В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора
|
|
Скачати 8.29 Mb.
|
| § 4. Утворення Центральної Ради Г  енеральний Секретаріат знову розробив і 12 жовтня 1917 р. прийняв Декларацію, яка уточнювала компетенцію кожного секретарства та всього Секретаріату в цілому1.Центральна Рада робила спроби поширити свій політичний вплив на аналогічні за характером і спрямованістю рухи інших «недержавних» народів, які проживали на окраїнах колишньої імперії. Помітною подією цього періоду став «З'їзд народів», який відбувся у Києві 21—28 вересня 1917 р. Це був з'їзд представників народів і областей, які прагнули до федеративної перебудови Росії. Найактивнішу участь у його роботі брав М. Грушевський як почесний голова, а потім і голова сформованої з'їздом Ради народів. А головне — завдяки його зусиллям була прийнята підсумкова резолюція «Про федеративний устрій Російської республіки», в якій сповна була втілена теорія «нової української інтелігенції». Саме на цьому грунті вбачалося практичне вирішення корінних проблем: національне визволення («оскільки до складу Росії входить багато народів з більше або менше вираженим національним само визначенням... то єдино можливою формою федерації є федерація, побудована на національних засадах»); будівництво справді демократичного суспільства («основне положення сучасної демократії — широка участь громадян у дер жавному житті, і тенденція регулювання законодавчим шляхом, а не адміністративним, можлива тільки при федеральному устрої держави»); оптимізація державного правління («головною вадою дер жавного ладу Росії як за часів колишнього режиму, так і після ре волюції є надмірна централізація законодавчої і виконавчої влади... За наявності величезного господарства, різнорідності областей Росії централізація влади стримує розвиток господарської самодіяльнос ті населення, призводить до експлуатації окраїн в інтересах непро- ивних класів центру»). Згадуючи згодом цю подію, М. Грушевський назвав прагнення народів до федеративної перебудови Росії їх «золотими снами», а дні з'їзду «днями радісного натхнення, ентузіазму, високих гуманних настроїв»2. Наприкінці серпня 1917 р. відбувався корніловський заколот, 29 серпня Центральна Рада рішуче негативно відгукнулась на нього. Через Генеральний військовий комітет вона запропонувала ;  Копиленко О. Л. Сто днів Центральної Ради. — С. 172—180.; Шст. за: Копиленко О. Л., Копиленко М. Д Держава і право України. 1917—1920. — С 20 47  Роїділ І. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції у країнським військовим частинам і організаціям не виконувати наказів КорнІлова.Водночас поглиблювався конфлікт Центральної Ради з Тимчасовим урядом. У третій декаді жовтня на інформацію про те, що у Києві розгорнулася підготовка до скликання Українських Установчих зборів, Тимчасовий уряд зреагував істерично. Міністр юстиції П. Малянтович наказав прокуророві Київської судової палати негайно розпочати слідство з метою притягнення В. Винниченка та інших генеральних секретарів до кримінальної відповідальності. Але 25 жовтня Тимчасовий уряд перестав існувати. * ♦ * Отже, період історії держави і права України, який розпочався перемогою Лютневої революції та завершився подіями, що безпосередньо передували жовтневому збройному повстанню в Петрограді, то був час, коли в Україні в умовах демократичних процесів, які розвивалися під впливом перемоги революції, розгорнулася боротьба за відродження національної державності. Тоді формувалися демократичні суспільно-політичні структури, головною з яких стала створена легітимним шляхом Центральна Рада — перший український парламент, а також урядовий орган — Генеральний Секретаріат. Цим державним структурам доводилося діяти у складних умовах, оскільки влада в Україні належала Тимчасовому урядові, його місцевим органам та законодавству. Після жовтневого збройного повстання у Петрограді влада Тимчасового уряду була ліквідована і встановилася пролетарська диктатура. Враховуючи ці обставини, Центральна Рада проголосила створення Української Народної Республіки, а згодом і її незалежність від більшовицької Росії.  Розділ другий Українська національна державність (листопад 1917—1920 рр.) § 1. «Перша» Українська Народна Республіка: д  ержавний лад і право (період Центральної Ради)Петрограді 25 жовтня 1917 р. перемогло збройне повстання. До влади прийшли більшовики. Генеральний Секретаріат як вища територіальна влада в Україні, створена Центральною Радою і затверджена Тимчасовим Урядом, заявив, що разом з іншими демократичними революційними силами рішуче боротиметься проти будь-яких спроб підтримати петроградське повстання. Коли драматичні події вже перемістилися до Києва, лідери Центральної Ради, покладаючись на підтримку українських військ, вирішили будувати свої відносини з Росією, точніше — вже з більшовицьким центром, на принципово нових засадах. «Грізний момент, — говорив М. Грушевський 7 листопада 1917р. на засіданні Малої Ради, — який переживають Росія та 49 Розділ 2. Українські національна державність (листопад 1917—1920 рр.) У  країна, коли не залишилося центральної влади, коли спалахнула і поширюється громадянська війна, яка вже переходить і на Україну, — цей грі.чний момент вимагає рішучих кроків на шляху до зміцнення влади на Україні»1.Після цього М. Грушевський оголосив текст III Універсалу Центральної Ради: «Віднині Україна стас Українською Народною Республікою. Не відокремлюючись від республіки Російської і зберігаючи єдність, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб уся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів»1. III Універсалом в Україні було проголошено демократичну державу, яка характеризувалася самостійною верховною владою, нічим не обмеженою у розв'язанні проблем внутрішнього державного ладу, законодавства, сулу й управління. Тільки у відносинах і іншими державами УНР була обмежена положеннями III Універсалу стосовно федеративного зв'язку з Росією. М. Грушевський у своїй прані «Якої ми хочемо автономії і федерації» підкреслив, що потрібна «широка автономія». Україна, за його висновком, прагнула саме такої автономії, яка об'єктивно дає поштовх до перетворення в «повну державу». І вже через два місяці після проголошення УНР у складі Федеративної Російської республіки Україна на весь голос заявила про себе як про «повну державу». 9 січня 1918 р. IV Універсалом Центральна Рада сповістила, що «віднині Українська Народна Республіка стас самостійною, не від кого не залежною державою». Зрозуміло, були й інші чинники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак з погляду еволюції «чистих» державних форм цей шлях є закономірним. Організація державної влади. У І Універсалі Центральна Рада назвала себе «обраним органом українського народу». III Універсал містить складнішу конструкцію, відповідно до якої Центральна Рада поставлена українським народом разом а іншими братніми народами України «берегти права, здобуті в боротьбі, творити порядок і будувати все життя в нашій землі», а в IV Універсалі сказано: «...Ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу— селян, робітників і солдатів». На відміну від Універсалів, у деклараціях Генерального Секретаріату вживаються не політичні, а правові визначення Центральної Ради: «законодавчий орган», «представницький орган», нарешті — «революційний, демократичний парламент > Проте, кеам- 1  Хрестоматія а історії держави і права України — Т 2. — С. 21. 501. «//ерша» Ухраїхська Народна Республіка: Оержикчий лад і право ж  аючи на всі ознаки парламенту, Центральна Рада мала певну специфіку.По-перше, від самого початку в основоположних документах Центральної Ради постійно декларувалося, що вона є тимчасовим органом, який має припинити спою діяльність після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Влада в УНР, зазначалося у IV Універсалі, «буде належати тільки народу України, іменем якого будуть скликані Установчі Збори». Власне, відомий термін «передпарламент» цілком можна застосувати у цей час до Центральної Ради. По-друге, Центральна Рада формувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних демократичних громадських організацій. Наприклад, у списках персонального складу Центральної Ради з (і41) осіб були представники Української Ради селянських депутатів (145), Всеукраїнської Ради військових депутатів (132), Всеукраїнської Ради робітничих депутатів (100), делегати від «губерній і великих міст» (67). «професійних, просвітніх і економічних організацій»1. У процесі переговорів з Тимчасовим урядом Центральна Рада поповнилася «представниками інших народів, які проживали в Україні, від їхніх революційних організацій». І все ж, незважаючи на всі реорганізації, лідери Центральної Ради так і не змогли домогтися повноцінного територіального представництва, хоча це питання не сходило з порядку денного майже до останньої хвилини її існування. М. Грушевеький указував на труднощі створення «територіального органу на засадах безпосереднього, загального і рівного представництва»2. Великі надії покладалися на скликання Всеукраїнських Установчих Зборів, які мали обиратися саме на такій основі, однак цим планам не судилося бути втіленими в життя. Певний підсумок проблем представництва підбивався 20 березня 1918 р., коли Центральна Рада урочисто ніданачала свою першу річницю. На засіданні Малої Ради за участі Ради Міністрів з доповіддю виступив М. Грушевський. Виклавши історію Центральної Ради, він нагадав, що її склад поповнився посланцями нових організацій, які одна за одною виходили на політичну арену. Відчуваючи, однак, зазначав М Грушевський, що вона «все таки є представництвом тимчасовим, сурогатом того представництва, Центральна Рада прагнула якнайскоріше передати своє місце і роботу представ- :  Українська Центральна Рада Документи і матеріали: У 2 т. — К.. 1996—1997. — Т 1 — С 232. 241: Грушевський М. Спомини — К. 1989 — К» 10. — С 133 51 Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917-1920 рр.) § 1. 'Перша» Українська Народна Республіка: державний лад і право    ництву, утвореному на підставі... виборчого права усієї української землі. Обставини, однак, не дали можливості їй здійснити те & своє гаряче бажання — скликати Українські Установчі збори...»1.Першим узагальнюючим документом, який повинен був реор ганізувати діяльність Центральної і гав «Наказ Українській Центральній Раді» (М. Грушевський називав його «внутрішнім рег ламентом роботи», а II. Христюк — «внутрішньою конституцією»). Цей наказ з'явився 23 квітня 1917 р. і фактично закріпив уже існу ючу структуру2 Починався він словами: «Українська Центральна Рада, будучи представницьким органом усієї організації українсь кого народу, мас своїм завданням виконати волю цього населення, виражену в українському національному з'їзді Робота Центральної Ради повинна була здійснюватися через її Загальні збори і Комітет Ради. У наказі послідовно перелічувались повноваження Загальних зборів: вони «визначають напрями і характер усієї роботи Ради» і поділяються на звичайні (чергові), які «повинні відбуватися не рідше одного разу на місяць» і надзвичайні— їх скликає Комітет у разі «термінової необхідності». Комітет Центральної Ради «провадить роботу Ради у конкретній обстановці моменту, яка постійно змінюється». До його складу входять: а) обрана з'їздом президія Ради — голова та два його заступники; б) члени, обрані загальними зборами Ради (17 членів); в) обрані Комітетом голови комісій Ради (не більше 8), а також особи, кооптовані Комітетом до його повного складу (33 члени). З числа своїх членів Комітет обирає секретарів, скарбника і голів комісій, причому останніми можуть бути обрані і не члени Центральної Ради, які стають членами Ради і Комітету. У липні 1917 р. Центральна Рада знову повернулася до організаційних проблем, зокрема — діяльності свого Комітету. Так, виступаючи 6 липня на засіданні пленуму Центральної Ради, М. Грушевський заявив, що Комітет Центральної Ради здшенюватиме законодавчі функції в період між пленумами Центральної Ради. А 12 липня Центральна Рада видала постанову про компетенцію і склад свого Комітету, або Малої Ради, як його потім називали. Згідно з цією постановою Комітет визначався як постійний орган, що розробляє і вирішує всі найважливіші справи, що виникають на сесіях Центральної Ради, а саме: а) скликання чергових зборів; б) підготовка доповідей для сесій Центральної Ради; в) поповнення складу 1 Грищенко А. П. Політичні сили у боротьбі за владу на Україні (кінець Н'17 — початок 1919 рр). — К, 1993. — С 17 2 Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України 1917—1920.— С. 18—19. II Генерального Секретаріату між сесіями; г) вирішення усіх невідкладних справ. Чергові збори Малої Ради відбувалися щотижня, а надзвичайні «при необхідності за ініціативою голови, заступників, а також за заявою не менше 5 членів Комітету». Для законодавчого кворуму вимагалося не менше двох третин загальної чисельності членів Комітету. А сам склад Комітету збільшувався до 40 осіб, утому числі: 8 українських соціалісгів-революціонерів, 3 українських соціаліетів-федералістіи, 1 безпартійного соціаліста, 1 українського трудовика та ін. Поступово ухвалювалися й інші акти, що визначали правові засади діяльності Центральної Ради. Зокрема, 25 листопада 1917 р. було затверджено закон про утримання Центральної Ради за державний кошт, 16 квітня 1918 р. — закон про недоторканність членів Центральної Ради, 9 квітня Центральна Рада затвердила закон про право безмитного придбання книжок та інших видань бібліотекою Центральної Ради. Функції українського уряду виконував Генеральний Секретаріат. У документах того періоду він називався по-різному: виконавчий орган Центральної Ради (Декларація Генерального Секретаріату від 10 липня 1917 р), окремий підзвітний Центральній Раді орган (II Універсал), нарешті, «уряд» (III Універсал). Після проголошення IV Універсалу Генеральний Секретаріат перетворився в Раду народних міністрів. Різним був і склад українського уряду. Спочатку до нього вхо-іи 9 членів: В. Викниченко — голова і генеральний секретар внутрішніх справ, П. Христюк — генеральнип писар, X Барановський — генеральний секретар фінансів, С. Єфремов — генеральний секретар міжнаціональних справ, С. Петлюра — генеральний секретар військових справ, Б. Мартос — генеральний секретар земельних справ, І. Стешенко — генеральний секретар просвіти, М. Стасюк — генеральний секретар продовольчих справ. Після проголошення першої декларації Генерального Секретаріату його склад розширився за рахунок нових членів, якими стали: В. Голубович — генеральний секретар у справах шляхів, А. Зарубін — генеральний секретар пошт і телеграфів, М. Рафес — генеральний контролер, П. Стебницький — статс-секретар у справах України при Тимчасовому уряді. Крім типі, залишалося ще дні вакансії: генерального секретаря праці і генерального секретаря торгівлі і промисловості1. |
Схожі:
|
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора В. Д. Гончаренко. А. Й. Рогожин,ІО. Д. Святоцький та ін., 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 |
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації... |
|
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ |
|
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
|
Доктора юридичних наук, професора, завідуючої кафедри Колектив авторів: Саніахметова Н. О. — д ю н., професор (розділ 1, питання 1-3, 5, 8-Ю, 14,17-21, 23, 27, 29, 32-37, 41-69,113-132,... |
І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред... |
|
ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ... В. В. КОПЄЙЧИКОВ, доктор юридичних наук, професор М. І. КОЗЮБРА, доктор юридичних наук професор О. В. ЗАЙЧУК, доктор юридичних наук... |
Програма науково-практичної конференції Шкільна географічна освіта: проблеми і перспективи ... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua