«ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА У ДИТЯЧОМУ САДКУ»

Мета тренінгу: ознайомити педагогів із терміном «гіперактивність»; ви­значити основні причини гіперактивності у дітей; відпрацьовувати навички ефективної взаємодії з дітьми та їхніми батьками; ознайомити педагогів з основними закономірностями та умовами сприятливого психічного розвитку гіперактивних дітей.

Завдання:

• 
  підвести педагогів до глибокого розуміння психологічних особливостей гіперактивних дітей;
  
• 
  ознайомити з причинами та видами гіперактивної поведінки;
  
• 
  підготувати до впровадження активних форм роботи з гіперактивними дітьми;
  
• 
  посилити потребу в психологічних знаннях та бажання використовувати їх у своїй роботі;
  
• 
  сприяти ефективній взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу.
  

ХІД ТРЕНІНГУ
ЗАНЯТТЯ №1

Мета: створити умови для ефектив­ної співпраці; сприяти згуртованості ко­лективу.

Психолог. Доброго дня, шановні коле­ги! Погодьтеся, якщо до вас у групу при­йде тиха, спокійна, слухняна і розумна дитина, то вас, щонайменше, це насторожить! Одразу починаєш думати: «Ой, із нею щось не так...». Та чи нормально, коли дитина 24 го­дини на добу стрибає на очах у своїх очманілих батьків? Де межа між нормою і «перебором»?

Сьогодні на тренінгу спробуємо з'ясувати це і зрозуміти, що ми як педагоги повинні робити з такими дітьми.

Але для початку давайте привітаємося. (Учасники по черзі вітаються і розповіда­ють про своє улюблене заняття.)

Мета: обговорити і прийняти спільні пра­вила у групі.

Психолог. Кожен учасник називає одну чи кілька умов співпраці, які будуть потрібні саме йому для ефективної роботи у групі при взаємодіїз іншими її членами. Далі відбувається прийняття спільних правил для всіх учасників, обговорення їх і запис на плакаті «Правила групи».

• 
  Називати одне одного лише на ім'я.
  
• 
  Один говорить — усі слухають.
  
• 
  Бути активними.
  
• 
  Працювати тут і зараз.
  

3. Очікування

Мета: визначити очікування від роботи на тренінгу.

Учасники на стікерах пишуть своїочікування. Після цього прикріплюють їх на дошку. Бажаючі учас­ники семінару обговорюють своїочікування.

4. Інформаційне повідомлення «Що таке гіперактивність?»

Цих дітей називають по-різному — гіперак- тивними, імпульсивними, розгальмованими.

Можна навести ще низку медичних діагнозів, що їм ставили впродовж усіх етапів розвитку дитя­чої психіатрії. Зараз експерти зупинилися на ви­значенні «гіперактивний розлад із дефіцитом уваги» (ГРДУ), синонім «гіперкінетичний розлад .

Але, зрештою, хіба суть у тих етикетках, які можна приліпити до цих малюків? Чи не з-ач но важливішим є розуміння таких дітей — їхніх спільних особливостей і неповторних індиві­дуальностей, їхнього прагнення до зростання та самореалізації. Водночас потрібно знати й ті загрози та небезпеки, які можуть переі_ косити їхньому повноцінному розвитку.

Ми повинні розуміти цих дітей, знати їхні особливості, щоб допомогти їм... Але насампе­ред, мабуть, маємо вірити в них, вірити, що вони, як і кожна дитина, приносять із собою в цей світ щось унікальне, важл иве й цінне, що своїм життям вони покликані зробити світ кращим... А тому, щоб виконати свою місію так: діти потребують любові й мудрого виховання підтримки та допом оги з боку дорослих.

Мабуть усі бодай частково знайомі з цими дітьми завдяки хло^- -икові з обкладинки книч- ки — відомому персонажеві дитячого мульт­фільму Петрикові П яточкіну. У нього присутні типові ознаки цього розладу — він гіпесактив- ний, перебуває у безперервному русі і, за слова­ми виховательки з тс ^гс ж мультфільму напевно, в цьому хлопчику, як у пухнастім зайчику, захо­вана незвична стрибуча пружина». Саме -есез надмірну активність Петрик створює пос^- ї'- проблеми навколо себе:він вибиває вд:: > су­сідки, батьки мусять постійно його контроле зе­ти, щоб хлопчик кудись не втік, у садочку 5 - се перевертає і не піддається контролю тг керуван­ню. У Петрика присутня й імпульсивність, шпова для дітей з ГРДУ,—пс бачивши на проти.^- е—с му боці вулиці песика, він, не думаючи, не озираю­чись, не зважаючи на небезпеку і пору ючи правила, перебігає вулицю. А ще —очевидні проблеми з увагою: хлопчик, захоплег и -дою, виховательку просто не чує... Мультсіл г м бл пе­куче точно вказує на те, що може допомогти Петрикові — мудрий педагогічний підхід який базується на любові, терплячості, розумінні.

Утім, на жаль, у житті зміни настают^ -е так швидко, як у мультфільмі, і стають наслідком тривалого, послідовного виховання._

У мультфільмі Петрик П'яточкін — позитив­ний персонаж, котрий викликає симпатію. 1 це правда: бо гіперактивні діти мають багато по­зитивних рис—вони, як і Петрик, часто бувають щирі, безпосередні, доброзичливі, енергійні. Утім, у їхній поведінці є й багато такого, що ство­рює проблеми для оточуючих і для них самих, Саме через ці особливості поведінки такі діти часто стикаються з негативними реакціями ін- ш их, відторгненням, осудженням, нерозумінням.

Пперактивнїсть—органічне ураження моз­ку, а не, згідно з поширеними міфами, погане виховання, головним проявом якого є пору­шення здатності контролювати й регулювати свою поведінку, що виявляється моторною рухливістю, порушенням уваги та імпульсив­ністю. Судження про те, що ця активність є над­мірною, робиться на основі її невідповідності до очікуваної в такій ситуації для дітей того ж віку та рівня інтелектуального розвитку,

Пперактивнїсть вказує на перевищення нор­ми. Такий діагноз ставлять невролога, якщо його прояви спостерігаються протягом тривалого пе­ріоду в різних сферах життя дитини: вдома, у са­дочку, в лікарні, Вчасно проліковані діти до 12 ро­ків нічим не відрізняються від своїх однолітків.

Психолог. Поняття «гіперактивності» ми з'ясували. А ви хотіли б дізнатися, як виглядає гіперактивна дитина?Тоді пропоную всім разом створити «Портрет гіперактивної дитини».
5. Вправа «Портрет гілерактивної дитини»
Мета: визначити психологічні риси гіперактивних і просто активних дітей, розмежувати їх.

Обладнання: два набора частинок тіла людини, розрізаних таким чином, щоб складалися, як пазл. На кожній частинці виписана одна ознака гіперактивної чи просто активної дитини.

Група ділиться на дві підгрупи. Кожна підгрупа самостійно складає портрет дитини, обираючи тільки її характерні особливості (для першої групи – завдання скласти портрет просто активної дитини, а для другої – гіперактивної).
Запропоновані відповіді для гіперактивної дитини:

• 
  виявляє ознаки занепокоєння;
  
• 
  легко відволікається на сторонні стимули;
  
• 
  постійно переключається з одного не- закінченого завдання на інше;
  
• 
  у розмові часто перебиває;
  
• 
  нерідко губить речі;
  
• 
  постійно зачіпає інших;
  
• 
  створює конфліктні ситуації...
  

Запропоновані відповіді для активної дитини:

• більшу частину дня «не сидить на місці»,

•віддає перевагу рухливим іграм, а не пасивним;

• швидко й багато говорить, ставить купу запитань;

• порушення сну ітравлення (кишкові розла­ди) у неї є винятком і трапляються досить рідко;

• активна, та не скрізь: наприклад, неспо­кійна і непосидюча вдома, але спокійна — у садку, серед малознайомих людей;

•неагресивна, тобто випадково або в за­палі конфлікту може й відлупцювати «колегу з пісочниці», але сама рідко провокує скандал.
Психолог. Погляньте на ці портрети. Що ми бачимо? Гаперактивна дитина - це звичайна дитина, доволі симпа­тичний, милий хлопчик, але з ознаками гіпер­активності. Чому ж так трапилося? Що могло спричинити те, що дитина стала гіперактивною? Визначимо це та розмістимо на макеті «психо­логічного дерева». Яка ваша думка, колеги?

Відповіді колег:

• 
  Органічні пошкодження мозку.
  
• 
  Пренатальна патологія.
  
• 
  Генетичний чинник. •
  
• 
  Харчовий чинник.
  
• 
  Соціальні чинники.
  
• 
  Екологічні чинники.
  

6. Міні-лекція «Причини гіперактивностї»

Є багато теорій походження гіперактивності, однак точної й досі немає.

7. Обговорення «Які проблеми можуть виникнути у житті гіперактивної дитини»

Психолог: Ми завжди концентруємося на тому, скільки проблем приносять такі діти вихователям, педагогам, батькам, іншим дітям тощо… А от які проблеми можуть виникнути у них самих?

Відповіді колег:

• 
  На мою думку, в таких дітей слабка пси­хоемоційна стійкість при невдачах.
  
• 
  Я гадаю, що в гіперактивної дитини бу­дуть у подальшому труднощі у шкільному нав­чанні.
  
• 
  Можу зауважити, що в таких дітей неадек­ватна самооцінка.
  
• 
  Хочу сказати про те, що в гіперактив­ної особистості є проблеми у взаєминах з ін­шими.
  

7. Вправа «Заборонений рух»

Мета: сприяти розвитку швидкості реакції, емоційному піднесенню, згуртованості.

Учасники стоять обличчям до ведучого і по­вторюють рухи, які він показує. Потім обираєть­ся один рух, який не можна виконувати. Той, хто його повторить, — вибуває з гри.

Замість показу руху можна називати цифри. Учасники гри повторюють хором усі цифри, крім однієї, забороненої, наприклад, цифри 3. Коли учасники її почують, вони повинні плес­кати в долоні (чи кружляти на місці).

8. Інформаційний блок «Як допомогти гіперактивній дитині?»

Мета: створити умови для обміну досвідом у роботі з дітьми та їхніми сім'ями.

Психолог. Така маленька дитина, а проблем он скільки. Хто, на вашу думку, може допомогти цій дитині?

Відповіді колег:

• 
  Батьки.
  
• 
  Вихователі.
  
• 
  Учителі.
  
• 
  Медичні працівники.
  
• 
  Психологи.
  

Таку співпрацю багатьох людей .називають «мультимодальною». Саме вона дає змогу до­сягти певних результатів.

Перед заняттям бажано провести індивіду­альну бесіду, обговоривши правила поведінки, за виконання яких дитина отримає винаго­роду.

У пригоді стануть вправи на розвиток до­вільності, формування психоемоційної стійкос­ті при невдачах, підняття самооцінки.

Отже, не потрібно приглушувати актив­ність таких дітей! Бо енергія, яка не має ви­ходу, буде накопичуватися всередині дитини і коли-небудь «вибухне». Потрібно спряму­вати її в позитивне русло. Робота з такими дітьми проводиться разом із психологом, вихователями і батьками. Бо один у полі — не воїн!

Гіперактивні діти можуть бути талановиті й успішні!

Як свідчать дослідження, гіперактивні діти мають, як правило, більш високий рівень інтелекту, ніж інші діти. І дуже часто вияв­ляється, що дитина, котра не може всидіти з книжкою в руках більше 10 хвилин, за цей короткий час встигає запам'ятати значний обсяг матеріалу.

Такі діти мають рідкісну особливість виража­ти свої почуття і тому часто стають обдаровани­ми акторами, танцюристами та спортсменами. Вважають, що гіперактивність спостерігалась у багатьох відомих людей минулих років, зок­рема в Моцарта, Македонського, Авраама Лін­кольна, Бернарда Шоу, Пушкіна, Достоєвського, Ньютона, Ейнштейна, Пабло Пікассо, Сальва­дора Далі.

Поради вихователям щодо роботи з гіперактивними дітьми

• 
  Підтримувати дитину, бути терплячими.
  
• 
  Не порівнювати її з іншими, а тільки із самим собою.
  

« Давати короткі, чіткі інструкції.

» Повторювати завдання спокійним ^_оном, не робити зауважень занадто часто.

• 
  Використовувати зоровий, тактильний контакт, хвалити дитину, коли сидить спокійно.
  
• 
  Змінювати види діяльності, давати змогу рухатися.
  
• 
  Створювати ситуації успіху, підтриму вати контакт із батьками.
  

Усім відомо, що гіперативна дитина занадто рухлива, збуджена, непосидюча, але водночас вона швидко стомлюється, стає неуважною, розгубленою і нервовою. Відновити цю рівно­вагу допоможе технологія «очищення свідо­мості». Дитині пропонують протягом певного часу сконцентрувати увагу на якомусь конкрет­ному предметі. У нашому випадку — це кольо­рові палички. Візьміть їх, тримайте перед собою і протягом ЗО секунд дивіться на них. Намагай­теся ні про що не думати. Фахівці вважають, що таким чином дитина відволікається від того, що її турбує та пригнічує. Свідомість очищена і можна знову братися за роботу. А яку форму роботи можуть нам запропонувати колеги? (Ко­жен спеціаліст розповідає про конкретну форму роботи і супроводжує її практичним показом.)

Форми роботи:

• 
  релаксаційні та медитаційні вправи;
  
• 
  заняття хатха-йогою;
  
• 
  пісочна терапія;
  
• 
  музична терапія;
  
• 
  казкотерапія тощо.
  

9. Висновок, Рефлексія

Психолог. Гіперактивність — це не страш­на хвороба, а невелике відхилення від норми, та при цьому й махати на неї рукою, мовляв, сама пройде, — теж не вихід. На жаль, не зав­жди проходить. Такий підліток може зіштовхну­тися з проблемами у школі, йому важко буде будувати стосунки з однолітками і старшими, втримати його під турботливим маминим кри­лом також навряд чи вдасться.

Важливим є повноцінний розвиток гіперак- тивних дітей, бо їхня майбутня самореаліза- ція — під загрозою. Ми маємо навчитися розу­міти їх та досвід сімей, у яких вони виховуються, щоб підтримати і допомогти, щоб, зрештою, такі діти могли віднайти себе у цьому світі, і щоб їхнє життя відбулося у найглибшому сенсі цього слова...

Психолог. Наша зустріч завершується. Да­вайте пригадаємо очікування, чи справдилися вони? (обговорення).
ЗАНЯТТЯ №2

Тренінг проводиться у вигляді теле­візійної передачі під назвою «Психоло­гічний вердикт».

Психолог. Доброго дня, шановні при­сутні! Ми з вами на черговому випуску телевізійної передачі «Психологічний вердикт». Я, її ведуча, — практичний пси­холог Мироненко Марина. До нашої пе­редачі звернулася пані Людмила зі своєю проблемою і чекає від нас кваліфікова­ної допомоги та поради. Тож зустрічайте, пані Людмила (до зали заходить жінка).

Розкажіть, що саме вас турбує, та яка причина спонукала звернутися до нашої передачі?

Розповідь пані Людмили

Звернутися до вашої передачі мене спо­нукала поведінка внука. Йому б років. Остан­нім часом помічаю, що хлопчик занадто збуд­жений, у нього часто змінюється настрій, він грубіянить дорослим та ігнорує їхні зауважен­ня. А оскільки я 20 років пропрацювала у до­шкільному закладі вихователем, то розумію, що така поведінка не є нормальною.

Психолог. Дякую, причина нам зрозуміла. В обговоренні цієї проблеми беруть участь спеціалісти і вихователі дошкільного закладу, а також практичні психологи міста. Щоб краще зрозуміти проблему, ми відвідали дошкільний заклад, де виховується хлопчик. Спілкувалися з медичним працівником, психологом і виховате­лями малюка. Запропонували батькам і виховате­лям відповісти на запитання анкет. Ознайомтеся з результатами анкетування (додаток 1 на с. 23). Ви бачите, що на більшу частину запитань і бать­ки, і вихователі дали стверджувальні відповіді, тому, відповідно, були зроблені висновки.

Пані Людмило, дозвольте поставити вам декілька запитань:

• 
  Чи були у когось із членів родини схожі вияви поведінки? (Так.)
  
• 
  Чи є в дитини порушення сну? (Так.)
  
• 
  Чи часто хлопчик губить pe4i?(Tafc.J
  

Дякую за відверті відповіді. Також ми спостері­гали за дитиною у повсякденному житті. З дозво­лу батьків зняли відеоролик, який я пропоную зараз переглянути.Увага на екран. (Увідеоролику показано сюжет, де один хлоп чи к (онук пані Люд­мили) спілкується з іншими дітьми: ображає їх, б'є, заважає гратися, а коли вихователь робить йому зауваження—не звертає на це уваги.)

Психолог. Я гадаю, ви зрозуміли, про кого йдеться. Ми ознайомилися з результатами ан­кетування, поспілкувалися з бабусею, переглянули відеоролик, і гадаю, вже можна зробити певні висновки. Колеги, вам слово.

Інструктор із фізичного виховання. На мою думку, дитина надміру рухлива.

Музичний керівник. Я гадаю, хлопчик не вміє й не хоче контролювати свою по­ведінку.

Вихователь-методист. Мені здалося, що дитина навмисно створює конфліктні си­туації.

Психолог. Шановні присутні, хочу наголо­сити на тому, що ми не ставимо дігноз, а ли­ше робимо певні припущення. На мою думку, в хлопчика є ознаки гіперактивноїособистості. Колеги, ви згодні з таким припущенням? (Так.) А ви, Людмило? (Так.)

Пані Людмило, не засмучуйтеся, немає особ­ливого приводу для хвилювання. Ви вчасно звернулися за допомогою, і ми вам її надамо. Приєднуйтеся до обговорення. Адже лише у тісній співпраці ми зможемо досягти успіху у вирішенні поставленого питання (ставлю знак питання на крісло, в якому сиділа пані Люд­мила).

У нашій передачі дуже часто звучать слова «гіперактивність», «гіперактивна особистість». А що ж таке гіперактивність? Це дуже складне і маловивчене питання у практичній психології.

Слово «гіпер» (гр. «над», «зверху») вказує на перевищення норми. Слово «активний» — латинське й означає «діючий», «діяльний». Тобто можна сказати, що гіперактивність — це дії, що перевищують норму. А що вам відомо з цього питання, колеги?

Вихователь 7. Останнім часом фахівці за­значають, що гіперактивність є одним із виявів комплексу порушень у надміру рухливих дітей. Основний дефект пов'язаний із недостат­ністю механізмів уваги і гальмівного кон­тролю.

Вихователь2. Більшість фахівців, зокрема Ю. Шевченко, Н.Заваденко, виокремлюють три основні форми виявлення гіперактивності: 1) дефіцит уваги; 2) імпульсивність; 3) підвище­на рухова активність.

Вихователь3. Р. Кемпбел до виявів гіперак­тивності відносить також розлад сприймання. Він вважає, що підвищена активність сприяє появі труднощів у подальшому навчанні.

Психолог. Поняття «гіперактивності» ми з'ясували. А ви хотіли б дізнатися, як виглядає гіперактивна дитина?Тоді пропоную всім разом створити «Портрет гіперактивної особистості». Серед запропонованих відповідей виберіть ті, які, на вашу думку, найбільш яскраво відобра­жають характерні особливості такої дитини.

Запропоновані відповіді:

• 
  виявляє ознаки занепокоєння;
  
• 
  легко відволікається на сторонні стимули;
  
• 
  постійно переключається з одного не- закінченого завдання на інше;
  
• 
  у розмові часто перебиває;
  
• 
  нерідко губить речі;
  
• 
  постійно зачіпає інших;
  
• 
  створює конфліктні ситуації...
  

(Педагоги складають із розрізаних частинок

портрет дитини.)

Психолог. Погляньте на цей портрет. Що ми бачимо? Це звичайна дитина, доволі симпа­тичний, милий хлопчик, але з ознаками гіпер­активності. Чому ж так трапилося? Що могло спричинити те, що дитина стала гіперактивною? Визначимо це та розмістимо на макеті «психо­логічного дерева». Яка ваша думка, колеги?

Відповіді колег:

• 
  Органічні пошкодження мозку.
  
• 
  Пренатальна патологія.
  
• 
  Генетичний чинник. •
  
• 
  Харчовий чинник.
  
• 
  Соціальні чинники.
  
• 
  Екологічні чинники.
  

Психолог. Погляньте, який вигляд має наше дерево. Так і дитина: росте, розвиваєть­ся, та якщо вчасно не звернути увагу на явні причини розладу дитячої психіки, то у май­бутньому з них виросте отакий «плід проблем власного "Я"» (показую всім велике іграшкове яблуко).

Назвіть проблеми, які можуть виникнути у гіперактивної дитини, або які вже є.

Відповіді колег:

• 
  На мою думку, в таких дітей слабка пси­хоемоційна стійкість при невдачах.
  
• 
  Я гадаю, що в гіперактивної дитини бу­дуть у подальшому труднощі у шкільному нав­чанні.
  
• 
  Можу зауважити, що в таких дітей неадек­ватна самооцінка.
  
• 
  Хочу сказати про те, що в гіперактив­ної особистості є проблеми у взаєминах з ін­шими.
  

Психолог. Така маленька дитина, а проблем он скільки. Хто, на вашу думку, може допомогти цій дитині?

Відповіді колег:

• 
  Батьки.
  
• 
  Вихователі.
  
• 
  Учителі.
  
• 
  Медичні працівники.
  
• 
  Психологи.
  

Таку співпрацю багатьох людей .називають «мультимодальною». Саме вона дає змогу до­сягти певних результатів.

А у нас на зв'язку «телеслухач». Ви в ефірі, говоріть, ми вас слухаємо.

Запитання «телеелухача»:

• 
  Які форми роботи можна використовува­ти у роботі з гіперактивними дітьми?
  

Психолог. Отже, це питання хвилює не лише вас, пані Людмило. Шановний «телеслухачу», саме друга частина нашої передачі присвячена формам роботи з гіперактивними дітьми.

Усім відомо, що гіперативна дитина занадто рухлива, збуджена, непосидюча, але водночас вона швидко стомлюється, стає неуважною, розгубленою і нервовою. Відновити цю рівно­вагу допоможе технологія «очищення свідо­мості». Дитині пропонують протягом певного часу сконцентрувати увагу на якомусь конкрет­ному предметі. У нашому випадку — це кольо­рові палички. Візьміть їх, тримайте перед собою і протягом ЗО секунд дивіться на них. Намагай­теся ні про що не думати. Фахівці вважають, що таким чином дитина відволікається від того, що її турбує та пригнічує. Свідомість очищена і можна знову братися за роботу. А яку форму роботи можуть нам запропонувати колеги? (Ко­жен спеціаліст розповідає про конкретну форму роботи і супроводжує її практичним показом.)

Форми роботи:

• 
  релаксаційні та медитаційні вправи;
  
• 
  заняття хатха-йогою;
  
• 
  пісочна терапія;
  
• 
  музична терапія;
  
• 
  казкотерапія тощо.
  

Психолог. Ми переглянули цікаві та дієві форми роботи з гіперактивними дітьми. Але це лише невелика їх частина. Пропоную вам для самостійного опрацювання ще й поради, консультації, добір ігор-мєдитацій, етюдів, пси- хогімнастичних вправ і казкотерапії. А вам, пані Людмило, дозвольте подякувати за активну участь у нашій передачі, побажати всього най­кращого, щоб у вашій родині все було гаразд. Прийміть від нас у подарунок комплект дидак­тичних ігор, які стануть у нагоді вашому внуку. Ще хочу застерегти всіх словами гіперактивної дитини, яка звертається до нас (звучить запис голосу дитини на магнітофонній плівці) (до­даток 2 на с. 24).

Сьогодні у нашій передачі розглядалося питання гіперактивності. Ми визначили про­блему, встановили її причини та наслідки, дібрали форми корекційно-розвивальної роботи.

Підбиваючи підсумок передачі, можемо з упевненістю сказати: які б не були наші діти — ми маємо сприймати їх такими, розуміти, під­тримувати, допомагати, а головне — любити. Любіть своїх дітей, і вони віддячать вам тим самим.

Дякую всім за співпрацю! До нових зустрі­чей!

Список літератури

1. 
   Дячук О. Робота з гіперактивними дітьми // Психологічна газета. — 2009. — № 11—12. — С. 17—21.
   
2. 
   Романчук О. Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги. — Л.: Крео, 1998. — 139 с.
   
3. 
   Мироненко Г.О, Гіперактивна дитина. Психологічний вердикт // Психолог дошкілля. – 2010. - №11 – с.15