|
|
Скачати 0.58 Mb.
|
Національно визвольна війна українського народу років і після воєнний період (1648 рік – кінець ХVІІ століття) Напередоні війни 1648-1657 років у Корці нараховувалось 1124 дими і мешкало більше 7 тис.осіб. Відгомін повстання, яке розпочалося взимку 1648 року на Запоріжжі, швидко докотився до міста. Вже в травні 1648 року після перемог повстанців над польським шляхетським військом гетьманів Потоцького та Калиновського під Жовтими Водами та Корсунем шляхта почала залишати Корець, хоча основні сили козаків були ще досить далеко від кордонів Волині, а в самому місті стояла сильна військова залога князя Самійла-Карла Корецького. Сам князь з власною хоругвою перебував у складі польського війська і брав участь в обох згаданих битвах. Правда, єзуїт Несецький стверджував, що під Корцем козаки повністю знищили надвірну хоругву князя (хоча документальних підтверджень цьому немає), а тому цілком імовірно, що в середині 1648 року місто було зовсім беззахисним перед наступаючими козацькими частинами. На початку липня 1648 року на Південно-Західній Волині з”являються загони Максима Кривоноса, який зі своїми головними силами розташувався під Старокостянтиновим, де розгромив об”єднані сили польської шляхти під командуванням князя Єремії Вишневецького, після чого сам рушив на Волинь. Наближення війська Хмельницького спричинило до селянських антифеодальних виступів у деяких населених пунктах краю. Так, у селі Крилів селяни напали на володіння орендатора В.Гощицького, де вбили урядника і розгромили два фільварки. Наприкінці липня загони Кривоноса здобули Корець. З цією подією пов”язана романтична легенда, яка знайшла своє художнє втілення в трилогії Михайла Старицького “Богдан Хмельницький”. На час відсутності князя Самійла -Карла господинею міста залишилася його молода дружина Вікторія. Окрім неї, в князівському замку знайшли притулок дружини найбільших магнатів Волині ( тому числі й дружина Є.Вишневецького – гризельда). Корець обложили козацькі війська, якими командував давній коханець княгині Вікторії – полковник Чарнота. Він поставив вимогу видати йому княгиню Корецьку як заложницю, обіцяючи навзамін зняти облогу з міста та замку. вікторія погодилася на таку пропозицію, і козаки відступили, обійшовши Корець стороною. Та історія ця мала трагічний кінець: під час облоги Збаража військом Б.Хмельницького княгиня Корецька, яка вже рік їздила всюди з козацьким обозом, почала слати на кінчиках стріл в обложене місто відомості і про плани та заходи козаків. Дізнавшись про це, Чарнота власноруч, перед всім козацьким військом, стяв коханці голову. Після того, як Корець увійшов до складу козацької держави, він був у другій половині 1648 року включений до складу новоутвореного Звягільського полку, який був за своїм складом міщансько-селянським. Це підтверджує і той факт, що звягельський полковник Іван Донець і полковий сотник Михайло Тиша до набуття своїх посад були заможними міщанами. У вересні 1648 року відбулася битва під пилявцями, в якій на боці поляків брав участь князь Корецький, котрий командував полком. Результатом Пилявецької битви став повний розгром польської шляхетської арміїі. Хмельницькому відкрився шлях на Варшаву, і козацькі полки вирушили на захід. Наприкінці 1648 року польський уряд відрядив до Києва на переговори з гетьманом Хмельницьким своїх комісарів на чолі з Адамом Кисилем. По дорозі до Києва комісари зробили 20 січня 1649 року короткочасну зупинку “w Korce u j/ m/ Koreckiego”. У лютому комісари провели переговори з гетьманом, на яких була визначена лінія розмежування між польськими та козацькими військами. Вона на Волині повинна була пройти по межиріччю Горині та Случа, а отже, Корець опинявся у прикордонній смузі. Кордон, який було встановлено на переговорах між польськими комісарами та Хмельницьким, не був постійним. Фактично територія між Горинню та Случем була нейтральною, а основна лінія розмежування проходила по річках Случ і Мурфа. Для її зміцнення гетьман вислав два козацьких полки (10 тис.чоловік). У Звяглі стояли сотні Чернігівського та Лубенського полків. Під час розвідувальних вилазок окремі козацькі загони доходли до Корця. Хмельницький не був зацікавлений у передчасному загостренні відносин з Польщею, а дана місцевість була найбільш вибухонебезпечною зоною, оскільки тут, у межиріччі Горині та Случі, почалася концентрація селянських загонів, в які вливалися незадоволені політикою Хмельницького, що призвело до повернення шляхти в маєтки. Члени цих загонів планували самостійні локальні бойові дії. Щоб запобігти небажаним ексцесам, гетьман послав до Гощі наказного переяславського полковника андрія Романенка “для береганья собранья свовольного, чтоб на поргаичье на Горинью на которого меж нами и ляхами поставленого договору в покое держать”. Проте цей захід не мав дієвих наслідків. На нетральній території розпочалися заворушення. У квітні 1649 року загони повстанців обложили в Корці корогви С.-К. Корецького. 5 травня шляхта Волинського воєводства прийняла на своєму сеймику рішення для захисту своїх маєтків створити полк чисельністю 1,5 тис.осіб. Тим часом на лівому березі горині концентрувалися регулярні польські війська під командуванням Адама Фірлея, чекаючи слушної нагоди для того щоб перейти річку і розпочати бойові дії. Скориставшись селянськими заворушеннями на правому березі як приводом для порушення перемир”я, вони форсували Горинь і почали громити селянські загони. Фірлей виручив князя Корецького з обложеного міста і за його допомогою захопив Звягель, попередньо розбивши козаків під командуванням полковника Донця. У відповідь на польський терор у Корці влітку 1649 року спалахнуло повстання жителів під проводом Федька Возниці, Яська Форитара, Васька Качановського, Тимка Рудковського та Яська Яницького. Та князь Корецький вже не виявляв такої активності, як раніше у боротьбі з козаками. 12 червня 1649 року Адам Кисіль невдоволено писав канцлеру Єжи Осолінському, що “князь…Корецький сидить в Корці, нічого йому досі не чинили і ні про що, що з ним далі (після Пилявців) діялося не знати”. Та в середині літа, ніби засоромившись свої бездіяльності, Корецький зі своїм загоном кіноти кількістю 600-800 воїнів вирушив на допомогу обложеному в Збаражі шляхетському війську, але особиста ворожнеча з брацлавським воєводою Лянцкоронським, у якого на той час було найбільше особистого війська – 3 тисячі – змушувала князя триматися окремо. Для шляхетського війська це було характерно, адже воно часто керувалося лише гонором та антипатіями. Лише особисте втручання короля змусило Корецького до спільних дій з Лянцкоронським. Корецькому було наказано об”єднатися з брацлавською воєводою. На початку липня загін один із семи королівських полків. На переправі під Зборовом полк Корецького зазнав кількох атак татарської кінноти, а в самій Зборівській битві 15 серпня витримав перший удар татар. Під Корецьким було вбито коня, що відзначив згодом король. Але полк князя не зміг витримати жодної з подальших атак ординців, а тим більше – завдати зустрічного удару. Корогви с.-К. Корецького було зім”ято. Однак незважаючи на успіхи у боротьбі з польським військом, згідно умовами Зборівського договору (підписаний 8 серпня 1649 року), Хмельницький змушений був відмовитись від території Звягельського полку, на землях якого, як і на землях інших полків, окрім Київського, брацлавського та Чернівського, зберігалося шляхетське землеволодіння. Договір ще не був затверджений польським сеймом і не набрав юридичної сили, а князь С.-К. Корецький вже виявив невдоволення ним, скаржачись в одному з листів, що невдячна Вітчизна не хоче знати про те, що він може повернутися у володіння в Україні 20 містами і 200селами, які згідно з умовами договору залишилися на контрольованій козаками території. Після затвердження Зборівського договору сеймом Речі посполитої в січні 1650 року магнат повернувся до Корця і, незважаючи на амністію, оголошену польським королем для учасників повстання, почав їх переслідувати, карати на смерть і саджати на палю. Окрім того він направив військовий загін до своїх маєтків, які знаходилися на території Кальницького полку, для того, щоб примусити селян і міщан виконувати колишні повинності. Це викликало спротив місцевого населення. Коли звістка про свавілля Корецького дійшла до Варшави, король дуже занепокоївся і звернувся з вимогою до князя не порушувати мир, надіславши водночас листа до Хмельницького з проханням не втручатися в ці події, а краще запобігти “новим бунтам”. Мир, укладений у Зборові, був нетривким, Хмельницький саме через своїх послів ставив вимоги про перегляд умов договору, наполягаючи на розпуску польського війська, виведенні його за межі України, ліквідації церковної унії. Польський сейм, який тривав 25 листопада до 14 грудня 1650 року, не задовольнив ці вимоги і ухвалив готуватися до війни. Зі свого боку український гетьман теж розпочав групування сил і активізував зовнішні відносини з метою пошуку союзників. Бойові дії розпочали в січні 1651 року загони Івана Богуна, які цього ж місяця зайняли Корець. Та цього разу козаки володіли містом недовго – внаслідок поразки козацько-селянських військ під Берестечком воно знову опинилося під польською владою. Правда, після Берестецької битви Корець, як і інші міста Волині, був геть спустошений і безлюдний. Роз”їзди польського війська, яке йшло за козацькими частинами, не могли знайти в околицях Корця нічого їстивного. Враховуючи, що відбувалося все це в середині літа, то руїна на Кореччині досягла дійсно величезних масштабів. 18 вересня 1651 року під Білою Церквою було підписано мирний договір між військом Запорізьким і Річчю Посполитою. Він передбачав створення козацького реєстру в 20 тис.осіб і залишав під контролем гетьманського уряду лише Київщину. Поділля, Волинь і Чернігівщина відходили до Польщі, й на їхні землі знову поверталася польська шляхта. Сейм не підтвердив умов Білоцерківського договору, що дало змогу козацькій старшині, яка зібралася в Чигирині в травні 1652 року, звільнити Запорізьке військо від присяги, складеної за пунктами договору, та розірвати мирні відносини з Польською короною. Вже 21 травня козаки отримали першу значну перемогу з часу Берестецької катастрофи – під селом Батогом було розгромлено війська коронного гетьмана Калиновського. Ця перемога дала змогу українським військам зайняти території по річку Случ. Близькість козацького війська дала поштовх до відновлення визвольної боротьби на Волині. В її населених пунктах почали спалахувати повстання. Повстали серед інших і жителі Корця. Внаслідок цих повстань було звільнено територію Волині аж до міста Дубно, але згодом до корця знову вступили польські війська. Протягом 1652-1653 років місто перебувало в районі частих дрібних сутичок між козаками і татарами з одного боку та поляками - з іншого. Так, 12-13 жовтня 1653 року татарська чата (загін) у 600 коней на короткий час захопила Корець. Після Переяславської угоди 1654 року між урядом Б.Хмельницького та Московським царством Корець залишився під владою Речі Посполитої, ставши знову прикордонним містом. Хоча міста в прямому розумінні вже не було. За даними подимного реєстру 1654 року 19 поселень Корецької волості, у тому числі Корець і три містечка (Ярун, Киликиїв, Межиріч), внесли п”ятикратний подимний податок від 231 диму, тоді як у 1629 році - від 2901 диму. Таким чином, у Корці залишилося близько 20-30 димів, тобто 2-3% передвоєнної кількості (1124 дими). Деякі села взагалі перестали існувати. Наприклад, за даними свідчень про кількість димів у містах і селах, які підлягали обкладенню подимним податком у 1648-1654 роках, у селі топча Межиріцької волості нараховувалося 22 дими, а з 1655 по 1658 рік - 0. Таке становище залишалося незмінним до 70-х років ХVІІ століття, оскільки Південно-Східна Волинь залишалася спірною землею, що негативно впливало на відновлення соціально-економічного та культурного життя краю. Королівський уряд Польщі, не бажаючи миритися із тратою значної кількості українських земель, не визнав рішень Переяславської ради. У березні 1654 року польське військо відновило бойові дії, але в результаті наступальних операцій українського війська 1654-1655 роках частину Волині, по Горинь, було звільнено, і Корець знову увійшов до складу Української держави. Але в 1657 році у відносинах з Річчю Посполитою Богдан Хмельницький досягнув згоди, за якою для україни кордон мав проходити по річці Случ, для польщі – по Горині, а територія між ними (на якій знаходився Корець) вважалася нейтральною, і за дотриманням на ній порядку спільно стежили польські та козацькі залоги. У 1657 році через місто проїжджало австрійське посольство до гетьмана Хмельницького на чолі з архієпископом павлом Парчевичем. У вересні 1658 року гетьман Іван Виговський підписав з Річчю Посполитою Гадяцьку угоду, яка фактично означала входження українських земель до складу Польщі на правах автономного державного утворення – Великого князівства Руського. Найпершою вимогою, яку поставили польські емісари перед Виговським наступного після укладення угоди, було виведення козацьких загонів з межиріччя Горині та Случі, оскільки територія ця мала увійти до складу Власне Польщі. Та після позбавлення Виговського гетьманської булави у 1659 році Гадяцький договір було розірвано, і польсько-українська війна, до якої приєдналась і Московська держава, розгорілася з новою силою. У червні 1660 року до Межиріч підійшло двотисячне військо коронного гетьмана Потоцького. Жителі містечка вперто захищались, укріпившись за валами фортеці. не здолавши їх, Потоцький змушений був відступити. За Андрусівським перемир”ям 1667 року між росією і Польщею Корець увійшов до складу польських земель. У цей же час на історичній карті україни з”являється Корецький козацький полк, який брав участь у боротьбі гетьмана Петра Дорошенка з Петром Суховієм, підтримуючи останнього. невідомо, правда, чи це був правонаступник Звягельського полку, чи самостійна, заново створена військова одиниця, яка проіснувала недовго. під Корцем також групував свої сили інший противник Дорошенка - Михайло Ханенко. У 1669 році група козацької старшини на чолі з Петром Дорошенком визнала протекторат туреччини над Правобережною україною. Дорошенко привів із собою 6000 кримських татар, послав їх на Волинь і розмістив в околицях Корця та Звягеля. Саме в цих містах татарська орда чинила найбільші звірства. Внаслідок Бучацького мирного договору 1672 року між Польщею та Туреччиною, остання захоплювала Поділля, а Брацлавщина та Південна Київщина відходили під булаву Дорошенка. Після підписання договору турецьке військо (більше 300000 вояків) перейшло Дунай і вторглося на Поділля. Звідси турки і татари здійснювали набіги на Волинь, проникаючи до самого Корця. Після припинення активних бойових дій місто почало відроджуватися. На це, насамперед, вказує збільшення чисельності міського населення, яке на кінець 70-х років ХVІІ століття становило 4706 осіб. У 80-х роках Корець залишався значним населенним пунктом Волині. Його згадував гетьман Іван Самойлович у своєму зверненні до російського уряду з проханням висунути претензії на правобережну україну і не укладати мирну угоду з Польщею. “Бо вся тогобічна сторона Дніпра, - писав самойлович у 1686 році, - Поділля, Волинь, Підляшшя, Підгір”я і вся Червона Русь, де стоять славні міста Галич, Львів, перемишль, Ярослав, Люблін, Луцьк, Воллодимир, Острог, Заслав, Корець та інші, від початку існування тутешніх народів належали до руських монархів “. Та незважаючи на це звернення, договір між росією і Польщею, який дістав назву Вічного миру, в 1686 році було підписано. правобережна Україна, а отже, і Корець, відходила під протекторат Польщі без претензій з боку Росії. Корець більш ніж на 100 років виявився відірваним від активного суспільно-політичного та соціально-економічного життя і поступово починає занепадати. ХVІІІ століття - 1861 рік До Корця ХVІІІ століття характеризувалося поступовим занепадом – його мешканці вели непримітивне провіційне життя. У 1775 році в місті нараховувалося всього 272 будинки, а в 90-х роках ХVІІІ століття в ньому мешкало 4706 осіб і була відсутня будь-яка промисловість. У Межирічах, які в 1776 році втратили Магдебурзьке право, у 1798 році був 121 двір і 1069 жителів. У 1651 році перервалася лінія князів Корецьких. Останній їх представник, Самійло-Карл, помер бездітним, а тому Корець перейшов до родичів Корецьких – Лєщинських, а на початку ХVІІІ століття - до однієї з гілок магнатської родини Чарторийських, які почали зватися Чарторийськими-на –Корці. Відродження населеного пункту розпочалося при останньому представникові цього роду, стольнику Великого князівства Литовського Юзефі Чарторийьскому. Насамперед, на початку свого володіння містом,у 1780 році, він здійснив велику перебудову замку, внаслідок чого повнстю змінився зовнішній вигляд споруди, яка була пристосована під князівський палац і резиденцію. У 1788 році поблизу замку було збудовано малий князівський палац. Наприкінці 80-х років ХVІІІ століття на березі Корчика було відкрито поклади високоякісної каолінової глини. На їх основі в 1790 році було засновано порцеляново-фаянсовий завод, який того ж року випустив першу продукцію: чашки, чайники, столові сервізи, свічники – всього понад 20 тис.штук посуду. Це були перші порцелянові (фарфорові) вироби саме українського виробництва. На них ставилась власна заводська марка – напис “Korec”, виконаний від руки золотом, що, до речі, теж було першою торговою маркою, яку почали застосовувати в Україні. Окрім дорогих речей, на підприємстві виробляли також посуд для простолюду: поштучні тарілки, чашки з блюдцями, чайники. кавники, цукерниці, ажурні чашки, вази для квітів та інше; виготовляли спеціальні баночки та вазочки для аптек. Для Катерини ІІ тут було виготовлено сервіз на 12 персон. За це імператриця нагородила директора фабрики Мезера. Вже в 1793 році на фабриці працювали на 86 верстатах понад 1000 майстрових, художників та інших робітників. За головними майстрами фабрики, братами Францом та Михайлом Мезерами, постійно шпигували: їм заборонялося виїжджати з містечка, заводити знайомства з місцевими мешканцями; але плата у майстрів була досить досить високою. Оздоблення готових виробів на підприємстві займалися 73 місцевих художники. Найвідомішими серед них були: антон Гаєвський, Григорій Хомицький, Блюман. також найкращими були: точильник Григорій Повицький, формувальник Петро Турчинський, модельник Ілля Самборський. особливою витонченістю вирізнялися малюнки Ф.Компаничної, кріпачки Юзефа Чарторийського. В оздоблені виробів широко застосовували прийоми класицизму кінця ХVІІІ століття, який у цей час набував розквіту в українському мистецтві. У перший період виробничої діяльності на підприємстві найчастіше всього застосовували розпис золотом на білому фоні черенка. Останні 15 років роботи фабрики характеризувались оздобленням із застосуванням поліхрому, квіткового розпису. Матеріал для фабрики, глазур завозили з-за кордону, а глину і різні супутні компоненти добували на місці. Ввесь посуд продавався у Корці, у спеціальній крамниці, а також в інших губерніях і країнах. Польський король Станіслав Понятовський 19 травня 1790 року надіслав Францові Мезеру лист з подякою за створення підприємства. Корецький фарфор, за свідченнями сучасників, не поступався саксонському і був кращим, ніж віденський. Нині окремі зразки продукції заводу представлені в експозиціях музеїв Парижа, Варшави, Лейпцига, Львова, Москви, Санкт-Петербурга, Полтави; столовий сервіз корецького фарфору, який знаходиться в санкт-петербурзькому Ермітажі, належав російській імператриці Катерині ІІ. У 1797 році пожежа знищила завод з усім майном. У 1804 році Ю.Чарторийський, мріючи відродити славу корецької порцеляни, запросив на посаду директора фабрики севського майстра Меро. На короткий період виробництво високоякісної продукції було відновлено, але після смерті князя в 1810 році підприємство почало занепадати, виробничі потужності залишилися незмінними, без тенденцій до зростання. У 1823 році тут працюало 77 кріпаків і 7 вільнонайманих робітників. Та невдовзі місцеві запаси сировини було вичерпано, і каолінову глину довелося возити аж з Дубровиці, за 150 кілометрів. Це створювало багато труднощів, і в 1831 році підприємство припинило існування. Окрім порцеліново-фаянсового заводу, наприкінці ХVІІІ століття в Корці існувала також полотняна мануфактура, на якій у 1787 році працювало 6 майстрів-ткачів, 2 учні-ткачі, 1 майстер-серветник, 4 учні -серветники і 80 прядильниць. Давали продукцію і три шкіряні мануфактури, які належали: міщанці Вікторії малевській, іноземцю Даніелю Ситресу і купцеві Шмулю Дисюку. У 1793 році відбувся другий поділ Польщі, за яким Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії. Корець було включено до складу Волинського (до 1795 року - Ізяславське) намісництва, а з 1797 року він став містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Входження Корця до складу Росії активізувало економічний розвиток міста і сприяло створенню нових підприємств. На поатку 90 років ХVІІІ століття у місті відкрилася нова суконна мануфактура, на якій у 1797 році було виготовлено 9900 аршинів сукна та інших вовняних тканин. Продукцію цю виготовляли на 9 верстатах 39 постійних і 100 сезонних робітників. Ця мануфактура була вотчинною і належала Ю.Чарторийському. У подальші роки обсяг випуску продукції на ній зростав. 1823 рік став піком продуктивності підприємства, яке за кількістю виготовленої продукції поступалося на Волині лише Рівненській мануфактурі (66 тис.аршинів). Цього результату було досягнуто мінімальною кількістю робітників. Так, якщо в 1809 році на Корецькій суконній мануфактурі працювало 326 робітників, у 1815 році - 315, то у 1823 році - 183 (182 кріпаки і 1 вільнонайманий). Це дає підстави вважати, що власники мануфактури – наступники Ю.Чарторийського – провели певну механізацію виробництва, що дало змогу зменшити більш ніж у 1,5 раза кількість робітників. Суконні мануфактури, окрім Корця, існували також і в деяких селах, які зараз входять до складу Корецького району. Окрім згаданих, у середині ХІХ століття на території Кореччини діяли ще такі підприємства: у Корці - 4 шкіряні (виробляли продукції на 1250 крб. На рік) і свічковий (продукції на 680 крб. На рік) заводи; в Жадківці – невелике цегельне підприємство; в Дермані – поташне 9виручка від продажу продукції цих закладів становила відповідно 240 та 970 крб. на рік). У 1831 році на польських землях Російської імперії вибухнуло повстання, яке було придушене царським урядом. У повстанні брало участь і польське населення корця. Результатом поразки повстанців для корецьких поляків стала конфіскація у них францисканського кляштору і передача його православній громаді міста, внаслідок чого релігійна установа, котра понад два століття була католицьким монастирем, стала монастирем православним, який дістав назву Свято-Троїцького. Через повстання постраждав також і один з тогочасних власників Корця - граф Герман Потоцький; у нього забрали ту частину Корця, якою він володів, і передали її до казни. Інша частина Корця залишилась у володінні князя Артура Яблонського та нащадків іншої лінії Потоцьких – Молодецьких (названі вельможі стали власниками Корця після смерті Юзефа Чарторийського у 1810 році). У польських власників конфіскували і промислові підприємства, деякі з них закривалися, а деякі зменшували обсяг виробництва, що призвело до їхньої поступової деградації й закриття у зв”язку з банкрутством. Так, у 1847 році було закрито Корецьку суконну мануфактуру. Таким чином, у середині ХІХ століття економіка Корця набула аграрного характеру, а базувалася вона, головним чином, на торгівлі хлібом. Місто навіть стало одним з головних пунктів цієї торгівлі в Україні. У Корці регулярно проводилися зернові ярмарки. Місто вело активну торгівлю й іншими сільськогосподарськими товарами. Шлях, що вів до Києва, втратив своє основне значення. Тепер головний шлях з Волині на Київ проходив на півсотні кілометрів південніше міста і пролягав через Славуту, Шепеиівку, Полонне, Бердичів. А для Корця основним став шлях, який вів у північному напрямку – через Людвипіль, Березне, Степань, Пінськ, Мінськ – до Петербурга. У листопад 1846 року за завданням Археографічної комісії Корець відвідав Тарас Шевченко. У своїй повісті “Варнак” він писав: “Из кременца пошел я через село Вербу в Дубно, а из Дубно на Острог, Корец и на Новоград-Волынський». У місті Шевченко зробив кілька замальовок історичних пам”яток, давши опис їх стану на сторінках повісті “Прогулка с удовольствием и не без Морали”: “ На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными, как, например, в Остроге или в Корце. в Корце даже церковь, хранилище бальзамированых трупов графов Корецких сама собою в развалины превратилась». У 1845 році в Корці побував відомий український та російський історик Микола Костомаров, який вчителював тоді в Рівненській гімназії. Метою його приїзду до міста був збір фолькльору, а також історичного та етнографічного матеріалу. У 1850 році в Корці зупинявся класик французької та світової літератури Оноре де Бальзак, який їхав до Бердичева на вінчання з графинею Е.Ганською. |
| Стародавнє містечко на Поділлі, що вперше згадується як місто в Руському... Меджибіж стародавнє містечко на Поділлі, що вперше згадується як місто в Руському літописі у 1146 році, яке лежало недалеко двох... |
Київська Русь? Під яким ім'ям увійшов в історію варязький конунг, який у 862 році, згідно літопису, був запрошений на князювання у місто Новгород... |
| ЗДОРОВ’ Ся значно швидше під час розумової праці, ніж працюючи фізично. Розумова діяльність школяра на уроках до певної міри пов’язана з... |
ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Список газет, матеріали з яких буде вміщено в "Літописі газетних статей" у 2007 році 7 |
| Законодавча влада Держава у своїй діяльності пов'язана й обмежена правом стоїть під правом, а не поза і над ним |
Оксано, Ви народилися в Луцьку, але вже в ранньому дитинстві переїхали... Потребу артикулювати відчуття відчула ще в «дописемному» віці. У два з чимось роки навчилася читати, і відтоді тісно пов’язана з... |
| Яке місто Александр Македонський обрав культурною та адміністративною столицею власної імперії? Який із згаданих народів ніколи не перебував під владою Александра Македонського? |
ДО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ З Супутнє захворювання: *патологія, що супроводжує основне захворювання, але не пов'язана з основним захворюванням і не домінує в даний... |
| Етапи розробки процедури оцінювання На наш погляд, це пов’язано з відсутністю обґрунтованих підходів до розробки стратегії оцінювання, яка тісно пов’язана з підготовкою... |
1. Сучасний стан Місто Луцьк старовинне і водночас сучасне місто,... України, в якому є цінні пам’ятки історії, культури і архітектури і, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня... |