|
|
Скачати 100.77 Kb.
|
|
Литвин-Кіндратюк С.Д. ЕТНОПЕДАГОГІЧНА СКЛАДОВА ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ Складність розгляду проблем естетичного виховання в контексті етнопедагогіки полягає в необхідності, по-перше, виокремити суттєві з погляду соціалізації характеристики народного естетичного досвіду та окреслити сферу його функціонування в сучасних умовах, повсякденному житті міста й села, і, по-друге, оцінити цю систему крізь призму сучасних концептуальних підходів й технологій в галузі мистецької освіти. В умовах урбанізації й інформатизації, стрімкої естетизації довкілля дедалі ширшого визнання дістає положення про те, що запорукою творчої самореалізації особистості продовж життя є набуття нею широкої естетичної обізнаності й розвиток індивідуального естетичного смаку. Опираючись на культурологічний та аксіологічний підхід у розумінні сутності естетичного розвитку особистості окреслимо основні причини його деформацій в сучасних умовах:
Особистість в добу модерну постає як поєднання, сплав різноманітних типових й неповторних характеристик, соціальних настанов й індивідуальних уподобань, що виявляються в її активності в різноманітних сферах життя, які зазвичай значно віддалені від естетичного середовища. Сучасний уклад життя, поєднуючи риси традиційності й інноваційності, села й міста, невеличкого містечка й мегополісу, історичного кварталу й району новобудов, осмислюється в різноманітних системах цінностей. Оновлення національної культури передбачає самостійний вибір особистістю світоглядних позицій, смисложиттєвих орієнтацій, особливу увагу до етичних, естетичних, релігійних вартостей тощо. Одним з найбільш потужних ціннісних спектрів попри наступ інформаційного довкілля є вартості етнокультури, зокрема система цінностей народної естетики. Загального визнання дістає положення про те, що виховання творчої особистості, яка зорієнтована на цінності етноестетики – питання ментальності, етнічного складу особистості і стилю її мислення. Вчені мистецтвознавці й фахівці в галузі мистецької освіти сходяться на тому, що загадка художнього сприймання на етноестетичних засадах лежить у площині сприймання й розуміння системи національних символів. Очевидною що система символів, архетипів кожного народу є своєрідним живильним ґрунтом, основою національного в мистецтві. Таким чином, здатність особистості трансформувати все багатство накопиченого нею досвіду сприймання народної символіки у творчі задуми, художні образи є запорукою його самовияву на ниві народного мистецтва, а вміння інтерпретувати ці символи дозволяють кожному реалізувати художнє спілкування на етноестетичному рівні. Етноестетичні уявлення особистості найбільш повно розгортаються не в умовах керованого освітнього простору, а на тлі повсякденного життя, що відповідає самій сутності народної естетики. Перед сучасними вченими постає завдання психолого-історичної реконструкції етноестетичної компетентності українців, її основних орієнтирів з тим, щоб на цій основі конструювати локальні художньо-естетичні середовища, зокрема в умовах загальноосвітньої школи чи сім ї, які здатні забезпечити розвиток хоча б окремих елементів етноестетичних уявлень сучасних дітей, особливо в умовах міста. Звертаючись до історії народної педагогіки слід зазначити, що важливим напрямом розвитку особистості в контексті народної системи виховання українців завжди було естетичне виховання, мета якого узгоджувалася не лише з народним ідеалом краси, цінностями народної естетики, але була природовідповідна самій ментальності українців, рисам їх національного вдачі та характеру. Важливим засобом передачі етнопедагогічного досвіду українців виступали різноманітні форми художнього спілкування. Про естетичну налаштованість світобачення українців, їх любов до краси, до пісні говориться у багатьох історичних джерелах, зокрема у подорожніх нотатках купців, політиків і науковців, які в минулому побували в Україні. У книзі В. Січинського «Чужинці про Україні» наводяться записки П. Алепського, в яких докладно описуються різьба й малювання іконостасів в Києві та інших містах, звертається увага на замилування українців до мистецтва. У ХІХ ст. Гакстгавзен (1792-1866 рр.) у своїх «Студіях» переконливо говорить про розвиненість естетичного сприймання українців. Він зазначає: «українці це поетичний, багатий уявою нарід і тому легко собі уявити, яка сила народних пісень, казок і переказів у них збереглася. Вони мають великий хист до мистецтва, а до співу створений у них дзвінкий голос, чутке вухо і пам’ять… Вони мають талант до рисунків і малярства…». До цієї думки приєднується видатний німецький філософ, письменник і етнограф Й. Г. Гердер (1744-1803), який вважав, що «Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинеться…». З погляду культурологічного підходу естетичний розвиток сучасної дитини відбувається в умовах структурованого навчального середовища й слабоструктурованого інформаційного простору і здійснюється засобами інноваційних технологій, а також на основі традиційних народнопедагогічних впливів. Педагогічна система виступає як достатньо гнучка, як така, що постійно змінюється й оновлюється за певних соціокультурних умов (зміст освіти, методи й форми роботи, спектр освітніх послуг). Вона здебільшого реалізується в діяльності освітніх установ, в яких конструюється відповідний освітній простір. Найбільш масовою освітньою установою нині є загальноосвітня школа, де основними учасниками взаємодії є вчитель й учень. В ході оцінювання кінцевого результату педагогічного впливу як єдності навчання й виховання йдеться насамперед про досягнення деякого рівня загального культурного розвитку дитини загалом, набуття дитиною знань, умінь і навичок, художньо-естетичної компетентності загалом. Порівняно з знаннями й деякими навичками, певним рівнем підготовленості учня, які можуть бути засвоєні в умовах класно-урочної системи, досягнення компетентності як більш інтегральної характеристики особистості неможливий без її застосування в життєвих ситуаціях, без її “тестування” досвідом повсякденної взаємодії продовж життєвого шляху, що особливо стосується таких видів компетентності як художня й етноестетична. Тому очевидно, що виховні можливості педагогічної та етноестетичної системи не суперечать одна одній, а взаємодоповнюють, створюючи можливості для більш повного, гармонійного естетичного розвитку дитини. Структура етноестетичної компетентності школяра містить інтегральні характеристики, які синтезують основні компонентів у формі провідних системних якостей. До останніх відносимо: етноестетичне світобачення, етноестетичний смак, етноестетичний ідеал. Мета психолого-педагогічної програми етноестетичної спрямованості полягає у розвитку етноестетичної компетентності школярів й етнопедагогічної культури педагогів і батьків, збагаченні фольклорного середовища школи, села, міста. Зазначена мета конкретизується у низці загальних, окремих та регіональних завдань, на основі яких конструюється загальна, специфічна та регіональна стратегія етнопедагогічного впливу. До загальних завдань програми слід віднести: оволодіння цінностями й знаннями в галузі етноестетики; включення дитини в активне спілкування на засадах етноестетики, зокрема в художнє спілкування в залежності від структури соціального середовища; формування уявлень про етноестетичний смак у їх взаємодії з новітніми модними естетичними віяннями в побуті; розвиток здібностей до народного мистецтва та потреби конструювати оточуюче середовище на засадах етноестетики. В умовах сільської школи програмування етноестетичної компетентності особистості учня засобами етнопедагогіки найперше має на меті корекцію спектру існуючих етнопедагогічних впливів з боку фольклорного середовища й середовища професійного мистецтва й масової культури. Йдеться про встановлення взаємозв’язку й збалансованості цих компонентів в конструюванні естетичної реальності. В умовах міської школи програми цього типу мають виходити з дещо інших передумов. У цьому разі йдеться не лише про корекцію, а про безпосереднє цілеспрямоване формування ознак фольклорного соціуму в двох основних вимірах: 1) як художньо-естетичне середовище школи, яке зорієнтоване на цінності народного мистецтва і є своєрідним гарантом естетизації навчально-виховного процесу; 2) як створення етноестетичного образу оселі, налагодження атмосфери художнього спілкування в річищі народних традицій в умовах сімейного побуту. В обох випадках ми маємо справу зі стилізацією фольклору, яка, проте, на нашу думку, є досить ефективним засобом протидії стандартизованим взірцям сучасної масової культури. Здійснена у такий спосіб не пряма передача культурних цінностей опирається на інститут школи та сім’ї і вимагає здійснення спеціальних заходів по підготовці її агентів. Йдеться про цілеспрямований розвиток етнокультурної компетентності батьків та вчителів в умовах міста. Розвиток етнокультури дорослих мешканців села має, на наш погляд, свої особливості, які передбачають вміння гармонійно поєднувати традиційні уявлення фольклорного соціуму з новітніми поглядами в галузі естетичного виховання. Розвиток етноестетичної активності дитини значною мірою залежать від особливостей організації довкілля, зокрема в умовах сімейного спілкування та навчального середовища школи. Попри існування потужних засобів масових комунікацій, функціонування етноестетичного середовища значною мірою залежить від культурних традицій, що склалися в конкретному регіоні і знайшли своє відображення насамперед у сімейному побуті, етноестетичній культурі сім’ї тощо. Цей етнокультурний інтеграл розвитку особистості сучасного школяра найбільш рельєфно постає у формі етноестетичної компетентності, здобуття якої дозволяє подолати певний розрив між естетикою повсякденного життя дитини та її естетичним розвитком на засадах професійного мистецтва. Попри тенденцію до естетизації навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі переважаючий вплив на естетичну свідомість дитини чинить естетика повсякденного життя, характер облаштування оселі, краса міжособистісних стосунків в родині тощо. Кожна українська оселя, особливо в умовах села, має свій неповторний естетичний образ, який тою чи іншою мірою реалізується її господарями, ставлення яких до життєвого середовища породжувалося світоглядом людини, її поетичною душею. Це природно, бо символізація є головною рисою народної творчості. Нині у будь-якому місті чи селі навколо оселі завжди вирує культурне життя, яке може бути більш чи менш жвавим. Оточуючи дитину, воно уможливлює її участь у різноманітних культурних заходах, які мають фольклорне забарвлення чи професійний характер (свята міста і народні гуляння, гала-концерти і театральні прем’єри тощо). У свою чергу школа творить своєрідну "локальну" зону сприяння розвиткові естетичної активності учнів, в межах котрої рівень і характер цієї активності залежить від індивідуальних виховних стратегій педагогів і загальної концепції шкільного життя в цілому. У позаурочний час дитина має змогу навчатися в музичних, художніх, театральних школах, відвідувати різноманітні студії тощо, хоча досвід свідчить, що інтереси підлітків дедалі більше спрямовуються у віртуальну реальність, їх полонять розважальні телепередачі та інші більш пасивні форми проведення дозвілля. Зрештою, лише сам учень, молодший школяр, підліток чи юнак, є справжнім суб’єктом естетичної активності. Він більш чи менш усвідомлено ставиться до різноманітних ситуацій, шукає найбільш сприятливі умови для власної естетичної самореалізації. Школярі як безпосередні учасники різноманітних художньо-мистецьких акцій і естетичних ситуацій, виявляють неоднорідну за рівнем, характером і змістом етноестетичну активність: продуктивну чи репродуктивну, вибіркову чи різнопланову, стійку чи епізодичну тощо. Таким чином, естетична культура як найбільш інтегративна характеристика естетичного розвитку школяра забезпечує цілісність, гармонійність розвитку естетичної сфери особистості в складі загальної культури, сприяє зростанню творчого потенціалу дитини, виявленню її неповторності й оригінальності. Етноестетична компетентність школяра нерозривно пов’язана з його естетичною культурою, є інтегральним показником її природовідповідності й соціальної адекватності. Структура етноестетичної компетентності містить такі основні складові:
Окрім того, структура етноестетичної компетентності школяра містить інтегральні характеристики, які синтезують основні компонентів у формі провідних системних якостей. До останніх відносимо: етноестетичне світобачення, етноестетичний смак, етноестетичний ідеал. Доречно, на нашу думку, запропонувати батькам й дітям низку запитань для відповідей й роздумів, які можуть бути оформлені у вигляді коротеньких анкет. Заповнення таких анкет сприятиме виникнення більш жвавого діалогу між батьками й вчителем, батьками й дитиною, налагодженню взаєморозуміння в плані уявлень про можливі шляхи естетичного розвитку дітей. Наприклад, батькам пропонується відповісти на запитання такого типу: Як часто протягом тижня, місяця Ви проводите час зі своїми дітьми у такий спосіб (дуже часто, часто, іноді, рідко, ніколи) :
Спільне обговорення результатів, які відображають особливості організації життєдіяльності в умовах конкретної сім’ї та значення при цьому естетичного компоненту, допоможе вчителеві й батькам виробити спільну стратегію етноестетичного впливу. |
| 1. Сутність музичної педагогіки та її основні категорії Музичне виховання як важлива складова естетичного виховання відіграє особливу роль у всебічному розвитку особистості дитини. Ця роль... |
Ключевые термины и понятия Ключові терміни і поняття: економічна безпека підприємства; корпоративні ресурси, фінансова складова; інтелектуальна і кадрова складова;... |
| Методичні рекомендації щодо створення кабінетів предметів художньо-естетичного... Зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 09. 09. 2004 №1121/9720 та затвердженого наказом Міністерством освіти і науки України... |
«Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ!» Україну, її символи, традиції, впроваджувати елементи естетичного виховання культури спілкування |
| Матеріал до виступу на батьківських зборах Сім‘я в доступних межах і формах здійснює завдання розумового, морального, естетичного і фізичного виховання, дбає про її гармонійний... |
Формування високих естетичних вподобань на інтегрованих уроках з української мови та літератури Методологічною засадою естетичного виховання є етика – наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною |
| Відділ освіти Межівської райдержадміністрації Мета. Навчити вмінню перетворювати свої знання в життя; розвивати необхідність до самовдосконалення; прищепити любов до науки, мистецтва.... |
Вчителям образотворчого мистецтва Втілення в практику роботи шкіл та позашкільних закладів Концепції та Комплексної програми художньо-естетичного виховання учнів дасть... |
| Про проведення першості КВН команд у Радивилівському НВК “ школа №1 гімназія ” між 8-10 класами Першість КВН команд проводиться з метою естетичного виховання, розвитку інтелектуальних, творчих інтересів і здібностей учнів |
Тема. Оздоблення точених виробів. Мета Мета. Ознайомити учнів з прийомами оздоблення точених виробів безпосередньо в токарному верстаті; виховання позитивного ставлення... |