Є. А. Подольська Кредитно-модульний курс з філософії


НазваЄ. А. Подольська Кредитно-модульний курс з філософії
Сторінка1/8
Дата09.04.2013
Розмір1.31 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8
Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...

Але підкреслюючи протистояння двох світів, мислителі все ж намагались максимально пом'якшити розірваність світу. Ак­цент переноситься на ідею причетності земного до божествен­ного, як творіння - до творця. Світ земний тим самим зобра­жається не як пристановище «зла», «гріха», що протистоїть ідеальному першоиочатку, а як співпричетний до добра, що з'єднує цей світ з його творцем. Про це йдеться в «Шестидневі» Іоана Болгарського, «Повчанні» Володимира Мономаха.

В «Шестидневі» Іоана Болгарського міститься думка про роль ангельського чину. Увесь світ, кожна людина довірені уп­равлінню і піклуванню певного ангела. З цим же пов'язаний і особливий культ Божої матері в духовному житті Київської Русі. «Володимирська Богоматір» вважається заступницею Землі Руської. «Шестиднев» Іоана Болгарського спирається на Арістотеля. Світ матеріальних речей вважається створеним із чотирьох першоелементів: води, повітря, землі, вогню. Сторони світу виявляються координатами, що визначають орієнтацію людини, яка усвідомлює себе нероздільною з довкіллям. Буди­нок «красним» боком завжди орієнтований на схід. Церква вівтарем теж звернена до сходу. Коли людина помирає, її кла­дуть ногами на захід, щоб обличчям своїм вона зустрічала по­чаток дня - схід Сонця. Отже, простір є не щось абстрактне, а індивідуалізоване і якісно різноманітне. Це реальність, як і інші речі. Він є замкненою системою зі священним центром і мирсь­кою периферією. Космос - ієрархізований і організований. Простір вимірюється людиною. Вихідною одиницею виміру ар­хітектурних споруд, наприклад, вважається сажень, що визна­чається розмахом рук людини, та «косий сажень», що є розмі­ром людини від землі до кінцівок витягнутих пальців.

З релігійно-морагіьними характеристиками пов'язані й уявлен­ня про геоірафічнии простір. Граничними точками руху мисляться «пекло» і «царство небесне». Ці погляди близькі до натуралістич­них. Пекло і рай часто уявляються цілком конкретним географіч­ним пунктом, куди людина може звернутися ще за земного життя.

У філософській думці східних слов'ян періоду Київської держави і після її розпаду наявні у зародковому стані дві тісно

200

Модуль І. Покликання філософії та її культурно-історичні типи

переплетені між сооою тенденції - містична та раціоналістич­на. Так, містична тенденція простежується у «Посланні» Киї­вського митрополита до великого князя Володимира Монома-ха. Цей твір спирався на філософію Платона, якій притаманне було дуалістичне трактування світу й людини. Митрополит Никифор також розглядав людину як істоту, що складається з двох частин: невидимої душі і видимого матеріального тіла. Тіло, за Никифором, є джерело пристрастей людини, які вона може подолати щоденним постом і обмежуванням природного потя­гу. Душу людини, на відміну від тіла, він трактував як безсмер­тну, створену Богом. Складається вона з трьох частин: розум­ної, чуттєвої, воліючої. Кінцевою метою розуму Никифор вважав пізнання Бога і йоге творінь.

Раціоналістичну тенденцію давньоруської філософської дум­ки знаходимо в «Молінні Даниїла Заточника». Джерелом доб­ра і зла в цьому творі визначається життєвий досвід і розум людини. Автор розглядає добро і зло в їх діалектичному зв'яз­ку з досвідом: «Зла не бачивши, добра не осягнеш, не бившись з псом об один моклок, добра не побачиш, лиха зимні не терп­івши, тепла не відчуєш. Злато бо спокутується вогнем, а люди­на халепами».

Помітне місце в системі філософсько-світоглядних уявлень Київської Русі посідає гносеологічна проблематика, де про-сліджується культ книжного знання. «Книжність» осмислюєть­ся як одна з найвищих чеснот людини, як запорука мудрості. Книга розглядається не тільки та й не стільки як джерело інфор­мації, а їй надається певного магічного значення. Можна було вилікувати людину, поклавши книгу їй на голову, на книзі во­рожили. Читання книги уподібнювалось священнодійству, воно нагадувало у певній мірі молитву.

Сенс життя людини полягає у трьох основних аспектах: пізнанні, шануванні, служінні. Але які можливості має людина У пізнанні Бога? Якими засобами їй користуватись, щоб досяг­ти мети в процесі пізнання? Відповідь на це питання не була однозначною. Існувала агностична позиція, що взагалі запере­чувала можливість досягнення остаточної мети пізнання - осяг-

201

Є.А. Подолъська «Кредитно-модульний курс з філософії...

нення Бога й божественного в світі. У межах цієї тенденції знання протиставляється вірі. Але цій, до речі, менш яскраво виявленій у давньоруській культурі тенденції протистоїть інша, що виходить із більш оптимістичного погляду на можливість людського пізнання.

Сенс пізнавальної діяльності вбачається не в одержанні нових, незнаних істин. Істина є єдиною, всеохопною, вважаєть­ся давно встановленою і викладеною в «богонатхненних» кни­гах. Проблема в тому, що текст, що містить істину, - таємни­чий і багатозначний. Адже одкровення, згідно з Біблією, є водночас і сокровенням. Тому пошук істини, до чого спрямо­вується пізнання, - у витлумаченні тексту з тим, щоб проби­тися крізь товщу таємниць, загадок, символів. Істина не відби­ває реального ходу земних справ, зміст її визначається божественним промислом.

Прагнення осмислити роль суттєвого знаку в пізнанні транс­цендентної істини відбивалося і в спробах осягнути явища ма­теріального світу як чудо чи знамення. Чудо, тобто щось надпри­родне, відбувається тут, на землі, хоча викликане потойбічними силами. Воно засвідчує волю трансцендентного Бога, завдяки знаменню людина може передбачити «волю Божу». У «Повісті временних літ» «знамення» бувають на зле і добре. Способом пізнання «божественного» через знамення виступає «притча». Визначається три джерела знань: досвід (чуттєве знання), розум (знання інтелектуальне), одкровення. Роль відчуттів, вірогідність їх свідчень, котрі здобуваються в досвіді, загалом ніким не запе­речується, але неприпустимо їх абсолютизувати.

У «Молінні Даниїла Заточника» йдеться: розум є цінність, що вища за багатство, воїнську доблесть і владу. До поняття мудрості залучається уявлення про єдине, узагальнене знання, що інтегрує всю інформацію про світ. Але мудрість - це не лише інтеграція знань, їй відводиться досить вагома роль у сфері, що опосередковує співвідношення трансцендентного «божествен­ного» світу із світом «земним», забезпечуючи зв'язок між ними. Характерно, що образ Премудрості - Софії - зближується з образом Богоматері, котра мислиться не лише пасивним, сприй-

202

Модуль І. Покликання філософії та и культурно-історичні типи

маючим лоном, «дзеркалом' слави Божої», але й як активний, творчий першопочаток. Богоматір відносно земного світу вис­тупає будівницею дому, захисницею «граду земного» перед Богом. Дім, церква - це уособлення обжитого, що відгород­жується від Хаосу.

Мудрість - це розум, що впорядковує світ природи і світ людського життя. Знання людської природи не самоціль. Воно необхідне, як запорука, основа доброчинності, моральності лю­дини. Отже, філософія у Київській Русі мислилася нерозривною із книжним знанням, а філософ у давньоруській культурі - це вчений, книжник. Філософія мислиться як знання і повчання на основі знання. Вона тлумачиться не просто як абстрактне теоретизування, але як практична мораль.

Таким чином, для філософії Київської Русі були характерни­ми, по-перше, плюралістичність, по-друге, етизація філософських проблем. Вона являє собою морально-філософсько-теологічний синкретизм. Філософія цього періоду була не тільки теологічною, а й спрямованою на захист князівської влади. Центральне місце в ній посідали проблеми філософії історії та проблеми людсько­го існування, особливо сенсу людського життя.

4.2. Гуманістичні ідеї вітчизняної філософії другої половини XIII ст. - першої половини XVII ст.

Український Ренесанс у цілому і пожвавлення філософсь­ко-гуманістичної думки припадає на литовсько-польську добу в історії України. В Україні Відродження прийшло з півночі Європи, де проходило у формі Реформації, що розповсюдилось спочатку на Річ Посполиту, а звідти - на Україну. Протестан­тський рух вимагав обмеження привілеїв духівництва. Ідеї про­тестантизму охопили частину як шляхетства, так і духівницт­ва. Розповсюдився кальвінізм, а саме заклики до простоти життя та економності, вимоги секуляризації церковних земель, встановлення контролю за його діяльністю.

З XV ст. шляхетська та міщанська молодь дедалі більше на­вчається у німецьких та італійських університетах, засвоюючи

203

Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»

у них елементи гуманізму та Ренесансу. Українці одержували освіту у Празі, Кракові, Лейпцигу, Парижі, Римі та інших нау­кових та культурних центрах Західної Європи, привозили із собою в Україну західно-європейські ідеї, бібліотеки, конспек­ти лекцій західних філософських шкіл. Вихідці з України вик­ладали в університетах за кордоном: Юрій Котермак - у Бо­лонському та Краківському університетах, а Мартин Шмиглецький - у Відні.

У цей історичний період зростає інтерес до соціально-пол­ітичної та гуманістичної тематики, що викликаний встановлен­ням у 30-ті роки XVI ст. Київського удільного князівства. Це привело до відродження міст цього князівства, що стали цент­рами культури України. Книжники повертаються у цю пору до ранньохристиянської богословської літератури, активно пере­кладають деякі світські твори, що проводять ідеї сили людсько­го розуму, пристосування світу до потреб людини. Разом з тим не згасає інтерес до античної філософії, з'являються переклади Платона, Арістотеля, Демокріта, Епікура.

Всі ці ренесансні явища у культурі України кінця XV - почат­ку XVI ст. мали наднаціональний характер, адже носії духовної культури спирались перш за все на загальні ідеї, відроджували античну культуру, використовували латинську мову, орієнтува­лись на створення єдиної міжнародної «держави вчених».

Франциск Скорина був упевнений, що український народ зможе відновити славу Київської Русі через просвіт}', центром якої була Біблія. Переклад Святого писання, здійснений Скориною, був великим поштовхом до розвитку духовного життя на Україні. Характерною рисою цього видання є демократична інтерпретація Біблії. Святе письмо, на думку Скорини, виконує науково-освіт­ню функцію, містить у собі граматику, логіку, риторику, музику, геометрію, арифметику, астрономію. Скорина говорив не про уні­версальність Біблії взагалі, а тільки про наявність у ній «богоотк­ровению знань», чого немає у інших книгах. Звідси він виводить подвійну сутність Біблії - божу та людську.

Франциск Скорина переклав па зрозумілу для простих людей давньослов'янську мову «Псалтир», «Апостол» та інші

204

Модуль І. Покликання філософії та її культурно-історичні типи

богословські книги. У його філософських поглядах елементи нового раціонального мислення суміщались з релігійно-схола­стичним світоглядом, пафос дослідження природи - з пошаною Святого писання. Скорина стверджував, хоча і не завжди по­слідовно, принципи рівності людей перед законом, мріяв про загальну економічну рівність, не заперечуючи засад феодального устрою. Пропагуючи ученість та просвіту, він з гуманістичних позицій покладав великі надії на кінцеву перемогу любові до людини над злом.

Пізніше просвітницьку справу Скорини продовжив Іван Федоров, засновник книгодрукування у Росії та Україні, який видав першу повну українську Біблію («Острозька Біблія»).

У другій половині XVI ст. захоплення Річчю Посполитою українських земель призвело до посилення соціального, націо­нального і релігійного гноблення. В Україні і в Білорусії у XVI і XVII ст. виникають і набувають дедалі більшого суспільного, ідейного й культурного значення своєрідні організації право­славного населення міст - братства, які стали головними осе­редками опору іноземним поневолювачам, захищаючи еко­номічні, ідеологічні та юридичні інтереси православних, їхню віру, мову, культуру - всі традиції духовного життя.

За умов, коли державна влада належала королеві, магнатству і шляхті Речі Посполитої, а церковна - вищому католицькому духівництву та уніатським владикам, братства прагнули вивіль­нити свої громади від цих зверхників і набути відносної само­стійності в справах самоврядування та можливості контролю­вати й спрямовувати економічне, релігійне і культурне життя православного люду. Вони засновували й утримували школи, друкарні, шпиталі, обирали за власним розсудом учителів, про­повідників, священиків, піклувались про бідних і хворих. Всі питання життя братств розв'язувались на загальних зборах, а між зборами - виборними старшими братчиками. Отже, брат­ства прагнули стати органами самоврядування в умовах політич­ного й конфесійного іноземного гноблення.

Найстаршим і найвпливовішим було в Україні Львівське Успенське братство, при якому в 1585 р. було організовано

205

Є.Л. Подолъсъка «Кредитно-модульний курс з філософії...»

школу. Статут школи львівського братства («Порядок школь-ний») став зразком для всіх інших шкіл. Історичне значення мали і книжки, видані львівською братською друкарнею, зокре­ма панегірична декламація «Просоронима» (1591), збірник пе­дагогічних настанов «Іже ... Іоанна Златоустого ... бесіда избран­ная о воспитанії чад» (1609), у котрих прославлялося добре виховання.

Захищаючи культурно-віросповідні традиції східних слов'ян від зазіхань католицизму, братчики, насамперед, намагалися збе­регти притаманний східним слов'янам спосіб філософствування, що фунтувався на духовно-практичному освоєнні світу і вихо­див із розуміння філософії як мудрості і житія в істині.

Серед творів, які репрезентують зростання ідей гуманізму в братському русі, слід виділити анонімну «Пересторогу», «Зер­цало богослов'я» і «Учительне євангеліє» Пронквіліона-Ставро-вецького, «Тренос» Смотрицького, «Лабіринт» Євивича, «Арі-стотелівські проблеми, або Питання про природу людини» і «Трактат про душу» Саковича. Філософські ідеї в творах діячів братств були вплетені в широкий суспільно-політичний кон­текст, що відображав реальну народно-визвольну боротьбу ук­раїнців і білорусів. Критика уній, експансіоністських дій Вати­кану, польсько-шляхетських кіл щодо України й Білорусії в творах братчиків поєднувалася з ідеями загальнослов'янської і особливо східнослов'янської єдності.

У школах України XVI-XVII ст. розвивались і міцніли еле­менти гуманістичної педагогіки. Навчально-виховна практика українських братських шкіл багато в чому схожа на педагогічну систему видатного чеського гуманіста Я.А. Каменського, а в дея­ких положеннях справляла на неї вплив. Принаймні це про-сліджується при порівнянні змісту «Порядку шкільного», розроб­леного і прийнятого у Львові статуту братської школи в 1586 p., зі змістом «Законів добре організованої школи» Я. Каменського.

Українські вчені початку XVIII ст. намагалися зблизити філософію з природознавством і вивести її за межі теології. Натурфілософії XVI-XVIII ст. притаманні елементи діалекти­ки. На противагу схоластиці, котра уявляла природу у вигляді

206

Модуль І. Покликання філософії та ії культурно-історичні типи

мертвої ієрархії форм, створених Богом і незмінних, з'являють­ся вчення, що підкреслюють всезагальний зв'язок і рух речей та процесів природи.

Деякі мислителі не погоджувалися із твердженням Арісто-теля і прямо проголошували однорідність земної і небесної матерій (про це ще в середині XVII ст. говорив, наприклад, Гізель, а на початку XVIII ст. - Прокопович). Ідея однорідності матерії земних і небесних тіл суперечила не тільки тверджен­ню Арістотеля, але всьому середньовічному теологічному світог­лядові з його ідеалізацією божественного, небесного і прини­женням людського, земного. Саме тому ця ідея мала яскраву аптпсхоластичну спрямованість і була важливим надбанням української філософської думки.

«Химерним» ученням, що цікавилося природою і прагнуло до її пізнання, була також містика. Прихильникам цього вчен­ня в епоху Відродження природа уявлялась чимось таємничим, і вони намагалися підійти до неї через особливе «бачення». Та, незважаючи на химерність, містика відіграна прогресивну роль у зруйнуванні ортодоксально-схоластичної картини світу і ком­прометації схоластичних методів осмислення: вона підкреслю­вала безплідність схоластики.

Ученням, що певним чином поривало зі схоластикою і відкривало філософії шлях до вивчення природи, був деїзм, що визначав існування Бога як першопричини світу, але запере­чував Боже втручання до явищ природи і суспільного життя.

Подоланню середньовічних уявлень про рух, час і простір, а також зближенню філософії з природознавством сприяло пантеїстичне вчення (Бог і природа - єдине ціле), що зароди­лося ще за часів античності. В епоху Відродження натурфіло­софії був притаманний більш послідовний пантеїзм: Бог уяв­лявся тісніше пов'язаним з природою і людиною. Матерія, згідно з цим ученням, визнавалася споконвічною, як і сам Бог, активною і самостійною.

З часів Відродження почався перехід від умоглядного знан­ня до дослідної науки: замість некритичного сприймання всіля­ких тверджень і випадкового досвіду наука стала займатись

207

Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...

систематичними спостереженнями та провадити заздалегідь обмірковані досліди.

Поява в Україні значної кількості високоосвічених людей, формування книгодрукарської бази склали передумови до здійснення наступного завдання українського Ренесансу - зап­ровадження освіти, науки і культури у широкі прошарки про­стого людства. У другій половині XVI ст. було засновано бага­то нових народних шкіл у містах і селах. У 1576 році київським воєводою Костянтином Острозьким було засновано і перший вищий навчальний заклад в Україні - Острозьку колегію, де поряд з богословськими дисциплінами, математикою, іноземни­ми мовами, фізикою вивчалась і філософія.

Кінець XVI-XVII ст. вважають епохою утвердження цінності людини в духовній культурі України. Саме у цей час вперше в Україні з'являється таке суто ренесансне явище, як яскраво виражене авторське волевиявлення: майже всі перед­мови до українських друкувань підписані авторами. Розвиток індивідуальної самосвідомості відбувається через усвідомлення важливості й оригінальності власної діяльності, котре грунтуєть­ся, з одного боку, на об'єктивній оцінці власного творчого до­робку, а з іншого, - на визнанні цього доробку іншими.

У суспільно-політичній та філософській думці України чітко окреслилися два напрямки. Ідейна їх поляризація особливо вия­вилася у поглядах на людину та її призначення у земному бутті, способах вирішення проблеми співвідношення принципів дії та споглядання. Розвиваючи головним чином ідеї візантійського неоплатонізму, представники першого напрямку (Вишенський, Княгиницький, Почаївський) вважали людину духовно і фізич­но немічною, гріховною, тому вони абсолютизували духовний початок в людині, а її призначення в земному бутті вбачали в по-, стійному самовдосконаленні духу з метою посмертного злиття з Богом. Діячі та ідеологи «братського руху» - Рогатинець, Став-ровецький, Зизаній - виходили вже з нового, ренесансного ро­зуміння людини, її призначення в земному бутті. Людина .чис­лилася ними як фізично і духовно досконала істота, здатна насолоджуватися красою землі і всім сущім на ній, радощами

208

Модуль І. Покликання філософії та її культурно-історичні типи

тілесних почуттів, як така, що не потребує «спасіння» від Бога, а здатна на самоврятування. Людська особистість вдосконалюєть­ся не шляхом аскетичного самоочищення й відчуженості від світу, а лише через громадську діяльність. Кінцевою метою зем­ного буття людини, її вищим благом, на їхню думку, є «народна користь», спільне благо, котрого можна осяіти лише завдяки активній діяльності на користь суспільства.

Український релігійний полеміст, перший ректор Острозької школи Герасим Смотрицький у своїй праці «Відмичка царства небесного» дав характеристику кругообігу подій у світі: «...оск­ільки майже всі речі, що створені від початку світу за розпоряд­ком їх творця, повинні виникати один за одним і змінюватись і зникати... Але єство їх або натура не гине. Так і рід людський ... одні побували довго або коротко на світі, повертаються до своєї загальної матерії, а інші заміщують їх місця; так виконується у цілому воля Божа і виконуватись буде аж до кінця світу» [38].

Виходячи з онтологічного поділу буття на трансцендентне (божественне) і посейбічне (матеріальне), Іван Вишенський розглядав Бога як творця всього сущого, вищу волю, якій підпо­рядковане все у світі, як об'єктивний закон буття. Мислитель трактував Бога як вічний самочинний початок, невичерпний розум, абсолютну істину. На його думку, Бог - це найвища істи­на, тобто сама у собі розкривається, ні від кого і ні від чого не залежить, є вічною, об'єктивною, абсолютною. Вишенський ро­бив наголос на онтологічних проблемах, пов'язаних із сутністю Бога, котрій властива троїстість, а саме єдина божественна сутність у трьох «іпостасях» (особах) - отця (безпочаткового, вічного, першопочатку), сина - логоса (слова, абсолютного сен­су) і святого пуху (початку життєвої динаміки). Християнська трійця - це стосунки любові, що вимагає безумовної рівності осіб. В онтологічному плані кожна іпостась має відповідну ха­рактеристику: 1) «безпочаткова», вічна іпостась - отець - є, безумовно, праоснова буття; 2) «слово» як мовчання - логос, ,смислове оформлення буття; 3) «дух» - нежпттєтворна зустріч мовчання і слова, початок любові. Специфіка християнської трійці у тому, що іпостасі зберігають особистісну самостійність

14240 209

Є.Л. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»

і водночас «неподільні» у любові, яка їх єднає. Це особисте ставлення, «любов», котра і є внутрішньою сутністю христи­янського Бога.

Матерія, за Вишенським, оживає лише завдяки дії активно­го духовного початку; без Божої волі вона пасивна, інертна, мертва. Природа, життя, рух - творіння Бога як доприродної і надприродної сили.

Вишенський дав онтологічну характеристику матерії і духу як різних сфер буття: небесного (духовного) як вічного і бут­тя земного (матеріального) як тимчасового. Він розробив кон­цепцію людини як єдності духу і тіла, висунув основополож­ну ідею співвідношення духу і тіла у нерозривному зв'язку з питаннями добра і зла. У трактуванні Вишенського, суть бут­тя людини - в її щасті, що визначається духовними цінностя­ми, досягається шляхом пізнання божественних істин та ду­ховного подолання «мирського» зла. Наділена свободою волі, людина обирає свій життєвий шлях свідомо, надаючи перева­гу або духу, або тілу.

Дійти божих істин - значить пізнати «таїнство правди», котра, на думку Вишенського, у силу своєї надприродності не­досяжне для людського ока. Він відстоював надприродне спог­лядання, осяяння душі як шлях єднання з Богом.

У контексті розгляду Вишенським істини, знання боже­ственного і земного важливе місце посідає питання про мудрість і дурість. На його думку, справжня мудрість характе­ризується вічністю, тобто йдеться про божественну мудрість. Але є й інша мудрість - тимчасова. Вона походить від людей і є земною, людською. Божественна мудрість, як він вважав, -безмежна, невичерпна, вічна, абсолютна і досконала, а тому людська мудрість є мізерною.

Полеміст був переконаний, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності й братер­ства, свободи і справедливості, а несправедливість і насильство, деспотизм і тиранія походять від абсолютизації принад і спо­кус світського життя, від жадоби до багатства і розкоші, необме­женої влади і сваволі панування. Вишенський висунув концеп-

210

Модуль І. Покликання філософи та її культурио-історичні типи

цію соборності правління християнською церквою, що грунту­валася на ідеї рівності всіх.

Виходячи з демократичних засад соборності, Впшенський відкидав як безпідставну, нічим не обгрунтовану та не виправ­дану теорію абсолютного централізму духовної та світської вла­ди Папи Римського. У тих історичних умовах це були корінні питання, навколо яких розгорталася гостра ідеологічна боротьба між українськими полемістами та католицькими клерикалами, що зачіпала не тільки релігійно-церковні, а й суспільно-політичні відносини. До блискучої плеяди релігійних полемістів належить також Захары Копистенський та Стефан Зизаній полум'яні проповідники та захисники українського православ'я.

Кирило Ставровецький, перу котрого належать твори «Зер­цало богослов'я», «Учительне євангеліє», «Перло багатоцінне», протиставляє невидимий світ (Бога) та видимий. На ного дум­ку, видимий світ складається з чотирьох елементів, кожному з яких, як і у Арістотеля, відведене своє власне місце у світі: у центрі розташовується земля, навкруги неї повітря і вода, зов­нішню сферу займає вогонь. Тіло людське також складається з чотирьох елементів видимого світу, а невмируща і невидима душа живе у тілі, як Бог у світі. Як у небі живе Бог, так і у верхній частині людини живе розум. Подвійним є і психічне життя людини, бо людські душевні здібності (воля, радість, любов) підкорені розуму.

У цих поглядах Ставровецького є зародок ідей, що пізніше розвинули українські мислителі. Тут і уявлення про людину як мікрокосм, і думка про двоїстість психічної сфери людини, і уяв­лення про те, що знання породжуються душею з самої себе. Звісно, джерело цих думок - святе писання і антична філософія.

Таким чином, Просвітництво в Україні зародилося як син­тез двох суспільно-політичних рухів: гуманізму та Реформації; воно має такі специфічні риси: розмежування сфери духовного впливу філософії і релігії, посилений інтерес до природознав­ства, відхід від спекулятивного осмислення природи. Зарод­жується і міцніє одна з основних ідей Просвітництва - ідея залежності суспільного прогресу від розповсюдження освіти.

Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...*

4.3. Філософія українського Просвітництва

другої половини XVII-XVIII століття.

Григорій Сковорода

У розвитку духовного життя України другої половини XVII ст. - це період формування світогляду Просвітництва. Це час активного засвоєння і осмислення вікових досягнень захі­дноєвропейської культури, створення власних наукових тра­дицій для розвитку філософії і науки Нового часу.

15 жовтня 1615 р. було засновано Київську Братську шко­лу, звідки почалися витоки вищої освіти в нашій країні. Восе­ни 1631 р. у Києві з'явилась ще одна школа, Лаврська. Засну­вав її архімандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила. Братство і Лаврська школи об'єдналися і почали дія­ти з 1 вересня 1632 року на території і в приміщенні Братсь­кої школи під назвою колегії, а з 1701 року - академії. У другій половині XVII ст. Києво-Могилянська академія стає головним центром культури й освіти в Україні, центром основних нау­кових сил, що ідейно боролися проти католицизму, уніатсь­кої церкви. Увівши до своїх курсів філософії як ідеалістичні, так і матеріалістичні елементи вчення Арістотеля, київські вчені доповнювали, узгоджували, а іноді просто підмінювали його погляди християнською теологією. Певну матеріалістич­ну тенденцію, що пробивалася крізь ідеалізм київських курсів філософії, можна пояснити як відбиття боротьби між номіна­лізмом і реалізмом.

Найбільш визначними діячами колегії, які читали курс філо­софії у різні роки XVII ст., були Кононович-Горбацький, Гізель, Кроковський, Баранович та Яворський. Курс філософії в Киє-во-Могилянській колегії поділявся, як і в Арістотеля, на три частини: логіку, фізику й метафізику. Центральними проблема­ми логіки були «три дії розуму»: поняття, судження, висновок. Оскільки викладання філософії було більш-менш вільним, кож­ний професор мав право складати свій оригінальний курс, внаслідок чого в академічних філософських курсах почали з'яв-

212

Модуль І. Покликання філософії та її культурно-історичні типи

лятися прогресивні думки окремих київських професорів. Най-видатнішими викладачами філософії у цей період були Проко-пович, Поповський, Левицький, Дубневич, Миткевич, Куляб-ка, Козачинський, Кониський.

Першим філософським «ступенем» (категорією) Лазар Ба*-ранович вважає «субстанцію, сутність». Таких субстанцій, на його думку, дві: перша - духовна («еже йме первое у себе душу») і друга - тілесна. Метою людського пізнання є, за Ба-рановичем, пізнання Бога. Шлях пізнання Бога лежить через пізнання перш за все самого себе. Проте раціональне пізнання Бога не може бути повним і закінченим. Духа святого не може «розумом охопити людство»; Бог відкривається повністю лише через віру, бо на відміну від «природних» душевних та тілес­них сил віра є «надприродним даром», «з неба даною доброчес­ністю». Міркування Барановича про будову Всесвіту також пройняті теологізмом.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
В.І. Штанько, Н. В. Чорна, Т. Г. Авксентьєва, Л. А. Тіхонова. Політологія: кредитно-модульний курс. Навч посібник. –, 2010.– 368...
Л. В. Борисова «Управлінське документування: Кредитно модульний курс»
Білобровко Т.І. «Управлінське документування: Кредитно – модульний курс»: навч метод посібник / Т.І. Білобровко, Л. В. Борисова;...
Кредитно модульний курс з освітнього менеджменту Навчальний посібник Переяслав Хмельницький 2008
Білобровко Т. І. Кредитно – модульний курс з освітнього менеджменту: навч посібник / Тетяна Іванівна Білобровко. Переяслав – Хмельницький,...
Досвід НТУ „ХПІ” з втілення кредитно-модульної системи організації...
О — аудиторні заняття; М — модульний контроль; 3 — заліковий тиждень; С — екзаменаційна сесія
МОДУЛЬНИЙ КУРС предмета «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ» для студентів спеціальностей:...
Даною методичною розробкою передбачається розбивка курсу «Основи охорони праці» на 4 самостійних модулі
Становлення китайської філософії
Греції. То було п'яте сторіччя до н е., яке увійшло в історію китайської філософії як «золоте сторіччя китайської філософії». Як...
Закони діалектики
Світогляд як центральне поняття філософії. Його різновиди і типи. Предмет філософії
Д І ЛОВАУКРА Ї НСЬКАМОВ А КУРС ЛЕКЦІЙ Навчально-методичний посібник
Рекомендовано до друку кафедрою українознавства та філософії, методичною радою будівельно-гідромеліоративного факультету Херсонського...
1. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія. Предмет філософії
Наївний матеріалізм у філософії стародавньої Греції і Риму. Персоналізм М. О. Бердяєва
«ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ» ПОЛОЖЕННЯ про кредитно-модульну...
Положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу в ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (далі...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка