Поет в політиці і політик в поезії
|
|
Скачати 458.37 Kb.
|
глава сім'ї. Основний працівник. Ще фізично сильній кремезний, щоправда, з уже дещо уповільненою, та все ж іще не втраченою мисливською реакцією. Проте бачимо його не тільки знаменитим на весь край мисливцем, прекрасним майстром своєї справи. Він є людиною родовою, тобто такою, що природно носить у собі морально-етичні традиції свого роду-племені, нації. Вслухаймося у його розповідь про важкий морський шлях переселенців з Одеси на Далекий Схід, і відчуємо, як його мова раптом починає звучати ритмомелодикою української народної думи –немов би оповідач у цей момент відчув себе кобзарем. Ще більше враження справляє різдвяне віршування старого Сірка - перед нами постає творча людина, що є органічним носієм народної культури. Ось таке поєднання, з одного боку, глибокої закоріненості в духовні витоки свого роду-племені, а, з другого, практичної пристосованості до складних обставин, які він перемагає, зберігаючи при цьому людську гідність, і робить його неординарною особистістю, авторитетним та усіма глибоко шанованим главою родини. Мати у родині Сірків є, у повному розумінні цього вислову, справжньою берегинею сімейного вогнища. Мисливці повертаються зі своїх далеких походів з великою радістю, бо знають, що їх чекає вона - дбайлива дружина і мати.  Так само, як і її чоловік, вона береже пам'ять роду. Ії розповідь Григорію Многогрішному про історію переселення, про поступове закорінення українців у Зеленому Клину, про їх спосіб життя є надзвичайно цікавою і характеризує її як спостережливу і розумну жінку. Многогрішний помітив у ній рису, яка, в принципі, була характерною для всіх Сірків: «Григорій слухав лагідну, спокійну мову цієї жінки, цієї матері, і було йому дивно приємно. Аж наче кров швидше пульсувала, коли слухав цю матір: така вона, як і там, на Україні, і не така. Розбуркана - он яка. Скільки тієї мужності простої, скільки тієї певності, може не усвідомленої, а звичайної, стихійної. І стільки тієї гордості волелюбної, природної, як ті могутні кряжі гір!» Хоч Сірчиха і була вивезена з України ще дитиною і зараз ледь-ледь пам'ятає її, все ж у неї залишилась туга за своєю першою Батьківщиною: « гуди тягне. Як згадаю материні розмови, тії сади вишневі, тії степи широкі, ріки тихі, ночі ясні, зоряні і все, про що мати розповідала, та й сама бачила, хоч малою була...» Як берегиня сімейного вогнища, вона багато в чому визначає ту атмосферу добра, злагоди, взаємоповаги, що існує в родині Сірків. Гриць Сірко (Сірченко) активно переймає величезний життєвий - практичний і моральний - досвід своїх батьків. Бачимо вічний колообіг життя по лінії «батьки і діти».  На перший погляд, Сірченко є вельми звичайним молодим чоловіком, що не виділяється так яскраво, як, скажімо, Наталка чи Многогрішний. В родині він користується повагою, хоч усі мимоволі порівнюють його зі старшим братом Михайлом, який загинув під час полювання на тигра. І це порівняння, відчувається, не на користь меншого брата. Та вся справа у тому, що Григорій поки що живе рутинним життям тайгового мисливця і може виявити себе тільки в ньому. І, до речі, виявляє себе досить добре. Для більш повного самовираження йому замало тільки тайгового простору. Коли він разом із Многогрішним опиняється в Хабаровську, то зразу ж показує себе як потенційно неординарна особистість, як людина з родовим характером Сірків - тобто з характером переможця. Маючи обмаль інформації про Многогрішного (той до певного часу дуже мало розповідав про себе і був для усіх Сірків людиною із загадковим минулим), Григорій Сірко інтуїтивно відчув, що його побратиму краще не з'являтися в полі зору тогочасних опричників. У вестибюлі НКВД, куди вони подалися з метою зареєструвати гвинтівку, він зупинився, «взяв Григорія за петельки і притяг до себе. Цей тайожник, цей примітивний і простолінійний хлопчина був чуткий як вовк, як дикий, гордий, свободолюбивий горал. Подивився мерехтливими очима у саму душу і - відштовхнув: «Іди геть! Чекай на вулиці». Многогрішний зразу ж оцінив те раптове перерядження Григорія із, здавалося б, простолінійного хлопця, що все життя провів у тайзі, в обережно-сміливого, розумного, здатного приймати виважені рішення юнака: «Чортів Гриць! - дивувався Многогрішний. - Хто б подумав, що в такім наївнім, дикім хлопчиську стільки змислу і такту? Мисливець! Справжній мисливець!» «А Гриць, - відзначає письменник, - справді почувався, як мисливець, нашорошений близькістю хижого звіра - ходив по грані між звичайним і небезпечним, ходив, як на ризикованім полюванні, обачливо, хитро... Тигролов!» І нарешті - Наталка як центральний, поряд із Григорієм Многогрішним, образ роману. Вона є настільки яскравою особистістю, що завдяки їй «Тигролови» сприймаються як твір, сповнений світлої емоційної тональності. Образ Наталки виписаний письменником дуже ретельно. Іван Багряний не шкодував засобів для його зображення, показував улюблену героїню в багатьох розмаїтих ситуаціях, задіяв чимало виразних деталей. Відчувається, що письменник милується нею і нас, читачів, привертає до цього ж. Автору пригодницького роману цілком достатньо наділити кожного з персонажів кількома провідними рисами - аби якось відрізнявся від інших. Головне ж для нього - створити захоплюючий сюжет. Ось чому зусилля, потрачені письменником на детальне виписування образів у «Тигроловах», фактично проходить повз увагу читачів - останні стежать за сюжетом, за цікаво змальованими картинами полювання. Необхідно позбутись таких установок. Варто все ж таки піти за письменником і уважніше придивитись до внутрішнього світу його персонажів. І тоді образи роману, і в першу чергу образ Наталки, у змалювання якого Багряний вклав багато письменницького хисту, відкриють свою смислову глибину й естетичну чарівність.  Якщо шукати літературні аналогії до образу Наталки, то в пам'яті у першу чергу з'являються Мавка з «Лісової пісні» та Олеся з однойменної повісті О. Купріна. Усі три - Мавка, Олеся і Наталка - діти лісу. В лісі виросли, в лісі живуть і дуже мало контактують із зовнішнім «цивілізованим» світом. Проте Наталка, хоч і нагадує іноді Мавку , але ця подібність швидше зовнішня, до того ж незначна. Дуже мало є в Наталці і від добре знаної, не раз екранізованої героїні Купріна. Якщо Мавка і Олеся є особами, сказати б, мінорної тональності і відрізняються своєю непрактичністю та незахищеністю перед світом, що лежить за межами лісу, то Наталка, навпаки, є життєлюбною, мажорною людиною, господарем своєї долі. Наталка - на диво багатогранна особистість. У неї вроджена і яскраво виявлена жіночність. Ключ до розуміння її характеру, думається, треба шукати у досить рідкісному поєднанні її жіночності з тими якостями, які вона набула, поділяючи разом з батьком та братами усі труднощі мисливського життя. То було все-таки життя на виживання, воно потребувало фізичного та морального гарту, завойовницького, наступального характеру (якщо не переможеш, то будеш переможеним). І таке життя впливало на формування Наталки як особистості. Треба тільки взяти до уваги, що її батько і брати оберігали Наталку, брали на себе головні труднощі тайгового мисливського життя. Саме це та ще постійне спілкування з матір'ю, у якої вона була за добру помічницю, і дозволило їй не огрубіти,не втратити свою жіночу сутність, а, навпаки, посилити її, надавши їй якогось особливого, дуже привабливого відтінку. Для глибшого розкриття образу Наталки письменник знайшов ефективний прийом - часто дає змогу читачеві дивитися на Наталку очима Григорія. Останній поступово відкриває для себе Наталку як особистість . Під час розмови Григорій багато чого дізнався про Наталку, про родину Сірків, про їх спосіб життя. Помітив, що вона гордиться старовинним прізвищем, своєю приналежністю до древнього роду: «Сірківна, - вимовила дівчина з гордістю. - Мій батько - Сірко, і дід - теж Сірко, і прадід. Всі Сірки...» В манері висловлювання Наталки - в інтонації мови, в органічному використанні усномовних фразеологізмів - дуже відчутна її українськість. Вона, так би мовити, природна українка, і цю свою виразно виявлену національну ідентичність відчуває дуже добре. Вона є національно свідомою людиною, а отже, й національно гордою Вже після того, як Григорій дізнався про історію роду Сірків, про їх мисливські справи , у яких Наталка брала найактивнішу участь, коли почув від неї пояснення, чому вони займаються такою ризикованою справою, як полювання на тигрів («І як же інакше?! Тут всюди однаково чигає смерть. Навіть на печі. То ж виходь перший. «Бог не без милості, козак не без щастя», - казав наш дідусь, а ми його онуки»), вже після всього цього він раптом побачив Наталку як людину, що наділена найкращими рисами його народу: «Ось вона - найвищий вияв не тільки жінки, а й взагалі людини її крові... Така юна й квітуча - і така сувора, гартована і гонориста». Григорій зрозумів, що в розмові з Наталкою треба бути обережним і делікатним: вона була винятково чуйною на найменше приниження її людської гідності. Ось він невдало, як виявилося, пожартував (« - Десь тебе отака кішка з'їсть...»), на що Наталка, яка «до цього говорила щиро, враз насупилась, розгнівалась. Замкнула вуста і так глянула-стрельнула очима. Аж шпигнула наче. Чудна збіса, як не знати що! її образила ця мова як до дитини, тон зверхності. Це було горде створіння. Як той дикий кінь, що ладен забити на смерть того, хто посміє доторкнутись до нього рукою». Така, можливо аж надмірна, гоноровитість, зовсім не прикрашала б її, якби вона не володіла здатністю приборкувати свої емоції і, загалом, тримати себе н руках. «Чемність для неї така ж вроджена риса, як і краса», - прийшов і висновку Григорій. Таким чином, уже на початку роману, з розділу «Родина тигроловів» - нашій уяві постає досить цілісний образ Наталки. Письменник виразно накидав його загальні контури. Надалі він покаже Наталку в подіях , у різних обставинах, тобто покаже її в життєвій конкретиці - і тоді загальні контури наповняться живими напівтонами. Образ розвинеться, немов квітка з бутона. Ось Наталка почула далекий голос Заливая і радісно попередила : за дві години батько з братом, яких уже зачекалися з далекої подорожі будуть на місці. «Григорій дивувався. Яке треба мати вухо, щоб за дві години ходу почути крізь нетрі собачий гавкіт, та ще й пізнати, що то Заливай , а не інший який». Ось вона орудує з вінчестером, «як досвідчений вояк, - швидко розі брала до дрібничок, вправно все перевірила і вичистила, змазала...» Ось вона під час Сіркової олімпіади, коли мисливці демонстрували своє стрілецьке мистецтво, показує оригінальну і складну вправу. «Встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до товстої підвалини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять разів...». Кулі, попадаючи в лезо ножа, половинились. Ця вправа називалась «сікти локшину». Ось Наталка зі своїм «дружком» собакою Заливаєм. Це «страшний широкогрудий якут», на «масивних лапах, груди як у вепра, а очі іскряться і мерехтять, повні буйної сили, безоглядної сміливості і вірності». Безконечно відданий Наталці. Грицько Сірченко пояснює: «За неї він задавить усякого, як кошеня. Я раз хотів одлупити, а вона крикнула: «Чужий!» - то було! І ти скажи, яка твар!... Колись його підірвав вепр. Ти бачиш, одна нога в нього трохи крива, - переломана була, і черево було розпорене. Батько махнули вже рукою. Але Наталка виходила. Бабралась із ним та панькалась, як із людиною, - от він і звик до неї». Пізніше Заливай супроводжуватиме Наталку і Григорія, коли вони переходитимуть кордон, понесе від них звістку батькам. Його прив'яжуть, щоб він не повернувся до Наталки. Але «одчайдушний і безмірно вірний пес розумів дружбу по-своєму і зробив так, як веліло йому собаче серце» - вирвався з прив'язі і подався за Наталкою, без якої він просто не міг існувати. Ось Григорій Многогрішний пізно вночі повернувся з баклажками води - знайшов усе-таки воду і порятував жінок, яких мучила спрага. «Коли б він бачив, як подивилась на нього з темряви пара блискучих очей, його дужу постать зуздрівши ». Це був Наталчин погляд. Вона з усіх сил приховує почуття любові до Григорія, що вже починає оволодівати нею. І це їй вдається. Тільки непомітний для інших погляд, яким вона подивилась на Григорія, засвідчив, що робилось у її душі. А ось сцена, яку, звичайно, аж ніяк не оминув би жоден кінорежисер, екранізуючи «Тигроловів»: «...На камені, по тім боці, зігнувшись, як лозина, і мерехтячи на сонці голим тілом, стояла мавка і викручувала мокру косу , Вода плюскотіла , збігала срібним струмочком. Наталка! Гола і дивна як мавка лісова. Вигиналась, сяяла блискучими росинками на тілі в сонячній купелі...» А ось чудесно зображені картини нічного «лучіння» риби . По річці , що тече крізь казкові первісні праліси, повільно рухається байда. На ній - яскраве вогнище, яке висвітлює кругом прозору річку до дна. Наталка спостерігає за рибою, що з'являється у висвітленому колі. В руках у неї гострий спис, т. зв. ость, якою вона готується влучити у більшу рибу. Подивімось на неї очима Григорія, який «сидів на кермі і стернував тихенько дрючком і дивився на неї скільки хотів. Милувався. Впивався, п'янів від того споглядання. А вона не помічала. Занісши ость навідліг і зігнувшись, мов пантера, вдивлялась гострим бистрим зором у глибінь. Химерні блищики танцювали на її розчервонілому обличчі, повному невимовного захвату. Пасемко волосся тріпотіло і золотилось над бровами. Блискавичний удар - і Наталка тріумфує... Викидає в байду здоровенного тайменя... Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною, неприступною...» Ось вона, залишившись на кілька днів самотньою (чоловіки роз'їхалися у своїх справах), перебуває у якомусь мінливому настрої - то пустує зі своїм Заливаєм як мала дитина, стрибаючи з ним на річці по камінцях, поки котресь не плюхалось у воду з усього розгону, то гуляє з ним у палочки -стукалочки, а то й стрибає через високу лату наввипередки. «А то десь зникала на цілого півдня - десь лежала чи блукала в лісі, а приходила з вогкими очима і тиха така, слухняна, лагідна...». Можна здогадатись, що така поведінка була зумовлена певною причиною: Наталка мучилась любов'ю, яку ретельно приховувала... А ось вона у своїй стихії - на зимовому полюванні. Цілий день переслідує рись. «Оце зажене, відійде й чекає, поки вона знову застрибне на сніг, а тоді знову за нею... Поки не втомила остаточно. А далі навернула її на широку падь, дала їй вибігти на чисте, та як припустить слідком на лижах, мов вітер. Не в спромозі втекти уже, - рись перекинулась на спину черевом вгору, випустила пазурі і зайняла так оборону. Наталка швидко скинула лижву з правої ноги і спокійно поставила ногу рисі на живіт. Нога взута в дебелий унт, а в середині ще й товста козуляча панчоха. Рись вхопилась мертвим похватом за унт, вгородила в лосину шкіру пазурі та так і заклякла, не випускала. Ба, вона хоч і хотіла б випустити, то вже не змогла б. Ноги зімкнуто корчем від страху й люті, а пазурі в'їлись в шкіру, і їх годі вже було визволити так просто». Перелік таких сцен ще можна продовжувати і продовжувати. Останні штрихи до образу Наталки додає її поведінка під час прощання Григорія - із Сірками, коли вона рішуче, без вагань, вирішила свою долю - бути разом з Григорієм, піти з ним за кордон. «Я мовчала довгі місяці як камінь. Я змагалась із собою... Я не знала, а сьогодні я бачу, тепер я бачу, що я загину. То ж ваша кров у мені. Ви ж знаєте, що я ваша дочка... Не губіть мене!» - благає вона батьків відпустити її з Григорієм. За цими схвильованими словами бачимо здатність Наталки до великої, всеперемагаючої любові.  Героїня роману Багряного гідно доповнює галерею прекрасних жіночих образів, створених українською літературою. Природа Майстерність письменника у живописанні виявляється в тому, наскільки яскравим та виразним постає зображуваний ним світ у нашій уяві. Знайомство з романом тільки тоді буде повноцінним, коли читач не оминатиме описів природи, а навпаки, постійно намагатиметься відтворити їх, - пейзаж у «Тигроловах» є важливим змістовим компонентом. Як про це вже йшлося, один з чинників привабливості роману Багряного криється власне у тому, що витворений у ньому світ природи є екзотичним. І створив цей світ на основі реальних вражень письменник, першим мистецьким захопленням якого був власне живопис: як відомо, Багряний уже змалку любив малювати, пізніше навчався живописному мистецтву в технікумі та в художньому інституті, працював театральним декоратором... Одне слово, можна легко прийти до висновку, що на природу Уссурійського краю Багряний дивився очима живописця - і це виразно позначилося на багатьох пейзажних замальовках, що зустрічаються у романі. Ось одна з них: «Височенна, чотириярусна тайга, буйна і непролазна, як африканський праліс, стояла навколо зачарована. Не шелесне лист, не ворухнеться гілка. Сорокаметрові кедри, випередивши всіх у змаганні до сонця, вигнались рудими, голими стовбурами з долішнього хаосу геть, десь під небо і заступили його кронами. Там по них ходило Сонце і пливли над ними білі хмари. Слідком за кедрами пнулися велетенські осики та інші листаті гіганти, що, бувши нижчі за кедри, творили другий ярус. Потім височенна ліщина колючого горіха, ялини, де-не-де берізки, берестина, черемха, перевиті ліанами дикого винограду та в'юнків, ішли вгору третім ярусом. А внизу - в четвертому ярусі - суцільний хаос. Місцями густа, мов щітка, звичайна ліщина, височенні трави і бур'яни Повалені вздовж і впоперек дерева, мов велетні на полі бою, потрухлі і ще не потрухлі, одні з скрізними дірами-дуплами, як жерла небувалих і гармат, другі вивернуті з усією системою коріння, що тримали його руба як стіни або як велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею. Внизу, по землі, слався мох, пообростав усе, що тільки можна. Внизу було темно і вогко. Лише де-не-де проривались яскраві сонячні пасма і стояли, як мечі, уткнуті лезами в землю». Якщо ми, читаючи роман, уважно сприймемо цей фрагмент і відтворимо в уяві зображену в ньому картину, то, спостерігаючи за діями персонажів протягом подальшого читання твору - за їх багатоденними переходами по тайзі, привалами, суто мисливськими діями тощо, - ми уже завжди будемо бачити їх серед цієї природи, тобто серед цих височенних сорокаметрових кедрів, серед повалених дерев, вивернуте коріння яких нагадує «велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею». Ми будемо почуватись немов на дні зеленого океану. Тут буде вогко і напівтемно. І тому з особливою виразністю будемо бачити сонячні промені, що прориватимуться через щільне верхів'я дерев і нагадуватимуть світло-жовті мечі, уткнуті лезами в землю.  Але досить часто письменник виводить своїх героїв, а разом з ними і нас, читачів, із цих напівтемних нетрів і дає змогу панорамно побачити природу Сіхоте-Аліня. І тоді перед нами постає хвилююча панорама покритих тайгою, а тому й блакитних далеких кряжів, високих сопок, за якими вгадується безмір Тихого океану. «Дикий краєвид відкрився його гарячковим очам. Скільки оком сягнеш, розпростерся хвилястий, зелений океан, збрижений велетенськими химерними хвилями, що йшли одна за одною: то ліс підіймався на кряжі гір, опускався і знову підіймався... Найближчий гребінь - сизо-зелений, зубчастий. За ним - сизо-фіалковий: ліворуч тягся ламаний контур. Потім - сизо-голубий... Голубий... І все вище й вище. Фантастична, дивовижна панорама. Могутня в своїй красі...».. Картини-панорами чергуються з пейзажними зарисовками, що показані середнім планом. Це може бути стежка над урвищем, по якій Сірки ведуть нав'ючених коней. А може бути стежка серед високої та росянистої трави - такої високої і такої росянистої, що Сірки, йдучи по ній, промокли з ніг до голови. Бачимо Голубу падь - розлогу долину, що заросла буйним пралісом. Запам'ятовуються описані Багряним ріки і річечки, як, наприклад, одна з них, Мухень: «...власне, ніякої річки там і не було, ще так лишень, річечка чи джерело. Але мальовниче. Падала та річечка стрімким водоспадом серед надзвичайних у своїй первісній красі урвищ і шуміла-шуміла». Багряний, за його ж словами, дуже добре знав рослинний і тварин ний світ Уссурійського краю (пригадаймо його слова: «...я знав ту фауну й флору, й географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію пройшов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками»), проте не зловживав детальними описами, бо вони відволікали б увагу від головної сюжетної лінії. Та все ж іноді не уникав ботанічних та зоологічних вкраплень, які допомагають відчути своєрідність зображуваного краю. Описав не тільки жахливого павука, що не давав спокою людям і коням, кусаючи їх і висмоктуючи з них кров, а й незвичного для Григорія Многогрішного тутешнього соловейка «мрійноголосу» пташку, що «супроводила їх одиноко в мертвій прохолодній тиші, все повторюючи свій нескладний, але мелодійний, ніжний мотив. І бадьорий такий, задерикуватий. Ніби бажала успіху, приказувала щось, навчала». Мало-помалу, показуючи та описуючи того чи того (ведмедя, рись, вепра, оленя, тигра...), письменник поступово знайомить нас із «населенням» тайги. Той великий успіх, яким користувався роман Багряного серед зарубіжних читачів, пояснюється, окрім усього іншого, ще й умілим зображенням у ньому майже незайманої, дикої природи, яка своєю екзотичністю викликала великий інтерес у громадян обжитої та густонаселеної Європи. Запитання і завдання :
а) «Аве, Маріа»; б) «Сад Гетсиманський»; в) «Звіролови»; г) «Огненне коло»; д) «Казка про лелек та Павлика-мандрівника».
а) «Сад Гетсиманський»; б) «Звіролови»; в) «Скелька»; г) «Огненне коло».
а) «Золотий бумеранг»; б) «До меж заказаних»; в) «Каравели»; г) «Ротації»:
а) В. Поліщука; б) М. Хвильового; г) Г. Косинку: д) В. Винниченка. 5.Справжнє прізвище І. Багряного : а)Лозовий б) Лозов’яга в) Логоза 6. «Тигролови» - це роман : а) історичний ; б)роман - хроніка ; в)пригодницький . 7.Хто в романі «Тигролови» керується девізом «Ліпше вмерти біжучи , ніж жити гниючи»? а)Григорій Сірко ; б) Наталка ; в) Многогрішний . 8. «Бог не без милості , козак не без долі» , - так казав а)батько Наталки ; б)брат ; в) дідусь . 9. Кульмінація у творі – це а) зустріч Наталки і Григорія ; б) поєдинок у тайзі Многогрішного і Медвина; в) зустріч Многогрішного із сім’єю Сірків. 10. Пейзаж у «Тигроловах» - це а) важливий змістовий компонент ; б)мальовнича картина - панорама ; в)контраст до переживань героїв. 11.Що сприяло вибору псевдоніма І.Багряний? Аргументувати свою відповідь.
13 Чому життя емігрантів з СРСР навіть за кордоном було важким? Аргументувати свою відповідь.
а) «Нарід чи чернь?»; б) «Людина біжить над прірвою»; в) «Генерал»; г) «Жовтий князь»; д) «Антон Біда —герой труда»; є) «Рідна мова».
17. Відтворіть біографію Григорія Многогрішного до того часу, коли він опинився на Далекому Сході.
19. Григорій Многогрішний - праправнук українського гетьмана Дем'яна Многогрішного. Чи відбилось це походження в його характері, світогляді, життєвих принципах? 20 У чому виявляється моральна шляхетність головного героя «Тигроловів»? 21Які риси характеру Григорія Многогрішного виявилися у його стосунках з Наталкою? 22Григорій Многогрішний - «супермен»? Порівняйте його з численними кіно та телегероями-суперменами. Кому віддаєте перевагу? Аргументуйте свій вибір. 23Чим приваблює образ Наталки у романі «Тигролови»? 24.Дослідіть ідейний зміст образів –символів у «Тигроловах» (дракони-експреси, бурлацька пісня «Та забіліли сніжки…», тигр, зацькований ізюбр). 25.Чи є національна ідея провідною у творчості І.Багряного ? Аргументуйте свою думку. 26.Духовно-естетичне значення роману «Тигролови». 27.Підберіть опорні слова і словосполучення для характеристики образу Григорія Многогрішного. 28.Кого в романі «Тигролови» представляє майор Медвин? 29.Розшифруйте символічний підтекст назви роману «Тигролови». 30. Чому в англійському перекладі роман І.Багряного «Тигролови»має назву «Мисливці і польовані»(«The Hunters and the Hunted»)? 31. Тема для дискусії: «Григорій Многогрішний і наше покоління: спільне і відмінне». 32 Теми для усних повідомлень: «За що поважаю Григорія Многогрішного»; «Нам зараз не вистачає тебе, Григорію!» 33 Напишіть творчу роботу «Григорій Многогрішний - лицар національної ідеї». Орієнтовний план твору: а) Витоки високої національної свідомості головного героя «Тигроловів»; б) Григорій - людина дієвого патріотизму; в) Патріотизм Григорія - джерело його високої людської гідності, моральної і фізичної незламності. 34.Теми для творів –роздумів :
|
Схожі:
| Творчість Анни Ахматової – яскраве явище жіночої поезії ХХ століття Ліни Костенко як яскравою зіркою української поезії ХХ ст., виховувати почуття опори злу, несправедливості, а також відчуття прекрасного... |
Олег Зав ’ язкін Оле́г Зав'я́зкін (*20 квітня 1971, Макіївка) — прозаїк, поет. Член Національної спілки письменників України. Лауреат «Русской премии»... |
| Поет великих дум і почуттів Андрій Самійлович Малишко – видатний український поет, ім’я якого залишається одним з поетично-пісенних символів України |
Вільям Шекспір — великий поет доби Відродження Сонети В. Шекспіра Мета Шекспіра, розкрити ідейно-художній зміст його сонетів, визначити місце письменника в історії англійської та світової літератури,... |
| Теоретичні питання з курсу «Історія зарубіжної літератури» Особливості поезії неотериків. «Золотий вік» давньоримської поезії: Вергілій, Горацій, Овідій |
Урок №33 11-А клас 13. 11. 2011 Еміграційна література (оглядово).... Кціонування української літератури за кордоном, причини другої хвилі еміграції українців, створення «празької школи» української... |
| АНКЕТА-ЗАЯВКА НА ТРЕНІНГ «ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНИХ ПРАВ ТА МОЖЛИВОСТЕЙ В ПОЛІТИЦІ ЧЕРЕЗ ЗМІ» |
ЯКИЙСЬ БЕЗСМЕРТНИЙ ДОТИК ДО ДУШІ Мета : ознайомити гостей та учнів з історією Всесвітнього дня поезії; вдосконалювати навички виразного читання творів різних жанрів... |
| Public Relations Паблік рилейшнз у зовнішній політиці: проблеми формування позитивного іміджу країни |
В. Винниченко політик і письменник В. К. Винниченка, біографія якого є надзвичайно цінним матеріалом для розмірковувань на світоглядну та морально-етичну тему |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua