О.І. Ващенко Використання усної народної творчості, віршів, афоризмів на уроках «Основи здоров ’ я» для вчителів основ здоров’я та класних керівників


Скачати 452.65 Kb.
НазваО.І. Ващенко Використання усної народної творчості, віршів, афоризмів на уроках «Основи здоров ’ я» для вчителів основ здоров’я та класних керівників
Сторінка3/4
Дата28.10.2013
Розмір452.65 Kb.
ТипУрок
bibl.com.ua > Туризм > Урок
1   2   3   4

Сонет 292



Сто двадцять тисяч гине в Україні
Щорік од цигарок, немов страшна
Живих людей викошує війна!
Вдихання диму, нібито спокійні,


В легенях викликають конвульсійні
Стискання альвеол, мов сатана
Курцям петлю на шию напина!
Легені не рожеві – сіро-сині


Всередині в задавнених курців,
Здорових зовні дам і молодців,
Немов стара ганчірка у грудині!

Що в голові, коли бичок в руці?
В нас дух руйнівників, а чи творців?
Творцем, мов Богом, варто буть людині!

Віктор Оліфіров

Прірва


Коли друг дав шприця тобі в руку,
Він до прірви дорогу вказав.
Підштовхнув до останнього кроку,
Хоч про наслідки всі добре знав.
Він не друг, він Іуда і вбивця,
Вже своє він життя знапастив,
Маску ката вдів на обличчя
І Господь його за це не простив.
Ще не пізно на мить зупинитись.
Про майбутнє подумай своє,
Кожен може в житті помилитись,
Врятуватись – це право твоє.

Чернуха Любов
На жаль, не сон…

Палати тиша, співчутливі погляди.

І безпорадність в голубих очах.

Хіба ж такою мала бути молодість?

Ні, не такою марилась вона.
Веселою, стрімкою, стоголосою

Звучала б дзвінко піснею в полях.

Та слово-жах «ВІЛ- інфікована»

Вселило вічний страх в її очах.
Вже не світитиме так ясно сонце,

Пташиний спів притихне у гаях…

Примара – слово «СНІД» - і згасла молодість…

Тривога й біль у голубих очах….

Гурин Катя

Шкідливі поради пані Шапокляк

Від світанку й до зорі
Радять дітям лікарі
Алкоголю не вживати,
Цигарок до рук не брати
І не їсти блекоту.
Не курити наркоту.
Я ж вам, пані Шапокляк,
Раджу все робить не так!
Дам поради залюбки —
Все робити навпаки.
Це ж і весело, й цікаво,
І для діток є забава.
Нащо вам здоровим бути?
Треба зразу все забути!
І поради лікарів,
Й застереження батьків.
Та й не тільки вчителі
Вчать дітей на цій Землі!
Я умію теж навчити!
Нащо вам здоровим жити?
Йдете в школу - закуріть
І диміть, диміть, диміть!
Замість чаю пийте пиво
І хворійте всі щасливо!
Як дитина занедужа,
Це чудово дуже-дуже!
Бо не треба в школу йти,
Можна в ліжечко лягти,
День і ніч у нім лежати
І тихесенько вмирати.
Нащо сонце променисте,
Нащо вам повітря чисте?
Коли можна закурити,
Вік свій трохи вкоротити!
Бути хворим так приємно,
Всі тоді говорять чемно.
На твою велику втіху,
Твоїм рідним не до сміху.
А тебе ніхто не вчить.
Як на білім світі жить.
Ще у мене є порада,
Дітям я сказати рада.
Нащо вам здоров'я мати?
Краще хворим пролежати!
Бо ж не треба з дітьми гратись,
Ні гулять, ні розважатись,
А ні в той футбол ганяти,
М'яч в ворота забивати.
Їжте блекоту й дурман,
В голові носіть туман.
Бо дурним приємно бути,
Можна геть усе забути.
І усім наперекір
Покурити йдіть у двір!
Там на вас давно чекають
І дурман в руках тримають
Ви спиталися у мами
Чи і я роблю так само?
Ні! Звичайно не роблю!
Я себе завжди люблю!
Знайте, пані Шапокляк
Робить все завжди не так,
Як говорить вам робити,
Бо вона ще хоче жити!
Гарно жити й процвітати
Та міцне здоров'я мати!




Дорогі мої діти!
Я пишу вам листа:
Я прошу вас, мийте частіше
Ваші руки й обличчя.

Все одно який водою:
Кип'яченою, ключовою,
З річки, иль з колодязя,
Або просто дощової!

Потрібно митися неодмінно
Вранці, ввечері і вдень -
Перед кожною їжею,
Після сну і перед сном!

Тріть губкою і мочалкою!
Потерпіть - не біда!
І чорнило і варення
змиють мило і вода.

Дорогі мої діти!
Дуже, дуже вас прошу:
Мийтеся чистіше , мийтеся частіше -
Я бруднулі не виношу.

Не подам руки бруднулями,
Не поїду в гості до них!
Сам я миюся дуже часто.
До побачення!

Юліан Тувім
Світлофор
Як переходиш вулицю,
На розі зупинись
І перш за все уважно
На мене подивись.

Я шлях вкажу надійний,
Де небезпек нема.
Трикольорове око
Я маю недарма.
Нехай воно і мружиться,
Ніколи я не сплю,
З малими дітьми в хованки
Я гратись не люблю.
В роботі я суворий
І стриманий завжди.
Тролейбуси, машини
Біжать сюди й туди.
Дивлюсь червоним оком —
Велю спинитись я,
Одне мені потрібно —
Це витримка твоя.
А блисне жовте око,
Іти не поспішай,
Бо жовтий — не зелений:
Потрапиш під трамвай.
Увага — і зелений
Привітно замигтів.
Він колір найдобріший,
Щасливої путі!
Р. Скучайте



Пригоди Кози, що правил дорожнього руху не вчила

Над річкою росте лоза
І трав силенна-сила!
Сюди якось прийшла Коза —
Їдальню тут зробила.
А що? Місцинка хоч куди!
Є тінь, щоб відпочити!
І так близенько до води:
Є їсти що і пити.
Сусідів враз собі знайшла:
Дві жабки і Лелека.
Але сюди Коза прийшла
Із міста, іздалека.
Їй по дорозі треба йти,
А ще й з містка не впасти,
Аж дві дороги перейти,
Щоб в цей куток попасти.
І все б нічого, та Козі
Потрібно дещо знати.
У місті — це вам не в лозі
Й не на лужку гуляти!
Тут правила дорожні є,
Їх знати всі повинні:
І пес, що он водичку п’є.
Коти і Кози, й Свині.
А якщо правила не вчить,
Чекає небезпека.
Машина вас зіб’є умить,
Що мчить он там, здалека.
Звичайно, жителям міським
Без них не обійтися.
Ці правила відомі всім,
Ти з ними подружися!
Та не така була Коза,
Вона про них не знала.
В їдальню, де густа лоза,
Вона щодуху мчала.
Ось тротуар, ось правий бік,
Усі йдуть на роботу.
І раптом вереск, гам і крик —
Коза летить навпроти!
Штовхнула сильно Кошеня,
Ударила по оці,
Рогами б’є всіх навмання —
Біжить по лівім боці!
Вона — метка, Коза — прудка!
Біжить і не зважає,
Що ця її хода швидка
Всім іншим заважає.
Та правило це вивчи ти
І знай на кожнім кроці:
По тротуару треба йти
Завжди по правім боці!
А щоб дорогу перейти —
Теж є перестороги.
Не можна, де попало йти
На інший бік дороги.
Зелене світло заморга,
Як спиняться машини...
А от Коза... Яка ганьба!
Летить під самі шини!
І гальма злякано вищать,
Та все ж спинитись встигли.
Всі дуже злякані стоять...
Коза собі — побігла!
Задерла хвостика біжить,
Ще й мекає — співає!
І Правил тих Коза не вчить,
Тому їх і не знає.
І знову скаче навмання
Де вправо, де уліво.
Та від біди біжить щодня.
І поки що щасливо.
От знову йдуть на перехід
Всі чемно тихим кроком.
Й Коза біжить за ними вслід
І, як завжди, галопом!
Червоно світлофор горить,
Усіх застерігає.
Але Коза уже біжить,
Бо, бачте, не встигає.
А тут і трапилась біда
Машина завищала.
Коза-красуня молода,
З розгону так і впала!
Перевернулась разів два,
Від болю світ чорніє...
І от лежить, як нежива,
Піднятися не сміє.
А світлофор тут засвітив
Зеленим гарним оком,
Тому ніхто і не спішив,
А йшов повільним кроком.
Козі піднятись помогли,
Поставили на ноги.
Її гуртом перевели
На інший бік дороги.
Іде вона і шкутильга,
Скривилась, не стрибає,
Бо у Кози болить нога...
Ось так завжди буває,
Як Правил руху не вивчать,
Прийде біда, скорбота.
Ну, а коли вже щось болить,
Стрибати неохота.
Іде тихесенько Коза
В їдальню, що на річці.
А на очах блищить сльоза
І сумно так Козичці.
А от і лози шурхотять,
Плигають жабки в воду.
І бризки весело летять
Від цього хороводу.
От і Лелека — гарний гість,
Із добрим днем вітає.
Коза листки вербові їсть,
А ще траву щипає.
Поїла добре, попила
Й лягла у холодочку.
І в сон одразу попливла
У райському куточку.
Нога вже майже не болить
І треба йти додому.
Але Коза сумна стоїть...
А от чому? Відомо!
Вона боятись почала
Іти через дорогу,
Бо знає добре, що могла
Собі зламати ногу.
І стало сумно враз Козі,
А що робить — не знає.
Стоїть тихесенько в лозі
І так собі гадає:
«Як не піти, лишитись тут —
Прийде лиха година.
Вовки голодні розірвуть...
А там... Зіб’є машина...»
Дорога стала їй страшна
І що Козі робити?
Стоїть і журиться вона,
Що їй недовго жити.
Але Бровко дворняжка біг,
Аж глядь — Коза ридає.
Допомогти б Козі він міг,
Бо Правила всі знає.
Та чи ж погодиться вона,
Щоб вчив її собака?
Стоїть зажурена й сумна
Колишня задавака.
Вже й правила всі хоче вчить,
Щоб їх напам’ять знати,
Щоб у безпеці завжди жить,
Від болю не страждати.
Тож з радістю Бровко навчив,
Йому було приємно.
Разів десяток повторив
Терпляче й дуже чемно.
І щоб не трапилось біди,
Козу він проводжає.
Дорогою туди й сюди,
Всі теми повторяє.
Тепер дотримується їх
Коза на кожнім кроці.
По тротуару йде вона
Завжди по правім боці.
Дорогу також перейде
У визначенім місці.
І не загрожує ніде
Нічого нашій Кізці.
Через дорогу не біжить,
А краще зачекає.
Коза здорова хоче жить
І Правила всі знає.
Дорожні правила вивчай,
Їх треба зазубрити!
Ніколи їх не забувай,
Щоб у безпеці жити!

Н.Красоткіна
Зайці-пустунці

Гарно гралися зайчата,
Є чимало в них забав.
Почало уже смеркати,
Хтось велосипед узяв.
Став отак собі кружляти
По доріжці, де є знак.
Захотілось й іншим взяти
І поїздити отак.
Почали вони змагаться,
Тут і галас, тут і сміх,
Їм немає чотирнадцять,
Тож дорога не для них.
Місце є де покататись,
Та надумали зайці
На дорогу небезпечну
Враз поїхати усі.
Ну, а там же небезпечно,
Мчать автобуси й таксі...
А зайці ж не мають права,
Чотирнадцяти нема.
Де на тих зайців управа?
Їх біда там жде сама.
Спеціальної доріжки
Там немає. Що робить?
Та педалі крутять ніжки,
Кожен з них кудись летить.
Захопились. Мчать щодуху,
Їм свобода, наче мед!
Вже сигналять їм у вуха,
А вони летять вперед!
Та біда їх тут зустріла
На секундочку всього...
І машина зачепила
Бідолаху одного.
Він упав, перевернувся
Шість разів, а може, й сім.
Закричав, весь стрепенувся,
І життя погасло в нім.
А зайчата закричали,
Аж луна довкіл летить.
Звірі всі понабігали,
Але що вже тут зробить?
Плачуть діти, мама й тато,
Горю їх немає меж.
Можна все в житті здолати,
Лиш життя не повернеш.
Так скінчилась ця пригода,
Слів для втіхи не знайдеш.
Всім звірятам Зайця шкода
І, звичайно, діткам теж.
Ось така біда страшенна
Сталась з зайчиком одним.
Діти, ви поводьтесь чемно,
Це потрібно вам усім!
Як берете самокати,
На майданчик йдіть усі,
Бо ж на них не можна мчати.
Де автобуси й таксі.
Бо хіба машину можна
У секунді зупинить?
Гальма всі вищать тривожно,
А вона собі біжить...
Досить довгий, кожен знає.
Гальмівний у неї шлях.
Транспорт цю властивість має.
А тоді... і біль, і страх.
Досить вас мені повчати
І читати вам мораль.
Ви про це повинні знати,
А от хто не знає — жаль.
Як за правилами жити,
То тоді біда мине.
Пам’ятайте, любі діти,
Що життя в усіх одне.
Назавжди запам’ятайте,
Згадуйте про це весь час.
Грайтесь, бігайте, стрибайте
Там, де місце є для вас.


Н.Красоткіна

А як здоров’я зберегти?

Будь розумниця, дитинко,
І здоров’я бережи.
У кишені май хустинку
Й слів поганих не кажи.
Руки з милом мий щоденно
Після гри і до їди.
Та життя сприймай натхненно,
Будь здоровою завжди!

Як думав Василько…

Думав Вася, Танін брат,
Щоб здоровим стати,
Треба їсти — все підряд
І побільше спати.
Так Василько і робив,
Враз, як прокидався,
Щось жував він, їв і їв,
Просто — запихався.
Став гладкий — не підбіжить!
Та і йти не може…
Як такому в світі жить,
Хто тут допоможе?

Н. Красоткіна

Віршик-переспів

Ходить гарбуз по городу
та й питає свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
всі родичі гарбузові?»
Обізвалась жовта диня-
гарбузова господиня:
« Ой живі, та не здорові
всі родичі гарбузові!»
Пожовтіли огірочки-
гарбузові сини й дочки -
жовті стали, хворобливі,
і сонливі, і ліниві.
Ні про що вони не дбають,
мерзнуть всі і засинають.
- Так чому ж таке сталось,
і не ждалось, не гадалось?
- Сіль звичайну ми вживаєм,
йодовану забуваєм.

ЗАГАДКИ

* * *
Різні скельця є у мене:
Червоне, жовте і зелене.
Можу ними я сказати:
«Йти», «Стояти», «Зачекати».
(Світлофор)


* * *
Тротуаром йдуть малята,
Жваві хлопчики й дівчата.
Не кричать і не пустують –
Дуже ввічливо крокують.
Симпатичні всі на вроду
Наші дітки - …
(Пішоходи)
* * *
Він на вулиці щораз
Оком блимає на нас.
-    Зупинися! Підожди!
Терпеливо стій-но!
А тепер, будь ласка, йди
Впевнено й спокійно!
(Світлофор)


* * *
Всім перехожим я моргаю,
Щоб пильно глянули на мене.
Очей же я аж троє маю:
Червоне, жовте і зелене!
(Світлофор)


* * *
Ми побачили з тобою,
Як одною лиш рукою,
Тільки жезла він підняв —
Вантажівку вмить спиняв.
Що ж це за силач такий?
Це, малята, ...
(Постовий)


* * *
Я правдиво вам скажу,
Всім це місце я вкажу.
Друзі, слово честі, -
Де схрестилися дороги,
Рух порядок має строгий –
Там і ..
(Перехрестя)


* * *
Що за коник полосатий
На дорозі коло хати?
«Зебра», кажуть, уляглась –
Звідкіля вона взялась?
«Зебра» в нас на переході –
Та чи є така в природі?
(Пішохідна розмітка «Зебра»)


* * *
На дорозі звір лежить:
Весь у смужку, ніби спить.
У степу він народився,
А у місті нам згодився.
Цього звіра звати «зебра»,
В нього є смугасті ребра.
Знає кожний пішохід –
Це безпечний …
(Перехід)


* * *
Хто від нещасть застерігає,
І нам завжди допомагає
Так, щоб не трапилось біди,
Усім дорогу перейти?
Для тебе світить і для мене
Червоне око та зелене.
Вартує завше він, моргає,
Ніколи він не спочиває.
Уранці, вдень, в вечірню пору
Всі люди вдячні ...
(Світлофору)


* * *
Він по черзі справно блима
Нам ліхтарними очима
Їх у нього цілих три,
Вони служать не для гри.
Як червоне блисне око,
Нас попереджає строго:
Знає це, напевне, кожний —
Стій на місці, йти не можна.
Світло жовте загорілось,
Ще постій, зроби-но милість,
Приготуйся вирушати,
Та не варто поспішати.
А зелене — добре світло —
Каже: «Йди!» — усім привітно.
Що ж таке це, малюки?
Відгадайте залюбки!
І сказав хтось із діток:
«Може, це такий грибок?»
Ні! Не гриб це мухомор,—
Це, малята, ...
(Світлофор)


* * *
Стоять вони всі при дорозі,
Допомогти людині в змозі,
Усюди — близько і далеко,
Надійні сторожі безпеки.
Одні із них нам сповіщають,
А інші — щось забороняють,
Попереджають нас завжди,
Аби не трапилось біди.
Вартують на узбіччях тихо,
Оберігають нас від лиха.
Ти тільки будь уважним дуже,
Їх слухайся, шановний друже.
Це знає кожен, знає всякий —
Слід поважать дорожні ...
(Знаки)





Казка «Колючка»


На великій сонячній галявині росла одинока Колючка. Звичайно, вона росла там не одна: навколо було багато квітів і трав, але Колючці здавалося, що на світі вона одна-однісінька, а якщо хто і росте поряд, то тільки одні будяки.
Тому Колючка ні з ким не дружила. Вона часто дивилася в синє небо та й стала роздумувати: «Ось небо - велике, чисте і світле, а от сонце - тепле, ласкаве і ніжне, але вони так далекі від мене». Вона думала так день у день і все більше стискалася від самотності, і все твердіше ставали її голки.
Але одного разу Колючка прокинулася від чийогось ніжного дотику. Вона подивилася по сторонах і побачила Сонячний Промінчик.
- Привіт, - сказав він їй. - Вже середина літа, всі квіти цвітуть, а ти про що думаєш?
- Що значить - цвітуть? - Здивувалася Колючка. - Я про це нічого не знаю.
- А ти подивись навколо і побачиш, - посміхнувся Промінчик.
Колючка озирнулася і вперше помітила, на якій великій і красивій галявині вона росте. Поруч шелестіли квіти - яскраві і ніжні, легкий вітерець ласкаво торкався їх і щось нашіптував, а навколо літали птахи і співали веселі пісні.
- Як же так? - здивувалася Колючка. - Тут таке цікаве життя, а я нічого не бачила, дивилася тільки в себе і сумувала від самотності. Як нерозумно!
- Промінчику! - вигукнула вона. - Допоможи мені стати такою ж красивою, як ці квіти. Я дуже хочу стати гарною!
- Але це ж просто, - відповів їй Промінчик, - довірся світу, відкрий йому себе!
- Як це? - подумала Колючка, але все ж випросталася, подивилася по сторонах і посміхнулася.
І раптом всі квіти посміхнулися їй у відповідь. Колючка поворушила корінням і відчула, як земля напуває її своїми водами, підняла голову й побачила, як їй посміхається сонечко, поворушила вітами і відчула ласкавий дотик вітерця. Птахи заспівали їй красиву пісню, і Колючка розцвіла.
- Розцвіла! Я розцвіла! - вигукнула вона. - Спасибі тобі, Сонячний Промінчик. Як же тут гарно!
І красуня Колючка радісно затріпотіла - у неї починалося Нове Життя.


Казка «Скарб»
У давні часи на нашій прекрасній планеті жили два племені, які вміли добувати вогонь, полювати на птахів і звірів, збирати гриби і ягоди, танцювати біля вогнища і захищати свій дім від тварин. Племена не вміли тільки дружити один з одним. Вони сварилися з будь-якого приводу так часто, що одного разу, втомившись від постійних чвар, поділили свої землі глибоким ровом і поставили на його краях високі вежі. Жителі племен так квапилися побудувати свої фортеці, що поклали в них усі камені, які знайшли в окрузі.
Довгі роки неприступні вежі відлякували своїм виглядом всіх супротивників. Так минуло кілька століть.
Нащадки тубільців навчилися видобувати корисні копалини і виготовляти гарні прикраси, ткати тканини. Вони навчилися навіть читати і писати. Замість печер люди тепер жили в гарних будинках, і тільки вежі з рушницями та гарматами, як і раніше стояли один проти одного. Нові городяни, так само як і їхні предки, не навчилися дружити.
А потім пройшло ще кілька століть, і інші покоління жителів навчилися складати поеми й оповідання, симфонії і легку музику. Вони зайнялися навіть вивченням космосу. І тільки вежі все також неприступно і гордо стояли один проти одного.
Але час минав, і від багаторічних вітрів і злив, воєн і нападів фортеці стали повільно руйнуватися. Камені падали з висоти в глибоку фортеця і виявлялися в чистому струмку. Його води несли їх кудись у далечінь. Коли камені виносило на берег, виявлялося, що в стінах башт, серед гальки і булижників, були замуровані агати, бірюза, яшма і навіть діаманти.
Так і лежали б дорогоцінні камені на піску, якби одного разу яскравий блиск маленького діаманта не привернув уваги самотнього подорожнього.
- Звідки тут цей скарб? - подумав він і озирнувся по сторонах.
У воді мандрівник побачив ще кілька гарних мінералів і вирішив знайти те чудове місце, звідки вони прибули. Він йшов вздовж берега і уважно вдивлявся в кожен камінь, який лежав на піску або плив по воді. Коли подорожній дійшов до веж, то з подивом виявив, що саме з їх стін падали дорогоцінні камені.
«Неймовірно, - подумав він, - жителі дивляться один на одного через бійниці в стінах, не помічаючи власних скарбів».
І самотній мандрівник вирішив зробити городянам подарунок.
- Люди! - голосно закричав він. - Кожен, хто хоче знайти скарб, спускайтеся до цього струмка. Тут ви знайдете багатство і щастя, мудрість і любов.
Жителі міст почули дивні слова незнайомця, визирнули з-за стін башт і вперше побачили один одного і красиву місцевість, яка лежала між їх містами. Зелена соковита трава, ніжні квіти і дзюркотливий блакитний струмок - все дихало спокоєм і радістю. Внизу стояв і посміхався самотній мандрівник, а яма, освітлений сонцем, здавався зовсім не страшною, і сусіди були дивно схожі один на одного.
- Як же ми не помічали цього раніше? - здивувалися городяни і вирішили спуститися вниз, щоб послухати розповідь подорожнього.
Він показав їм дорогоцінні камені і запитав:
- Чи знаєте ви, що серед каменів, які знаходяться всередині кам'яних стін, можуть бути такі ж скарби? Тільки ворожість один до одного заважає вам це побачити.
Здивовані городяни подивилися на свої фортеці і вперше побачили, що вежі закривають половину неба, горизонт і землю, на якій ростуть красиві квіти.
І хоча жителі міст ще побоювалися один одного, їх бажання знайти скарби і знайти мудрість, любов і щастя перемогло. Вони розібрали свої вежі на каміння і ретельно відмили їх від бруду та пилу. Незабаром у води зібралися жителі обох поселень. Захоплені роботою, вони навіть не помітили, як перемішалися один з одним. Жарти і веселий сміх лунали в дні праці, але коли робота була закінчена, на обличчях городян читалося тільки одне питання:
- Що ж далі?
Небо стало ширше, горизонт ближче, запах трав і шум струмка виразніше доносились в міста, але як же бути один з одним? Люди більше не хотіли розлучатися. Тут вони знайшли не тільки коштовності, але і друзів. А деякі зустріли біля струмка своє кохання.
Каміння лежало по обидва боки струмка, а люди продовжували дивитися на мандрівника.
Він посміхнувся і сказав:
- Камінням можна відгородитися одне від одного або напасти на супротивника, а можна побудувати міст і з'єднатися з друзями. Коштовності можна замурувати в стіну замість каменів, а можна обробити і зробити з них прикраси. Всі наші вчинки виходять з серця.
- Міст - ось те, що нам потрібно, - посміхнулися городяни і дружньо взялися за його будівництво.
А самотній мандрівник узяв в одну руку палицю, в іншу - діамант чистої води і відправився мандрувати по світу.
Він допоміг городянам знайти багатство, мудрість і любов, і тільки від них тепер залежало, як вони використовують знайдені скарби.

Казка про Червоного Півня
Давно це було. Жив серед людей Червоний Півень. Підступний він був і злий, небезпечний і страшний. Люди дуже боялися цього півня, тримали під замком у печах. Тільки утримати його було дуже важко. Півень цей був хитрий: вирветься бувало маленькою іскринкою з димаря, лампи і пішов гуляти – простір йому! Лиже хати, паркани – і все йому мало; люди метушаться, воду на нього ллють. Та куди там! Гуляє собі червоний Півень, перескакує з стріхи на стріху, де побуває – там лихо. Замість хати - самі чорні жарини, а іншим разом і худобу з'їсть і сіно.

Страждали люди від Червоного Півня. Інколи залишалися без хати – голі та босі. Без худоби. А він знай собі гуляє: то в місті, то в селі з'явиться. Боролися люди з Червоним Півнем, як могли, але не завжди під силу їм було упоратися, тому що в нього є чарівна властивість: чим більше він їсть, тим ненажерливішим стає.

Але з роком навчилися люди боротися з Червоним Півнем, дізналися про всі його хитрощі, вигадали для нього надійні замки. Стали всюди збирати військо. І хоч нехитра була у бійців зброя: сокири, ломи та великі бочки з водою – не так вже привільно стало розбійникові. А потім з'явилися у цього війська чудо – машини та дресирувальники – вогнегасники. Угамувався розбійник, а з'явиться де – жорстоко б’ється з ним славне людське військо. А головне - це військо не дуже й дозволяє розбійникові гуляти. Спочатку будували люди високі башти, щоб на сторожі стояти, щоб відразу помітити хитрого розбійника. А потім вигадали телефон, і башти їм стали вже непотрібні. Вирветься де – небудь гуляти Півень – військо тут як тут. Б’ється з ним хоробро, доки не переможе. Погано стало Червоному Півневі, зачинили для нього люди лазівки та щілини. Та він ще інколи знаходить собі лаз: то в димарі, то в електричному проводі, то в лісі. А то раптом з неба з'явиться злий хитрунець, з блискавкою він у дружбі… Є в нього мимоволі спільники. Червоний Півень намагається бути ближче до них: то малих дітей обдурює, то неохайних дорослих перехитрує. Але стоїть на сторожі славне військо, готове з першим сигналом кинутися в бій.


Казка про дівчинку Марійку та бабусю Гігієну
Десь-колись у якомусь царстві жили-були тато, мама, дівчинка Марійка та бабуся Гігієна. Тато і мама працювали в полі, а Марійка залишалася вдома з бабусею.

Вранці, коли Марійка прокидалася, бабуся говорила:

— Марійко, прибери свою постіль, зроби зарядку, вмийся холодною водою і сідай снідати.

Коли Марійка відмовлялася від манної каші або молока, хапала зі столу печиво і збиралася без сніданку бігти на вулицю, де на дівчинку вже чекали подружки, бабуся зупиняла її:

— Спочатку поїж, а потім підеш гратися, — говорила вона. — Щоб рости, необхідно їсти.

Завжди перед їдою бабуся примушувала Марійку мити руки, їжу подавала в чистому і гарному посуді. А коли Марійка поспішала, бабуся говорила:

— За столом не поспішай, від їжі, яку ковтають поспіхом, мало користі.

Марійка побоювалася бабусі і тому слухалася. Та якось під час вечері, коли Марійка розкрила цікаву книгу, бабуся заперечила;

— Марійко, не читай за столом: погано засвоюватиметься їжа.

Дівчинка кинула книгу і зіскочила зі стільця:

— Не хочу, не буду! Набридло! Житиму, як хочу! — кричала Марійка. Налила в брудну склянку молока, з'їла немите яблуко і пішла до своєї кімнати. Вночі Марійка почула голосні крики і вереск. У спальні стрибали комашки, таргани, бактерії та віруси. Марійка злякано спитала:

— Хто ви?

До неї підійшов один із них і відповів:

—Я великий король Вірус Дванадцятий!

Але він був не схожий на короля. Його корону обплутало павутиння, він весь був у сажі. З його бороди звисали макарони. А червона сорочка була заплямована варенням.

— Це добре, що ти врешті позбулася прискіпливої бабусі Гігієни. Тепер твоїми друзями будемо ми — бактерії та віруси.

Марійка відчула гострий біль у животі. Голова її пашіла і була дуже важкою.

— Бабусю, — тихо покликала Марійка. Але ніхто не відгукнувся. Тільки з темних куточків на неї повзли бактерії та віруси, а попереду був король — Вірус Дванадцятий....

Марійка занедужала. Вночі викликали "швидку допомогу". Наступного ранку дівчинка не пішла гуляти.

Вона хворіла. Лікарі за допомогою ліків боролися з бактеріями та вірусами. І коли ліки перемогли, дівчинка змогла виходити на подвір'я.

Після хвороби Марійка стала слухатися бабусю Гігієну: прибирала постіль, підтримувала чистоту в кімнаті, робила зарядку, вмивалася холодною водою, мила перед їдою руки, виконували її поради і більше не хворіла.

Л. Коротевич, В. Шахтенко


Анекдот про мурашок і слона

Два мурашки побачили слона. Один каже:

- Дивись, скільки м'яса!

- Так-то воно так, - відповідає другий, - та як ми його добудемо?

- Головне - завалити, а потім я ногами затопчу.

Мораль: ми часто не усвідомлюємо величини проблеми, яку нам належить вирішити.






ЛЕВ І ЛИСИЦЯ

Байка Езопа

Жив колись у темному лісі могутній красень лев. Коли він обходив свої володіння, всюди навкруги тріщало гілля, трава хилилася й звірі ховалися в нори.

Та минав час, лев старішав, підупадав на силі, і врешті настала година, коли він так охляв, що й на ноги звестися не міг.

- Що ж мені тепер робити? - журився лев.- Полювати не можу, годувати мене нікому; їй-право, сконаю з голоду, гірка моя доле!

Смутний-невеселий сидів лев біля печери. Та раптом сяйнула йому думка - і очі спалахнули вогнем.

- Ні! Лев зроду ні перед ким не схилявся - тож і перед смертю не стане на коліна. Є ще спосіб урятуватися. Ану ж бо спробую щастя!

Простягся лев на землі та й застогнав - жалібно-жалібно...

Трохи згодом на дерево неподалік печери сів орел і, почувши левів стогін, дивом здивувався.

- Скільки пам'ятаю себе птахом,- каже до лева,- ще не чув, аби цар звірів стогнав.

- Що ж тут дивного - я тяжко занедужав,- відповів лев.

- Ти занедужав?

- Ще й як! Голова мені гуде, все тіло болить, так що й поворухнутися не можу. Поліз би в печеру перележати, але боюся: ляжу, то більше не встану... Ой, орле, орле, це вже смерть до мене підступає!

І лев перевальцем поліз до печери. «Полечу та розповім у лісі, що лев помирає» , - надумався орел. Змахнув крилами, шугнув у небо й полинув до джерела, куди приходили звірі на водопій. Сів на суху гілляку та й ну гукати:

- Гей-гей! Слухайте! Лев занедужав, лежить у печері й стогне-тужить - так йому тіло болить. Вже недовго йому жити!

- Ти ба! - недовірливо мовив олень.

- Коли хочеш, піди сам подивися,- сказав орел і полетів далі.

- Ходімо глянемо на лева, чи й справді він такий слабий,- мовив олень до звірів.

- Підемо, тільки завтра або позавтра, бо сьогодні ніколи,- відповіли ті.

Новина швидко облетіла весь ліс. Багатьом закортіло подивитися на свого слабого царя. То той, то той звір вирушав до нього, але хто входив до печери, назад не вертався. Бо розважив собі лев лукаво, що коли вже не може він полювати - нехай пожива сама до нього приходить. І не помилився. Майже щодня з'являвся в печері котрийсь із звірів, а коли й по двоє чи по троє. Тож усе добре велося.

Хитра лисиця вдень і вночі нишпорила в лісі, все вона знала, всюди встигала - ніде без неї не обходилося. Їй одразу впало в око, що багато звірів кудись позникало, а куди - ніхто не знав.

«Не я буду, коли не дізнаюся»,- поклала собі лисиця.

Стала міркувати, як розкрити таємницю, довго сушила голову і врешті надумала: «Простежу-но за котримсь із звірів, ну, хоч би за сірим цапиком, їх уже ціле стадо бозна-де ділося».

Вилізла лисиця з нори та й подалася слідом за цапиком. Аж бачить - підбіг той до левової печери, покрутився біля входу та й гульк усередину.

«Е-е-е,- подумала лисиця,- тут щось не те». Підкралася ближче, сховалася за великим каменем навпроти печери і почала стежити. Та й побачила все, що там діялося.

«Он воно що! Бач, як вони попадаються, бідолахи! Але хто ж їм винен, коли й на дещицю розуму не мають?! А проте цікаво дізнатися, як почувається лев. Тільки я не така дурна, щоби датися йому в пазури». Вийшла лисиця з-за каменя й гукнула:

- Гей, леве!

- Хто там? - питає лев. - Це я, лисиця! Почула, що ти занедужав, і прийшла провідати. То як твоє здоров'ячко?

- Ох, не питай! Дуже кепсько! - відказує лев кволим голосом.- Але чому ти не заходиш? Посидь біля мене, погомонимо. Знудьгувався я в самоті.

- Стривай, леве! Я бачу тут, біля печери, сліди багатьох звірів, що навідували тебе. Цікаво, чому ці сліди ведуть тільки до печери, а назад - ні? Мовчиш? Ні, я не можу до тебе зайти!

По цих словах лисиця шаснула у кущі та й подалася додому.

- Що сталося, матусю? - питають її лисенята.- Чому ти так бігла?

- Ходіть спершу вечеряти, потім розкажу. Повечеряли вони й полягали спати. Тоді лисиця розповіла про нерозумних звірят, що самі пішли в левову пащу.

- Отож, діточки, затямте на все життя: не рушайте в дорогу, не знаючи, куди вона приведе і чи можна повернутися нею назад,- сказала лисиця наостанок.
ВОВК І КОЗА

Байка Езопа

Весняного погожого ранку на високій горі над кручею паслася біленька кізка. Навколо буяли соковиті трави, зеленіли дерева, пишнілися кущі. Ласувала кізка смачними паростями й примовляла вдоволено:

- Ме-е-е! Ме-е-е! Як гарно в горах, коли все зеленіє. Яка краса!

Вовк, пробігаючи під горою, почув її голос. Підвів голову, зміряв оком висоту й зітхнув:

- Жаль, не видеруся. Але ж коза може сюди скочити. Це їй за іграшки. А там...

Вовкові очі жадібно заблищали, і він облизав гострі зуби.

- Як би заманити сюди кізку? - пробурмотів собі під ніс. Думав, думав сіроманець, а потім усміхнувся лукаво та й каже:

- Ет, що тут мудрувати? Хіба важко? Хитрість допоможе всюди, отже, без неї не обійдешся.

Прокашлявся вовк, аби пом'якшав голос, і гукнув солоденько:

- День добрий, біленька кізко!

- День добрий,- відмовила та. Нітрохи не злякалася, бо знала: вовкові не видертися до неї.

- А чого це ти пасешся над бескеттям? - удавано здивувався сіроманець.- Що ти там знаходиш? Чи тобі кращого місця немає?

- О, тут такі смачні гілочки

- Та кинь ти їх. Ходи сюди, поглянь, що то є справжня паща. Яка тут трава висока, які буйні кущі! їй-право, ти такого харчу зроду-віку не бачила

- Дякую, любий вовче,- чемно відказує кізка, усміхаючись сама до себе,- але мені й тут добре.

- Ого! А який тут виноград! А я й не бачив! - вигукнув вовк.- І коли він устиг викинути такі товсті смачні пагони?

- І на горі є виноград,- сміється кізка, - скільки хочеш!

- Далебі, не такий добрий, як тут,- правив своєї вовк.- Ходи-но сюди, покуштуєш - спасибі мені скажеш.

Кізці урвався терпець; нахилилася вона над кручею й каже насмішкувато:

- Ой вовче, вовче! Здається мені - клопочешся не так за мій живіт, як за свій! Хіба ні?

Побачив вовк, що пошився в дурні, та й прикусив язика. Похнюпився й сердито почвалав геть.

А кізка напаслася й пішла собі відпочивати.

Отож, коли шахраї мають справу з розумними людьми, їхні хитрощі не досягають мети.


НЕДУЖИЙ ОЛЕНЬ

Байка Езопа

На зеленій галявині посеред лісу жив гарний олень. Віддавна тут мешкали його мати й бабуся, і всі мали це місце за свою домівку. Ніхто із звірів не заходив туди пастися, знаючи, що тамтешня трава належить оленеві.

Та якось золоторогий красень захворів; не міг ні бігати, ні пастися, лежав на зеленій траві й жалібно стогнав.

Почула той стогін коза, яка саме минала галявину. Підійшла до оленя, питає:

- Ти що, занедужав, сусіде?

- Ох,- відказує олень,- болить мені все тіло, не можу ні їсти, ні пити.

- Бажаю тобі якнайшвидше одужати!

- Дякую,- мовив олень і заплющив очі. Коза намірилася йти, та побачила на галявині зелену, соковиту траву. Покрутилася й подумала: все одно олень не їстиме - чи не попастися трохи? Та й наїлася трави досхочу, а тоді подалася додому. По дорозі зустріла двох корів-сусідок.

- Добрий день, чули новину?

- Яку?

- Олень занедужав, болить йому все тіло, він лежить і стогне.

- Ой лишенько! - жалісно вигукнули корови.- Треба піти навідати його.

- Я вже там була, трохи його розважила. Невдовзі корови прийшли на галявину до оленя.

- Як здоров'ячко, любий сусіде? - питають.

- Ох, занедужав, і сам не знаю чого, болить мені все тіло, що й підвестися не можу. Дякую, що навідали.

Корови трохи постояли біля оленя, побажали йому якнайшвидше одужати та й подалися геть. А по дорозі червона каже до чорної:

- Глянь лиш, яка зелена соковита трава!

- Я помітила, коли ми ще сюди йшли, та й подумала: чом би не поласувати...

- Авжеж, авжеж! Нумо скуштуймо! Скубнули корови траву - ох і смачна ж! Понапасалися добре та й почимчикували додому, ситі та веселі. Дорогою зустріли коня з віслюком, що дуже кудись поспішали.

- Куди це ви так квапитеся? - питають корови.

- Таж олень занедужав, ідемо навідати,- відповідають ті.

- Ідіть, ми саме від нього вертаємось.

Незабаром кінь з віслюком дісталися галявини, розпитали оленя, як він почувається, чи не хоче, бува, чого, а тоді попрощалися й пішли. Аж ось побачили соковиту пашу.

- Чи не поскубти травички? - каже віслюк.- Олень усе одно занедужав, і вона пропадає марно.

- Чому б не поскубти,- згодився кінь. Понапасалися добре, згадали, що вже час і додому.

На другий день на галявину прийшли коза із своєю сестрою. А вертаючись додому, знову поскубли зеленої травички. Те саме зробили корови, кінь з віслюком, ватага кролів та зайців, які теж дізналися про оленеву хворобу й забажали навідати його. А ще згодом прибігли вівці з ягнятами та черідка телят. Пробули з оленем весь день, розважали балачками, зичили здоров'я, а коли пішли : не залишилось на галявині жодної травинки. Все випасли оленеві друзі.

На ранок олень трохи оклигав, підвівся з землі й захотів попастися, адже кілька день ріски в роті не мав. Проте хоч скільки він нахилявся - не міг намацати ні травинки.

«Ой лишенько,- подумав він,- це ж мої сусіди випасли всю траву. Що тепер робити, немає ж сили піти попастися кудись-інде; невже конати з голоду?»

На той час галявиною бігла лисиця. Побачила оленя, розпитала за все й засміялася:

- Не журися, я принесу тобі оберемок трави й води напитися, ще й розуму навчу: ніколи не водися з кепськими товаришами, від них завжди більше шкоди, ніж користі.


ВІЗНИК ТА ГЕРАКЛ

Байка Езопа

Геракл (Геркулес) - в грецькій міфології - герой, втілення мужності, відваги, сили, працелюбності.

Одного разу запріг селянин волів та й поїхав у поле. Саме в ту пору випали дощі, й дорога була слизька, а де траплялася глина - зовсім годі проїхати. Воли ледве спустилися з крутого узвозу й дісталися краю поля. Обіч дороги була канава, і воза занесло туди.

- Що ж тепер робити? - розпачливо вигукнув селянин.- Я дуже кваплюся! Як витягти воза з багнюки? А може, покликати Геракла? Він, далебі, допоможе.

Та й заходився гукати:

- О всесильний Геракле, прийди й витягни мого воза з канави, тобі це за іграшки! Ти ж добрий! Допоможи мені!

Довго кликав селянин; нарешті Геракл з'явився й сказав:

- Чоловіче добрий! Цього воза можна витягти самому: треба взятися за колеса й вирвати їх з глини та підігнати волів. Спершу потрудися, спробуй сам собі допомогти, а тоді вже клич мене. Бо як сам нічого не робиш - нема чого когось кликати.

ЖАБИ

Байка Езопа

Серед зеленого поля було невеличке блакитне озерце. Жили в ньому дві жаби.

Зиму перебули вони щасливо. В озері було багато поживи, і жаби нічим не клопоталися. Але настало таке спекотне літо, що озерце висохло,- зосталася від нього маленька калюжка. У цій калюжці й ховалися жаби, нарікаючи на жорстоку долю.

- Довго тут не висидиш,- каже якось одна жаба.- Щодень стає жаркіше,- скоро й ця вода висохне.

- Авжеж,- відповідає друга.- Треба шукати кращого місця. Може, десь недалечко є річка чи більше озеро. Пересиділи б там спеку, а з першими дощами повернулися б сюди.

- Гаразд,- погодилася перша.- Зараз же вирушаймо.

- Коли так, то й так. Уперед!

Вилізли жаби з озерця, подалися шукати ліпшого притулку. Незабаром бачать - колодязь.

- О! Там є вода!

Доплигали вони до колодязя, зазирнули.

- Ну й глибоко!

- А скільки води! Стрибнемо? Де ще знайдеш краще?

І перша жаба намірилася стрибнути.

- Стій, дурепо! - спинила її подруга.- А коли й тут висохне вода? Звідси вже не вилізеш - високо. Краще пошукаймо іншого місця, де ми будемо в безпеці; навіщо стрибати в першу-ліпшу яму, не думаючи, що буде по тому.


ВОЯКА ТА КІНЬ

Колись за давніх-давен жив хоробрий вояка. І був у нього кінь, прудконогий красень. Понад усе полюбляв він поєдинки.

Зачувши, що цар кличе мужів свого краю до бойового походу, вояка засідлав коня і вирушив у путь. Протягом усього походу він дбайливо доглядав вірного друга. Купав його, чистив, годував добірним вівсом і духмяним свіжим сіном. І ситий, плеканий огир блискавкою літав у бою, не раз рятуючи життя своєму господареві.

По війні хоробрий вояка з конем щасливо вернувся додому. Та щось непокоїло коня, і недарма. Бо наступного ранку господар запріг його, добряче навантажив воза й поїхав на базар. Гадав кінь, що після базару відпочине, проте господар одразу запріг його до плуга й до пізнього вечора орав ниву.

З того дня й почалося. Від світання до смерку тяжко працював кінь, духу не переводячи. Ба навіть уночі їздив господар чи до млина, чи ще куди. І так день у день!

А що тепер не було війни, то й здавалося господареві - нема чого доглядати коня, тож і годував його не добірним вівсом і духмяним сіном, а самою сухою соломою.

Бідолашний кінь поволі почав підупадати на силі. До того ж, як добрий колишній скакун, почувався незаслужено скривдженим.

«Бач, як скінчилася війна,- часто думав він,- то й не доглядає мене господар. Не любить мене по-справжньому».

Минув якийсь час, і країну раптом облетіла звістка: сусідній цар іде війною на їхню землю, аби відвоювати колишні володіння.

Сколихнувся край. Залунали сурми, зусібіч розлетілися гінці - і рушили до столиці бойові дружини, поповнюючи цареві лави. Подався до війська й наш звитяжець, випрягши коня з плуга.

- Знову в похід, кониченьку мій! - гукнув запально.- Неси ж мене прудко, друже, як носив колись, пам'ятаєш?

- Пам'ятаю,- зітхнув кінь.

- Тож мчи і знай, що від спритності твоєї залежить життя господаря.

- Мчу,- сказав кінь і рвонув щосили.

Та не подолавши й половини шляху, упав, знеможений.

Вояка допоміг коневі підвестися й знову сів-на нього. Та кінь незабаром спіткнувся, зашкутильгав і звалився додолу.

- Ти ба! - здивувався господар.- Що це тобі?

Перегодом рушили вони далі. Та кінь падав знову й знову.

- Ну, що мені з тобою робити? - розпачливо вигукнув вояка.- Як зарадити лихові?

- Ходи пішки, господарю,- відмовив кінь.- Ти мав скакуна, та зробив з нього віслюка. Як же тепер віслюка обернеш на скакуна?

Присоромлений вояка похилив голову.

Отак часом люди доти дбають про інших, доки залежні від них, а потім забувають про свої обов'язки.
1   2   3   4

Схожі:

НА УРОКАХ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я
ВПРОВАДЖЕННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
УРОК 1 Тема : Вступ. Життя як феномен. Здоров’я як явище людського...
Формування навичок роботи в групі, виховання відповідального ставлення до свого життя і здоров’я
«Впровадження в закладах освіти Довгинцівського району інтерактивних...
Підвищення професійної майстерності педагогів на шляху впровадження здоров`я зберігаючих технологій креативної освіти для розвитку...
5 -9 класи загальноосвітніх навчальних закладів ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
«Основи здоров’я» передбачає розвиток здоров'язбережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення,...
Панорама досвіду
Формування культури здоров’я та навичок здорового способу життя на уроках “Основи здоров’я» та «Безпека життєдіяльності”
ВИКОРИСТАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ З МЕТОЮ ЗБЕРЕЖЕННЯ...

ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ПРЕДМЕТА «ОСНОВИ ЗДОРОВ’Я»
В. Д. Ярова, завідувач кабінету основ здоров’я та фізичної культури Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних...
Формування здоров’язберігаючої компетентності учнів на уроках основ здоров'я
Воно не повинно зводитися до інформування учнів з питань збереження здоров`я, а має передбачати формування стійкої мотивації щодо...
Діаграми для самостійної роботи учнів, курс «Основи здоров’я», 2...
Познач знаком «+» нáзви небезпечних речовин Познач «+» те, що зміцнює твоє здоров’я
Тема Дата
Що вивчає предмет «Основи здоров'я». Здоров'я та його ознаки. Порушення здоров'я (травми, захворю­вання та їх профілактика)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка