Тези до статті "Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди"

Скачати 166.13 Kb.

Назва	Тези до статті "Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди"
Дата	01.11.2013
Розмір	166.13 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Туризм > Документи

Тези до статті "Педагогічні ідеї Г.С. Сковороди"
1.Григорій Сковорода презентував виховну мудрість нашого народу, як народну педагогіку – вироблені й застосовувані в народному середовищі знання, засоби і досвід виховання та навчання дітей і молоді.

Г.Сковорода на перше місце ставить роль батьків у вихованні дітей.
2.Палкий прихильник виховання дітей на основі вітчизняного досвіду. Як і інші українські просвітителі, Сковорода висміює прагнення дворян та козацької старшини виховувати своїх дітей на зразок західноєвропейських магнатів і з допомогою іноземних вчителів .
3.Розумове виховання – важливий елемент педагогічної системи Сковороди. Розум – головний регулятор людської діяльності.
4.Трактує українську етнопедагогіку, стоячи на позиціях європеїзму.
5. Обстоює ідею, що щастя людини полягає у праці, відповідній до її природних нахилів.
6. Виховання має бути загальнодоступним, безплатним, охоплювати всі верстви населення, особливо народні маси: "виховання й убогим потрібне".
7. Природа як могутній виховний фактор, традиційно культивований у народній педагогіці.
8.Г. Сковорода правдиво висвітлив суть релігійного виховання за народними традиціями. Ідею Бога він подав з позиції народної педагогіки як символ єдності українського народу, української нації, України, вселюдської взаємо-пошани й вершину життєвої досконалості.
9. Г Сковорода – неперевершений майстер і прихильник індивідуальної роботи з учнями.
10. Дбаючи про естетичний розвиток учнів, Сковорода навчав їх гри на органі, флейті та сопілці, організовував на лоні природи заняття хору.
11. Він жив так, як навчав, а навчав так, як жив, дотримуючись мудрих заповідей української народної педагогіки.

Педагогічні ідеї Г.С. Сковороди

Вивчення творчої спадщини народного філософа і вчителя

Г. Сковороди дає можливість торкнутися витоків української педагогічної майстерності, заснованої на невмирущих традиціях народної педагогіки, що їх постійно використовував у своїй творчості Григорій Савич. У цьому і полягає актуальність даної теми: вона повертає до витоків української педагогіки, піднімає завісу над джерелами української педагогічної думки, збагачує педагогічними ідеями та порадами учителів - практиків 21 століття. Цінність педагогічної спадщини Г. Сковороди переоцінити неможливо, вона завжди займала і буде займати гідне місце в триєдиній системі педагогічного процесу, слугуватиме направляючими постулатами освітнього процесу, до яких постійно звертаються фахівці педагогіки, вихователі, всі, кого цікавлять проблеми формування Людини.

Мета: дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми вивчення педагогічної спадщини Г. Сковороди.

Ученими ХХ століття чимало зроблено для глибокого і всебічного вивчення творчості Г.Сковороди, йому присвятили праці О.Білецький, П.Тичина, П.Попов, М.Редько, А. Ніженець, І.Табачников, І.Іваньо О.Дзеверін, З.Хижняк та ін. Відзначення у 1972 р. ювілею, 250-річчя від дня народження Г.Сковороди, активізувало вчених-філософів, педагогів, літературознавців, мовознавців: з’явилось чимало нових досліджень, у яких всебічно розглянуто творчу спадщину видатного філософа. Насамперед слід назвати колективну монографію - Філософія Григорія Сковороди (- Наукова думка, К-, 1972), підготовлену Інститутом філософії; АН УРСР, книжки І. А.Табачникова - Григорій Сковорода (М., - Мысль, 1972), О. Шреєр-Ткаченко - Григорій Сковорода - музикант (К., - Музична Україна, 1972), серію статей в журналах - Філософська думка, - Радянське літературознавство, - Народна творчість та етнографія за 1972—1973 рр. У Харкові відбулась міжнародна наукова конференція, тематика якої охопила майже всі сторони, пов’язані з вивченням життя і творчості Г.Сковороди (філософія, історія, літературознавство, мовознавство, мистецтвознавство, педагогіка). До ювілею вийшло друге видання бібліографічного покажчика - Григорій Сковорода. Бібліографія (Видавництво Харківського університету, 1972), у якому зареєстровано 1442 одиниці видань творів Г.Сковороди та праць про нього.

Упродовж останніх років з’явилося кілька десятків спеціальних статей, у яких висвітлюється питання педагогіки у творчості Г.Сковороди, зокрема дві статті І.В. Іваньо та праці А. Кузьмінського, Л. Прокопенко, В. Поліщука, М. Євтуха, Т. Десятова, В. Омельяненка.

Наше етнопедагогічне прочитання творів Г. Сковороди, а також численних публікацій про нього, зокрема, праці Д. Багалія «Український мандрований філософ Григорій Сковорода» (К., 1992, с. 472), переконали нас у тому, що великий мислитель презентував виховну мудрість нашого народу, як народну педагогіку – вироблені й застосовувані в народному середовищі знання, засоби і досвід виховання та навчання дітей і молоді, так і етнопедагогіку – науку про народну педагогіку. Це означає, що, з одного боку, через реальні життєві обставини, власний розум і допитливість, він черпав із педагогічної скарбниці народу його виховну мудрість і засоби, а з іншого, завдяки своїй високій освіченості, ерудиції і творчому таланту піддавав їх глибокому осмисленню, науковій обробці й повертав народові в новому, збагаченому вигляді. Цим уперше було зроблено помітний крок на шляху науково-теоретичного створення гуманної, демократичної педагогіки, через зближення її з виховними винаходами народу, наочно перед усім світом переконливо продемонстровано належність народної педагогіки до невичерпних, вічних першоджерел педагогічної науки.

Педагогічні погляди Г.С.Сковороди втілюють основні напрями прогресивної педагогіки: демократизм, гуманізм, високу моральність, любов до Батьківщини і народу. Він виклав їх у діалогах, віршах, притчах, листах. Проблемам виховання присвячено притчі “Вдячний Еродій”, “Убогий жайворон”, “Байки Харківські”. Світоглядні основи Г.Сковороди яскраво відбилися на його педагогічних поглядах. На освіту мислитель дивився як на засіб виховання всього народу; в поглядах на освіту ще раз виявилася його народність. Йдучи від села до села, перебуваючи весь час серед простого народу, Сковорода заслужив собі добру славу народного вчителя. Джерелом педагогічних поглядів Г. Сковороди, як вказують сучасні дослідники, були традиції народної педагогіки, народна мудрість, погляди на освіту прогресивних філософів Європи.

Будучи прихильником принципу народності у вихованні, відстоював думку, що вона має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу, висміював дворянсько-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. На його думку, мета виховання – підготовка вільної людини, гармонійно-розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і боротисяВчити людину треба тому, до чого у неї природний нахил, що для неї передбачила "блаженная натура", " Сокола вскоре научишь летать, но не черепаху. Орла во мгновение навчишь взирать на солнце и забавляться, но не сову" [18, 104]. Якщо хтось хоче вчити не по природі, хай пам’ятає прислів’я: " Волка в плуг, а он в луг" [18, 104].

Народна педагогіка вчить не пригнічувати волі людини, а дати їй можливість виявити свої природні здібності. Разом з тим народна мудрість засуджує тих людей, що не прислухаються до вихователів, уникають чесної праці, живуть за рахунок інших " Нема ліса без вовка, а села без лихого чоловіка", "Гадюка хоч не вкусить то засичить", " Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться" [18, 58-59].

Йдучи за народними традиціями, Г.Сковорода на перше місце ставить роль батьків у вихованні дітей. Роль батьків, а власне "...главизна воспитания єсть: 1) благо родить; 2) сохранить птенцеви младое здравие; 3) научить благодарности" [18, 117]. "Благо родить и благо научить" [18, 101]. Якщо батьки не виконують своїх обов’язків перед дітьми, то стають винуватцями всіх їхніх бід. Ця народна мудрість про виховання дітей пронизує численні твори Григорія Савича.

Висловлює важливі думки щодо сімейного виховання. Вважає, що діти повинні зростати в атмосфері глибокої поваги і любові до батьків. Батьки – перші вихователі і наставники молоді. Ставить питання про культ батька і матері в сім’ї, називаючи їх іконами божими для дітей. Мислитель схвалює батьків, які вчать дітей життєвій мудрості, заохочують до працелюбства. Водночас він критикував батьків, які не вчать своїх дітей життєвій мудрості, а то й заохочують їх до неробства, чванливості, егоїзму ("Вбогий Жайворонок"). Тих батьків, хто передоручав виховання своїх дітей нянькам, називав "напів-батьками", порівнював їх із зозулями, що підкидають яйця в чужі гнізда.

Українську народну педагогіку Г. Сковорода відносив до невід'ємного компонента українознавства, феномена українства й могутнього фактора українотворення, тобто формування власного українського Я на основі пізнання свого народу й самого себе. Він осуджував верхівку суспільства, яка третирувала своє рідне, українське, національне, зневажливо ставилась до свого народу, його мови й звичаїв. Нехтування своїм, національним йому уявляється диким. «Кожний повинен знати свій народ, – говорив Сковорода, – а в народі пізнати себе. Якщо ти українець, то будь ним. Чи француз? Будь французом. Чи татарин? Будь татарином. Все добре на своєму місці і в своїй мірі, і все прекрасно, що чисте, природне, тобто не фальшиве» [17, 329].

У пісні «Всякому городу нрав і права» (пісня 10 із зб. «Сад божественних пісень») Г. Сковорода осуджує порочну поведінку панівних верств феодального суспільства, протиставляючи їм виплекану на традиціях народної педагогіки мораль Трудівника, «чия совість, як чистий кришталь». Тому вільнодумний мислитель поєднав свою «долю з голишами» і все життя був на боці носіїв народної моралі, тобто тих, «хто серцем чистий і душею» [17, 239].

Розумове виховання – важливий елемент педагогічної системи Сковороди. Розум – головний регулятор людської діяльності. Провідне місце у всебічному розвитку відводив розумовій освіті, яка допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя Спираючись на знання, людина спроможна пізнати добро і зло, оцінити явища навколишньої дійсності.

Він радив повсякчас займатись наукою: "Коли не любити всією душею корисних наук, то всякий труд буде марним". Засвоювання знань забезпечується серйозними заняттями.

Своєрідність проповідей ідей народної педагогіки Сковородою полягає у підкріпленні її наукою. Належачи до найосвіченіших людей свого часу, він трактує українську етнопедагогіку, як це личить робити синові української європейської нації, стоячи на позиціях європеїзму.

Європеїзм у центрі своєї педагогічної системи ставить людину як найвищу цінність суспільства, піклування про її щастя і благополуччя, всебічний і гармонійний розвиток. Ідеями евдемонізму, гуманізму й демократизму пройнята й українська етнопедагогіка. До того ж, за справедливим висновком Сковороди, вона виступає як один із провідних засобів їх реалізації та формування національного характеру українського народу.

Отже, в трактуванні Сковородою народної педагогіки наявне поєднання елементів національно-українських і західних. Але видатний український мислитель, сприймаючи досягнення західноєвропейської педагогічної культури, міцно стояв на грунті українських виховних традицій. Тому його погляди на українську народну педагогіку, з одного боку, стоять на дуже високому європейському рівні, а з іншого – відзначаються великою оригінальністю [19, 46].

Як же ставився Сковорода до праці?

В античному світі ставилися до праці з презирством – її мали виконувати раби і наймити, а панівна верхівка займалася керівництвом державою, війнами, мистецтвом, філософією тощо. Мало чим змінилися ці погляди і в часи Г.Сковороди – тяжка фізична праця мала виконуватися лише простим убогим людом, селянами-кріпаками, ремісниками. Якщо ремісники зуміли зробити свою працю якоюсь мірою мистецтвом, то селянство взяло на свої плечі весь тягар тяжкої фізичної праці. Проте поетична уява селянина бачила не тільки її темні сторони, а й піднесла її, опоетизувала, мала в ній джерело радості, задоволення. Ніщо не ціниться у народній мудрості так високо, як чесна праця.

Г. Сковорода піднісся до філософського осмислення праці, розумів її внутрішню потребу для людини, побачив у ній красу, розвивав думки про "сродну працю", тобто про природжену здатність кожної людини до того чи іншого заняття. Такі погляди притаманні народному світогляду, та Сковорода по-своєму інтерпретував їх і літературно оформив. " Бо чого не переможе чесна праця?" - запитував він. -"Хіба не приємно працювати, коли ми народжені для цього". [18, 256]

Щастя людини Г.Сковорода бачив у праці, прославляв працю як джерело радості й задоволення. Проте не можна обійти того факту, що це уславлення має абстрактний характер. Для щастя людини потрібно, щоб праця була вільною. Сковорода гадав, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона - "сродна", аби людина любила її й вкладала у неї всю душу.

Григорій Савич був прихильником трудового виховання, вказуючи на визначальну роль "сродної праці" у житті людини. Саме через працю, на його думку, лежить моральне удосконалення людини. Важливим є положення Сковороди про корисність і почесність будь-якої праці, професії, аби лише вона відповідала покликанню людини і приносила користь суспільству. Гідність людини визначається результатами її праці

Принципи народного виховання Г.Сковорода глибоко розробив у притчі "Вдячний Еродій". Він не визнавав великосвітського виховання, коли доступ до науки мають тільки багаті. За його твердим переконанням "...воспитаие и убогим нужно иметь" [13, 102]. Г.Сковорода вказує, що виховання має бути загальнодоступним, безплатним, охоплювати всі верстви населення, особливо народні маси.

Вирішальну роль у вихованні він відводив школі, вчителям. Школа, на його думку, має бути доступною для всіх, з безплатним навчанням. Розробив низку дидактичних і методичних положень. Стверджував, що усвідомлювати істину найкраще самостійно, через власну активність. У процесі навчання треба враховувати нахили і здібності дітей, їх вікові та індивідуальні особливості. Радив правильно дозувати матеріал, викладати його доступно, ясно, точно, використовувати наочність, пов’язувати теорію з практикою, навчання з життям. Високо цінував такі методи навчання, як лекція, розповідь, розмова, бесіда. Г.Сковорода – неперевершений майстер і прихильник індивідуальної роботи з учнями. Поряд з лекціями у навчанні він високо цінував доповіді, бесіди, розмови з учнями. Особливого значення надає самостійним практичним заняттям учнів у навчанні, серед них називає такі форми як перекладання на рідну мову іноземних авторів, віршовані перекази прозових творів, листування тощо. Цінуючи лекційну форму навчання, він критично ставився до розповсюджених тоді диспутів, які мали у колегіях схоластичний характер і викликали відразу у студентів.

Глибоко і влучно розкрив Г. Сковорода природу як могутній виховний фактор, традиційно культивований у народній педагогіці. Близькість до рідної природи сприйняв собі ще в дитячі роки та й зостався з нею навік. Тому в одному із своїх віршів зазначає: «Не піду до міста багатого. Я буду на полях жити», і кожен двовірш цього твору завершується приспівом: «О діброво! Мати моя рідна! В тобі життя звеселене, в тобі спокій, тишина».

Думки про те, що виховання «випливає з природи», що природа є найкращою вчителькою, яка потребує тільки того, щоб не заважати їй виявитись, і що вихователь та вихованець мають іти їй назустріч, – визначають домінанту педагогічних міркувань Г. Сковороди [19, 46].

У неухильному дотриманні, пошануванні й подальшому розвитку виховних традицій українського народу Г. Сковорода вбачав надійний заслін бездуховності, невігластву й національному нігілізмові, одну з твердих запорук успішного економічного й культурного прогресу України. З ними він пов'язував ефективну реалізацію усіх провідних компонентів українського національного виховання – громадянського, тілесного, розумового, морально-етичного, господарсько-трудового, естетичного. На них видатний український мислитель покладав надію в забезпеченні природної гармонії національного і вселюдського. Вперше в історії розвитку педагогічної думки в Україні Г. Сковорода правдиво висвітлив суть релігійного виховання за народними традиціями. Ідею Бога він подав з позиції народної педагогіки як символ єдності українського народу, української нації, України, вселюдської взаємопошани й вершину життєвої досконалості. А Біблію розглядав як наймудрішу й найпотрібнішу книгу з усіх книг про Бога, Світ і Людину. Якщо дотримуватися народних традицій, то Біблію повинна мати й знати кожна українська родина.

Молитва Сковороди не була молитвою у звичайному формальному розумінні цього слова. Це було богомислення, тобто морально-етичні думки про Бога, вічність й невпинну потребу самовдосконалення, щира подяка Всевишньому за те, що «потрібне зробив неважким, а важке непотрібним». [19, 46]

Варто зазначити, що Г. Сковорода не тільки проповідував, по-своєму оригінально трактуючи культивовані українською етнопедагогікою народні чесноти й норми християнської моралі, а й неухильно дотримувався їх, подаючи взірцевий приклад поведінки для інших. Поштивий до кожного стану людей, відвідував хворих, заспокоював сумних, ділив останнє з убогими, вибирав і любив друзів по серцю їхньому, був благочестивий без забобонів, учений без пихи, мав поводження без облесливості. Жив життям простим і скромним. Прагнув краще виконати заповіт любові до ближнього в пошуках хвали Божої, а не слави людської. У нім гармонійно поєднувалися слова і вчинок, проповідь і життя.

Ставив питання про вчителя, високо цінував учительську працю. Висував високі вимоги до нього, визначав його керівну роль у навчальному процесі. Серед основних рис учителя виділяв любов і повагу до особистості учня, гідність, безкомпромісність, чесність, служіння добру. Безмежна любов до вихованців в нього поєднувалась з великою вимогливістю до них. Погляди філософа про своєчасне запобігання відхиленням у формуванні особистості не збігаються з ідеями релігії та твердженнями деяких зарубіжних учених, оскільки вони по-різному тлумачать саму природу людини. Так, згідно з теоріями ряду відомих філософів (Гоббс, Кант та ін.), людина за своєю природою аморальна, зіпсована, агресивна, сповнена злоби і ненависті до собі подібних, схильна до насильства. З цього приводу висловився і австрійський учений З. Фрейд, який теж стверджував природжену агресивність людини, обґрунтовував ідею неминучості воєн.

Основою ж світогляду Г. Сковороди був гуманізм, яким, по суті, пройнята вся його творчість. І. Я. Франко цілком справедливо називав великого просвітителя «першим глашатаєм глибокого гуманізму» в Україні.

Г. Сковорода обстоював думку про те, що за своєю природою людина не зіпсована, добра, що «справді людське серце і розум аж ніяк не можуть бажати зла людям». На думку вченого, причинами, що породжують моральні вади, інші відхилення у поведінці, є суспільні умови, неправильно поставлене виховання, темрява, неосвіченість народу. Особливо важливим у формуванні особистості є правильне виховання, воно може дати, як відзначав Г. Сковорода, «те, чого не дадуть ні чин, ні багатство, ні походження, ні милість вельмож» [17, 142]

Виховання слід починати якомога раніше, максимально враховуючи психофізіологічні особливості дітей. Хоч іноді й важко пізнати природу маляти, але вона може і повинна бути пізнана. Г. Сковорода наголошував на необхідності вести щоденне спостереження за дитиною, її грою, стосунками з оточуючими, за всім її життям. Тільки в такий спосіб можна глибоко вивчити її задатки і відповідно будувати процес виховання. Саме правильне виховання дитини з перших днів її життя, вважав Г. Сковорода, є основою профілактики відхилень у формуванні її особистості, вчинення нею протиправних дій.

Велику роль у формуванні особистості, запобіганні відхилень у поведінці дітей повинні відіграти батьки. Вони повинні дбати про фізичне здоров'я дітей, бо від цього значною мірою залежить процес формування особистості. Учений надавав виняткового значення фізичному здоров'ю, схильний був навіть вбачати зв'язок між «тілесним» (фізичним) станом і різними психічними захворюваннями. [10, 40]

Не менш відповідальною є робота вчителя, якого Г. Сковорода образно порівнював із дбайливим садівником (до речі, подібне порівняння зустрічається і в творах Я. А. Коменського). Для справжнього вчителя, на думку Г. Сковороди, характерною є чесність, скромність, безкомпромісність, любов і повага до учня, служіння добру, освіченість. «Долго сам учись, если хочешь учить других». Ця порада вчителям, яку свого часу висловив Г. Сковорода, аж ніяк не втратила своєї актуальності сьогодні.

Таким чином, правильно організоване виховання, яке полягає у всебічному гармонійному розвитку особистості кожної дитини з максимальним врахуванням її природних нахилів і задатків, що здійснюється спільними зусиллями батьків, учителів, суспільства, починаючи з перших днів життя дитини, є, на думку Г. Сковороди, запорукою успішного запобігання відхилень у поведінці молоді.
Висновоки
Отже, педагогічні погляди Г. Сковороди тісно пов'язані з його етичними і соціальними поглядами. Він захоплювався гуманізмом античного світу, завжди високо ставив людину. Мета виховання, на думку Сковороди, полягає у формуванні мислячої, освіченої, чуйної людини шляхом самопізнання. Він цінує силу духу і силу думки людини. Силу духу дає їй наука, яка повинна проникати в народ. Сковорода наголошував: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». Філософ протестував проти позбавлення трудящих освіти. У своїх творах «Благородний Еродій» та «Убогий жайворонок» він висміював дворянсько-аристократичне виховання. «Правильне виховання криється в природі кожного народу, як вогонь і світло невидиме заховані в кремінці». Виховання має бути загальнодоступним, безплатним. Основним принципом виховання Г.Сковорода вважав урахування природних здібностей людини та її природжених індивідуальних нахилів. Для розвитку здібностей, закладених в людині, потрібно навчити її керувати своїми силами. Саме тому великого значення він надавав вправам: «Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись».

Сковорода вважав, що виховання повинно починатись ще до народження дитини. Звідси ряд вказівок батькам про те, як вони мають поводитися, щоб їх покоління було здоровим, здібним, талановитим. Г.Сковорода цінував бесіди і моральні поради, але вважав, що навчати потрібно не тільки словом, а й всією своєю поведінкою.

З творів Г. Сковороди постає образ учителя, принципами якого були любов і повага до особистості учня, гідність наставника, безкомпромісність, чесність, служіння добру: «Долго сам учись, если хочешь учить других».

Народний мудрець висловив думку щодо залежності почуттів від діяльності людини, її праці. Він рекомендував батькам і вихователям якомога раніше виявляти в дитини її нахили і привчати до відповідної діяльності.

Однією з важливих категорій його етичної концепції виступає працьовитість. Філософ вважає працю основою людського життя. Працю за покликанням, «сродну працю», він заповідає нащадкам. Г. С. Сковорода – видатний гуманіст-просвітитель. У своїх демократичних і гуманістичних педагогічних ідеях він багато в чому випередив західноєвропейських просвітителів XVIII ст.

Література

1. Антология педагогической мысли Украинской, ССР / Сост. Н. П. Калиниченко. – М.: Высшая школа, 1988. – 642 с.
2. Аркас М.М. Історія України-Русі. – К.: Вища школа, 1993. – 584 с.
3. Бурлака Я. І., Руденко Ю. Д. Історія педагогіки України:. витоки, пошуки, проблеми // Рідна школа. – 1992. – № 1. – С. 34
4. Грушевський М С. Про українську мову й українську школу. – К.: Знання, 1991. – 48 с.
5. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. – К., 1990. – 524 с.
6. Гусак М., Л.Мартіросян. історія педагогіки України: Посібник для студентів. – Луцьк: Видавництво ВДУ, 1996. – 164 с.
7. Дорошенко Д.І. Історія України в 2-х т. Т.1, Т.2. – К.: Глобус, 1991.
8. Історія педагогіки /За ред. М. С. Гриценка. – К.: Вища школа, 1973. – 468 с.
9. Ісьянова Л. Г.С.Сковорода і О.Ф.Лосєв: Філософія та педагогіка справжньої інтелігентності / Л. Ісьянова // Теоретичні питання освіти і виховання: 36. наук, пр. / КДЛУ. – К., 2000. – Вип.9. – С. 7-11.
10. Козубовська І. В.. Формування особистості в педагогічній спадщині Г. Сковороди // Початкова школа. – №5. – 1996. – С. 40-42
11. Крип'якевич І. П. Історія України. – Львів: Світ, 1990. – 548 с.
12. Кучерявий О.Г. Г.С.Сковорода про самовиховання і самоосвіту особистості / О.Г. Кучерявий // Наук.зап./Нац. пед. ун-т їм. М.П. Драгоманова. – К.,1999. -Част.І: Пед. та істор. Науки. – С. 89-95.
13. Кулик І.С. Русова про педагогічні погляди Г.Сковороди /1. Кулик // Наук, вісн. Чернів. ун-ту. – Чернівці, 2003. – Вип.177 : Педагогіка та психологія. – С. 91-95.
14. Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди / За ред. Д. Г Дзеверіна. – К.: Знання, 1972. – 264 с.
15. Полонська-Василенко Н. Історія України: в 2-х т. Т.1,2. – К.: Либідь, 1992.
16. Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні / За ред. М. Д. Ярмаченка. – К.: Вища школа, 1991. – 592 с.
17. Сковорода Г. Сродность к богословію. // Повне зібр. творів, у 2-х т. – К.: Знання, 1973. – т. 2.
18. Сковорода Г.. Твори у 2-х томах, в-во Українського наукового інституту Гарвардського у-ту, 1994, Т 2- 450с
19. Стельмахович М.Г. Г. Сковорода і народна педагогіка // Початкова школа. – №1. – 1996. – С. 46-50.
20. Стельмахович М Г. Українська етнопедагогіка // Рад. Школа, 1989 – № 8.

21. Туляков О.О.Античні ідеї освіти та виховання у творчій спадщині Г.С.Сковороди: Автореф. Дис. канд. пед. наук: 13.00.01./ О.О. Туляков; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Суми, 1999. -16 с.
22. Українська культура: Лекції за ред. Д.Антоновича. – К.:Либідь, 1993. – 646 с.
23. Ярмаченко М. Д., Калениченко Н. П.. Питання освіти та виховання у творчій спадщині Г. Сковороди // Початкова школа. – №12. – 1995. – С. 4-6.

Схожі:

Права та обов`язки педагогічних працівників Згідно з п. 1 статті 55 закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на	Науково- методичне забезпечення Особливе місце серед них належить Г. С. Сковороді, педагогічні ідеї якого я використовую в роботі з обдарованими дітьми. Адже, Г....
Григорія Сковороди "ПОГОДЖЕНО" Переяслав-Хмельницький державний педагогічний Університет імені Григорія Сковороди	Розвиток творчих здібностей учнів засобами ІКТ на уроках географії Актуальність теми дослідження Теоретичним підґрунтям дослідження слугували педагогічні ідеї та положення щодо трактування феномена творчості, які відображені у...
Розвиток творчих здібностей учнів засобами ІКТ на уроках географії Актуальність теми дослідження Теоретичним підґрунтям дослідження слугували педагогічні ідеї та положення щодо трактування феномена творчості, які відображені у...	Концепція та загальні положення На основі результатів проведених досліджень готувалися та публікувалися підручники, посібники, монографії, розділи, статті, тези...
Григорій Сковорода музикант, педагог, письменник і філософ Мета: ознайомити учнів з біографією Г. Сковороди, дати характеристику його поглядів, розкрити співзвучність філософських думок Сковороди...	КАФЕДРА бухгалтерського ОБЛІКУ, Аналізу І АУДИТУ ЧДТУ Тези доповідей та статті, які не відповідають вимогам, надіслані без грошового переказу або надіслані пізніше вказаного терміну,...
КАФЕДРА бухгалтерського ОБЛІКУ, Аналізу І АУДИТУ ЧДТУ Тези доповідей та статті, які не відповідають вимогам ВАК, надіслані без грошового переказу або надіслані пізніше вказаного терміну,...	Технологічний підхід в освіті Педагогічні технології Педагогічні технології – сукупність методів, форм, прийомів навчання, тотожних їм моделей управління, підпорядкованих визначеній...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання