|
|
Скачати 68.63 Kb.
|
| Дидактичний матеріал. Черкащина – осередок України. Це широкополі лани і древній Дніпро-Славута, зелень лісів і уквітчана садами сільська вулиця. Черкащина – прекрасна, яскрава квітка в пишному букеті України. Такою її любили й берегли наші далекі предки. Такою її передають нам діди й батьки. Наш святий обов’язок – передати рідний край наступним поколінням квітучим садом, а не отруєною, висохлою пустелею. Краю мій милий, земле моя рідна! Це ти зростила Великого Кобзаря. Незабутня поезія твоя, Тарасе! Ідуть роки, а пісня плине журавлина, схиляє голову калина і Катерина сльози ллє. Чує Умань, чує Сміла, Лисянка, Черкаси, Як хвалу тобі складаєм, земляче Тарасе. Твій “Заповіт” давно вже знає увесь світ. Дніпро і Канів – лише два слова, А йде про них палка розмова на всіх наріччях, на всіх мовах. Моринці. Батьківщина. Застиг у бронзі вірний син, прихильник вільної Вкраїни, та затихло слово – бунтівне, гаряче. Низький уклін тобі, козаче! За тобою, орле сизий, вся Вкраїна плаче. Місто Родень. На правому березі Дніпра біля Канева височить Княжа гора. Вона береже пам’ять стародавнього міста Родень. В ньому жили слов’яни. Тут розвивалися різні ремесла і торгівля. Його оточував земляний вал і дерев’яна огорожа. Над в’їздом стояла велика вежа. В час татарської навали славне місто було зруйноване. Місто Канів стоїть на високому правому березі Дніпра. Тут похований великий український поет Тарас Григорович Шевченко. Раніше гору, на якій знаходиться могила і пам’ятник поета, називали Чернечою. А нині її називають Тарасовою. Щодня йдуть на цю гору люди. Вони вклоняються Великому Кобзареві. Канів. Одне з наймальовничіших і найдавніших міст у лоні незалежної України. Свята земля, де започаткувалось козацтво і яка береже вічний сон безсмертного Кобзаря. Це прадавнє поселення славиться святими горами. Одягнені в зелені шати, чергуючись з рукотворними ланами і луговими килимами, дібровами та гаями, вони набувають особливої зваби. Саме про них оці, добуті з глибини великого серця слова Павла Тичини: “І ви, канівські рідні висоти, із живим, вічно трепетним серцем Тараса, ви ж дали для нас вищі од усіх на світі гір”. Дуб Шевченка. Дуб є найстійкішим і найдовговічнішим деревом. Багато збереглося на Україні дубів – довгожителів. Ці зелені гіганти бачили під своїми могутніми кронами козацьких гетьманів, кобзарів, видатних письменників, художників. Чимало дубів на Черкащині носить назву Шевченкових. Один з них височіє на Михайловій горі біля села Прохорівка, що на Канівщині. Тут Тарас Григорович гостював у свого побратима і любив відпочивати під шатром цього велетня. Юний друже, чи є такий дуб у твоєму районі? Канівський заповідник. Живим музеєм Середнього Придніпров’я називають Канівський заповідник. Лісостепові ландшафти поєднуються тут з глибокими ярами, зсувами, скіфськими городищами, канівськими горами. Одна з них стала відомою в усьому світі. На ній поховано Тараса Григоровича Шевченка. На схилах гір, на лісових галявинах, по узліссях зустрічаються ковила, айстра степова, горицвіт весняний, фіалка, сон український. У дрімучих лісах водяться козулі європейські, лосі, дикі свині. В царстві птахів є куріпка сіра, перепел, вівсянка, зяблик, щиглик, білий і чорний лелека, білий лебідь. У підводному царстві живуть стерлядь, чехоня, жереха, підуста, марена, головня. Гори Черкащини. Чи чув ти про них? Канівське і Мошногірське підняття називають гірською країною в мініатюрі. Особливо цікаві Канівські гори. Тут багато пам’ятників, які розповідають про життя минулих епох. А ще можна прослідкувати формування земних надр і рельєфів. Вчені постійно досліджують Канівські гори. Вік наших гір – мільйони й мільйони років Тарасова гора – святиня українського народу. Приблизно такою величиною з м’якими контурами і бачив її Шевченко у липні 1859 року, маючи намір оселитись на канівській землі. Чудові краєвиди безмірно чарували його ніжну душу. І Тарас Григорович змалював один з них “Коло Канева”. Та не збулось омріяне. Перебуваючи під неослабленим жандармським наглядом поета заарештовують і назавжди заказують дорогу на рідну Україну. 22 травня 1861-го ця гора приймає свого геніального сина на вічний спочинок, а народ називає її Тарасовою. Тарасова гора – місце вічного спочинку геніального українського поета, художника Тараса Григоровича Шевченка. Поховали поета, як він того хотів, на високій кручі, на Чернечій горі. Звідси далеко видно широкі лани і могутній Дніпро. Чернеча гора – в давнину, Тарасова – нині. А знаходиться вона поблизу Канева. Могила Тараса увінчана постаментом із сірого граніту. На ньому височить бронзова постать поета. До могили великого сина українського народу пролягли стежки і дороги з усього світу. Ними йдуть палкі шанувальники безсмертного таланту Кобзаря. Вони несуть йому любов своїх сердець. Уклін тобі, Тарасова гора Народ шанує імена титанів, Течуть літа, а пам’ять не вмирає. Ведуть шляхи у славне місто Канів, Де спочиває серце Кобзаря. Несуть йому з усіх широт планети Свій пломенний, гарячий квіт душі. Вогнисте слово мужнього поета Сягає за найдальші рубежі. А він стоїть та розмовля з віками, І вільний край в обновах озира. Уклін тобі, священне місто Канів! Уклін тобі, Тарасова гора! (П.Власюк) . Дніпрова – така її назва, взята від Дніпра. Уважніше поглянемо на цю гору і побачимо, що вона двохярусна. На верхній частині величавіє світлий дім культосвітнього училища, а на нижній – майдан і вулиця Леніна, парк Слави, Успенський собор та інші будівлі. Успенський собор є однією з головних пам’яток архітектури міста Канева. Він був збудований князем Всеволодом Ольговичем у тисяча сто сорок четвертому році. Про це свідчить літописець Київської Русі Нестор. У тисяча двісті тридцять дев’ятому році собор зруйнували воїни хана Батия. Нову спробу знищити пам’ятку зробили кримські татари і турки. Лише на початку дев’ятнадцятого століття собор відбудували. Ним милуються жителі і гості Канева. Юні краєзнавці, оберігайте пам’ятки архітектури! Спустимось ще нижче на Комсомольський майдан. Гору, що біля нього, ви також знаєте. Вона багата своєю історією, значить не зайве перегорнути її прадавні сторінки. На гірській вершині побувала не одна археологічна експедиція і дослідила людські житла ще другої половини 11 тисячоліття до нашої ери. Значно пізніше гора іменувалась Грецькою, бо на ній жили грецькі купці. Донедавна вона зберігала рештки церкви святої Ірини. Зараз гору називають Московкою. Досягши Золотого яру, зупинімось, бо від нього рівним і широким верхів’ям розіслалась наступна гора. Повільно збігаючи у сторону вулиці Сельце, вона відкрита всім вітрам навстріч. Не випадково її вподобали мірошники, вітряки яких перемелюючи зерно, наділяли манівців духмяним борошном. Предовго на цій горі господарювали вітряні млини. Відтоді за вершиною і закріпилась назва Вітрова. З часом вітряків замінили водяні млини – подяки, жорна яких крутили води Дніпра та Дунайця. В стишеній горі довелось укладати на вічний спочинок євреїв, і вона стає Жидівкою. Сорокопудова. Зупинімось, не дійшовши до містка, що через Сухий потік. Перед нами кругла гірка, як буханець хліба. Це Буханівка. А за нею розігналась до яру невисока висота, іменована Сорокопудовою. Пелехівка – найменший з придніпровських гір. Ім’я здобула від прадавнього роду Пелехів – рибалок і човнярів, додатковим промислом якого було перевізництво. Цю гору від наступної відрізує Пелехівський яр. Лиса. Іншої назви, мабуть, і не набувала, бо споконвіку світила в небо голою-маківкою та лисою придніпровською стороною. Однак цю невигідність для обживання компенсує урочище Ісковщина, винятково придатне для стрічкового поселення. У сиву давнину люди використовували цю природну ділянку – густо заселивши її. Лиса своєю формою схожа на слона з опущеною головою. Зважаючи на це, дехто, не знаючи усталеної назви гори, іменує її Слоновою. Пилипенкова. Її нема рівних за величиною і старожитцями, знайденими археологами. Розкопки на площі 3000м2 відкрили на ній 42 житла та 122 господарські ями. Стіни будівель були з дерев’яних стояків, обплетених лозою і обмазаних глиною. Центральну частину жител займали глинобитні печі. У будівлях та ямах збереглися уламки мисок, глиняних горщиків, чашок, еліптичних амфор, сковорідки, залізні ножі, цвяхи, гарпун, грузила, браслети, бронзові стержні – заготовки, понад 40 тиглів, зернотерка, кістки тварин і риб. Кіндрат Пилипенко наполегливо дбав і оберігав свою гору. Поцінувавши це благодіяння, монастирці назвали гору Пилипенковою. Світловоді наші потоки Канівка. Поза всяким сумнівом, вона взяла собі назву від нашого міста. Архіви мовчать, звідки починалась. А зі спогадів пращурів довідуємось, що Канівка мала два витоки: з Костянецького яру і з-під Грищанецького нагір’я. “Ріка Канівка текла вздовж вулиці Ситники і впадала біля Сухого потоку (вище) на віддалі 100 сажнів”, - так записано в плані Канева 1808 року. Дунаєць. Багатий своєю історією цей потік. Дунаєць за кількістю води не поступався невеликій річці. Адже на ньому робили загати з дерев’яними водоспусками, ставили малі водяні млини, а в міні озерах вирощували плаваючу птицю. З появою у місті парових млинів відпала потреба у водяних млинах. Залишені без нагляду загати поступово руйнувались. Визволившись від цих перешкод, Дунаєць проявляв свій характер, особливо в час злив. Переповнений гірськими потоками він виривав з корінням кущі, дерева, підхоплював повітки і ніс у Дніпро. Меланчин. Минали віки, а він, стиснутий Пилипенковою і Чернечою горами, спокійно вливав у Дніпро Богом даний дар. Мешканці Монастирка користувались його світлою, як сонячний день, водою. Та одного разу розходилась силенна злива, потоки якої замулили джерела.... і монастирцям довелось носити волу зі Славутича. Найважче це давалось одинокій Меланії, в якої й визрів намір відкопати замулене. Дійшовши згоди, дружно взялися за роботу. Коли до джерела залишилося зняти якусь пару штихів зволоженої глини, розм’яклий гірський схил рухнув. Ті, кого обвал не достав, зі всіх сил спасали завалених. Відкопали їх ледве живих. Врятувати ж Меланію не вдалося. Зате вона живе у назві потоку. Сухий. Так його нарекли у далекі часи, порівнюючи з Дунайцем – справжньою річкою. Цей потік був повноводнішим за нинішній Дунаєцький, бо мав турботливих піклувальників. |
| Уроку Обладнання: дидактичний матеріал, таблиця, підручники, збірник завдань А. Г. Мерзляк |
Дидактичний матеріал зі світової літератури до вивчення творчості... Дидактичний матеріал зі світової літератури до вивчення творчості Миколи Гоголя. Поема «Мертві душі».(9 клас) |
| Тема уроку Обладнання: підручник, таблиця «Самостійні частини мови», презентація, осінні листочки, дидактичний матеріал |
ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ( СИНТАКСИ C ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ)... ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ( СИНТАКСИC ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ) ДЛЯ УЧНІВ 10-11 КЛАСІВ НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ЛІНИ КОСТЕНКО «ЗАПИСКИ... |
| Урок в 5 класі Мета уроку Обладнання: дидактичний матеріал, картки з завданнями самостійної роботи, таблиця для усного завдання |
Драматургія (дидактичний матеріал) Гра «Знайди помилку» У Галичині до 1848р. існував тільки український театр, а діяльність німецького та польського заборонялася. (Навпаки) |
| Чернечі джерела Використання прислівників як засобу підсилення виразності мовлення. Мета Обладнання: дидактичний матеріал на картках, ілюстрації, комп`ютер, мультимедійний проектор |
Тема: "АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ" Мета: ... |
| Б. Харчук «Планетник». Добро і зло в повісті Обладнання: текст твору, дидактичний матеріал (кросворди,опорні конспекти),малюнки до твору |
"Sports Competitions" Обладнання: плакати з прислів'ями га висловами; картинки з видами спорту; дидактичний матеріал; магнітофон, аудіокасета; результати... |