. Якщо усунену вплив середовища, то адитивну племінну цінність плідника за власними показниками можна визначити за такою формулою (М. 3. Басовський, І. А. Рудик, 1992 [3]):
де Р_ — фенотип плідника;
Р — середній фенотип ровесників;
В — стандарт породи.
де h2 — коефіцієнт успадкування селекційної ознаки;
т — кількість вимірювань ознаки;
t — повторюваність ознаки.
Коефіцієнт успадкування означає регресію племінної цінності тварини на її генотип. Ступінь вірогідності оцінки племінної цінності за власними показниками визначають за формулою:
Для оцінки генотипу плідників за потомством використовують формулу:
де в — коефіцієнт регресії фенотипу потомка на генотип плідника:
Р — середня продуктивність потомків;
P — середня продуктивність ровесників потомків.
Нижче наведено практичні аспекти оцінки свиней за власною продуктивністю (фенотипом) та якістю потомства (генотипом).
Обгрунтування і сутність оцінки за власною продуктивністю Для кожного господарства, яке займається розведенням свиней незалежно від його розмірів, якісний ремонт поголів'я — однин з найважливіших завдань у процесі поліпшення продуктивної тварин свого стада, що в свою чергу неминуче впливає на загальний стан галузі свинарства.
Як свідчить багаторічна практика свинарських господарств із стада щорічно з різних причин вибувають 25—30% і більше основних кнурів та свиноматок. Замість тих, що вибувають в основне стадо надходять молоді перевірені кнури і свиноматки. Від того, як організовані в господарстві добір та вирощуваня молодняку, залежить якість стада. Якщо замість вибракування надходить краще молоде поголів'я, якість основного стада буде поліпшуватись і, навпаки, якщо місце елітних і першокласних тварин займуть другокласні або навіть позакласні, то продуктивність стада знизиться. Щоб цього не трапилось, добору та вирощуванню ремонтного молодняку необхідно приділяти якнайбільше уваги.
Ремонтних свинок відбирають, як правило, з приплоду основних свиноматок, а також високопродуктивних за комплексом ознак свиноматок — першоопоросок, згідно з планом племінної роботи.
Свинок і кнурців для ремонту попередньо відбирають ще у підсисний період. При цьому поросята повинні бути з багатоплідних гнізд, добре розвинені і мати живу масу на рівні вимог не нижче 1 класу. Під час огляду особливу увагу звертають на кількість сосків (не менше 6 лівих і 6 правих) і прикус (передні зуби нижньої щелепи не повинні виступати вперед, а торкатись передніх зубів верхньої щелепи). Не можна добирати свинок і кнурців на ремонт з тих гнізд, де є поросята криворилі, мопсоподібні або з кратерними сосками. Перевагу надають розтягнутим, з широкими крижами, міцним поросятам. Такі тварини будуть краще розвиватися, ніж короткі, вгодовані.
Кнурців відбирають по 1—2 голови з гнізда, обов'язково разом з усіма нормально розвиненими свинками (сестрами), а свинок усіх (але не менше 2—3) — добре розвинених із кожного наміченого гнізда. Це дозволить попередньо вивчити спадкові якості батьків за потомством при вирощуванні ремонтного молодняку, а ремонтних тварин порівняти за продуктивністю і напівсестрами та напівбратами.
Залежно від інтенсивності вибракування кнурів і свиноматок у господарствах, інтенсивності відбору поголів'я, яке вводиться в стадо, на різних етапах вирощування потрібна різна кількість ремонтного молодняку. Найбільш прийнятні варіанти відбору, наведені в табл. 47.
У розрахунку на 100 основних свиноматок бажано відібрати У 2-місячному віці не менше 150—200 свинок; на 10 основних Кнурів — не менше 40—50 кнурців. Молодняк, відібраний на вирощування, виділяють в окремі групи, де їм створюють оптимальні умови годівлі, утримання. Тварин утримують по 10 голів у станку з площею підлоги 1,9 м2 на 1 підсвинка.
Оцінка за власною продуктивністю буде об'єктивною тільки тоді, коли молодняк на вирощуванні матиме середньодобові прирости не нижче 500 г.
Обліковий період розпочинається по досягненні тваринами 4-місячного віку і закінчується при живій масі 100 кг. В процесі вирощування молодняку враховують такі показники: 1 — живу масу, кг — щомісячно, шляхом індивідуального зважування; 2 — довжину тулуба, см, починаючи з 6-місячного віку, вимірюванням мірною стрічкою по середній лінії спини від потиличного гребеня до кореня хвоста; 3 — товщину шпику, мм — на piвні: 6–7 грудних хребців, при досягненні тваринами маси 100 кг шпикомірами різних конструкцій; 4 — вік досягнення маси 100 кг, днів.
Тварини, що не відповідають мінімальним вимогам II класу інструкції з бонітування свиней за показниками довжини тулуба, товщини шпику, віку досягнення 100 кг, вибраковую і переводяться на відгодівлю.
Слід відмітити, що оцінка за результатами контрольного вирощування (за фенотипом) є недостатньою, оскільки не дає повного уявлення про м'ясні якості, які точно можна оцінити тільки після забою тварин.
Ремонтний молодняк, який надходить для зміни вибракуваного поголів'я в племінних заводах, повинен забезпечувати стабільне покращання стад з найбільш важливих селекційних ознак.
Згідно з інструкцією по бонітуванню свиней всі породи поділено за напрямком продуктивності на 3 групи. Тварин великої білої породи оцінюють за шкалами першої групи порід.
Системою племінної роботи в племінних заводах України передбачено оцінку і відбір молодняку за конституцією і екстер'єром, розвитком, показниками власної продуктивності.
Конституцію і екстер'єр ремонтного молодняку, як і дорослих тварин, оцінюють за 5-бальною шкалою. Тварини, які одержують менше 4-х балів, не повинні використовуватись для потреб ремонту як свого власного, так і дочірніх стад.
Розвиток тварин оцінюють за показниками живої маси і довжини тулуба в різні вікові періоди окремо по кнурцях та свинках. Так, вимоги класу еліта для кнурців 6-місячного віку такі: жива маса — 84 кг, довжина тулуба — 118 см; для свинок відповідно — 76 кг і 112 см. Усі ремонтні кнурці і свинки, які вирощуються в племінних заводах, повинні відповідати вимогам не нижче І класу. Наприклад, у 6-місячному віці кнурці повинні мати живу масу не нижчу 75 кг, довжину тулуба не меншу 110 см, свинки відповідно — 70 і 108 см.
Основна оцінка тварин у процесі вирощування здійснюється при досягненні маси 100 кг. У цей період визначають, крім уже названих показників, товщину шпику на рівні 6—7 грудних хребців і вік досягнення маси 100 кг.
Товщина шпику, незалежно від статі тварин, повинна становити для класу еліта — 29 мм і менше, І класу — 30—33 мм. Слід відмітити, що рівень вимог до різних селекційних стад дещо відрізняється. Так, якщо стадам, в яких займаються удосконаленням внутріпородних типів УВБ-1 і УВБ-2, цілком достатньо підтримувати товщину шпику на рівні класу еліта, то базові господарства, що працюють над створенням нового заводського типу з покращеними м'ясними якостями — УВБ-3 (ПАФ «Україна» і ТОВ «Довіра» Полтавської області, агрогосподарство BП Запорізької АЕС і ВАТ п/з «Степной» Запорізької області), повинні мати в своєму розпорядженні молодняк з товщиною шпику на 15—20% вище вимог класу еліта.
Вік досягнення тваринами маси 100 кг залежить не тільки від рівня середньодобових приростів за період вирощування, але значною мірою від інтенсивності росту поросят у підсисний період і на дорощуванні. Відсталі в рості і розвитку підсвинки навряд чи зможуть компенсувати втрачене навіть при оптимальних умовах годівлі та утримання на етапі вирощування.
Згідно з інструкцією з бонітування свиней кнурці великої білої породи можуть одержати клас еліта при досягненні маси 100 кг не пізніше 209 днів, І клас — при 210—231 днях; для свинок ці вимоги становлять відповідно 222 і 223—235 днів.
Для визначення рангів оцінених кнурців і свинок, крім бонітувальних класів, можна також використовувати оціночні і селекційні індекси, наведені в розділі «Напрямки селекції у свинарстві».
Оцінка свиней за власною продуктивністю в 2003 році свідчить про те, що в багатьох господарствах вирощування проводиться на недопустимо низькому рівні. Так, і в племінних заводах (20% від загальної їх кількості) середньодобові прирости молодняку становили менше 300 г, а у ВАТ п/з ім. Литвинова — всього 150 г. Показники товщини шпику на рівні 6—7 грудних хребців і віку досягнення маси 100 кг значно кращі, однак привертає увагу явна їх несумісність із вказаними середньодобовими приростами. Звідси висновок — ситуація в господарствах насправді ще гірша, ніж показана у формах звітності.
Виходячи з науково обгрунтованих вимог до племінної продукції і враховуючи наявність матеріальної бази в господарствах, планується поступове покращання якості вирощування молодняку до рівня, який би забезпечив нормальний селекційний процес, залежно від завдань кожного племінного заводу. Господарства, що не виконують цих вимог, можуть бути позбавлені відповідного статусу. Це стосується і всіх племінних репродукторів.
Кількість ремонтного молодняку, необхідна для ремонту власного стада, залежить від інтенсивності вибракування основи кнурів і свиноматок, інтенсивності відбору поголів'я, яке надходить на вирощування. Досвід показує, що з розрахунку на одну основну свиноматку бажано попередньо відбирати (при постановці на вирощування) не менше 2 голів ремонтного молодняку в рік. Суттєве значення при цьому мають особливості секційного процесу в конкретному стаді (місце стада в системі розведення, критерії відбору, рівень відселекціонованості ознак і т.д.). Відомо також, що утримання племінних свиней в умоваx промислової технології (племзаводи на 250 і більше свиноматок) впливає на відсоток вибракування кнурів і свиноматок у напрямку збільшення.
Результати аналізу свідчать, що тільки 10 племінних заводів великої білої породи (18% від загальної їх кількості) відбирають для власного ремонту достатню кількість кнурців, 22 господарства (39%) відбирають необхідну кількість свинок. Такі племзаводи як СК «Дружба» Дніпропетровської області, ПСП дф «Світанок» Київської області, ТОВ «Журавка» Чернігівської області взагалі не вирощують ремонтних кнурців для власного ремонту. Названі господарства обмежуються періодичним завозом кнурців з інших стад, тобто фактично працюють в режимі племінних репродукторів.
Нездатність більшості господарств забезпечити належне вирощування і оцінку ремонтного молодняку зумовлено, перш за все, недостатнім рівнем годівлі та утримання свиней. Суттєві недоліки доводиться зустрічати і в самій організації контрольного вирощування молодняку. Без вирішення цих питань подальша робота зазначених суб'єктів племінної діяльності приноситиме тільки шкоду для вітчизняних генетичних ресурсів.
На даному етапі ведення галузі свинарства в Україні мають місце великі труднощі щодо оцінки свиней за якістю потомків. Причиною цього є припинення роботи станцій контрольної відгодівлі, більшість з яких перестали функціонувати через повне Руйнування матеріально-технічної бази. Тому пропонується виконання цієї роботи в умовах племінних господарств (племзаводах та кращих племрепродукторах), тим більше, що такий метод оцінки затверджено науково-технічною радою Міністерства аграрної політики України (від 18.09.2002 року).
Оцінка кнурів і свиноматок за генотипом в умовах племінних господарств. Метою оцінки кнурів і свиноматок за якістю потомства є виявлення найцінніших з них за відгодівельними та м’ясними якостями.
. Суть методу полягає в проведенні відгодівлі потомства кнурів і свиноматок, які підлягають оцінці, в порівнюваних і контрольованих умовах з наступним забоєм частини відгодованих свиней та визначенням якості одержаних туш.
Оцінці за якістю потомків підлягають у першу чергу молоді перевірювані кнури-плідники, призначені для переведення в основне стадо.
Оцінку кнурів і свиноматок за якістю потомків проводять у спеціально виділених для цієї мети приміщеннях або ізольованих секціях.
Для проведення оцінки використовують:
ваги з межею зважування до 500 кг і погрішністю зважування не більше 0,5 кг;
за умови обліку витрат кормів — ваги з межею зважування до 10 кг і погрішністю не більше 1%;
стрічку стальну мірну або лінійку довжиною не менше 150 см з ціною поділок 1 мм;
лінійку з ціною поділок 1 мм для визначення товщини шпику;
планіметр для вимірювання площі «м'язового вічка»;
Відбір тварин. Кнурів-плідників оцінюють на свиноматках з двома і більше опоросами, не спорідненими між собою і по відношенню до кнурів.
Гнізда, з яких заплановано відбір поросят на відгодівлю оглядають при досягненні поросятами віку 20—30 днів. У намічених для відгодівлі гніздах по 1—2 кнурці каструють.
Повторний огляд поросят проводять при досягненні ними віку 55—60 днів. При цьому з кожного гнізда відбирають по 2—4 поросят. Маса кожного поросяти повинна бути близько до середньої по гнізду, але не нижче вимог 1 класу для ремонтного молодняку відповідно до існуючої інструкції з бонітування свиней
При ранньому відлученні поросят оглядають у віці 15—20 днів повний огляд здійснюють по досягненні ними віку 25—30 днів.
Для оцінки відбирають на відгодівлю не менше 16 поросят. Комплектування груп потомків одного кнура проводять із намічених гнізд. При цьому кількість гнізд повинна бути не менша чотирьох. Наприклад, можна відібрати для оцінки одного кнура 16 потомків з чотирьох гнізд — по 2 свинки, 1 кнури і 1 кастрату; або з п'яти гнізд — з двох гнізд по 2 свинки, 1 кнурцю і 1 кастрату, з третього гнізда 2 свинки і 1 кастрата, з четвертого гнізда 1 свинку і 2 кнурців, з п'ятого гнізда 1 свинку і кастрата. Можливі й інші поєднання гнізд. Співвідношення потомків за статтю в межах кожного гнізда має бути рівним при відборі трьох поросят — один до двох за умови, що різниця між кількістю кнурців (кастратів) і свинок не буде перевищувати 20% у загальній кількості потомків у групі кнура, що оцінюється. Наприклад, у групі з 16 потомків 9 поросят однієї статі (свинки) і 7 іншої (4 кнурці і 3 кастрати). Різниця в кількості кнурців (кастратів) і свинок 2 голови, що від 16 потомків становить 12,5%. Така група потомків відповідає вимогам методики. Кількість кнурців і кастратів у групі потомків одного кнура повинна бути рівною або відрізнятися не більше ніж на одну голову.
Обладнання приміщень. Відгодівлю проводять у групових станках з площею підлоги 1,3—1,5 м в розрахунку на одну голову. Кількість тварин в одному станку 6—8 голів. Станки обладнують автонапувалками.
Приміщення (секції) для відгодівлі свиней повинні забезпечуватись оптимальними зоогігієнічними умовами — бути обладнані технічними засобами для підтримання протягом усього року температури повітря від 16 до 22 °С при відносній вологості повітря не більше 80%.
У племінних господарствах дозволяється проведення оцінки без урахування витрат кормів. За умови обліку витрат кормів, у групових станках встановлюють годівниці з автоматизованим дозуванням і обліком спожитих кормів. За відсутності автоматизованих годівниць облік кормів проводиться за умові розміщення потомків окремо по кожному кнуру.
Ветеринарні заходи. Господарство, що оцінює кнурів і свиноматок за якістю потомства, зобов'язане вчасно згідно з ветеринарним законодавством проводити всі планові щеплення від інфекційних захворювань.
В обліковий період відгодівлі профілактичні ветеринарні обробки не допускаються. У випадку захворювання тварину знімають з відгодівлі.
Проведення відгодівлі. Відгодівлю проводять турами за принципом «все порожньо — все зайнято» при обов'язковій дворазовій санітарній обробці приміщень (секцій) між турами і перервою не менше п'яти діб між санітарними обробками. Просушування приміщень (секції) перед постановкою тварин наступного тypy на відгодівлю повинне здійснюватись не менше трьох діб.
Поросят розміщують у приміщенні (секції) для відгодівлі у віці не більше 85 днів, масою не нижче вимог першого класу відповідно до Інструкції з бонітування свиней. Їх відразу ж розміщують у тих станках, де будуть відгодовувати. До початку облікового періоду протягом 5—7 днів поросят привчають до комбікорму, який буде використовуватись весь період відгодівлі.
Обліковий період при оцінці відгодівельних якостей починають при досягненні підсвинками маси 30 кг. Вік поросят на початку облікового періоду не повинен перевищувати 90 днів. При перевищенні віку 90 днів тварин вибраковують і знімають з відгодівлі.
Закінчують відгодівлю при досягненні кожним підсвинком маси до 100кг. Якщо тварина не досягне маси 100 кг до віку 211 днів, то її знімають з відгодівлі.
При оцінці кнура (або свиноматки ) не враховують їх потомків, що не закінчили відгодівлю.
Відгодовують молодняк стандартним повнораціонним комбікормом або комбікормом-концентратом з добавкою до нього свіжого збираного молока. Збиране молоко в кількості 1,5 кг на голову додають у комбікорм протягом усього облікового періоду (раціони 1 і 2).
|