8. Олекса Палійчук «Чого зраділа ластівонька?»
Під самісіньким лісом, недалеко від річки, зібралися якось пташки і звірята.
- Друзі, - сказав Шпак. - Я хочу втішити вас радісною новиною. Хлопчик Василько, якого ви всі добре знаєте, вже підріс і сьогодні покинув колиску. Тепер він спатиме в ліжку. Як дорослий.
- Молодець Василько! Хай росте на здоров'я! - весело загукали пташки і звірята.
- Нам треба гуртом подумати, - казав далі Шпак, - чим Василькові можемо допомогти. А треба йому якнайшвидше навчитись усього того, що повинні вміти діти.
І пташки та звірята стали думати.
Першим зголосився Зайчик:
- Я берусь навчити Василька швидко бігати, високо стрибати і... навіть танцювати. За ним озвався Соловейко:
- А я вчитиму його співати й грати.
- А я плавати, - сказала Жабка.
- А я збирати ягоди, гриби, яблука, - подав голос Їжачок.
Тут і Білочка озвалась:
- Ми навчимо його любити наші поля, луки та гаї, шанувати всіх нас. Отак ми з Васильком і станемо великими друзями.
- Друзями! Будемо друзями! - радісно загукали всі довкола.
Тільки у Ластівоньки очі були сумними-сумними.
- Ти чому невесела, Ластівонько? - запитав Шпак.
- Усі будуть допомагати Василькові, а я ні, - тихо сказала Ластівонька. - А я так хочу навчити його літати. Але діти не мають крил. А як виростуть, то самі будують літаки, ракети, на яких літають швидше й далі, ніж ми... Я нічим не можу допомагати Василькові.
- Ой, Ластівонько! - здивувався Шпак. - Як же ти могла забути: якби не птахи, то люди навіть не знали б, що можна літати. Ми, птахи, вчимо їх любити небо.
- Ай справді, забула, - вже не так сумно сказала Ластівонька.
І Шпак заговорив знову:
- Ти дуже гарно і швидко літаєш. Навіть над самісінькою землею можеш. Тож літай перед Васильковими очима якнайчастіше, клич за собою у височінь, та бери все вище і вище у бік сонця, у бік сонця...
Від цих слів зовсім зраділа Ластівонька. А коли пташки та звірята з веселим гомоном покинули узлісся, вона відразу полетіла до Василькової хати, до його віконця, їй дуже кортіло подивитися, як там Василько.
9. Тетяна Гаркуша «Як народилася Веселка»
Колись земля була ще чорно-білою і сірою. Жили на ній чорні білуни. (Такі тоді були люди.) Ці люди були безрадісні. Вони жили без сміху і сліз, були зовсім спокійні, і нещасні.
У них були свої вчені, які займалися вивченням різних наук: економіки, права, фізики, математики. Навіть природодослідники були.
І якось один учений, на ім’я Вишеслав, припустив, що світ може бути більш радісним. І він заявив на весь світ, що радість може принести колір. Звісно, тоді кольорів не було, і ніхто з людей не знав, що таке колір і навіщо він.
Довго мудрував Вишеслав і придумав виростити кольори в лабораторії.
Спочатку він взяв зернинку колоска. Поклав її трохи достигнути в баночці, перед цим тричі скупавши у росі. Учений думав, що колосок ріс на сонці: він має дати дуже гарний – якийсь теплий – колір.
Тоді він узяв апельсин. Великий, круглий, солодкий – Вишеславу здавалося, що від цього всього теж віє якимсь теплом.
Потримавши зернинку на сонці, вчений залив її апельсиновим соком.
Потім Вишеслав вирішив покласти зернинку у стиглі трави – аби вона набралася трав’яних соків – учений думав, що трави при їх пухнастості і пахучості, мають гарні властивості.
Затим учений направився до моря. Він опускав зернинку у воду – аби вона і водну міцну стихію увібрала в себе.
Тоді Вишеслав вирішив помістити зернинку у надра землі, аби вона далі розвивалася, як і будь-яке інше сім’я.
Учений попросив друзів стояти чергувати біля місця, де мала прорости зернинка.
Усі люди переживали: і чим же проросте це сім’я?
Поливати і доглядати те місце збиралися тисячі охочих.
Аж якось на світанку сталося те, чого чекали – зернинка проросла. Але не просто проросла. Поки втомлені люди спали, над усією землею стала осяйна різнобарвна дуга. Але найголовніше – все довкола стало кольоровим.
Люди не впізнали світ того ранку. Усе було таким кольоровим! Вони ще не знали, що то колір. Сам Вишеслав був здивований – він чекав чогось іншого. Не такого великого і красивого.
З тих пір життя на землі перемінилося. Люди стали добрішими. Разом з кольорами з’явилися емоції. А Вишеслав, звісно, увійшов в історію.
|