Підбір батьківських пар. Після того, як в племінне ядро відібрали кращих тварин і створили необхідний селекційний диференціал, селекціонер повинен максимально утримати і повторити в нащадках господарсько корисні якості батьків. Формування батьківських пар для отримання приплоду з бажаними господарсько корисними ознаками називається підбором. Залежно від поставленої мети в свинарстві застосовують такі види підбору: однорідний (гомогенний), різнорідний (гетерогенний), індивідуальний, груповий і віковий.
Однорідний (гомогенний) підбір використовується в племінних господарствах для закріплення і повторення в нащадках селекційних ознак за принципом «подібне з подібним — дає подібне», «краще з кращим — дає краще». Чим більш цілеспрямований і жорсткий відбір, що є передумовою підбору, тим більшою мірою подібне з подібним стає одночасно і кращим. У більшості випадків при однорідному підборі використовують кнурів і маток однакових за продуктивністю, екстер'єром, конституцією і які не мають загальних родичів у трьох-чотирьох поколіннях предків.
Для концентрації і закріплення господарсько корисних ознак видатних тварин (родоначальників ліній, родинних груп, особливо якщо вони закладаються з прилиттям крові інших порід) інколи застосовують інбридинг. На відміну від хаотичного і безконтрольного спорідненого розведення, яке приносить тільки шкоду (особливо в товарному свинарстві), передбачувані цільові і строго контрольовані споріднені парування в племінних господарствах бувають навіть корисними. Видатний російський селекціонер-свиновод М. М. Щепкін [33] писав: «Споріднене розведення взагалі, поєднання близьких родичів, зокрема, було і залишається одним з могутніх засобів у руках талановитого і вдумливого заводчика». Усі кращі породи, спеціалізовані типи і лінії свиней виведені із застосуванням інбридингу. Так, багато елітних англійських і скандинавських стад великої білої породи і ландрас мають коефіцієнт інбридингу за Райтом від 7 до 11% і більше. В старих американських породах (дюрок, польсько-китайській та ін.) є ряд ліній з коефіцієнтом інбридингу 25—30%, а в нових (мінесота, белтсвілл, монтана та ін.) — 28—27%. Внутріпородні кроси ліній і типів свиней, попередньо роз'єднані і консолідовані інбридингом, підвищують життєздатність, продуктивність і забезпечують генетичний прогрес породи при розведенні «в собі».
Генетичний механізм дії інбридингу зводиться до розчленування вихідних гетерозиготних груп тварин на похідні гомозиготні. Гомозиготність підвищується як за корисними, так і за небажаними ознаками. Гомозиготні тварини стабільно передають нащадкам одні і ті ж гени і при цьому мають більш стійку консервативну спадковість. Небажані ознаки, як правило, рецесивні, у гетерозиготних особин фенотипічно не виявляються. З переходом в гомозиготний стан вони викликають інбредну депресію.
Гени, які детермінують такі ознаки, називають летальними. Чим тісніше інбридинг, тим більша кількість летальних генів переходять в гомозиготний стан і тим сильніше інбредне виродження. Найчастіше воно виявляється в зниженні заплідненості і багатоплідності, появі виродків і збільшенні кількості мертво-народжених плодів, пригніченні загальної життєздатності організму і затримці тварин в рості. Крім того, споріднене розведення призводить до ослаблення конституції, пригнічення обміну речовин і загальної опірності організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища.
Негативні дії інбридингу загострюються при повторних споріднених спаровуваннях. Тому численні спроби вивести інбредні лінії свиней, вільних від летальних генів, не мали успіху. За підрахунками спеціалістів для створення інбредних ліній з гомозиготністю 95% потрібно було б 16 поколінь, при цьому довелося б спаровувати кнурів з їх дочками, свиноматок — з синами, кнурів — з рідними сестрами, а свинок — з братами. Практично ж при такому близькоспорідненому паруванні тварини майже повністю вимирають уже через 5—7 поколінь, коли ступінь їх гомозиготності ще досить віддалена від 100% (табл. 50).
Встановлено також, що застосовуючи інбридінг у виробничих умовах, краще використовувати інбредних кнурів, а не свиноматок. Інбридовані на закріплення корисних селекційних ознак  кнури, як правило, дають кращих нащадків, ніж цього можна очікувати, виходячи із оцінки їх за фенотипом, тоді як крщі за фенотипом аутбредні плідники повторюють себе в нащадках значно гірше і менш надійно.
За даними 3. Т. Гільмана [11], в одному з дослідів, неодноразово повторених із залученням великої кількості тварин аутбредні матки при паруванні з інбредними кнурами (коефіцієнт інбридингу 28—36% за Райтом) отримали по 10,5 поросяти, із яких до відлучення збереглося 8,5 голови з середньою масою 16 кг Коли ж інбредними були матки, а аутбредними кнури, багатоплідність знизилась до 9,6 поросяти, із них до відлучення збереглося 7,7 голови з середньою масою однієї голови 14 кг.
Внутріпородне розведення свиней великої білої породи з використанням топкросів (спаровування інбредних кнурів з аутбредними матками) широко і успішно використовують у племзаводах «Україна» Полтавської, «Обрій» Дніпропетровської областей та в ряді інших племінних господарств країн СНД.
Цінні якості кнурів (у тому числі й інбредних) неминуче губляться в стаді, якщо їх не відновлювати і не підтримувати періодичними віддаленими спорідненими паруваннями, оскільки при постійному неспорідненому підборі батьківських пар коефіцієнт генетичної подібності батька з синами склав би 50%, діда з онуками — 25%, прадіда з правнуками — 12,5%, прапрадіда з праправнуками — 6,25%. Щоб об'єднати генотип родоначальника ліній, роз'єднаний в нащадках його продовжувачів, застосовують віддалені споріднені поєднання в ступенях ІІІ—IV, III— V, IV—IV за Шапоружем. Цей метод відомий зоотехнікам-селекціонерам під назвою «кільцювання заводських ліній», або періодичне замикання їх на генотипах родоначальників. Насичення родоводів кнурів і свиноматок кличками видатних родоначальників ліній і споріднених груп як з батьківської, так і з материнської сторін, а також повторення вдалих поєднань пар при подальшому розмноженні племінних свиней, дозволяє не тільки утримувати, але й підвищувати господарсько корисні якості кращих тварин у племінних стадах. У цьому, як і в інших випадках, інбридинг застосовується тільки цілеспрямовано і під об'єктивним зоотехнічним контролем. З урахуванням спорідненості тварин складають відомість споріднених зв'язків, у якій визнана ють спільних родичів у родоводах кнурів і маток стосовно до родоводу очікуваного приплоду.
Відомість являє собою опис маток, наявних в стаді, напроти якої вказані споріднені їм кнури.
Різнорідний (гетерогенний) підбір у порівнянні з однорідним у племінних господарствах застосовується рідше і тільки тоді, коли необхідно «ввести» в стадо нові або ліквідувати небажані ознаки. У більшості для цього завозять свиней з інших господарств, у тому числі й з інших країн.
Інколи допускається також «прилиття крові» інших порід для закладки нових споріднених груп і ліній. При такому підході збільшується розмах генотипової і фенотипової мінливості селекційних ознак, з'являється можливість відбирати кращих кнурів і маток і знову переходити до їх однорідного підбору для закріплення набутих або прискореного поліпшення попередніх цінних господарсько корисних якостей. На відміну від цього в товарних господарствах різнорідний підбір застосовується обов'язково і постійно. Мета його — об'єднувати в нащадках різнорідні господарсько корисні ознаки батьків, посилювати їх за допомогою можливо більшого підвищення гетерозиготності і гетерозису без спадкового закріплення в наступних поколіннях.
Найбільш типовий приклад такого підбору — на комплексах «Калитянський» Київської і «Слобожанський» Харківської областей, де практикується триступінчата система розведення з використанням спеціалізованих материнських і батьківських форм (чистопородне розведення), одержання двопородної або двотипової свиноматки — УКБ-1 х УКБ-2 і на завершальному етапі гібридизації — використання різних батьківських генотипів (породи — ландрас, дюрок, полтавська і українська м'ясні та ін.).
індивідуальний підбір застосовують тоді, коли до кожної свиноматки підбирають кнура з урахуванням можливих родинних зв'язків їх нащадків і результатами попередніх парувань. Цей трудомісткий вид підбору використовують у тих племінних господарствах, де для ремонту маточного стада вирощують кнурців і свинок власної репродукції.
Груповий підбір застосовують в усіх інших випадках і його сутність полягає в тому, що до групи маток з відповідними генотиповими і фенотиповими ознаками підбирають групу кнурів, яких можна поєднувати з будь-якою маткою даної групи. Так, при промисловому ротаційному схрещуванні для спаровування дочок кнурів великої білої породи використовують спермопродукцію плідників породи ландрас, а для дочок кнурів породи ландрас підбирають плідників породи дюрок, а їх дочок запліднюють спермою кнурів великої білої породи, замикаючи таким чином, перемінне використання чистопородних купленю кнурів на помісних матках власної репродукції. Цей вид підбору значно полегшує роботу і не знижує її ефективності.
Віковий підбір має велике значення як для племінних, так і для товарних господарств. Сутність його зводиться до того, що не слід спаровувати ремонтних свинок з ремонтними кнурами, а старих маток з пристарілими плідниками, оскільки в цих випадках продуктивність тварин і вірогідність племінної оцінки занижуються. Молодих перевірених кнурців необхідно спаровувати з високопродуктивними матками, які опоросилися не менше 2 і не більше 7 разів, а перевірених свинок — з перевіреними кнурами у віці не більше 4-х років.
3. Методи розведення свиней
Методи розведення — це система підбору в свинарстві з урахуванням породної та лінійної належності тварин для вирішення відповідних зоотехнічних завдань. Правильно вибраний метод розведення є могутнім фактором якісного поліпшення стад, підвищення їх продуктивності.
У свинарстві, як і при розведенні інших сільськогосподарських тварин, застосовують два основних методи розведення — чистопородне і схрещування. Починаючи з 70-х років XX ст., у товарному свинарстві широко почали застосовувати внутрівидову гібридизацію, котра також є різновидністю схрещування, про що буде сказано нижче.
Чистопородне розведення. Це система спаровування тварин, і належать до однієї породи, а потомство, одержане від такого спаровування, називається чистопородним. При чистопородному розведенні зберігається і посилюється спадковість тварин бажаного типу, яких використовують для племінних цілей в зоні розповсюдження породи, а також для схрещування з іншими породами. Тварини однієї породи можуть бути між собою споріднені або не споріднені. У практиці ж тваринництва при складанні плану парувань ступінь спорідненості плідників і маток має велике значення. Щоб легше орієнтуватись в походженні тa спорідненості між собою тварин, на кожного плідника та матку в племінних господарствах складають родовід і записують його в родовідну сітку.
Тварина, на яку складають родовід, зветься пробандом і пишеться вона (кличка та її номер) зліва родовідної сітки або поверх неї. Батько й мати пробанда складають перший ряд предків (батьківський), діди та баби — другий ряд (дідівський) і т.д. Родовід, як правило, складають на 3 ряди предків.
Спорідненість тварин записується римськими цифрами (за Цапоружем). Спочатку пишеться ряд предків, в якому зустрінеться спільний предок по материнській лінії, потім ряд предків, в якому зустрічається той же предок по батьківській лінії. так, наприклад, Волшебниця 3086 споріднена в II—II ступені, і Сніжок 3505 зустрічається в її родоводі в другому ряду предків двічі.
Парування між собою неспоріднених тварин однієї породи зветься неспорідненим розведенням або аутбридингом. Парування ж собою споріднених тварин називається спорідненим розведенням або інбридингом.
Запорукою успіху племінної роботи при чистопородному розведенні є лінійне розведення. Розведення по лініях грунтується на використанні в породі за певною системою добору і підбору видатних плідників і їх потомства для створення високопродуктивної і спадково стійкої групи тварин, які відрізняються якостями, необхідними для даного етапу свинарства. Розведення по лініях дає можливість селекціонеру більш широко і за відповідним планом використати видатних тварин і через них побудувати стадо в потрібному напрямку. Племінні стада складаються із тварин 3—4 і більшої кількості ліній та родин. Лінії діляться на відкриті, частково закриті і повністю закриті.
Тварин заводських відкритих ліній розводять, як правило, шляхом аутбредних парувань. Розведення по відкритих лініях — один із основних методів, які застосовують у племінних господарствах. При складанні плану підбору необов'язково використовувати тільки тих свиноматок, котрі походять від кнурів закріплених за ними ліній або належних до відповідних Племінні господарства нерідко обмінюються між собою плідниками і свиноматками. Через це свині багатьох племінних господарств зв'язані спільністю походження. При такому cпособі ведення ліній і родин ширше використовуються досягнення селекціонерів різних племінних господарств, але виникають труднощі при створенні і збереженні вузькоспеціалізованих особливостей тварин окремих ліній і родин.
Розведення частково закритих ліній обмежено відповідним колом господарств. Свиноматок в цьому випадку спаровує тільки з плідниками своїх ліній; плідники за необхідністю можуть бути одержані від свиноматок, закріплених за іншими лініями. Тварин частково закритих ліній розводять, як правило з використанням помірного інбридингу. При роботі з частково закритими лініями легше підтримувати спеціалізацію тварин з напрямком продуктивності, зберігаючи достатній простір роботи селекціонера по використанню видатних тварин, одержаних в інших лініях. Тому орієнтування на такі лінії при переведенні свинарства на промислову основу перспективніше, ніж робота з відкритими лініями.
У закритих лініях і плідників, і свиноматок використовують строго в межах даної лінії. Такий спосіб неминуче пов'язаний із застосуванням тісного інбридингу, а тому в практиці племінних господарств зустрічається дуже рідко.
Завдання селекціонера — накопичення в лінії тварин, які різняться бажаними продуктивними якостями. Найбільш повно це досягається ретельним їх добором, гомогенним груповим та індивідуальним підбором, систематичною оцінкою за продуктивністю і якістю нащадків кнурів і свиноматок, спрямованим вирощуванням ремонтного молодняку.
Лінійна селекція ведеться найбільш успішно, якщо фенотична подібність тварин лінії супроводжується їх генотипічною подібністю, що найкраще забезпечується спільністю походження тварин. При звичайному (не спорідненому) розведенні тварин в лініях і родинах спільність їх походження з кожним поколінням зменшується і на рівні 4—5 поколінь стає маловідчутна. Тому для підтримання в межах ліній і родин спільності походження тварин необхідно періодично (через 4—5 поколінь) поновлювати їх споріднені зв'язки з видатними тваринами даних ліній і родин. За цей період часто виявляються тварини, котрі значно перевершують родоначальника за загальною продуктивністю або за окремими особливо бажаними якостями. Таких тварин слід використовувати для створення споріднених груп і формування на їх основі ліній або родин.
Для підтримання у стаді заводського типу свиней з відповідними племінними і продуктивними якостями досить вести роботу з кнурами 5—7 ліній і такою ж кількістю родин свиноматок. Тривала робота з невеликою кількістю ліній і родин дозволяє, з одного боку, добре вивчити особливості кожної лінії і родини та їх поєднаність між собою, а з другого боку, дає можливість створити більш міцну спадковість з необхідними показниками продуктивності.
Лінії слід вести за 2 або 3 спорідненими гілками, що розходяться. Це досягається шляхом залишення на плем'я декількох синів-засновників або продовжувачів лінії з наступним їх поєднанням із свиноматками, які не споріднені з тваринами інших гілок.
Практика роботи з тваринами великої білої породи свідчить про те, що при широкому застосуванні описаного методу значно збільшуються можливості підбору і полегшується розведення свиней за лініями без застосування тісних споріднених парувань.
Якщо ж при розведенні тварин тієї чи іншої лінії споріднені зв'язки стають надто тісними, в господарство завозять представників тієї ж лінії, але другої спорідненої гілки, яку раніше не розводили в стаді.
Передача молодих ремонтних кнурів, які походять від кращих тварин стада, в інші племінні господарства і повернення через 3—4 покоління їх потомства, одержаного в інших кормових і кліматичних умовах, дозволяє значно підвищити життєздатність приплоду і продуктивність стада взагалі.
Останнім часом велике значення надається створенню в породах внутрішньопородних і заводських типів, спеціалізованих ліній на основі диференційованої селекції тварин в племінних стадах за малим числом ознак при збереженні середнього рівня за рештою показників. Тварин спеціалізованих типів і ліній, створених в результаті такої селекції, перевіряють далі на поєднуваність при схрещуванні і виявляють кращі з них, котрі дають найбільш високий ефект гетерозису за окремими ознаками.
Прикладом цього методу селекції може бути створення у великій білій породі свиней двох внутріпородних типів — УВБ-1 і УВБ-2.
При розробці методу диференційованої селекції вдалося довести, що кнури і свиноматки по-різному передають по спадковості ті або інші ознаки. Цю досліджену закономірність було взято за основу при створенні так званих батьківських та материнських форм, котрих використовують у гібридизації.
Так, при створенні батьківських форм кращі результати дала селекція на скороспілість, оплату корму продукцією, м'ясні якості приплоду, а при створенні материнських форм — селекція зі багатоплідністю, молочністю, відтворювальною здатністю, крупноплідністю та вирівняністю поросят у гнізді.
Перевірка тварин спеціалізованих ліній і заводських типів на поєднуваність спочатку в птахівництві, а потім у свинарстві показала, що стійкий ефект гетерозису можна одержати не тільки за міжпородного розведення, а й внутрішньопородного.
Використання інбридингу при розведенні свиней. Питання щодо поєднання між собою споріднених тварин, про позитиві і негативні результати такого розведення є досить спірним і дебатується в тваринництві уже тривалий час.
Щоб з'ясувати природу й точніше встановити ефективність спорідненого розведення, в різних країнах було проведено багато досить точних і тривалих дослідів на лабораторних і сільськогосподарських тваринах. Результати цих дослідів значної) мірою суперечливі, але дають підставу для такого висновку: безсистемне споріднене розведення тварин неминуче призводить до зниження їх життєвості й продуктивності, а при тривалому застосуванні наступає неплідність і повне виродження стад.
Особливо чутливі до спорідненого розведення свині й собаки. Депресія у них виявляється в ослабленні конституції, потоншанні кістяка, зниженні багатоплідності маток і життєвості приплоду, в народженні мертвих поросят, потвор і, нарешті в цілковитій неплідності.
Однак у поліпшенні існуючих і виведенні нових порід інбридинг прискорює закріплення в потомстві бажаних якостей окремих тварин. Прикладом цього може бути робота академіка М. Ф. Іванова, який при виведенні української степової білої породи свиней застосовував поєднання близькоспоріднених тварин, таких як батько х дочка, брат х сестра, одержавши при цьому тварин з рекордною продуктивністю.
Практика тваринництва показує: позитивні результати спорідненого розведення визначають — добір тварин з бездоганно міцною конституцією; хороші умови годівлі і утримання інбредного поголів'я; використання для розмноження тільки міцних і добре розвинених тварин; проведення усієї цієї багатопланової роботи під керівництвом досвідчених спеціалістів. Застосовують, інбридинг тільки у племінних господарствах, товарних свинофермах спаровування споріднених тварин неприпустимо.
Схрещування. Спаровування тварин, які належать до різних порід, називається схрещуванням. Потомство, одержане в результаті міжпородного схрещування, — помісне. В результаті реагування тварин виникає новий організм, що має подвійну спадковість: відбувається збагачення спадковості, бо клітини самця і самки повною мірою мають властивості своїх порід, схрещуванні тварин виникає новий організм з ознаками ерозису, мінливість помісей порівняно з мінливістю вихідних рід значно збільшується, витісняються небажані ознаки спадковості в однієї з порід. Для схрещування породу батька підбирають так, щоб вона мала значні переваги перед материнською, особливо за м'ясними та відгодівельними якостями. Залежно від поставленої мети методи схрещування можна поділити на 3 групи:
1. Заводське схрещування, яке застосовують для поліпшення існуючих та виведення нових порід. Сюди відносяться такі методи схрещування: ввідне, або «прилиття крові»; вбирне (поглинальне, перетворювальне); відтворювальне.
2. Користувальне схрещування, що застосовується для одержання товарних тварин. До нього відносяться: двопородне промислове; трипородне промислове; чотирипородне промислове; два-, три- і чотирипородне перемінне (ротаційне).
Гібридизація: породно-лінійна; внутрілінійна; міжпородна.
Ввідне схрещування («прилиття крові»). При удосконаленні деяких досить продуктивних порід з метою поліпшення окремих якостей породи часто вдаються до ввідного схрещування або «прилиття крові». Для цього вибирають іншу породу (поліпшуючу) з добре вираженими якостями, яких не вистачає поліпшуваній породі і проводять одноразове схрещування маток з плідником цієї поліпшуючої породи. Одержаних помісей потім схрещують протягом одного або двох поколінь з плідниками основної поліпшуваної породи і потім розводять «в собі», тобто маток другого і третього поколінь поліпшуваної породи спаровують такими ж плідниками.
Прикладом ввідного схрещування може бути поліпшення м'ясних якостей миргородської породи, для чого використовували кнурів бельгійської породи п'єтрен, а на даному етапі селекції, велику чорну, білоруську чорно-рябу.
Вбирне схрещування (поглинальне). Застосовується головним чином з метою докорінного поліпшення малопродуктивних порід. При цьому схрещуванні маток малопродуктивних порід спаровують з плідниками високопродуктивної (поліпшуючої) породи. Одержаних помісей першого покоління спаровують плідниками поліпшуючої породи і отримують помісей другого покоління (3/4-кровних). Потім таким же способом одержують помісей наступи поколінь. Високопродукопродуктивних помісей четвертого і п'ятого поколінь, які мало відрізняються від тварин поліпшуючої породи, відносять до групи чистопородних тварин.
Вбирне схрещування почали широко застосовувати в Україні в 20—30-х роках XX століття для поліпшення малопродуктивних місцевих свиней, при цьому головною поліпшуючою породою була велика біла. Схема вбирного схрещування подана на рис. 63.
Відтворювальне схрещування. Застосовується з метою виведення нової породи. Для цього схрещують дві або більше рід між собою, а помісей другого або третього поколінь проводять «в собі». Коли у створенні нової породи беруть участь дві породи, то таке схрещування називають простим, а якщо більше — складним.
Велике значення при відтворювальному схрещуванні має правильний вибір для схрещування вихідних порід, а також наступні цілеспрямовані добір і підбір.
Прикладом утворення нової породи свиней методом простого відтворювального схрещування може бути робота академіка М. Ф. Іванова, який вивів українську степову білу породу свиней шляхом схрещування місцевих степових свиноматок з кнурами великої білої породи. Складне відтворювальне схрещування мало місце при виведенні миргородської, полтавської та української м'ясних порід, при цьому використовувались від 3-х до 5-ти і більше вихідних порід.
Промислове (користувальне) схрещування. Основний метод розведення свиней у товарних господарствах. Потомство, одержане від схрещування двох або більше порід, називають помісним. У практиці застосовують декілька форм промислового схрещування.
Двопородне промислове схрещування. Якщо свиноматки однієї породи схрещуються з кнурами другої породи і весь приплід від них іде на відгодівлю, то таке промислове схрещування називається простим двопородним. Найбільш широко метод розповсюджений в товарному свинарстві. Застосовується в товарних репродукторних господарствах (фермах) і промислових комплексах із замкнутим циклом виробництва, а також у племінних репродукторах по відтворенню помісних свинок для товарних репродукторів.
Можуть застосовуватись і реципрокні варіанти двопородного схрещування, що дає можливість більш раціонально використати чистопородних племінних тварин вихідних форм. Просте двопородне промислове схрещування сприяє підвищенню відгодівельних якостей помісей порівняно з чистопородним розведенням на 3—5%. На рис. 64 наведені типи промислового схрещування свиней.
Рис. 64. І — двопородне; II — двопородне, реципрокний варіант відносно І варіанту.
Трипородне промислове схрещування. Має деякі переваги перед двопородним промисловим схрещуванням, що пояснюється комбінуванням у товарних помісей продуктивних якостей трьох вихідних порід. Трипородне схрещування забезпечує підвищення відтворювальних якостей на 10—15%, а відгодівельних — на 7—10%, тобто в 2 рази більше, ніж при двопородному схрещуванні. Трипородне схрещування вимагає спеціалізованих господарств або ферм по відтворенню двопородних помісних свинок — племрепродукторів і племсекторів у товарних господарствах і чіткої організації ведення племінного обліку. При трипородному схрещуванні можуть використовуватись як двопородні свиноматки, так і двопородні кнури (рис. 65).
Рис. 65. Типи промислового схрещування свиней: І — трипородне; II — трипородне з використанням помісних кнурів.
Чотирипородпе промислове схрещування. В організаційному плані набагато складніше трипородного схрещування. При його застосуванні необхідно вести паралельну селекцію чотирьох прапрабатьківських форм, а в системі розведення повинно бути не менше двох племінних репродукторів для одержання помісних свинок і кнурів. Застосовується в практиці порівняно рідко. Схема чотирипородного схрещування наведена на рис. 66.
Рис. 66. Чотирипородне схрещування.
Дво-, три- і чотирипородне перемінне (ротаційне) схрещування. За результативністю наближається до попередніх варіантів промислового схрещування. Ці види схрещування вимагають чіткої організації племінного обліку на товарних фермах і одночасного утримання кнурів не менше двох порід. Переваги перемінного схрещування — мінімальне завезення племінних тварин в товарні господарства (тільки кнурів), що значно поліпшує ветеринарну безпеку і зменшуються витрати на придбання племінного молодняку. Застосовується в товарних господарствах, в котрих маточні стада ремонтують помісними свинками власного відтворення, а кнурів щорічно завозять із відповідних племінних заводів і племрепродукторів. Варіанти дво- і трипородного племінного схрещування наведені в табл. 52, 53
Таблиця 52
Породність тварин при двопородному перемінному схрещуванні
Покоління
перемінного
схрещування
|
Породність батька
|
Породність матері
|
велика біла
|
ландрас
|
велика біла
|
ландрас
|
1-е
|
—
|
чистопородні
|
чистопородні
|
0
|
2-е
|
чистопородні
|
|
½
|
½
|
3-е
|
|
—/—
|
¾
|
¼
|
4-е
|
—/—
|
—
|
3/8
|
5/8
|
5-е
|
—
|
чистопородні
|
11/16
|
5/16
|
6-е
|
чистопородні
|
—
|
11/32
|
21/32
|
Таблиця 53
Породність помісей при трипородному перемінному схрещуванні
Покоління
|
Породність батька
|
Породність матері
|
велика
біла
|
Миргородська
|
ландрас
|
велика біла
|
миргородська
|
ландрас
|
1-е
|
—
|
—
|
Чисто-
породні
|
—
|
чистопородні
|
—
|
2-е
|
Чисто-
породні
|
—
|
—
|
—
|
½
|
½
|
3-е
|
—
|
Чистопородні
|
—
|
½
|
¼
|
¼
|
4-е
|
—
|
—
|
Чисто-
породні
|
2/8
|
5/8
|
1/8
|
5-е
|
Чисто-породні
|
—
|
—
|
2/16
|
5/16
|
9/16
|
6-е
|
—
|
Чистопородні
|
—
|
18/32
|
5/32
|
9/32
|
7-е
|
—
|
—
|
Чисто-
породні
|
18/64
|
37/64
|
9/64
|
8-е
|
Чистопородні
|
—
|
—
|
18/128
|
37/128
|
73/128
|
До недоліків методів перемінного схрещування відносяться його значно більша складність та послаблення гетерозисного ефекту. Послаблення гетерозису при перемінному схрещуванні теоретично передбачено у зв'язку із зменшенням контрастності такого схрещування порівняно з контрастністю промислового, оскільки помісні матки, починаючи з ІІ-го покоління, обов'язково мають частки крові тієї породи, до якої належить і плідник, якого використовують для схрещування. Організувати перемінне схрещування значно складніше, ніж промислове. Воно призводить до накопичення в господарстві багатьох різних за походженням, але близьких за типом груп тварин. При недостатньо чіткому обліку має місце велика плутанина, а тому в умовах виробництва перевагу надають різним видам промислового схрещування.
Гібридизація. Вищий етап промислового схрещування спеціально відселекціонованих батьківських і материнських форм, для яких характерна стійка передача потомству репродуктивних, відгодівельних та м'ясних якостей, що не властиво породам, селекцію яких проводять за комплексом ознак.
Під гібридизацією у товарному свинарстві розуміють комплекс організаційно-селекційних заходів, спрямованих на вдосконалення системи розведення свиней з використанням спеціалізованих ліній, типів і порід та їх кросів для значно ефективнішого порівняно з промисловим схрещуванням використання явища гетерозису. Гібриди — потомство, одержане від схрещування високопоєднуваних на комбінаційну здатність батьківських форм, призначених для забою. Продуктивність гібридів на 8-10% вища порівняно з помісними тваринами, одержаними в результаті простого промислового схрещування.
За даними Рибалко В. П., Баньковського Б. В. та інших (1991) [28] для порід, типів і ліній, яких розводять в Україні і використовують в системах гібридизації, ставляться особливі вимоги щодо параметрів продуктивності (табл. 54, 55).
Таблиця 54
Вимоги до параметрів продуктивності основних материнських форм
Показники
|
Породи(типи)
|
Велика біла
(внутрілінійний
тип УВБ-1)
|
Українська степова
біла
|
Мирго-
родська
|
Велика
чорна
|
Українська
степова ряба
|
Багатоплідність, гол
|
11,8
|
11,2
|
11,0
|
11,0
|
11,0
|
Маса гнізда в 2 міс., кг
|
190,0
|
182,0
|
180,0
|
180,0
|
180,0
|
Для гібридизації батьківські форми створюють методами диференційованої селекції з перевагою на скоростиглість, високі відгодівельні та м'ясні якості, а материнські — на багатоплідність, великоплідність, високу відтворювальну здатність та резистентність приплоду. Методом контрольного схрещування виявляють найефективніші міжлінійні і породно-лінійні поєднання і ті, які характеризуються стійким та високим проявом гетерозису за корисними ознаками, впроваджують в виробництво.
У багатьох країнах з розвиненим свинарством гібридозація є основним методом виробництва товарної свинини.
Таблиця 55
Вимоги до відгодівельних якостей свиней батьківських форм
Показники
|
Породи, типи, лінії
|
Велика біла
|
ландрас
|
дюрок
|
українська
м’ясна
|
Спеціалі-
зована
м’ясна лінія
(ЧПСЛ)
|
Внутрі-
пород. тип
УВБ-2
|
Внутрі-
пород. тип
УВБ-3
|
Вік досягнення живої маси 100 кг, дні
|
178
|
177
|
177
|
176
|
175
|
176
|
Витрати корму на 1 кг приросту, корм.од
|
3,55
|
3,60
|
3,65
|
3,58
|
3,60
|
3,60
|
Вихід м’яса в тушах, %
|
59,5
|
60,1
|
61,6
|
61,5
|
60,3
|
61,2
|
Товщина сала над 6–7 грудними хребцями
|
26,0
|
24,0
|
24,5
|
22,4
|
24
|
23
|
У найбільш широких маштабах в системі гібридозації в Україні використовують в якості материнської форми велику білу породу та різні поєднання її спеціалізованих типів для одержання двотипових свиноматок. Батьківські форми представлені породами ландрас, дюрок, українською і полтавськими м’ясними, спеціалізованою м’ясною лінією (рис. 67).
Умовні позначення генотипів свиней:
УВБ-1 — внутрішньопородний материнський тип великої білої породи;
УВБ-2 — внутрішньопородний проміжний батьківський тип великої білої породи з поліпшеними відгодівельними якостями;
Л — порода ландрас;
Д — порода дюрок;
УМ — українська м’ясна порода;
ПМ — полтавська м’ясна порода;
ЧПСЛ — спеціалізована м’ясна лінія.
|