|
|
Скачати 240.01 Kb.
|
| 21. Психологічні особливості виховання студентів у процесі навчання Виховувати - це в значній мірі означає будувати систему взаємовідносин між людьми. Самий головний прийом виховання - це прийняття людини таким, який він є, без прямих оцінок і наставлень. Головна задача вихователя - розкрити перед вихованцем широке поле виборів, що часто не відкривається самою дитиною, підлітком, юнаком через його обмежений життєвий досвід, нестачі знань і незасвоєності всього багатства культури. Розкриваючи таке поле виборів, вихователь не повинен, та й не може, сховати свого оцінюваного відношення до того або іншого вибору. Варто уникати тільки занадто однозначних і директивних способів вираження цих оцінок, завжди зберігаючи за вихованцем право на самостійне ухвалення рішення, в іншому випадку відповідальність за будь-які наслідки прийнятих рішень він із себе зніме і перекладе на вихователя.Ще одна принципова вимога до організації процесу виховання (як у якості складового будь-якого навчання, так і у формі простого спілкування, спільної діяльності або спеціальних "виховних заходів") складається в незмінно поважному відношенні до особистості вихованця як до повноцінного і рівноправного партнера в будь-якій спільній діяльності. Ідея рівності, партнерства і взаємної поваги один до одного лежить в основі так названої педагогіки співробітництва, принципи якої зовсім незаперечні у вузівському навчанні.[11;1] Найважливіше значення має знання психологічних і психофізіологічних особливостей студентів, обумовлених їх соціальним статусом, віком і характером основної діяльності.Свою здатність знати і розуміти студентів, адекватно оцінювати їхні особистісні якості і стани викладачі справедливо вважають одним з найважливіших професійних якостей і ставлять її на друге місце після знання предмета, що вони викладають. Для того щоб при побудові програми врахувати можливості і потреби студентів, потрібно добре їх знати. Але особливості пізнавальної сфери особистості прямо зв'язані з всіма іншими її підструктурами й особистістю в цілому. Успішна навчальна діяльність студента залежить не тільки від ступеня володіння прийомами інтелектуальної діяльності; вона обумовлена також особистісними параметрами навчальної діяльності - стійкою системою відносин студента до навколишнього світу і до самого себе. Сучасні студенти - це, насамперед, молоді люди у віці 18 - 25 років. У приведених вище класифікаціях періодів життя людини цей вік визначається як пізня юність або рання зрілість. Відсутність єдиного терміна вже говорить про складності, неоднозначності психологічних характеристик цього періоду життя. Дуже важливо мати на увазі, що людина безупинно еволюціонує як єдине ціле, так що ні одну сторону його життя не можна зрозуміти у відриві від інших сторін. Студент вперше стикається з багатьма видами діяльності, що є компонентами його майбутньої професії, тому на старших курсах необхідно приділяти особливу увагу діалоговим формам спілкування зі студентами, зокрема, у процесі виконання ними курсових і дипломних проектів, проходження практик і т.д. Передача "особистісного знання" можлива, як правило, тільки в діаді "учитель - учень". Емоційна сфера в студентському віці приходить до деякого урівноваженого стану, "заспокоюючись" після свого бурхливого розвитку в підлітковий період. Але визначені відголосся минулих "бурь" іноді дають про себе знати, особливо в студентів із затримкою особистісного розвитку, тобто страждаючих інфантилізмом. Часто може спостерігатися гіпертрофована і трохи абстрактна незадоволеність життям, собою й іншими людьми. При неадекватному педагогічному впливі такі стани можуть стати причиною деструктивних тенденцій у поведінці. Але при звертанні енергії цього емоційного стану на рішення складної і значущій для студента задачі незадоволеність може стати стимулом до конструктивної і плідної роботи. Найголовніша особливість юнацького віку (включаючи і пізню юність) складається в усвідомленні людиною своєї індивідуальності, неповторності, у становленні самосвідомості і формуванні образа "Я". Образ "Я", по І. Кону, - це соціальна установка, відношення особистості до себе, що включає три взаємозалежних компоненти: пізнавальний, емоційний і поведінковий. За останні десятиліття відбулося зрушення піка становлення самосвідомості з віку 17-19 на 23 -25 років. Становлення самосвідомості актуалізує прояв найважливіших і часто суперечливих потреб юнацького віку - у спілкуванні, самоті, у досягненнях та ін. 22 Самовиховання та саморозвиток майбутніх фахівців з вищою освітою Процес самоформування індивіда можливий за умови самоусвідомлення себе як особистості. Саморозвиток, самовиховання, самореалізація, як усвідомлені процеси, можливі тільки за тієї умови, коли людина має відповідні знвння про себе й уміння, навички саморегулювання, самоаналізу. Самопізнання, самоставлення, саморегуляція – головні компоненти самоформуючого процесу. Самовиховання, самовдосконалення – процес і результат, основна рушійна сила, що рухає людину до вершин досконалості, забезпечує прогрес у формуванні особистості Самовиховання – свідома діяльність, спрямована на можливу найбільш повну реалізацію людиною себе як особистості. Базуючись на активізації механізмів саморегуляції, самовиховання передбачає наявність чітко усвідомлених цілей, ідеалів, особистісних смислів. Самовиховання грунтується на адекватній самооцінці, що відповідає реальним здібностям людини, на критичному аналізі власних індивідуальних особливостей і потенційних можливостей. З підвищенням ступеня усвідомленості самовиховання стає все більш значною силою саморозвитку особистості. Самовиховання нерозривно взаємопов`язане з вихованням, не тільки підкріплюючи, але і розвиваючи процес формування особистості. Необхідні компоненти самовиховання – самоаналіз особистісного розвитку, самозвіт і самоконтроль. До прийомів самовиховання належать самонаказ, самосхвалення, самонавіювання. Проблема самоформування особистості випливає із загальної соціально-психологічної структури її розвитку, завершальним компонентом якої є система управління (за Петровським). Її прийнято позначати поняттям "Я". Я — утворення самосвідо¬мості особистості, воно здійснює саморегуляцію: посилення чи послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій та вчинків, емоцій, почуттів, прогнозування власної діяльності й життєвого досвіду. Реалізація цієї підструктури здійснюється на основі взаємодії з іншими підсистемами: самоформуванням соціальної спрямованості, інтелектуальною та емоційними сферами, мобілізовуючи вольові зусилля. Отже, особистість не тільки цілес¬прямована, а й самоорганізовуюча система. Об'єктом її уваги в діяльності слугує не тільки її зовнішній світ, а й вона сама, що виявляється у відчутті "Я", яке включає уявлення про себе і са¬мооцінку, програми самовдосконалення, звичні реакції на прояв деяких своїх якостей, здатності до самоспостереження, само¬аналізу і саморегуляції (за Додоновим).Самоформування особистості є однією із найскладніших про¬блем психолого-педагогічної науки. Основою самовиховання є самосвідомість, яка є інтегра¬тивним процесом, який. постійно розвивається, і в основі якої покладена діяльність самопізнання, що все більше ускладнюєть¬ся, емоційно-ціннісні ставлення до себе і здатність регулювати свою поведінку і діяльність. Аналіз проблеми самовдосконалення особистості, її самоформування спонукає вирішити чимало завдань: -визначити і звести до єдиного мінімуму обсяг знань з цього питання, які необхідні кожній людині для організації внутрішнього життя; -вивчити і узагальнити досвід, пов'язаний із процесом самоформування особистості, що віками практикувався людьми різних епох і поколінь; -створити й апробувати відповідну систему навчально-виховної роботи з шкільною та студентською молоддю; -у всіх сферах виховної практики формувати в молодих людей потребу в самопізнанні, самоконтролі, самодисципліні, самовладанні, вчити виробляти у себе ці якості, прагнути, щоб вони застосовувались на практиці, а процес самовдосконалення став необхідним елементом духов¬ної культури особистості, народу, держави. Класифікація потреб Маслоу впорядкована у ціннісній ієрархії відповідно до їхньої ролі в розвитку особистості – від найпримітивниших до найбільш витончених потреб вищих рівнів (фізіологічні потреби – потреба в безпеці – потреба в емоційних контактах – потреба в самоповазі – потреба в самоактуалізації). Лише коли задоволені всі інші потреби – потреби нижчих рівнів, виникає потреба в самореалізації (самоактуалізації). Самоактуалізація – прагнення людини якомога повніше виявити, розвинути і реалізувати свої можливості. Згідно з А.Маслоу, якщо полем діяльності індивіда не стає те, до чого він схильний, то виникає незадоволення, неспокій, тривога. Людина повинна реалізувати те, що в ній закладено. Якщо людина цього не робить, якщо умови життя заважають реалізації життєвого покликання, то можливий внутрішній конфлікт, здатний спричинити невроз. 23 Соціально-психологічні чинники та психологічні механізми формування моральних якостей студентів Формування всебічно розвиненої особистості майбутнього фахівця вимагає здійснення цілеспрямованої виховної роботи в різних напрямах: моральному, правовому, антинаркогенному, екологічному, трудовому, економічному, естетичному, фізичному та ін. Реалізація змісту і завдань кожного з означених напрямів передбачає врахування специфіки майбутньої професійної діяльності фахівців, необхідних для цього людських і професійних якостей. У процесі формування майбутніх спеціалістів чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, спрямована на формування у студентів стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. Мораль, будучи формою суспільної свідомості, яка представляє сукупність принципів, вимог, норм і правил, регулює поведінку людини у всіх сферах її суспільного життя. Систему моральних цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя Аналізуючи моральні якості, які необхідно формувати у студентів, враховують їх вплив на майбутню професійну діяльність та поведінку суб'єкта, їх взаємодію і здатність до взаємодоповнення та взаємозбагачення. Наявність різних за функціями моральних якостей є своєрідним механізмом поєднання моральної свідомості і поведінки особистості. З огляду на це дослідники (Н. Єфременко, Л. Іванова, Н. Монахов) визначили п'ять основних груп моральних якостей: 1 світоглядна переконаність, цілеспрямованість, обов'язок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, які в сукупності забезпечують громадянську спрямованість; саме ці якості забезпечують зміст соціальних цінностей; 2 моральні якості, спрямовані на досягнення поставлених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обов'язковість тощо; вони пов'язані з моральною свідомістю, яка керує і коригує їх вияв; 3 витримка, стриманість, ввічливість, володіння собою; ці якості допомагають контролювати і гальмувати негативні прояви у поведінці; 4 діловитість, уміння вибудовувати моральний досвід особистості; ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити увагу переважно на змісті вчинків; 5 здатність до самооцінки, самокритичність, вимогливість до себе, справедливе ставлення до інших; усе це сприяє самовдосконаленню і створенню позитивної моральної сфери подальшого розвитку особистості. Серед моральних якостей, які мають особливе значення для майбутньої професійної діяльності, виокремлюють (Н. Дяченко) професійний обов'язок, професійну честь, професійну гордість і професійну етику. Професійна честь. Це моральна категорія, яка відображає гідність і авторитет людини, що займається певною діяльністю, і пов'язані з цією діяльністю моральні заслуги. Професійна честь вимагає від працівника підтримувати репутацію своєї професії, захищати інтереси колективу, до якого він належить. Професійна гордість. Це почуття пов'язане з переживанням людиною своїх успіхів. Завданням вищого навчального закладу є виховання у студентів почуття професійної гордості на його традиціях, ознайомлення молодих людей з найвищими здобутками видатних осіб, що працювали чи працюють у певній сфері суспільної діяльності. Професійна етика. Під професійною етикою розуміють моральні принципи, пов'язані з поведінкою людини у сфері її професійної діяльності. Майбутні фахівці повинні усвідомлювати, що вони самі відповідають за свої вчинки, що кожен їх крок буде морально оцінено. 24 Формування психологічної готовності студентів до самостійного виховання професійних функцій після закінчення вищого навчального закладу Психологічною основою готовності до професійної діяльності є професійна зрілість, яку ми розглядаємо як специфічне особистісне новоутворення, що відображає рівень професійного розвитку людини і виявляється у прагненні та здатності до самовизначення і самореалізації засобами суспільнокорисної діяльності у певній галузі виробництва матеріальних чи духовних благ (тобто у певній професійній сфері). Показниками виникнення професійної зрілості як особистісного утворення є сформованість та інтегрованість її складових, а також здатність людини вирішувати актуальні для неї задачі професійної діяльності чи професійного розвитку . Психологічна готовність включає в себе, з одного боку запас професійних знань, умінь і навичок, а з іншого – риси особистості: переконання, педагогічні здібності, інтереси, професійна пам’ять, мислення, увага, педагогічна спрямованість думки, працездатність, емоційність, моральний потенціал особистості, що забезпечать успішне виконання професійних функцій. Впродовж навчання у вищій школі під впливом викладання суспільних, спеціальних та інших дисциплін, участі в громадському житті у студентів розвивається і формується професійна спря мованість особистості, тобто прагнення застосувати свої знання, досвід, здібності в галузі обраної професії. В професійній направленості особистості виражається позитивне ставлення до професії, схильність та інтерес до неї, бажання вдосконалювати свою підготовку, задовольняти матеріальні й духовні потреби. Професійна направленість передбачає розуміння і внутрішнє прийняття цілей і завдань професійної діяльності. Всі, зазначені вище, компоненти виступають показниками рівня розвитку та сформованості професійної направленості у студентів і характеризуються стійкістю (чи нестійкістю), домінуванням громадських чи вузькоособистих мотивів. Формувати професійну направленість у студентів – це означає зміцнювати позитивне ставлення, інтерес до майбутньої професії, схильності і здібності до неї, прагнення удосконалювати свою кваліфікацію після закінчення вищої школи, розвивати ідеали, погляди, переконання. Позитивні зміни у змісті професійної направленості виявляються в тому, що міцніють мотиви, пов’язані з майбутньою професією, з’являється прагнення добре виконувати свої ділові обов’язки, бажання показати себе вмілим спеціалістом та досягти успіху в роботі, ростуть домагання успішніше вирішувати складні навчальні питання чи завдання, посилюється відчуття відповідальності. У вищій школі виховання інтересу й любові до обраної професії досягається шляхом вироблення у студентів правильного уявлення про суспільне значення, закономірності розвитку та зміст роботи в майбутній діяльності. Зазвичай, відбувається це таким чином: формування у кожного студента впевненості у своїй професійній придатності; формування свідомого розуміння необхідності оволодіння всіма дисциплінами, видами підготовки, передбаченими навчальним планом ВНЗ, а також вироблення прагнення слідкувати за всім прогресивним в діяльності провідних спеціалістів; вміння направляти все самовиховання на користь роботі, постійно поповнюючи свої знання. Одним з основних завдань вищої освіти є всебічний розвиток особистості як найбільшої цінності суспільства, а також підкреслюється необхідність забезпечення психологічної готовності молоді до самоосвіти, усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи та громадською відповідальністю, здатності до особистісної самореалізації. Саме у студентські роки процес становлення особистіснопрофесійних якостей набуває особливої інтенсивності. Юнацький вік характеризується усвідомленням власної індивідуальності, неповторності, несхожості на інших. У цьому віці остаточно складається фундамент ціннісних орієнтацій, вимальовується проекція головних напрямків, пошуків, самореалізації тощо. Професійні інтереси, політичні уподобання, стиль поведінки, характер спілкування – усі ці складові способу життя закладаються саме у період навчання у ВНЗ. 25 Психологічні засади педагогічного управління навчальним процесом у вищій школі Оптимізація управління в системі освіти, як і в інших сферах соціального буття людини, передбачає врахування також психологічних і соціально-психологічних чинників, які впливають на цей процес. Вони пов’язані з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей людей та закономірностей їх взаємодій у соціальних групах. Управління як явище об’єктивного світу, яке притаманне високоорганізованим динамічним системам і полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу керуючої системи на керовану за допомогою спеціальної сигнально-інформаційної програми. Культура – це виклик і сила, яка запрошує. Мистецтво педагогічного управління полягає саме в тому, щоб вихованці прийняли цей виклик, визнали його в педагогів. Щоб надати таку допомогу, суспільство спеціально готує людей, які організовують і реалізують процес передачі знань через педагогічну взаємодію, керують засвоєнням соціального досвіду. Саме тому навчання і виховання є спільною груповою діяльністю типу О1 – О2 (особистість – особистість). Освіта – динамічна система, бо зміст і програми освіти залежать від розвитку науки і культури. Разом зі зміною і розвитком культури змінюється також зміст, мета, завдання та технологія навчання і виховання. Наприклад, у другій половині XX століття змінилося три стратегії навчання і виховання: академічна; технологічна; гуманістична. Управління – процес впливу суб’єкта на ту чи іншу систему, що забезпечує цілеспрямований розвиток її структури, збереження або видозміну її. Управління підтримує або змінює режим діяльності, реалізацію програми і мету роботи системи. Якщо освіта як система розвивається, то змінюються залежно від стратегії навчання і виховання також і функції управління, кожна з яких набуває певного характеру. Розкриємо найважливіші функції управління в системі вищої освіти: планування, організації навчального процесу, контролю та оцінки. Планування залежить від низки економічних, культурних, соціологічних та інших чинників. Вони зумовлюють розробку державних стандартів вищої професійної освіти, здійснення вищим навчальним закладом підготовки фахівців із кожної кваліфікації. Важлива умова: зміст професійної підготовки студентів повинен бути інваріантом, прообразом професійної діяльності фахівця. У зв’язку з цим насамперед розробляється професіограма фахівця. Методи організації розвивального навчання спрямовані на активну самостійну пізнавальну діяльність (аналіз, порівняння, узагальнення, абстрагування тощо). Результатом розвивального навчання є новоутворення віку. У студентські роки – це професійне зростання особистості і соціальна її зрілість, професійна самостійність і творче мислення, професійна спрямованість особистості та професійні здібності. Організований навчальний процес потребує контролю, а саме: Своєчасно фіксувати недоліки, оперативно їх усувати, виявляти помилки, їх причини й на основі цього коригувати діяльність і стимулювати активність студентів загалом. Контроль дає викладачеві можливість аналізувати якість засвоєння студентами навчального матеріалу, критично оцінювати його, вносити корективи, які спрямовані на покращення стану справи. Це досягається подальшою корекційною роботою викладача. Оцінка – встановлення відповідності кількісно-якісних характеристик роботи студента щодо певних вимог. Оцінка може бути моральною (схвалення або осуд роботи студента відповідно до етичних норм). Педагогічна оцінка – це визначення рівня засвоєння студентом знань, умінь і навичок відповідно до вимог навчальної програми. Функції контролю та оцінки:діагностична прогностична нормативна навчальна Завдання щодо вдосконалення педагогічного контролю: Підвищувати контроль за виконанням студентами самостійної роботи протягом усього навчального року. Сприяти розвиткові в студентів відповідальності за ЯКІСТЬ професійної підготовки, розвивати в них рефлексію, здатність до самоконтролю і самооцінки, підвищувати вимогливість до себе як до майбутнього фахівця. (Важко це зробити навіть у магістратурі, якщо не робили цього в студентські роки). Основні вимоги до педагогічного контролю та оцінки:об’єктивність;систематичність;всебічність. 26 Психологічні основи педагогічного контролю та оцінка якості навчання студентів Педагогічний контроль — система перевірки результатів навчання і виховання студентів. Розвиток різноманітних видів педагогічного контролю стимулює навчання та пізнавальну діяльність студентів. Спроби виключити педагогічний контроль повністю або частково з навчального процесу, як свідчить історія освіти, призводили до зниження якості навчання, рівня знань тощо. Головна мета контролю полягає у визначенні якості засвоєння навчального матеріалу, ступеня відповідності сформованих умінь та навичок цілям і завданням навчання того чи іншого навчального предмета. Ефективне функціонування системи педагогічного контролю потребує дотримання певних умов: -Об'єктивність контролю. Це означає, що всі викладачі та студенти, оцінюючи стан навчальної роботи, діють за єдиними узгодженими критеріями, обґрунтування яких усім відоме заздалегідь. -Оцінки, отримані в результаті контролю, вважаються непорушними, не піддаються сумніву як з боку тих, хто контролює, так і з боку тих, кого контролюють, оскільки будуються на об'єктивних критеріях, відомих обом сторонам. -Контроль та його результати вимагають гласності, щоб будь-хто мав змогу уважно вивчити їх, зробити на підставі цього обґрунтовані висновки, які налаштовують на активну позитивну роботу, спрямовану на необхідне коригування навчального процесу. До контролю знань ставлять такі вимоги: -об'єктивність — створення умов, за яких би максимально точно виявлялися знання студентів, висунення до них єдиних вимог, справедливе ставлення до кожного; -обґрунтованість оцінок — їх аргументація; -систематичність — як важливий психологічний чинник, що сприяє формуванню таких якостей, як організованість та дисциплінованість; формує наполегливість і спрямованість на досягнення мети; -індивідуальний та диференційований підхід до оцінки знань передбачає застосування таких дидактичних умов, за яких знижується психологічна напруженість, враховуються особливості нервової системи студентів, їх характеру, потенційних можливостей, здібностей тощо, завдяки чому викладач стає спроможним якомога повніше, правильніше й об'єктивніше виявити та оцінити знання студентів; - усебічність та оптимальність передбачає: по-перше, адекватність контролю цілям навчання, тобто змістовний бік контролю має контролювати те, чого навчали студентів і обсяг матеріалу, який треба засвоїти; по-друге, валідність контролю, він має охоплювати весь обсяг знань, що контролюється, та його надійність — усталеність результатів, одержаних за повторним контролем через певний час, а також близькість результатів під час проведення контролю різними викладачами; Поточний контроль здійснюється в ході занять, завдяки йому виявляють ступінь розуміння навчального матеріалу, його засвоєння, уміння студентів застосовувати знання на практиці. Оцінка та відмітка. Практичне застосування будь-якої з форм педагогічного контролю завершується оцінками та відмітками. Оцінка — спосіб і результат встановлення факту відповідності чи невідповідності знань, умінь, навичок, засвоєних студентом, цілям та завданням навчання. Оцінка також передбачає з'ясування причин, що заважали засвоєнню, та засобів організації навчальної діяльності для усунення помилок. В основі оцінювання якості знань студентів лежать вимоги предметних программ 27 Навчально-професійна діяльність як провідна діяльність студентів,її психологічні особливості,структура та функції Особливості діяльності визначаються змістом її завдань, предметом, на який вона спрямована, засобами та способами, з допомогою яких вона здійснюється, результатами. Діяльність та особистість знаходяться в єдності: особистість – це суб'єкт діяльності. Всі психологічні процеси, властивості, досвід людини проявляються та формуються в діяльності (в її різних видах). Стосується це і навчально-професійної діяльності.Діяльність впливає на особистість людини, на її мислення, відчуття, волю, ставлення до життя. Склад психологічних процесів, станів, властивостей, мотивів, знань, навиків людини, які проявляється в діяльності (психологічний зміст), визначається її предметом, засобами, умовами, а також особливостями самої особистості.Яким би не був предмет діяльності студента, її психологічний зміст являє собою цілісну єдність психологічних процесів, станів, утворень та властивостей його особистості. Колективна (групова) діяльність студентів наповнюється психологічним змістом завдяки розумовим, емоційним, волевим та мотиваційним особливостям колективу, його досвіду та традиціям.Процес діяльності складається із пов'язаних між собою дій і розпочинається з постановки мети на основі потреб та мотивів (або усвідомлення поставленого іншими людьми завдання). Після цього йде розробка плану, установок, моделей, схем майбутніх дій. Згодом виконуються предметні дії, задіюються засоби діяльності, її зовнішні та внутрішні прийоми, порівнюються хід та проміжні результати з поставленою метою, вносяться корективи. На процес діяльності особистості та колективу впливає керівництво діяльністю.Умови діяльності можуть бути сприятливими, підвищувати її ефективність, та несприятливими – досить тяжкими, екстремальними До переліку особливостей діяльності студентів необхідно віднести: своєрідність цілей та результатів (підготовка до самостійної праці, оволодіння знаннями, навиками, вміннями, розвиток особистісних якостей); особливий характер об'єкта вивчення (наукові знання, інформація про майбутню професію тощо); діяльність студентів проходить в запланованих умовах (програми, термін навчання); особливі засоби діяльності – книги, лабораторне устаткування, моделі, комп'ютери і т.д.; діяльності студентів притаманна інтенсивність функціонування психіки, висока інтелектуальна напруженість. Студент не народжується суб'єктом навчально-професійної діяльності, а стає ним під впливом виховання.Саме викладачі мають допомогти студентові стати суб'єктом навчально-професійної діяльності, в основі якої лежить саморух, самоутвердження, самовдосконалення Для навчальної діяльності студентів характерні: велике розумове навантаження, включення в її здійснення вищих психічних процесів, різних мотивів та особистості студента загалом.Навчальна діяльність студента є професійно спрямованою, навчально-професійною (освоєння способів та досвіду професійного рішення тих практичних завдань, з якими можна зіштовхнутися в майбутньому, оволодіння професійним мисленням та творчістю). Важливим тут є посилення ролі професійних мотивів самоосвіти та самовиховання, які виступають як найважливіша умова розкриття можливостей особистості студента, його професійного росту.Своєрідність студента полягає в тому, що він одночасно є як об'єктом, так і суб'єктом навчально-професійної діяльності. Студент як суб'єкт навчально-професійної діяльності має свою мету, свій об'єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості. 28 Мотивація учіння студентів, її розвиток у процесі навчання Для ефективності навчального процесу в Університеті обов'язково слід сформувати й забезпечити його стимулюючо-мотиваційний компонент, який насамперед запускає мотиваційні механізми студента до учіння, наштовхує його до досягнення успіхів у ньому, формує і поступово розвиває професійні інтереси. У психології під мотивами розуміються спонукальні причини дій і вчинків людини, під мотивацією - систему мотивів, які викликають активність людини і визначають її конкретну спрямованість. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів з складається із сукупності певних мотивів і мотивації самовираження і самозатвердження у соціальному середовищі, в намаганні досягнути успіхів в учінні та майбутній професійній діяльності. А мотив навчально-пізнавальної діяльності і- це намагання студента досягти певного рівня розвитку у професійній компетентності, в основі якої лежать різноманітні професійні знання, навички й уміння. У свою чергу, вони викликають певні переживання, інтерес, спонуку, надають смисл його навчально-пізнавальній діяльності. Таким чином, для того, щоб студент як суб'єкт учіння активно включився до навчально-пізнавальної діяльності, необхідно, щоб мета і зміст учіння та майбутньої професійної діяльності не тільки були внутрішньо прийняті ним, але й набули для нього особистісного смислу, представляли соціально-особистісну цінність, викликали у нього позитивні переживання, намагання і прагнення ефективних навчально-пізнавальних дій й стали підвалиною його професійної спрямованості й діяльності. Отже, формування мотивації навчальних дій - це відповідальний етап діяльності педагога. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність навчально-пізнавальних дій будь-якого студента (а студентів з особливими потребами тим паче) і надають їм конкретної спрямованості. Через те деякі автори, наприклад, академік Ю.К. Бабанський, польський дидакт професор В. Оконь обґрунтовано розглядають мотивацію учіння як окремий компонент навчального процесу і формулюють відповідний принцип навчання: "До нього можна було внести принцип мотивації, оскільки мотивація присутня у всіх процесах освіти". Адже саме позитивна мотивація до навчання та особистісного поступу, яку створює й підтримує насамперед учитель, є наріжною умовою конструктивної соціалізації школярів. Відсутність або ж хибність такої мотивації призводять до загрози суспільної ізоляції та виникнення девіацій соціальної поведінки молоді Безперечно, навчально-пізнавальна діяльність студентів завжди є полі-мотивованою, тобто в структурі їх навчальних мотивів поєднуються зовнішні та внутрішні мотиви. До зовнішніх мотивів відносяться прагнення отримати певний розвиток в учінні, набуття нових знань, навичок і умінь, взаємодія з товаришами . Внутрішні мотиви учіння чи навчально-пізнавальної діяльності відносно до структури навчальних мотивів можна класифікувати за двома групами: 1) пізнавальні мотиви, чи мотиви, які закладені в самій навчально-пізнавальній діяльності, грунтуються на інтересі студентів до змісту матеріалу, що вивчається, і майбутньої професійної діяльності й самого процесу пізнавальних дій, які сприяють їх самоутвердженню у соціальному середовищі; 2) мотиви досягнення, в основі яких, за Д.А. Аткінсоном, лежить прагнення до успіху і уникнення невдач. Це можуть бути: широкі соціальні мотиви (мотиви обов'язку перед народом України, товаришами, батьками тощо); мотиви самовизначення (розуміння ролі професійних знань, навичок і умінь для майбутньої професійної діяльності та досягнення успіхів у ній тощо); мотиви вдосконалення. 29 Пізнавальні психічні процеси в навчальній діяльності студента Пізнавальні процеси (сприйняття, пам'ять, мислення, уява) входять як складова частина в будь-яку людську діяльність і забезпечують ту або іншу її ефективність. Пізнавальні процеси дозволяють людині намічати наперед мету, плани і зміст майбутньої діяльності, програвати, в думці хід цієї діяльності, свої дії і поведінку, передбачати результати своїх дій і управляти ними по мірі виконання. Пізнавальні процеси здійснюються у вигляді окремих пізнавальних дій, кожне з яких є цілісним психічним актом, що складається нероздільно зі всіх видів психічних процесів. Але один з них звичайно є головним, ведучим, що визначає характер даної пізнавальної дії. Тільки в цьому значенні можна розглядати окремо такі психічні процеси, як сприйняття, пам'ять, мислення, уява. Так, в процесах запам'ятовування і заучування бере участь мислення в більш менш складній єдності з мовою; крім того, вони є вольовими операціями і т.д. Характер пізнавальних процесів як індивідуальна властивість. Нерівномірний розвиток різних видів чутливості виявляється в сприйнятті, пам'яті, мисленні, уяві. Про це свідчить, зокрема, залежність запам'ятовування від способу заучування (зорового, слухового, кінестетично-рухового). У одних людей ефективним є включення зору при заучуванні, а у інших – при відтворенні матеріалу. Подібним же чином йде справа з участю слуху, кінестезії і т.д. Важливою характеристикою сенсорної організації людини в цілому є сензитивність, яка входить в структуру темпераменту і здібностей. Її визначають по ряду ознак виникнення і протікання сенсомоторних реакцій незалежно від того, до якої модальності вони належать (зорової, смакової і т. д.). Відображення не мета а мимовільний продукт активності дитини: він повторює уподобану йому дію або вимагає повторення розповіді, яка його зацікавила не для того, щоб її запам'ятати, а тому що йому це цікаво, і в результаті він запам'ятовує. Запам'ятовування будується в основному на базі гри як основного типу діяльності. Мислення оволодіває новим змістом – систематизованим і більш менш узагальненим змістом досвіду. В процесі навчання відбувається оволодіння науковими поняттями. Засвоюючи в ході навчання систему теоретичного знання, дитина на цьому вищому ступені розвитку научається «досліджувати природу самих понять», виявляючи через їх взаємини все більш абстрактні їх властивості; емпіричне за своїм змістом, розсудливе формою, мислення переходить в теоретичне мислення в абстрактних поняттях. Увага як головна умова здійснення пізнавального процесу. Увага не виступає як самостійний процес. І в самоспостереженні, і в зовнішньому спостереженні вона відкривається як спрямованість, настроєність і зосередженість будь-якої психічної діяльності на своєму об'єкті, лише як сторона або властивість цієї діяльності. 30 Емоційно-вольові процеси і психічні стани в навчально-професійній діяльності студента Під емоційно-вольовою регуляцією діяльності ми розуміємо широке коло процесів узгодження діяльності з умовами її здійснення, з одного боку, та внутрішнім станом людини, її потребами, мотивами, з іншого. При цьому, можна говорити про різні рівні емоційно-вольової регуляції: автономний, довільний, особистісний та між особистісний. Узагальнення цих та інших досліджень, присвячених розглядуваній проблемі, дозволяє визначити, що інтегративний характер емоцій та волі простежується у регуляції психічними процесами, їхньому впливові на формування психологічних властивостей особистості. у контексті емоційно-вольового образу "Я" особистості, де ці процеси взаємодіють та мають свою логіку розгортання при виникненні певних перешкод, що постають перед людиною у діяльності. Під емоційно-вольовим образом "Я" ми розуміємо систему уявлень людини про власну емоційно-вольову сферу, завдяки якій вона вибирає певні дії. Виділення емоційно-вольового образу "Я" особистості, як окремої складової образу "Я" ґрунтується на ідеях І.С. Кона про узагальнений характер образу "Я", що утворюється на основі окремих уявлень про себе, а також на працях В.В.Століна, Т.О. Ольхової, Т.О. Абрамової та інших, де розглянуто окремі збирального образу "Я", компоненти такі як: "фізичне Я", "соціальне Я" тощо. Спираючись на ці та інші дослідження (О.Т. Соколової, В.А. Петровського, Л.Г. Уляєвої, С.Г. Спєвакової та ін.), у спробі побудувати структуру емоційно-вольового образу "Я" особистості ми виходили з таких міркувань. По-перше, структура емоційно-вольового образу "Я" є окремим випадком структури узагальненого образу "Я" і за своїм змістом повинна бути невіддільною від неї. По-друге, провідні компоненти цієї структури мусять відображати, передусім емоційно-вольові процеси і їх зв'язок з особистісними особливостями. По-третє, ця структура повинна дозволити не тільки на теоретичному рівні розглянути основні компоненти емоційно-вольового образу "Я", але і дати можливість вивчити їх на емпіричному рівні. З урахуванням висловленого, а також результати дослідження проблеми емоційно-вольової регуляції діяльності, умовно можна подати структуру емоційно-вольового образу "Я" особистості на рівні трьох взаємопов'язаних компонентів: когнітивного, який характеризує зміст уявлень людини про власну емоційно-вольову сферу, сформованість процесів емоційно-вольової регуляції; афективного, що відображає емоційне ставлення до цих сторін своєї особистості і виявляється в системі самооцінок; та поведінкового, що характеризує прояви перших двох компонентів у поведінці, їх вплив на успішність діяльності і спілкування. Отже, когнітивний компонент характеризує зміст уявлень людини про власну емоційно-вольову сферу, сформованість процесів емоційно-вольової регуляції, свої емоційні і вольові якості. Афективний компонент відображає уявлення про емоційне ставлення до цих сторін своєї особистості, що виявляється в системі самооцінок. Поведінковий компонент відбиває здатність регулювати діяльність і поведінку на підставі цих уявлень, їхньої оцінки і ставлення до них. Надалі показано що, специфіка емоційно-вольового образу "Я" у студентів визначається розмитістю його характеристик порівняно з іншими складовими загального образу "Я" особистості, тому носить переважно мінливий, динамічний характер і значним чином залежать від ситуативних станів. |
|
Особливості використання засобів нових інформаційних технологій у... Жук Ю. О. Особливості використання засобів нових інформаційних технологій у навчально-виховному процесі професійно-технічного закладу... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки... Тактико-психологічні особливості дій працівників ДПО при виконанні службових завдань. Психологічні особливості взаємодії особового... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки... Тактико-психологічні особливості дій працівників ДПО при виконанні службових завдань. Психологічні особливості взаємодії особового... |
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ УЧНІВСЬКИХ КОНФЛІКТІВ У ПЕДАГОГІЧНОМУ... Складні громадські обставини, що склалися на даний час у суспільстві, обумовлюють зростання різних, особливо загострених, відносин... |
|
Застосування різнорівневих тестових завдань на заняттях природничого... Систематичний контроль виховує відповідальне ставлення до навчання, дозволяє виявити індивідуальні особливості студентів і застосувати... |
РОЗКЛАД для студентів заочної форми навчання факультету фізичного виховання |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з психологічної підготовки з особовим... Тема Психологічні особливості діяльності пожежних під час виконання функціональних обов’язків |
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО ТРЬОХ РОКІВ... Розвиток дитини в перинатальний період. Дородові матриці. Пологи. Анатомо-фізіологічні особливості новонародженої дитини. Рефлекси,... |
|
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами (Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”,... |
Bm витку та оес&лшюсті роботи з ними в умовах корекційшгі та інклюзивноі освіти ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ, НАВЧАННЯ TA ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 3 ПОРУШЕННЯМИ ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ |