|
|
Скачати 6.66 Mb.
|
|
38 4.1. Поняття про індивід, індивідуальність, особистість Людина народжується індивідом (від лат. individuum — неподільне) — представником виду Homo Sapiens. Від народження вона наділена такими індивідними рисами, як стать, вік, морфологічні та фізіологічні особливості організму. Незважаючи на те, що самі по собі природні властивості не визначають людських якостей, вони впливають на процес формування особистості. Якщо у понятті «індивід» наголошують на вроджених особливостях людини, то у понятті «індивідальність» — на її оригінальності, самобутності, унікальності, які водночас утворюють неподільність людини. Індивідуальність (від лат. individuum — неподільне) — це сукупність неповторно своєрідних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей. Вони виявляються в рисах характеру, здібностях, типах сприймання, мислення і пам'яті. Поняття про індивідуальність виникло ще в античній філософії (Левкіпп, Демокріт) і пов'язане з розробленням поняття атома як якісно своєрідного елемента буття. Перебуваючи у суспільстві, людина, крім індивідних та індивідуальних, набуває також якостей, які залежать від її оточення, насамперед, соціального і культурного. Соціалізованого індивіда, який свої якості набуває у соціокультурному середовищі у процесі сумісної діяльності та спілкування з іншими людьми, називають особистістю. Слово «особистість» спершу позначало маску, яку вдягали актори стародавньої Греції під час вистав, а маска латинською мовою перекладається як «persona». Звідси вчення про особистість називають персонологією (від лат. persona — особа). Згодом під поняттям «особистість» почали розуміти зовнішній соціальний образ, який приймає індивідуальність, зображуючи певні ролі у житті. Особистість є соціальною якістю індивіда. Якщо індивідуальність характеризує глибину людських якостей, то особистість — їхню вершину. Індивідом людина народжується, особистістю стає, а індивідуальність відстоює. Особистість найкраще можна описати за допомогою так званої «великої п'ятірки» — п'яти основних рис особистості: відпо- Розділ II Персонологія відальність (наскільки людина надійна); поступливість (наскільки людина поступається іншим); відкритість пізнанню (наскільки людина прагне осягнути невідоме); екстравертованість (наскільки людина спрямована на зовнішній світ); нейротизм (наскільки людина емоційно нестабільна). Ядро особистості утворює «Я-концепція», або «Я-образ» — відносно стійка і динамічна система уявлень людини про саму себе, на основі якої вибудовуються відносини з іншими людьми. До неї належить усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних, емоційних і вольових особливостей, а також самооцінка. З погляду уявлень про себе виділяють «Я-реальне» — уявлення про себе в момент свого переживання; «Я-ідеальне» — уявлення про те, якою людина мала б стати, щоб відповідати внутрішнім критеріям успішності; «Я-фантастичне» — уявлення про те, якою людина хотіла б стати, якщо б усе було можливим. Переважання в особистості фантастичних уявлень про себе у випадку відсутності реальних учинків дезорганізують самосвідомість і можуть завдати людині психологічної травми. Тому важливою функцією «Я-концепції» є узгодження між собою цих різних аспектів. 4.2. Теоретичні напрями персонології У персонології співіснують різні альтернативні напрями, головними з яких є психоаналітичний, біхевіоральний і гуманістичний. У світовій психології визнання здобув також диспозиційний напрям, а у вітчизняній психології — діяльнісний. Кожен із них описує особистість як інтегроване ціле, однак акцентує свою увагу на чомусь одному. 4.2.1. Психоаналітична теорія особистості Психоаналітична теорія особистості ґрунтується на уявленні про те, що людина є складною енергетичною системою з провідними силами у несвідомій сфері. її запропонував австрійський психіатр та невропатолог початку XX ст. Зигмунд Фройд, спираючись на досягнення фізіології і фізики. Було висунуто два припущення: перше — переживання раннього дитинства відіграють вирішальну роль у формуванні особистості дорослої людини, отже фундамент особистості закладається до п'яти років; друге — людина народжується з певною кількістю 40 сексуальної енергії (лібідо), яка у своєму розвитку проходить п'ять психосексуальних стадій. 3. Фройд вважав, що поведінку людини активують процеси збудження, спричинені тілесними потребами. У кожної людини є лише певна обмежена кількість такої енергії, і вона функціонує за відомим законом збереження і перетворення енергії. Потреби людини виявляються в інстинктах життя і смерті. Інстинкти смерті підкоряються принципу ентропії, тобто закону термодинаміки, згідно з яким будь-яка енергетична система прагне до збереження динамічної рівноваги. Інший представник психоаналітичної теорії особистості швейцарський психіатр середини XX ст. Карл іОнГ звертав увагу на саморозвиток особистості, на пошук своєї індивідуальності. Він описав дві основні форми спрямованості особистості: екстраверсію і інтроверсію. Екстравертовані люди спрямовані на зовнішній світ, інших людей та предмети. Вони рухливі і комунікабельні. Інтроверти, навпаки, занурені у свій внутрішній світ, у свої почуття. Вони стримані і прагнуть усамітнення. Обидві форми співіснують, однак одна з них є домінантною. У своїй теорії особистості К. Юнґ надавав значення прагненню людини до інтеграції, гармонії і цілісності. Кінцева мета життя — це повна реалізація свого «Я», становлення неповторної індивідуальності. Досягнення цієї мети — самореалізація — є кінцевою стадією розвитку особистості; вона потребує високих здібностей і освіченості і тому досяжна лише незначній кількості людей. 4.2.2. Біхевіоральна теорія особистості У біхевіоризмі особистість цілком підвладна впливові зовнішнього середовища. Головними чинниками формування особистості є научіння і досвід людини. Особистість це і є той досвід (іншими словами — набір засвоєних моделей поведінки), який людина набула упродовж свого життя. Беррес Скіннер, американський психолог 30-80-х років XX ст., наголошує на тому, що соціальна поведінка людини, а саме вона характеризує її особистість, є результатом наслідування поведінки дорослих, насамперед, батьків, ровесників, героїв телебачення тощо. З його погляду, поведінку людини контролюють стимули, приємні та неприємні. Способом їхнього застосування є або пока- 41 Розділ II Персонологія рання і негативне підкріплення, або схвалення і позитивне підкріплення. Наприклад, студента, який не виконав усіх практичних робіт, не допускають до іспиту; якщо студент пропускає заняття, його викликають в деканат і дають догану. Такі стимули, однак, можуть мати негативні сторонні ефекти. Наприклад, студенти будуть вишукувати все нові і нові способи списування, а «прогульщики» знаходити нечесні способи для свого виправдання. Тому Б. Скіннер рекомендував брати за основу схвалення і позитивне підкріплення. У цьому випадку акцент переносять на досягнення людини, а не на її недоліки. Наприклад, студентів, які успішно складають сесію, нагороджують безкоштовною поїздкою до Карпат. Інший представник біхевіоральної теорії Альберт Бандура, американський психолог другої половини XX ст., вважав, що нові форми поведінки можна засвоїти і без зовнішнього підкріплення. Він акцентував свою увагу на наслідуванні й научінні через спостереження за поведінкою інших людей. У такому разі можна буде навчитися не на своїх, а на чужих помилках. Крім того, А. Бандура, звертає увагу на самопідкріплення, коли людина сама для себе встановлює межу своїх досягнень і сама себе схвалює або карає за успіх або неуспіх. Уміння людей усвідомлювати свої здібності, будувати поведінку відповідно до конкретного завдання та ситуації вчений назвав самоефективністю особистості. Люди, які усвідомлюють свою самоефективність, прикладають більше зусиль для виконання складних справ, ніж ті, що сумніваються у своїх можливостях. Висока самоефективність пов'язана з очікуванням успіху і сприяє самоповазі. Навпаки, низька самоефективність спричинює поразку і знижує самоповагу. Джуліан Роттер, американський психолог другої половини XX ст., вивчав, як людина пояснює ті чи інші ситуації, у які вона потрапляє в житті. Головним чинником, що визначає характер діяльності людини, на його думку, є її очікування та взаємодія зі значущим середовищем. Одні схильні брати відповідальність за те, що з ними відбувається, на себе, інші перекладають відповідальність на зовнішні обставини і оточуючих людей. У зв'язку з цим учений вводить поняття локусу контролю — узагальненого очікування того, якою мірою люди контролюють підкріплення1. 42 4.2.3. Гуманістична теорія особистості Гуманістична теорія зосереджена на внутрішньому багатстві людини, на її самовдосконаленні. Сама сутність людини постійно спрямовує її до особистісного росту, творчості і самодостатності. Так, студенти, які навчаються на третьому курсі, відрізняються від першокурсників своїм інтелектуальним розвитком; фахівці з п'ятирічним стажем роботи, будуть зрілішими в соціальному плані, ніж третьокурсники і т. п. Це пов'язано з тим, що людина постійно ставить перед собою все нові і нові цілі і відповідає за реалізацію своїх можливостей. Гуманістична теорія особистості американського психолога 30-60-х років XX ст. Абрахама Маслоу ґрунтується на тому, що кожну людину слід вивчати як єдине, унікальне і організоване ціле. Він зауважує, що надто довго психологи зосереджували свою увагу на детальному аналізі окремих психічних явищ, нехтуючи тим, що людина являє собою єдине ціле. Ціле більше від суми частин. Єдність і цілісність особистості є її центральною характеристикою. А. Маслоу одним із перших вказав на таку універсальну характеристику особистості, як творчість. Саме творчість дає змогу людині самовиразитися. Більшість людей, однак, втрачають цю якість; цьому, на думку вченого, сприяє офіційна освіта. Стрижнем гуманістичної теорії А. Маслоу є вибудувана ним піраміда ієрархії потреб2. Людина, на його думку, усвідомлює свої потреби й прагне до їхнього задоволення. Підхід Карла Роджерса, американського психолога 50-80-х років XX ст., ґрунтується на трьох тезах: особистість людини є функцією унікального сприймання людиною оточуючої дійсності, тобто поведінку людини можна зрозуміти лише через її переживання; люди самі визначають свою долю; люди за своєю суттю добрі і прагнуть до самодосконалості. Вся поведінка людини регулюється тенденцією актуалізації, тенденцією розвинути себе, максимально виявити найкращі якості своєї особистості. ' Детальніше див. § 18.6. «Психологічні механізми вольової регуляції та вольові якості особистості». 2 Детальніше див. § 4.4. «Потреби, мотиви та ціннісні орієнтації особистості». 43 Розділ II Персонологія Сутність особистості можна зрозуміти лише у випадку, якщо розглядати людину як цілість. Для характеристики цієї цілісності К. Роджерс увів поняття «самість» — організовану, довгочасну сутність людини, стрижень наших переживань. Іншими словами, це «Я-концепція» людини. 4.2.4. Диспозиційна теорія особистості Основним поняттям цієї теорії особистості є диспозиція. Диспозиція (від лат. dispositio — розташування, розміщення) — це психологічні чинники, які суб'єктивно визначають поведінку людини. Вони зумовлюють її потенційну діяльність, нахил до певної послідовності дій та вчинків. В основі диспозиційної теорії особистості (Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р. Кеттелл) лежать дві ідеї. Перша полягає у тому, що всі люди наділені певними стійкими рисами особистості, які визначають їхню схильність поводити себе певним чином у різних ситуаціях; друга — немає двох людей, подібних один до одного за своїми рисами. Гордон Олпорт, американський психолог 20-60-х років XX ст., зауважував, що кожна особистість цілісна та унікальна і що ці суттєві ознаки особистості можна зрозуміти через її риси. Саме риси є найважливішим поняттям для розуміння особистості лю дини. Всі вони є тісно взаємопов'язані. ■> Англійський психолог 40-70-х років XX ст. Ганс Айзенк і анг-ло-американський психолог 30-80-х років XX ст. Раймонд Кеттелл вважали, що структура особистості універсальна і формується з комплексу основних рис, які можна виміряти. Ці комплекси характеризують певні типи людей. Для підтвердження вірності своєї теорії вони використали математико-статистичний метод аналізу рис особистості, зокрема факторний аналіз. За його допомогою було показано, як базова структура рис особистості впливає на поведінку індивідуума. 4.2.5. Діяльнісна теорія особистості У 20-30-х роках XX ст. під впливом біхевіоризму сформувалась діяльнісна теорія особистості. її почали розробляти російські та українські психологи Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, О. Лурія, О. Запорожець, П. Гальперін, Г. Костюк та ін. 44 В основу теорії діяльності було покладено ідею про те, що вирішальним чинником формування особистості людини є її діяльність, яка керується системою мотивів. Особистість розглядають як відносно стійку сукупність психічних властивостей, як результат включення індивіда в міжособистісні зв'язки. Григорій Костюк, український психолог 30-80-х років XX ст., в характеристиці особистості визначає загальні, особливі та індивідуальні риси, які перебувають між собою у діалектичній залежності. Особистість є носієм суспільних відносин. Одним із основних принципів психології особистості є положення про єдність психіки і поведінки, свідомості і діяльності. Провідне місце в діяльності Г. Костюк відводить мотиваційній сфері. Мотивацію поведінки особистості вчений пов'язує з конфліктами між різними мотивами, зокрема особистими і суспільно значущими. У 70-х роках XX ст. український психолог Володимир Роме-нець продовжив ідеї Г. Костюка, започаткувавши вчинкову концепцію психології особистості. Центральною категорією і провідним принципом цього напряму є вчинок — складова діяльності людини, вияву її характеру і поведінки. Вчинок розглядається як спосіб особистісного існування людини у світі, як постійно діючий чинник історичних форм прогресу. Саме вчинок, на думку українських психологів, становить єдність людської психіки. 43. Структура особистості Структуру особистості слід розуміти як систему стабільних психологічних характеристик, які виконують роль основних «будівельних блоків» психіки. Вони аналогічні таким поняттям, як атоми і клітини в природничих науках. Однак, на відміну від цих наук, усі структурні компоненти психіки є гіпотетичні, і їх не можна побачити у просторі, а лише спостерігати їхнє функціонування. У структурі особистості різні психологи виділяють різні складові. Розглянемо структури особистості, які запропонували 3. Фройд, К. Юнґ, С Рубінштейн, К. Платонов. Усі вони належать до першої половини XX ст. 45 |
|
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
|
КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН |
Львівський національний університет імені Івана Франка Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького та юридичному факультеті Львівського національного університету... |
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський... Прийом абітурієнтів, які мають диплом бакалавра (спеціаліста) для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Три ВНЗ Львівщини : Львівський державний університет фізичної культури... Підведені підсумки XXVII літньої Всесвітньої універсіади, яка проходила з 6 по 17 липня 2013 року в російському місті Казані та Х1... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ... Шановна Пані секретар Дрогобицької міської ради, в о міського голови міста Дрогобича |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ... Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки |