|
|
Скачати 157.39 Kb.
|
|
Козачук Олена Іванівна викладач української мови та літератури Таращанського агротехнічного коледжу Аспектний аналіз кіноповісті О.Довженка «Україна в огні» Та не однаково мені, Як Україну злії люди, Присплять, лукаві, і в огні, Її, окраденую, збудять… Довженко, уродженець чарівної закутини української землі, промчав метеором на обрії нашого безрадісного сторіччя. Шарль Форд (Франція) Я народився і жив для добра і любові… Якщо вибирати між красою і правдою, то я вибираю красу. Істинне те, що прекрасне… Олександр Довженко Все життя людське скорботне. Еврипід Мета: Ввести студентів у світ одного з найсильніших Довженкових творів, з’ясувати трагічну долю кіноповісті і її автора. Проектуючи назву кіноповісті «Україна в огні» на її зміст, визначити і розкрити коло проблем, порушених автором у творі, схарактеризувати персонажів. Закріпити вивчене про жанр кіноповісті, прийоми характеротворення. Розвивати критичне, аналітичне мислення. Виховувати любов до рідного краю, національну гідність і свідомість. І. Організаційний момент. ІІ. Актуалізація і корекція знань.
ІІІ. Повідомлення теми і мети заняття. Мотиваційний етап. ІУ. Виклад нового матеріалу. Вступне слово викладача Довженко завжди і всюди був сином України. Тільки справжній патріот може так сказати: «Чи може бути надмірною любов до Батьківщини? Ні. Немає такої любові. І моя не була, хоч я і вмер від неї.» Однією з найяскравіших, найбільш хвилюючих сторін щедрого таланту Довженка є його твори про війну. Болісно відбилися страждання народу у вразливій душі митця. Твори Довженка воєнного часу відобразили і незламність народу в тяжкій боротьбі, і глибокий драматизм цієї боротьби; героїзм і водночас страшну трагедію народу. Письменник 1941 року розпочинає писати «Щоденник», матеріали якого свідчать про жахливі картини війни, містять багатостраждальні роздуми про долю України, викривають справжнє обличчя Сталіна і його системи. Ось кілька рядків з щоденникових записів: « Найстрашнішим під час відступу був плач жінок. Коли я згадую зараз відступ, я бачу довгі-довгі дороги і численні села, і околиці, і скрізь жіночий невимовний плач. Плакала Україна. Вона плакала, гірко ридала, свою долю гірко проклинала. Ой, синочки мої, синочки, на кого ж ви мене покидаєте? Куди ведуть ваші дороги?» « В яку безодню горя впав мій народ! І скільки горя ще жде його в майбутньому! Поділять його знову. Роз’єднають його, бодай не з’єднували, розженуть як журавлиний ключ у бурю, та ще й звинуватять, що не звідти сонце сходить, не туди заходить…» 02.07.1942 «Дійсність стала багато страшніша за всяку, навіть позбавлену смаку уяву. І її так і треба показати… Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву і нечуваної сили людського духу. Україна мусить родити найстрашніші твори про війну, бодай один твір» 15.03.1942 Він довго йшов до такого твору сам. «Щоденник», оповідання , два документальні фільми про війну і, нарешті, «Україна в огні». Дослідник творчості митця Олександр Підсуха писав: «Із творів про перший період війни, написаних у часи Великої Вітчизняної, я, не вагаючись, поставив би на І місце кіноповість Довженка «Україна в огні» - через шевченківську перейнятість автора про всенародну трагедію. За широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення, насправді таки шекспірівськими колізіями цей твір у нашій літературі тих часів не має собі рівного». Я запрошую приєднатись до розмови наших дослідників і представити свій «Спільний проект», в якому біограф, критик, історик і журналіст спробують розповісти детальніше про історію написання кіноповісті, її заборону, болісні переживання Довженка з цього приводу , визначити основну думку твору та його значення для сучасних поколінь. Біограф. У 1941-42 рр. Олександр Довженко перебуває на фронті як кореспондент газет «Известия», «Красная Армия». Він занотовує до щоденника все побачене, пережите, щоб потім донести його нащадкам. «Народ не хотітиме чтива побутово-описового. Народу треба показати його зсередини, в його стражданнях, сумнівах, в його боротьбі… Народ треба возвеличити і заспокоїти, і виховувати в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачили б і на десять колін», - пише він. Робота над кіноповістю закінчилась в 1943 році. В цьому ж році вона почала друкуватись російською мовою в кількох журналах. З однією з журнальних версток познайомився Сталін. Це був кінець. Кіноповість заборонили. Друком вона вийшла вже у 1966 році. Журналіст. Кіноповість «Україна в огні» була написана О. П. Довженком швидко, так же швидко знятий і фільм. Замість визнання і вдячності кінофільм і повість були осуджені й заборонені. Фільм взагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмфонду), а повість уперше опублікована вже після смерті письменника. Майже за всі фільми кінорежисера критикували. Але такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав. Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання політбюро ВКП(б), на якому і розпинали Довженка. Його звинувачували у всіх смертних гріхах, а передусім — в ревізії ленінізму та критиці політики компартії. «Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду і про колгоспну систему, і про Червону Армію, і про партноменклатуру, командний склад органів прокуратури, КДБ, УБС. Як журналіст, я запитав би Довженка, як поставився він до заборони твору. Відповідь можна отримати з його щоденникових записів: «Сьогодні узнав тяжку новину: моя повість «Україна в огні» не вподобалась Сталіну і він заборонив її для друку і постановки. Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи… Мені важко од свідомості що «Україна в огні» - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому вона не потрібна…» 26.11.1943 « Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало і поганило мене. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих у момент їхньої малості» - запише митець після «кремлівського розп’яття» 31.01.1944 Отже, заборона кіноповісті стала для Довженка рівнозначною духовній смерті. Історик. Мене як історика цікавили причини заборони самим Сталіним кіноповісті. Прочитавши твір, я відкрив для себе, що це - непідкупний документ епохи, в якому автор, осмислюючи події, сміливо розкриває героїчні і трагічні сторінки війни:
Це лише кілька основних причин заборони «України в огні», але за ними – правда. Критик. Довженкознавці вважають, що задум написати про покинуту ворогам Україну виник у письменника тоді, коли він довідався про здачу німцям Києва. У повному обсязі текст кіноповісті виринув з спец архівів лише кілька років тому, та й то, виявляється, Довженко все-таки згладжував кути й в основний текст не потрапило багато цікавих епізодів, які мали виразний антирадянський та анти сталінський характер. «Україна в огні» - надзвичайно складна за будовою. Вона складається ніби з мозаїчних картин війни, народної долі, страждань, геройства. Сам Довженко пояснював структурні особливості свого твору так: «Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення теми, розмірковувань, ліричних відступів, - до авторської участі в громаді великих подій.» Все ж темою кіноповісті є не тільки страждання народу, а й безмежна любов до Батьківщини, безмежна ненависть до окупантів, безмежний героїзм простого народу, безмежне кохання і вірність. Ідея ж твору – віра в безсмертя народу. Письменник вірить, що такі жорстокі уроки історії не пройдуть даремно, і змушує нас, молоде покоління, замислитись над майбутнім, над поняттями «патріотизм» , «національна гідність», «героїзм», «вірність», «зрада». Викладач. Дякуємо дослідникам за повідомлення. Ми ж з вами зупинимось на назві твору і з ясуємо її символічність. Чому «Україна в огні»? Дати відповідь на це запитання вам допоможуть кадри з кінофільму про війну. На жаль, знятий за кіноповістю фільм і досі лежить в спецархівах Москви. (Після перегляду студенти пояснюють назву. «Україна в огні» - це українська земля в загравах пожеж, вогнях спалених сіл, в розривах мін, снарядів, бомб . На підтвердження знаходять цитати: «Димом сходили обрії. Вогненні вали з громом та гуркотом не один раз перекочувались із сходу на захід, із заходу на схід.» «Високе полум’я гуло у саме небо, тріщало, вибухало глухими вибухами, і тоді великі солом’яні пласти вогню, немов душі розгніваних матерів, літали в димному темному небі і згасали далеко в пустоті небес .Горіло все . Горіла Україна. Вся Україна була в огні. Горіло все. І все загинуло…» «Горять жита на многі кілометри, палають, топчуться людьми, підводами... Ревуть аероплани. Мечуть бомби. Розсипаються вершники по полю, мов птиці... Крик, і плач, і височенний зойк поранених коней». Повна розгубленість серед населення, розгубленість у військах перед раптового залізною навалою.. Мозковий штурм. Так, дійсно, Україна горіла в огні в прямому розумінні цього слова. Та горіла вона в цей багатостраждальний для неї час і іншими вогнями, наприклад, вогнем ненависті до фашистів, вогнем любові до Батьківщини. Довженко вклав у назву повісті значно глибший зміст. Отож, я пропоную дати відповідь на питання: про які ще вогні пише автор у своєму правдивому творі про війну? Студенти називають вогонь кохання, вогонь родини, вогонь зрадництва і відступництва, вогонь правди про війну, вогонь незламності духу, вогонь героїзму. Після цього викладач роздасть опорні плани для подальшого колективно-групового обговорення проблем кіноповісті. Сьогодні ми повинні проаналізувати твір не так як завжди, за сюжетом, а за аспектами – тими «вогнями», які змалював митець у цьому високохудожньому творі. У. Аспектний аналіз кіноповісті «Україна в огні» за допомогою методу обговорення проблеми в загальному колі та методу «Мікрофон». Користуючись опорними планами та текстами кіноповісті викладач організовує роботу всієї групи за технологією колективно-групового навчання. - Вогонь єдності родини. - Яка родина у творі уособлює цей вогонь? Чому? Доведіть змістом твору свої міркування, зупинившись на кожному з членів родини Запорожців. - Яка пісня звучить як обрамлення повісті і що символізує вона? Вже на початку твору О.Довженко показує багату на дітей і щасливу родину Запорожців, яка з їхалась на ювілей матері і співає дружно улюблену материну пісню «Ой піду я по роду гуляти». На чолі роду – батько Лаврін Запорожець. Мати Тетяна – центр, душа родини. Сини: Роман – лейтенант прикордонних військ, Іван – артилерист, Савка – чорноморець, Григорій – агроном, «майстер врожаю», Трохим – рільник, щасливий батько п’ятьох дітей. А ще дочка Олеся – «всьому роду втіха» З початком війни батько везе синів на фронт. Дружню родину розсіює війна У перші ж дні вона забрала життя в сміливого, але нерозважливого Савки, поранила матір, кинула у вир боїв синів. Батька Лавріна Запорожця чекало гірше за смерть — звинувачення у зрадництві, бо він на прохання громади став старостою. Примушував людей орати землю, тягнучи ярмо замість коней — щоб зліші були, не корилися ворогові та йшли в партизани. Склав список найкращих сільських парубків та дівчат для відправки в Німеччини, подавши при цьому знак партизанам, які могли визволити молодь. Селяни вирощували хліб, худобу, але все це десь зникало. Лаврін хоч таким чином виконував священний обов'язок боротьби із фашистськими зайдами. Але знайшовся зрадник — і ось уже Запорожець за колючим дротом концтабору. Сила любові до життя і ненависті до ворогів допомогла йому разом із товаришами звільнитися. Але що ж далі? А далі — страшне. І у своїх, у партизанів, які знали лише зовнішній бік справи, що цей чоловік — староста, він — зрадник. Свідків немає — уся Тополівка згоріла. За всі свої страждання, за свій патріотизм і добрі справи Лавріна чекає лише ганебна смерть запроданця. Така неприкрита правда життя. Тільки випадок рятує цю мужню людину від смерті — приїжджає з-за Дніпра його син Роман, командир партизанського загону. Він і рятує батька від розправи. Не оминула й дочки Олесі лиха година, поносила по німецьких полонах. І хай ніхто не питає, якою ціною добралася вона додому. «Вона була вже не красива, не молода, не чорнява. У неї було сиве волосся і брудні, вимучені руки, з усіма слідами холоду, голоду, лісу, байраків, земляних ям і нужди», її врятувала «мудра невмируща воля до життя роду, оте велике й найглибше, що складає в народі його вічність. Закінчується твір так як і починається – зустріччю хоч і поріділого, але багатого на красивих і сильних духом Запорожців. Знову лунає улюблена материна пісня, і вже Олеся проводжає далі на війну свій рід: «А рано вранці Олеся знов проводжала на війну свій рід, аби ніколи не подумали лихі люди, що не був він щедрим на вогонь і на кров…» - Вогонь зради, дезертирства - Яка родина протиставляється у творі родині Запорожців? Розкажіть про неї. Запорожцям протиставляється родина Купріяна Хутірного, сини якого, як і ще деякі молоді односельці, дезертирували з армії. Вони виправдовуються перед батьком: «У нас, тату, генерал пропав. Застрелився, бодай його сира земля не прийняла. Розгубилися ми... Мости, тату, зірвані. Плавати не вміємо.» Один з братів Павло стає поліцаєм, керуючись принципом : « Якщо не я, то інші», вбиває батька, гине невдовзі і сам.
Їх виховала такими система, яка не прищепила їм любові до Батьківщини, національної гордості, не виховала на прикладах з історії, а лише застрахала недовірою, репресіями, розстрілами. Письменник дошукується причин зрадництва і говорить про них у прямих авторських зверненнях до читача. Ці слова звучать гнівним обвинуваченням державній політиці за виховання молоді: «У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них ні розуму, ні великості душі. Під тиском найтяжчих обставин не одійшли вони на схід зі своїм великим товариством, що йому потім судила доля здивувати світ своїми подвигами. Звиклі до типової безвідповідальності, позбавлені знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії, що кликала їх до велетенського бою, до надзвичайного. І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі рідні герої революції, бо не шанували їх пам'ять у селі. Серед перших ударів долі загубили вони присягу свою, бо слово «священна» не дзвеніло в їх серцях урочистим дзвоном. Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі.
Студенти згадають про ненависть між тими , хто відступав, залишав землю, і тими, хто залишився на землі ,«прив’язаний тисячолітніми вузами»; про байдужість чиновників до долі народу, що залишався в окупації (Розмова двох комсомолок і секретаря райкому партії Лиманчука); про суд над Лавріном Запорожцем у партизанському загоні, коли його, мужнього і сміливого захисника народу, звинувачували у зрадництві і запроданстві; про міркування німецького офіцера барона фон Крауза, який захоплюється героїзмом українського народу, але бачить і його «ахіллесову» п’яту: « Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть во ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять ять літ живуть негативними лозунгами відкидання бога, власності, сім ї, дружби! У них від слова нація зостався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників…» - Вогонь ненависті між українцями, породжений радянською системою - Чому Заброда є прикладом до тієї ахіллесової п’яти українців, про яку говорив барон фон Крауз, тобто чому ми називаємо його зрадником? - Хто винен у його ненависті до Лавріна, селян і заразом до України? Коментуючи образ Заброди, варто зупинитися на епізоді, коли Заброда приходить до ув’язненого Запорожця, вбиває стару Левчиху, яка принесла Лавріну хліба, та нагадує йому про свої страждання в Сибіру. «Вони довго говорили на колючому дроті. Говорили про владу, про землю, про соціалізм. Говорили про куркулів, про заслання, про страждання на чужині, про голод, про смерть, про зради… Вони били один одного важкими уламками своєї важкої історії і стогнали обидва від ударів…» Розв’язка епізоду трагічна і героїчна водночас: зрадник Заброда шалено топчеться по вузлику з хлібом і руці мертвої Шевчихи, Лаврін же, охоплений нелюдською жадобою життя і страшною ненавистю до ворога за його цинічний вчинок, рве голими руками колючий дріт, душить ним Заброду, одним махом кулака вбиває Людвіга Крауза і, поранений в голову, рятує полонених з неволі. Цей епізод, в якому автор наділяє героя надзвичайними фізичними властивостями, підкреслює ще один «вогонь» війни:
Довженко змальовує у кіноповісті і простих рядових воїнів, які прийняли на свої плечі увесь тягар битви за рідну землю. Студенти знаходять і відтворюють епізоди, в яких солдати, а, зокрема, і Василь Кравчина, капітан –танкіст, Іван Запорожець та його батарея, батарея артилериста Сіроштана, та й він сам, проявляють героїчну мужність.
Довженко сам у повісті дає відповідь на це питання: «Рідна батьківська земля умножила їх гнів і силу бойового запалу…» В одному з епізодів автор змальовує розгубленість бійців, на голови яких посипалися німецькі листівки з психологічними питаннями: «За що воюєте?». Психічну напругу бійців знімає командир Василь Кравчина, звертаючись до них: «За Батьківщину!». У рукописі Довженко вустами героя продовжує далі: «за Вкраїну, за чесний український народ. За єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розторганий, роздертий… Шість століть гріли нас різними огнями, просвіщали нас різним світлом, кидали в бої одних проти одних під різними знаменами – австрійськими, румунськими, угорськими, польськими…» Такою постає усвідомлена Довженкова правда, яку він змушений був замовчувати. - Що давало силу життя, крім любові до землі, Василю Кравчині?
Коментуючи цей «вогонь» студенти повертаються до образу Олесі Запорожець.
Якщо дозволяє час, варто зачитати епізоди, в яких автор підкреслює чистоту почуттів молодих людей, а ще краще розіграти їх в ролях. Це допоможе не тільки усвідомити почуття кожного з героїв в той момент, а матиме виховне значення для сучасної молоді.
З долею Олесі та її подруги Христі пов’язаний ще один «вогонь» цього твору: - Вогонь трагічної долі української жінки під час війни
Варто зачитати цю сильну сцену вголос і прокоментувати її.
Студенти доходять висновку, що Олеся Запорожець є уособленням поетичності, нескореності України, вона здатна прощати ворогові образи: «Я м’яка, не войовнича. В мені зло не тримається…». Христя Хутірна – уособлення трагічної долі України, як і за часів радянської влади, так і за жорстоких умов війни її. Не оминув автор і ще одного «вогню» - це вогонь життя, яким були сповнені звичайні люди після визволення рідної землі від німецьких загарбників. Студенти знаходять відповідну цитату: «Людям хотілося жити. Хотілося забути про страшне по великому закону життя й по незламній силі свого характеру хліборобів, що звикли тисячоліттями до сіяння, до життєтворення у всьому, що може жити і рости. Не догоріли ще пожари, а люди кинулись вже до роботи. Уже копалися в городах. Жінки дістали вже з прихованих вузликів різне насіння і з пристрастю садили в землю…» . УІ. Підведення підсумків заняття та оцінювання студентів за допомогою інтерактивних нотаток. Через вражаючу правду життя і віру в безсмертя народу Довженкова кіноповість «Україна в огні» не втрачає свого значення і зараз. Варто читати її не тільки молоді, а й багатьом політикам нашим, щоб поняття «націоналізм» не звучало з їх вуст як щось принизливе. Хочеться вірити, що Довженкова любов до України розбудить в наших серцях вогонь патріотизму, гордості за своє походження, за свій нескорений духом і трагічними сторінками життя народ. Інтерактивні нотатки Прізвище, ім’я, група ________________________________________________ Оцініть себе з кожного визначеного напрямку від 0 до 2 балів.
Після самооцінювання студентами своєї активності на занятті викладач коментує відповідність набраних балів. УІІ. Домашнє завдання.
Заняття розробила викладач української мови та літератури Таращанського агротехнічного коледжу Козачук Олена Іванівна |
|
“Злії люди в огні окрадену збудять” острах Тараса Шевченка, про Україну... Тараса Шевченка, про Україну здійснився при відродженні Української Держави над Дніпром 1917-го та над Дністром 1918 років. Щоб протистояти... |
О. Довженко. «Україна в огні» твір про трагедію українського народу Обладнання: портрет О. Довженка, виставка книг, епіграф, ілюстрації, кіноповість «Україна в огні» |
|
На Україну линуть журавлі. Творчість представників діаспори Обладнання: портрети поетів діаспори; вислови про Україну; виставка книг; презентація; аудіозаписи пісень «Чуєш, брате мій», «На... |
Чому потрібно берегти книгу? Книга — це чудо цивілізації. Життя без книги уявити собі неможливо. Хоча, на жаль, є люди, які так не вважають. Але не про них мова... |
|
Олександр Довженко в своєму «Щоденнику» записав: «Мені важко од свідомості,... «Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося... |
«Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ!» Україну, її символи, традиції, впроваджувати елементи естетичного виховання культури спілкування |
|
Свято розпочинається українською народною мелодією Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до рідного краю, де народились і живуть. З давніх-давен... |
Хто однаково всіх любить? |
|
Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша У такій ото притузі дуже мені пособив один приятель веселими своїми розмовами та любою потіхою; я певен-певнісінький, що тільки се... |
Тема: Пізнавально-розважальне шоу Я люблю Україну Мета Мета: розширити і поглибити знання учнів про Україну, про рідний край; стимулювати інтерес до дослідження природи, життя і побуту... |