Величко Юлія Григорівна вчитель історії та правознавства


Скачати 321.98 Kb.
НазваВеличко Юлія Григорівна вчитель історії та правознавства
Сторінка1/3
Дата28.06.2013
Розмір321.98 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Військова справа > Документи
  1   2   3
Козацькі думи

Величко Юлія Григорівна

вчитель історії та правознавства

Богодухівський навчально - виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Чорнобаївської районної ради Черкаської області


  1. Козак нетяга

  2. Козак Голота

  3. Плач невольника

  4. Плач невольників

  5. Невольники на каторзі

  6. Маруся Богуславка

  7. Сокіл і соколя

  8. Самійло Кішка

  9. Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі

  10. Смерть козака бандуриста

  11. Козацьке життя

  12. Проводи козака до війська



Козак нетяга
Ой од поля Килиїмського їдеть козак нетяга,
Рукою махає,
Ні о чім не дбає.
Ой у його сермяжина по коліна,
На нім постоли бобровії,
Онучі бавелнянії,
Напотім пищаль семип'ядная за плечима.
Аж где ся взяв татарин старий бородатий,
На двох конях лисавих за ним уганяє.
Аж до нього козак промовляє:
«Старий татарине бородатий,
Чого ти за мною уганяєш?
Чи на мої зброї яснії,
Чи на мої коні воронії,
Чи на мої шати дорогії?»
Що промовить старий татарин бородатий
до козака запорозького:
«Не набігаю на твої коні воронії
Ані на твої шати дорогії,
Не набігаю я на твою зброю ясную,
Тілько я набігаю на тебе, козака молодого.
Коли б тебе мені судив бог узяти,
Не зарікав би я ся в Килиї за тебе шликом
червонців брати».
Аж промовить к ньому козак український:
«Старий татарине бородатий,
Не так то мене треба взяти,
Треба зо мною в Килимськом полю погуляти».
До річки до Вітки примикає,
Навколішки припадав,
Семип'ядний пищаль з плеч іздіймав,
Двома кульками набивав,
З татарином жартував,
З обох коні позбивав,
Словами промовляв:
«Татарине старий,
Не буду я злий такий на тебе,
Як ти на мене.
Як ти мене хотів брати,
До Килиї мя приводити,
Хотів червонії за мене шликами брати.
А тепер, татарине, жарту козацького не знаєш,
Та із коня ся валяєш,
Нічому ся [не] спротивляєш.
Тепер буду скарби твої брати,
До війська до табору козацького прибивати,
Буду Килимськоє поле вихваляти,
Що маю здобичі з військом козацьким пропивати».
Записано в кінці XVII ст. (Дума дійшла до нас завдяки рукописному збірнику Кондрацького, датованому 1684 p.). Вперше думу опублікував відомий вчений М. Возняк у 1928 р. Килиїмське поле — місцевість біля міста Кілії (за народною вимовою — Килия), розміщеного на Кілійському рукаві р. Дунай, захопленого турками і перетвореного ними в фортецю. Тепер Кілія — районний центр Одеської області.


Козак Голота
Ой полем, полем Килиїмським,
То шляхом битим гординським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогії —
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів незгожа.
А ще, правда, на козакові постоли в'язові,
А онучі китайчані —
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки шовкові —
Удвоє жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка —
Зверху дирка,
Травою пошита,
Вітром підбита,
Куди віє, туди й провіває,
Козака молодого прохолоджає.
То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає,—
На город Килию поглядає.
У городі Килиї татарин сидить бородатий,
По гірницях походжає,
До татарки словами промовляє:
«Татарко, татарко!
Ой чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой чи ти бачиш те, що я бачу?»
Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по гірницях
походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш да гадаєш».
Каже: «Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає —
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти
Да в город Килию запродати,
Іще ж ним перед великими панами-башами
вихваляти.
За його много червоних не лічачи брати,
Дорогії сукна не мірячи пощитати».
То теє промовляв,— дороге плаття надіває,
Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надіває,
На коня сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
То козак Голота добре козацький звичай знає,—
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже: «Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на мою ясненькую зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мене, козака молодого?»
«Я,— каже,— важу на твою ясненькую зброю,
А ще лучче на твого коня вороного,
А ще лучче на тебе, козака молодого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Килию запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних не лічачи набрати,
Дорогії сукна не мірячи пощитати».
То козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
«Ой,— каже,— татарине, ой, сідий же ти, бородатий!
Либонь же, ти на розум небагатий:
Ще ти козака у руки не взяв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш».
То теє промовляв,
На присішках став,
Без міри пороху підсипає,
Татарину гостинця в груди посилає.
Ой ще козак не примірився,
А татарин ік лихій матері з коня покотився!
Він йому віри не донімає,
До його прибуває,
Келепом межи плечі гримає,
Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
Він тоді добре дбав,
Чоботи татарські істягав,
На свої козацькі ноги обував;
Одежу істягав,
На свої козацькі плечі надівав;
Бархатний шлик іздіймає,
На свою козацьку голову надіває;
Коня татарського за поводи взяв,
У город Січі припав,
Там собі п'є-гуляє,
Поле Килиїмське хвалить-вихваляє:
«Ой поле Килиїмське!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали,
Од мене більшу добичу брали
І неприятеля під нозі топтали!»
Слава не вмре, не поляже
Од нині до віка!
Даруй, боже, на многі літа!


Записано в 1854 р. від лірника А. Никоненка в с. Оржиці, Лубенського повіту, на Полтавщині. Вперше надруковано в зб.: Записки о Южной Руси, т. I. СПб., 1856, с. 14—19. Це один із ширших варіантів думи, головним героєм яких є козак Голота. Дума про козака Голоту записана в шести варіантах. У збірному образі козака Голоти (нетяги, летяги) втілені кмітливість, мужність, оптимізм і сила рядового козацтва. Гординський шлях — дорога через територію, що контролювалась і була під владою Орди (Гординське поле). Очевидно, і назва походить від слова «орда», що в деяких місцевостях вимовлялось як «горда»). ...А третя й на хлів незгожа. — «Уже й закинуть не способна», — пояснював співак, тобто нею й дірки в стрісі не прикрити. Січ — осередок українського козацтва, де воно організовувалось як військова сила протягом XVI—XVIII ст. (до 1775 p., коли Запорозька Січ перестала існувати). Січ була опорою українського народу в боротьбі проти феодально-кріпосницького гніту та іноземних загарбників. Спершу Запорозька Січ знаходилась па острові Токмаківка в нижній течії Дніпра, з кінця XVI до початку XVIII ст.— на острові Базавлук (Чортомлик).

Плач невольника
Поклоняється бідний невольник
Із землі турецької, із віри бусурменської
У города християнськії — до отця, до матусі,
Що не можеть він їм поклонитися,—
Тілько поклоняється голубоньком сивеньким:
«Ой ти, голубоньку сивенький!
Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш;
Полини ти в города християнськії
До отця мойого, до матусі,
Сядь-пади на подвір'ї отцовськім,
Жалобненько загуди,
Об моєї пригоді козацької припом'яни.
Нехай отець і матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки-маєтки збувають,
Великі скарби собирають —
Головоньку козацькую із тяжкої неволі визволяють!
Бо як стане Чорноє море согравати,
То не знатиме отець, либонь, матерь,
У которої каторзі шукати:
Чи у пристані Козловської,
Чи у городі Царграді на базарі.
Будуть ушкали, турки-яничари набігати,
За Червоноє море у арабську землю запродати,
Будуть за них сребро-злато не лічачи,
Сукна дорогі поставами, не мірячи
За них брати».
Тогді далася бідному невольнику
Тяжкая неволя добре знати:
Кайдани руки, ноги поз'їдали,
Сирая сириця до жовтої кості
Тіло козацькоє проїдала...
То біднії невольники на кров, на тіло поглядали,
Об вірі християнській гадали,
Землю турецькую, віру бусурменськую проклинали:
«Ти, земле турецькая, віро бусурменськая,
Ти єсть наповнена сребром-златом
І дорогими напитками;
Тілько же бідному невольнику на світі не вільно,
Що бідний невольник у тобі пробуваєть,
Празника рождества будьлі воскресенія не знаєть,
Все у неволі проклятої, на каторзі турецької,
На Чорнім морі пробувають,
Землю турецькую, віру бусурменськую проклинають:
«Ти, земле турецька, віро бусурманська,
Ти, розлуко християнська!
Уже-бо ти розлучила не єдиного за сім літ войною:
Мужа з жоною, брата з сестрою,
Діток маленьких з отцем і маткою».
Визволь, боже, бідного невольника
На святоруський берег,
На край веселий, меж народ хрещений!..


Записано на початку 1830-х pp. у Полтавській губернії. Опубліковано у виданні: Малорусские и червонорусские народные думы и песни. СПб, 1836, с. 64—65. Дума відома в кількох записах. Пристань Козловська — пристань у місті Козлові, нинішня назва— Євпаторія.
Плач невольників
Що на Чорному морю,
Потребі царській,
Громаді козацькій,
Там много війська понажено,
У три ряди бідних, безщасних невольників посаджено,
По два та по три докупи посковано,
По двоє кайданів на ноги покладено,
Сирою сирицею назад руки пов'язано.
Тогді бідні, безщасні невольники на коліна упадали,
Вгору руки підіймали,
Господа милосердного прохали та благали:
«Господи милосердний, создай з неба ясне сонце-мати.
Нехай будуть кайдани коло ніг ослабати,
Сирая сириця коло рук ослабати.
Хай ми будем, бідні, безщасні невольники,
У чужій землі хоч мале число полегкості собі мати».
Тоє промовляли,
Землю турецьку кляли-проклинали:
«Земле турецька,
Проклята віро бусурманська,
Розлуко ти на світі християнська!
Що ти не одного розлучила мужа з жоною,
Або брата з сестрою,
Альбо кровну родину з родиною,
Альбо близьку сусіду з сусідою.
Хто у тобі срібло-злато виробляє,
По всіх землях проходжає,
У турецькій землі нікогда собі отрадності не має».
Визволь, господи, невольника з неволі
На простії дороги,
На ясні зорі,
На руський берег,
На край веселий,
Меж мир хрещений!


Записано в 1850-х pp. в м. Вільшана, Богодухівського повіту, на Харківщині, від кобзаря П. Колибаби. Вперше надруковано в кн.: Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова, т. I. К., 1874, с. 90.

Невольники на каторзі
Гей, гей! Ой у святую неділеньку да барзо рано-пораненьку,
Ой да тож-то то не сизії орли заклекотали,
Як то біднії невольники у тяжкій турецькій неволі заплакали,
гей!
Угору руки підіймали, кайданами забряжчали,
Господа милосердного прохали та благали, гей!
«Гей! Подай, подай нам, господи, з неба дрібен дощик,
А знизу-то буйний вітер.
А чи не встала б на Чорному морі бистрая хвиля,
Да чи не позривала б вона якорів з турецької каторги, гей!
Бо вже ж нам сяя турецькая каторга надоїла,
Кайдани-залізо ноги повривало,
Білеє тіло козацьке пані-молодське коло жовтої кості пошмугляло».
Гей, гей! Отож-то то баша турецький бусурманський,
недовірок християнський,
Ой то тож-то то він на чердак ісходжає,
Да сам-то теє добре зачуває,
Да на свої слуги, турки-яниченьки, зозла гукає:
«Гей, гей, кажу, кажу я вам, турки-яниченьки,
Ой добре ж ви дбайте, барзо гадайте,
По три пучки тернини, по чотири червоної тавологи у руку
набирайте, гей, гей!»
До тож-то то тії слуги турки-яниченьки,
Добре дбали, барзо гадали,
По три пучки тернини, по чотири червоної тавологи
у руку набирали, гей!
Із ряду до ряду заходжали,
По тричі в однім місті бідного невольника затинали,
Кров християнськую неповинну проливали, гей, гей!
Ой як стали ж то тії козаки, пани-молодці,
На собі кров християнську зобачати,
То стали землю турецькую,
Віру бусурменськую
Клясти-проклинати, гей, гей!
«Гей,— каже,— земле, земле турецькая,
Віро проклятая бусурманськая,
Розлуко ти християнськая,
Ой десь же то ти не одного розлучила,
Чи брата з сестрою,
Чи мужа з вірною жоною,
А чи вірненького товариша з товаришем, гей!
Гей! Земле, земле, десь справді ти єсть проклятая,
Тільки турчину-кальянинину на срібло, на злато вельми багатая, гей!
Гей, визволь нас, визволь нас, господи,
усіх, бідних невольників,
На тихі води,
На ясні зорі,
У край веселий,
Промежду народ хрещений
В городи християнськії,
До отця, до неньки,
До родини сердешної
І на многія літа
І до конця віка».
Ой наперед уклоняюся господу богу,
І отаману, батькові кошовому,
І всьому товариству кревному й сердечному,
І всім головам слухающим
На многія літа,
До конця віка.


Записав М. Лисенко 1903 р. від О. Сластіона, який вивчив думу в 1870-х pp. від кобзаря з Полтавщини. Вперше надруковано в ж. «Народна творчість та етнографія», 1964, № 4, с. 76—78 (з мелодією). Невільницький цикл дум нараховує близько 20 варіантів, які, розходячись сюжетно, в сукупності яскраво змальовують тяжку біду козаків, що попадали в турецький полон, і тисяч людей, захоплених татарсько-турецькими наїзниками в ясир. З винятковою емоційністю в них висловлена туга за батьківщиною, протест проти загарбників та прагнення до свободи.
Маруся Богуславка
Гей, що на Чорному морі,
Та на тому білому камені,
Там стояла темниця кам'яная,
Гей, там стояла темниця кам'яная,
А в тій темниці пробувало
Сімсот бідних козаків,
А в неволі пробували
Та божого світу
І сонця праведного не забачали.
Гей, то дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
А все добре дбає,
До кам'яної темниці прибуває,
Гей, до козаків словами промовляє:
«Козаки, ви, бідні невольники!
Чи ви знаєте,
Що в нашій землі
Та й день затепера?»
Гей, то козаки, бідні невольники,
А все зачували,
Та й до дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
Словами промовляли,
Сльозами проливали,
Дівку-бранку, Марусю, попівну
Богуславку, називали:
«Гей, ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
А все добре дбаєш,
Хотя й ми тебе дівкою-бранкою називаєм,
Почому ми знаєм,
Що в нашій землі християнській
Ой день затепера?»
«Гей, козаки, ви, бідні невольники!
Ще й у нашій землі та тепера
Великодня субота,
А завтра дасть бог святий день,
Сороковий день, ой Великдень».
Гей, то козаки теє зачували,
До дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
Словами промовляли,
Сльозами проливали,
Гей, та дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя-долі не мала,
Як ти нам святий великдень ісказала!
Як ми вже в неволі пробували,
А ще в темній темниці проживали,
Аж за тридцять три годи
Світа божого не забачали...»
То дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
А ще добре дбала,
Козакам сказала:
«Ей, козаки, ви, бідні невольники!
Не лайте мене,
Не заклинайте мене!
Гей, як діждемо святого великодня,
То буде наш пан турецький
До мечеті од'їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
Ключі на руки віддавати,—
Буду на руки приймати,
До кам'яної темниці прибувати.
Ой то буду до кам'яної темниці
Прибувати, отвирати,
Вас, бідних невольників,
А з кам'яної темниці випускати.
Гей, ви, козаки, ви, бідні невольники!
А ще добре дбайте,
В города християнськії утікайте,
Тільки города Богуслава не минайте!
І города Богуслава не минайте,
До батька до мого й матері прибувайте
І батьку моєму та матері
То знать давайте:
Нехай буде батько і мати
Та ще добре дбати,
То статків-маєтків не збувають,
Великих скарбів не збирають,
Моєї голови
А з тяжкої неволі не визволяють,
Бо вже я потурчилась,
Побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного».
То визволь нас, господи,
Із тяжкої неволі,
Гей, на тихі води,
На ясні зорі,
На край веселий,
Между мир хрещений!
Даруй, боже, милості вашій,
І всім військам запорозьким,
І всім слухающим головам,
І всьому товариству і кревному, і сердечному
Пошли, боже, на многая літа
І до конця віка!


Записав Ф. Колесса 1908 р. в м. Миргороді на Полтавщині від кобзаря М. Кравченка.

Друкується за виданням: Ф. М. Колесса. Мелодії українських народних дум. К., 1969, с 270—272 (мелодія — на с. 131—139). Записано від різних кобзарів та лірників близько 10 варіантів цієї думи і кілька уривків. Сюжет думи про Марусю Богуславку широко використаний в літературі та мистецтві, її героїня — взірець мужньої жінки-патріотки, що і в чужому оточенні знаходить можливість виконати свій обов'язок перед народом. За своїми художніми якостями дума належить до найдовершеніших творів українського народного епосу.
  1   2   3

Схожі:

Навчальна програма з правознавства для 10-12 профільних класів навчальних...
Ратушняк Святослав Петрович заступник директора Технологічного багатопрофільного ліцею м. Хмельницького, вчитель історії та правознавства,...
Курс етики, 6 клас, урок 31 Галина Вікторівна Бєлоногіна, вчитель історії, етики, правознавства
Конституції України (ст. 10, 11, 12) та Закону України «Про національні меншини в Україні» (ст. 1, 2, 3, 6, 15)
Найкращі матеріали, представлені на ХIII обласній педагогічній виставці
...
Урок історії України у 10 класі
Романовський В. І. – вчитель історії, переможець ІІ етапу Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року 2008» Колінковецького ЗНЗ І-ІІІ...
Александрова О. А., учитель історії та правознавства НВК «колегіум-школа»№28...
Профільне вивчення предмету в 10-11-х класах дає молоді не тільки правові знання, а й формує вміння, навички, життєву позицію, компетентності,...
У роботі розповідається про шляхи створення моделі освітньо-розвиваючого...
Виходячи з власного досвіду, автор висвітлює підходи, спрямовані на розвиток школярів засобами історії та права
НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА пропедевтичного курсу інформатики для учнів 5-6...
Укладач: Казанцева Ольга Павлівна вчитель інформатики Херсонського ліцею журналістики, бізнесу та правознавства Херсонської міської...
Програма з історії України для загальноосвітніх навчальних закладів
Денисюк Олена Леонідівна, вчитель історії Бородянської спеціалізованої школи-загальноосвітнього закладу I-IIIступенів №1 з поглибленим...
Програма з історії України для загальноосвітніх навчальних закладів
Денисюк Олена Леонідівна, вчитель історії Бородянської спеціалізованої школи-загальноосвітнього закладу I-IIIступенів №1 з поглибленим...
Адреси передового педагогічного досвіду
Чеканюк Лідія Григорівна, вчитель фізики Уманської загальноосвітньої школи I-III ступенів №8 Уманської міської ради, Щерба Алла Андріївна,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка