незвичайне
Кожна річка має свою історію. Має її й Молочна, що колись була великою судноплавною рікою та несла свої чисті води майже безводним степом Приазов'я. Не раз ця життєдайна окраса та годувальниця нашого краю змінювала свій зовнішній вигляд. А інколи й потерпала. І найчастіше - через діяльність людини.
Так само, як будь-яка жива істота, річка народжується, розквітає і вмирає. Часто вмирання річки відбувається на наших очах: зникають дерева, кущі і трави вздовж неї, залишають гнізда птахи та покидають обжиті місця тварини. У воді зникають певні мікроорганізми, інші бурхливо розвиваються. Багаті на рибу річки стають безрибними. Така тяжка доля спіткала і нашу рідну річку. Та поміж великої кількості степових південих річок України, – отих, що, зазвичай, частково пересихають влітку – Молочна для нас особлива. Вона варта нашої поваги хоча б за те, що за довгі тисячоліття свого існування змогла пробити собі майже двохсоткілометровий шлях на південь - до Азовського моря. Багато цікавих і правдивих історій можна почути на її берегах. Ось деякі з них...
Сьомий слоник
Викопний південний слон жив приблизно 2-4 мільйони років тому - в період пізнього пліоцену. Його рештки знаходили дуже рідко - у світі є лише шість уцілілих кістяків цієї тварини. В країнах СНД - взагалі лишень один, - він зберігається у Санкт-Петербурзі. Перед початком Великої Вітчизняної війни цей кістяк почали розкопувати біля міста Приморська, що в Запорізькій області, радянські спеціалісти. А закінчували вже німецькі. Оцінили знахідку як скарб, вивезли до фатерлянду. А вже звідти кістки потрапили до Ленінграду - у якості військового трофею.
А оце нещодавно об'явився сьомий слон. Влітку 1999 року в одному з піщаних кар'єрів тієї ж Запорізької області робітники наткнулися на незвично великі кістки. Вирішили, що - динозаврові, повідомили про це в Токмацький краєзнавчий музей. Райдержадміністрація дала музею трохи грошей, за які найняли екскаватор, котрий зняв верхній шар ґрунту. Видобули бивень. Далі взялися за лопати, викопали декілька ребер та хребців, один із зубів (у слонів взагалі - чотири зуби). Усі знахідки працівниками музею були сховані до запасників. А по тому - яму засипали: гроші скінчилися, польовий сезон теж.
Взимку на місце розкопок приїхав спеціаліст Національного природничого музею Віталій Логвиненко. Саме він впізнав у знахідці рідкісного південного слона. Це викликало нову хвилю інтересу до знахідки. У 2000 році естафету розкопок продовжили вже члени громадської археологічної організації Токмака. Гроші цього разу виділяє область, обласний краєзнавчий музей надає ентузіастам посильну підтримку. Археологи дістають декілька кісток, а яму, разом із доброю половиною кістяку, знову заривають.
От і, начебто, все. Гроші й ентузіазм закінчились. Як підсумок - якась купка якихось кісток лежить у районному музеї. Ніякої сенсації, ніякого внеску до світової науки. Типова історія для нашого часу.
А от і не все! Слоник-бо - сьомий! Щаслива цифра, кажуть. І в нашому випадку ця прикмета дійсно справдилась.
Ще під час перших розкопок працівникам краєзнавчого музею викликався допомагати Сергій Івко - учень одинадцятого класу другої середньої школи м. Токмак. Допитливий хлопчина, пізніше ставши студентом Мелітопольського педагогічного університету, продовжував уважно слідкувати за розвитком археологічної (точніше - палеонтологічної) історії. Дізнавшись, що третіх розкопок вже ніхто не збирається проводити, улітку того ж 2000 року він розпочав їх разом з Ярославом Костюком, своїм молодшим товаришем. Друзі озброїлись звичайною лопатою та дозволом все того ж музею: "Як хочете, хлопці, то копайте".
Коли прийшли на місце розкопок - жахнулися: скрізь валялися уламки. Як виявилося, хтось пустив чутку: "Музей скуповує кістки по двадцять гривень за кіло!". Хтось інший повірив, викопав усе, що було зверху та потрощив, щоб зручніш було нести. За отим, що залягало глибше – ніхто вже не приходив. Тож склавши решту уламків до ящика, хлопці взялися до роботи. До початку семестру встигли викопати нижню щелепу із обома зубами, гомілкову кістку. На додачу знайшли частини скелету викопного оленя.
Розкопки Сергій продовжив... в університетській бібліотеці - шукав методику обробки та реставрації кісток. На зимових канікулах та по вихідних просушував частини скелету, - як видобуті власноручно, так і оті, що зберіглись у музеї. Потім, ніби на гігантську мозаїку, перевів на них не одну банку клею ПВА, щоб складене трималося купи.
Водночас хлопець усіляко намагався привернути увагу до опікуваної ним знахідки. Дізнавшись, що Асоціація викладачів історії та суспільних наук "Доба" разом з Міносвіти проводять громадську акцію школярів України "Громадянин", підбиває своїх молодших товаришів з рідної школи до рішучих дій. Організатори акції високо оцінили "номер зі слоном" у їхньому виконанні. "Дресирувальників" нагородили, але очікуваного Сергієм "прориву на слонячому фронті" не відбулося.
Аж ось історію про слона надрукувала газета "Столиця". Газета оприлюднила плани Сергія, розповіла про брак коштів, сподіваючись, що хтось відгукнеться й допоможе. Наслідки не забарилися. Усвідомлюючі унікальність цієї знахідки люди зголосилися передати Сергію 1000 гривень на продовження розкопок.
"Насамперед куплю літрів 50 клею ПВА, потім - намет, спорядження", - так відповів Сергій Івко на моє запитання про те, як саме він планує витратити гроші.
Намет, щоправда, Сергій купити не встиг. Зате встиг - лопати.
Настав новий, довгоочікуваний польовий сезон 2002 року - сезон продовження розкопок нашого багатостраждального, а з іншого боку - "щасливого" слона. З газетними статтями в руках Сергій пішов до місцевої влади. І міськвиконком, і райвиконком пообіцяли підтримати розкопки.
Грошей, щоправда, у місцевих бюджетах на подібні речі не передбачалося, але ж на те вона і влада, щоб знаходити шляхи вирішення проблем. Від місцевих спонсорів отримали юні палеонтологи продукти харчування і мінеральну воду. "Шефство" над ними взяла також голова Жовтневої сільради Токмакського району Н. І. Антипенко. То нагодує, то молока привезе. Так що на цьогорічних розкопках хлопці голодними не сиділи. А тут ще з с.Червоногірка школярі нагодились - на екскурсію. Деякі з сільських хлопчаків так зацікавились знахідкою, що в наступні дні з`явились з лопатами на допомогу. Робота кипіла. Все нові й нові знахідки чекали на юних ентузіастів під товщею піску та глини. Щоправда розміри цих знахідок та їхній стан були далекі від бажаних. З розкопу вийняли окремі хребці, фрагменти ребер, частини бивнів та інші шматочки доісторичної тварини. Працювалося важко. Заважали часті дощі. А тут іще брак досвіду розкопок дався взнаки. За час роботи у кар'єрі хлопці нагорнули велику купу глини та піску, яка зрештою почала заважати працювати далі: грунт сипався в розкоп. Вручну перекидати цю купу бракувало сил та часу, а екскаватор затягнути в кар’єр ніяк не вдається.
В останній день розкопок до кар'єру завітали кореспонденти телеканалу "Інтер", щоб показати "сьомого слоника" всій Україні. Адже така рідкісна для наших країв знахідка варта того. Зйомки проводились у кар'єрі, в "реставраційній майстерні" - у Сергія вдома, та в міському краєзнавчому музеї, де знаходяться вже відреставровані кістки.
Зараз Івко чекає на новий польовий сезон, щоб повернутися до свого слона. Ще залишилося докопати близько двох метрів до дна кар'єру, щоб дістати решту кісток. Чекає Сергій і на те, що хтось із владних або грошовитих людей усвідомить важливість знахідки. Відреставрований кістяк сьомого в світі цілого скелету рідкісного викопного південного слона, виставлений у спеціальному скляному павільйоні десь у центрі Києва і буде найкращим доказом, що жарт про Україну як батьківщину слонів - зовсім і не жарт!
Листопад Олег
|