Що таке соціялізм?
Усе це правильно, погодиться анархіст або «постмодерністський лівий». Стосовно критики капіталізму з доводами марксистів можна погодитися. Але який вихід вони пропонують? Адже ми це все вже проходили. Соціялізм вже був. Невже ви хочете повернутися до Радянського Союзу або відтворити порядки, пануючі у Північній Кореї? Чи ви за «новий соціялізм» в стилі анґлійських лейбористів і німецьких соціял-демократів — насправді пом’якшений, «гуманізований» капіталізм?
І справді, слово «соціялізм» у ХХ столітті вживалося настільки часто і такими ріжними людьми, його настільки часто промовляли вуста наймізерніших демаґоґів, політиканів та політолоґів, що зміст його знівелювався. В СРСР, наприклад, на найвищому рівні — ґенеральні секретарі Комуністичної партії Йосиф Сталін (1879-1953) і Лєонід Брєжнєв (1906-1982) — стверджували, ніби соціялізм в країні в цілому збудований. Подібним же чином капіталістичну Китайську Народну Республіку та сталіністську Корейську Народно-Демократичну Республіку сьогодні також називають «соціялістичними». З иншого боку, Адольф Гітлер (1889-1945) теж начебто будував «соціялізм», щоправда, національний, себто тільки для німецької нації. Часто можна почути, як соціялістичними називають ті країни, де тривалий час при владі перебувають або перебували соціял-демократичні уряди, які підвищили податок на прибуток, ввели великий проґресивний податок з доходів фізичних осіб і спрямовували значну частку бюджету на соціяльні потреби. В такому розумінні соціялістичною стає, наприклад, Швеція. У 1960-70-х роках у соціялістичних ходили також Індія та Єґипет — країни з потужним державним сектором в економіці. «Соціялістами» називають президента США Барака Обаму та колишнього прем’єр-міністера України Юлію Тимошенко…
Усе це, звісно, просто гра слів. Марксисти розуміють під соціялізмом суспільство без приватної власности, без кляс і без держави. Соціялізм — це соціяльна система, свідомо збудована і свідомо керована робітничою клясою, в основі якої лежать суспільна власність на засоби виробництва і демократичне плянування економіки. Суспільна власність означає не одержавлення (чи націоналізацію), але те, що економіка більше не представлятиме собою аґломерат воюючих між собою автономних приватних господарств. Усі члени суспільства є як виробниками матеріяльних благ, так і їх споживачами, і через демократичні орґанізації беруть участь у плянуванні виробництва на кожному рівні. Рух суспільства до соціялізму передбачає відмирання кляс, а значить — і поступову заміну держави (адже держава — це всього-на-всього інструмент управління правлячої кляси — кляси власників засобів виробництва) неієрархічною системою суспільного самоврядування.
Сенс соціялістичної революції, тобто радикальної, якісної зміни соціяльної системи, полягає в тому, щоб підпорядкувати економічну стихію безпосередньо потребам людини. Не люди для економіки, але економіка для людей — в цьому сенс і мета соціялістичного проєкту.
До найважливіших передумов і базових елєментів соціялістичного ладу ми відносимо:
1. Рівень розвитку продуктивних сил і світових зв’язків — чим він вищий, тим легшим має бути перехід до нового устрою в економіці;
2. Пролєтарська демократія, тобто форма орґанізації суспільства, за якої політична та економічна влада належить трудящим, які беруть участь в управлінні через систему демократичних орґанів (робітничі ради, робітничі партії, професійні спілки);
3. Економіка, що базується на суспільній власности та спрямована на вдоволення суспільних потреб. Виробництво реґулюється за посередництва демократичного плянування, яке здійснюється не бюрократією, але самими трудящими через систему відкритих та підконтрольних ним координаційних структур.
Скептики заперечать нам, що такий маштабний переворот неможливий, оскільки це буцімто насильство над усіма «економічними законами» чи навіть над самою «природою людини». Але не варто забувати, що закони економіки, на відміну від, скажімо, законів фізики, породжені наявними відносинами між людьми, а значить, немає нічого надзвичайного в тому, щоб змінити або скасувати їх через зміну відносин між людьми. Суспільні відносини взагалі мають історичний характер. Вони змінюються під впливом багатьох факторів, вирішальним з яких є зростання світових продуктивних сил, а головною продуктивною силою є сама людина. На сьогоднішній день рівень розвитку цих сил настільки високий, що нерівність, бідність, культурна відсталість більшої частини населення Землі не мають більше жодних об’єктивних підстав. Вони істнують тільки тому, що істнує капіталізм.
|