МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ОСНОВ АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ Про покликання актора


Скачати 0.78 Mb.
Назва МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ОСНОВ АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ Про покликання актора
Сторінка 1/7
Дата 17.03.2013
Розмір 0.78 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Туризм > Документи
  1   2   3   4   5   6   7


Міністерство культури і туризму України

Гадяцьке училище культури ім.І.П.Котляревського

Основи акторської майстерності
Зміст практичних занять та методичні поради до їх проведення

(для викладачів театральних студій та шкіл естетичного виховання)


Упорядник – О.А.Перебийніс,

викладач-методист

вищої категорії

Гадяч - 2006



ПЛАН


  1. К.С.Станіславський про моральне виховання актора.

  2. Зміст практичних занять з основних елементів системи К.С.Станіславського:

  • вивільнення м’язів;

  • „дія”, „якби”, запропоновані обставини;

  • сценічна уява. Види уяви;

  • сценічна увага. Види сценічної уваги;

  • почуття правди, логіка і послідовність;

  • сценічна наївність;

  • емоційна пам’ять;

  • спілкування;

  • характерність. Види характерності;

  • методика проведення вправ на характерність.

3. Післямова.

Сьогодні по всій країні, в кожному районному центрі при музичних школах відкриті студії театральні, в кожному обласному центрі діють школи естетичного виховання, де є і театральні відділення. Дуже схвально, що молодь залучають до мистецтва. Але є велика проблема існує з методичною літературою для театральних студій.

Література, яка існує, недоступна в більшості населених пунктів. Ось тому і виникла необхідність написати методичну роботу, яка б допомогла викладачам театральних студій навчати обдаровану молодь основам акторської майстерності.

Автор використав матеріали С.В.Гіппіуса, Л.П.Новицької, Б.Є.Захави, К.С.Станіславського та інших майстрів сцени, а також свій 30-річний педагогічний досвід та досвід колег.

Запропоновані у даному посібнику вправи допоможуть учням знайти правильне творче самопочуття, розвинути і вдосконалити акторський „апарат” – його творчу увагу, уяву і фантазію. Ці вправи давно використовуються театральною педагогікою.

Вправи з кожної теми практичного посібника дають можливість педагогу розвивати ініціативу учнів, підтримувати їх пристрасть, захоплення улюбленою справою, заради якої вони і прийшли в мистецтво.

Вся робота з оволодіння азами акторської техніки базується на системі виховання акторів, яку розробив К.С.Станіславський.

Звичайно, створювати таланти ніяка система не в змозі. Зорієнтувати, прокласти шлях, застерегти від помилок, відшліфувати акторське обдарування – в цьому завдання „системи”, а заодно і даного посібника.3

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ОСНОВ

АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
Про покликання актора

Перша зустріч студійців з педагогами-майстрами запам’ятовується на все життя. Тому вона повинна бути особливо змістовною і охопити саме потаємне і важливе для початківців. Саме тут доцільно поставити питання: якому мистецтву вони хочуть посвятити себе, що їх цікавить в театральному мистецтві, ким вони (студійці) мріють стати? Що, на їхню думку, може принести акторам і глядачам найвище моральне задоволення.

Нехай відповіді учнів будуть заплутаними й наївними, але вони дадуть поштовх до серйозної розмови про театральне мистецтво.

Педагог повинен розповісти про:

  • роль театру в житті кожної людини і суспільства в цілому;

  • про його вплив на глядачів;

  • про цінність театру в естетичному вихованні глядачів;

  • про мистецтво актора як головної фігури в театрі.

В перших бесідах студійців необхідно познайомити із специфікою театрального мистецтва

(синтетичне мистецтво, колективне, про атмосферу театральної творчості, про взаємовідносини і стосунки в театрі).

Педагог повинен розкрити перед студійцями глибокий зміст заповіту К.С.Станіславського: „Любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві”.

Любов до мистецтва об’єднує акторів у міцний колектив, а любов до себе роз’єднує їх, розвалює спільну справу. Той, хто любить мистецтво в собі, – дорожить самим процесом творчості, хто любить себе в мистецтві, - цікавиться більше його результатами.

Важливо з самого початку роз’яснити студійцям думку, що істинне сценічне мистецтво – це перш за все мистецтво художнього ансамблю і розкрити роль ансамблю в створенні вистави.

Студійці повинні добре уявити, які людські і професійні якості їм потрібно виховувати в собі в процесі навчання, щоб найкраще виконати свою місію художника.

З моменту вступу до студії вони повинні привчатися до щоденної систематичної праці, розвивати в собі вимогливість і самокритичність, уважне і доброзичливе ставлення до товаришів, непримиренність до різного роду нездорових явищ у творчому колективі: до лінощів, поганого характеру, егоїзму, прем’єрства, кар’єризму і т.ін.

Кожен член колективу зобов’язаний засвоїти високу етику і свідому дисципліну творчої праці, яка притаманна званню артиста.

Викладач повинен познайомити студійців з основними вимогами етики К.С.Станіславського і підвести до висновку, що: „Творити і проводити наші основні завдання можливо лише при відповідних обставинах, і той, хто заважає їх створенню, здійснює злочин перед мистецтвом, перед суспільством, перед всіма колективними працівниками театру. Ось чому найстрогіша етика і дисципліна дуже необхідні в нашій справі.

До питань етики і дисципліни прийдеться повертатися постійно протягом навчання в студії.

Про основні напрямки в акторському мистецтві

Школа К.С.Станіславського виховує не актора-професіонала взагалі, а актора певного спрямування. На відміну від театрального ремесла і мистецтва удавання К.С.Станіславський назвав цей напрямок мистецтвом переживання.

Викладачеві слід познайомити студійців із тим, що таке сценічне ремесло і дилетантизм. Щоб домогтися більшої конкретності у викладі цих тем, важливо проілюструвати їх живими прикладами. Такі приклади можна взяти із практики самих студійців, які при вступі показували і дилетантизм, і ремесло, і наївне удавання.

Для більшої наочності Костянтин Сергійович пропонував учням показати окремі уривки і сценки із п’єс, які вони грали в самодіяльних колективах.

Коли будете говорити про дилетантизм, то важливо розмежувати дилетантизм учнівський від дилетантизму як певної позиції в мистецтві. Дилетантизм учнівський не страшний, він є певною необхідною стадією в оволодінні будь-якою професією. Він походить від невміння реалізувати свій задум у матеріалі мистецтва. Подібний дилетантизм подолається в процесі навчання. Страшний дилетантизм за переконанням. Він заперечує акторську техніку, метод і покладається на натхнення, на раптове осіяння таланту. Актори такого роду вважають, що техніка і метод –доля бездарних, вони не сумісні з натхненням і заважають стихійному виявленню акторського „нутра”.

Дилетантизм несумісний з поняттям школи в мистецтві. Якщо дилетантизм відкидає акторську техніку, то ремесло, навпаки, зводить усю творчість тільки до техніки. Він підміняє природний процес органічної творчості умовними театральними прийомами його зображення.

У початківців не може бути ремісничої техніки, але елементи ремесла можна знайти і в них. Це перш за все театральні штампи в зображенні почуттів і образів, неправильне акторське самопочуття, яке штовхає на самопоказування, награвання, акторський пафос і т.ін.

Користування штампами часто видається за гру по системі Костянтина Сергійовича, що дискредитує сам напрямок мистецтва переживання.

До цих питань педагог буде постійно повертатися по ходу практичної роботи. Але важливо уже з самих перших кроків виховувати у учнів непримириме ставлення до різного роду сурогатів у мистецтві, вміти проводити демаркаційну лінію, відділяючи істинне мистецтво від ремісничої підробки, розвивати в собі потребу до високого професіоналізму.

В результаті цих бесід студійці повинні засвоїти, що на відміну від дилетантизму, справжнє мистецтво вимагає удосконалення внутрішньої і зовнішньої артистичної техніки, і, на відміну від ремесла, справжньої органічної дії, а не її умовного зображення. Але техніка буває різна.

Якщо техніка актора-ремісника зводиться в основному до прийомів зовнішнього зображення образів і пристрастей, а мистецтво удавання до вміння раз і назавжди зафіксувати зовнішній малюнок ролі, підказаний живим відчуттям актора в підготовчий період творчості, то мистецтво переживання пред’являє до актора і його техніки інші більш високі вимоги. Воно вимагає від нього не демонстрації готових результатів творчості, а уміння на кожній виставі заново створювати живий органічний процес по раніше розробленій логіці життя образу, не повторювати свого вчорашнього виконання, а творити кожен раз нове, справжнє „життя сьогоднішнього дня”. Прагнення до первинності і безпосередності переживань на основі щирої віри в правду своєї художньої вигадки – найважливіша характерна особливість актора цього напрямку.

Мистецтво переживання вимагає від актора не створення умовного театрального персонажу, сценічної маски, а образу живої людини в усіх її життєвій конкретності і достовірності, вимагає вміння природно, органічно перевтілитися в образ і жити його життям як своїм.

Вивчення різноманітних театральних напрямків має не лише пізнавальне значення, але й практичне.

Завдання театральної школи – правильно зорієнтувати своїх вихованців, дати їм правильне чітке уявлення про характер, кордони і можливості кожного з цих напрямків, про їх принципову різницю як з боку естетичних поглядів, так і творчого методу і артистичної техніки.

Розповідаючи студійцям про різні театральні напрямки, необхідно звернути увагу на умовність сценічної термінології, введену Станіславським.

Бесіди педагога повинні підвести студійців до правильного висновку, що вимоги, які пред’являють актору мистецтвом переживання, обумовлені найвищими естетичними критеріями. Це шлях художнього максималізму в сценічній творчості. Він недоступний тим, хто дивиться на свою артистичну професію як на засіб задоволення дрібних егоїстичних інтересів, а не як на подвиг, самовіддану працю в ім’я досягнення високих громадянських і художніх ідеалів у мистецтві.
ВИХОВАННЯ ХУДОЖНЬОГО СМАКУ
Перед всякою театральною школою по відношенню до кожного учня стоять два основних завдання: формування творчої особистості і розкриття цієї особистості. Перше завдання включає ідейно-політичне, естетичне і етичне виховання майбутнього актора (формування світогляду, художнього смаку і морального обличчя). Розкриття ж творчої індивідуальності досягається переважно шляхом професійного виховання актора.

Найважливішим завданням театральної школи є виховання в учнів високого і вимогливого художнього смаку.

Художній смак людини опирається на певну систему етичних поглядів, на певні ідейно-художні принципи. Однак самі по собі естетичні погляди ще не є художнім смаком. Іноді цей смак знаходиться навіть у протиріччях з естетичними поглядами людини. Це буває в тих випадках, коли формування художнього смаку відстає від формування естетичних поглядів.

Високим художнім смаком, органічним синтезом теоретичних знань і естетичного смаку повинен в першу чергу володіти сам учитель. Тільки в такому випадку він зможе домогтися потрібних результатів у процесі виховання. В руках театрального вчителя знаходяться такі засоби як похвала і осудження. Обидва є інструментом дуже тонким і гострим, тому користуватися ним потрібно вміло і дуже обережно. Незаслужена похвала або несправедливий докір може нанести учням великої шкоди.

Вищої похвали заслуговує правдивість, яка є однією з основних якостей реалістичного мистецтва. Тому, які б інші достоїнства не знаходив педагог у роботі свого учня, він не повинен його хвалити, якщо в ній відсутня жива правда життя.

Якщо немає правди, не потрібно шукати ніяких достоїнств.

Педагогу слід взяти за правило давати оцінку техніці виконання лише після того, як установлено розкриття сутності відображеного явища, правильна ідейна спрямованість роботи.

Якщо в цьому допущені помилки, то про техніку зовсім не слід говорити. При такому підході викладача до своїх оцінок учень звикне відводити техніці службову роль, а на перше місце завжди буде ставити зміст.

Завдання, які стоять перед театральним мистецтвом, вимагають віртуозної техніки і високої майстерності. Тому, розбираючи зміст тієї чи іншої учнівської роботи, необхідно разом з тим робити дуже детальний технологічний аналіз з виявленням причин, які породили той чи інший недолік у галузі техніки, форми, майстерності.

З року в рік повноцінно виконувати обов’язки по вихованню художнього смаку учнів театральний педагог зможе лише в тому випадку, якщо він буде постійно працювати над розвитком особистого художнього смаку. А це можливо лише при умові безперервного підвищення рівня своїх суспільно-політичних, філософських і естетичних знань. Тільки той, хто безперервно навчається, має право вчити і виховувати інших.
Навчання і виховання творчої особистості

Перед будь-якою театральною школою по відношенню до кожного учня стоїть завдання формування творчої особистості актора і розкриття її.

„Сценічна індивідуальність – це духовна індивідуальність, перш за все. Це кут зору художника на творчість, це та художня призма, через яку він, дивиться на світ людей і творчість”

(К.С.Станиславський. Собрание сочинений. Т.5. – М.:Искусство, 1958. – с.422

Отже, творча індивідуальність полягає в самій особистості актора. Вона складається із психофізичних даних учня – його зовнішності, голосу, емоційності, відповідності зовнішніх і внутрішніх даних і завжди – у взаємодії з світоглядом учня, з його поглядом на життя і мистецтво, з його розуміння свого громадського обов’язку, місця і призначення мистецтва в житті суспільства. Без цієї взаємодії справжнє мистецтво неможливе.

Процес формування художника – процес, який триває все творче життя актора, протікає інтенсивніше в театрі на основі самостійної роботи, а початок йому повинна покласти школа.

Театральне виховання ми розглядаємо не лише як оволодіння професійними, технологічними навичками, а головним чином, як формування світогляду художника, виховання в нього почуття сучасності, вміння бачити життя творчо, розгадувати його вимоги, присвятити своє мистецтво вищим ідеалам.

Технологічним завданням І року навчання є оволодіння елементами К.С.Станіславського, які підводять до народження правильного внутрішнього самопочуття і поведінки. Майбутній актор повинен навчитися мислити, діяти і почувати на сцені за тими ж законами, за якими мислить, діє і почуває кожна людина в реальному житті.

Протягом І семестру на заняттях з майстерності актора студійці проходять цикл вправ, які мають за мету підготувати внутрішній психічний апарат студійця для майбутньої роботи на сцені, виховати в учнів професійні навички і здібності, які визначають у своїй сукупності і взаємодії правильне сценічне самопочуття і поведінку актора.

Сценічна увага – це основа внутрішньої техніки актора, це найважливіший елемент його творчого стану.

Саме з цього розділу починається професійне виховання майбутніх акторів.

Курс вправ на „тренінг і муштру” уваги повинен виховати в студійців здібності, „по-перше, концентрувати свою увагу на певному довільно-вибраному об’єкті; по-друге, тривалий період утримувати увагу на цьому об’єкті, надаючи активний характер шляхом приєднання до зовнішньої уваги також і внутрішню (тобто мислення); по-третє, перетворювати довільну активну увагу у вищу форму зосередженості, тобто в мимовільну активну увагу (в захоплення об’ємом) і, нарешті, по-четверте, легко, швидко і вільно переключати свою активну зосередженість з одного об’єкту уваги на другий”.

Б.Е.Захава „Мастерство актера...” 2 изд. – М.:Искусство, 1969. – с.280

Однак, даний розділ не обмежується тільки такою чисто технологічною метою.

Навіть найпростіші вправи на увагу, особливо ті, які пов’язані з внутрішньою зосередженістю, з асоціативним мисленням, так як „... пригадайте і розкажіть, як ви провели вчорашній день”, „Що привернуло вашу увагу по дорозі зі школи додому?” – навіть ці вправи дають уже відомий матеріал для того, щоб судити не лише про особливості і характер уваги і пам’яті. В них проявляються внутрішні якості студійців, особливості їхнього мислення, характер фантазій і, до певної міри, моральна спрямованість їхніх інтересів.

Ці вправи – безцінний матеріал для педагогічного аналізу людської сутності студійця.

Аналізуючи зміст вправ, викладач робить висновки про особливості характеру студійців. Вивчаючи таким чином своїх учнів, він постійно накопичує потрібний йому матеріал для виконання важливого завдання – виховати майбутнього актора як людину, допомогти йому сформуватися як особистості.
* * * * *

Віра актора в правду подій, які відбуваються на сцені та їхня оцінка є головним джерелом впливу актора на глядача.

Кожен актор розуміє, що моменти сценічної неочікуваності – це найвідповідальніші та найсильніші моменти в будь-якій ролі.

Вправи на „оцінку факту” ставлять своїм основним завданням розвивати в учнів здібність раніше відоме сприймати як неочікуване.

Все раніше пройдене: увага, вивільнення м’язів, запропоновані обставини, уява, зміна ставлення до предмету і місця дії – як у фокусі, збирається в цих вправах і є основою творчої імпровізації. Діяти в цих вправах потрібно від свого імені у вигаданих запропонованих обставинах. У цих вправах беруться події, які могли б відбутися в житті.

Вправи будуються так, щоб у сюжеті етюду була якась подія або неочікуваність, яка б змінювала течію життя, примушувала б оцінити нове розташування речей і почати діяти в новому самопочутті і ритмі.

Студійцеві потрібно вибрати тему вправи, нафантазувати запропоновані обставини і виправдання так, щоб вони розпалили артистичну віру виконавця в ті умови вправи, якими визначається сила емоційної оцінки даної неочікуваності.

Придумувати раніше, як оцінити подію, не потрібно.

Фантазуючи і шукаючи виправдання, створюючи запропоновані обставини, студійці вільно або мимовільно виявляють себе такими, які вони є.

У цих вправах розкриваються широкі можливості для розуміння вчителем внутрішнього світу і творчих особливостей учнів.

Потрібно звернути увагу на те, що в практичній роботі у вправах на „сценічну увагу”, на „оцінку факту” оцінка викладача часто зводиться лише до відповіді на питання: був чи не був зосереджений студієць на заданому йому об’єкті; чи сприйняв раніше відоме за неочікуване. Якщо педагогічний аналіз зводиться лише до технічного боку виконання вправи, без глибокого, світоглядного, принципового аналізу того, що втілив студієць як людина у свою вправу, то це збіднює творчий процес і може врешті-решт довести студійця до рівня байдужого ремісника.

Механічне засвоєння вправ по системі не підводить студійців до засвоєння ідейно-етичних принципів творчості. В одній із своїх занотовок Вахтангов пише: „Головна помилка шкіл – та, що вони беруться навчати, між тим як потрібно виховувати”. (Е.Б.Вахтангов. Записи, письма, статьи. – М.- Л.: Искусство, 1939. – с. 131)

У студійців часто складається вузьке, збіднене уявлення про майстерність актора. Багато з них вичерпують поняття майстерності – поняттям технологічної озброєності актора, професійною натренованістю.

Але захоплюючись процесом засвоєння елементів майстерності, майбутні актори не повинні забувати про мету творчості. А мета творчості актора – впливати, діяти на глядачів. Не виховуючи в майбутніх акторів з їх перших практичних кроків загострену людську і художню совість, не виховуючи в них почуття громадянства, театральні педагоги не виховують нічого.

Професійна технологія творчості підсилює вплив актора на глядачів, але сама по собі порожня, без особистості художника, без кола проблем, які його турбують, і почуттів – нічого, по суті, не означає.

* * * * *

Другий семестр професійного навчання студійців присвячений етюдам з імпровізованим текстом. У цих етюдах, як відомо, ще не ставиться завдання створити типові характери, перевтілитися в образ. Це завдання вирішується лише на драматургічному матеріалі.

В педагогічній практиці етюди з імпровізаційним текстом іноді обмежуються розвитком необхідних актору професійних навичок. В цих випадках оцінка роботи студійця в етюді витікає лише з його уміння органічно, правдиво, цілеспрямовано існувати і діяти на сцені.

Якщо у вихованні актора переважає професійна, технологічна підготовка, якщо відсутній постійний, принциповий аналіз змісту його творчості, то це може привести його на шлях байдужого ремесла.

Саме перший рік навчання визначає напрямок всієї подальшої роботи театральної школи. Якщо з самого початку майбутній художник усвідомлює ідейно-етичні цілі мистецтва, він не буде задовольнятися вирішенням лише ремісничих завдань. Виховання і самовиховання студійця в ідейному, етичному відношенні стануть умовами, які забезпечуватимуть розвиток актора – справжнього художника сцени.

Якщо вчинки студійця в етюді не відповідають високим моральним принципам, то вони (вчинки) піддаються жорстокій критиці не лише з боку викладачів, але і з боку товаришів по студії. Уважно вникаючи в педагогічний аналіз тих чи інших негативних проявів людини, відображених в етюді, студійці починають розуміти сутність моральних позицій у стосунках між людьми, формують свій естетичний ідеал, правильне розуміння прекрасного в житті. Тільки тоді, коли майбутній художник сцени, ставлячи себе в певні запропоновані обставини, кожний раз вирішує як вчинити, бореться сам з собою за вироблення тих моральних якостей та ідеалів, без яких неможливе його життя людини і художника, тільки тоді повністю здійснюється виховний вплив етюдної роботи на формування творчої особистості актора.

Майбутні художники сцени повинні знати, що крім здібностей, таланту, вони обов’язково повинні мати ідеали, за які будуть боротися.

* * * * *

Створення художнього сценічного образу через перевтілення – мета, до якої спрямований весь процес творчої роботи актора над роллю.

„Під перевтіленнями розуміємо вміння актора глибоко зрозуміти внутрішній світ дійової особи п’єси, прагнення, а також правильно втілити риси характеру, рухи, жести, манеру говорити, вік, національність, соціальне становище, професію і індивідуальні особливості зображуваної людини. Словом, уміння жити персонажем п’єси”. (Шихматов Л.М. Сценические этюды. – М.: Просвещение, 1971. – с. 15)

Першою умовою художньої творчості є знання життя і вміння узагальнити його специфічними засобами свого мистецтва. Справжній художник не може не осмислювати, усвідомлювати того, що відбувається в житті. Увага до життєвих явищ, їх естетична оцінка – найбільш хвилюючі моменти в творчості молодого художника.

При вихованні актора перш за все потрібно приділяти увагу його вмінню розуміти сутність життєвих процесів і вмінню міркувати про них. Саме тому проходження розділів „Спостереження”, „Вправи на професійні навички” найправильніший шлях для формування творчої особистості студійця-актора.

Розділ „Спостереження” – це по суті, продовження розділу „Увага”, але на більш високому щаблі системи. Спостережливість, як цінна якість кожної особистості, є однією з найважливіших умов художньої творчості, і тому актор, якщо він хоче бути художником, повинен систематично розвивати і виховувати її в собі.

Завдання актора-художника полягає в тому, щоб не пасивно спостерігати життя, а художньо сприймати його шляхом певного усвідомлення, осмислення життєвих спостережень.

Творче сприйняття навколишньої діяльності – така вимога пред’являється кожному студійцю-актору. Актору в першу чергу слід розвивати в собі уміння бачити і відтворювати з допомогою дій особливості поведінки людини в різних обставинах. Більше за все художника сцени повинен хвилювати зв’язок явищ, і важливо так виховати актора, щоб процес накопичення відбувався постійно, щоб усе його життя було підкорене цьому творчому принципу.

В початкових вправах розділу „Спостереження” студійці повинні фіксувати увагу на тому, як люди в різних обставинах ходять, їдять, вибирають і купують речі, платять гроші, пишуть листи, приводять себе в порядок перед дзеркалом, - словом, як вони проробляють невеликі фізичні дії.

На початку цих вправ студійцям легше спостерігати характерність. Далі педагоги звертають увагу студентів на ті обставини, що, спостерігаючи, вони повинні проникнути у внутрішній світ людини, за якою спостерігають, зрозуміти, що відбувається в даний момент в її душі, чому вона саме так іде, так їсть, так пише.

Ці вправи вимагають уже відомої технічної підготовки, вміння студійців відтворити в сценічній формі те чи інше життєве спостереження.

Особистість студійця-людини безпосередньо відображається в процесі спостереження, в тих вправах та етюдах, які він приносить на заняття. Чим ясніша ідейна спрямованість студента, тим ширше його світогляд, чим глибше він мислить, тим яскравіше і повніше він бачить найбільш важливе в життєвих процесах.

Завдання виховання майбутніх художників сцени зводиться до того, щоб студійці ознайомилися з життям суспільства всебічно, об’ємно. Мимовільна увага студійців повинна привертати і радість і горе. Студійців неможна відсторонювати від сприйняття неприємних вражень, від сприйняття негативних життєвих явищ, які заважають рухатися вперед нашому суспільству. Викладачам потрібно вміти користуватися різноманітними спостереженнями майбутніх акторів з метою гармонійного розвитку всіх душевних здібностей студійців.

Майбутні актори повинні знати для того, щоб впливати на глядачів, сьогодні вже мало просто бути здібним і просто натренованим. Потрібно бути, як говорив В.І.Немирович-Данченко „соціально вихованим” :”... актор повинен бути сам по собі, якщо можна так виразитися, соціально вихованою людиною, незалежно від того матеріалу, з яким йому приходиться мати справу. Коли він починає роботу, він і як художник, і як громадянин, і просто як член людської сім’ї, повинен володіти чуйністю і в питаннях етики, ідейності, політичної спрямованості, громадянства, що і складає сутність соціальності”. (Немирович-Данченко В.И. Статьи. Речи. Беседы. Письма. – М.:Искусство, 1952. – с.180)

Вирішення завдань виховання актора-художника, який підкоряє кожен свій крок у творчості суспільним і громадянським цілям, залежить від створення нерозривного взаємозв’язку етики, ідейності і технології в процесі професійного навчання. Саме в цьому викладачі бачать успіх у досягненні театральної педагогіки.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Дистанційний курс «МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛИН» для магістрантів...
Шановні слухачи! Я укладач дистанційного курсу, СкороходНаталія Миколаївна, вітаю Вас на дистанціоному курсі “МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ...
Викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах Гузняєва І. А
Ладиченко Т. В. Методика викладання навчального курсу "Людина і світ": 11 кл.: Книга для вчителя / Т. В. Ладиченко, Т. В. Бакка,...
Секція№3 Школа методичної майстерності
...
Методика проведення занять та аналіз відкритого уроку ЗМІСТ
Особливе місце в удосконаленні навчально-виховного процесу і підвищення педагогічної майстерності викладачів і майстрів виробничого...
Методичні рекомендації щодо викладання української мови в школі з...
Шляхи координації викладання української та російської мов у 5 класі в умовах білінгвізму
Андрій Володимирович Климишин вул. Лермонтовська, 26, кв. 9-А
Методика викладання, навчання англійській мові, організація роботи колективу, написання и ведення проектів, тренінг тренерів / учителів,...
ТЕМАТИЧНІ КОНТРОЛЬНІ РОБОТИ з дисципліни
Чура М. Г. Тематичні контрольні роботи з дисципліни «Методика навчання основ інформатики в молодших класах». Красноармійськ: Педагогічне...
Про стан викладання, рівень знань
...
«Впровадження в закладах освіти Довгинцівського району інтерактивних...
Підвищення професійної майстерності педагогів на шляху впровадження здоров`я зберігаючих технологій креативної освіти для розвитку...
УРОК 1 Тема : Вступ. Життя як феномен. Здоров’я як явище людського...
Формування навичок роботи в групі, виховання відповідального ставлення до свого життя і здоров’я
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка