|
|
Скачати 0.52 Mb.
|
1.2. Педагогічні підходи до вирішення проблеми соціалізації дітей-сиріт в умовах дитячого будинку Розвиток мережі установ для дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, є актуальною проблемою нашої держави. Ситуація, що склалася, в Україні диктує необхідність реформування інтернатних закладів, вдосконалення форм, методів виховання і соціалізації дітей-сиріт. Існуюча протягом багатьох десятиріч і до теперішнього часу система піклування дітей-сиріт в Україні є системою державного утримання сиріт, їх віддалення від суспільства, що призводить до соціальної депривації дітей і підлітків. Держава намагається справитися з хвилею сирітства, в основному розвиваючи три моделі опіки і піклування: опікунство, усиновлення і сирітські установи. Але, не дивлячись на те, що у наш час з’являються багато нових форм організації життя дітей-сиріт, дитячий будинок і школа-інтернат залишається поки найпоширенішим. Дитячі будинки – виховні установи для дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків унаслідок їх хвороби, смерті, позбавлення батьківських прав [12; 21; 33]. Основною задачею дитячих будинків є максимальне наближення умов виховання дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, до домашніх, які дозволяють найбільш успішно здійснювати гармонійний розвиток і підготовку до самостійного життя. Однією з головних задач в роботі дитячих інтернатних закладів є створення умов для успішної соціалізації дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків. Соціалізація – процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв’язків і відносин [16]; безперервний процес, триваючий протягом всього життя. Він розпадається на етапи, кожний з яких „спеціалізується” на вирішенні певних задач, без виконання яких подальший етап може не наступити або може бути спотворений або бути загальмований [19]. Зарубіжні вчені розглядають поняття „соціалізація” як процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якої відбувається її адаптація. В процесі соціалізації людина формується як суспільна істота. Успішна соціалізація припускає вирішення наступних задач: 1) ефективна адаптація; 2) формування здатності людини долати суспільні тенденції, що заважають її розвитку і реалізації як особистості; 3) успішна інтеграція вихованців дитячого будинку [13]. Результатом соціалізації є соціалізованість як сформованість рис, що задаються статусом. Процес соціалізації вихованців дитячого будинку протікає протягом всього періоду перебування їх в державній установі і далі все життя. Основним чинником соціалізації вихованців є подолання психологічних труднощів, що полягають в звичці жити в замкнутому просторі, ізольованому суспільстві, невмінні створювати нові контакти з людьми, з якими їм належить спілкуватися. Для виховного процесу відносно дітей-сиріт характерне вибудовування багатофункціональної системи психолого-педагогічної і медико-соціальної підтримки і захисту прав дитини-сироти. Таким чином, процес соціалізації припускає вирішення трьох головних проблем в навчанні і вихованні дитини-сироти: розвиток її особистості і міжособистісного спілкування; підготовка до самостійного життя; професійна підготовка [6]. Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок про необхідність створення умов соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт в умовах школи-інтернату. Можна виділити декілька джерел створення сучасної вітчизняної системи супроводу: а) досвід комплексної допомоги і підтримки дітей в системі спеціальної освіти; б) досвід функціонування спеціалізованих служб, які забезпечують різноспрямовану психолого-педагогічну, медико-соціальну підтримку дітей і їх батьків; в) багаторічна робота психолого-медико-педагогічної комісії для дітей з проблемами в розвитку; г) розробки координаційних, науково-методичних і експертних порад, які забезпечують розвиток освітніх установ; д) дослідно-експериментальна й інноваційна робота різних груп педагогів, психологів, соціальних педагогів [12]. Початковим положенням для формування теорії і практики комплексного супроводу став системно-орієнтований підхід, в логіці якого розвиток розуміється як вибір і засвоєння суб’єктом розвитку тих або інших інновацій. Найважливішим положенням системно-орієнтованого підходу виступає пріоритет опори на внутрішній потенціал розвитку суб’єкта, отже, на право суб’єкта самостійно вибирати і нести за це відповідальність. Аналіз теоретичних джерел і емпіричного матеріалу по проблемі, що розглядається, дозволив нам уточнити поняття соціально-педагогічний супровід дітей-сиріт в інтернатному закладі він представляє собою діяльність, яка направлена на створення оптимальних соціально-педагогічних умов, що сприяють успішному вихованню, навчанню, розвитку дітей-сиріт та їх соціалізації. Супровід орієнтований на ті особистісні досягнення, які реально є у дитини. У процесі супроводу створюються умови для самостійного, творчого освоєння дітьми системи відносин зі світом і з самим собою. Метою програм соціально-педагогічного супроводу є створення в рамках установи інтернатного типу умов для максимального особистісного розвитку і навчання кожної дитини. Аналіз програм, дозволяє відзначити наявність в них наступних етапів [14]. Профілактична робота: створення умов для успішної адаптації вихованців до широкого соціального оточення за межами установи; оптимізація міжособистісних відносин; створення умов для активного використання соціально-психологічних знань в процесі навчання, спілкування, особистісного розвитку; навчання вихованців навичкам самопізнання, застосування своїх психологічних особливостей і можливостей для успішного навчання і розвитку; підвищення психологічної культури всіх членів освітнього процесу. Діагностична діяльність: психологічне дослідження кожного вихованця з метою прогнозування і розробки індивідуальної програми розвитку; спільно з фахівцями відповідного профілю первинна диференціація можливих девіацій розвитку; моніторинг розвитку вихованців в процесі навчання і виховання в установі. Корекційно-розвиваюча і реабілітаційна діяльність: розробка і застосування програм, направлених на корекцію і розвиток особистості дитини; психотерапевтична допомога і підтримка; планування і здійснення сумісно з педагогічними працівниками заходів розвиваючого і корекційного характеру. Психологічне консультування: надання допомоги вихованцям, що зазнають труднощі в навчанні, спілкуванні або психічному самопочутті; надання психологічної допомоги і підтримки дітям, що знаходяться в стані стресу, конфлікту; консультування педагогічних працівників з питань навчання і виховання дітей з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Передбачуваний результат програм полягає в наступному: вирішення особистісних, соціальних проблем вихованців інтернатного закладу; підготовка вихованців до самостійного життя в суспільстві; попередження „повторного” сирітства. Розвиток мережі установ для дітей-сиріт є актуальною проблемою сучасності нашої держави. Ситуація, що склалася, в Україні диктує необхідність реформування інтернатних закладів, вдосконалення форм, методів роботи з дітьми-сиротами. Для найефективнішої і успішної роботи необхідно використовувати ряд підходів, які, у свою чергу, є невід’ємним компонентом будь-якого педагогічного, корекційного, навчального, виховного процесу. У педагогічній науці розглядаються різні підходи в роботі з дітьми-сиротами [9]. Сучасний педагогічний підхід до вирішення проблеми соціалізації, перш за все, характеризується використанням інноваційних особистісно-орієнтованих педагогічних технологій, тобто таких технологій, які дозволяють природним чином поєднувати теорію змісту освіти, розвиток особистості і діяльність. Критеріальна база особистісно-орієнтованого навчання будується на відстежуванні та оцінці не стільки досягнутих знань, умінь і навичків, скільки на сформованості якостей інтелекту як особистісних новоутворень. Розглядаючи засоби соціального формування особистості, педагогіка включається у вирішення соціальних проблем, використовуючи в роботі педагогічні підходи, методи і засоби. Серед них – особистісно-орієнтований підхід, педагогічне стимулювання мотивацій, різноманіття педагогічних засобів і методів (переконання, заохочення, покарання, схвалення та ін.), використання змісту педагогічної діяльності (праця, народні традиції, мистецтво, гра, спорт). Особистісно-орієнтований підхід є втіленням гуманістичної філософії, психології і педагогіки. В центрі його уваги – унікальна цілісна особистість, яка прагне максимальної реалізації своїх можливостей (самоактуалізації), є відкрита для сприйняття нового досвіду, здатна на усвідомлений і відповідальний вибір в різноманітних життєвих ситуаціях. Саме досягнення особистістю таких якостей проголошується головною метою виховання на відміну від формалізованої передачі вихованцю знань і соціальних норм. Особистісно-орієнтований підхід протиставляють авторитарному, знеособленому і морально спустошеному підходу до дитини в традиційній технології – атмосферу любові, турботи, співпраці, створюють умови для творчості і самоактуалізації особистості. Формування повноцінної адаптованої особистості є задачею першорядної важності як для дослідників особистості, так і для державної системи освіти. Проте цей процес носить тривалий характер, його результати важко сформулювати і емпірично поміряти. Ще важче оцінити його ефективність, оскільки виховні впливи часто не узгоджуються між собою і, більш того, нерідко вступають в суперечності. Даний підхід визначає характер змісту допомоги підліткам як оптимізацію їх життєдіяльності за допомогою створення розвиваючих соціальних середовищ, в яких якнайповніші розкриваються творчі особистості і відбувається процес розкріпачення в розумінні інших і самого себе. Л. Виготський розглядав соціальне середовище як головне джерело особистісного розвитку [9]. На системний взаємозв’язок поведінки, ситуації і психології індивіда указував Б. Ломов [26]. Ми завжди маємо справу не з окремими ізольований існуючими діями, а з системою дій. При цьому ситуація повинна розглядатися відповідно з властивостями і особливостями того, хто в цій ситуації діє, і з самою його діяльністю. Річ у тому, що ситуація, в якій здійснюється поведінка, не зберігається в незмінному вигляді, навпаки, вона змінюється під впливом поведінки, завдяки чому виникають нові дії на суб’єкт. Позитивне самовизначення в особистісному відношенні означає формування позитивного образу Я і позиції конструктивного соціального оптимізму. Причому в підлітковому віці складається і готовність до самовизначення, і одночасно розгортається зростання останнього. Становлення позитивного образу Я включає поступове прийняття своєї індивідуальності, позитивну оцінку свого особистісного потенціалу. Саме діяльність забезпечує перехід від статистики роздумів і переживань до процесу реалізації свого Я, до реальних дій [13]. Підліток повинен навчитися наступним умінням: творити життєві цінності і досягати конкретних практичних результатів; розрізняти цілі-результати і проміжні цілі-засоби; усвідомлювати і співвідносити свої бажання, можливості з соціальними вимогами; розуміти природу соціальних відносин і поведінки; володіти широким репертуаром поведінкових навичків в різних сферах спілкування – в інтелектуальному, трудовому, дозвіллєвому, міжстатевому і інших видах спілкування [29]. Основним змістом соціального навчання є створення сприятливих умов для ініціативного особистісного самовизначення. Можна виділити наступні особливості соціального навчання: соціальне навчання будується на основі чіткої організації навчально-виховних дій в просторі і в часі і прямує на конкретні практичні результати спільної діяльності учнів, співвіднесені з їх природною життєдіяльністю; соціальне навчання здійснюється в рамках спеціально створеного соціуму [11]. Як показують дослідження, технології соціального навчання універсальні по можливості перенесення і застосування в різних організаційних умовах роботи з підлітками і ґрунтуються на актуалізації наступних механізмів побудови розвиваючого соціального середовища: формування духовної культури підліткового соціуму; включення вихованців в спільну діяльність; демократичне впровадження організаційного порядку в установі; загальна просторова організація колективних дій; соціальне, духовне і наочне збагачення діяльності; інтенсифікація інтелектуальних, емоційних і поведінкових компонентів спільної діяльності [10]. Заходи проходять в швидкому темпі. Час і матеріальні ресурси для їх підготовки достатньо обмежені. Публічність представлення результатів підвищує відповідальність і емоційну віддачу учасників. Більшість заходів проходять у формі змагань. Емоційна насиченість, необхідність форсувати інтелектуальні і творчі зусилля, високі енергетичні витрати – все це забезпечує максимальне залучення кожного вихованця в спільну діяльність, усуває небезпеку виникнення порожніх підліткових „тусовок”, і створює ефект „величезного продуктивного життя”. Саме такі педагогічні підходи забезпечують високий рівень мотивації досягнення успіху і розкриття творчого потенціалу особистості, актуалізації її кращих сторін, дають простір для позитивного самоутвердження особистості. Дослідження проблем цінностей і світовідчування вихованців дитячого будинку показують, що певна частина дітей відкидає саму перспективу жити повноцінним життям в соціально збагаченому середовищі; виявляється консервативна прихильність до звичного образу і місця життя. Певна частина цілком щаслива „тут і зараз” навіть в сучасних соціально-економічних проблемних ситуаціях. Значною мірою таке світовідчуття складається у вихованців з відставанням в розвитку, особливо у сфері смислоутворюючих якостей: цінностях, цілях, змісті і значенні життя. Якщо ж представники такої категорії підлітків випадково потрапили в реальне середовище, то вони відчували психологічний дискомфорт і труднощі в адаптації до нового середовища і спочатку проявляли навіть бажання повернутися в звичайні умови [22]. На сучасному етапі розвитку науки найактуальнішим стає використання особистісно-діяльнісного підходу у вихованні в цілому і в роботі з дітьми-сиротами зокрема. Основи особистісно-діяльнісного підходу були закладені в роботах Л. Виготського, А. Леонтьєва де особистість розглядалася як суб’єкт діяльності, яка сама, формуючись в діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності і спілкування . Для здійснення повноцінного педагогічного процесу необхідно враховувати вікові особливості молодшого шкільного віку, пов’язані з використанням вікового підходу до навчання і виховання. Особистісний розвиток людини несе на собі відбиток її вікових і індивідуальних особливостей, які необхідно ураховувати в процесі виховання. З віком пов’язаний характер діяльності людини, особливості її мислення, коло її запитів, інтересів, а також соціальні прояви. Разом з тим, кожному віку властиві свої можливості і обмеження в розвитку. Педагоги звертали увагу на необхідність глибокого вивчення і правильного врахування вікових і індивідуальних особливостей дітей в процесі виховання. Також вчені розробляли педагогічну технологію, виходячи з ідеї природовідповідності виховання, тобто врахування природних особливостей вікового розвитку. Педагоги-новатори підкреслювали неодноразово в своїх працях, що якщо ми не знатимемо особливостей дітей і того, що цікавить їх в тому або іншому віці, ми не зуміємо добре здійснювати виховання [12; 22]. Таким чином, аналіз теоретичних джерел з проблеми соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт, а також їх соціалізації в закладах інтернатного типу дозволяє нам зробити висновок про те, що соціалізація характеризується як процес саморозвитку і самореалізації особистості, в ході якого відбувається не тільки актуалізація засвоєної системи соціальних зв’язків і досвіду, але і створення нового, у тому числі особистісного, індивідуального досвіду. |
| РОБОТА З ДОШКІЛЬНИКАМИ, ЩО МАЮТЬ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ,... В статті піднімається проблема освіти дітей дошкільного віку, що мають особливості психофізичного розвитку; акцентується увага на... |
ДОПОМОГА ДІТЯМ З ДОСВІДОМ ДЕПРИВАЦІЇ: СТИМУЛЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУ Дитина потрапляє до прийомної сім’ї, як правило, з дитячого будинку чи інтернату, і найбільшою проблемою тут може виявитися значний... |
| Всеукраїнський тиждень дитячого читання В умовах розвитку інформаційних технологій вона набуває особливого значення та вимагає ефективного використання накопиченого документального... |
ДОВІДКА про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб Видана уповноваженому власнику (співвласнику,наймачу) житлового приміщення/будинку, членові житлово-будівельного кооперативу |
| ДОГОВІР про заставу будівлі, споруди, будинку (іпотека) У відповідності до Даного Договору ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ має право у випадку невиконання ЗАСТАВНИКОМ своїх зобов’язань за договором у... |
ДОГОВІР №000 про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової... Статуту, (в подальшому іменується «Виконавець») з однієї сторони, та власник (наймач) квартири №000, в житловому будинку №21 по вул.... |
| Психологічна просвіта для батьків «Ідемо до дитячого садку» Якщо дитина погоджується ненадовго відпустити маму від себе, це одна з ознак того, що дитина зможе відвідувати дитячий садок. Щоб... |
Законом України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» ... |
| Законом України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» Зареєструвати об’єднання співвласників багатоквартирного будинку „Свій Дім”, за адресою вул. С. Крушельницької, 57, яке діє згідно... |
Законом України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» Зареєструвати об’єднання співвласників багатоквартирного будинку „Господар +”, за адресою вул. Новий Світ,19 кв. 7, яке діє згідно... |