Поняття і зміст права власності на природні ресурси


НазваПоняття і зміст права власності на природні ресурси
Сторінка9/15
Дата15.03.2013
Розмір2.26 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Туризм > Документи
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15
Питання 60 Державне управління і контроль у сфері використання та охорони земельних ресурсів

Державне управління в галузі охорони та використання земель ^ важливою складовою державного управління в галузі раціональ¬ного використання та охорони довкілля. Однак, оскільки земля є не тільки елементом навколишнього природного середовища, а й використовується як засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві і просторово-територіальний базис у інших сферах господарювання, то державне управління в галузі охорони та вико¬ристання земель враховує як екологічне значення земельних ре¬сурсів, так і їх виробничу та соціально-економічну функцію.

Державне управління у сфері використання та охорони земель — це організаційно-правова діяльність уповноважених органів влади щодо забезпечення раціонального використання земель власниками та кори¬стувачами земельних ділянок, а також іншими суб'єктами земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства України.

Проведення в Україні земельної реформи, одним із результатів якої є приватизація значної частини земельного фонду країни та застосування ринкових механізмів до регулювання земельних відносин, зумовило істотну трансформацію адміністративних ме¬тодів управління земельними ресурсами, застосуванням поряд з ними цивільно-правових та інших засобів регулювання земельних відносин, які зазвичай застосовуються в умовах ринкової еко¬номіки. Водночас реформування земельних відносин у нашій країні зумовило необхідність підвищення ролі держави як учасни¬ка земельних відносин. Така роль держави виконується шляхом здійснення відповідними органами влади функцій державного управління у сфері охорони та використання земель.

Під функціями державного управління землями слід розуміти ви¬ди (напрями) діяльності уповноважених органів державної влади щодо забезпечення організації раціонального та ефективного вико¬ристання і охорони земель. Згідно з чинним земельним законодав¬ством до функцій державного управління землями належать: моніторинг земель, планування використання земельних ресурсів, нормування та стандартизація у сфері використання та охорони зе¬мель, землеустрій, ведення державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації прав на землю, здійснення дер¬жавного контролю за використанням та охороною земель. Зазна¬чені функції визначають зміст державного управління в галузі ви¬користання та охорони земель.

Суб'єктами управління в галузі використання та охорони земель є органи державної влади, уповноважені провадити відповідну ор¬ганізаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. До таких органів ЗК України відносить: Верховну Раду України, Верховну Раду Ав¬тономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах, міські, селищні та сільські ради, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, центральний орган вико¬навчої влади з питань земельних ресурсів, Раду міністрів Автоном¬ної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

Моніторинг земель як функція державного управління землями являє собою систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. Залежно від охоплених спо¬стереженнями територій моніторинг земель поділяється на такі ви¬ди: національний (охоплює всю територію країни); регіональний (на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов); локальний (на територіях ниж¬че регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів).

В Україні ведення моніторингу земель уперше було передбаче¬но ЗК в 1990 р. Однак фактично систематичні спостереження за станом земельних ресурсів розпочалися в нашій країні після за¬твердження Кабінетом Міністрів України 20 серпня 1993 р. Поло¬ження про моніторинг земель.

Згідно з законодавством України об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд країни незалежно від форм власності на зем¬лю та використання земель. Моніторинг земель передбачає веден¬ня систематичних спостережень за станом усіх земель, виявлення змін в їх стані, а також оцінки: стану використання угідь, полів, Ділянок; процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розви¬ток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарсь¬ких угідь, забруднення земель пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами; стану берего¬вих ліній річок, морів, озер, заток, водосховищ, лиманів, гідротех¬нічних споруд; процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зай¬нятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами пально-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промислови¬ми об'єктами.

У процесі ведення моніторингу земель застосовуються різні ви¬ди спостереження за станом земельних ресурсів. Залежно від терміну та періодичності проведення спостереження поділяють на базові, періодичні та оперативні. Базові спостереження здійсню¬ються на початковій стадії спостереження з метою фіксації стану об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу зе¬мель. До періодичних належать спостереження, що здійснюються з періодичністю 12 чи більше місяців. Нарешті, оперативні спосте¬реження ведуться у разі виявлення змін у стані земель з метою їх фіксації. Оперативні спостереження здійснюються, як правило, з меншим, ніж періодичні, інтервалом часу.

Здійснення моніторингу земель покладено на Держкомзем України за участю Міністерства охорони навколишнього природ¬ного середовища України, Мінагрополітики України, Української академії аграрних наук та Національного космічного агентства України.

Отримані в результаті ведення моніторингу земель дані про стан земельного фонду оцінюються шляхом аналізу результатів ряду послідовних спостережень і порівняння одержаних показників. Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється, по районах, містах, областях, Автономній Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і пе¬редається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського й Севастопольського міських управлінь зе¬мельних ресурсів та Республіканського комітету по земельних ре¬сурсах Автономної Республіки Крим. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповідні, прогнози та рекомен¬дації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої вла¬ди, органів місцевого самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів щодо відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.

Планування використання та охорони земель як функція держав-ного управління землями — це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування щодо регулю¬вання використання територій, яка полягає в розробці та затверд¬женні містобудівної документації, відповідно до якої здійснюється за¬будова та використання земель населених пунктів та прилеглих до них земель.

В Україні така діяльність регулюється ЗК, законами «Про осно¬ви містобудування», «Про планування та забудову територій» (2000 р.) та іншими правовими актами. Відповідно до законодавст¬ва планування територій у нашій країні здійснюється на загально¬державному, регіональному та місцевому рівнях.

На загальнодержавному рівні планування територій здійснюється шляхом розробки Генеральної схеми планування території України, якою визначаються основні напрями раціонального використання території країни, створення та підтримання повноцінного життєво¬го середовища, охорони довкілля, здоров'я населення, пам'яток історії та культури, державні пріоритети розвитку систем розселен¬ня, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструк¬тури. Генеральна схема розробляється Кабінетом Міністрів Ук¬раїни та затверджується Верховною Радою України.

Чинна Генеральна схема планування території України затверд¬жена Верховною Радою України 7 лютого 2002 р. і розрахована на період до 2020 р. Генеральна схема складається з текстових та графічних матеріалів, у яких зроблений аналіз стану використання території України, визначені основні напрями її використання на період до 2020 р., а також викладений механізм реалізації Гене¬ральної схеми. Реалізація Генеральної схеми розрахована на два етапи. На першому етапі (2002—2010 рр.) передбачається: удоско¬налення законодавчого, наукового, інформаційного, проектного, організаційного забезпечення планування території на загально-державному рівні; налагодження моніторингу реалізації Генераль¬ної схеми; здійснення першочергових заходів щодо планування те¬риторії, які забезпечуватимуть досягнення найбільшого еко¬номічного, соціального та екологічного ефекту. На другому етапі (2011—2020 рр.) передбачається здійснення решти заходів щодо планування території, які випливатимуть з Генеральної схеми. За¬безпечення реалізації Генеральної схеми покладено на Кабінет Міністрів України, а також на центральний орган виконавчої вла-Ди з питань будівництва та архітектури.

Планування територій на регіональному рівні полягає в розроблен¬ні та затвердженні Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними та районними радами схем планування територій Авто¬номної Республіки Крим, відповідно областей та районів. У схемах планування територій на регіональному рівні визначаються заходи Реалізації державної політики в галузі забудови територій, а також історичні, економічні, екологічні, географічні та демографічні особ¬ливості відповідних регіонів, їх етнічні та культурні традиції.

Планування територій на місцевому рівні є процесом розробки та затвердження генеральних планів населених пунктів, схем плану¬вання територій на місцевому рівні та іншої містобудівної доку¬ментації (детального плану території, плану червоних ліній, проек¬ту забудови території тощо). Планування територій на місцевому рівні здійснюється органами самоврядування відповідних населе¬них пунктів, а в містах Києві та Севастополі — відповідними міськими державними адміністраціями, яким такі повноваження делеговані законом.

Важливим напрямом планування використання земель є їх природ¬но-сільськогосподарське районування. Згідно зі ст. 179 ЗК України природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ те¬риторії з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Тому використання й охорона сільськогосподарських угідь мають здійснюватися відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського району¬вання визначений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. «Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель». Відповідно до постанови, за результатами робіт з районування (зонування) зе¬мель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображають¬ся такі дані: а) природно-сільськогосподарського — структура зе¬мельних (у тому числі сільськогосподарських) угідь, ґрунтовий по¬крив, його якісний стан, наявність особливо цінних, а також де-градованих і малопродуктивних грунтів, класифікаційні показники придатності земель для вирощування сільськогосподарських куль¬тур тощо. Ці схеми (карти) використовуються для визначення еко¬логічно чистих зон виробництва сировини для дитячого і дієтично¬го харчування та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продовольчої сировини; б) еколого-економічного — ступінь пере¬творення природного середовища внаслідок антропогенного впли¬ву, рівень використання (залучення) природних ресурсів, характе¬ристика природно-ресурсного потенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього наван¬таження, несприятливі природно-антропогенні процеси та еколо-го-економічна оцінка території; в) протиерозійного — стан еродо-ваності грунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміка,

природні та антропогенні передумови розвитку ерозії. На основі таких схем (карт) здійснюється прогнозування процесів ерозії з метою визначення відповідних протиерозійних заходів; г) еколо-гічного — забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами тощо.

Нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель — функція державного управління земельними ресурсами, яка полягає у прийнятті та забезпеченні виконання суб'єктами земельних відносин вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Згідно зі статтями 29—30 Закону України «Про охорону земель» стандартизація та нормування у сфері використання та охорони зе-мель передбачає прийняття відповідними органами влади норма-тивних документів (терміни, поняття класифікації; методи, мето-дики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель, прогнозування зміни родючості грунтів; вимоги що¬до раціонального використання та охорони земель тощо) та стан-дартів.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробляються, затверджуються, перевіряються і переглядаються в порядку, вста-новленому Законом України «Про стандартизацію» (2001 р.). Від-повідно до закону стандартизація являє собою діяльність, що поля-гає в установленні положень для загального і багаторазового засто-сування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у тор-гівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Мета стан-дартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів полягає в забезпеченні екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нор-мативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, Допустимого антропогенного навантаження на грунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Поряд зі стандартизацією в сучасних умовах застосовується ще один напрям забезпечення впорядкованості суспільних відносин у галузі охорони земель — нормування. Воно полягає у прийнятті нормативів, перелік яких встановлений ЗК України: а) оптималь-ного співвідношення земельних угідь; б) якісного стану грунтів; в) гранично допустимого забруднення грунтів; г) показників дегра¬дації земель та грунтів.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону земель» нормати¬ви оптимального співвідношення земельних угідь встановлюються для запобігання надмірному антропогенному, в тому числі сільськогосподарському, освоєнню території та надмірній розора-ності земельних угідь сільськогосподарського призначення. До цих нормативів належать: а) нормативи оптимального співвідношення земель сільськогосподарського, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів; б) нормативи оптимального співвідношення сільськогос¬подарських угідь інтенсивного (рілля) та ощадливого (багаторічні насадження, сіножаті, пасовища) використання тощо (ст. 32). Нор¬мативи якісного стану грунтів встановлюються для здійснення ефективного контролю за якісним станом грунтів сільськогоспо-дарських угідь, які використовуються у сільськогосподарському ви¬робництві, та запобігання їх виснаженню. Ці нормативи встанов¬люються для різних типів грунтів і визначають рівень забруднення, оптимальний вміст поживних речовин, фізико-хімічні властивості тощо.

Нормативи гранично допустимого забруднення грунтів запрова¬джуються з метою встановлення критеріїв придатності земель за їх основним цільовим призначенням (сільськогосподарським, оздо¬ровчим, рекреаційним тощо). До нормативів гранично допустимо¬го забруднення Грунтів належать: гранично допустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо; максимально допустимі рівні забруднення грунтів радіоактивними речовинами (ст. 31 Закону «Про охорону земель»).

Нормативи рівня деградації земель та ґрунтів встановлюються для кожної категорії земель з метою здійснення ефективного кон¬тролю за земельними ресурсами та запобігання погіршенню їх ста¬ну (ст. 34 Закону «Про охорону земель»).

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про стандартизацію» суб'єктами стандартизації є: центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації; рада стандартизації; технічні комітети стандарти¬зації; інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. До останніх належать Держкомзем України та Мінприроди України, які можуть затверджувати стандарти у галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів. Що стосується нормативів у галузі охорони зе¬мель та відтворення родючості грунтів, то їх встановлення є ком¬петенцією Кабінету Міністрів України (ст. 165 ЗК України). Про¬те нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних ре¬човин у грунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ре¬сурсів (ст. 167 ЗК України).

Слід також зазначити, що застосування стандартів та норма-тивів у галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів мо¬же здійснюватися шляхом укладення та реалізації договорів. На¬приклад, у договорі оренди земельної ділянки можуть бути визна¬чені обов'язки орендаря щодо дотримання в процесі використання орендованої ділянки певних параметрів (стандартів, нормативів) її використання. Стандарти та нормативи можуть також реалізовува¬тися через укладення та виконання договорів на рекультивацію зе¬мель, їх консервацію, виконання землевпорядних робіт тощо.

За роки незалежності в Україні ще не були прийняті вітчизняні стандарти чи нормативи у галузі охорони земель та відтворення ро¬дючості ґрунтів. Однак законодавство не виключає можливості за¬стосування стандартів у галузі використання та охорони земель, які були прийняті органами влади колишнього СРСР, якщо вони не суперечать законодавству України. Так, можуть застосовуватися такі стандарти СРСР, як: ГОСТ 17.4.1.02-83 «Охорона природи. Грунти. Класифікація хімічних речовин для контролю забруднен¬ня»; ГОСТ 17.4.2.01—81 «Охорона природи. Ґрунти. Номенклатура показників придатності порушеного шару грунтів для землюван-ня»; ГОСТ 17.4.2.03—86 «Охорона природи. Ґрунти. Паспорт грунтів»; ГОСТ 17.4.3.02—85 «Охорона природи. Ґрунти. Вимоги Щодо охорони родючого шару ґрунту при здійсненні земляних робіт»; ҐОСТ 17.4.3.03-85 «Охорона природи. Ґрунти. Загальні ви¬моги до методів визначення забруднюючих речовин» та ін.

Землеустрій як функція державного управління земельними ресурса¬ми являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних за¬ходів, спрямованих на забезпечення встановлення меж: території адмі-ністративно-територіальних утворень, меж: охоронних зон, місцево¬стей, меж дії обмежень прав на землю та меж земельних ділянок.

Так, згідно зі ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає: а) вста¬новлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-тери¬торіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; б) розроб¬ку загальнодержавної і регіональних програм використання та охо¬рони земель; в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень; г) обгрунту¬вання встановлення меж територій з особливими природоохорон¬ними, рекреаційними і заповідними режимами; ґ) складання про¬ектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; д) складання проектів відведення земельних діля¬нок; є) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних діля¬нок; є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозмін, упо¬рядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'яза¬ної з використанням та охороною земель; и) здійснення авторсько¬го нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель; і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Таким чином, мета землеустрою має яскраво виражений земле-охоронний характер. Вона полягає у забезпеченні охорони земель¬них ресурсів у об'єкта навколишнього природного середовища, створення сприятливого екологічного середовища та формування раціональної системи використання земель як засобу виробництва та операційного базису для розселення людей та виробничої інфра¬структури.

Здійснення землеустрою регулюється ЗК, законами України «Про землеустрій» (2003 р.), «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (2004 р.) та деякими іншими правовими актами. Згідно зі ст. 5 Закону «Про землеустрій» об'єктами земле¬устрою є: територія України; території адміністративно-тери¬торіальних утворень або їх частин; території- землеволодінь та зем¬лекористувань чи окремі земельні ділянки. Законом також перед¬бачене обов'язкове та добровільне здійснення землеустрою. Земле¬устрій обов'язково проводиться в разі: а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охо¬рони земель; б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; г) встановлення в натурі (на місце¬вості) меж земель, обмежених у використанні й обмежених (обтя-жених) правами інших осіб (земельні сервітути); г) організації но¬вих і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою; д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних про¬цесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторин¬ного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисло¬вими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних зе-мель (ст. 20 Закону «Про землеустрій»). В решті випадків земле¬устрій може здійснюватися за бажанням власників та користувачів земельних ділянок.

Підставою для проведення землевпорядних робіт можуть бути рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юри¬дичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористу¬вачами) та розробниками документації із землеустрою, а також су¬дові рішення. Проте здебільшого землеустрій здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Незалежно від того, хто ініціював проведення землеустрою, підготовлена землевпорядна документація підлягає державній екс¬пертизі, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про дер¬жавну експертизу землевпорядної документації» (2004 р.). Згідно зі ст. 7 закону виконавцями державної експертизи є експерти, які працюють у органах Держкомзему України і мають високу квалі¬фікацію та спеціальні знання. Закон дозволяє проведення такої експертизи і науковими працівниками та іншими висококваліфіко¬ваними спеціалістами, які залучаються органами Держкомзему України до її проведення відповідно до закону.

Після проведення відповідної експертизи проект землеустрою підлягає затвердженню. У ст. 186 ЗК встановлений порядок затвер¬дження землевпорядних проектів. Так, прогнозні матеріали, техні-ко-економічні обгрунтування використання та охорони земель і схема землеустрою після погодження у порядку, встановленому в завданнях на їх розробку, розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або місцевого самоврядуван¬ня. Ними ж затверджуються і проекти утворення нових землево¬лодінь і землекористувань після їх погодження із заінтересованими власниками землі та землекористувачами. Проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, які приймають рішення про їх надання (продаж) та вилучення (викуп). Проекти внутрішньогосподарського землеустрою колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських коопе¬ративів та інших сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств після погодження їх з власниками землі і землекорис¬тувачами затверджуються сільськими, селищними, міськими рада¬ми або районними державними адміністраціями. Нарешті, робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням і охороною земель, їх раціональним використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів. Зміни до таких проектів вносяться лише з дозволу останніх. У всіх інших випадках зміни до землевпорядних документів та інших матеріалів з питань землеустрою вносяться за рішенням органів влади, які за¬твердили ці проекти.

Затверджені в установленому порядку проекти землеустрої підлягають перенесенню в натуру (на місцевість). Перенесення проекту в натуру передбачає закріплення на місцевості меж зе-мельних ділянок та встановлення межових знаків. Після затверд-ження та перенесення в натуру проекту землеустрою власникові землі чи землекористувачеві видається документ, що посвідчує йо¬го права на земельну ділянку.

Власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробни¬кам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в уста¬новленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язкови¬ми для виконання органами державної влади та місцевого само¬врядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.

Землеустрій здійснюється державними та іншими землевпоряд¬ними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету Ук¬раїни, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

Державний земельний кадастр є функцією державного управління земельним фондом, за допомогою якого держава також здійснює вплив на процес забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Історично земельний кадастр з'явився в силу об'єктивної необхідності в отриманні відомостей про землю як про першоджерело матеріальних благ. З виникненням держави земля стала одним із джерел державних доходів і відтак об'єктом спеціального оподаткування. Однак у сучасних умовах земельний кадастр набув більш широкого значення і розглядається як систе¬ма дій по обліку, опису та оцінці земель з метою отримання відо¬мостей про землю для запровадження земельного оподаткування, раціонального використання та охорони земельних ресурсів країни.

Правові засади державного земельного кадастру визначені у статтях 193—204 ЗК України. Згідно з його ст. 194 призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інфор¬мацією органів державної влади та місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також грома¬дян з метою регулювання земельних відносин, раціонального ви¬користання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за вико¬ристанням і охороною земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. За змістом державний земельний кадастр включає відомості й документи про правовий режим земель, їх розподіл серед землевласників і земле-користувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, а та¬кож дані про якісну характеристику земель та їх народногоспо¬дарську цінність. Дані земельного кадастру використовуються у процесі законодавчого регулювання земельних відносин, реалізації Державою функцій державного управління земельним фондом, а також при вчиненні громадянами та юридичними особами дій що-До реалізації їх земельних прав та обов'язків.

Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом Ук-раїни, Республіканським комітетом по земельних ресурсах АРК, головними обласними управліннями земельних ресурсів, Київським та Севастопольським міськими державними уп¬равліннями земельних ресурсів, а також районними відділами зе¬мельних ресурсів. Ведення земельного кадастру здійснюється за Рахунок коштів державного, республіканського (Автономної Рес-

публіки Крим) і місцевих бюджетів. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлений Положенням про порядок ве¬дення державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р.

Зазначеним Положенням регулюється порядок обліку земель за їх кількістю та якістю. Облік земель за кількістю ведеться по земле¬власниках і землекористувачах. При цьому виділяють: землі в ме¬жах населених пунктів; землі за межами населених пунктів; землі за категоріями; землі за формами власності; зрошувані й осушені землі; землі, що надані в тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди; землі, що оподатковуються, та землі, що не оподат¬ковуються.

Облік земель за якістю охоплює всі категорії земель і містить: а) класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель; б) характе¬ристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гуму¬су і рухомих поживних речовин, механічним складом ґрунтів, кру¬тизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солон¬цюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, за¬брудненням продуктами хімізації сільського господарства і техно¬генними факторами, зокрема, радіаційним забрудненням; в) харак¬теристику культуртехнічного стану природних кормових угідь; г) лісотипологічну характеристику лісових угідь; ґ) класифікацію земель населених пунктів за функціональним призначенням; д) ха¬рактеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспорт¬ною та природоохоронною інфраструктурою, об'єктами оздоровчо¬го, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Важливу роль в обліку земель за якістю відіграє бонітування грунтів, тобто поділ їх на групи за якістю, що визначається балами бонітету (за шкалою від 1 до 100 балів). Бонітування ґрунтів про¬водиться на основі даних про їх природні властивості, що мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогос¬подарських культур.

Економічна та нормативна грошова оцінка земель провадиться залежно від їх категорій. Так, оцінка сільськогосподарських угідь провадиться за їх продуктивністю, окупністю затрат і дифе¬ренціальним доходом. Економічна та нормативна грошова оцінка інших категорій земель провадиться за їх місцеположенням, екологічним значенням, інженерним облаштуванням територій, соціально-економічними умовами використання та іншими факто¬рами.

Для забезпечення ведення державного земельного кадастру власники землі і землекористувачі відповідно до форм державної звітності щорічно не пізніше 15 січня подають місцевим держав¬ним адміністраціям звіти станом на 1 січня про зміни, що відбули¬ся у складі земель, що перебувають у власності чи в користуванні.

Звітні дані про кількість земель складаються щорічно, про якість земель — один раз на п'ять років. Зведені дані державного земельного кадастру подаються Держкомземом Верховній Раді Ук¬раїни, Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим цент¬ральним органам виконавчої влади.

Важливою функцією державного управління земельними ресур¬сами є державна реєстрація прав на землю та іншу нерухомість. Дер¬жавна реєстрація прав на землю являє собою офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинен¬ня прав власності, користування, в тому числі права оренди землі, їх обмежень, земельних сервітутів тощо, що супроводжується внесен¬ням даних про зареєстровані права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Формування та ведення в Україні єдиного Державного реєстру прав на землю та іншу нерухомість, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна, передбачене Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (2004 р.). Згідно з його ст. 4 обов 'язковій державній реєстрації підлягають речові пра¬ва на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізич-них та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: 1) право власності на неру¬хоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно: а) право во¬лодіння; б) право користування (сервітут); в) право постійного ко¬ристування земельною ділянкою; г) право користування земельною Ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); г) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Здійснення державної реєстрації прав на землю покладено на си¬стему органів державної реєстрації прав, яку складають централь¬ний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який за¬безпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстра¬ції прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного ка¬дастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами держав¬ної реєстрації прав. Держателем Державного реєстру прав є цент¬ральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Адмі¬ністратором Державного реєстру прав є центр державного земельно¬го кадастру. А власне державна реєстрація прав на землю та іншу нерухомість провадиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, рай¬оні (ст. 5 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на неру¬хоме майно та їх обмежень»). Реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень провадиться місцевим органом державної реєстрації прав того реєстраційного (кадастрового) округу, в якому розміщена нерухомість або більша за площею її частина.

Важливість державної реєстрації прав на нерухомість полягає в тому, що зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна. Крім того, з введенням в дію Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» пра-вочини щодо нерухомого майна можуть вчинятися, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього закону.

Державна реєстрація прав є публічною. Це означає, що місцеві органи державної реєстрації прав на землю та іншу нерухомість зо¬бов'язані надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом.

Що стосується прав на землю, які були зареєстровані до введен¬ня в дію зазначеного закону, тобто відповідними місцевими рада¬ми, то такі права визнаються державою. Водночас, якщо власник зареєстрованої до прийняття закону земельної ділянки виявить ба¬жання здійснити правочин щодо неї (продати, подарувати, переда¬ти в оренду, спадщину тощо), то він повинен зареєструвати право на землю відповідно до цього закону.

Надзвичайно важлива роль у проведенні державної земельної політики належить державному контролю за використанням та охороною земель. Його основне завдання полягає в забезпеченні додер¬жання всіма суб'єктами земельних відносин — органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, ор¬ганізаціями і громадянами — вимог земельного законодавства Ук¬раїни. Саме завдяки державному, а також самоврядному та гро¬мадському контролю за використанням та охороною земель здійснюється моніторинг виконання положень чинного законодав¬ства, забезпечується запобігання земельним правопорушенням, ви-являються відхилення від норм чинного законодавства при вико-ристанні земельних ділянок громадянами та юридичними особами, а також видаються вказівки щодо усунення земельних правопору¬шень та за необхідності приймаються рішення щодо притягнення осіб, які допускають зазначені порушення, до юридичної відповідальності.

Згідно зі ст. 188 ЗК України державний контроль за використан¬ням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. Цією ж статтею передбачено, що порядок здійснення державного контролю за ви¬користанням та охороною земель має бути встановлений спеціаль¬ним законом. Ним є Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (2003 р.).

Законом, як і ЗК України, передбачено, що державний кон-троль за використанням та охороною земель поширюється на всі землі в межах території України. Проте здійснення цього контро¬лю закон (ст. 5) покладає не тільки на спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держкомзем України) та з питань екології та природних ресурсів (Мінприроди України), а також на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань аграрної політики (Мінагрополітики України).

Закон також розмежовує та закріплює компетенцію зазначених органів влади щодо здійснення земельного контролю. Найбільш Широким колом повноважень у сфері його здійснення наділений Держкомзем України, який уповноважений здійснювати від імені Держави контроль за дотриманням законодавства щодо викори¬стання та охорони земель як операційного базису, засобу вироб¬ництва та природного ресурсу. Так, згідно зі ст. 6 закону на нього покладено:

— здійснення державного контролю за використанням та охо¬

роною земель у частині: додержання органами державної влади,

місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами

вимог земельного законодавства України та встановленого поряд¬

ку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо ви¬

користання земельних ділянок за цільовим призначенням; додер¬

жання вимог земельного законодавства, в процесі укладання

цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користу¬

вання, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних діля¬

нок; ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності

інформації про земельні ділянки та їх використання; розміщення,

проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негатив¬

но впливають або можуть вплинути на стан земель; виконання

комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів,

підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушен-

ня, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, за¬

ростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям; дотримання

строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних

ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у

стан, придатний для використання за призначенням; виконання

умов зняття, збереження і використання родючого шару грунту під

час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівель¬

них та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву,

своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обся¬

гах, передбачених проектом рекультивації земель; дотримання пра¬

вил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідро¬

технічних споруд, збереження захисних насаджень і межових

знаків; додержання встановленого законодавством порядку визна¬

чення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогос¬

подарського виробництва; додержання строків розгляду заяв чи

клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю;

— внесення до органів виконавчої влади або місцевого самовря¬

дування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодав¬

ством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних

відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупи¬

нення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копа¬

лин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошу¬

кових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодав¬

ства України; припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до по-вного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; при¬пинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

— одержання в установленому законодавством порядку від ор¬

ганів державної влади, місцевого самоврядування, власників і ко¬

ристувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів,

матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладе¬

них на нього завдань;

— видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунто¬

вого покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в ус¬

тановленому законом порядку проектів;

— участь у розробці нормативно-правових актів з питань дер¬

жавного контролю за використанням та охороною земель;

— вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення само¬

вільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

Повноваження Мінприроди України у сфері здійснення земель¬ного контролю спрямовані на забезпечення додержання вимог за¬конодавства України щодо охорони земель як об'єкта навколиш¬нього природного середовища. По суті, надані Мінприроди Украї¬ни повноваження у сфері земельного контролю є доповненням та продовженням його повноважень щодо здійснення державного екологічного контролю. Як встановлено ст. 7 закону, до повнова¬жень Мінприроди у сфері державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель належать:

— здійснення державного контролю за додержанням вимог за¬

конодавства України про охорону земель у частині: додержання

органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування,

фізичними та юридичними особами вимог законодавства України

про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних

земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних

вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в орен¬

ду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання за¬

брудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відхо¬

дами, стічними водами; додержання встановленого законодавством

України режиму використання земель природно-заповідного та

іншого природоохоронного призначення, а також територій, що

підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної без¬

пеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінераль¬них добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додер¬жання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки грунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів;.

— проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель,

у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу ви¬

кидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у

разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій;

— участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охоро¬

ни земель;

— організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення

до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпо¬

рядкування та форм власності, а також громадян тощо.

Нарешті, Закон «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначає і повноваження Мінагрополітики Ук¬раїни у даній сфері. Незважаючи на те, що ці повноваження визна¬чені в законі як повноваження при проведенні моніторингу родю¬чості грунтів, за своєю правовою природою вони є повноваження¬ми щодо здійснення контролю за використанням та охороною зе¬мель. Водночас слід зауважити, що зазначені повноваження Міна¬грополітики України поширюються лише на використання та охо¬рону земель сільськогосподарського призначення, передусім сільськогосподарських угідь.

Так, згідно зі ст. 8 закону до повноважень Мінагрополітики на¬лежать: організація розроблення та впровадження загальнодержав¬них і регіональних програм із збереження, відтворення та охорони родючості грунтів; розроблення та впровадження ґрунтозахисних та екологобезпечних технологій виробництва сільськогосподарсь¬кої продукції; спостереження за зміною показників якісного стану грунтів у результаті проведення господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення; проведення моніторингу ро¬дючості ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогос¬подарського призначення; формування національного, регіональ¬ного та місцевих інформаційних банків даних про стан грунтів зе¬мель сільськогосподарського призначення; ведення балансу потре¬би і надходження пестицидів та агрохімікатів в Україну, погодження технічних умов та питань щодо їх ввезення; розроблення і спри¬яння впровадженню механізму економічного стимулювання засто¬сування ґрунтозахисних технологій та підвищення родючості грунтів; подання органам виконавчої влади або місцевого самовря¬дування клопотань про обмеження чи припинення робіт, які ве¬дуться з порушенням агротехнічних та ґрунтозахисних технологій; підготовка експертних висновків і участь у розгляді справ щодо по¬рушень законодавства України про пестициди та агрохіміка™ у сфері охорони і відтворення родючості грунтів і т. п.

Для здійснення зазначеними органами виконавчої влади дер-жавного контролю за використанням та охороною земель у їх складі створені спеціалізовані органи. Так, повноваження Мінпри¬роди України щодо здійснення земельного контролю покладені на Державну екологічну інспекцію та її територіальні органи. Держ-комзем України здійснює свої повноваження у даній сфері через Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною зе¬мель та її територіальні органи. А повноваження Мінагрополітики України щодо здійснення земельного контролю здійснює Держав¬на служба охорони родючості грунтів та її територіальні органи (ст. 9 закону).

Правовий статус Державної інспекції з контролю за використан¬ням та охороною земель (Держземінспекція) визначений Законом «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. «Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель», якою затверджене Положення про Держ-земінспекцію. Згідно з зазначеними правовими актами Держзем¬інспекція є урядовим органом державного управління в складі Держкомзему України. Очолює її начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням голови Держкомзему. Голова Держкомзему є Головним державним інспектором України з контролю за використанням і охороною земель, а начальник Держземінспекції за посадою є за¬ступником Головного державного інспектора України з контролю за використанням і охороною земель. Заступники начальника, а також керівники структурних підрозділів Держземінспекції, на яких покладено здійснення державного контролю за використан¬ням та охороною земель, є одночасно старшими державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель.

Нарешті, головні та провідні спеціалісти, які безпосередньо здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, є одночасно державними інспекторами з контролю за ви¬користанням та охороною земель.

Держземінспекція має територіальні органи в Автономній Рес¬публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які станов¬лять єдину систему органів державного контролю за використан¬ням і охороною земель. Призначення на посаду і звільнення з по¬сади керівників цих органів та затвердження положень про тери¬торіальні органи здійснюється начальником Держземінспекції.

Держземінспекція виконує покладені на неї чинним законодав¬ством повноваження через державних інспекторів з контролю за використанням та охороною земель. Тому закон чітко визначає по¬вноваження цих посадових осіб. Згідно зі ст. 10 закону державні інспектори, незалежно від їх службової належності до центрально¬го чи місцевого апаратів Держземінспекції, мають право: а) безпе¬решкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо викорис¬тання та охорони земель; б) надавати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і до-тримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень; в) складати акти перевірок чи про¬токоли про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установлено¬му законодавством України порядку до відповідних органів ма¬теріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідаль¬ності; г) у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення до¬ставляти його до органів внутрішніх справ чи місцевих органів дер¬жавної влади для складання протоколу про адміністративне право-порушення; ґ) викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень із питань, пов'язаних із порушенням земельного законодавства України; д) передавати до органів прокуратури, органів дізнання та досудо-вого слідства акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки злочину; є) проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законо¬давства України; є) звертатися до органів прокуратури з клопотан¬ням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Державні інспектори під час виконання службових обов'язків мають право на носіння форменого одягу встановленого зразка та використовувати спеціальні транспортні засоби з кольоро-графічним забарвленням і написом з емблемою.

Процедура здійснення державними інспекторами повноважень щодо контролю за використанням та охороною земель врегульова¬на Порядком планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженим наказом Держкомзему України від 12 грудня 2003 р. Зокрема, цим наказом деталізований порядок здійснення державними інспекторами перевірок власників та користувачів зе-мельних ділянок щодо дотримання ними норм чинного земельно¬го законодавства. Держземінспекція та її територіальні органи мають право проводити планові, позапланові та оперативні пере-вірки. Планові перевірки з питань додержання органами державної влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними осо-бами вимог земельного законодавства проводяться не частіше од-ного разу на календарний рік. При проведенні планової перевірки інспекційний орган Держкомзему не пізніше 10 днів до початку її проведення повинен надіслати письмово (з повідомленням) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичній чи фізичній особі, яких планується перевірити, повідомлення про проведення перевірки. У повідомленні зазначаються дата початку проведення перевірки, перелік документів, які необхідно надати інспекційному органу Держкомзему до початку проведення пере-вірки, та визначається порядок їх надання. Тривалість планової перевірки не повинна перевищувати 10 робочих днів. У разі виник-нення обставин, що вимагають продовження терміну перевірки, його може бути продовжено наказом керівника відповідного інспекційного органу Держкомзему або особою, яка виконує його обов'язки, але не більше ніж на п'ять робочих днів. Подальше про-довження терміну проведення планової перевірки не допускається.

Позаплановою є перевірка, яка не передбачена планом роботи відповідного інспекційного органу Держкомзему. Проте про її про¬ведення також необхідно попередньо повідомити власника чи ко¬ристувача землі. За неможливості своєчасного повідомлення юри¬дичних і фізичних осіб про проведення позапланової перевірки (обмежені строки на її проведення тощо) вона провадиться без по¬переднього їх повідомлення, незалежно від кількості раніше про¬ведених перевірок, за наявності таких обставин, як: отримання до¬ручення від Президента України, Верховної Ради України, Кабіне¬ту Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів прокуратури, місцевих органів виконав¬чої влади і місцевого самоврядування та Держземінспекції; отри¬мання заяв, скарг чи звернень громадян, що подані в установлено¬му законодавством порядку, в яких наведена інформація про пору-шення земельного законодавства чи можливість виникнення аварійних ситуацій, що можуть негативно вплинути на стан зе-мельних ресурсів; проведення перевірки виконання заходів з ліквідації наслідків аварій, інших надзвичайних ситуацій, що при¬звели до забруднення чи знищення родючого шару грунту; вияв¬лення недостовірності даних, поданих юридичними чи фізичними особами на запит інспекційного органу Держкомзему; за наявності інформації щодо самовільного зайняття земельної ділянки та вико¬ристання її без правовстановлюючих документів; при поданні юри¬дичними чи фізичними особами письмової заяви до відповідного інспекційного органу Держкомзему про бажання проведення поза¬планової перевірки; у разі публікацій у засобах масової інформації матеріалів, що свідчать про порушення земельного законодавства; за ініціативи інспекційного органу Держкомзему, якщо ним вияв¬лені факти, що свідчать про порушення земельного законодавства.

Тривалість позапланової перевірки не повинна перевищувати 10 робочих днів. За виникнення обставин, що вимагають продов¬ження терміну перевірки, його може бути продовжено наказом керівника відповідного інспекційного органу Держкомзему або особи, яка виконує його обов'язки, але не більше ніж на три ро¬бочих дні. Подальше продовження терміну проведення позаплано¬вої перевірки не допускається.

Оперативні перевірки проводяться у разі: виявлення аварійних забруднень земельних ресурсів; здійснення контролю за станом ви¬конання раніше виданих приписів; знищення або пошкодження

протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних насаджень, межо¬вих знаків.

Оперативні перевірки проводяться без попереднього повідо-млення зацікавлених юридичних і фізичних осіб. Тривалість опе¬ративної перевірки не повинна перевищувати п'яти робочих днів. Подальше продовження терміну проведення оперативної перевірки не допускається.

Державні інспектори мають право проводити перевірки стану дотримання земельного законодавства в присутності власників зе¬мельних ділянок чи землекористувачів або уповноважених ними осіб, а також осіб, які вчинили порушення земельного законодав¬ства. За відсутності при перевірці власника чи землекористувача або уповноважених ними осіб перевірка проводиться за наявності двох свідків.

За результатами перевірки державний інспектор складає акт пе¬ревірки дотримання вимог земельного законодавства у двох примірниках. Акт підписується державним інспектором (інспекто¬рами), який (які) проводить (проводять) перевірку, представником юридичної особи чи фізичною особою, що використовують зе¬мельні ділянки, свідками (за їх наявності). Перший примірник ак¬та залишається у державного інспектора, який проводить пе¬ревірку, другий — вручається або надсилається керівнику юридич¬ної особи чи фізичній особі, яких перевіряли. При проведенні спільних перевірок з іншими органами контролю, копія акта на¬дається цим органам.

Що стосується правового статусу Державної служби охорони ро¬дючості ґрунтів, то він визначений Законом «Про державний кон¬троль за використанням та охороною земель». Зокрема, ст. 9 зако¬ну встановлено, що як державний контроль за використанням та охороною земель, так і моніторинг грунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліора¬тивних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які спо¬руджуються з метою підвищення родючості грунтів та забезпечен¬ня охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'яза¬ної з використанням та охороною земель; проведення моніторин¬гу грунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарсь¬кого призначення.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

Схожі:

М Додаток №1
Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,...
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції
Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,...
План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності
Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо...
Загальне поняття власності і права власності
Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо...
План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст
Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між...
Природні умови та природні ресурси. Природні умови європейських країн...
Піренеї, Альпи, Апенніни, Балкани, Карпати. Давніми зруйнованими горами є Скандинавські, Уральські гори та Центральноєвропейський...
ЛЕКЦІЯ 2
Поняття та основні завдання, функції та джерела авторського права як інституту права інтелектуальної власності
Чи можна стверджувати, що поняття «природні ресурси» є історичною категорією?
Відомо, що в природі існує декілька кругообігів. Наприклад: речовини, води, енергії. Як ви вважаєте, чи існує кругообіг земної кори....
Тема уроку
Навчальна: сформувати поняття «географічне середовище», «антропосфера», «природокористування», «ресурсозабезпеченість», повторити...
Тема: Природні ресурси світу
Позначте на контурній карті держави, які володіють значними запасами марганцевих руд
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка