|
|
Скачати 82.84 Kb.
|
| УДК 376:159.922.6 Н.А.Савчук, к.психол.н., м. Луцьк СОЦІАЛЬНА ДЕПРИВАЦІЯ ІНВАЛІДІВ ЗОРУ: АКМЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ Анотація. В статті висвітлюються наслідки соціальної ізоляції незрячих у зрілому віці та окреслюються шляхи її подолання. Ключові слова: депривація, соціальна деривація, самотність, психолого-акмеологічні бар’єри, адаптація, соціально-педагогічна реабілітація, спілкування, інтеграція. Аннотация. В статье освещаются последствия социальной изоляции незрячих в зрелом возрасте и очерчиваются пути ее преодоления. Ключевые слова: депривация, социальная депривация, одиночество, психолого-акмеологические барьеры, адаптация, социально-педагогическая реабилитация, общение, интеграция. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Актуальність проблеми дослідження визначається постійно зростаючою кількістю осіб, що мають обмеження життєдіяльності. За даними ООН, кожен десятий житель планети – інвалід, близько 25% населення Землі мають фізичні, розумові чи сенсорні дефекти. У нашій країні інвалідність в основному розглядається як медична проблема. Останнім часом, ґрунтуючись на низці міжнародних документів, зокрема Конвенції ООН про інвалідів, держава зосереджує увагу на соціальному аспекті цієї проблеми. Наявність різноманітних суперечливих процесів, які відбуваються в сучасному суспільстві, суттєво впливають на розвиток людини та її професійну діяльність, провокують свідоме усамітнення найменш захищених категорій населення: дітей та інвалідів. Відомо, що біля 80 відсотків інформації про оточуючий світ ми отримуємо завдяки зоровому сприйманню. Незрячі позбавлені такої можливості. Сліпота вважається найтяжчою формою інвалідності, тож незрячим людям дуже важко інтегруватися в сучасне суспільство, самореалізуватися в ньому. Незрячий виживає лише тоді, коли опиняється серед зрячих людей. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Чимало досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених присвячено проблемам адаптації та реабілітації людей з обмеженими можливостями (Р. Абдурахманов, А. Арнольд, Ю. Александровський, С. Бентлі, К. Бланка, Я. Гальперин, О. Жданов, Н. Стандлер, В. Чайка). Незалученість інвалідів зору до суспільного життя, обмеження у взаємодії з іншими категоріями населення спричиняють низку проблем в особистісному розвитку та соціальній депривації зокрема. Депривовані особи змушені жити в умовах моральних і матеріальних обмежень, в кращому випадку, спілкуючись в межах своїх соціальних груп. В. Авраменкова, О. Абульханова, А. Амбрамова, Н. Володарська, М. Кисельов, І. Кон, В. Лебедєв вважають соціальну депривацію основним чинником відчуження особистості від суспільства та виникнення переживання самотності. Проблеми входження людей з функціональними обмеженнями у суспільство ґрунтуються на низькій самооцінці, дискримінації. Зокрема, проблеми взаємодії сліпих та слабозорих з довкіллям, особливості їх адаптації вивчали М. Земцова, В. Єрмаков, Б. Коваленко, І. Сасіна, Є. Синьова, С. Федоренко, П. Федорець. Акмеологічні проблеми розвитку особистості розглядались Б. Ананьєвим, Є. Богдановим, А. Деркачем, В. Зазикіним, Н. Кузьміною та ін. Разом з тим, питання психолого-акмеологічних особливостей інвалідів зору, пов’язаних з процесом інтеграції їх у суспільство, залишаються досить актуальними. Метою статті є теоретичний аналіз особливостей соціальної депривації незрячих у зрілому віці. Термін депривація сьогодні широко використовується у психології та медицині і означає позбавлення або обмеження можливостей задоволення життєво важливих потреб. Соціальна депривація супроводжується активним уникненням прямого або опосередкованого контакту особи різноманітними засобами з іншими людьми і виражається у відсутності емпатії та розуміння, обмеження спілкування з боку оточуючих. Інваліди зору в силу своїх особливостей досить часто залишаються наодинці зі своїми прагненнями та проблемами. Як наслідок, з’являються відчуття неповноцінності, недовіри та незахищеності, що гальмує особистісний розвиток в цілому. Наслідки соціальної депривації особистості в дитячому віці подолати практично неможливо (А. Фрейд, С. Дан, І. Лангмейер, 3. Матейчек). В період дорослості, як показують проведені дослідження, соціальна депривація протікає в більш м’яких формах і своєчасне проведення спеціальної психолого-педагогічної роботи дозволяє успішно компенсувати наслідки цього соціального явища. Проте на рівні деяких глибинних особистісних структур зміни незворотні. Існує чимало чинників, які спричинюють соціальну ізоляцію незрячих. Насамперед, відмова батьків від дитини, яка народилась неповносправною, таврування медичним діагнозом (містифікація) у дошкільному та шкільному періодах, а в подальшому, відсутність рівних можливостей в отриманні освіти, нерівність на ринку праці. Це гальмує особистісний розвиток і породжує відчуття відсутності духовної єдності з іншими людьми, що переживається особою як самотність. Як підкреслює Л. Варава, психічний стан депривованої особистості виявляється у підвищеній тривожності, страхах, відчутті глибокого незадоволення собою, оточуючими та власним життям, аж до втрати життєвої активності та стійкій депресії. Ступінь деприваційного «ураження» особистості залежить від співвідношення двох основних чинників: по-перше, від рівня психологічної стійкості конкретної особистості; по-друге, від ступеню узагальненості деприваційного впливу [1]. Наявність психолого-акмеологічних бар’єрів у інвалідів зору не дозволяє їм брати активну участь у житті суспільства. Особливо гостро ця проблема стоїть у людей, які отримали інвалідність в результаті несприятливих умов трудової діяльності. Така ситуація виступає сильним стресогенним чинником, що суттєво змінює життєвий сценарій людини. Розгубленість, емоційна неврівноваженість, занижена самооцінка та страх втрати місця роботи заважають адекватно оцінити обставини, які склалися. Часто такі люди намагаються приховати свої недоліки, щоб нічим не вирізнятись з усталеного звичного знаного світу. Коли це не вдається, вони максимально обмежують контакти з оточуючими, тому що в процесі комунікації з нормальними людьми відчувають себе особливо неповноцінними через гіперопіку і співчуття з їхнього боку. Досліджуючи проблему переживання критичних життєвих ситуацій, Ф. Василюк підкреслює, що в стані самотності виникає розлад всієї системи життя, де одночасно порушуються психологічне буття, сенс і цілісність життя, тобто системи «свідомість – буття». Діяльнісний підхід виступає найкращим засобом подолання такого стану. Професійна і психологічна ізоляція інвалідів зору спонукає до пошуку близьких людей, які розуміють їхні проблеми і намагаються допомогти у їх вирішенні. Як вважають О. Головаха та Н. Паніна, іноді просто спілкування дає надію на реалізацію власних можливостей, допомагає знайти своє місце у житті, незважаючи на дефектність. Зауважимо, що участь іншої людини в житті сліпого значно більша, ніж у житті зрячого, що пов’язано з відсутністю у нього безпосереднього зорового наслідування – одного з каналів самостійного придбання знань про навколишню дійсність. Компенсація зорової недостатності відбувається за рахунок створення складної системи зв’язків та взаємовідносин сенсорних, моторних, розумових структур, що дозволяють сприймати інформацію, що отримується із зовнішнього світу, і використовувати її для найбільш адекватного його відображення і побудови поведінки відповідно до умов життя і діяльності, а не є простим заміщенням одних функцій іншими. Сліпий повинен бути спеціально навчений тому, чому зрячий навчається сам. О. Поляк, вивчаючи проблеми соціальної реабілітації осіб з обмеженою дієздатністю підкреслює, що суспільство має максимально адаптувати свої стандарти до особливих потреб людей, що мають інвалідність, з тим, щоб вони могли жити незалежним життям. Тобто шлях вирішення проблеми не у підтягуванні інваліда до рівня здорової людини, а у створенні специфічних умов суспільного життя, де розумові чи фізичні обмеження не формуватимуть залежності інваліда від здорових людей чи, принаймні, ця залежність буде мінімізованою. Означені тенденції забезпечення «рівних можливостей», «нормалізації» і «інтеграції» базовані на гуманістичній психології К. Роджерса і логотерапії В. Франкла, а саме на визнанні універсальної цілісності кожної особистості. Особистість людини з функціональними обмеженнями розвивається у цілковитій відповідності до загальнолюдських закономірностей розвитку особистості. Дефектні стани чи хвороби є причинами похідних симптомів, що виникають опосередковано під впливом аномального соціального розвитку через несприйняття чи негацію людини з функціональними обмеженнями з боку суспільства [2]. Повністю погоджуємось із цією точкою зору автора, вважаючи надзвичайно важливим запровадження спеціальної допомоги незрячим саме у період дорослості. Зазначимо, що політика держави орієнтована на соціальні норми «нормальних» здорових громадян, а не на все населення в цілому, де інфраструктура виробництва і побуту, культури, дозвілля, соціальних послуг не пристосована до потреб інвалідів зору. Нагальна потреба нашої держави полягає у відновленні порушених зв’язків недієздатних людей з суспільством, у розвитку і продуктивному використанні їх реабілітаційних потенціалів як інвалідів. Організація соціальної допомоги дітям і молоді, котрі позбавлені можливості дотримуватись повноцінного способу життя внаслідок вад фізичного розвитку, потребує, передусім, зміни ставлення суспільства до інваліда та проблеми інвалідності в Україні взагалі. Через обмеження у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні розвиток цих осіб значною мірою залежить від задоволення їхніх потреб іншими людьми, а це становить багатогранний процес соціально-педагогічної реабілітації [3]. Звичайно, насамперед, розуміння і допомога найближчих найрідніших людей є одним з перших кроків адаптації незрячого до навколишнього середовища. Одним з напрямів реалізації інтеграції інвалідів в сучасне суспільство вважаємо створення клубів спілкування, які сприятимуть культурному і духовному становленню незрячих. Організація різноманітних соціально-психологічних служб, подальший розвиток і підтримка волонтерського руху з боку державних установ допоможуть незрячим подолати фізичні і психологічні бар’єри у взаємодії з навколишнім середовищем. Доречно згадати і про громадські організації, які об’єднують людей з обмеженими можливостями та захищають їх інтереси. Зокрема, на Волині при товаристві УТоС діє реабілітаційний центр, де слабозорі та незрячі мають змогу вивчати письмо за Брайлем, основи масажу і комп’ютерної грамотності, опановувати просторову орієнтацію, домоведення, проходити фізичну реабілітацію, займатись музикою та ін. Розкриттю творчих здібностей сприяє участь у хоровій капелі «Лісова пісня». Найголовніше те, що інваліди тут перебувають в соціумі, поміж своїх, можуть отримати певні знання й навички і продовжувати надалі працювати та підтримувати одне одного. Таким чином, соціальна депривація інвалідів зору унеможливлює доступність їх до багатьох матеріальних об’єктів та соціальних інститутів. Таке становище викликає низьку самооцінку, невпевненість у собі, депресію, є причиною хронічних станів самотності, замкненості, розлюченості, пригніченості, байдужості. Все це стає основою для виникнення стійкого емоційного негативного переживання безглуздості свого існування. У зв’язку з цим основними психологічними умовами соціальної адаптації інвалідів зору є усвідомлення ними реального становища і адекватна самооцінка, емоційна врівноваженість, адекватні міжособистісні відносини та знаходження своєї професійної ніші на ринку праці та зайнятості. Список літератури 1. Варава Л.А. Аналіз моделей почуття самотності як стану особистості / Л.А.Варава // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. акад. С.Д. Максименка. – К., 2004. – Т. 7. – Вип. 3. – С. 298-306. 2. Поляк О.В. Проблеми соціальної реабілітації осіб з обмеженою дієздатністю – «духовна реабілітація» / О.В. Поляк // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: з6. наук. праць. – К.: Університет «Україна», 2004. – 448 с. 3. Синицина Е.А. Психолого-акмеологические особенности комплексной реабилитации инвалидов: дис. … канд.. психол. наук: 19.00.13 / Синицина Елена Анатольевна. – Калуга, 2003. – 201 с. |
| План статті: Вступ постановка проблеми в загальному вигляді та її... Вступ – постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок з важливими практичними завданнями (5–10 рядків) |
МЕТОДИКА СТВОРЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НАЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ Постановка проблеми Постановка проблеми. У ХХІ сторіччя людство ввійшло у стадію розвитку, яке одержало назву постіндустріального або інформаційного... |
| Стратій Д. А. Розробка електронного портфоліо вчителя як засіб підвищення... Постановка проблеми. Модернізація освіти змушує по-новому поглянути не тільки на форми оцінювання досягнень учнів, а й шукати ефективні... |
Стратій Д. А. Розробка електронного портфоліо вчителя як засіб підвищення... Постановка проблеми. Модернізація освіти змушує по-новому поглянути не тільки на форми оцінювання досягнень учнів, а й шукати ефективні... |
| Постановка проблеми та визначення завдань для виконання проекту.... Тем 1: Постановка проблеми та визначення завдань для виконання проекту. Робота з інформаційними джерелами |
Постановка проблеми та визначення завдань для виконання проекту.... Тем 1: Постановка проблеми та визначення завдань для виконання проекту. Робота з інформаційними джерелами |
| ЗНАЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО РІВНЯ... Можливостей, націлена на саморозвиток і самоосвіту впродовж усієї професійної діяльності. В розв’язанні цієї проблеми значна роль... |
А. А. Свінціцький Постановка проблеми. Проблема інформатизації навчального закладу – одна з головних проблем сьогодення, що випливає з Закону України... |
| Вимоги до сучасного уроку Дидактичні вимоги до сучасного уроку Чітке формулювання освітніх завдань в цілому і його складових елементів, їхній зв'язок з розвиваючими і виховними завданнями |
Заняття ПОЧАТКОВА СТАДІЯ РОЗРОБКИ БІЗНЕС-ПЛАНУ Початкова стадія розробки бізнес-плану – це стадія, на якій закладаються основи майбутнього бізнесу та здійснюється розробка концепції... |