Молочна від витоку
до гирла
Розглянувши історію формування р. Молочної, тепер давайте подивимось на сучасний її стан. Басейн ріки знаходиться на території Запорізької області. Найбільша за довжиною ріка північно-західного Приазов`я - Молочна має протяжність 197 км, а площу водозбору - 3450 км2. Відноситься до середніх річок, а її притоки є малими річками, адже площа їх водозбору не перевищує 2000 км2. Впадає ріка у Молочний лиман. На півночі та заході басейн межує з басейном р. Дніпро, на сході з басейнами невеликих річок, що впадають в Азовське море (Корсак, Лозоватка, Обитічна).
Починається річка із джерел, що пробиваються з кристалічних порід Токмак-Могили (Синьої гори), абсолютна висота якої над рівнем моря становить 307 м. Синя Гора являє собою виходи древніх гранітів та стійких метаморфічних порід, які є найбільш давніми геологічними утвореннями регіону. Вони широко представлені у вигляді останців - острівних піднять, що залишилися після розмиву. Існує декілька таких пам`яток неживої природи - Корсак-Могила, Бельмак-Могила (найвища точка Приазов`я – 327 м) та інші.
Південні та північні схили Приазовської височини, до якої входить басейн р. Молочної, досить глибоко розчленовані річковими долинами. В руслах таких річок спостерігаються пороги і стрімкі водоспади, а їх береги досить круті та високі. Це стосується верхів‘я Молочної, верхів‘я Конки, Берди, Обитічної та деяких інших річок.
Форми рельєфу в басейні р. Молочної. Сама поверхня району розчленована досить слабко, значною мірою одноманітна. Місцями на річці спостерігаються поди – замкнуті пониззя, діаметр яких в середньому становить декілька сот метрів, а глибина досягає 10 – 20 м. Під впливом як постійних, так і тимчасових водних потоків в регіоні найбільш поширеними є, так звані, флювіальні форми рельєфу (річкові долини, яри, балки). На схилах берегів річки спостерігаються різні форми обвалів та зсувів.
В долині річки виділяють три тераси: заплавна, середня та верхня. Інколи заплава прорізана стариками – таку назву мають водойми в заплаві річки, що відокремилися від основного її русла (влітку вода в них часто пересихає і залишається лише в деяких пониззях). В районі с. Терпіння над поверхнею заплавної тераси здіймається пагорб заввишки до 8 м, складений з величезних глиб середньосарматського піщаника – “Кам`яна Могила”.
Наявність Молочного лиману, розташованого в колишній дельті річки, є доказом проявів молодих опускань континенту, що характерно для більшості гирлових ділянок річок Чорного та Азовського морів.
Клімат нашого регіону помірно континентальний з м`якою зимою та сухим спекотним літом. Випаровуваність по регіону перевищує розмір опадів, у зв’язку з чим регіон відноситься до регіонів недостатнього зволоження. Тут взимку домінують арктичні повітряні маси, які з півночі та північного сходу несуть холод. З травня до вересня на цю територію приходить тропічне повітря, яке несе суху спекотну погоду. Найбільш низькою температурою повітря на північно-західному Приазов'ї була температура -33,1 С0, а найбільш висока досягала 39,3 С0. Амплітуда коливання температур у нас може досягати 72,4 С0.
Пануючими вітрами взимку є східні та північно-східні. Ці ж вітри панують і навесні, тоді ж стають частішими і південно-західні вітри, що приносять опади у вигляді дощів. Восени знов переважають східні та північно-східні вітри, які приносять невеликі дощі.
Ґрунтовий покрив берегів Молочної різноманітний та неоднорідний. Для рівнинних плато характерні 4 різні горизонти лесових ґрунтів. Нижній горизонт дуже щільний, глинистий, червоно-бурого кольору, другий – коричнево-бурий, важкосуглинистий. Терасові леси, до яких належать два останні горизонти, відрізняються більш легким механічним складом та меншою потужністю. Характерною особливістю місцевих лесів є засоленість розчинними у воді солями, а також гіпсами й карбонатами магнію та кальцію.
Північно-східна частина території зайнята потужними звичайними малогумусними чорноземами. Їх потужність сягає 80 – 100 см. Далі на південь, вздовж узбережжя Азовського моря, поширені чорноземи південні. Вони утворювались в умовах посушливих степів, вкритих типчаково-ковиловою рослинністю, що й зумовило розвиток малопотужного профілю з невисоким вмістом гумусу. Темно-каштанові ґрунти залягають ще південніше південних чорноземів. На кордоні з південними чорноземами вони утворюють перехідну смугу шириною близько 20 – 30 км з комплексним ґрунтовим покривом. Для зони темно-каштанових ґрунтів характерний більш рівнинний рельєф, здебільшого це досить слабозадренована рівнина, яка ускладнена подовими пониззями та мікрозападинами. В зоні розповсюдження темно-каштанових ґрунтів досить часто спостерігається вітрова ерозія ґрунтів, яка зумовлює утворення хвильового мікрорельєфу, спрямованого впоперек схилів. В цих районах часто бувають пилові бурі, що нерідко призводять, особливо навесні, до знищення врожаю. Їх шкідливий вплив намагаються зменшити вітрозахисними лісосмугами.
Каштанові ґрунти невеликими масивами з`являються ближче до північного сходу від Молочного лиману.
Солонці характеризуються наявністю у гумусовому горизонті обмінного натрію. Це зумовлює в’язкість та набрякання таких ґрунтів під час зволоження та затвердіння при всиханні. Вони не утворюють суцільного покриву, а звичайно залягають в комплексі з каштановими ґрунтами.
Лучно-чорноземні ґрунти розвинені в заплавах річок та долинах балок. Ці ґрунти використовують під овочеві та кормові культури, але при широкому застосуванні зрошення.
В подах процес ґрунтоутворення відбувається в умовах постійно виникаючої перенасиченості ґрунтів вологою за рахунок вод поверхневого стоку. В певні роки поди за рахунок талих вод перетворюються на озера, які іноді не висихають впродовж 2 – 3 місяців. Такі випадки повторюються через кожні 10 – 15 років. Особливого розповсюдження солонці знаходять на схилах подів південної експозиції. Багато подів розорюється та використовується переважно під кормові та овочеві культури, деякі навіть під зернові. Особливо багато подів знаходиться на лівому схилі долини Молочної на ділянці від Молочанська до с. Зарічного.
Режим річок та тимчасових водотоків. Більшість річок, що відносяться до басейну р. Молочної, характеризуються яскраво вираженою повінню та низькою літньо-осінньо-зимовою меженню, яка часто переривається дощовими паводками. Взимку рівень може дещо підвищуватись через відлиги.
Ріки регіону живляться талими або дощовими водами, в залежності від водності року. Зокрема, стік весняної повені у багатоводні роки складає близько 60 – 70 % річного стоку, в середньо- та маловодні роки знижується до 40- 50%. Рівні підйому води під час повеней досягають 2 – 5 м. Під час відлиги ж формуються зимові повені.
Через своє географічне положення та надзвичайно велике водоспоживання регіон відчуває гостру нестачу води. Підвищена водність літньо-осінньої межені зумовлена великою кількістю опадів теплого періоду, що часто випадають у вигляді злив, подібних до повеней. Цьому сприяють і значні нахили місцевості і досить глибоке розчленування рельєфу Приазовської височини. Річкам степової частини, живлення яких відбувається із малопомітних водоносних горизонтах, властива невелика водність.
Температурний режим більшості річок нашого регіону змінюється й під впливом господарської діяльності людини, зокрема скиданням у них промислових та побутових стоків, які в зимовий період значно тепліші, а влітку іноді холодніші, ніж вода у річках. Крім того, зарегульованість річок греблями, що змінює режим швидкості та глибини, також зумовлює зміну температурного режиму.
Процес утворення криги відбувається під впливом температурного режиму і залежить від особливостей гідрографічної мережі, ґрунтових вод, господарської діяльності. Середня тривалість льодоставу дорівнює 80 – 90 днів, в теплі ж зими крига може утримуватись лише декілька днів.
Інтенсивний підйом рівня весняної повені починається наприкінці другої – третьої декад лютого. Середня інтенсивність підйому рівня змінюється від 3 до 50 см за добу. Так, на р. Молочній в районі м. Токмак в період сильної повені 1953 року середня інтенсивність підйому рівня води становила 6 см/добу, найбільша досягла 55 см/добу; в період низької повені в середньому рівень піднімався на 7 см за добу, тоді як найбільший дорівнював лише 20 см/добу.
Зміна рівня води, особливо на річках із зменшеною швидкістю течії, відбувається також під впливом водної рослинності. На початку розвитку рослинності підйом води не перевищує 15 см, найбільший її вплив припадає на кінець липня і продовжується до вересня і зазвичай не перевищує 30 – 60 см.
Межені спостерігаються в періоди, коли живлення річки здійснюється здебільшого за рахунок притоку підземних вод. Тому основними факторами, що зумовлюють розміри меженного стоку, стають гідрогеологічні умови річкового басейну. Умови формування меженного стоку зумовлюються взаємозв`язками поверхневих та підземних вод. Цими взаємозв`язками визначаються розміри можливого живлення річки або ж величина витрат поверхневої річкової води, що іде на поповнення запасів підземних вод.
Вплив гідрогеологічних умов відбувається на фоні впливу загальних фізико-географічних факторів: клімату, рельєфу, характеру ґрунтів, заболоченості, озерності та інших змін у звичайному режимі ріки та тих, що відбуваються через господарську діяльність людини.
Кліматичні умови надають помітного впливу на формування підземних вод, бо як поверхневі, так і підземні води формуються за рахунок атмосферних опадів.
Річки Приазов`я, особливо в їх нижній течії, розташовані в зоні недостатньої вологості, де талих вод відносно небагато, а дощі випадають рідко. Тут на формування поверхневого стоку залишається лише близько 21 мм, а підземного – 2 мм, внаслідок чого річки тут часто і на тривалий період пересихають. Можливі випадки поглинання поверхневих (річкових) вод алювіальними відкладами, а потім їх надходження до підземних водоносних горизонтів. Таке, між іншим, відбувається і з Молочною на ділянці нижче м. Молочанськ і аж до впадіння у лиман.
У верхів`ях Молочної літньо-осіння межень починається у травні, а в межах нижньої течії – у квітні. Кінець її припадає на середину листопада. Зимова межень починається у грудні, для якої характерна менша водність річки.
Мінімальний стік, тобто кількість води, що надходить з джерел за одну секунду у басейні Молочної не перевищує 0,5 л/сек. Незначне живлення річки отримують з палеогенових та неогенових відкладів. Водоносні горизонти у палеогенових відкладах прилучені до бучацького ярусу, але їх вододостатність горизонту незначна. Цікавим є те, що водам цього ярусу, а також тортонському, сарматському водоносним горизонтам, властиві лікувальні якості, а води бучацького та тортонського горизонту використовують для розливу.
Основними джерелами живлення нижньої ділянки р. Молочної стають води неогенових і давньочетвертинних та в меншій мірі палеогенових і сучасних четвертинних відкладів. У даному районі присутні добре карстуючі вапняки понтійського ярусу, які під впливом атмосферних опадів і поверхневого стоку зумовлюють утворення невеликих порожнин. Це сприяє тому, що частина річкових вод надходить в ці порожнини, а річки на довгий час пересихають.
Крім тектонічної будови та різних форм земної поверхні на мальовничість пейзажів басейну нашої річки впливають найрізноманітніші рослини, які буяють своїм квітом та зеленню навесні і влітку. Переливаються золотистим кольором восени та завмирають, лишаючи голі стовбурці взимку. І тварини, які зараз тут мешкають від маленької комахи до велетенських диких кабанів.
|