|
|
Скачати 2.26 Mb.
|
Питання 52 Екологічне страхування Останнім часом набуває свого розвитку такий елемент еко-номіко-правового механізму природокористування, як екологічне страхування. Саме екологічне страхування може стати одним із ефективних методів заохочення та створення умов економічного стимулювання для суб'єктів господарської діяльності з метою запобігання і зменшення шкоди навколишньому природному сере-довищу. На сучасному етапі ринок страхових відносин в Україні досить розвинутий. Створена нормативно-правова база, яка є основою для функціонування страхових компаній, що належать до недер¬жавного сектору економіки. Але система екологічного страхування тільки починає зароджуватися, хоча таке страхування було перед¬бачено Законом України «Про охорону навколишнього природно¬го середовища» ще у 1991 р. Особливістю будь-якого ринкового господарства є розвинута мережа страхування різних ризиків, пе¬редусім екологічних як найбільш небезпечних для людини. Таке страхування може бути як добровільним, так і обов'язковим, але насамперед має поширюватися на відповідальність суб'єктів госпо¬дарювання, діяльність яких становить підвищену екологічну небез¬пеку, що пов'язана з експлуатацією промислових підприємств, магістральних та промислових нафто- і газотрубопроводів та інших об'єктів транспорту, поводженням з небезпечними відходами тощо або має особливе значення для охорони навколишнього природно¬го середовища, життя та здоров'я людей та пов'язаного з цим за¬хисту майнових прав юридичних і фізичних осіб. Для відшкодуван¬ня шкоди, спричиненої в результаті такої діяльності, а також для компенсації витрат на рятування життя людей, майна фізичних та юридичних осіб саме завдяки системі екологічного страхування можна створити необхідні фінансові умови, що забезпечать страхо¬ве відшкодування. А тому в системі економіко-правового ме-ханізму екологічне страхування розглядається як економічна га-рантія фінансового забезпечення охорони довкілля. Екологічному страхуванню присвячена ст. 49 Закону «Про охо¬рону навколишнього природного середовища», яка не дає його визначення, а передбачає можливість здійснення такого страхуван¬ня у двох формах: добровільного страхування та обов'язкового дер¬жавного страхування. Можуть існувати також інші види страхуван¬ня громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і ор¬ганізацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення на¬вколишнього природного середовища та погіршення якості при¬родних ресурсів. Відповідно до зазначеного закону порядок еко¬логічного страхування має встановлюватися законодавством Ук¬раїни. На сьогодні настала нагальна потреба у прийнятті Закону України «Про екологічне страхування». Для визначення поняття екологічного страхування звернемось до загального визначення страхування у Законі України «Про стра¬хування» (1996 р.), відповідно до якого страхування — це вид цивільно-правових відносин захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових ви¬падків), визначених договором страхування або чинним законодав¬ством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом спла¬ти громадянами та юридичними особами страхових платежів (стра¬хових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. На відміну від цивільно-правового екологічне страхування є особливим видом еколого-правових відносин, метою якого є по-вний або частковий захист майнових інтересів громадян та юри-дичних осіб (страхувальників) у разі погіршення екологічної ситу¬ації внаслідок техногенних аварій чи катастроф, що стало резуль¬татом заподіяння шкоди довкіллю. Страховий випадок при еко¬логічному страхуванні пов'язується із екологічним ризиком і на¬стає в разі заподіяння шкоди природним об'єктам і ресурсам, жит¬тю та здоров'ю людей, майну фізичних і юридичних осіб у резуль¬таті аварійного забруднення довкілля. Можуть бути також й інші випадки, які зумовлюють виконання страховиком обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування на користь по¬терпілих третіх осіб. Причому умовою настання такого страхового випадку, а отже, і видачі страхового відшкодування є: а) раптовість його настання, тобто неможливість здійснення будь-яких запобіжних заходів; б) ненавмисне забруднення навколишнього природного середови¬ща, що сталося внаслідок техногенної аварії чи катастрофи, тобто відсутність умислу з боку забруднювача. Страхове відшкодування страхувальникам та третім особам при екологічному страхуванні має відбуватися за рахунок Екологічного фонду страхових гарантій, який створюється шляхом повного або часткового об'єднання страхових фондів страхових кампаній, що здійснюють екологічне страхування, з метою поліпшення умов за¬безпечення їх страхових зобов'язань перед страхувальниками. Таким чином, екологічне страхування — це особливий вид стра¬хових правовідносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб (страхувальників) у разі настання певних подій у про¬цесі здійснення господарської діяльності, які можуть виникати за наявності екологічного ризику (страхових випадків), визначених чинним законодавством або договором екологічного страхування за рахунок Екологічного фонду грошових гарантій. Суб'єктами екологічного страхування є: — страховики — страхові організації, які утворені відповідно до законодавства України про страхування і отримали в установлено¬ му порядку ліцензію на здійснення екологічного страхування; — страхувальники — фізичні чи юридичні особи, що згідно з законодавством уклали зі страховиками договори екологічного страхування; — треті особи, яким заподіяна шкода погіршенням стану навколишнього природного середовища внаслідок техногенних аварій чи катастроф. Об'єктом екологічного страхування є ризик цивільної відповідальності, який проявляється у пред'явленні страховику майнових претензій фізичними або юридичними особами відповідно до норм цивільного та екологічного законодавства про відшкодування шкоди у разі виникнення випадку, на який прово¬дилось екологічне страхування. Підставою для виникнення страхових відносин є договір еко-логічного страхування,.укладений між страховиком та страхуваль¬ником, згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку відшкодувати завдану шкоду в межах страхової суми, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. У договорі екологічного страхування обов'язково мають бути зазначені такі умови: найменування сторін, об'єкт страхування, страховий випадок, розмір страхової суми, розмір страхових внесків, права та обов'язки страховика, права та обов'язки страху¬вальника, порядок здійснення страхових виплат, випадки відмови у виплаті страхового відшкодування, строк дії договору, юридична відповідальність сторін тощо. Страхова сума — це загальна грошова сума, в межах якої стра¬ховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку. Страхова сума встановлюється на основі результатів проведення екологічного аудиту або оцінки потенційної шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок аварійного забруднення довкілля, що визначається на основі такс, нормативів та інших нормативно-правових документів. Страхові внески виплачуються страхувальником на основі стра¬хових тарифів, методики їх розрахунку та мінімальних розмірів страхових сум, що затверджуються у визначеному законодавством порядку. На підставі даних про оплату страхових внесків видається страхове свідоцтво (поліс), що оформляється відповідно до вимог законодавства України та є формою договору страхування. З мо¬менту видачі полісу договір екологічного страхування вступає в си¬лу. Строк дії договору екологічного страхування, як правило, вста-новлюється на один рік з правом його пролонгації на умовах, виз¬начених у договорі. Умови страхування екологічної відповідальності передбачають також встановлення для страховика граничних сум страхового відшкодування (ліміту відповідальності страховика) та частки збитків, яка не відшкодовується страховиком (франшиза), порядок та умови виплати страхового відшкодування. Страхове відшкодування — це виплата, яку здійснює страховик на користь третіх осіб у разі настання страхового випадку. Страхо¬ве відшкодування в обов'язковому екологічному страхуванні не може перевищувати розмір прямих збитків, заподіяних третім осо¬бам аварійним забрудненням навколишнього природного середо¬вища, та ліміт відповідальності страховика у разі його встановлен¬ня у договорі страхування. Виплата страхового відшкодування здійснюється в разі подання страхувальником страховику таких документів: — страховий акт (аварійний сертифікат), складений страхови¬ ком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром), яка згідно із законодавством України має право визначати причини настання страхового випадку та розмір шкоди, заподіяної аварійним забрудненням навколишнього природного середовища. Розмір заподіяної шкоди визначається на основі відповідних такс, методик, інших нормативно-правових та методичних документів, які затверджуються відповідно до законодавства, а в разі відсут¬ ності таких документів — на основі експертних оцінок; — документальне підтвердження факту настання страхового ви¬ падку; — заяви, пред'явлені у зв'язку з страховим випадком; — інші документи, які передбачені договором екологічного страхування та мають значення для підтвердження. На підставі договору екологічного страхування не підлягає відшко¬дуванню шкода: — заподіяна життю, здоров'ю та майну людей, що перебувають у трудових відносинах із страхувальником; — пов'язана з генетичними наслідками, спричиненими забруд¬ ненням навколишнього природного середовища. Якщо стосовно страхувальника на момент настання страхового випадку діяли інші договори екологічного страхування щодо одно¬го ризику аварійного забруднення навколишнього природного се¬редовища, то кожен страховик виплачує третім особам страхове відшкодування пропорційно частці страхової суми згідно з укладе¬ним договором екологічного страхування у загальній страховій сумі у межах завданої шкоди. Питання 54 Поняття та підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їй властиві всі ознаки останньої. Водночас стосовно екологічної сфери юридична відповідаль-ність має і специфіку, зумовлену особливостями екологічного пра¬вопорушення як обов'язкової підстави для застосування санкцій до порушників екологічного законодавства. Такі особливості випли¬вають зі специфіки екологічної сфери. Це стало приводом для виділення деякими правознавцями еколого-правової відповідаль¬ності як самостійного виду поряд з адміністративною, криміналь¬ною, цивільно-правовою та дисциплінарною'. Але для цього немає достатніх підстав, бо фактично немає правових санкцій, які не охоплювалися б адміністративною, кримінальною, цивільно-пра¬вовою та дисциплінарною відповідальністю. Та й віднесення тих або інших правопорушень до групи екологічних зовсім не означає, що за їх вчинення мають застосовуватись якісь особливі еколого-правові санкції. В екологічній сфері домінуючими є заходи адміністративної, кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідаль-ності як інтегрованого методу галузі екологічного законодавства. Дія комплексного інституту юридичної відповідальності в даній сфері має екологічний відтінок, але в цілому вона підпорядкована загальним закономірностям дії зазначених видів юридичної відповідальності та в інших сферах суспільних відносин. Утім, не слід ігнорувати вживання терміна «еколого-правова (екологічна) відповідальність», але не у значенні такої відповідальності як окре¬мого виду, а як комплексного правового інституту застосовуваних в екологічній сфері адміністративної, кримінальної, цивільно-пра¬вової та дисциплінарної відповідальності. Екологічний відтінок юридичної відповідальності конкретно виявляється в екологічному правопорушенні — протиправному діянні (дії або бездіяльності), що порушує встановлений екологічний право¬порядок і за вчинення якого законом передбачена юридична відпо¬відальність. Екологічні правопорушення мають різну природу, різний ступінь суспільної шкідливості (небезпеки). Крім того, інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення має комплексний характер. Незважаючи на відмінності між ними, еко¬логічні правопорушення мають цілу низку спільних юридичних оз¬нак, через які можна розкрити зміст екологічного правопорушен¬ня як підстави для застосування екологічних санкцій. Ця сукуп¬ність ознак формує склад екологічного правопорушення. До них на¬лежать об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона правопорушення. У найбільш загальному вигляді під об'єктом (предметом) еко¬логічного правопорушення розуміють комплекс суспільних правовідно¬син екологічного характеру, які складають екологічний правопорядок У країні. У складі цього комплексу виділяють загальний і спеціальні об'єкти екологічних правопорушень. Загальний об'єкт стосується правовідносин, пов'язаних з охороною навколишнього природно¬го середовища в цілому. Про цей об'єкт, наприклад, йдеться у ст. 253 КК України, якою встановлена кримінальна відповідальність за порушення правил проектування і експлуатації споруд без систем захисту довкілля. Категорію спеціальних об'єктів екологічних правопорушень складають групи однорідних суспільних відносин по охороні й раціональному використанню землі, надр, вод, лісів та іншої рос¬линності, природних територій і об'єктів особливої охорони тощо. Переважна більшість встановлених законодавством санкцій сто¬сується саме цих об'єктів екологічних правопорушень. Характеристика об'єкта екологічного правопорушення була б неповною без виявлення його предмета — однієї з найважливіших ознак об'єктивної сторони екологічного правопорушення. Предме¬том екологічного правопорушення є природне середовище в цілому і йо¬го окремі компоненти. Детально предмет екологічних правопору¬шень визначається в ст. 5 Закону України «Про охорону навко¬лишнього природного середовища», в якій встановлено, що дер¬жавній охороні й регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність при¬родних і природно-соціальних умов та "процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народ-ному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підляга¬ють території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей. Таким чином, предметом екологічних правопорушень слід вва¬жати різні компоненти природного середовища, невідокремлені за¬вдяки людській праці від природних умов існування, або такі, що хоча і акумулюють у собі певну кількість людської праці, але зали¬шаються в природному середовищі чи внесені в неї для виконан¬ня своїх біологічних та інших природних функцій. З екологічним правопорядком, тобто порядком, врегульованим нормами екологічного права, пов'язана об'єктивна сторона еко¬логічних правопорушень. Вона характеризується: а) протиправністю дій (бездіяльності), що спричинило порушення екологічного пра¬вопорядку; б) заподіянням чи загрозою заподіяння екологічної шкоди; в) причинним зв'язком між протиправним діянням (діями чи бездіяльністю) та його наслідками (екологічною шкодою); спо-собами та іншими обставинами вчинення екологічного правопору¬шення. У передбачених законом випадках юридично значущими ознаками об'єктивної сторони екологічних правопорушень є, зок¬рема, місце, час, обставини, способи вчинення правопорушення (наприклад, у випадках незаконного полювання або рибальства). Отже, об'єктивна сторона екологічного правопорушення являє собою сукупність зовнішніх ознак протиправного діяння. Еко¬логічне правопорушення може бути вчинене шляхом як активних дій (наприклад, незаконна порубка лісу), так і бездіяльності (на¬приклад, неповідомлення відомостей про аварійні ситуації на вод-них об'єктах). Поняття «протиправність» завжди характеризує екологічне пра¬вопорушення, яке в свою чергу нерозривно пов'язане з поняттям суспільної шкоди (небезпеки). Залежно від ступеня суспільної шкоди (небезпеки) визначається вид юридичної відповідальності за вчинене правопорушення. Наприклад, якщо порушення вимог щодо охорони надр незначне за ступенем суспільної небезпеки, то відповідальність за нього настає відповідно до ст. 57 КпАП, тобто застосовуються заходи адміністративної відповідальності. Якщо ж порушення правил охорони надр створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи навколишнього природного середовища, то відповідальність настає відповідно до ст. 240 КК України, тобто винні особи несуть кримінальну відповідальність. Суспільно небезпечними наслідками вчинення більшості еко¬логічних правопорушень є заподіяння екологічної шкоди або ре¬альна загроза заподіяння такої шкоди. Екологічна шкода означає негативний вплив на навколишнє природне середовище, який зу¬мовлений антропогенною діяльністю людини і пов'язаний з за-брудненням навколишнього природного середовища, виснажен¬ням природних ресурсів, пошкодженням або руйнуванням еко¬логічних систем. Необхідність встановлення причинного зв'язку між протиправ¬ною поведінкою та її наслідками — екологічною шкодою є обов'язковою передумовою притягнення до юридичної відповідальності в тих випадках, коли нормою права передбачені матеріально виражені наслідки як елемент об'єктивної сторони складу екологічного правопорушення, так звані матеріальні склади правопорушення (наприклад, знищення або пошкодження лісових масивів — ст. 245 КК України, незаконне полювання — ст. 248 КК України, пошкодження лісу стічними водами, хімічними речови¬нами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відхода-ми і покидьками — ст. 72 КпАП). Водночас значна кількість екологічних правопорушень базуєть¬ся на формальних складах. У цих випадках необхідність встановлення причинного зв'язку відпадає, оскільки відповідальність на-стає за сам факт вчинення правопорушення незалежно від настан¬ня суспільно небезпечних наслідків (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах — ст. 77 КпАП, приховування або пере¬кручення відомостей про екологічний стан або захворюваність на¬селення — ст. 238 КК України). Існують і такі склади екологічних правопорушень, за вчинення яких передбачена відповідальність як у випадках настання негатив¬них наслідків, так і у випадках, коли такі наслідки ще не настали, але є реальна загроза їх настання (наприклад, введення в експлуа¬тацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідли¬вому впливу на ліси — ст. 71 КпАП, порушення правил охорони надр — ст. 240 КК України). Суб'єктом екологічного правопорушення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Повною мірою це стосується цивільно-пра¬вової відповідальності. У галузі дії кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності суб'єктами екологічних право¬порушень є тільки фізичні особи — громадяни і посадовці. При цьому слід зазначити, що суб'єктами кримінальної, дис-циплінарної та матеріальної відповідальності можуть бути тільки фізичні особи — громадяни та посадові особи, а суб'єктами адміні¬стративної та цивільно-правової (майнової) відповідальності можуть бути і фізичні, і юридичні особи. Суб'єктивною стороною екологічних правопорушень є вина у формі умислу чи необережності. Вина є відображенням психічно¬го ставлення правопорушника до дій та їх наслідків. Правопору-шення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчини¬ла, усвідомлювала протиправний характер своїх дій чи бездіяль¬ності, передбачала його шкідливі наслідки, бажала чи свідомо до¬пускала настання цих наслідків. Правопорушення вважається вчи¬неним із необережності, якщо особа, яка його вчинила, передбача¬ла настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання відповідних наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити. За чинним законодавством одні екологічні правопорушення вважаються такими тільки за наявності умислу (незаконне полю-вання, ст. 248 КК України), другі — необережності (знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем,ст. 77 КпАП), а треті — як умислу, так і необережності залежно від конкретних обставин (забруднення атмосферного повітря — ст. 241 КК України; порушення правил охорони вод — ст. 242 КК України). Тільки в окремих випадках вина не є обов'язковим елементом екологічних правопорушень. Це стосується цивільно-правового відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (статті 1187 та 1188 ЦК України). Мотив і мета можуть мати значення як для юридичної ква-ліфікації екологічного правопорушення, так і для індивідуалізації застосування засобів відповідальності (покарання, стягнення). Якщо фактично підставою юридичної відповідальності в галузі охорони навколишнього природного середовища є екологічне пра-вопорушення у всій повноті його складових елементів, то право-вою — КпАП, КК України, ЦК України та деякі інші нормативно-правові акти. Нормами цих актів передбачені конкретні заборони тих або інших дій та санкції за їх порушення. У юридичних забо-ронах виражена вимога належної поведінки, а в санкціях — спосіб державного примусу до виконання (додержання) відповідної ви-моги. Більшість заборон екологічного характеру пов'язана з правами та обов'язками учасників відповідних суспільних відносин. Пору-шення цих прав і обов'язків зумовлює застосування тих або інших санкцій у порядку, визначеному процесуальним законодавством (Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК України), Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України) тощо). Між юридичною відповідальністю і санкцією існує прямий і зворотний зв'язок, який виявляється у процесі застосування санкцій до порушників екологічного правопорядку. Цей процес — внутрішня форма життя санкцій. У застосуванні санкцій вияв-ляється сутність юридичної відповідальності в цілому і в еко-логічній сфері зокрема. Таким чином, юридична відповідальність за екологічні правопору-шення — це застосування до фізичних і юридичних осіб, які їх вчини-ли, передбачених законодавством санкцій, виконання яких у не-обхідних випадках забезпечується силою державного примусу. Специфіка юридичної відповідальності за екологічні правопору-шення проявляється у функціях, які вона виконує. Можна виділи¬ти такі функції юридичної відповідальності за екологічні правопору-шення: — забезпечувальна — забезпечує охорону і збереження належ¬ ного стану навколишнього природного середовища, окремих його компонентів; — превентивна — проявляється в запобіганні новим правопору¬ шенням, їх профілактиці; — компенсаційна — спрямована на поновлення порушеного стану природного середовища, відшкодування шкоди, заподіяної відповідним природним ресурсам, об'єктам чи умовам; — стимулююча — стимулює виконання і додержання вимог еко¬ логічного законодавства всіма громадянами та юридичними особа¬ ми незалежно від форм власності; — виховна — є засобом виховання людей, підвищення їх еко¬ логічної культури, формує у громадян впевненість у стабільності існуючого правопорядку, в захищеності їх екологічних прав та інтересів; — каральна — полягає в обмеженні прав і свобод правопоруш¬ ника або покладенні на нього додаткових обов'язків, настанні не¬ гативних наслідків. Застосування санкцій зрештою фокусується на покаранні осіб, винних у вчиненні екологічних правопорушень, відшкодуванні за¬подіяної шкоди та відновленні попереднього стану відповідних природних компонентів. Підсумовуючи розгляд особливостей юридичної відповідаль-ності за екологічні правопорушення, можна констатувати, що, по-перше, вона виникає у випадках вчинення екологічного правопо¬рушення, тобто правопорушення з особливим об'єктом посягання, по-друге, вона містить у собі практично весь комплекс механізмів, притаманних різним видам юридичної відповідальності: залежно від виду екологічного правопорушення (злочин, адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, цивільно-правовий делікт) вступає в дію той чи інший механізм, характерний для конкретно¬го виду відповідальності. |
| М Додаток №1 Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
| План Вступ I Глава: Право власності Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |
| План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між... |
Природні умови та природні ресурси. Природні умови європейських країн... Піренеї, Альпи, Апенніни, Балкани, Карпати. Давніми зруйнованими горами є Скандинавські, Уральські гори та Центральноєвропейський... |
| ЛЕКЦІЯ 2 Поняття та основні завдання, функції та джерела авторського права як інституту права інтелектуальної власності |
Чи можна стверджувати, що поняття «природні ресурси» є історичною категорією? Відомо, що в природі існує декілька кругообігів. Наприклад: речовини, води, енергії. Як ви вважаєте, чи існує кругообіг земної кори.... |
| Тема уроку Навчальна: сформувати поняття «географічне середовище», «антропосфера», «природокористування», «ресурсозабезпеченість», повторити... |
Тема: Природні ресурси світу Позначте на контурній карті держави, які володіють значними запасами марганцевих руд |