“ЗАТВЕРДЖУЮ”
Начальник Жовтневого РВ
ГУ МНС в Миколаївській області
підполковник служби ц. з.
О.В. Кльопов
"____"____березня___2011 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
проведення заняття з тактичної підготовки
з начальницьким складом Жовтневого РВ та ПДПЧ-36.
ТЕМА ЗАНЯТТЯ № 2.2.7.: Гасіння пожеж на об’єктах елеваторно-складского господарства, млинових і комбікормових підприємствах.
НАВЧАЛЬНА МЕТА: тренувати начальницький склад щодо виконання ними обов’язків під час гасіння пожежі, та відпрацювати дії під час гасіння пожеж на об’єктах елеваторно-складского господарства.
ЧАС ПРОВЕДЕННЯ: 1 година.
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: учбовий клас
МЕТОД ПРОВЕДЕННЯ: семінар
МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: конспект, плакати
ЛІТЕРАТУРА: 1.Наказ МНС України № 601 від 01.09.09р. “Про затвердження Положення про організацію службової підготовки особового складу органів і підрозділів цивільного захисту”
2. “Довідник керівника гасіння пожежі” 1987р. П.П. Клюс, “Пожежна тактика” К.Ф. Кімстач.
3. Наказ МВС № 657 «Настанова по ГДЗС».
4. Наказ МНС України № 312 від 07.05.07 р." "Правила безпеки праці в органах та підрозділах МНС України"
Хід заняття.
1.Організаційний момент – 2 хвилин:
перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття.
2.Контроль знань – 5 хвилин;
перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3.Викладення матеріалу теми – 25 хвилин.
Питання, які вивчатимуться:
1. Обстановка пожеж на елеваторах та млинах.
2. Обстановка пожеж на комбікормових підприємствах.
3. Гасіння пожеж на елеваторах
4. Гасіння пожеж на млино-круп`яних підприємствах.
5. Гасіння пожеж у силосах елеваторів комбікормових заводів.
6. Безпека праці.
Питання та його короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
Обстановка пожеж на елеваторах та млинах. Для очищення та зберігання зерна будують зернові склади та елеватори. Елеватори за своїм призначенням бувають хлібоприймайльні, портові та промислові. Вони складаються з відділення для приймання зерна з автомобільного, залізничного та водного транспорту, робочої вежі та силосного корпусу для його зберігання.
Найбільш висока частина елеватора - робоча вежа, що досягає 60-65 м та більше, в якій зосереджено транспортне і технічне обладнання для обробки зерна, подачі його в силоси та видачі споживачам.
Технологія обробки зерна на елеваторах така: з транспортних засобів зерно поступає у приймальний бункер, а з нього - у нижні головки норії (вертикальні зернопідіймачі), які підіймають його у верхню частину робочої башти, де воно зважується та самопливом металевими трубами подається на очищення. Після очищення зерно поступає у нижні головки норії та подається, при необхідності, на сушіння, а потім безпосередньо у силоси для зберігання. Силосні корпуси розміщують по обидва боки робочої вежі на хлібоприймальних елеваторах або з одного боку, якщо робоча вежа поєднана з млино-круп`яним підприємством.
Силосні корпуси складаються з окремих силосів круглої, квадратної або іншої форми. Їх завантажують через верхні люки з допомогою стрічкових транспортерів, розташованих у надсилосній галереї, яка поєднується з робочою вежею. Розвантаження силосів здійснюється через випускні отвори, розташовані у днищі кожного силосу та обладнанні засувною арматурою. Зерно із силосів самопливом поступає на стрічні транспортери, що розташовані в підсилосному приміщенні, та подається у нижні головки норії робочої башти, а потім подається безпосередньо на відвантаження або на зернопереробне підприємство.
За останній час елеватори будують тільки типові із залізобетонних конструкцій. Силосні банки бувають круглі діаметром від 3 до 12 м або квадратні перетином 6 х 6 м. Висота силосного корпусу досягає 25-40 м.
Сучасні елеватори - підприємства повністю механізовані з диспетчерським автоматизованим управлінням усіма механізмами технологічного процесу, місткість яких складає 25-100 тисяч тон та більше. В окремих районах ще експлуатуються старі елеватри, особливо на хлібоприймальних пунктах, які збудовані з деревини, зовнішні стіни яких обшиті металевими та азбоцементними листами.
Для пожежогасіння у сходових клітках влаштовують внутрішні пожежні водопроводи з насосами-підвищувачами тиску води, в які подають воду тільки під час гасіння пожежі, а після пожежі її випускають із системи, щоб при низьких температурах вона не замерзала та не пошкодила труби водопроводу. Із зовнішнього боку робочої вежі та на кожному силосному корпусі влаштовують стаціонарні пожежі драбини, що служать другим евакуаційним шляхом для обслуговуючого персонала в умовах пожеж.
У сільських районах та на залізничних станціях зерно часто зберігають у зерноскладах. Будівлі цих складів, як правило, одноповерхові, частково або повністю механізовані з горизонтальними та похилими галереями, де проходять стрічки транспортерів. Ширина таких складів досягає 16-24 м, висота одноповерхових будівель складів- 8-12м, а висота приймально-очисних веж механізованих складів - 25-30 м, вікна в одноповерховій частині складів розміщують у верхній частині, вище насипів зерна та захищають металевими гратами.
Млино-круп`яні підприємства складаються з декількох будинків та споруд. Технологія мукомельного виробництва складається з таких операцій: подачі зерна з елеваторів або зерноскладів до зерноочищувального відділення для очищення та підготовки його до помелу; виробництво крупи та помел зерна; вибій готової продукції, її розфасовування та подача на склад; зберігання готової продукції і видача її споживачам, а також зберігання і видача споживачам відходів виробництва. Сучасні млини часто об`єдуються з елеваторами та складами безтарного зберігання готової продукції. Процес помелу розташовують в одному будинку млина, який поділяють протипожежними стінами на зерноочищувальне, помельне та вибійне відділення.
Сучасні млино-круп`яні підприємства будують, як правило, із залізобетонних конструкцій. Будинки млинів старої забудови мають, як правило, дерев`яні перекриття. Через перекриття усіх поверхів проходить багато технологічних комунікацій (трансмісії, норії, самотічні труби, вентиляційні та інші системи), а окремі приміщення на поверхах сполучаються між собою прорізами для переходів, транспортерів та обладнання. Виробничі приміщення обладнують системами місцевої витяжної вентиляції з фільтрами та пиловими камерами. Будинки млинів мають зовнішні стаціонарні пожежні драбини, якими прокладають сухі труби, на кожному поверсі яких влаштовують пожежні крани для подачі води від пожежних автомобілів.
На сучасних елеваторах та млино-круп`яних підприємствах основним спалимим навантаженням є зерно, зерновий та борошняний пил, транспортні стрічки та спалимі елементи обладнання і окремі конструкції будинків. Зерно за нормальних умов займається та горить погано. Вогонь масою зерна розповсюджується повільно і тільки тоді, коли у ньому є залишки соломи. Швидкість горіння зерна у потоці повітря під час роботи технологічного обладнання значно зростає.
У середині будинків елеваторів та складів, а також млино-круп`яного виробництва на поверхні конструкцій та обладнанні накопичується велика кількість зернового та борошняного пилу, який створює велику пожежну небезпеку. Осівший пил (аерогель) займається легко, але горить повільно і тільки на поверхні. Розпушений пил у суміші з повітрям може створювати вибухи. Нижня концентраційна межа розповсюдження полум`я борошняним пилом, у залежності від виду зерна, знаходиться у межах 10-18 г\м3, а зернового (елеваторного) пилу - 40-50 г\м3.
Практика показує, що під час нормальної роботи цих підприємств у силосах для зерна та у середині норій, обоєчних машин, вальцевих станків, систем вентиляції і пневмотранспорту та інших апаратах і комунікаціях пил у суміші з повітрям знаходиться у межах вибухових концентрацій. Для більшості промислового пилу на цих виробництвах температура займання - 600-8000С, а температура самозаймання - 250-3000С.
На елеваторах та млинах можливе швидке розповсюдження вогню вентиляційними, аспераційними системами, системами транспортування зерна, крупи, муки, через прорізи у перекриттях та стінах, а також спалимим обладнанням, будівельними конструкціями та галереями. Зерно або напівфабрикати, що горять, можуть бути підхвачені обладнанням (норіями, потоками повітря) в одному місці та приміщенні на інше обладнання або поверхи будинків. У дерев`яних будинках єлеваторів та млино-круп`яних виробництв вогонь швидко розповсюджується не тільки технологічним обладнанням, а й конструкціями будівель та поширюється сховано порожнинами. Вогонь може інтенсивно поширюватись під обшивкою стін металевими та азбофанерними листами на значну висоту, що значно утруднює доступ до осередків горіння.
У будинках елеваторів спостерігаються деякі особливості розповсюдження пожеж. Під час виникнення пожеж у надсилосній галереї вогонь швидко поширюється у бік робочої вежі в силоси, а також на протилежні силосні корпуси або млино-круп`яні підприємства. У надсилосних приміщеннях та у верхніх поверхах робочої вежі створюється сильне задимлення. Під час виникнення пожежі у підсилосному приміщенні вогонь швидко розповсюджується приміщенням у бік робочої вежі, а також у силоси та під обшивку порожнинами у дерев`яних елеваторах. У цих умовах задимлюються всі поверхи робочої вежі. Пожежа, що виникає у робочій вежі, швидко розповсюджується на всі її поверхи, проникає у надсилосні приміщення, а також до сушильні зерна (якщо вона розташована в окремій будівлі) та будинок млина у приймальне відділення.
Під час перегоряння стрічок транспортерів та норій можуть виникати нові осередки горіння.
Під час пожеж на млино-круп`яних підприємствах вогонь та дим швидко проникають через прорізи та отвори з поверху на поверх, а також можуть поширюватись на склади готової продукції, на циклони і склади висівок та у робочі вежі елеваторів.
Обстановка пожеж на комбікормових підприємствах. Комбікормові заводи є високомеханізовані підприємства з переробки зернових та маслинових культур на корм тваринам. Вони складаються із силосних корпусів для приймання та зберігання зернових та маслинових культур, шроту (макухи), трав`яної муки та готової продукції, робочих веж та млинів. Силосні корпуси мають верхні та нижні тарнспортні галереї, обладнання для завантаження сировини та відпущення готової продукції. Робочі вежі за своїм технологічним обладнанням подібні з вежами елеваторів.
У комбікормовій промисловості використовують більше ніж 100 видів різноманітної сировини. До них відносяться зернові рослини (пшениця, жито, ячмінь, овес, просо, кукурудза та ін.), трав`яна мука, макуха, шрот, а також висівки млино-круп`яного виробництва, кормові дріжжі та ін. Макуха та шроти - це відходи виробництва олії. Макуху одержують під час видавлення олії шляхом пресування. Вона має у своєму складі до 7% олії. Шроти - це відходи, коли олію витягають із сировини з допомогою розчинників. Залишків олії в шроті приблизно 2%.
Компоненти комбікормів - це мілкодисперсні продукти, що мають велику площу окислення. Вони активно сорбують кисень і вологу з повітря та швидко самозаймаються. Під час зберігання без руху комбікормова сировина може самозайматися та на протязі багатьох годин горіти у вигляді тління.
У цих умовах продукти згоряння сорбуються масою сировини, що зберігається у силосі, і пожежу можна виявити тільки тоді, коли вона значно розвинулась.
Комбікормова сировина, як правило, схильна до самонагрівання та самозаймання. Швидко самонагріваються шари сировини комбікормів, розташовані на висоті 1,5-2 діаметри (ширини) силосу від нижнього розвантажувального бункера. Під час цього процесу в об`ємі силосу може утворюватись вибухонебезпечна концентрація продуктів термічного розкладу.
У результаті окислення у показаних місцях силосів температура сировини комбікормів підвищується до 200-2500С, тобто досягає температури самозаймання. В об`ємі силосу, де проходить горіння, накопичуються продукти неповного згоряння, які за своїм складом мають велику кількість горючих газів (СО, СН4, Н2 та ін.). Практика не знає випадків вибухів газових сумішей в об`ємах силосів у процесі розвитку пожежі, тому що на момент виявлення горіння у силосі кількість кисню не перевищує 7-10% за об`ємом. Така його кількість не достатня для утворення вибухонебезпечної суміші. Вибухи в силосах комбікормових підприємств виникають у процесі розвантаження їх від продуктів, що горять, та під час їх гасіння. У процесі виконання цих робіт відкривають розвантажувальні люки, у результаті чого в силос поступає свіже повітря, збагачує горючу суміш газів киснем та утворює з них вибухонебезпечні суміші.
Гасіння пожеж на елеваторах. Під час виникнення пожеж на елеваторах для обмеження швидкого поширення вогню обслуговуючий персонал повинен негайно зупинити роботу усіх механізмів робочої вежі, а також припинити навантажувально-розвантажувальні роботи силосів, прийом та видачу зерна.
Коли прибувають перші підрозділи на пожежу, КГП повинен визначити, чи все технологічне обладнання зупинено обслуговуючим персоналом. Якщо не зупинено, він повинен прийняти заходи з його відключення. Розвідку пожежі він організує одночасно у декількох напрямках. У розвідці пожежі визначають: можливість розповсюдження вогню вентиляційними та аспіраційними системами, технологічним обладнанням, у силоси та місця, де приймають та видають зерно, на млино-круп`яні підприємства (якщо елеватор виробничий), а також до сушилок зерна, що розташовані в окремих будинках. У розвідці уточнюють конструктивні особливості будинків елеваторів та можливість поширення вогню конструкціями.
Одночасно з розвідкою пожежі здійснюють бойове розгортання. У цих умовах КГП повинен враховувати місце виникнення горіння та особливості його розповсюдження. Практика показує, що якщо вододжерела розташовані від місця пожежі на відстані 40-80 м, воду для гасіння пожежі можна подавати на висоту 40-45 м. У тих випадках, коли вододжерела розташовані далі від показаної відстані або стволи необхідно подавати на гасіння та захист у верхні поверхи робочих веж, воду подають двома пожежними автомобілями за такою схемою. Перший автонасос або автоцистерну встановлюють на вододжерело і двома магістральними рукавними лініями подають воду у насос пожежного автомобіля, який встановлений біля місця пожежі, та забезпечує подачу води до пожежних стволів. При цьому рукави діаметром 66 мм для магістральних ліній використовувати не доцільно.
Для подачі води у надсилосні приміщення та на верхні поверхи робочої вежі у першу чергу використовують сухотруби. Піднімання рукавних ліній здійснюють зовнішніми стаціонарними пожежними драбинами, автодрабинами, колінчатими підіймачами та з допомогою пожежних мотузок. Під час подачі води на високі місця елеваторів на магістральних лініях необхідно встановлювати двоє розгалуджень, одне - внизу біля елеватора, а друге - на 1-2 поверха нижче від місця пожежі у робочій вежі або в надсилосному приміщенні. Кожний рукав магістральної лінії повинен бути надійно закріпленим.
Гасіння пожеж в елеваторах, як правило, здійснюють водою, розпиленими та компактними струменями із стволів РС-50, РСК-50, а під час великих пожеж використовують РС-70 та лафетні стволи. Кількість стволів визначають у залежності від інтенсивності подачі води, що для елеваторів та млинів дорівнює 0,14 л\(м2 . с).
Бойові позиції ствольщиків, а також бойові дільниці визначають з урахуванням місця виникнення пожежі та характеру її поширення. Якщо пожежа виникла у надсилосному приміщенні, то стволи подають у першу чергу на захист робочої вежі її сходовою кліткою або стаціонарною пожежною драбиною, а також автодрабинами та стаціонарними пожежними драбинами силосного відділення у вікна з торцевого боку та на покрівлю надсилосного приміщення. Для видалення диму та пониження температури розкривають покрівлю та вікна надсилосного приміщення. Для швидкої подачі стволів використовують пожежні крани. У цих умовах необхідно пам`ятати, що якщо внутрішній пожежний водопровід працює від баків, наповнених водою, то запас їх води буде достатнім для роботи 1-2 стволів РС-50 тільки на 10-20 хвилин. У процесі гасіння пожежі у надсилосному приміщенні необхідно закривати завантажувальні люки силосів, щоб у них не проникав вогонь, а також не потрапляла вода та не могли падати люди.
Під час пожеж у підсилосному приміщенні перші стволи подають через входи з боку робочої вежі, а також з протилежного боку через вікна. Під час великих пожеж для гасіння використовують стволи РС-70 та лафетні у підсилосному приміщенні, а стволи РС-50 вводять для захисту надсилосного приміщення. При недостатній кількості сил та засобів і для того, щоб запобігти швидкому поширенню вогню у робочу вежу транспортерами, у практиці випускали зерно з одного або декількох силосів, розташованих ближче до вежі.
Якщо вогонь розповсюдився у середину силосів для його ліквідації використовують повітряно-механічну піну середньої кратності, якою заповнюють об`єм силосів та одночасно розвантажують їх від зерна.
Під час виникнення пожежі у робочій вежі стволи подають у першу чергу з верхньої її частини та з боку надсилосного приміщення, а потім знизу вежі сходовою кліткою. Резервні стволи подають на захист у галереї, які з`єднують робочу вежу з млином, сушилкою та іншими приміщеннями.
Гасіння пожеж в елеваторах і зерноскладах із спалимими конструкціями та стіни яких обшиті металевими та азбофанерними листами значно утруднюються. У цих умовах для гасіння прихованих осередків вогню у порожнинах конструкцій необхідно проводити значну та складну роботу з розбирання обшивки. Для цього необхідно викликати на місце пожежі колінчаті автопідіймачі, автодрабини та значну кількість особового складу.
Гасіння пожеж в окремих апаратах та системах норії, пилових камерах, а також для їх захисту використовують повітряно-механічну піну середньої кратності, якою заповнюють їх об`єми.
Гасіння пожеж на млино-круп`яних підприємствах. Під час пожеж на цих підприємствах КГП негайно організує розвідку у декількох напрямах, встановлює зв`язок з обслуговуючим персоналом та визначає: зупинено чи ні технологічний процес, якщо не зупинено - негайно його зупиняють з допомогою обслуговуючого персоналу; на яких поверхах та в яких апаратах виникла пожежа, яке технічне обладнання знаходиться в осередку пожежі, з яким обладнанням воно з`єднане комунікаціями; наявність борошняного пилу та можливість його вибуху у приміщеннях та шляхи його запобігання; чи перекриті засувки на комунікаціях, щоб запобігти поширенню ними вогню; можливість розповсюдження вогню на елеватори та склади борошна та висівок, ступінь задимлення приміщень та наявність і можливість використання внутрішніх пожежних водопроводів, водяних завіс та ін.
Для подачі стволів у першу чергу використовують сухотруби, зовнішні пожежні драбини, їх майданчики, балкони та переходи. Одночасно з подачею стволів на гасіння вводять стволи у сусідні будинки складів та споруд або апарати, куди зможе проникнути горіння комунікаціями. У млино-круп`яних підприємствах для гасіння пожеж використовують воду, розпилені та компактні струмені, переважно із стволів РС-50 та РС-70. Як правило, у приміщеннях з наявністю пилу борошна у першу чергу подають розпилені струмені, а потім, при необхідності, і компактні, які забороняється подавати на купи борошна.
На млино-круп`яних підприємствах стволи подають на поверх (поверхи), де виникла пожежа, сходовими клітками та через вікна, у вищерозташовані поверхи, а потім у нижчерозташований та на захист технологічних прорізів з боку приміщень, які не горять. Після цього негайно вводять резервні стволи на всі вищі, а потім нижчі поверхи. У суміжних приміщеннях, де багато пилу борошна, усі конструкції та поверхи апаратів змочують розпиленими струменями, щоб не допустити створення умов для його вибуху, а також вводять у дію, при наявності, водяні завіси та дренчерні системи.
Одночасно у процесі гасіння пожеж розкривають та перевіряють усі технологічні апарати та системи аспірації, пневмотранспорту та норії, з`єднані з обладнанням, що горить. У цих умовах під час гасіння необхідно приймати заходи по захисту від води зерна та готової продукції. Для цього необхідно використовувати брезентові покривала та інші засоби, а також обслуговуючий персонал підприємств.
На великих пожежах КГП призначає штаб пожежогасіння та для роботи у його складі залучає відповідальних працівників підприємства та відповідального за виконання правил техніки безпеки.
Гасіння пожеж у силосах елеваторів комбікормових заводів. Координацію роботи з гасіння великих пожеж та ліквідаціїї аварій на комбікормових підприємствах здійснює комісія міськрайадміністрації по боротьбі з пожежами та стихійними лихами. Організацію роботи з гасіння пожеж виконує КГП із керівного складу УДПО (ВДПО) УМВС області. КГП у процесі розвідки визначає: наявність вибухонебезпечних концентрацій газів у середині силосів, що горять, токсичність продуктів згоряння, а також температуру в об`ємах силосів; розміщення пересипних люків та технологічних отворів, які з`єднують силоси, що горять, з сусідніми, а також наявність щілин у їх конструкціях; об`єм вільного простору та орієнтовний об`єм сировини, що горить; ступені запилення підсилосного та надсилосного приміщень та ін. Склад розвідки повинен мати з собою ізолюючі протигази. Після проведення розвідки необхідно виставити оточення, щоб виключити можливість проникання людей до небезпечної зони під час вибуху.
Процес гасіння пожеж у силосі включає в себе: герметизацію силосу, флегматизацію горючої газової суміші в об`ємі силосу, а також пошарове гасіння сировини, що горить знизу вверх з наступним його розвантаженням.
Гасіння пожеж у силосах та бункерах можна здійснювати одним із таких способів: подачею в об`єм силосу (у масу, що горить) рідинного диоксиду вуглецю або азоту, подачею в об`єм силосу перегрітої водяної пари, подачею у масу, що горить, розчинів-змочувачів та комбінованим.
Гасіння пожеж у силосах та бункерах рідинним диоксидом вуглецю або азотом здійснюють тоді, коли температура в осередку горіння перевищує 2500С. Подачу їх здійснюють від балонів, цистерн з рідинним газом або від автомобілів аерозольного гасіння з допомогою пневмопробійників ІП-4605А. Для цього пневмопробійник підіймають у надсилосне приміщення елеватора та закріплюють його з допомогою ручної лебідки. Від ізотермічної ємкості з СО2 або N2 прокладають рукавну лінію до пневмопробійника та укладають у скатку її запас, який повинен бути на 2-3 м більше ніж висота силосу. Після цього встановлюють пневмопробійник у вертикальне положення та включають у роботу. Витрата рідинного диоксиду складає 1,4-1,7 кг на м3 сировини, що горить. Щоб уникнути утворення у рукавній лінії пробок “сухої криги” подачу рідинного диоксиду вуглецю чередують з подачею газоподібного СО2. На протязі 10-15 хв. подають рідинний диоксид, а потім на протязі 2-3 хв. продувають лінію газоподібним. При підході пневмопробійника до днища силосу, частоту ударів його понижують, а при виході із силосу подачу СО2 закінчують, відєднують пневмопробійник та рукавні лінії витягають із силосу. При необхідності, цикл цієї роботи повторюють.
Рідинний диоксид вуглецю або азот на гасіння можуть також подавати у нижню зону силосу через лючки-отвори, пробиті у розвантажувальному бункері силосу з допомогою спеціальних стволів (труби з перфорацією на кінці).
Гасіння пожеж в силосах перегрітою водяною парою здійснюють тоді, коли температура в осередку пожежі не перевищує 2500С. При більш високих температурах в осередку пожежі одночасно з подачею перегрітої пари в об`єм силосу, що горить, та у силоси, що з`єднані з ним технологічними люками та вікнами, подають і інертні гази. Подачу їх здійснюють у нижню частину силосів через лючки-отвори, пробиті у нижній їх частині з витратою 0,02-0,05 кг\с до зниження концентрації кисню в об`ємі силосу менше 5%. Для подачі перегрітої водяної пари використовують стаціонарні та пересувні пароутворюючі установки типу Д-163Б. Пару від них подають шлангами діаметром 50 мм до перфорованих труб діаметром 50 мм, що складаються із секцій довжиною 2,5 м кожна. У стальних трубах у шахматному порядку свердлять отвори діаметром 4 мм на відстані 20 см один від одного. Для забивки труб у масу силосу, що горить, можуть використовувати пневмопробійники.
Гасіння водяними розчинами змочувачів здійснюють у тих випадках, коли температура в осередку пожежі менше 2500С. Якщо температура в осередку пожежі більша 2500С, гасіння розчинами змочувачів здійснюють при одночасній подачі у нижню частину силосу, що горить, та у силоси, які з ним з`єднуються технологічними люками інертних газів. Вогнегасна концентрація під час невеликих за об`ємом пожеж складає 6-7 кг\м3 продукта, а витрата піноутворювачів 0,04-0,06 л\с на 1кг продукту. Подачу розчинів піноутворювачів здійснюють з допомогою стволів РС-70, у яких замість насадків накручені металеві труби діаметром 25 мм. Кожна секція труби довжиною 2,5м. З`єднуються секції з допомогою муфт. Перша секція труби має списовидний наконечник з трьома отворами розміром 1,5 х 10 мм, розташованими під кутом 1200 на кінці труби. Для гасіння одночасно вводять чотири РС-70 з накрученими трубами необхідної довжини.
Комбінований спосіб гасіння полягає у подачі по черзі водяних та газових вогнегасних речовин. Гасіння здійснюється шляхом флегматизації та ізолювання зони горіння при одночасному її охолодженні. З допомогою розчинів піноутворювачів, що подають у нижню частину силосу, створюють шар, який затримує вогнегасні гази. Для надійної герметизації шар змоченого продукту повинен бути на 0,5 м вище ніж місце закріплення конусної частини на стінках силосу. Після змочування у нижню частину силосу подають вогнегасні гази з витратою 0,02-0,05 кг\с та
понижують кількість кисню у продуктах до концентрації менше 5% за об`ємом. Після цього цей шар продукту видаляють із силосу.
Під час гасіння пожеж будь-яким способом, щоб не змогла утворюватись вибухонебезпечна суміш горючих газів у порожніх об`ємах силосів, необхідно у кожному випадку їх та силоси, з якими вони з`єднані, заповнювати повятряно-механічною піною. Для цього у верхні люки силосів подають ГПС-600 та постійно підтримують шар піни над продукцією не менше 1,2 м. Подачу піни у верхні люки силосів здійснюють після флегматизації об`єма осередку пожежі інертними газами.
Подачу вогнегасних речовин на гасіння припиняють тільки тоді, коли температура в об`ємі силосу, що горів, знизиться до 600С та у складі продуктів згоряння не буде горючих газів.
На протязі усього періода підготовки до гасіння, безпосереднього гасіння та розвантаження здійснюють аналіз горючих газів, їх концентрацію у силосах, у надсилосному та підсилосному приміщеннях.
Вивантаження згорівшої продукції із силосів здійснюють тільки при наявності висновку про відсутність в об`ємах силосів вибухонебезпечних сумішей горючих газів та видачі письмового дозволу на виконання цих робіт керівником цього підприємства. Вологий продукт із згорівшого та суміжних з ним силосів повинен бути вивантажений на протязі 24 годин від початку гасіння. Необхідно пам`ятати, якщо вологий продукт знаходиться у силосі більше 14 годин, починається його бродіння та утворення при цьому водню (Н2).
БЕЗПЕКА ПРАЦІ:
Кожний зобов'язаний:
- знати особливості горіння i способи гасіння речовин i матеріалів, які знаходяться в палаючих приміщеннях ;
- вибирати найбільш небезпечне місце роботи, безпечні прийоми i способи;
- знати назву місця, де працює сам, хто його сусіди зверху, знизу, по бокам i підтримувати з ними зв'язок ;
- слідкувати за зміною обставин, станом будівельних конструкцій, технологічного обладнання i у випадках виникнення небезпеки терміново попередити про це працюючим;
- бути постійно готовим до дій при неочікуваних змінах обставин i виникненні необхідності надання допомоги товаришам;
- знати встановлені сигнали для відходу i шляхи по яким необхідно відходити;
- не допустимо використання для робіт безпосередньо в зоні пожежі (на позиціях ствольщикiв) та в задимлених приміщеннях о/с пожежних частин, членів ДПД та ПСО, якi перебувають на місце пожежі без бойового одягу та знарядь для гасіння пожежі.
- при гасанні пожеж кожен працюючий повинен слідкувати за зміною обставин, поведінкою будівельних конструкцій, станом технологічного обладнання, i в випадку виникнення небезпеки терміново повідомити всіх працюючих на небезпечній дільниці та КГП.
- забороняється при гасіння пожежі використовувати вантажні та пасажирські ліфти для підняття о/с, ПТО та обладнання .
КГП зобов’язаний:
- визначити шлях безпечного відходу при змiнi обставин i встановити на випадок відходу єдиний для всіх сигнал;
- приймати заходи до максимального забезпечення умов праці та механізації трудомістких процесів;
- забезпечувати інструктажем всіх хто працює на пожежі /аварії стихійного лиха / правилам роботи в складних умовах;
- вести спостереження особисто або через начальників караулів , начальників бойових дільниць та командирів відділень за днями особового складу, приймаючи міри що виключають нещасні випадки.
|
Прочитати
|
4. Закріплення вивченого матеріалу - 10 хвилини
Питання для опитування:
1. Обстановка пожеж на елеваторах та млинах.
2. Обстановка пожеж на комбікормових підприємствах.
3. Гасіння пожеж на елеваторах
4. Гасіння пожеж на млино-круп`яних підприємствах.
5. Гасіння пожеж у силосах елеваторів комбікормових заводів.
6. БЕЗПЕКА ПРАЦІ.
5. Підбиття підсумків – 3 хвилини
- вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
- оголосити оцінки;
- відповісти на запитання.
План-конспект склав:
Начальник ПДПЧ-36
капітан сл. ц.з. В.В. Ніколайчук
|