Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка


НазваМіністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка
Сторінка1/52
Дата17.03.2013
Розмір5.79 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Психологія > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

Т. Б. ПАРТИКО

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Підручник

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ 2008

ББК 88.3я73 П18

Гриф надано Міністерством

освіти і науки України

(лист № 1А/18-Г-1397 від 9 серпня 2007 р.)

Передмова


Рецензенти: Васютинський В. О. — провідний наук, співроб., д-р психол. наук (Інститут соціальної та політичної психології АПНУкраїни); Скотна Н. В. проф., канд. психол. наук, д-р філос. наук (Дрого­бицький державний педагогічний університет імені Івана Франка); Колісник О. П. — доц., канд. психол. наук (Волинський державний університет імені Лесі Українки)

Партико, Т. Б.

Загальна психологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Т. Б. Партико. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. - 416 с.

ISBN 978-966-313-374-4.

У підручнику «Загальна психологія» висвітлено головні феномени, властивості та закономірності психіки людини. Показано місце психології в системі сучасних наук, описано методи сучасної психології, природу та сутність психіки люди­ни. Проаналізовано головні засади персонології, описано індивідуально-типологічні характеристики людини та особли­вості її перебування в соціумі. Розглянуто феноменологію пізнавальних та емоційно-вольових процесів людини.

Видання розраховано на студентів вищих навчальних закладів, слухачів факультетів післядипломної освіти непсихо-логічного профілю, магістрів, аспірантів і викладачів.

ББК 88.3я73


© Т. Б. Партико, 2008

© Видавничий Дім «Ін Юре», 2008
ISBN 978-966-313-374-4

На сьогодні немає студента, який би не чув про психологію. Інфор­мацію про цю найдревнішу науку про людину можна почути також під час популярних лекцій, із засобів масової інформації, від друзів, а також знайти на сайтах інтернету. Однак, здебільшого, це знання про побутову психологію, у яких не відображено всіх можливостей психо­логії. Іноді вони перебільшують, а іноді недооцінюють її реальних можливостей.

Мета підручника — сформувати у студентів різних спеціальностей поняття про наукову психологію: її основні категорії, закони, прак­тичні можливості. Водночас головно розглянуто питання загальної психології, соціальної, вікової, педагогічної та інженерної психології. В основі підручника лежать лекції, прочитані студентам Львівського національного університету імені Івана Франка і Українського Като­лицького університету.

Підручник складається з п'яти розділів та словника психологічних термінів. У І розділі — «Вступ до загальної психології» — розглянуто питання історичного розвитку і сучасного стану психології як науки; методи, які використовують сучасні психологи і які можуть застосу­вати молоді спеціалісти для пізнання природи людини і розуміння її неповторності; природа та сутність психіки людини, зокрема її свідо­мої і несвідомої сфери.

Розділ II — «Персонологія» — присвячено актуальним питанням особистості людини: її структурі та формуванню, потребам, мотивам, ціннісним орієнтирам, особистісній зрілості тощо. Цей розділ охоп­лює також такі теми, як «Темперамент», «Характер» і «Здібності». За­звичай, вони викликають особливу зацікавленість у студентів.

Логічним продовженням проблем персонології є розділ III — «Особистість у соціальному оточенні». У ньому висвітлено соціаль­но-психологічні основи спілкування і соціальну психологію груп. Для успішної професійної діяльності молода людина має розуміти механізми міжособистісного сприймання, опанувати ефективне спілкування і уникати конфліктне. Особливу увагу студентів мають викликати параграфи, присвячені особливостям спілкування під час екзамену, входженню особистості в групу та лідерству.

У розділі IV — «Пізнавальні процеси особистості» — розглянуто природу та закономірності відчуттів; особливості та індивідуальні відмінності сприймань; процеси пам'яті, зокрема умови успішного за­пам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу, прийоми ефек­тивного заучування матеріалу і закономірності забування.

Навчання у вищому закладі освіти спрямоване на формування те­оретичного мислення студентів, вміння обґрунтовано обстояти свій погляд і продемонструвати творчий підхід до справи. Детальніше про

З

Передмова

це можна дізнатися, ознайомившись з темами «Мислення», «Мовлен­ня» і «Уява». Завершується розділ про пізнавальні психічні процеси темою «Увага», в якому розглянуто її можливості.

Останній розділ V — «Емоційно-вольова сфера людини». Емоції і почуття можуть не тільки допомагати, а й заважати людині у її діяль­ності. Студенти дізнаються багато нового, прочитавши про емоційни стани людини, про стрес та шляхи його подолання, а також про те­орію кохання. Людина не може реалізувати свої професійні можли­вості, якщо вона пасивна і не має сили волі. Про основні засоби та провідні види діяльності, психологічні механізми вольової регуляції, вольові якості особистості та розвиток сили волі студенти дізна­ються, опрацювавши тему «Вольова діяльність людини».

Кожний із запропонованих розділів завершує список сучасної на­укової літератури, рекомендованої студентам для самостійного опра­цювання. Також наприкінці підручника уміщено «Словник психо­логічних термінів», що налічує близько 650 найменувань. Його призначення — упорядкування понятійної бази загальної психології.

Підручник призначено для студентів, які навчаються у вищих за­кладах освіти за різними спеціальностями. Рекомендовано також аспірантам і молодим спеціалістам, які хочуть поглибити свої знання з психології.

Автор висловлює подяку колегам — професорам, доцентам та аси­стентам кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка за критичні зауваження, які допомогли суттєво покращити підручник, а також студентам, допитливість яких сприяла досконаліших способів викладання матеріалу. За технічну допомогу в оформленні рисунків висловлюємо подяку Мар'яні Партико. Особ­лива подяка рецензентам підручника: доктору психологічних наук, провідному науковому співробітнику Інституту соціальної та політичної психології АПН України Васютинському Вадиму Олек­сандровичу, кандидату психологічних наук, доктору філософських наук, професору, декану Соціально-гуманітарного факультету Дрого­бицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Скотній Надії Володимирівні та кандидату психологічних наук, до­центу, завідувачу кафедри загальної та соціальної психології Волинського державного університету імені Лесі Українки Колісни­ку Олексію Петровичу.

Тетяна Партико■>

доцент кафедри психології

Львівського національного університету

імені Івана Франка, кандидат психологічних наук

4

Розділ І Вступ до загальної психології

1. Психологія як наука

  1. Історичний розвиток психології.

  2. Психологія в системі сучасних наук.

  3. Об'єкт та предмет психології.

  4. Галузі психології.

  5. Практичне значення психології.

1.1. Історичний розвиток психології

Сучасна психологічна наука зародилась у стародавні часи і форму­валася не одне тисячоліття. На шляху свого історичного розвитку психологія пройшла декілька етапів, упродовж яких змінювалось ро­зуміння її предмета та основних завдань.

Перші уявлення про душу бачимо ще в міфологічному світо­гляді античних людей. Однак вже у VI ст. до н.е. в Стародавній Греції з'явились перші філософські вчення, започатковані Фале-сом, Анаксімандром, Анаксіменом тощо, які душу розглядали як частинку матеріальної стихії. Стародавні греки душу називали словом psyche (психе), що й дало назву майбутній науці психології (від гр. psyche душа; logos наука, вчення, слово).

5

Розділ І

Вступ до загальної психології


Наступні покоління філософів античності та середньовіччя (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель, Авіценна, Аверроес тощо), а також лікарів (Алкмеон, Гіппократ, Герофіл, Еразістрат, Гален тощо) збагатили уявлення людства про душу як з ідеалістичного погляду (наприклад, про її божественну сутність, безсмертя), так і матеріалістичного (наприклад, про зв'язок із нер­вовою і гуморальною системами). Особливо слід відзначити дав­ньогрецького філософа Арістотеля, який близько 2500 років тому вперше в історії людської думки написав науковий психологічний трактат «Про душу». Саме з цим твором пов'язують початок формування науки «психологія».

В.епоху Відродження (XIV — початок XVII ст.) з'являються нові новаторські думки щодо сутності душі людини, що спричини­ло на початку XVII ст. те, що вчені починають звертати основну увагу на свідомі прояви душі. Найперше це було пов'язано з іме­нем видатного французького філософа, фізика, математика та фізіолога Рене Декарта.

Декарт вважав, що тіло і душа існують незалежно одне від одно­го; принцип роботи тіла — рефлекс (реакція організму на подраз­ник, зумовлена діяльністю центральної нервової системи), а душі — рефлексія (усвідомлення власних дій та станів). Оскільки єдиною ознакою душі є здатність до усвідомлення самої себе, а цього досягають за допомогою мислення, несвідомих явищ не існує. Отже, психологія має вивчати саме свідомість.

Питання про співвідношення душі і тіла цікавило багатьох філософів і фізіологів XVII-XVIII ст. (Б. Спіноза, Г.-В. Лейбніц тощо). Різні способи його вирішення загострило психофізичну проблему — проблему співвідношення між психічними та фізич­ними явищами і породило психофізіологічну проблему — проблему співвідношення між психічними та фізіологічними процесами.

Наукові праці філософів, а також успіхи класичної механіки да­ли поштовх для виникнення та розвитку першого напряму у світовій психології — асоціанізму. Це напрям, який склався у XVII ст. і вважав асоціації головним механізмом психічного жит­тя людини. Поняття асоціації для психології того періоду мало таку саму силу, як і закон всесвітнього тяжіння для фізики.

6

У цей період свої погляди на природу психічних явищ викла­дають відомі українські філософи Києво-Могилянської ака­демії — найбільшого науково-навчального центру Європи XVII-XVIII ст.: Іннокентій Гізель, Георгій Кониський та ін. Ви­датний український філософ XVIII ст. Григорій Сковорода зосе­реджує увагу на пізнанні себе як мікрокосмосу, який є образом і подобою макрокосмосу: через самопізнання своєї сутності пізнати сутність світу. У середині XIX ст. широку популярність здобули погляди українського філософа Памфила Юркевича. Його погляди значно випередили ідеї екзистенціалізму, персо­налізму та інших філософсько-психологічних напрямів початку XX ст.

До середини XIX ст. психологія розвивалась як наука спогля­дальна. Поворот психологічних знань на шлях експериментальних досліджень розпочався у другій половині XIX ст. і пов'язаний із но­вими відкриттями в галузі природничих наук: законом збереження та перетворення енергії, еволюційним ученням, виявленням функцій кори головного мозку, рефлекторної дуги, та основного психофізичного закону, а також успіхами медицини у психіатрич­ній практиці. Ці відкриття вказували шлях для застосування експе­рименту та інших об'єктивних кількісних методів у психології і до­водили, що в психічному світі діють свої закони та причини, які не можна звести ні до фізіологічних, ні до філософських.

Отже, у 70-х роках XIX ст. назріла потреба у тому, щоб розрізнені у філософії, фізіології, медицині та інших науках знан­ня про психіку об'єднати в окрему дисципліну. Утвердження ста­тусу психології як самостійної науки почалось зі створення Вільгельмом Вундтом, німецьким філософом і фізіологом, у 1879 р. в Лейпціґу першої в світі психологічної експериментальної лабораторії. Згодом подібні лабораторії з'являються і в інших країнах світу, зокрема і в Україні (у Києві, Одесі і Харкові). Цей рік вважають роком офіційного визнання психології як самостій­ної галузі знань.

Виокремлення психології як окремої науки збіглося з її розко­лом на «дві психології»: об'єктивну і суб'єктивну, які демонстру­ють два принципово відмінних підходи до людини. Об'єктивна психологія була орієнтована на природничі науки і об'єктивні ме-

7

Розділ І

Вступ до загальної психології


тоди дослідження, суб'єктивна — на гуманітарні науки і суб'єктивні методи дослідження.

Різнобічні трактування природи психіки людини у XX ст. поро­дили низку нових психологічних напрямів. Головними з них були біхевіоризм, або психологія поведінки (засновник — американсь­кий учений Дж. Уотсон), який психологію визначив як науку про поведінку; психоаналіз (засновник — австрійський психіатр 3. Фройд), який вивчав несвідомі прояви психіки людини; геш­тальтпсихологія (засновники — німецькі вчені М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка), які вивчали цілісні структури свідомості; когнітивна психологія (засновники — американські вчені Дж. Брунер, П. Ліндсей, Д. Норман), яка вивчала пізнавальні про­цеси людини; гуманістична психологія (засновники — амери­канські вчені К. Роджерс, А. Маслоу), яка була спрямована на ро-• зуміння неповторної людської індивідуальності тощо. Кожен із цих напрямів мав свою психотерапевтичну практику.

Зазначимо, що деякі з цих напрямів, зокрема гештальтпсихо­логія і когнітивна психологія, перебували під значним впливом математики, фізики, програмування і технічних наук; інші — біхевіоризм і психоаналіз — під впливом біології.

Відомими українськими психологами другої половини XIX -першої половини XX ст. були Юліан Охорович, який займався питаннями свідомості людини, методами психологічного дослі­дження, а також проблемами, суміжними з медициною педа­гогікою, етикою, криміналістикою, технікою; Василь Зеньків-ський, який вивчав дитячу психологію і цікавився проблемами християнського виховання молоді; Степан Балей — автор чис­ленних праць з дитячої, педагогічної та соціальної психології; Григорій Костюк, який займався загальною, віковою і педа­гогічною психологією, а також психологією творчості; Петро Зінченко — дослідник психології пам'яті. У 70-х роках XX ст. український психолог Володимир Роменець започаткував на­прям, що був названий психологія вчинку, який проголошував, що кожне психічне явище слід тлумачити з позиції людського вчинку.

8

1.2. Психологія в системі сучасних наук

Починаючи з XX ст. психологія належить до фундаментальних на­ук, яка знаходиться на перехресті гуманітарних та природничих наук.

Зв'язок психології з гуманітарними науками традиційний, на­самперед із філософією, від якої відокремилась лише наприкінці XIX ст. Давній зв'язок простежуємо також із логікою, зокрема, у вивченні логічних форм мислення. Вивчення психіки з соціально­го погляду засвідчує спорідненість психології з соціальними науками: соціологією, історією, етнологією, юриспруденцією, еко­номікою, педагогікою тощо.

Водночас психологія тісно пов'язана з природничими науками, насамперед з біологією, хімією та фізикою. Значною мірою під їхнім впливом психологія наприкінці XIX ст. стала самостійною наукою і згодом виникли такі її галузі як психофізика, психо­фізіологія, психобіохімія тощо. Біологічна наука допомагає психо­логам з'ясувати матеріальні основи і фізіологічні механізми психічних явищ; хімічна — розкриває таємниці людької пам'яті та емоцій; фізична — пояснює сприймання простору, часу та руху.

Сучасна психологія пов'язана також з математичними, тех­нічними науками, кібернетикою. Зв'язок психології з технічними дисциплінами дає змогу вивчати особливості діяльності людини як оператора, що, відповідно, приводить до «гуманізації» техніки та «технізації» психології. Поява математичних методів опрацю­вання результатів психологічних досліджень дає змогу обґрунту­вати достовірність отриманих даних і таким чином наближує сучасну психологію до математики. Моделювання людської по­ведінки і окремих психічних процесів за допомогою комп'ютерної техніки, а також створення штучного інтелекту наближає психо­логію до кібернетичної науки.

Слід зазначити, що внаслідок тісної взаємодії психології з іншими галузями знань її місце в системі сучасних наук ще не є остаточно визначеним. Одні вчені відносять її до гуманітарних дисциплін, інші — до природничих. Через те, що «людський чинник» присутній у всіх видах діяльності людини, можна вважати, що сучасна психо­логія займає проміжне місце між гуманітарними і природничими науками.

9
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52

Схожі:

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Львівський національний університет імені Івана Франка
Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького та юридичному факультеті Львівського національного університету...
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський...
Прийом абітурієнтів, які мають диплом бакалавра (спеціаліста) для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю...
1. Наука як об’єкт філософського пізнання
Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с
Три ВНЗ Львівщини : Львівський державний університет фізичної культури...
Підведені підсумки XXVII літньої Всесвітньої універсіади, яка проходила з 6 по 17 липня 2013 року в російському місті Казані та Х1...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ...
Шановна Пані секретар Дрогобицької міської ради, в о міського голови міста Дрогобича
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний...
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ...
Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка