МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ МЛИНІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ
|
|
Скачати 1.38 Mb.
|
|
Тема 12. Поняття операційної системи. План
Рекомендована література 1.Сухарський В.С. Менеджмент. Загальний з основами спеціального. Тернопіль. «Астон», 2004 р. стор.307-323. 2.За ред.. доктора економ. Наук. Михайлова С.І. «Нова книга», Вінниця, 2006 р. стор. 317-361. Основні поняття та положення теми: операційна система, операційний менеджмент, система операційного менеджменту, виробничий процес. Зміст та методичні рекомендації темі Під час самосійного вивчення даної теми потрібно вивчити процес операційного менеджменту, його роль у виробничому процесі. Термін "операції" є досить широким і стосується промислового та сільськогосподарського виробництва, а також надання послуг організацією будь-якого типу (Державною, приватною тощо). Операційна функція охоплює всі дії, результатом яких є товари, послуги, що пропонуються організацією на ринку. Без цієї функції, зрозуміло, ніяка організація існувати не може. Для здійснення операційної функції створюється відповідна операційна система. Операційна система створюється та функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка, в свою чергу, є однією з функціональних стратегій (субстратегій) розвитку організації. Стосовно промислового підприємства повна система виробничої діяльності називається операційною системою. Банк або лікарня також мають операційні функції, хоча не мають нічого спільного з технологією обробки матеріалів або конвеєром. Тому управління операціями аналогічне до управління виробництвом, за виключенням того, що управління операціями охоплює більш широке коло проблем і використовується в організаціях, діяльність яких не має нічого спільного з технологією підприємств обробної чи будь-якої іншої галузі промисловості. Однак є певна схожість у підходах, принципах діяльності менеджера промислової фірми, страхової компанії, банку, клінічної лікарні тощо. Операційний менеджмент - це термін, що походить від англійського і означає управління виробництвом. Американські професори Річард Чейс та Ніколас Аквілано визначають операційний менеджмент як управління всіма ресурсами, необхідними для виробництва продукції та надання послуг організацією. Інші американські дослідники: Сег Лі та Марк Шнай-Дер 'янс визначають операційний менеджмент як науку про концепції, методи, процедури, -технологію, які використовуються управлінцями в процесі створення та функціонування операційної системи. Управління операціями стосовно підприємства - це процес проектування, планування, узгодження, контролю всіх засобів, процесів і видів діяльності, необхідних для перетворення праці, капіталу, матеріалів, енергії та професійних навичок у товари і послуги для задоволення потреб зовнішнього середовища.  Схема 1. Порядок побудови системи операційного менеджменту Система операційного менеджменту формується виходячи з операційної стратегії. Найчастіше операційну систему подають як сукупність трьох взаємопов'язаних підсистем: переробної, підсистеми забезпечення та планування і контролю. Переробна підсистема здійснює продуктивну діяльність, пов'язану безпосередньо з перетворенням вхідних величин у вихідні результати. Підсистема забезпечення не пов'язана прямо з виробництвом виходів, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми. Основною метою операційного менеджменту є виробництво продукції вчасно та з мінімальними затратами. Завдання кожного виробничого підрозділу можуть бути різними, але основна управлінська мета залишається однією для всіх: безумовне виконання заданої виробничої програми і досягнення при цьому мінімальних витрат матеріалів, грошових засобів, затрат праці та часу. Вдосконалення менеджменту у сфері виробництва передбачає: ♦ орієнтацію діяльності фірми на довготривалу перспективу; ♦ проведення фундаментальних наукових досліджень; ♦ диверсифікацію виробництва; ♦ інтенсивну інноваційну діяльність; ♦ максимальне використання творчої активності персоналу. Склад і взаємозв'язок елементів організації Організація в менеджменті розглядається як відкрита система, і передумови її успіху слід виявити у зовнішньому середовищі, оперативно адаптуючи та оптимізуючи мікросередовище. Операційна функція будь-якої організації є однією з основних. Вона має важливі і складні зв'язки з іншими функціями організації. Для оптимізації діяльності необхідно забезпечити ефективне управління цими зв'язками. Однією з найскладніших проблем, що виникають при визначенні організації як об'єкта управління, є формування елементів, сукупність та взаємодія яких створюють об'єктивні передумови для визначення мети, з одного боку, і для вибору оптимальної стратегії, з іншого боку. Ці елементи необхідно доповнити набором відповідних інформаційних об'єктів зовнішнього та внутрішнього (з точки зору організації) характеру. До складу будь-якої організації належать ресурси, які можна класифікувати так: ♦ технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, основних і допоміжних матеріалів тощо); ♦ технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність конкурентоспроможних ідей); ♦ кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад персоналу, його здатність адаптуватися до зміни завдань організації); ♦ просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливість розширення); ♦ ресурси організаційної структури управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів тощо); ♦ інформаційні ресурси (характер інформації про саму організацію та зовнішнє середовище, можливість її поповнення та підвищення достовірності); ♦ фінансові ресурси (стан активів, ліквідність тощо). У результаті взаємодії всіх згаданих ресурсів досягається ефект синергії, тобто виникають нові властивості, якими кожен окремий вид ресурсів не володіє. Наприклад, неможливо вивести на потрібний сегмент ринку товар, який відповідає його вимогам, не маючи ресурсів усіх видів: можливостей обладнання, технології, кваліфікаційних можливостей персоналу тощо. Отже, основоположним принципом виділення елементів організації є оцінка можливостей досягнення нею стратегічних завдань, що з'являється під час використання даного елемента системи. Іншими словами, елементами системи повинні визнаватися не матеріальні засоби виробництва, предмети праці або певні категорії персоналу, а ті можливості досягнення стратегічних завдань, що відкриваються під час використання цих засобів, предметів і категорій. Проектування виробничого процесу Коли виріб спроектований, необхідно визначити етапи та процедури його виробництва. Як і під час проектування виробу, розробник повинен розглянути відносну значимість наступних критеріїв проектування: виробнича потужність; економічна ефективність; гнучкість виробничої системи; продуктивність; надійність; ремонтопридатність; стандартизація і стабільність результатів; безпека та промислова санітарія; задоволення життєвих потреб персоналу. Для забезпечення потрібних характеристик процесу розробник повинен здійснити вибір варіантів у таких галузях: 1. Тип переробної системи (дрібносерійне виробництво, масове виробництво, неперервний процес, проектна система, комбінація перерахованих варіантів); 2. Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів; 3. Виконання деяких завдань власними засобами або передача їх субпідрядникам; 4. Методи переробки; 5. Рівень механізації та автоматизації; 6. Рівень спеціалізації праці. Наступний крок у створенні операційної системи передбачає прийняття рішення щодо розміру виробничих підрозділів, їх місцезнаходження та проектування матеріально-технічних об'єктів. Матеріально-технічні об'єкти - це досить широкий термін, який включає заводи, фабрики, магазини, інші заклади. Рішення про кількість та продуктивність матеріально-технічних об'єктів визначається факторами маркетингу та ефективності. Для визначення особливостей організації виробництва встановлені єдині характеристики типів виробництва (операційних систем). Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка виділяється за ознаками широти номенклатури, регулярності, стабільності та об'єму виробництва. При індивідуальному типі виробництва випуск продукції здійснюється окремими замовленнями, в одиничних кількостях. При серійному виробництві продукція виготовляється партіями, серіями. Масове виробництво характеризується виробництвом обмеженого числа видів продукції у великих кількостях. Наступний крок після визначення потужності та місця розташування підприємства під час створення операційної системи – проектування самого підприємства. Це завдання зводиться до визначення конфігурації підприємства, тобто розміру і форми побудови та розташування виробничих ресурсів всередині нього, формування виробничої структури, організації виробничого процесу в часі (розрахунки тривалості виробничого циклу тощо). Розробка технологічного процесу здійснюється в межах технологічної підготовки виробництва, під якою розуміють сукупність взаємопов'язаних процесів, що забезпечують технологічну готовність підприємства до виробництва продукції заданого рівня якості при встановлених термінах, об'ємах випуску і витратах. Проблеми створення операційних систем на підприємствах АПК Успішне впровадження оперативної стратегії потребує розробки і застосування добре сформульованих операційних систем, а також основних методів, що використовуються, щоб досягти ефективності та досконалості у виробничих та сервісних операціях. Первинні операційні системи, що використовуються в операційному менеджменті, це - прогнозування і планування можливості (здатності), планування сукупної продукції, складання структурних систем, планування потреби у матеріалах та придбання матеріалів. Контроль якості - інша основна система. Прогнозування - це процес, спрямований на передбачення зміни умов і майбутніх подій, що можуть значно вплинути на бізнес організації. Для цілей операційного менеджменту спроби прогнозувати в основному направлені на передбачення попиту на товари і послуги. Прогнозування попиту може бути короткостроковим і довгостроковим і, як правило, спирається на кількісні і оціночні методи прогнозування. Короткострокове прогнозування (на строк до одного року) є важливим тому, що попит впливає на виробництво, дає можливість так спланувати справу, щоб була в наявності достатня кількість сировини, щоб не порушувався графік виробництва. Середньострокове прогнозування попиту (від одного до п'яти років) або довгострокове (п'ять і більше років) має великий вплив на рішення, пов'язані із розширенням виробництва, придбанням додаткового обладнання, нових виробничих приміщень. Після підготовки прогнозів попиту менеджери використовують інформацію для розрахунку можливостей і планування сукупної продукції. Планування можливостей (здатності) організації - це, перш за все, процес визначення потреби в людях, машинах та інших фізичних ресурсах, таких як будівлі, які потрібні для досягнення цілей. Можливість або здатність - це максимально можлива віддача продуктивної одиниці у рамках заданого часу. Планування включає три різні часові межі: довгий, середній та короткий строк. Планування довгострокової здатності фокусується на людських, матеріальних та фінансових ресурсах, необхідних для здійснення довгострокових організаційних задач. Значне підвищення довгострокової здатності вимагає капітальних затрат для нарощування виробничих потужностей, змін у наймі робочої сили. Короткострокове планування можливостей спрямовується на страхування того, щоб потужності наявних основних засобів використовувалися ефективно у контексті схеми головного виробництва. Основна ідея сукупного плану - досягти орієнтовного балансу між ринковим попитом та можливостями організації. Термін "сукупний" використовується через те, що виробничі плани у цьому випадку виражаються скоріше у глобальних одиницях виробітку. Питання для самоконтролю знань 1.Розкрийте суть поняття: операційна система. 2.Охарактеризуйте процес проектування виробничого процесу. 3.Опишіть проблеми створення операційних систем. 4.Як роль операційної системи у діяльності організації? Тема 13. Організація управління у формуваннях АПК. План 1.Організація управління в АТ. 2.Організація управління в кооперативі. 3.Організація управління в малих підприємствах. Рекомендована література 1.За ред.. доктора економ. Наук. Михайлова С.І. «Нова книга», Вінниця, 2006 р. стор. 339-360. Основні поняття та положення теми: АТ, кооператив, мале підприємства, ФГ. Зміст та методичні рекомендації темі Під час самосійного вивчення даної теми потрібно вивчити основні аспекти управління підприємств різних форм господарювання. Акціонерне товариство (АТ) - це товариство, що має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівну номінальній вартості та відповідає по зобов'язанням тільки своїм майном. Управління АТ здійснюється на демократичних засадах у єдності самоврядування з розпорядженням своєю власністю. АТ самостійно визначає структуру управління, штатний розклад, форми оплати праці, принципи і розміри стимулювання за паями та внесками. Збори акціонерів (збори уповноважених) - вищий орган самоврядування в АТ. Вони вирішують всі головні питання господарювання і фінансування (приймають статут; визначають основні напрями Діяльності; стверджують плани і звіти АТ; обирають раду, правління, голову і ревізійну комісію; приймають рішення про припинення діяльності АТ тощо). Збори акціонерів проводяться не рідше одного разу в рік. Рада (наглядацька) АТ .здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу правління і виконує деякі функції, що є компетенцією зборів акціонерів (затвердження внутрішніх; документів АТ, визначення його організаційної структури і структури управління, рішення про збільшення статутного фонду і суми акцій, затвердження укладених договорів та ін.). Правління АТ - виконавчий орган АТ, що здійснює безпосереднє керівництво поточною діяльністю. Воно вирішує всі питання діяльності крім тих, що є компетенцією зборів акціонерів і ради АТ. Правління підзвітне зборам акціонерів і раді АТ, організовує виконання їхніх рішень. Засідання правління проводяться щомісяця. Голова правління керує роботою правління. Він має право без доручення діяти від імені АТ у всіх інших організаціях. Ревізійна комісія здійснює контроль за дотриманням статуту, зберіганням продукції АТ, законністю укладених договорів, витратою засобів, правильністю обліку, звітністю тощо. Ревізії проводяться щорічно, їхні акти затверджуються зборами акціонерів. Кооператив - це організація, створена на добровільних засадах групою людей з метою підприємництва на основі самоврядування і самофінансування. Кооперативні підприємства створюються за рахунок матеріальних і грошових внесків членів кооперативу. Крім приватної власності, економічною основою діяльності кооперативів може бути оренда, паї, колективна власність, акції АТ. Види кооперативів: • за характером відношень самостійні (окремі) та первинні (внутрішньогосподарські); • за характером діяльності-з виробництва і переробки с.-г. продукції, будівельні, постачальницько-збутові. Діяльність кооперативів здійснюється на підставі принципів: добровільності, самостійності, рівності прав на працю і прибутки. Діяльність кооперативу регулюється статутом. Відносини з іншими підприємствами й організаціями складаються на підставі договорів, зокрема з внутрішньогосподарськими кооперативами. Управління кооперативом здійснюють: •загальні збори - вищий орган управління кооперативом. Вони обирають голову правління, аудиторську службу, приймають статут, вирішують питання членства, про розміри вступних і пайових внесків, установлюють порядок розподілу прибутків, входження в об'єднання ; •правління (голова) - поточне управління;•аудиторська служба - перевіряє господарську і фінансову діяльність. Мале підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює і діє на повному госпрозрахунку, самоокупності та самофінансуванні, має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність із метою отримання прибутку. Відмінними рисами малого бізнесу є обмежена сфера діяльності, невеликі розміри, незалежне (самостійне) управління, власний (статутний) капітал, оперативність і чіткість, високий рівень банкрутства. Управління підприємством здійснюється на підставі статуту, сполучення прав власника у відношенні господарського використання свого майна і самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штат і оплату праці. Збори трудового колективу - вищий керівний орган підприємства. Вони розглядають статут, затверджують правила внутрішнього розпорядку, річний звіт підприємства, обирають раду підприємства тощо. Збори проводяться один раз у рік. Керівник (директор) підприємства самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства за винятком тих, що відносяться до компетенції зборів і ради. Засновник не має права втручатися в оперативну діяльність керівника. Директор без доручення представляє інтереси підприємства в усіх організаціях, розпоряджається майном, укладає договори, відкриває рахунки в банках, приймає і звільняє працівників. Фермерське господарство - це сімейне трудове об'єднання, засноване на приватній власності та переважно особистій праці членів господарства, що виявили бажання спільно робити товарну с.-г. продукцію, і займаються її переробкою та реалізацією. Членами фермерського господарства може бути подружжя, діти, батьки, родичі та інші особи. Фермерське господарство є юридичною особою, має свій статут, повну самостійність, назву, печатку, рахунок у банку тощо. Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" передбачено виділення фермерам земельних ділянок у розмірі не більше 50 га с.-г. угідь і 100 га всіх земель. Управління фермерським господарством здійснюється на засадах самоврядування відповідно до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" і статутом фермерського господарства. Головою фермерського господарства є засновник або його правонаступник. Він представляє інтереси фермерського господарства перед усіма іншими організаціями й окремими громадянами. На ім'я голови видається державний акт на землю. Виробничі комерційні й інші відношення фермерського господарства з державними, кооперативними й іншими підприємствами і громадянами здійснюються на основі договорів. Дослідження в галузях менеджменту, проведених авторами різних шкіл управління, дали змогу створити концепцію організації як цілісної складної системи. Кожному підприємству притаманний вплив внутрішніх і зовнішніх факторів, які формують певне середовище. Внутрішнє середовище характеризується взаємозв'язаними змінними, які залежать від виду і складності завдань, - це цілі, структура, технологія, люди (їх поведінка і характер). Зміни одного фактора певною мірою впливають на інші. Наприклад, з удосконаленням технології в більшості випадків підвищується продуктивність. Зовнішні фактори, що діють на організацію, розподіляються на дві групи: середовище прямої дії і непрямої дії. До факторів прямої дії належать: матеріали, капітал, трудові ресурси, постачальники, споживачі, конкуренти тощо. До факторів непрямої дії - міжнародні події, науково-технічний прогрес, соціально-культурні фактори, політика держави тощо. Питання для самоконтролю знань
|
Схожі:
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua