З початку XXI ст сільський зелений туризм, за визнанням експертів Всесвітньої туристичної організації (ВТО), є одним з секторів туристичної індустрії, що

Скачати 0.62 Mb.

Назва	З початку XXI ст сільський зелений туризм, за визнанням експертів Всесвітньої туристичної організації (ВТО), є одним з секторів туристичної індустрії, що
Сторінка	1/4
Дата	17.03.2013
Розмір	0.62 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Туризм > Документи

1 2 3 4

ВСТУП

Актуальність теми. З початку XXI ст. сільський зелений туризм, за визнанням експертів Всесвітньої туристичної організації (ВТО), є одним з секторів туристичної індустрії, що динамічно зростають. Ідеї охорони навколишнього середовища, що стали надзвичайно популярними серед західної цивілізації, охопили й індустрію туризму. Внаслідок цього серед масових туристів виник попит на види туризму, альтернативні масовому, — т. зв. зелені подорожі. Згідно з офіційними статистичними даними ВТО, "зелені" подорожі нині займають від 7 до 20 % у загальному обсязі турпоїздок.

Темпи росту сільського зеленого туризму оцінюються від 10—20 % до 30% у рік (для пригодницького туризму, до складу якого він входить за статистикою ВТО), а його частка в доходах від міжнародного туризму сягає 10—15 % .

Тільки один європейський ринок сільського зеленого туризму, за оцінками Європейської Федерації Фермерського та Сільського Туризму (EuroGites), на сьогодні складає близько 2 млн. ліжко-місць. Український ринок потенційно здатний прийняти й розмістити на селі близько 150 тис. "зелених" туристів.

У 1990-х pp. сільські місцевості України зазнали істотних структурних змін: проблем із зменшенням населення, зростанням безробіття, зменшенням прибутків, масовою заробітчанською міграцією, погіршенням соціального захисту, втратою сільської ідентичності й культури.

Упродовж останніх 20 років незалежного розвитку Україна має стійку негативну тенденцію до скорочення кількості сільських населених пунктів, тобто вимирання сіл. З 1990 р. до початку 2006 р. Україна втратила 312 сіл. їхні назви щезли не лише з дорожніх вказівників і регіональних документів, а навіть із сучасних географічних карт.

За даними офіційної статистики, нині в Україні залишилося близько 28 600 сіл, однак у 8,5 тис. з них упродовж останніх трьох років не народилася жодна дитина. А це означає, що такі села також приречені на "тихе" вимирання.

Нині українські демографи щораз частіше оперують такими науковими поняттями, як "поселення, що зникають" та "занепадаючі поселення". Для прикладу, лише у Львівській області до категорії тих, що зникають, офіційно зараховано 85 (4,6 %) сільських поселень. Це села з населенням до 50 осіб, з кризовою демографічною ситуацією — домінуванням населення пенсійного віку (60—80 %). У багатьох з цих малих сіл на сьогодні проживають лише особи пенсійного віку або пенсійного і працездатного передпенсійного. Звичайно, внаслідок природного скорочення населення такі поселення надалі зникатимуть.

Відродження і подальший економічний та соціальний розвиток сільських громад України нині пов'язують з індустрією туризму, зокрема, сільського зеленого. Наукові дослідження свідчать про те, що сільський туризм здатний забезпечити економічну та демографічну стабільність у сільських місцевостях та вирішити їхні соціально-економічні проблеми.

Регіони України мають надзвичайно багату природно- й етнокультурно-ресурсну базу, що створює передумови для його широкого використання у відпочинкових цілях. М'який клімат, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукою організації різнобічного відпочинку й туризму в сільських місцевостях нашої країни.

Сільський зелений туризм на початку XXI ст. — один із найперспективніших видів відпочинку у Карпатському, Поліському, Подільському, Наддніпрянському регіонах. Для сільських мешканців України цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад з організації агрорекреаційного сервісу стимулює облаштування сільських осель та благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку сільських територій.

У Верховинському районі існують усі перспективи розвитку відпочинку в селі, який можна розглядати як специфічну форму підсобної господарської діяльності у сільському середовищі з використанням природного та культурного потенціалу регіону, або як форму малого підприємництва, що дає можливість певною мірою вирішити проблему зайнятості сільського населення, покращити його добробут, повніше використати природний та історико-культурний потенціал сільської місцевості. Справа розвитку сільського відпочинку має реальну державну перспективу і сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації сільської місцевості.

Верховинський район являється одним з найбільш потенційно-привабливих в плані розвитку туризму.

Верховинський район - унікальний у біографічному відношенні край з багатими природними умовами і ресурсами, різноманітним рослинним і тваринним світом, джерельними водами річок і чистим карпатським повітрям. Саме в Верховинському районі збереглися природні ландшафти, незаймані території, особливо праліси, ендемічні і реліктові види рослин і тварин, саме тут є значні рекреаційні ресурси.

Сільський туризм виступає важливим чинником стабільного динамічного збільшення надходжень до бюджету, активізації розвитку багатьох галузей економіки (транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство тощо).

Сільський відпочинок в районі за рахунок збереження етнографічної самобутності повинен набути національного значення.

По-перше, він дає поштовх для відродження й розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва, промислів — усього, що складає місцевий колорит, і що, поряд із природно-рекреаційними чинниками, є не менш привабливим для відпочиваючих.

По-друге, через сільський відпочинок мешканці урбанізованих територій з масовою культурою мають можливість пізнати справжні українські традиції.

По-третє, етнокультура села репрезентує Україну світові.

Саме завдяки наведеним фактам було вибрано тему бакалаврської роботи "Сільський туризм на території Верховинського району".

Об'єктом дослідження бакалаврської робити є характеристика сільського зеленого туризму у Верховинському районі.

Предметом бакалаврської роботи є розвиток сільського зеленого туризму на території Верховинського району.

Метою бакалаврської роботи є вивчити та проаналізувати сучасний стан сільського зеленого туризму на території Верховинського району.

Географічні рамки бакалаврської роботи обмежуються територією Верховинського району.

Для реалізації зазначеної мети поставлені наступні завдання:

• Визначити теоретичні основи сільського зеленого туризму.

• Охарактеризувати стан сільського зеленого туризму на території Верховинського району.

• Розглянути перспективи та проблеми сільського зеленого туризму у Верховинському районі.

У процесі написання курсової роботи використано такі методи: аналіз, узагальнення, історичний, порівняння.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи сільського зеленого туризму

1.1. Основні поняття сільського зеленого туризму

У сучасному світі спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових поїздок до змістовніших, пізнавальніших подорожей. На зміну концепції трьох "S" ("Sun-Sea-Sand") — сонце, море, пісок — приходить концепція трьох "L" ("Landscape-Lore-Leisure") — пейзажі, традиції, дозвілля. Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні й сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.

Поняття "сільський туризм" у його звичному трактуванні побутує з давніх часів. Ще до Р. X. у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість. Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський зелений туризм перетворився на один з основних засобів "порятунку" європейців від стресового впливу розвинутих промислових міст.

Головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі — залізничної, автодорожньої, повітряної та морського транспорту.

Найбільшими перешкодами на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважалися транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна необлаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). Однак, на початку XXI ст. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру; масове розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки; стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості "осучаснило" нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих "міських" стандартів готельного сервісу.

Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Так, на сьогодні певні суперечки існують навіть щодо офіційного змістовного тлумачення поняття "сільський зелений туризм".

Найпростішою констатацією цього явища є таке визначення: "Сільський туризм — це туризм, який проходить у сільському поселенні". Але таке просте визначення неадекватне у багатьох аспектах.

Експерти Всесвітньої туристичної організації погоджуються на думці, що сільський зелений туризм — складна багатоаспектна діяльність, що включає в себе пішохідні прогулянки, гірські походи та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, а також інші, менш спеціалізовані форми туризму.

Визначення категорії "сільський зелений туризм" має, насамперед, проводитися з урахуванням концепції "сільська місцевість" й узгоджуватися з тим, який зміст ми вкладаємо в агрорекреаційну форму офіційного сільського господарства.

Поняття "сільська місцевість" уже досить довго досліджується географами, соціологами, економістами. Дотепер у різних країнах існують розбіжності суспільно-правового окреслення статусу "сільська територія". Основними дискусійними пунктами є:

—   щільність населення і розмір поселень;

—   земля, що використовується під сільське господарство;

—   "традиційні структури" і питання ідентичності населення.

Динамічна урбанізація XIX—XX ст. виробила нові соціальні структури, відмінні від "традиційних" організацій сільської місцевості. Тому збереження у сучасних малих поселеннях традиційного стилю життя важливе у підтримці їх сільського "характеру", оскільки саме ці особливості приваблюють "на село"туристів з міських районів.

Достатньо складним є питання про означення такого поняття, як сучасний "сільський стиль життя". Особливо щодо таких постіндустріальних країн Європи, як Німеччина, Франція, Бельгія тощо. Надто великі відмінності спостерігаються не лише між континентами (Північ — Південь, Захід — Схід), окремими групами країн, а й навіть всередині окремо взятих країн.

Західні соціологи визначають чотири типи традиційного стилю життя у сільській місцевості:

1.    Стиль розміреного укладу життя мешканців маленьких населених пунктів, які звикли більше контактувати з природою, ніж з людьми.

2.    Стиль патріархального укладу життя, що базується на родинному фермерському (хутірному) господарстві, з консервативним дотриманням традицій побуту і землекористування.

3.    Стиль урбанізаційного укладу життя мешканців селищ і сіл, розташованих у сфері впливу великих і середніх міст, яким притаманні маятникові трудові міграції чи заняття інтенсивним вузькоспеціалізованим агробізнесом для задоволення потреб міських ринків збуту агропродукції.

4.    Стиль приміського життя, характерний для осіб, котрі мешкають у приміських зонах, цінують відкрите середовище та саму природу, але там не господарюють.

Таким чином, поняття "сільські території" як концепція узагальнено характеризує відкритий простір з розрідженою системного розселення, малою щільністю населення та малими поселеннями із чисельністю до 10 000 осіб. Крім того, громади цих поселень зберігають тенденцію до традиціоналізму та певного консерватизму в культурі.

Названі соціологічні, культурологічні та економіко-географічні концепції суттєво впливають на формування сучасної термінологічної бази, що стосується сільського зеленого туризму. Не аналізуючи їх детальніше, перерахуємо найбільш усталені (загальноприйняті) трактування ключових понять сільського зеленого туризму.

Стійкий (сталий) туризм (sustainabletourism) —це сучасна концепція розвитку туризму, що ґрунтується на принципах концепції стійкого розвитку. Це туризм, що задовольняє всі наявні потреби, але при цьому розвивається таким чином, щоб забезпечити аналогічними можливостями майбутні покоління.

Стійкий туризм заснований на таких принципах:

—   охорона навколишнього середовища, мінімізація збитку в процесі туристичної діяльності, екологічний нагляд за станом туристичного освоєння територій;

—   контрольоване використання технологій туристичного обслуговування, передусім автотранспорту, енергії, питної води тощо;

—   соціальна справедливість щодо місцевих громад, тобто прибуток та інші блага від туризму мають розподілятися на паритетних засадах, з урахуванням інтересів місцевого населення, а не переходити до іноземних інвесторів і національної еліти;

—   естетична гармонія туристичного природокористування, яка полягає у тому, що туристична діяльність та інфраструктура повинні органічно вливатися в історично сформоване середовище і зберігати унікальну своєрідність кожної місцевості.

Усі ці принципи використовуються і знаходять втілення в сільському туризмі(ruraltourism).

Основні види сільського туризму — екологічний туризм та сільський зелений.

Згідно із словником британця С. Медліка [65],"сільський туризм (ruraltourism)— це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами".

Існують специфічні риси, якими повинен володіти агротуристичний регіон, для успішного розвитку сільського зеленого туризму. Ці риси, зазвичай, протилежні реаліям, у яких проживають відпочивальники.

До таких рис, зокрема, зараховуємо такі:

1.    Чисте природне середовище.

2.    Низький рівень урбанізації та індустріалізації, для якого характерні:

—    низька щільність населення;

—    мала задіяність працюючого населення в несільськогосподарських професіях.

3.    Обмежена інтенсивність сільськогосподарської та лісової продукції.

4.    Сприятлива аграрна структура (господарства середньої величини).

5.    Гармонійний агрокультурний ландшафт.

6.    Невеликі доходи людей.

7.    Вільні (невикористані) ресурси помешкань.

Поняття "сільський туризм" часто ототожнюють з поняттям "агротуризм". Дійсно, між ними багато паралелей. Але, притримуючись прийнятої у світі класифікації, знак рівності між названими термінами ставити не можна. Поняття "сільський туризм" за змістовним наповненням значно ширше порівняно з поняттям "агротуризм". Іншими словами, можна стверджувати, що агротуризм є однією з найпоширеніших (особливо в країнах з фермерською організацією агробізнесу) форм сільського зеленого туризму.

•        Агротуризм (agritourism) — це відпочинковий видтуризму, зосереджений на сільських територіях, якийпередбачає використання сільського (фермерського)господарства з метою рекреації, освіти чи активногозалучення до традиційних форм господарювання.

Агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання сільського помешкання.

Розрізняють дві базові форми агротуризму:

—   винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах господарства;

—   розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до господарства, наприклад, у кемпінгах та наметах.

Агротуризм, таким чином, виступає спрощеною формою сільського зеленого туризму. В агротуризмі індивідуальне селянське господарство (фермерське господарство) становить одночасно і нічліжну базу, і головний предмет інтересу туриста. Агротуризм не включає в себе ті форми туризму, які здійснюються на сільських територіях (вони називаються "сільськими" тільки в адміністративному значенні, а насправді є частинами спеціалізованих рекреаційних районів), наприклад, спортивно-туристичні заняття, курортний відпочинок тощо.

Основними запоруками успіху агротуризму є:

—   культурний рівень фермера, навики обслуговування гостей;

—   естетика фермерського господарства;

—   близькість розміщення фермерського господарства до міського центру.

Поняття "сільський зелений туризм" близьке за змістом проведення дозвілля до поняття "екологічний туризм".

Екологічний туризм (екотуризм) — це пізнавальний і відпочинковий вид туризму, зосереджений на природних (мало змінених людиною)територіях, який передбачає зайняття різними формами активної рекреації у природних ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому середовищу.

Спілка екотуризму США подає таке, поширене у західній науці, визначення екотуризму:

"Екотуризм — це подорожі в місця з відносно недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї території, що створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню"

Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм (greentourism),природничий туризм (naturetourism).

Від традиційного туризму екотуризм відрізняється такими ознаками:

—   перевага природних, а не культурних об'єктів туризму;

—   стійке природокористування;

—   менша ресурсо- й енергоємність;

—   особиста участь у соціально-економічному розвитку територій;

—   екологічна освіта туристів.

Нині екотуризм найдинамічніше розвивається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасники цих подорожей — люди з високою екологічною свідомістю.

Виділяють такі форми екотуризму: активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, фотополювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Для подальшого чіткішого визначення й структуризації критеріїв, за допомогою яких в Україні можна було б відрізнити сільський туризм від усіх інших та сегментувати його за формами організації сільського дозвілля, необхідно законодавчо закріпити низку вимог до сільського житла та до його власника, який надає послуги з сільського зеленого туризму.

Основна послуга сільського зеленого туризму — це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями.

•

Агрооселя — це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття "агрооселя" не охоплює малих курортних котеджів, колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень тощо.

•   Агроготель (агропансіонат) — це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуатація сільськими підприємцями у курортно-рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму як виду основної діяльності.

•   Сільський турпродукт (комплекс послуг сільського зеленого туризму, агротурпакет послуг) — це сукупність послуг нічліжного, гастрономічного, екскурсійного й відпочинково-розважального обслуговування, які пропонує власник агрооселі (агропансіонату).

Згідно з офіційним трактуванням, послуга — це специфічна форма суспільно-корисної праці, де сам продукт праці (річ або корисний ефект діяльності) та процес його виробництва (тобто обслуговування) невід'ємні один від одного.

У Законі України "Про туризм" дається таке визначення: "туристичні послуги — послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів".

Під суб'єктами туристичної діяльності у законі розуміють "підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної із наданням туристичних послуг". Це стосується організації малого агротуристичного підприємництва у сільській місцевості. Щодо надання послуг сільського зеленого туризму як виду індивідуальної підсобної діяльності на селі, наявність у власника агрооселі платної ліцензії є необов'язковою.

Агротуристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, притаманні специфічні риси, такі як:

—   нематеріальний характер;

—   нерозривність виробництва турпослуги та її споживання;

—   нездатність до збереження;

—   мінливість якості.

http://www.ukrreferat.com/lib/fizkult/zel_turyzm/1.htm

http://referatu.net.ua/referats/154/42811

1.2. Організація сільського зеленого туризму

У наші дні дедалі більшу кількість "міських" туристів приваблює екзотика сільського побуту та праці. Мешканці міст прагнуть показати своїм дітям, звідки береться хліб, молоко, інші продукти, ознайомитися з побутовими умовами і зникаючими народними промислами. Крім того, гості Українських Карпат хочуть побачити карпатську полонину, посидіти біля ватри пастухів у колі гостинних гуцулів чи бойків, освоїти ази виготовлення овечого сиру чи секрети лозоплетіння, спробувати навчитися вишивати, різьбити, опанувати процес роботи з бджолиними вуликами.

Традиційним та найцікавішим в організації сільського зеленого туризму, чим славиться Карпатський регіон, виступають:

•     Природознавчий туризм. Карпатський регіон приваблює відвідувачів передусім величчю та природою.

•     Фольктуризм — участь (і безпосередня задіяність, а не лише стороннє спостереження) у різноманітних традиційних народних обрядах і святкуваннях.

•     Кінний туризм на витривалих конях карпатської породи ("гуцулики"), що є найближчими родичами вимерлих диких коней-тарпанів, якими колись так славилися українські степи.

•     Водний туризм — рафтинг. Це спуск на надувних човнах, плотах, катамаранах чи каяках гірськими річками.

•     Винно дегустаційний туризм. Завдяки багатовіковим традиціям домашнього виноробства, закарпатські вина стали однією з візитних карток цього краю. їх особливі смакові якості неодноразово відзначалися високими нагородами на різних конкурсах, ярмарках, виставках. (В області вирощується понад 50 сортів винограду, і в кожному селі існують свої таємниці приготування вина).

•     Історико етнографічний туризм. Людей, незалежно від того, звідки вони приїжджають, цікавить багатовікова історія та культура краю, який вони відвідують. Мешканець великого міста сприймає сільський побут, культуру карпатського села з його традиційною житлово-господарською і сакральною дерев'яною архітектурою як захопливу екзотику.

•     Велотуризм. Цей вид має чимало шанувальників. У Карпатському реґіоніпрознаковано десятки міжнародних веломаршрутів.

Головними словосполученнями, що характеризують сільський зелений туризм, є «відкритий простір», «близькість природи, «радість життя», «свобода руху». Цьому виду туризму надають перевагу особи, що зацікавлені працею у сільському господарстві, ремеслами, звичаями чи святкуваннями. На організацію такої форми відпочинку впливають:

—   природні ресурси конкретного середовища, які визначають стиль життя місцевої громади і впливають на формування іміджу кожного села;

—   особливість культури;

—   духовна спадщина або традиції регіону;

—   місця для ночівлі з визначеним стандартом харчування;

—   продумана сфера послуг;

—   інформація стосовно туристичних трас, святкувань та розваг;

—   виробничо-комунікаційна інфраструктура.

Важливою підвалиною організації сільського зеленого туризму є також особисті якості господарів агроосель. Адже вони повинні навчитися основам сервісу й культури гостинності, бути щирими, усміхненими та мати організаторські здібності.

Господар повинен пропонувати гостям розмаїття можливостей проведення вільного часу, використовуючи ресурси довкілля, доступний інвентар, місцеві святкування, а також пропозиції інших сервісних служб.

Добрим підґрунтям започаткування власної справи є можливість по-новому оцінити те, що робиться у господарстві, і роль у ньому власника. Господар повинен визначити, чи має він усе необхідне для того, щоб почати справу. Це вимагає мотивації, вивчення ринку, коштів, таланту керівника. Він також мусить реально оцінити фактори, що спонукають туриста відвідати власне його агрооселю.

Успіх справи організації гостинності на селі визначають, насамперед, такі чинники:

1.       У родині:

—   професійна кваліфікація та вміння зацікавити;

—   співпраця цілої родини;

—   добрі стосунки з сусідами;

—   особисті якості (комунікабельність, талант керівника).

2.       У господарстві:

—   локалізація;

—   відповідні будинки, приміщення та інвентар;

—   тип сільськогосподарської продукції;

—   здорова їжа;

—   безпека;

—   місця рекреації на свіжому повітрі;

—   можливість цікавих занять.

3.       У регіоні та у селі:

—   туристична атракційність;

—   інфраструктура;

—   послуги;

—   форми проведення вільного часу.

Сільське населення України здатне отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від таких видів діяльності, як:

—   облаштування туристичних маршрутів;

—   облаштування й експлуатація стоянок для туристів;

—   роботи гідами чи екскурсоводами;

—   транспортне обслуговування туристів;

—   єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство);

—   послуги з прокату туристичного спорядження;

—   послуги з прийому туристів та їх ночівлі;

—   кулінарні послуги для туристів;

—   підготовка культурних програм;

—   народні промисли;

—   виробництво та реалізація туристам екологічно чистих продуктів харчування;

—   збирання і реалізація туристам ягід та грибів.

Власники агороосель зобов'язані усвідомлювати відповідальність, яку вони беруть на себе при організації відпочинку в своїх оселях. Адже недоброякісне обслуговування здатне назавжди відвернути клієнта від бажання відпочивати в селі.

За підрахунками експертів EuroGites, на кожне 1 євро, витрачене на проживання в сільській місцевості, припадає інше 1 євро, витрачене на щось інше (розваги, сувеніри тощо).

Отже, необхідною умовою розвитку сільського зеленого туризму є розробка пакета різнобічних пропозицій стосовно проведення дозвілля у сільському середовищі поза межами самої агрооселі. Це стає можливим після проведення господарем аналізу наявних у його розпорядженні потенційних ресурсів, які можна було б використати для розробки унікальної пропозиції.

Одним із актуальних напрямків організації обслуговування туристів у сільській місцевості є т. зв. анімація, тобто пожвавлення програм обслуговування, відпочинку і дозвілля туристів, насичення цих програм ігровими елементами та шоу-продуктами.

Анімація в туризмі зумовлена загостренням конкуренції між однаковими за рівнем сервісу і місцезнаходженням осередками сільського зеленого туризму. Скажімо, постала проблема: яким чином привабити до нас туристів з сусіднього села, тим паче, що наші агрооселі начебто нічим не гірші від їхніх. Формула успіху відома. Вона складається з двох компонентів. Перший — промоційна "розкрутка" курорту засобами мас-медіа з застосуванням технологій паблікрілейшнз і паблісіті. А от другий, не менш вагомий компонент, це, власне, наявність яскравої анімації обслуговування.

У Карпатському реґіоні (як і на Волині, Поділлі, Подніпров'ї, Запоріжжі, Слобожанщині) перспективною формою анімації може стати організація сільських анімаційних шоу-музеїв, в яких туристів зустрічатимуть "живі" історичні персонажі (руські князі, гетьмани, козаки-запорожці, чумаки, Довбуш з опришками тощо).

В Україні об'єкти туризму з колоритними анімаційними програмами є найпопулярнішими осередками масового внутрішнього й міжнародного туризму (наприклад, Музей народної архітектури у с. Пирогово, ярмарка у с.Сорочинцях, фестиваль сільських мистецьких колективів України у с.Боромля та багато ін.).

Скажімо, на всю Європу славиться заповідне музей-но-анімаційне середовище козацької доби на о. Хортиця (площа 3 тис. га, 12 км довжиною і 2,5 км шириною, прибережні скелі в окремих місцях сягають 40-метрової висоти. Назва острова походить від імені давньослов'янського бога Хорса). Світ запорізького козацтва відкривається перед туристом, щойно він потрапляє на острів. Адже поряд з музеями "Історії запорізького козацтва", "Народної творчості та етнографії" на Хортиці діє кінний етнографічний театр "Запорізька Січ", який влаштовує масові театралізовані "Козацькі кінні ігри", і в них, при бажанні, може взяти безпосередню участь кожен гість. Тут таки можна спробувати зварити козацький куліш, опанувати козацькі ремесла та набути ратні навики тощо. Незалежно від пори року Хортиця приваблює фольклорно-театралізованими акціями ("Запорізьке Купала", "Запорізький щедрий вечір" тощо).

З початку XXI ст. у Подніпров'ї розвивається анімаційний музейний комплекс Трипільської культури у м. Ржищеві й с. Трипілля, що на Київщині, де турист може не лише оглянути археологічні знахідки, а й "зануритися" в реконструйовану атмосферу трипільської доби.

Приклади організації таких "живих музеїв" є й у Карпатах. Один з найхарактерніших — самодіяльний музей Довбуша в с. Космач.

Власником музею є місцевий селянин-гуцул Михайло Дідишин. Багато років він невтомно досліджував джерела й народні свідчення про походи опришків. М. Дідишин упевнений, що віднайшов саме ту хату, з якої в 1742 р. Степан Дзвінчук застрелив легендарного опришка Олексу Довбуша. Цю хату М. Дідишин викупив, перевіз до себе на подвір'я і перетворив її на своєрідний музей опришківства та гуцульського антикваріату. Зрештою, й сам власник музею зацікавлює туристів не менше, ніж його музей. Колоритна гуцульська зовнішність й говірка, підкреслені традиційним вбранням карпатських горян, служать елементами незабутнього анімаційного ефекту від відвідування цього музею "живої етнографії".

Ще один масштабний проект організації музею гуцульської культури під відкритим небом з елементами обрядово-побутової анімаційності реалізується на території національного природного парку "Гуцульщина" під керівництвом В. В. Пророчука.

На околицях Косова вже виділено спеціальну ділянку, на яку планується перевезти з Космача стару дерев'яну церкву та кілька старожитніх гуцульських хат. Інші архітектурні гуцульські споруди буде відновлено науковими працівниками НПП за мистецтвознавчими джерелами.

Музей гуцульської культури під відкритим небом дасть можливість представити відвідувачам органічне поєднання народної архітектури та живого гуцульського побуту. На території музею "Гуцульське село" оживуть самобутні гуцульські художні ремесла і промисли (різьбярство, кушнірство, писанкарство, мосяжництво, гончарство, килимарство, вишивка, бондарство). А в дні традиційних релігійно-обрядових святкувань "Гуцульське село", за задумом, має стати осередком жвавих гуцульських забав та обрядових дійств.

Подібні музеї живої старовини можна організувати у будь-якій сільській місцевості, стратегічно зорієнтованій на розвиток масового сільського зеленого туризму на довготермінову перспективу. Необхідно лише реставрувати старі будівлі, зібрати у них старі речі (колекції серпів, кіс, бочок, боденьок, дійниць тощо) й загалом спробувати відтворити знайому з дитинства атмосферу сивої минувшини. Фото В. Мороза (рис. 3.1) наглядно ілюструє, як дбайливо беруться за цю справу небайдужі до власних традицій господарі карпатських країв.

Ще одним перспективним напрямком анімаційного наповнення програм перебування туристів у селах Карпатського регіону є організація народних гулянь та фольклорних фестивалів.

Звернемося до прикладу організації Міжнародного фестивалю етнічної музики і ленд-арту "Шешори-2004", який щоліта проводиться у мальовничому курортному селі Шешори, що на Івано-Франківщині. Улітку 2004 р. цей фестиваль зібрав понад дві тисячі зелених туристів (а до започаткування цього фестивалю, тобто до 2002 p., такого обсягу туристів навколишні карпатські села ще не бачили).

У програмі фестивалю були представлені як шпаркі виступи місцевих гуцульських народних колективів, так і виступи музик з інших сільських етнографічних регіонів України, Польщі, Чехії і навіть Ірландії.

Поряд з музичними виступами свою творчість туристам представляли художники, дивуючи публіку композиціями ленд-арту, що перекладається як мистецтво довкілля, мистецтво землі. Із підручних матеріалів (дерева, каменю, дроту, сітки, ганчір'я тощо) просто неба вони творили різноманітні інсталяції: птахів, ворота в інший вимір, динозаврів та інші дива.

На фестивалі також проводилися майстер-класи з традиційного ткацтва, виробів із дерева, створення ляльки-мотанки, витинанки, інших традиційних ремесел Гуцульщини.

Крім наведених прикладів, анімаційні програми сільського зеленого туризму можуть також включати спортивні ігри і змагання, народні танцювальні вечори під запальні мелодії троїстих музик, карнавали, вечорниці, ворожіння тощо з безпосередньою участю туристів.

Однак організація сільського туризму в українських селах обмежується низкою обставин. Зокрема, до найнесприятливіших ми відносимо:

—   наявну досі велику недовіру мешканців села до чужих, а отже, і до потенційних туристів;

—   політично-економічну нестабільність;

—   низький рівень інфраструктури, господарські подвір'я в більшості випадків невимощені, відсутня централізована каналізація, в межах садиб не вистачає місця для організації активних видів відпочинку і "зелених" зон з доглянутим трав'яним покривом для, скажімо, засмагання чи дитячих забав;

—   санітарний стан питної води також незадовільний;

—   будинки, призначені для туристів, мають переважно нетипову архітектуру, позбавлену сільських рис.

1.3 Правове регулювання в сільському зеленому туризмі

Сільський зелений туризм є законним видом діяльності. Сільський зелений туризм визнано окремим видом туризму, розвиток якого є пріоритетним напрямом державної політики у статтях 4 та 6 Закону України «Про туризм», № 324 від 15.09.1995 р. Право особистих селянських господарств займатися сільським зеленим туризмом визначено і в статті 1 Закону України „Про особисте селянське господарство", № 742 від 15.05.2003р.

Хоча особливості здійснення сільського зеленого туризму як виду діяльності можуть визначатися лише окремим законом, проект Закону України „Про сільський та сільський зелений туризм" ще тільки прийнято за основу в 2004 році, але й досі не ухвалено Верховною Радою України .

Відносно діяльності в сфері сільського зеленого туризму, з урахуванням суб'єктивного складу відносин, можна виділити основні з них, що підпадають під державно-правовий плив. Це відносини: між особами,що організовують надання або надають туристичні послуги; між туристичними організаціями та підприємствами туристичної індустрії,сільськими господарями при формуванні туристичного продукту; між особами,що формують туристичний продукт та особами, що реалізують його споживачам(турагенти); між суб'єктами туристичної діяльності з одного боку та споживачами з іншого [7, с.20].

Власник садиби має право отримувати інформацію, необхідну для своєї діяльності у сфері туризму, в державних органах та сільських і селишних радах, а також брати участь у розробці місцевих програм розвитку сільського зеленого туризму (стаття 24 Закону України „Про туризм").

Для надання послуг із розміщення та харчування туристів власнику садиби не обов'язково реєструватися як приватному підприємцю (стаття 9 Закону України „Про туризм").

Ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом не вимагається. У статті 5 Закону України „Про туризм" це виписано дуже чітко і в Законі України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" № 1775 від 01.06.2000 р ліцензії для цих видів діяльності не передбачені [39,68].

Також власник садиби не зобов'язаний мати освіту за спеціальністю „готельне господарство", щоб надавати послуги з розміщення і харчування туристів .Проте, треба пам'ятати, що в разі наявності семи або більше номерів (окремих приміщень для розміщення туристів), власник садиби буде зобов'язаний виконувати вимоги Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг (Наказ Державної туристичної адміністрації України № 19 від 16.03 2004 р ).

Договори з розміщення туристів (оренди житла) можуть бути і письмовими, і усними.

Доходи від оренди житла та інших приміщень садиби оподатковуються за загальною ставкою податку з доходів фізичних осіб 13%. Проте на цю суму не нараховуються збори на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування, оскільки власник садиби тільки надає у користування своє майно, а не виконує при цьому інші платні роботи чи послуги для туристів (лист Пенсійного фонду України № 1852/04 від 27 02 2004 р ).

Щодо надання послуг з харчування туристів, то дуже важливим є те, що пункт 4.3.36 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22.05.2003 р. звільняє від сплати податку доходи, отримані від продажу вирощеної власником у своїй садибі сільськогосподарської продукції, в тому числі продуктів її первинної переробки.

Якщо власник садиби зареєструвався як приватний підприємець, то він має право без придбання патенту здійснювати торгівельну діяльність із продажу харчів вітчизняного виробництва, указаних у статті 6 Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" № 98 від 23.03.1996 р. (хліб і хлібні вироби, борошно, сіль, цукор, олія, молоко і вершки, крім згущених і добавок, безалкогольні напої, морозиво, дитяче харчування, яловичина і свинина, домашня птиця, риба, яйця, ягоди і садовина, мед та інші продукти бджільництва, картопля та плодоовочева продукція).

Власник садиби, який хоче припинити діяльність у галузі сільського зеленого туризму, не має виконувати якісь додаткові формальності, якщо він не зареєстрований як приватний підприємець.

РОЗДІЛ 2. Характеристика закладів розміщення та основи гостинності сільського зеленого туризму

1 2 3 4

Схожі:

СІЛЬСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ НА ТЕРИТОРІЇ НОВОУШИЧЧИНИ Одвічний потяг людей до пізнання світу народив одну з найгуманніших, найефективніших та найменш затратних галузей – туристичну індустрію....	Послідовність виконання курсової роботи Збір вихідної інформації на підприємствах туристичної індустрії та її аналіз
ЛЕКЦІЯ №8 ТЕМА: МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО ФОРМУВАННЮ ФІЗИЧНОГО ТА... МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО ФОРМУВАННЮ ФІЗИЧНОГО ТА ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ТУРИСТИЧНОЇ ГРУПИ	ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК І КОНТРОЛЬ Туристична галузь є невід’ємною складовою світового ринку, посідає друге місце у світовому господарстві після комп’ютерної та електронної...
Що таке iнтелектуальна власнiсть? Відповідно до документів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та Всесвітньої організації торгівлі (ВОТ) інтелектуальна...	Інтелектуальна власність в Україні Відповідно до документів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та Всесвітньої організації торгівлі (ВОТ) інтелектуальна...
Юрія Федьковича «ЗАТВЕРДЖУЮ» Мета курсу – сформувати у майбутнього фахівця у сфері туризму глибокі знання про організаційно-правове забезпечення туристичної діяльності...	Кам'янець-Подільський по праву вважається Меккою туристичної України.... Кам'янець-Подільський по праву вважається Меккою туристичної України. Навколо міста багато об'єктів, які як і Кам'янець також являються...
РОЗПОРЯДЖЕНН Я З метою забезпечення гідного відзначення 70-ї річниці утворення Кіровоградської області, виховання поваги до історичних, культурних...	МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання самостійних робот з дисципліни «Основи... Розглянуто та ухвалено на засіданні циклової комісії організаційно технічних дисциплін та готельної справи

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання