|
|
Скачати 6.95 Mb.
|
|
Програма вивчення сім’ї учня 1. Структура сім’ї – склад (повна проста – батьки, діти; повна складна – батьки, діти, бабуся, дідусь, інші члени сім’ї). 2. Батьки – вік, освіта, професія, рід занять. 3. Житлові та матеріальні умови. 4. Суспільно-педагогічна спрямованість сім’ї – ставлення дорослих до виховання дітей (відповідальне, байдуже, безвідповідальне); спрямованість виховних впливів матері і батька (духовна, матеріальна сфери); ставлення батьків до виконання дитиною доручень у класі; педагогічна активність батьків (участь у виховних заходах, обговорення з вчителями проблем виховання і навчання своїх дітей, допомога класному керівникові у згуртуванні класного колективу). 5. Внутрішньосімейні стосунки: а) стиль взаємин між батьками: авторитарний (диктат), демократичний (рівноправність подружжя в розв’язанні основних питань), конфліктний; б) ставлення батьків до дітей: теплота-вимогливість, теплота-дозвіл, холодність-дозвіл, холодність-вимогливість; в) ставлення дітей до батьків; г) відносини між дітьми в сім’ї; д) виконання домашніх справ у сім’ї (розподіл обов’язків, колективне виконання важкої праці, участь дитини в домашній праці, наявність сімейних доручень); є) відомості про сімейну раду (чи є в сім’ї звичай радитися з важливих питань, чи залучаються до обговорення діти). 6. Методи виховання, що застосовуються батьками: живемо як живеться, наказ, жорстокий контроль, вседозволеність, побажання, порада. 7. Сімейні традиції. 8. Організація в сім’ї вільного часу, улюблені справи. Ця програма відбиває структуру сім’ї і внутрішньосімейні зв’язки, але не відбиває зв’язки сім’ї з мікро- та макросередовищем, не розкриває виконання сім’єю своїх функцій, крім виховної і рекреативної, не описує, унаслідок цього, інші типи сім’ї, крім повної. На наш погляд, програму треба доповнити особливостями реалізації прав дитини в сім’ї та прав сім’ї у суспільстві, що є основою для допомоги сім’ї у певному напрямку. У програму вивчення сім’ї необхідно також включити питання про типи виховних родинних взаємин, які можуть бути такими:
При створенні характеристики сім’ї виявити особливості стосунків у сім’ї, серед яких:
Важливим фактором, який впливає на сімейні стосунки є позасімейні зв’язки і взаємостосунки: друзі, приятелі, двір, вулиця, сусіди і знайомі батьків. Але одержати ці відомості можливо лише за згоди батьків чи у бесіді з ними. Необхідно поєднувати методи прямої дії (переважно психологічні методики) і непрямого (наприклад, метод експертних оцінок, ігрові методики, моделювання відносин, вирішення задач і ситуацій в рамках спеціальних занять, біографічний метод та ін.). В ході вивчення окремої сім’ї соціальний педагог може скласти своєрідну „карту сім’ї”, куди бажано включити:
У практиці роботи соціальних педагогів склався досвід соціально-педагогічної паспортизації сімей. „Паспорт” виступає в одній з форм „карти сім’ї”, що дозволяє систематизувати базову інформацію в лаконічній (стандартизованій) формі. На відміну від „карти” він не припускає регулярного оновлення (за винятком яких-небудь кардинальних змін в структурі та характеристиках сім’ї), вся оперативна інформація нагромаджується в додатках до паспорта. Основне призначення діагностики і моніторингу (як системної форми) – складання укладення про стан конкретної сім’ї і тенденції, властиві сім’ям, обслуговуваним соціальним педагогом. Використовувані діагностичні методики традиційні: спостереження, анкетування, опитування, тестування тощо. На основі отриманої інформації здійснюється диференціація сімей, що дозволяє розробити стратегію і тактику соціально-педагогічної роботи відносно конкретної сім’ї і з сім’ями в цілому, забезпечити адресність і результативність соціально педагогічної підтримки і допомоги. Описаних методів вивчення сім’ї значно більше, але при їх застосуванні необхідно дотримуватися таких правил: конфіденційність одержаної інформації, якщо вона не загрожує життю і здоров’ю дитини, вивчення сім’ї за умови її згоди, використання декількох методів у поєднанні, що дасть більш повну картину ситуації в сім’ї. Слід пам’ятати про відсутність універсального методу вивчення сім’ї. 3.2. Діагностика дитячих та молодіжних об’єднань Світоглядний плюралізм, багатопартійність в суспільно-політичному житті відкривають простір для створення і організації роботи різноманітних дитячих та молодіжних громадських організацій, об’єднань, рухів. Наприкінці ХХ ст. в Україні значно активізувався процес створення дитячих та молодіжних об’єднань, відновили свою діяльність раніше заборонені. За своїм статусом їх можна класифікувати у формальні та неформальні. Незадоволеність шкільними справами, ізольованість від дорослих, прагнення до самодіяльності, потреба в самовираженні, бажання брати участь у вирішенні соціальних проблем, бажання реалізувати індивідуалістичні або егоїстичні потреби та інтереси спонукають підлітків і молодь до об’єднання в формальні й неформальні групи на основі стимулів та ідеалів, які вони вважають істинними і престижними. Умовно дитячі та молодіжні організації, що сьогодні існують в Україні, можна об’єднати за статусом та основними (ведучими) показниками:
Дитячі та молодіжні громадські об’єднання вибудовуються на засадах добровільності включення дітей та молоді у позитивну соціально орієнтовану діяльність. Вони реалізують права дітей та молоді на розвиток, збереження індивідуальності, свободу думки, совісті та релігії, свободу висловлювання думки з усіх питань, що торкаються їх інтересів, свободу зборів, освіту, гру та відпочинок, що закріплені у відповідних документах про права дитини. Спрямованість на реалізацію прав дитини та молоді відображається в основних принципах організації життєдіяльності дитячих та молодіжних об’єднаннях. Метою діяльності громадських дитячих та молодіжних об’єднань є сприяння процесу самовиховання, самовдосконалення, саморозвитку, самореалізації, самовизначення юної індивідуальності в контексті формування здатності одночасно функціонувати на трьох рівнях. Перший – індивідуальний. Під час колективної діяльності член спілки молоді (дитячої спілки) набуває певних знань, сам формує власні стандарти поведінки, життєву мету, „Я-концепцію” особистості. У нього формується внутрішньоспілкова ідентичність (він знає, у що вірити, чого хоче, що йому подобається, а що ні), впевненість у своїх силах, здатність до ініціативи, активних цілеспрямованих дій. Другий рівень – міжособовий – спроможність члена молодіжної (дитячої) організації адекватно взаємодіяти зі своїми товаришами, іншими людьми. Для цього він активно засвоює правила рольової поведінки в організації, набуває навички толерантного ставлення до своїх товаришів, вмінь адекватно реагувати на проблеми і суперечливі ситуації, навички спілкування, здатність до передавання і прийняття інформації, продукування нових ідей і пропозицій. На третьому рівні формуються здатності сприяти функціонування громадського дитячого чи молодіжного об’єднання – соціальна адекватність. У процесі спільної діяльності у членів об’єднання формується готовність до виконання різноманітних доручень, високе почуття єдності, готовність працювати заради визначеної мети, прагнення реалізувати свої особистісні цілі на основі узгодження їх із цілями і завданнями молодіжного (дитячого) об’єднання. У досягненні цього рівня велику роль відіграють розум і воля члена спілки молоді (дитячої спілки). Якщо аналізувати дитячий рух за рівнем сформованості його організаційно-інституційної основи, то можна виділити в ньому такі групи дитячих об’єднань:
Усі молодіжні організації можна умовно поділити на формальні й неформальні. Формальна молодіжна організація, в якій функції, засоби, методи дій знайшли вираз у формальних правилах, нормах, законах, мають гарантію стійкої організації й твердо регламентують поведінку членів. У такій молодіжній структурі мусить бути офіційна реєстрація в органах юстиції, фіксація членів організації (список, заява), статут (програма дій), органи самоуправління, певна матеріальна база. Формальна (громадська) молодіжна організація характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, які забезпечують досягнення поставленої мети, набором соціальних позицій, ролей, типових для цієї організації, системою норм, санкцій, стимулів. Неформальні молодіжні об’єднання – це організації, в яких функції, засоби, методи дій не знайшли відображення у формальних правилах, статутах і нормативах. Вони відносяться до аморфних спільнот – це структурно нерозчленовані, доволі нестійкі утворення з розмитими межами, не визначеним якісним і кількісним складом. Джерелом виникнення й розвитку неформальних молодіжних організацій стають різні чинники, серед них – невідповідність між зростаючими потребами молоді в соціально активній життєдіяльності й обмеженими можливостями їх реалізації. Визначальним чинником утворення неформальних молодіжних об’єднань є протистояння поколінь, кожне з яких формує „свій імідж” („шестидесятники”, „бумери”, „покоління ікс”, „посттіксери”) та не бажає наслідувати „імідж” попереднього покоління. Йдеться про угруповання переважно підліткові, всередині яких прошарок організаційних відносин виражений або дуже слабко, або дуже жорстко, і ця жорсткість звичайно пов’язується із загрозою використання фізичної сили і не має опосередкованих семантичних засобів вираження. Самоціллю таких неформальних спільнот здебільшого є спілкування, а головним внутрішнім принципом – групова солідарність. Соціальна взаємодія в них, як правило, відсутня. Водночас неформальні збіговиська для підлітка служать засобом самовизначення, тією референтною групою, завдяки якій він знаходить своє місце у відносинах „я – ми – вони”. Неформальні молодіжні організації (групи, угрупування) у минулому столітті вчені умовно поділили на дві великі групи: „традиційні” (хіпі, панки, байкери, рокери, рокабіллі, бітломани, мистецькі і футбольні фанати, трешери, хакери та ін.) та „новітні” – (брейкери, індіанці, мажори, попери, репери, рейвери, толкієністи, уніформісти, гірські велосипедисти та ін.). Неформальні молодіжні об’єднання виникають, як правило, незалежно від бажання дорослих, у результаті дозвільної діяльності підлітків та молоді, в основному поза школою, частіше „на вулиці”, спортивних майданчиках, стадіонах, у клубах, танцювальних залах – тобто в громадських місцях масового перебування дітей підліткового віку і молоді. Вони досить неоднорідні, відрізняються одне від іншого соціальною, політичною, релігійною, полікультурною спрямованістю, організаційною структурою, кількістю учасників, їх складом за віком і статтю, спрямуванням і масштабами діяльності, зміст якої позитивно чи негативно впливає на процес соціалізації нового покоління. Утворенню неформальних молодіжних об’єднань сприяють такі чинники: потреба особистості в самореалізації, тобто прагнення бути самим собою, без чого жодна людина не може себе почувати повноцінною; „зараження” і наслідування; так званий „стадний інстинкт”; наявність конкурентів, недоброзичливих опонентів і навіть ворогів, від яких треба самозахищатися. Молодіжно-підліткове середовище наповнено різноманітними неформальними молодіжними об’єднаннями, групами, угрупованнями. Вітчизняними і зарубіжними вченими зроблено чимало спроб класифікувати неформальні молодіжні організації за певними ознаками. До неформалів зараховують учасників різноманітних самодіяльних об’єднань. Серед них – екологічні групи і рух „зелених”, історико-культурні об’єднання й політичні клуби, ініціативні правозахисні групи та миротворчі об’єднання, інтеррух і групи соціальної допомоги та милосердя, об’єднання „афганців” і робітничі клуби, групи місцевого самоврядування і громадсько-педагогічної ініціативи, національно-культурні й молодіжні релігійні товариства, клуби нетрадиційних видів спорту, харчування і способу життя. Ці об’єднання мають яскраво виражене ядро активних організаторів, координаторів діяльності учасників, яких залучено до здійснення певного проекту. Вирішальна ознака самодіяльних об’єднань молоді – створення нових типів соціальних зв’язків та апробація нових, офіційно не регламентованих соціальних технологій, прийняття управлінських рішень. У них стихійно концентруються суспільні відносини. |
|
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
Всеукраїнська науково-практична конференція СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ... ПН України, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Східноукраїнський національний університет імені... |
|
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НАУКОВО-ДОСЛІДНА... Тараса Шевченка: підсумки за 2007 рік і завдання на 2008 рік заслухана на засіданні Комісії Вченої ради з організації наукової роботи... |
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НАУКОВО-ДОСЛІДНА... Тараса Шевченка: підсумки за 2007 рік і завдання на 2008 рік заслухана на засіданні Комісії Вченої ради з організації наукової роботи... |
|
Робоча Програма та методичні рекомендації з педагогічної практики... Положення про проведення практики студентами вищих навчальних закладів України, на підставі Програми педагогічної практики для педагогічних... |
Роман Гром’як Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. — 224 с |
|
Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право: Навчальний посібник... |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
|
П. С. Дудик Комунікативно- стилістичні якості мовлення Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
Тема: «Основні напрями регулювання ринку праці, зайнятості та умов... Мета: ознайомити студентів з методологічними аспектами в галузі працевлаштування випускників вищих навчальних закладів; поглибити... |