|
|
Скачати 0.78 Mb.
|
К.С.СТАНІСЛАВСЬКИЙ ПРО МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ АКТОРА „Актор-творець повинен бути в силі зрозуміти все найвеличніше в своїй епосі, повинен розуміти цінність культури в житті свого народу і усвідомлювати себе його одиницею. Він повинен розуміти вершини культури, куди прагне мозок країни в особі його великого сучасника. Якщо актор не володіє великою витримкою, якщо його внутрішня організованість не створить творчої дисципліни, уміння відходити від особистого, де ж взяти сил, щоб відобразити висоту суспільного життя? ... епоха нашого життя вимагає другого актора. В кожному акторі, слузі своєї держави, люблячому синові своєї Батьківщини, повинна бути та сила відмежування від особистого, яка навчає підніматися до героїчної напруги духу”. (Станиславский К.С. Беседа, статьи, речи, письма. – М., 1953. – с.251) Так сформулював вимоги до актора нової епохи великий художник К.С.Станіславський. Головним у творчості Костянтин Сергійович завжди бачив високий моральний смисл сценічного творіння, так як справедливо вважав театр слугою своєї Батьківщини, який бере участь „у створенні всього життя своєї сучасності”. Люди, які приходять у театр, чули про „етику” Костянтина Сергійовича, про його „систему”. Але мало хто уявляє глибоко і ясно, якою нерозривною єдністю скріплені у вченні Костянтина Сергійовича етика і творчість, моральність і акторська техніка, совість і майстерність художника. Станіславський підкреслював, що його система не довідник, а ціла культура. Її не можна визубрити, її можна засвоїти, всмоктати в себе так, щоб вона ввійшла в „плоть і кров” актора, стала його другою натурою, злилася з ним органічно раз і назавжди, переробила його для сцени. Він неодноразово звертав увагу на те, що система є методом реалістичного втілення ідеї драматурга, а не його самоціль. Перетворення системи в самоціль відбувається тоді, коли ми стараємося абстраговано викладати систему, коли в основному навчаємо молодого актора бути уважним, з вивільненими м’язами, правильно звертатися, природньо вести себе на сцені. Навчити кожному окремому елементу системи здібної до акторства молодої людини не так важко. Важче об’єднати всі ці елементи воєдино і озброїти ними актора, щоб вони уміли виробити потрібне творче самопочуття на кожну виставу, на роль, на надзавдання у виставі. Це доступно не кожному викладачеві системи. Тут потрібний художник, який широко і повно сприймає світ і глибоко розуміє мету і завдання мистецтва. Це в свою чергу робить більш складними обов’язки викладача театральної школи, збільшує його відповідальність як педагога, вихователя актора. Вимоги до акторського мистецтва, його громадянство і професіоналізм виросли сьогодні настільки, що тільки постійне підвищення ідейно-теоретичного рівня і кваліфікації може забезпечити відповідність цим вимогам. Ми все частіше розкриваємо глядачам технологічні і технічні таємниці сценічної площини, театрального освітлення, очолюємо прийоми акторської гри. Але все це вимагає обов’язкового виконання основних законів сценічної творчості – ідейної спрямованості, почуття правди і віри в художню вигадку. Внутрішня натренованість актора виявляється, як правило, на рольовому матеріалі, але може і не виявитися, якщо не виникло сприятливих умов для творчості. Душевний запал, закоханість у роль, у п’єсу та інші приємні моменти збагачують актора, тренують його душу. Створення хорошої, творчої атмосфери в колективі (а це важливе завдання педагога), - перша і головна умова в навчанні театральній майстерності, тренуванні внутрішніх даних актора. Актора „тренує” і життя, дійсність, навколишнє середовище. Актор не обмежується одними вправами, якщо хоче стати майстром. Він повинен уважно і зацікавлено вглядатися в світ, в людей. Ствердження, що актор зростає між ролями, часто розуміють на практиці так, ніби актору ролей не потрібно, і не дуже важливо, які ролі він отримує. А зростає він дійсно тільки між ролями, між епізодами зрости неможливо. Мистецтво викладача полягає в тому, щоб усіх завантажити справою. Не лиш би зайняти, а завантажити. Безапеляційне „бачу” або „не бачу” актора в цій ролі згубне не для вистави, а для педагога-режисера. Це ствердження антиморальне само по собі. „Бачити”, задумувати свою виставу педагог-режисер зобов’язаний, але він не має права відмітати „бачення” і задуми ролі з боку акторів. Яскравий режисерський задум – це прекрасно і необхідно. Але втілювати його доводиться з допомогою живих людей з різноманітними людськими долями. Розподіл ролей – це не тільки система художніх образів майбутньої вистави, але і система виховання акторського колективу. Є прекрасна основа, яка суттєво може допомогти педагогу – це „артистична етика” К.С.Станіславського. Вона озброює педагога методично і професійно. Безцінною спадщиною є накреслення етики, які належать К.С.Станіславському (том 3. 1966 с.476-477). Головне уміння режисера педагога проводити цікаві репетиції полягає в мистецтві побудови репетиції. Глибоко і тонко відчуваючи етичну природу діяльності театрального організму, признаючи добровільним, і перш за все добровільним співробітництво, К.С. дав мудру пораду театральному керівникові: „Звичайно при створенні атмосфери і дисципліни хочуть домогтися її відразу в усій трупі, в усіх частинах складного апарату театру. Для цього видають строгі правила, постанови, догани. В результаті домагаються зовнішньої, формальної дисципліни та порядку. Всі задоволені, всі вихваляються зразковим порядком. Одначе найголовніше в театрі – художня дисципліна та етика не створюються зовнішніми засобами. Тому надто швидко організатори порядку втрачають енергію, віру і приписують невдачу іншим, або знаходять причини, які виправдовують їх і переносять провину на товариша по корпорації. „З такими людьми нічого не зробиш” – говориться в таких випадках. Попробуйте підійти до завдання зовсім з іншого боку, тобто точність не з своїх товаришів по справі, а з самого себе. Все те, що б ви хотіли втілити в життя, все те, що потрібно для втілення атмосфери дисципліни і порядку (а це потрібно знати і вирішувати), пропускайте перш за все через себе. Впливайте і переконуйте інших особистим прикладом. Тоді у вас в руках буде великий козир і вам не скажуть: „Лікарю! Зцілися сам!”, або „Ніж других навчати, на себе оглянься!”. Особистий приклад найкращий спосіб заслужити авторитет” (Станіславський К.С. Етика. с.15). Моральна поведінка – це поведінка, яка не має інших санкцій, ніж особисте почуття порядності. Моральний розвиток людей буде іти по шляху загострення почуття порядності. Тому колективізм як необхідна форма саморозвитку суспільства стає для нас найефективнішою формою розвитку і удосконалення індивідуальності. Іншими словами, особисту свободу в житті і творчості людина набуває з допомогою колективу, з допомогою суспільства, тому що тільки в колективі індивід отримує засоби, які дають йому можливість всебічного розвитку своїх задатків. Суспільство (по В.Далю) – зборище людей, по-товариськи, по-братськи зв’язаних якими-небудь спільними умовами, союз – тісний зв’язок між людьми, об’єднаних для певної мети. Театр – це союз. Це не просто організація людей, це тісний зв’язок для здійснення мети. Першим мету зобов’язаний побачити, сформулювати і поставити перед студійцями педагог і зробити це захоплюючим, закличним засобом руху вперед. Мета повинна бути доступною, близькою, зрозумілою. Професійне і поступове вивчення колективу, уважний, науково-об’єктивний аналіз навколишнього середовища театру, вивчення творчого досвіду театру в даній місцевості, перевірка шляхів реалізації творчого свого маніфесту – необхідні умови для вироблення такої мети. Уміння взяти на себе відповідальність за всіх, за справу, якій служать він і його товариші – прекрасна риса педагога. Але це відповідальність за інших можлива лише тоді, коли педагог має право і сміливість сам, один приймати рішення. Він зобов’язаний порадитися, вислухати, врахувати думку колективу, але рішення повинен прийняти своє. Вищий суд мистецтва – суд глядача. Але поряд з цим у театрі завжди жила і живе внутрішня оцінка успіху. Коли з’являється художній лідер в театрі, головною стає його оцінка справжнього успіху колективу. Лідер колективу проявляється в оцінці. Визнати за ним право на кінцеву оцінку – означає довірити йому завтрашній день театру, зробити його відповідальним в аналізі успіху чи неуспіху, реалізованих чи нереалізованих можливостей. Здібність до мудрої і правильної оцінки – головний талант педагога. Це зовсім не означає, що кінцева оцінка не може визріти у режисера як плід колективного судження. Не потрібно розуміти, що режисер-педагог розумніший і прозорливіший. Просто він в першу чергу зобов’язаний виробити єдині критерії в колективі, а це можливо зробити лише при вмінні найбільш тверезо оцінювати зроблене. Але: „Будь-яка влада і довіра, передані одній особі над сотнями людей, вимагає від цієї особи уміння, порядності і ще більшій добросовісності при користуванні ними. Це пред’являє до режисера і адміністрації театру великі і дуже складні вимоги. Етика і дисципліна цих людей повинні бути прикладами” (К.С. т.5 ст.434) Ці етичні вимоги К.С. – обов’язкова умова життя художнього колективу, немислимі без розвитку і удосконалення моральних основ і його керівника. СЦЕНІЧНЕ ВИХОВАННЯ. СИСТЕМА К.С.СТАНІСЛАВСЬКОГО В основу професійного (сценічного) навчання і виховання актора покладена система К.С.Станіславського. Ведучи розмову про професійне виховання актора, необхідно підкреслити, що ніяка театральна школа не може і не повинна ставити перед собою завдання дати рецепти творчості, рецепти сценічної гри. Навчити актора створювати необхідні для творчості умови, ліквідувати внутрішні і зовнішні перешкоди, які лежать на шляху до органічної творчості, розчищати дорогу для такої творчості – ось у чому полягає професійне навчання. Художня творчість – це органічний процес. Навчитися творити шляхом засвоєння технічних прийомів неможливо. Але якщо ми будемо створювати сприятливі умови для творчого розкриття особистості учня, яка постійно збагачується, ми можемо врешті-решт домогтися яскравого розквіту закладеного в ньому таланту. В чому ж полягають сприятливі умови для творчості? Ми знаємо, що актор у своїй психофізичній єдності є для самого себе інструментом. Матеріал же його мистецтва – дія. Тому, бажаючи створити сприятливі умови для творчості, ми перш за все повинні привести в належний стан інструмент акторського мистецтва – його особистий організм. Потрібно зробити цей інструмент піддатливим творчому імпульсу, тобто готовим у будь-який момент здійснити необхідну дію. Для цього потрібно вдосконалювати як внутрішню (психічну), так і зовнішню (фізичну) його сторони. Перше завдання здійснюється за допомогою виховання внутрішньої техніки, друге – за допомогою розвитку зовнішньої техніки. Внутрішня техніка актора полягає в тому, щоб актор умів створювати необхідні внутрішні (психічні) умови для природного і органічного зародження дії. Озброєння актора внутрішньою технікою пов’язане з вихованням у нього здібностей викликати в себе правильне самопочуття – той внутрішній стан, при відсутності якого творчість буде неможливою. Творчий стан складається із стану взаємопов’язаних елементів, як ланок. Такими елементами є: активна зосередженість (сценічна увага), вільне від зайвої напруги тіло (сценічна свобода), правильна оцінка запропонованих обставин (сценічна віра) і бажання та готовність діяти, які виникають на цій основі. Ці елементи і потрібно виховувати у актора, щоб розвити в ньому здібності приводити себе в правильний сценічний стан, в правильне сценічне самопочуття. Необхідно, щоб актор володів своєю увагою, своїм тілом (м’язами) і вмів серйозно ставитися до сценічної вигадки як до справжньої правди життя. Виховання актора в галузі зовнішньої техніки має за мету зробити фізичний апарат актора (його тіла) піддатливим внутрішньому імпульсу. Виховуючи внутрішню техніку, ми розвиваємо в учнів особливу здібність, яку Станіславський називав „почуттям правди”. Почуття правди – основа основ акторської техніки, міцний і надійний її фундамент. Не володіючи цими почуттями, актор не зможе повноцінно творити, бо він не в змозі буде в своїй особистій творчості відрізнити підробку від істини, грубу фальш прикидання і штампу – від природи істинної дії і справжнього переживання. Почуття правди – компас, керуючись яким актор ніколи не зіб’ється з правильного шляху. Але природа мистецтва вимагає від актора ще і другої здібності, яку можна назвати „почуття форми”. Це особливе професійне почуття актора дає йому можливість вільно розпоряджатися всіма виразними засобами з метою певного впливу на глядачів. До розвитку цієї здібності і зводиться в кінцевому результаті виховання зовнішньої техніки. У постійній взаємодії і взаємопроникненні повинні знаходитися у актора дві його найважливіші здібності – почуття правди і почуття форми. Взаємодіючи і взаємопроникаючи, вони породжують дещо третє – сценічну виразність акторської гри. Саме до цього і прагне викладач акторської майстерності, поєднуючи внутрішню і зовнішню техніку. Іноді думають, що будь-які сценічні кольори, якщо вони народжені живим, щирим почуттям актора, вже по одному цьому безпремінно будуть виразними. Це неправильно. Дуже часто буває, що актор живе щиро і виявляє себе правдиво, а глядач залишається холодним, тому що переживання актора не доходять до нього. Зовнішня техніка повинна дати акторській грі виразність, яскравість, дохідливість. Які ж якості роблять акторську гру виразною? Чистота і чіткість зовнішнього малюнка в рухах і речах, простота і ясність форми вираження, точність кожного сценічного кольору, кожного жесту та інтонації, а також їхня художня зацікавленість. Але це все якості, якими визначається виразність акторської гри в кожній ролі і в кожній виставі. А бувають і особливі засоби виразності, які кожного разу диктуються своєрідністю сценічної форми даної вистави. Ця своєрідність пов’язана перш за все з ідейно-художніми особливостями драматургічного матеріалу. Одна п’єса вимагає монументальної і строгої форми сценічного втілення, в другій необхідні легкість і рухомість, третя вимагає ювелірної роботи, незвичайного тонкого акторського малюнка, для четвертої потрібна яскравість густих і соковитих побутових кольорів. Здібність актора підкоряти свою гру, крім загальних вимог сценічної виразності, особливим вимогам форми даної вистави, покликаній точно і яскраво виразити його зміст, є однією з найважливіших ознак високої акторської майстерності. Народжується ця здібність в результаті взаємодії зовнішньої і внутрішньої техніки. Це поєднання повинен здійснювати викладач акторської майстерності. Він це зробить легше і успішніше, ніж викладач допоміжних дисциплін, робота якого пов’язана з діяльністю педагога, що веде курс акторської майстерності. Тренінг внутрішньої психотехніки актора Якщо людина зраджує собі, вона не сприйме школу акторської майстерності, яка опирається на живу творчу природу учня. Безумовно, сутність школи переживання – перевтілення, але через вірність собі. „Я” в запропонованих обставинах – вихідна умова перевтілення. На це здатна лише вільно створююча природа актора. Воля здобувається через тяжкий, виснажливий тренінг, напругу в моральному і етичному відношеннях. „Пекло” вибране свідомо, допомагає оволодіти школою, стати творчо самостійним. Мета навчання цієї пори – звільнити, розкріпостити природу, привчити до справжньої роботи органи почуттів у штучних умовах публічності, домагатися емоційного усвідомлення основного елементу сценічної поведінки – „дії”. Природа (сценічно) вивільняється при нормальній роботі органів почуттів в далеко не нормальних умовах сцени. Виховання органів – основне методичне завдання в тренінгу внутрішньої психотехніки. Нормальна робота органів почуттів в обставинах вигадки викликає до діяльності всю внутрішню „секрецію” актора, створює правильну базу для народження почуттів, що безсумнівно, шукане в мистецтві. Вся методика тренінгу спрямована до того, щоб навчити не передратовувати почуття, а допомагати, сприяти процесу їх народження, виховувати апаратуру почуттів. В кінцевому результаті, комплексні, багатопланові вправи повинні привести до утворення, тривалих зв’язків в корі великих півкуль (за Павловим), тобто утворенню цілого ряду різноманітних (професійних) умовних рефлексів. Чим різноманітніший і добросовісніший тренінг, тим краще буде вирішуватися основне завдання – розвиток сенсорної системи – джерела істинного процесу сценічного існування. Привчаючись до систематичного і різноманітного тренінгу, ми набуваємо професію. Крім того, тренінг – шлях до народження потреби самовиховання. Коли виникає потреба в роботі над собою, тоді можна говорити про пробудження професійної самосвідомості. Необхідно навчити майбутнього актора жити в події, і лише тоді можна навчити його головному – правдиво діяти за законами життя. Засвоєння всього в акторській школі зв’язане з цілим рядом складних моментів виховання. Конспективно це виглядає так. Необхідно розуміти і правильно виявляти подію (почуття події – також елемент психотехніки). Безперервно і активно оцінювати обставини і середовище. Різноманітно і продуктивно іти до мети. Кожного разу (навіть в сотий раз) все проходити заново, не пригадуючи вчорашні засоби. Вміти вести і вибудовувати безперервний внутрішній текст. Досвід авторського матеріалу зближати з досвідом людським самого актора. Любити партнера і жити ним. Навчитися вибудовувати внутрішню послідовність і логіку вчинків. Створювати правильне сценічне самопочуття. Збагачувати емоційну пам’ять враженнями життя. Зрозуміти слово як інструмент боротьби, як танок почуттів, як спосіб передачі і втілення бачень. Зрозуміти і відчути проблеми, зв’язані зі словесною дією. Робота над словом – найскладніший і найважливіший момент у процесі виховання. |
|
Дистанційний курс «МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛИН» для магістрантів... Шановні слухачи! Я укладач дистанційного курсу, СкороходНаталія Миколаївна, вітаю Вас на дистанціоному курсі “МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ... |
Викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах Гузняєва І. А Ладиченко Т. В. Методика викладання навчального курсу "Людина і світ": 11 кл.: Книга для вчителя / Т. В. Ладиченко, Т. В. Бакка,... |
|
Секція№3 Школа методичної майстерності ... |
Методика проведення занять та аналіз відкритого уроку ЗМІСТ Особливе місце в удосконаленні навчально-виховного процесу і підвищення педагогічної майстерності викладачів і майстрів виробничого... |
|
Методичні рекомендації щодо викладання української мови в школі з... Шляхи координації викладання української та російської мов у 5 класі в умовах білінгвізму |
Андрій Володимирович Климишин вул. Лермонтовська, 26, кв. 9-А Методика викладання, навчання англійській мові, організація роботи колективу, написання и ведення проектів, тренінг тренерів / учителів,... |
|
ТЕМАТИЧНІ КОНТРОЛЬНІ РОБОТИ з дисципліни Чура М. Г. Тематичні контрольні роботи з дисципліни «Методика навчання основ інформатики в молодших класах». Красноармійськ: Педагогічне... |
Про стан викладання, рівень знань ... |
|
«Впровадження в закладах освіти Довгинцівського району інтерактивних... Підвищення професійної майстерності педагогів на шляху впровадження здоров`я зберігаючих технологій креативної освіти для розвитку... |
УРОК 1 Тема : Вступ. Життя як феномен. Здоров’я як явище людського... Формування навичок роботи в групі, виховання відповідального ставлення до свого життя і здоров’я |