Становлення китайської філософії


Скачати 107.15 Kb.
НазваСтановлення китайської філософії
Дата07.04.2013
Розмір107.15 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
Становлення китайської філософії

Китайська якість філософствування, яка стає провідною силою активізації народної волі до свободи, мала зародитися і зростати на грунті різноманітних філософських вчень, що виникли та існували в Китаї приблизно в той самий час, як це було і в Індії, і в стародавній Греції. То було п'яте сторіччя до н.е., яке увійшло в історію китайської філософії як «золоте сторіччя китайської філософії». Як написано в книзі «Ши цзи», або «Історичних записках» Сима Цяня, що датується II–І ст. до н.е., в цей час у Китаї існувало, принаймні, шість філософських шкіл:

  • «прибічники вчення про інь та ян» (натурфілософи),

  • «школа службових людей» – жуцзя (так зване конфуціанство),

  • «школа моїстів» – моцзя (вчитель Мо ді),

  • «школа номіналістів» – мінцзя (яку часто називали школою софістів),

  • «школа законників» (легістів) – фацзя

  • «школа прибічників вчення про дао та де» – даосів.

Так сталося в історії філософської думки Китаю, що найбільшим впливом серед народу користувалося дві школи: школа даосів та школа Конфуція, котрі з часом перетворилися на релігії. Особлива взаємодія між даосами та конфуціанцями, пов'язана з протилежністю філософських поглядів, їх суперечкою і разом з тим співіснуванням на протязі тривалого часу, стала своєрідною філософською долею китайського народу, предтечею його філософського вибору.

До цього треба додати, що необхідність у філософії китайці розуміли по-своєму. Для них майже не існувало зовнішнього ворога, як це було в Індії, від котрого треба було звільнитися. Стародавній Китай не знав нападів з боку іноземних держав, війни велися лише в межах самої держави.

Найбільша політична напруга як раз і виникла в Китаї у V столітті до н.е., в період Чжоу – Східне Чжоу, або Чжаньго (період «держав, що борються»). Спроби соціальних реформ не могли послабити напруження. Імператор вимушений був звертатися за допомогою, яку на той час можна було шукати в двох джерелах. Перше джерело – безпосереднє спілкування з «Небом» і з духами померлих предків за допомогою ворожби. У стародавньому Китаї був дуже сильним антропоморфізм і «Небу» надавалися властивості не просто живої істоти. Воля «Неба» – воля Шан–ді (Верховного імператору), найвищої живої сили, котра визначає долю кожної живої істоти на землі. В образі Шан–ді була персоніфікована божественна сила неба. Стародавні китайці вважали, що все у світі залежить від «волі Неба» і що отримати її можна за допомогою ворожби і символічного знамення.

Разом з тим, був поширений і культ предків – манізм. За думкою стародавніх китайців на долю людини впливало не лише «Небо», але й духи померлих предків. Усе своє життя кожен китаєць повинен був звітувати предкам і першопредкам про свої вчинки, заради чого він систематично приносив жертви, іноді, навіть, людські. У спілкуванні живих людей з душами дуже велике значення в Китаї надавалося ритуалу («великій китайській церемонії»).

Світоглядне значення ритуалу можна зрозуміти як сенс ладу того місця у просторі, що знаходиться між небом і землею – Піднебесся (держави), – котрий відтворюється завдяки ритму. Крім того, уява людини акцентувалася на виконанні обов'язку. «Обов'язок є частина душевного вдосконалення», а «ритуал –це велике правило імператора», «Він дає життя народу». Тільки імператор вважався посередником у справі взаємодії та спілкування людей та духів. Стародавня китайська держава – типова «східна деспотія» з крайньою соціальною нерівністю, застиглою соціальною ієрархією та абсолютною владою імператора.

Іншим джерелом, на котре мала спиратися влада імператора, був розвиток наукового знання. Китай – одна з найдавніших цивілізацій світу, а цивілізація, як відомо, не може не базуватися на наукових досягненнях. Систематичне спостереження за небом у зв'язку не тільки з його культом, але й також з землеробством, призвели до виникнення астрономії (передбачення затемнень) і до створення хронології та календаря. Такий календар існував вже у II тисячолітті до н.е. Його головною ознакою є розгляд генетичних циклів, і тому тут немає чіткого відокремлення від його світоглядного призначення. Можна сказати, що спостереження за природою дуже рано привело китайців до перших паростків математичного знання, котре спочатку зображувалось графічно.

Таким чином, на видимій сцені китайської стародавньої історії перед нами завжди присутні такі діючи особи: народ (Стихія), імператор (Небо) та їх взаємодія – Піднебесся. Невидимий бік подій розгортається завдяки невидимій силі мудрості, на котру спираються як імператор, так і народ. Образ мудреця, неначе тінь китайського імператора, ніколи не покидає його.
Образ мудреця і китайський міф

Китайський мудрець і не був чистим філософом. У своєму образі він обіймає і найдавнішу форму шамана чи знахаря, і мудреця–науковця, і, в решті решт, філософа Тому китайський мудрець є більшим за філософа, а китайський філософ є завжди мудрецем. Його свідомість конкретніша за усі інші форми свідомості, і завдяки цьому тільки він може бути радником імператора. У процесі становлення філософської мудрості він не може не спиратися на шаманство і на ворожбу, однак робить він це по філософські, тобто керуючись певним знанням про Всезагальне (Єдність). У його нелегкій справі необхідно бути людиною освіченою, і тому він повинен бути в курсі всіх сучасних йому досягнень емпіричних наук, намагаючись їх зрозуміти в цілісності.

Образ не можна розглядати тут лише як дофілософське сприйняття світу, що базується лише на уяві. Навпаки, йдеться про конкретність філософського знання, котре здатне повертатися до відчуття світу.

мудрець–філософ посідав місце між імператором і народом («Небом та землею»). Він був некоронованим володарем Піднебесся. Його головна місія – знайти найдієвіші форми керування народом (стихією, природою). Для досконалого здійснення цієї місії він повинен був знати народ, а не тільки «Небо», він сам мав бути вихідцем з народу, але разом з тим його ставлення до народу мало бути спокійним, врівноваженим, без зайвої експресії та екзальтації. Відомий дослідник китайської стародавньої філософії А. Є. Лук'янов пише: «Мудреці–філософи не призначалися офіційною владою на посаду філософа, бо такої посади й не було. Мудрець–філософ стихійно виштовхувався з народного натовпу об'єктивною суспільною потребою у посередництві між верхами та низами. Без сумніву, мудрець–філософ був здібною і талановитою особистістю свого часу. Він свідомо ставив себе в центр усіх протилежностей.

Своє призначення вони сприймали як Вселенський обов'язок, подарований їм зверху природою та першопредками. Потребуючи спілкування, мудреці–філософи почали об'єднуватися і створювати школи, виховувати учнів»
Ставлення до міфу серед китайських філософів було своєрідне. Багато дослідників вважають, що міф у Китаї не був розвиненим, що китайці для цього були дуже практичним народом.

Одним з найпоширеніших міфів був міф про Нюй–ву – своєрідного деміурга, твореця світу жіночої статі, котра виліпила людей з глини та річного льосу і мала вигляд напівлюдини–напівгадюки; багато розповідали про інший міфічний персонаж – Фу–сі (східний Китай), який вмів готувати їжу на вогнищі, створив рибальські сіті та вперше побачив на спині коня–дракона, що вийшов з ріки Хуанхе, триграми (ба гуа), які з того часу використовують для ворожби.

З часом Фу–сі та Нюйва стали зображуватися в парі. Хвости їх були переплетені. Це символізувало їх близькість як чоловіка та жінки. Іноді їх розглядали як брата та сестру, котрі, врятувавшись від потопу, вступили до шлюбу і спробували відродити людство. Існували й інші міфи.

Оскільки стародавні китайці розглядали створення світу як поступове відокремлення неба від землі, то в міфах згадують про небесні сходинки, про гору Куньлунь (китайський варіант світової гори), що з'єднувала небо та землю, а на неї знаходилася столиця верховного небесного правителя Шан–ді. Існував також міф про космічну вертикаль – втілення образу сонячного дерева– фусан (своєрідна ідея світового древа).
Дослідження китайського міфу вказує ще на такі його особливості: історизацію (евгемеризація) міфічних персонажів, коли міфічні герої розглядалися як реальні особистості; антропоморфізацію; ознаки нерозчленованості частин тіла. Всі ці ознаки характерні для уяви людини, котра ще не виділяє себе з природи. Так у міфі вимальовується образ першого до–філософського мудреця: він має ім'я і водночас не має його, має статеву приналежність і водночас не має її (тобто двостатевий, або зовсім не належить жодній статі); він тварина і водночас людина (напівтварина і напівлюдина); тіло і водночас дух'.

Зрозуміло, що тільки відокремивши себе від природи можна було зробити узагальнення у формі символу (виразної форми) і у формі таблиць, що вказують на циклічність розвитку.
Перехід до філософського знання. Конфуцій і Лао–цзи

Перехід від міфу до філософського знання в Китаї відбувається в загадковому творі «І цзин», де перед нами постає графічне зображення дійсності у формі гексаграм, і разом з ним дано їх філософське тлумачення. Книга «І цзин» («Книга перемін») демонструє розвиток уявлень про світле («ян») та темне («інь») начало, що виникли ще в міфічній свідомості. Характерно, що в цій книзі і діалектичні матеріалісти, і діалектичні ідеалісти знаходять свої витоки.

Але для виникнення філософії недостатньо було існування одного лише архетипу в свідомості. Потрібен був ще сумнів або відчай, неспроможність задовольнитися містикою в реальному житті. І такий сумнів у Китаї в V сторіччі до н.е. був. Він стосувався більше не природничого знання, а соціального незнання. Найбільший вплив на долю китайського народу, як вже говорилося, мали дві особистості: Лао–цзи (засновник даосизму) та Конфуцій.

Достовірних свідоцтв про життя Лао–цзи історія не зберегла. Ми можемо створити собі лише певну уяву про його образ на підставі короткого біографічного нарису, котрий пропонує нам Сима Цянь у своїх «Історичних записках». Він називає мудреця уродженцем царства Чу і сповіщає про нього, що звали його Лі Ер (Лао–цзи – це прізвисько, яке означає,«Старе немовля»), що був він службовцем–охоронцем державних архівів у царстві Чжоу і саме там зустрівся з видатним філософом Конфуцієм.

Однак життя при чжоуському дворі було для Лао–цзи тягарем, тому він вирішив піти у відставку і помандрувати. На чорному буйволі він вирушив на захід крізь гірський прохід Ханьгу. Спостерігач однієї з прикордонних застав зупинив філософа і сказав, що він не може покинути царство, не залишивши свого вчення. Лао–цзи виконав його прохання, створивши філософський трактат у п'ять тисяч ієрогліфів, який був відповіддю Конфуцію. Куди далі пішов мудрець–філософ і як скінчилося його життя – ніхто не знає.

Конфуцій справедливо вважається першим філософом Китаю. Відомо, що він жив у 551–479 pp. до н.е., але достовірних свідоцтв про його життя майже не існує. Існують лише перекази, які залишилися в пам'яті народу і перетворилися на легенду про незвичайну за своєю мудрістю людину. Його справжнім ім'ям було Кун Цю, яке потім змінилося на Кун Фу–цзи, що означало «Вельмишановний Вчитель Кун». Лише у XVII сторіччі європейські місіонери, латинізувавши його ім'я, стали спрощено називати мудреця Конфуцієм.

Конфуцій посіяв у Китаї зерна того вчення, котре згодом отримало назву конфуціанство, перетворилося на релігію і формувало свідомість китайського народу на протязі двох тисячоліть. Славу першого філософа принесло Конфуцію те, що він мав дуже багато учнів. За свідоцтвами, ще за його життя у нього було близько 3000 учнів. Викладав свою філософію Конфуцій в усній формі. Найбільш близькі до вчителя учні зберегли свідоцтва про образ його життя і склали збірник афоризмів, який увійшов в історію філософії під назвою «Лунь юй» («Бесіди та вимови»).
Дуже показовим фактом, який підтверджує значущість філософа для китайського народу, є те, що у 555 році був виданий наказ імператора про побудову у кожному китайському місті храму на честь Конфуція і про необхідність проведення регулярних жертвопринесень у тих храмах. Працю «Лунь Юй» китайці вивчали напам'ять з дитинства. Взагалі її не можна віднести до філософської праці. Це лише книга спогадів. Проте ті афоризми, котрі викладаються в ній, викликають певне враження, і на їх підставі можна зробити деякі висновки про його філософське вчення.

Головна думка, яка турбує філософа – знайти засіб приборкати стихійний норов народу і примирити його з імператором, у решті–решт –сформувати шляхетну людину Шен–жень. Жень звичайно перекладають як «любов до людини», «людяність», «гуманність». І треба сказати, що Конфуцій знайшов власний засіб.

Його філософське вчення можна образно назвати «атакою на серце». Він вважав, що керувати народом за допомогою законів та насилля не результативно. «Якщо керувати народом засобом законів і наведення порядку за допомогою покарання, народ буде прагнути ухилятися від (покарання) і не буде відчувати сорому»1. Для того, щоб сформувати в серці людини сором, необхідно заповнити це серце знанням про абсолютне знання «Дао». «Дао» Конфуцій визначає, як знання про норми поведінки, головною з яких є доброчинність. Людина, котра знає доброчинність може бути названа шляхетним мужем.

Якщо розуміти під «доброчинністю» Конфуція обов'язок, це не буде помилкою. Це знаходить своє підтвердження в афоризмі: «Шляхетний муж знає тільки обов'язок, низька людина знає лише вигоду». Зміст «Дао», знання про обов'язок, або знання про совість, складається за Конфуцієм з таких основних положень: взаємність, міра та людяність (любов до людей). Взаємність означає умову жити в злагоді з самим собою : «Те, що я не хочу, щоб робили мені, я не хочу робити іншим»2. Міра – це знання про «золоту середину» як найвищий принцип. Золота середина – це в цілому правильний шлях, дао, мудрість, вміння бути обережним, адже «обережна людина рідко помиляється». Любов до людей та її значення Конфуцій описує так: «Там, де царствує любов до людини, благо. Тому коли хтось поселяється там, де не має любові до людини, хіба він мудрий?.. Людина, що не володіє любов'ю до людини, не може довго жити в умовах бідності, не може вона жити і в умовах радості. Любов до людини людині приносить заспокоєність. Мудрій людині любов до людини на користь. Той, хто відверто прагне до того, щоб любити людину, ніколи не скоїть зла... Доброчинна людина ніколи не залишається самотньою, у неї обов'язково з'явиться людина близька за духом»

Першим етапом у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім’ї та управління державою. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» — гуманність.

«Жень» визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція «сяо» — синівської поваги до батьків. З точки зору Конфуція, життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від неба. «Небо» — це прабатько світу і найвища духовна сила, що визначає суть природи та людини.

Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Засновником даосизму вважається Яао-цзи (VI—V ст. до н. є.). Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, воно – основа всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане всезагальному закону „дао”. Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність. Даоси вчили беззастережної підпорядкованості всієї життєдіяльності людини закону „дао”, неможливості діяти всупереч „дао”. Виходячи з космоцентричної концепції взаємозв’язку людини з природою, китайська філософія сповідувала захист природи, висувала принцип невтручання у її розвиток, наслідування її законів.

якщо Конфуцій, визначаючи Дао як першопринцип класичної китайської філософії, ототожнює його з совістю, то Лао–цзи, навпаки, ні з чим його не ототожнює, а намагається довести його самови–черпаність і саморозвиток. Не треба забувати, що Конфуцій радиться з першопредками, а Лао–цзи – з тією таємницею, котру взагалі на його думку визначити не можна.

«Золотий вік філософствування» тривав у Китаї з V по II сторіччя до н.е., і за цей час перед нами з'являється ціла галерея образів філософуючих мудреців з властивими кожному особливими філософськими рисами. Серед них Мо–цзи, Ян Чжу, Цзоу Янь, Чжуан–цзи та інші. Але жоден з них не зміг затьмарити славу та заступити вплив Конфуція та Лоа–цзи.

Схожі:

Україні Л. В. Губерського
Криза класичної філософії в середині ХІХ ст. і становлення нових філософських напрямків
ПРИНЦИПИ ЕТИМОЛОГІЧНОГО ДЕКОДУВАННЯ ІЄРОГЛІФІВ У ПРОЦЕСІ ДОСЛІДЖЕННЯ...
Виявити місце і роль етимологічного аналізу китайських ідеограм  в досліджені социо-політичної картини світу китайців  В статті також...
Закони діалектики
Світогляд як центральне поняття філософії. Його різновиди і типи. Предмет філософії
1. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія. Предмет філософії
Наївний матеріалізм у філософії стародавньої Греції і Риму. Персоналізм М. О. Бердяєва
Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона навіть не являє собою певної філософської цілісності. Переважно це зумовлено «дитячим»...
Програма факультативного курсу «Вступ до філософії» авт. Степанова Н. М. 9
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів "Історія філософії" авт. Огневюк В. О. та ін
Ессе з філософії і методології сучасного природокористування на теми:...
Карпенків С. X., Підручник для вузів: Концепції сучасного природознавства. // М.: ЮНИТИ, 1997. 320 с.  
Новомиргородський район
Новомиргородській райдержадміністрації відбувся прийом делегації в складі представників міжнародної інженерної компанії ССТЕG Китайської...
ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ
Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для...
Уроку світової літератури та інформатики. Тема: Життя і творчість Лі Бо. Китайська лірика
Тема: «Із китайської лірики. Лі Бо «Входжу в річку», «Печаль на яшмовому ґанку», «Тихий дощ закінчився»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка