Є. А. Подольська Кредитно-модульний курс з філософії
|
|
Скачати 1.31 Mb.
|
    Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...Але підкреслюючи протистояння двох світів, мислителі все ж намагались максимально пом'якшити розірваність світу. Акцент переноситься на ідею причетності земного до божественного, як творіння - до творця. Світ земний тим самим зображається не як пристановище «зла», «гріха», що протистоїть ідеальному першоиочатку, а як співпричетний до добра, що з'єднує цей світ з його творцем. Про це йдеться в «Шестидневі» Іоана Болгарського, «Повчанні» Володимира Мономаха. В «Шестидневі» Іоана Болгарського міститься думка про роль ангельського чину. Увесь світ, кожна людина довірені управлінню і піклуванню певного ангела. З цим же пов'язаний і особливий культ Божої матері в духовному житті Київської Русі. «Володимирська Богоматір» вважається заступницею Землі Руської. «Шестиднев» Іоана Болгарського спирається на Арістотеля. Світ матеріальних речей вважається створеним із чотирьох першоелементів: води, повітря, землі, вогню. Сторони світу виявляються координатами, що визначають орієнтацію людини, яка усвідомлює себе нероздільною з довкіллям. Будинок «красним» боком завжди орієнтований на схід. Церква вівтарем теж звернена до сходу. Коли людина помирає, її кладуть ногами на захід, щоб обличчям своїм вона зустрічала початок дня - схід Сонця. Отже, простір є не щось абстрактне, а індивідуалізоване і якісно різноманітне. Це реальність, як і інші речі. Він є замкненою системою зі священним центром і мирською периферією. Космос - ієрархізований і організований. Простір вимірюється людиною. Вихідною одиницею виміру архітектурних споруд, наприклад, вважається сажень, що визначається розмахом рук людини, та «косий сажень», що є розміром людини від землі до кінцівок витягнутих пальців. З релігійно-морагіьними характеристиками пов'язані й уявлення про геоірафічнии простір. Граничними точками руху мисляться «пекло» і «царство небесне». Ці погляди близькі до натуралістичних. Пекло і рай часто уявляються цілком конкретним географічним пунктом, куди людина може звернутися ще за земного життя. У філософській думці східних слов'ян періоду Київської держави і після її розпаду наявні у зародковому стані дві тісно 200 Модуль І. Покликання філософії та її культурно-історичні типи переплетені між сооою тенденції - містична та раціоналістична. Так, містична тенденція простежується у «Посланні» Київського митрополита до великого князя Володимира Монома-ха. Цей твір спирався на філософію Платона, якій притаманне було дуалістичне трактування світу й людини. Митрополит Никифор також розглядав людину як істоту, що складається з двох частин: невидимої душі і видимого матеріального тіла. Тіло, за Никифором, є джерело пристрастей людини, які вона може подолати щоденним постом і обмежуванням природного потягу. Душу людини, на відміну від тіла, він трактував як безсмертну, створену Богом. Складається вона з трьох частин: розумної, чуттєвої, воліючої. Кінцевою метою розуму Никифор вважав пізнання Бога і йоге творінь. Раціоналістичну тенденцію давньоруської філософської думки знаходимо в «Молінні Даниїла Заточника». Джерелом добра і зла в цьому творі визначається життєвий досвід і розум людини. Автор розглядає добро і зло в їх діалектичному зв'язку з досвідом: «Зла не бачивши, добра не осягнеш, не бившись з псом об один моклок, добра не побачиш, лиха зимні не терпівши, тепла не відчуєш. Злато бо спокутується вогнем, а людина халепами». Помітне місце в системі філософсько-світоглядних уявлень Київської Русі посідає гносеологічна проблематика, де про-сліджується культ книжного знання. «Книжність» осмислюється як одна з найвищих чеснот людини, як запорука мудрості. Книга розглядається не тільки та й не стільки як джерело інформації, а їй надається певного магічного значення. Можна було вилікувати людину, поклавши книгу їй на голову, на книзі ворожили. Читання книги уподібнювалось священнодійству, воно нагадувало у певній мірі молитву. Сенс життя людини полягає у трьох основних аспектах: пізнанні, шануванні, служінні. Але які можливості має людина У пізнанні Бога? Якими засобами їй користуватись, щоб досягти мети в процесі пізнання? Відповідь на це питання не була однозначною. Існувала агностична позиція, що взагалі заперечувала можливість досягнення остаточної мети пізнання - осяг- 201      Є.А. Подолъська «Кредитно-модульний курс з філософії...нення Бога й божественного в світі. У межах цієї тенденції знання протиставляється вірі. Але цій, до речі, менш яскраво виявленій у давньоруській культурі тенденції протистоїть інша, що виходить із більш оптимістичного погляду на можливість людського пізнання. Сенс пізнавальної діяльності вбачається не в одержанні нових, незнаних істин. Істина є єдиною, всеохопною, вважається давно встановленою і викладеною в «богонатхненних» книгах. Проблема в тому, що текст, що містить істину, - таємничий і багатозначний. Адже одкровення, згідно з Біблією, є водночас і сокровенням. Тому пошук істини, до чого спрямовується пізнання, - у витлумаченні тексту з тим, щоб пробитися крізь товщу таємниць, загадок, символів. Істина не відбиває реального ходу земних справ, зміст її визначається божественним промислом. Прагнення осмислити роль суттєвого знаку в пізнанні трансцендентної істини відбивалося і в спробах осягнути явища матеріального світу як чудо чи знамення. Чудо, тобто щось надприродне, відбувається тут, на землі, хоча викликане потойбічними силами. Воно засвідчує волю трансцендентного Бога, завдяки знаменню людина може передбачити «волю Божу». У «Повісті временних літ» «знамення» бувають на зле і добре. Способом пізнання «божественного» через знамення виступає «притча». Визначається три джерела знань: досвід (чуттєве знання), розум (знання інтелектуальне), одкровення. Роль відчуттів, вірогідність їх свідчень, котрі здобуваються в досвіді, загалом ніким не заперечується, але неприпустимо їх абсолютизувати. У «Молінні Даниїла Заточника» йдеться: розум є цінність, що вища за багатство, воїнську доблесть і владу. До поняття мудрості залучається уявлення про єдине, узагальнене знання, що інтегрує всю інформацію про світ. Але мудрість - це не лише інтеграція знань, їй відводиться досить вагома роль у сфері, що опосередковує співвідношення трансцендентного «божественного» світу із світом «земним», забезпечуючи зв'язок між ними. Характерно, що образ Премудрості - Софії - зближується з образом Богоматері, котра мислиться не лише пасивним, сприй- 202 Модуль І. Покликання філософії та и культурно-історичні типи маючим лоном, «дзеркалом' слави Божої», але й як активний, творчий першопочаток. Богоматір відносно земного світу виступає будівницею дому, захисницею «граду земного» перед Богом. Дім, церква - це уособлення обжитого, що відгороджується від Хаосу. Мудрість - це розум, що впорядковує світ природи і світ людського життя. Знання людської природи не самоціль. Воно необхідне, як запорука, основа доброчинності, моральності людини. Отже, філософія у Київській Русі мислилася нерозривною із книжним знанням, а філософ у давньоруській культурі - це вчений, книжник. Філософія мислиться як знання і повчання на основі знання. Вона тлумачиться не просто як абстрактне теоретизування, але як практична мораль. Таким чином, для філософії Київської Русі були характерними, по-перше, плюралістичність, по-друге, етизація філософських проблем. Вона являє собою морально-філософсько-теологічний синкретизм. Філософія цього періоду була не тільки теологічною, а й спрямованою на захист князівської влади. Центральне місце в ній посідали проблеми філософії історії та проблеми людського існування, особливо сенсу людського життя. 4.2. Гуманістичні ідеї вітчизняної філософії другої половини XIII ст. - першої половини XVII ст. Український Ренесанс у цілому і пожвавлення філософсько-гуманістичної думки припадає на литовсько-польську добу в історії України. В Україні Відродження прийшло з півночі Європи, де проходило у формі Реформації, що розповсюдилось спочатку на Річ Посполиту, а звідти - на Україну. Протестантський рух вимагав обмеження привілеїв духівництва. Ідеї протестантизму охопили частину як шляхетства, так і духівництва. Розповсюдився кальвінізм, а саме заклики до простоти життя та економності, вимоги секуляризації церковних земель, встановлення контролю за його діяльністю. З XV ст. шляхетська та міщанська молодь дедалі більше навчається у німецьких та італійських університетах, засвоюючи 203        Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»у них елементи гуманізму та Ренесансу. Українці одержували освіту у Празі, Кракові, Лейпцигу, Парижі, Римі та інших наукових та культурних центрах Західної Європи, привозили із собою в Україну західно-європейські ідеї, бібліотеки, конспекти лекцій західних філософських шкіл. Вихідці з України викладали в університетах за кордоном: Юрій Котермак - у Болонському та Краківському університетах, а Мартин Шмиглецький - у Відні. У цей історичний період зростає інтерес до соціально-політичної та гуманістичної тематики, що викликаний встановленням у 30-ті роки XVI ст. Київського удільного князівства. Це привело до відродження міст цього князівства, що стали центрами культури України. Книжники повертаються у цю пору до ранньохристиянської богословської літератури, активно перекладають деякі світські твори, що проводять ідеї сили людського розуму, пристосування світу до потреб людини. Разом з тим не згасає інтерес до античної філософії, з'являються переклади Платона, Арістотеля, Демокріта, Епікура. Всі ці ренесансні явища у культурі України кінця XV - початку XVI ст. мали наднаціональний характер, адже носії духовної культури спирались перш за все на загальні ідеї, відроджували античну культуру, використовували латинську мову, орієнтувались на створення єдиної міжнародної «держави вчених». Франциск Скорина був упевнений, що український народ зможе відновити славу Київської Русі через просвіт}', центром якої була Біблія. Переклад Святого писання, здійснений Скориною, був великим поштовхом до розвитку духовного життя на Україні. Характерною рисою цього видання є демократична інтерпретація Біблії. Святе письмо, на думку Скорини, виконує науково-освітню функцію, містить у собі граматику, логіку, риторику, музику, геометрію, арифметику, астрономію. Скорина говорив не про універсальність Біблії взагалі, а тільки про наявність у ній «богооткровению знань», чого немає у інших книгах. Звідси він виводить подвійну сутність Біблії - божу та людську. Франциск Скорина переклав па зрозумілу для простих людей давньослов'янську мову «Псалтир», «Апостол» та інші 204 Модуль І. Покликання філософії та її культурно-історичні типи богословські книги. У його філософських поглядах елементи нового раціонального мислення суміщались з релігійно-схоластичним світоглядом, пафос дослідження природи - з пошаною Святого писання. Скорина стверджував, хоча і не завжди послідовно, принципи рівності людей перед законом, мріяв про загальну економічну рівність, не заперечуючи засад феодального устрою. Пропагуючи ученість та просвіту, він з гуманістичних позицій покладав великі надії на кінцеву перемогу любові до людини над злом. Пізніше просвітницьку справу Скорини продовжив Іван Федоров, засновник книгодрукування у Росії та Україні, який видав першу повну українську Біблію («Острозька Біблія»). У другій половині XVI ст. захоплення Річчю Посполитою українських земель призвело до посилення соціального, національного і релігійного гноблення. В Україні і в Білорусії у XVI і XVII ст. виникають і набувають дедалі більшого суспільного, ідейного й культурного значення своєрідні організації православного населення міст - братства, які стали головними осередками опору іноземним поневолювачам, захищаючи економічні, ідеологічні та юридичні інтереси православних, їхню віру, мову, культуру - всі традиції духовного життя. За умов, коли державна влада належала королеві, магнатству і шляхті Речі Посполитої, а церковна - вищому католицькому духівництву та уніатським владикам, братства прагнули вивільнити свої громади від цих зверхників і набути відносної самостійності в справах самоврядування та можливості контролювати й спрямовувати економічне, релігійне і культурне життя православного люду. Вони засновували й утримували школи, друкарні, шпиталі, обирали за власним розсудом учителів, проповідників, священиків, піклувались про бідних і хворих. Всі питання життя братств розв'язувались на загальних зборах, а між зборами - виборними старшими братчиками. Отже, братства прагнули стати органами самоврядування в умовах політичного й конфесійного іноземного гноблення. Найстаршим і найвпливовішим було в Україні Львівське Успенське братство, при якому в 1585 р. було організовано 205   Є.Л. Подолъсъка «Кредитно-модульний курс з філософії...»школу. Статут школи львівського братства («Порядок школь-ний») став зразком для всіх інших шкіл. Історичне значення мали і книжки, видані львівською братською друкарнею, зокрема панегірична декламація «Просоронима» (1591), збірник педагогічних настанов «Іже ... Іоанна Златоустого ... бесіда избранная о воспитанії чад» (1609), у котрих прославлялося добре виховання. Захищаючи культурно-віросповідні традиції східних слов'ян від зазіхань католицизму, братчики, насамперед, намагалися зберегти притаманний східним слов'янам спосіб філософствування, що фунтувався на духовно-практичному освоєнні світу і виходив із розуміння філософії як мудрості і житія в істині. Серед творів, які репрезентують зростання ідей гуманізму в братському русі, слід виділити анонімну «Пересторогу», «Зерцало богослов'я» і «Учительне євангеліє» Пронквіліона-Ставро-вецького, «Тренос» Смотрицького, «Лабіринт» Євивича, «Арі-стотелівські проблеми, або Питання про природу людини» і «Трактат про душу» Саковича. Філософські ідеї в творах діячів братств були вплетені в широкий суспільно-політичний контекст, що відображав реальну народно-визвольну боротьбу українців і білорусів. Критика уній, експансіоністських дій Ватикану, польсько-шляхетських кіл щодо України й Білорусії в творах братчиків поєднувалася з ідеями загальнослов'янської і особливо східнослов'янської єдності. У школах України XVI-XVII ст. розвивались і міцніли елементи гуманістичної педагогіки. Навчально-виховна практика українських братських шкіл багато в чому схожа на педагогічну систему видатного чеського гуманіста Я.А. Каменського, а в деяких положеннях справляла на неї вплив. Принаймні це про-сліджується при порівнянні змісту «Порядку шкільного», розробленого і прийнятого у Львові статуту братської школи в 1586 p., зі змістом «Законів добре організованої школи» Я. Каменського. Українські вчені початку XVIII ст. намагалися зблизити філософію з природознавством і вивести її за межі теології. Натурфілософії XVI-XVIII ст. притаманні елементи діалектики. На противагу схоластиці, котра уявляла природу у вигляді 206 Модуль І. Покликання філософії та ії культурно-історичні типи мертвої ієрархії форм, створених Богом і незмінних, з'являються вчення, що підкреслюють всезагальний зв'язок і рух речей та процесів природи. Деякі мислителі не погоджувалися із твердженням Арісто-теля і прямо проголошували однорідність земної і небесної матерій (про це ще в середині XVII ст. говорив, наприклад, Гізель, а на початку XVIII ст. - Прокопович). Ідея однорідності матерії земних і небесних тіл суперечила не тільки твердженню Арістотеля, але всьому середньовічному теологічному світоглядові з його ідеалізацією божественного, небесного і приниженням людського, земного. Саме тому ця ідея мала яскраву аптпсхоластичну спрямованість і була важливим надбанням української філософської думки. «Химерним» ученням, що цікавилося природою і прагнуло до її пізнання, була також містика. Прихильникам цього вчення в епоху Відродження природа уявлялась чимось таємничим, і вони намагалися підійти до неї через особливе «бачення». Та, незважаючи на химерність, містика відіграна прогресивну роль у зруйнуванні ортодоксально-схоластичної картини світу і компрометації схоластичних методів осмислення: вона підкреслювала безплідність схоластики. Ученням, що певним чином поривало зі схоластикою і відкривало філософії шлях до вивчення природи, був деїзм, що визначав існування Бога як першопричини світу, але заперечував Боже втручання до явищ природи і суспільного життя. Подоланню середньовічних уявлень про рух, час і простір, а також зближенню філософії з природознавством сприяло пантеїстичне вчення (Бог і природа - єдине ціле), що зародилося ще за часів античності. В епоху Відродження натурфілософії був притаманний більш послідовний пантеїзм: Бог уявлявся тісніше пов'язаним з природою і людиною. Матерія, згідно з цим ученням, визнавалася споконвічною, як і сам Бог, активною і самостійною. З часів Відродження почався перехід від умоглядного знання до дослідної науки: замість некритичного сприймання всіляких тверджень і випадкового досвіду наука стала займатись 207    Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...систематичними спостереженнями та провадити заздалегідь обмірковані досліди. Поява в Україні значної кількості високоосвічених людей, формування книгодрукарської бази склали передумови до здійснення наступного завдання українського Ренесансу - запровадження освіти, науки і культури у широкі прошарки простого людства. У другій половині XVI ст. було засновано багато нових народних шкіл у містах і селах. У 1576 році київським воєводою Костянтином Острозьким було засновано і перший вищий навчальний заклад в Україні - Острозьку колегію, де поряд з богословськими дисциплінами, математикою, іноземними мовами, фізикою вивчалась і філософія. Кінець XVI-XVII ст. вважають епохою утвердження цінності людини в духовній культурі України. Саме у цей час вперше в Україні з'являється таке суто ренесансне явище, як яскраво виражене авторське волевиявлення: майже всі передмови до українських друкувань підписані авторами. Розвиток індивідуальної самосвідомості відбувається через усвідомлення важливості й оригінальності власної діяльності, котре грунтується, з одного боку, на об'єктивній оцінці власного творчого доробку, а з іншого, - на визнанні цього доробку іншими. У суспільно-політичній та філософській думці України чітко окреслилися два напрямки. Ідейна їх поляризація особливо виявилася у поглядах на людину та її призначення у земному бутті, способах вирішення проблеми співвідношення принципів дії та споглядання. Розвиваючи головним чином ідеї візантійського неоплатонізму, представники першого напрямку (Вишенський, Княгиницький, Почаївський) вважали людину духовно і фізично немічною, гріховною, тому вони абсолютизували духовний початок в людині, а її призначення в земному бутті вбачали в по-, стійному самовдосконаленні духу з метою посмертного злиття з Богом. Діячі та ідеологи «братського руху» - Рогатинець, Став-ровецький, Зизаній - виходили вже з нового, ренесансного розуміння людини, її призначення в земному бутті. Людина .числилася ними як фізично і духовно досконала істота, здатна насолоджуватися красою землі і всім сущім на ній, радощами 208 Модуль І. Покликання філософії та її культурно-історичні типи тілесних почуттів, як така, що не потребує «спасіння» від Бога, а здатна на самоврятування. Людська особистість вдосконалюється не шляхом аскетичного самоочищення й відчуженості від світу, а лише через громадську діяльність. Кінцевою метою земного буття людини, її вищим благом, на їхню думку, є «народна користь», спільне благо, котрого можна осяіти лише завдяки активній діяльності на користь суспільства. Український релігійний полеміст, перший ректор Острозької школи Герасим Смотрицький у своїй праці «Відмичка царства небесного» дав характеристику кругообігу подій у світі: «...оскільки майже всі речі, що створені від початку світу за розпорядком їх творця, повинні виникати один за одним і змінюватись і зникати... Але єство їх або натура не гине. Так і рід людський ... одні побували довго або коротко на світі, повертаються до своєї загальної матерії, а інші заміщують їх місця; так виконується у цілому воля Божа і виконуватись буде аж до кінця світу» [38]. Виходячи з онтологічного поділу буття на трансцендентне (божественне) і посейбічне (матеріальне), Іван Вишенський розглядав Бога як творця всього сущого, вищу волю, якій підпорядковане все у світі, як об'єктивний закон буття. Мислитель трактував Бога як вічний самочинний початок, невичерпний розум, абсолютну істину. На його думку, Бог - це найвища істина, тобто сама у собі розкривається, ні від кого і ні від чого не залежить, є вічною, об'єктивною, абсолютною. Вишенський робив наголос на онтологічних проблемах, пов'язаних із сутністю Бога, котрій властива троїстість, а саме єдина божественна сутність у трьох «іпостасях» (особах) - отця (безпочаткового, вічного, першопочатку), сина - логоса (слова, абсолютного сенсу) і святого пуху (початку життєвої динаміки). Християнська трійця - це стосунки любові, що вимагає безумовної рівності осіб. В онтологічному плані кожна іпостась має відповідну характеристику: 1) «безпочаткова», вічна іпостась - отець - є, безумовно, праоснова буття; 2) «слово» як мовчання - логос, ,смислове оформлення буття; 3) «дух» - нежпттєтворна зустріч мовчання і слова, початок любові. Специфіка християнської трійці у тому, що іпостасі зберігають особистісну самостійність 14240 209      Є.Л. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»і водночас «неподільні» у любові, яка їх єднає. Це особисте ставлення, «любов», котра і є внутрішньою сутністю християнського Бога. Матерія, за Вишенським, оживає лише завдяки дії активного духовного початку; без Божої волі вона пасивна, інертна, мертва. Природа, життя, рух - творіння Бога як доприродної і надприродної сили. Вишенський дав онтологічну характеристику матерії і духу як різних сфер буття: небесного (духовного) як вічного і буття земного (матеріального) як тимчасового. Він розробив концепцію людини як єдності духу і тіла, висунув основоположну ідею співвідношення духу і тіла у нерозривному зв'язку з питаннями добра і зла. У трактуванні Вишенського, суть буття людини - в її щасті, що визначається духовними цінностями, досягається шляхом пізнання божественних істин та духовного подолання «мирського» зла. Наділена свободою волі, людина обирає свій життєвий шлях свідомо, надаючи перевагу або духу, або тілу. Дійти божих істин - значить пізнати «таїнство правди», котра, на думку Вишенського, у силу своєї надприродності недосяжне для людського ока. Він відстоював надприродне споглядання, осяяння душі як шлях єднання з Богом. У контексті розгляду Вишенським істини, знання божественного і земного важливе місце посідає питання про мудрість і дурість. На його думку, справжня мудрість характеризується вічністю, тобто йдеться про божественну мудрість. Але є й інша мудрість - тимчасова. Вона походить від людей і є земною, людською. Божественна мудрість, як він вважав, -безмежна, невичерпна, вічна, абсолютна і досконала, а тому людська мудрість є мізерною. Полеміст був переконаний, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності й братерства, свободи і справедливості, а несправедливість і насильство, деспотизм і тиранія походять від абсолютизації принад і спокус світського життя, від жадоби до багатства і розкоші, необмеженої влади і сваволі панування. Вишенський висунув концеп- 210 Модуль І. Покликання філософи та її культурио-історичні типи цію соборності правління християнською церквою, що грунтувалася на ідеї рівності всіх. Виходячи з демократичних засад соборності, Впшенський відкидав як безпідставну, нічим не обгрунтовану та не виправдану теорію абсолютного централізму духовної та світської влади Папи Римського. У тих історичних умовах це були корінні питання, навколо яких розгорталася гостра ідеологічна боротьба між українськими полемістами та католицькими клерикалами, що зачіпала не тільки релігійно-церковні, а й суспільно-політичні відносини. До блискучої плеяди релігійних полемістів належить також Захары Копистенський та Стефан Зизаній полум'яні проповідники та захисники українського православ'я. Кирило Ставровецький, перу котрого належать твори «Зерцало богослов'я», «Учительне євангеліє», «Перло багатоцінне», протиставляє невидимий світ (Бога) та видимий. На ного думку, видимий світ складається з чотирьох елементів, кожному з яких, як і у Арістотеля, відведене своє власне місце у світі: у центрі розташовується земля, навкруги неї повітря і вода, зовнішню сферу займає вогонь. Тіло людське також складається з чотирьох елементів видимого світу, а невмируща і невидима душа живе у тілі, як Бог у світі. Як у небі живе Бог, так і у верхній частині людини живе розум. Подвійним є і психічне життя людини, бо людські душевні здібності (воля, радість, любов) підкорені розуму. У цих поглядах Ставровецького є зародок ідей, що пізніше розвинули українські мислителі. Тут і уявлення про людину як мікрокосм, і думка про двоїстість психічної сфери людини, і уявлення про те, що знання породжуються душею з самої себе. Звісно, джерело цих думок - святе писання і антична філософія. Таким чином, Просвітництво в Україні зародилося як синтез двох суспільно-політичних рухів: гуманізму та Реформації; воно має такі специфічні риси: розмежування сфери духовного впливу філософії і релігії, посилений інтерес до природознавства, відхід від спекулятивного осмислення природи. Зароджується і міцніє одна з основних ідей Просвітництва - ідея залежності суспільного прогресу від розповсюдження освіти.    Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...*4.3. Філософія українського Просвітництва другої половини XVII-XVIII століття. Григорій Сковорода У розвитку духовного життя України другої половини XVII ст. - це період формування світогляду Просвітництва. Це час активного засвоєння і осмислення вікових досягнень західноєвропейської культури, створення власних наукових традицій для розвитку філософії і науки Нового часу. 15 жовтня 1615 р. було засновано Київську Братську школу, звідки почалися витоки вищої освіти в нашій країні. Восени 1631 р. у Києві з'явилась ще одна школа, Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила. Братство і Лаврська школи об'єдналися і почали діяти з 1 вересня 1632 року на території і в приміщенні Братської школи під назвою колегії, а з 1701 року - академії. У другій половині XVII ст. Києво-Могилянська академія стає головним центром культури й освіти в Україні, центром основних наукових сил, що ідейно боролися проти католицизму, уніатської церкви. Увівши до своїх курсів філософії як ідеалістичні, так і матеріалістичні елементи вчення Арістотеля, київські вчені доповнювали, узгоджували, а іноді просто підмінювали його погляди християнською теологією. Певну матеріалістичну тенденцію, що пробивалася крізь ідеалізм київських курсів філософії, можна пояснити як відбиття боротьби між номіналізмом і реалізмом. Найбільш визначними діячами колегії, які читали курс філософії у різні роки XVII ст., були Кононович-Горбацький, Гізель, Кроковський, Баранович та Яворський. Курс філософії в Киє-во-Могилянській колегії поділявся, як і в Арістотеля, на три частини: логіку, фізику й метафізику. Центральними проблемами логіки були «три дії розуму»: поняття, судження, висновок. Оскільки викладання філософії було більш-менш вільним, кожний професор мав право складати свій оригінальний курс, внаслідок чого в академічних філософських курсах почали з'яв- 212 Модуль І. Покликання філософії та її культурно-історичні типи лятися прогресивні думки окремих київських професорів. Най-видатнішими викладачами філософії у цей період були Проко-пович, Поповський, Левицький, Дубневич, Миткевич, Куляб-ка, Козачинський, Кониський. Першим філософським «ступенем» (категорією) Лазар Ба*-ранович вважає «субстанцію, сутність». Таких субстанцій, на його думку, дві: перша - духовна («еже йме первое у себе душу») і друга - тілесна. Метою людського пізнання є, за Ба-рановичем, пізнання Бога. Шлях пізнання Бога лежить через пізнання перш за все самого себе. Проте раціональне пізнання Бога не може бути повним і закінченим. Духа святого не може «розумом охопити людство»; Бог відкривається повністю лише через віру, бо на відміну від «природних» душевних та тілесних сил віра є «надприродним даром», «з неба даною доброчесністю». Міркування Барановича про будову Всесвіту також пройняті теологізмом. |
Схожі:
|
КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС В.І. Штанько, Н. В. Чорна, Т. Г. Авксентьєва, Л. А. Тіхонова. Політологія: кредитно-модульний курс. Навч посібник. –, 2010.– 368... |
Л. В. Борисова «Управлінське документування: Кредитно модульний курс» Білобровко Т.І. «Управлінське документування: Кредитно – модульний курс»: навч метод посібник / Т.І. Білобровко, Л. В. Борисова;... |
|
Кредитно модульний курс з освітнього менеджменту Навчальний посібник Переяслав Хмельницький 2008 Білобровко Т. І. Кредитно – модульний курс з освітнього менеджменту: навч посібник / Тетяна Іванівна Білобровко. Переяслав – Хмельницький,... |
Досвід НТУ „ХПІ” з втілення кредитно-модульної системи організації... О — аудиторні заняття; М — модульний контроль; 3 — заліковий тиждень; С — екзаменаційна сесія |
|
МОДУЛЬНИЙ КУРС предмета «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ» для студентів спеціальностей:... Даною методичною розробкою передбачається розбивка курсу «Основи охорони праці» на 4 самостійних модулі |
Становлення китайської філософії Греції. То було п'яте сторіччя до н е., яке увійшло в історію китайської філософії як «золоте сторіччя китайської філософії». Як... |
|
Закони діалектики Світогляд як центральне поняття філософії. Його різновиди і типи. Предмет філософії |
Д І ЛОВАУКРА Ї НСЬКАМОВ А КУРС ЛЕКЦІЙ Навчально-методичний посібник Рекомендовано до друку кафедрою українознавства та філософії, методичною радою будівельно-гідромеліоративного факультету Херсонського... |
|
1. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія. Предмет філософії Наївний матеріалізм у філософії стародавньої Греції і Риму. Персоналізм М. О. Бердяєва |
«ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ» ПОЛОЖЕННЯ про кредитно-модульну... Положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу в ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (далі... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua