Бугасова Е.М., учитель світової літератури
Олексіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Великоновосілківського району
Донецької області
Світова література. 11 клас
Тема: «Антигуманна сутність війни та її руйнівні наслідки для цивілізації та людської душі за новелою Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»
Мета:- розкрити особливості зображення теми Другої світової війни в новелах Г.Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», О.Довженка «Воля до життя», О.Толстого «Руський характер», повісті Б. Полєвого «Повість про справжню людину»; розкрити мотив національної провини і відповідальності німців за розв’язування війни; простежити за текстом процес духовного і фізичного спустошення і каліцтва нацистським режимом рядового німця, що став людиною без майбутнього, жертвою антигуманної ідеології;
розвивати логічне та образне мислення, усну зв’язну мову, пам’ять,навички проблемного аналізу творів, характеристики героїв, виразного читання, творчі нахили учнів;
виховувати ненависть до війни; сприяти вихованню милосердя, співчуття, оптимізму у складних життєвих ситуаціях.
Обладнання: 1. Виставка творів про Другу світову війну.
2. Портрети Г. Белля, О.Довженка, О.Толстого, Б. Полєвого.
3. Ілюстрації до творів, учнівські колажі «66 років Перемоги».
4. Комп’ютерна презентація « Біографія Г. Белля».
Тип уроку:інтегрований - світова та українська літератури, історія, музика.
Хід уроку
І. Вступне слово вчителя.
9 травня цього року весь світ, все прогресивне людство буде святкувати 66 річницю з Дня Перемоги у Другій світовій війні.
Друга світова війна...Одна з найболючіших сторінок в історії людства і в історії ХХ століття, такого багатого на трагедії та потрясіння.
Друга світова війна забрала майже 70 мільйонів людей різних країн. Чим обернулась світова бійня для нас, українців, та інших народів колишнього Радянського Союзу?
(22 млн. людських жертв, серед них близько 5 млн. українців).
Трагедія війни ще й сьогодні пекучим болем віддає у серцях ветеранів. Попіл білоруської Хатині та пекельні концтабори Польщі,геноцид євреїв, циган та скалічені душі і спотворене життя багатьох мільйонів людей у всьому світі…
Яким воно було, покоління, що повернулося з війни? Чи зуміло винести із горнила світової трагедії ідеали життя, чи озвіріло під впливом пережитого і вистражданого? Вам, четвертому поколінню, що виросло без війни, зрозуміти це дуже важко. Але не говорити про величезну трагедію людства було б просто злочинно.
Наша земля полита не тільки кров’ю українського та інших братніх народів. Вона щедро полита і кров’ю фашистських солдат,німців, що віроломно прийшли її загарбати і знайшли на родючих землях України хто свою смерть, а хто поневіряння та страждання. Та чи всіма німцями рухала та антигуманна ідея нацизму, що втягла людство у трагедію? Чи всі німці готові були з радістю вмирати за фюрера та світове панування Німеччини? Ось що цікавить нас сьогодні. Адже з висоти історичного досвіду людство дійшло до усвідомлення того, що у таких кривавих подіях страждають всі. У війні немає переможців і переможених. Немає нічого ціннішого за життя.
Ми уже розглянули художнє осягнення подій напередодні війни в п’єсі Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти». Згадаємо, до якої головної думки приводить нас автор? (Це – драма-пересторога на початку Другої світової війни. Німеччина, як і матінка Кураж, мріяла заробити на війні, нічого не заплативши при цьому. Однак залишилась без самого дорогого – дітей, а отже, і без майбутнього. Тому війна сама по собі антигуманна, бо забирає у солдат, мирного населення найдорожче – життя.)
Загроза війни завжди існує в світі. Ідеї нацизму, як і будь-які інші ідеї антигуманної сутності, дуже живучі. Вони, як бацила чуми, «що ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалах, в валізі, в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста.»
ІІ. Оголошення теми і мети уроку, запис епіграфа.
Ніколи не оповідай своїм дітям казок про
священну війну, кажи правду, яка вона є,
правду багрову, наче кров, наче спалахи
гарматного вогню, наче зойки жаху.
Вольфганг Борхерт
Один суцільний крик, волання
про даремно загублене життя.
П. Попер
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
Комп’ютерна презентація « Біографія Генріха Белля».
Аналіз змісту новели «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…».
1) фронтальна бесіда:
Чим відрізняється новела від оповідання? Доведіть, що твір Г. Белля – новела.
Яке враження справляє первинне знайомство із текстом оповідання? (Почуття жаху, відрази, нерозуміння того, що і навіщо відбувається, враження абсурдності і безглуздості.)
2) детальний аналіз смислу новели.
- Де і коли відбувається дія твору?
(Під час війни, під кінець війни, у німецькому містечку Бендорфі у приміщенні класичної гімназії, що тепер перетворилась на військовий шпиталь; військові дії вже йдуть на території Німеччини.)
-Від чийого імені йде розповідь?
(Від імені головного героя. Це ніби внутрішній діалог із самим собою, герой сам собі ставить питання і шукає відповіді на них, знаходить докази і робить відкриття.)
Хто ж він, головний герой твору?
(Це молодий юнак, вчорашній випускник німецької класичної гімназії, що полишив її 3 місяці тому і став солдатом. Тепер пораненим потрапляє у рідне місто Бендорф у шпиталь. Він ще нічого не встиг у житті, а війна вже зачинила для нього двері у майбутнє.)
Чи розуміє герой, що з ним сталося і де він?
(Ні, він не розуміє, де він, постійно ставить перед собою питання-завдання: «Ти мусиш, мусиш дізнатися, що в тебе за рана й чи справді ти у своїй школі».)
Вас не здивувала плутанина у висловлюванні думок героя?
Чим це обумовлено?
(Станом героя, важким пораненням, хоча він ще не усвідомлює, наскільки воно важке; марення, біль, дія знеболюючих препаратів – усе притуплює свідомість. Бачать лише очі і герой чує. «Я не пам’ятав, як мене поранено…»
Давайте з’ясуємо, що бачить і що чує герой/
3. Коментар учителя. Подивіться, як багато деталей перелічує герой, але, не зважаючи на те, що все «здавна знайоме», він не впізнає цього місця, він не впевнений, що у своїй школі. Чи не здається вам дивним вперте невпізнання школи, яку він полишив усього декілька місяців тому?
Здається, але розумієш, що не втрата пам’яті, не марення, а щось значно більше. Це - потрясіння, що вибило людину із звичайного, звичного виру життя.
Бачать тільки очі, серце мовчить. Але «лише серце бачить. Найголовнішого очима не побачиш»( Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц»).
«Жодне чуття нічого тобі не скаже, самі тільки очі; жодне чуття не говорить тобі, що ти в своїй школі, яку всього три місяці тому покинув. Вісім років – не дрібниця, невже ж ти, провчившись тут вісім років, пізнав би все самими лише очима?»
«Я знов повів очима довкола… Серце в мені не озивалося.»
Як ви гадаєте, чому серце мовчало?
Школа не була для юнака частиною його духовного життя. Вона не впливала на його серце. Система навчання і виховання була ненависною. Навчаючись у класичній німецькій гімназії, хлопець ненавидів навіть стіни. Найбільше жненавидів уроки малювання.
«Я ненавидів ті уроки понад усе у гімназії, я годинами гинув з нудьги і жодного разу не зміг до ладу намалювати вазу або написати літеру. І де ж ділися мої прокльони, де ділася моя пекуча ненависть до цих остогидних, ніби вилинялих стін?»
Чому нудьга, прокльони, пекуча ненависть були тими почуттями, що викликало навчання у німецькій класичній гімназії?
Тому що все було підпорядковано меті формування «справжнього німця», який має переваги над іншими народами. Не випадково очі юнака бачать всі ті символи колишньої міці Німеччини та докази її права на поневолення інших народів. Імперські ідеї повинні були стати сутністю мислення кожного німця.
Генріх Белль, надавши право говорити своєму героєві, також присутній у творі як автор. Письменник, що сам пройшов довгі шість років воєнних лихоліть (Франція, Польща, Радянський Союз, Угорщина, Румунія,Німеччина – ось географія воєнних доріг Белля; тричі поранений, зазнав полону в американському таборі військовополонених), письменник, котрий належав до «покоління, що повернулося», повернулося скалічене фізично і морально, не міг мовчати про трагедію Другої світової війни, про трагедію власного народу.
«Ми, письменники, народжені, щоб втручатися»,- писав Белль. І він втручався. Його цікавили витоки антигуманної суті безглуздої війни. З висоти пережитого Белль підіймається до усвідомлення абсурдності війни взагалі і до осмислення ганебної ролі німецької нації у світовій бійні, розмірковує про відповідальність за заподіяне зло. (Новела була написана у 1950 році.)
Глибоко проникаючи у психологію героя, письменник дає змогу зрозуміти трагедію людини, скаліченої і фізично, і морально.
Від якого болю герой страждає більше, від фізичного чи від душевного?
( Біль нестерпний і фізичний, і душевний. Але від фізичного болю можна, принаймні, кричати. І цей крик ніби полегшує йому біль.)
А чим можна заглушити душевний біль? Як примусити себе
жити, коли ти у якихось 17-18 років обрубок (буз обох рук і без ноги)? Коли твоє серце спалене війною настільки, що воно мовчить?..
ІV. Закріплення вивченого матеріалу.
1. Складання опорної схеми «Художній час новели»
Людина завжди живе у трьох часових вимірах: в минулому, теперішньому та майбутньому. Нам важливо з’ясувати, що пам’ятає герой із минулого, як він усвідомлює теперішнє, і зрозуміти, чиє у нього майбутнє. ( Робота з опорною таблицею).
Скільки часу займають події, описані в творі?
(Можливо, декілька годин. І і це зрозуміло – шпиталь. Тут іде боротьба за життя людини.)
Чи має минуле героя індивідуальне забарвлення?
( Ні, воно невиразне.)
Чому автор так детально описує приміщення класичної гімназії? Яка роль деталізації опису?
(Узагальнення. Всі деталі повторюються декілька разів. Вони створюють модель німецької передвоєнної школи, що покликана була виховувати господарів життя, істинних арійців.)
На яких ідеалах виховувалась молодь?
(На античності та імперській історії Німеччини.)
2.Чому ж герой, опинившись у школі, відчуває, що «все тут було таке далеке мені та байдуже, неначе мене принесли до якогось музею міста мертвих, у світ, глибоко чужий для мене і нецікавий, який чомусь пізнавали мої очі, але самі тільки очі; ні, не могло бути, що лише три місяці минуло, як я сидів отут, малював вази і писав шрифти, а на перервах, узявши свій бутерброд з повидлом, спроквола сходив униз, - повз Ніцше, Гермеса, Того, повз Цезаря, Цицерона, марка Аврелія, - в коридор, де висіла «Медея», і, минувши їх, простував до сторожа Біргелера пити молоко – в ту малу тьмяну комірчину, де я міг часом ризикнути й закурити сигарету, хоч курити в гімназії було суворо заборонено».
Висновок: герой сприймав тепер з висоти пережитих страждань школу як музей міста мертвих, як світ чужий і нецікавий,ворожий йому, а відтакневпізнаний. Але цей світ не був своїм і до війни. Хлопець почувався вільним і захищеним тільки в комірчині вартівника Біргелера.
А як же високі ідеали, як ідеї,що насаджувались всією державною машиною?
Нажаль, патріотизм у Німеччині підмінили расизмом, нацизмом, шовінізмом, ствердженням культу грубої сили, зневагою до «неарійців». (На дошці записано тлумачення виділених слів)
Словникова робота.
Расизм – поділ націй на «вищі» та «нижчі» за фізичним та психічним принципом; теорія расизму доводить, що «вищі» раси повинні панувати над «нижчими».
Нацизм – різновид політичної ідеології, за яким у Німеччині було проголошено право істинних арійців на всесвітнє панування (фашистський рух у Німеччині).
Шовінізм – агресивна форма націоналізму, що сповідує винятковість, протиставлення інтересів однієї нації іншим, національну ворожнечу.
4. - Що для героя стало остаточним доказом того, що він у своїй школі? (Дошка з його власноручним написом. «Озвалося моє серце».)
- Чому цитата обірвана?
- «…я пам’ятаю, мені не вистачило дошки…»
- «… узяв завеликі літери…»
- А в символічному значенні яка роль обірваної цитати? (Вона як обірване життя людини.)
Якщо цитату обірвала дошка, то життя і майбутнє обірвала війна.
Чи випадково автор виніс саме обірвану цитату із Симоніда Кеоського у назву новели? Як це пов’язано з авторським задумом?
Історична довідка про походження вислову Сімоніда Кеоського ( індивідуальне завдання).
Епітафія (надмогильний надпис) давньогрецького поета Сімоніда Кеоського героям-спартанцям пов’язана із подіями війни між Спартою та Персією.
Сімонід Кеоський (550-469 р.р. до Різдва Христового) писав:
«Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту,
повідай там,що ми всі полягли тут,
бо так звелів нам закон».
Ці слова були вирізьблені на кам’яній надмогильній плиті, яку греки спорудили біля Фермопіл, де у битві з персами загинули 300 спартанців на чолі з царем Леонідом 480 р. до Р.Х., врятувавши життя еллінам, давши їм змогу вийти з оточення. Вони мужньо виконали наказ батьківщини – «стояти до смерті».
У Німеччині цей вірш був добре відомим завдяки перекладу Ф. Шиллера. Вірш-епітафія стверджував подвиг самовідданого служіння батьківщині. Саме на таких прикладах виховувалась німецька молодь.
І це мало певний вплив. Пригадайте, у тексті згадується «таблиця з іменами полеглих, з великим золотим Залізним хрестом угорі». Але хлопець, навіть опинившись у шпиталі і до кінця не усвідомивши свого становища,міркує, «скільки імен буде на тій табличці полеглих, яку, мабуть, приб’ють тут згодом…», «…й моє ім’я стоятиме там, укарбоване в камінь, а в шкільному календарі проти мого прізвища буде написано: «Пішов із школи на фронт і поліг за…»
Знову обірвана цитата! А далі в новелі : «Та я ще не знав, за що…» Ось воно! Пішов на фронт, але не знав, заради чого!
Спартанці захищали свій народ, свою землю, їхній вчинок дійсно був взірцем високого патріотизму. Війна ж, яку розв’язала Німеччина, була загарбницькою, була злочином проти людства, проти життя. Тож чи можна ставити знак тотожності між ідеалами античності та ідеологією фашизму? Ні, ні в якому разі.
І це розумів Генріх Белль. Як німець, він усвідомлював провину свого народу перед людством і необхідність відповідальності за розв’язання війни. Він зрозумів, що навіть ті, хто вижив, - це покоління із скаліченими душею і тілом, це покоління без майбутнього. Письменник лишає відкритим питання про те, як здолати наслідки страшної трагедії, він лишає право вибору за кожною окремою людиною, але правду про війну говорить до кінця не тільки тим, хто вийшов із гонила війни, а поколінням прийдешнім.
Звернемось до епіграфу уроку. Чи виконав Генріх Белль заповіт засновника літературного об’єднання письменників-антифашистів «Група 47» Вольфганга Борхерта?
Так. Страшна, кривава, жахлива правда звучить в творі «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»
Отже, на одну частину свого запитання герой отримав відповідь. Він з’ясував, що знаходиться у своїй гімназії. Залишається ще з’ясувати, що з ним. Знайдіть у тексті, як герой усвідомлює свій фізичний стан.
Це відкриття відбулося перед тим, як хлопець побачив свій напис на дошці, і друге потрясіння на якийсь час відсунуло враження від власного відображення. Але це друге змусило «озватися моє серце». «На дошці був напис моєю рукою.» «Я знаю свою руку…»
А тепер немає руки, яка ще три місяці тому тримала крейду! Навіть обох!
- Зачитайте з тексту зі слів «..хотів був підвестися на лікті…»
- Що це за крик? Чий він? Що кричить? Тіло чи душа?
Кричить, волає душа! Це - крик безнадії, жаху. Це – крик втрачених ілюзій, це – крик людини, приреченої на одвічні муки (звертаю увагу на другий епіграф).
Чи можна до такого звикнути? Чи можна на таке не звертати уваги? Ні, ні в якому разі! Але Белль проникає не тільки в психологію головного героя. Його другорядні герої теж скалічені і спустошені війною. Згадайте, як поводять себе санітари, лікар? Війна робить навіть людей найгуманнішої професії черствими та байдужими. Так багато страждань. Так багато крові, що кам’яніє душа.
Яка роль пожежника в оповіданні?
Єдина людина, котра надає героєві оповідання хоч якусь людську підтримку. І в найкритичніший момент, момент усвідомлення власного каліцтва, герой впізнає вартівника Біргелера. «…і раптом я його впізнав: то був Біргелер.
Молока, - тихо сказав я…»
Прохання «молока» як спроба знову повернутись у дитинство, у комірчину вартівника, відчути себе в безпеці, захищеним. Та чи можливо це?
Тож фінал лишається відкритим. Кожного читача він спонукає до власних роздумів і висновків.
Якщо для героя Белля війна розпочалася за три місяці до перемоги, для нас, українців, як і для інших братніх народів колишнього Радянського Союзу вона грянула 22 червня 1941 року і стала не просто Другою світовою, а Великою Вітчизняною, священною війною. І якщо юнак Белля не знає, за які ідеали і за чиї інтереси він пішов на фронт і став калікою, радянські юнаки і дівчата, все доросле населення віком від 17 до 45 років, піднялось на захист рідної землі, власної домівки, сім’ї, Батьківщини, - всього найдорожчого в житті кожної людини:
Пламя ударило в небо. Ты помнишь, Родина?
Тихо сказала: «Вставайте на помощь!»- Родина.
Славы твоей никто не выпрашивал, Родина.
Просто был выбор у каждого: я или Родина…
( Р. Рождественський)
Тому молодь зразу після випускного вечора йшла захищати батьківщину від «коричневої чуми» - фашизму. Ось як про це сказав Булат Окуджава в своїй пісні. (Звучить пісня «Ах, война, что ты сделала, подлая…)
- Скажіть, діти,чи тільки Генріх Белль писав про покоління, що повернулося з війни скаліченим фізично? Чиє якісь паралелі в українській та російській літературі?
6. Індивідуальні повідомлення учнів:
1) О. Довженко. «Воля до життя».
2) О.Толстой. «Руський характер».
3) Б. Полєвой. «Повість про справжню людину».
4) Вірші С. Орлова:
«Я снова вспомнил почему-то…»;
«Вот человек – он искалечен…»;
«Это было всё-таки со мной…»
- Що спільного і чим відрізняються ці твори?
V. Підведення підсумків уроку, д/з.
1. Заключне слово вчителя.
2. «Відкритий мікрофон»: проаналізуйте сьогоднішній урок і вашу участь у ньому, дайте оцінку.
3. Д/З: написати твір-роздум «67 років без війни».
|