|
|
Скачати 93.11 Kb.
|
|
УДК 378.18-056.262:371.8 Є.А. Клопота, к. психол. н., доц. кафедри педагогіки та психології Запорізький національний університет Вплив взаємодії студентів ВНЗ з незрячими у процесі формування позитивного образу людей з вадами зору в суспільстві Анотація. У статті викладені результати дослідження взаємодії зрячих студентів з успішними незрячими. Аналізується важливість соціального досвіду й спілкування в різних сферах нашого життя. Підкреслюється, що безпосередній досвід спілкування зрячих та успішних незрячих людей має позитивний вплив на формування уявлень про таких людей у суспільстві. Ключові слова: інтеграція, незрячі, зрячі студенти, досвід спілкування, Я-образ, взаємодія. Постановка проблеми. Розвиток людини як суб'єкта пізнання, діяльності і культури обумовлює виникнення змін в структурі індивідуальної свідомості. А.А. Бодалев вважав, що розвиток індивіда як суб'єкта пізнання інших людей проходить багато фаз і етапів, яким відповідають і глибокі зміни в структурі індивідуальної свідомості. Однією з найважливіших категорій, що обумовлюють наявність змін в структурі індивідуальної свідомості, є категорія досвіду. Вивчення цієї категорії має в сучасній науковій літературі досить велику кількість підходів, де підкреслюється можливість функціонування досвіду як на суспільному, так і на індивідуальному рівнях. Очевидно, що подвійна природа вказаної категорії обумовлює і функціонування однієї із складових частин соціального досвіду – комунікативного досвіду – також на двох рівнях [3]. Різні автори неоднозначно трактують поняття «спілкування», але усі вони погоджуються з тим, що спілкування є важливим видом людської діяльності. Спілкування понад усе впливає на становлення особистості і, отже, пов'язано з вихованням, взаємодією людини з людиною. Воно не є природженим видом діяльності. Тому тільки шляхом спеціально організованого навчання і виховання можна досягти значних успіхів в його розвитку [5]. Однією із центральних проблем в тифлопсихології – проблема соціалізації учнів спеціальних корекційних установ III і IV видів – залежить від усунення причин, що заважають цьому процесу, від виявлення труднощів включення юнаків і дівчат в самостійне життя в суспільстві – їх соціалізацію та інтеграцію. Аналіз останніх досліджень та публікацій. У ряді досліджень останніх років виявлена одна з причин, на яку тифлологи не звертали раніше уваги, – це порушення спілкування дітей і підлітків з важким порушенням зору з однолітками, членами сім'ї, колегами (В. Гудоніс, В.З. Денискіна, П.М. Залюбовський, А.М. Кондратов, А.Г. Литвак, Л.І. Плаксина, Є.П. Синьова, Л.І. Солнцева, В.М. Сорокін, В.А. Феоктистова та ін.). Процес адаптації у незрячих з дитинства від початку ускладнюється різко звуженим колом спілкування й обмеженнями в набутті соціального досвіду. В осліплих у зрілому віці наявний більший соціальний досвід і соціальні зв'язки, які їм вдається зберегти. Аналіз досліджень міжособистісних стосунків осіб з глибокими порушеннями зору показує, що на різних вікових етапах вони характеризуються особливостями, пов'язаними зі специфікою спільної діяльності та спілкування, а також з індивідуально-особистісними якостями людини. Видатні дефектологи Л.С. Виготський, Т.О. Власова, О.І. Дьячков, С.І. Зиков, М.І. Земцова та ін. підкреслювали значення соціальних факторів у компенсації дефекту в психічній діяльності людини. У подальшому цей напрямок досліджень у тифлопсихології було розвинуто групою Санкт-Петербурзьких авторів (Ю.Г. Дем'янов, В.М. Сорокін, Т.С. Шалагіна, В.І. Бєляєва) [4]. Особливості міжособистісних стосунків сліпих і слабозорих різних вікових категорій були предметом досліджень таких авторів, як Т.М. Гребенюк, В.З. Кантор, В.В. Кобильченко, І.М.Нєкрасова, Г.В. НікулІна, Є.М. Стерніна, Л.І. Солнцева, Є.П. Синьова та ін. [4]. Зміна фізичного стану відбивається на всіх сферах життєдіяльності людини. Між суспільством і особистістю незрячої людини виникає межа, причому вона підтримується з обопільно. З одного боку, це зумовлено соціальними стереотипами про сліпоту як нездоланний бар’єр для нормального існування. З іншого боку, відбувається відгородження та самоізоляція незрячих від соціуму внаслідок страху бути незрозумілими, осміяними, неприйнятими. Відсутність зору порушує відносини особистості як з фізичним світом, так і з соціальним середовищем. Це може стати приводом для відповідного ставлення до людини з боку оточуючих, і тим самим вплинути на формування «Я-образу». Значення ставлення оточуючих для формування уявлень індивіда про себе, а тому і для ефективності функціонування особистості, – незаперечне. Метою даної статті є дослідження та аналіз безпосереднього досвіду взаємодії зрячих студентів Запорізького національного університету з успішними незрячими. Завдання дослідження: 1. Розглянути проблеми взаємодії зрячих і незрячих людей. 2. Проаналізувати отримані результати з позиції впливу взаємодії та спілкування зрячих студентів з незрячими. Виклад основного матеріалу дослідження. Нами було проведено дослідження на базі Запорізького національного університету серед зрячих студентів у віці 18-22 роки. Сутність експерименту полягала в тому, що було виділено дві групи студентів. Група (А) складалася з 144 студентів, з них – 108 дівчат і 36 хлопців. Ці студенти тією чи іншою мірою брали участь в інтегрованому молодіжному форумі для осіб з обмеженими фізичними можливостями, інтегрованому концерті за участю незрячих виконавців, відвідували лекції та практичні заняття незрячого викладача. Група (Б) складалася із 104 студентів, з них – 87 дівчат і 17 хлопців. Ці студенти не брали участі у таких заходах і не відвідували лекцій і практичних занять незрячого викладача. Загальна кількість випробуваних склала 248 особи. Для надійності та об’єктивності результатів дослідження опитування проводилося іншими студентами і тільки після отримання заліків та іспитів. Всі показники переведено у процентне відношення. Студентам було запропоновано дати відповіді на такі питання. На орієнтаційне питання «Яка кількість незрячих людей, на Вашу думку, проживає в Україні» 31.94% респондентів обрали в групі (А) варіант 50000 осіб, а в групі (Б) – 16.35%. Більшість респондентів у групі (Б) обрали варіант 300000 осіб. Це обумовлено тим, що остання група меншою мірою володіє інформацією щодо кількості незрячих людей в Україні. Підкреслимо, що ця проблема стосується й держави в цілому тому, що досі не проведено статистичного обліку до кількості даної категорії осіб. У наступному питанні студенти мали можливість обрати кілька варіантів відповідей. Зазначимо, що 95% групи (А) і 20.19% групи (Б) зустрічалися з незрячими у ВНЗ. Також більшість респондентів зустрічалися з незрячими на вулиці: група (А) – 68.06% , група (Б) – 74.04%. На питання «Яким є соціальний статус тих особистостей, з якими Ви зустрічалися?» (кілька варіантів відповідей) 22.22% респондентів групи (А) обрали варіант: студент, 90.28% –викладач ВНЗ, а респонденти групи (Б) відповідно 18.27% і 25.96%. Вже на цьому етапі можна спостерігати тенденцію щодо відмінностей досвіду групи (А) і групи (Б). Студенти групи (А) охарактеризували своє спілкування з незрячими людьми таким чином: ділове – 52.78%; особистісне – 3.47%; ділове та особистісне – 42.36%. Відповідно студенти групи (Б): 18.27%; 21.15%; 21.15%; та 39.42% не мали такого досвіду. Таке процентне співвідношення демонструє суттєві відмінності групи (А) від групи (Б). Такі студенти отримали певний досвід як у діловій, так і особистісній взаємодії. Найбільш важкими фізичними порушеннями обидві групи вважають порушення опорно-рухового апарату. 31.25% студентів групи (А) і 38.46% студентів групи (Б) вважають втрату зору важким фізичним порушенням. На відкрите питання «Незряча людина це» ми отримали досить переконливі відповіді в залежності від досвіду спілкування з такими людьми. Так більшість респондентів групи (А) відповіли, що це такі самі люди, які втратили зір; така ж сама частка суспільства; повноцінна особистість; люди з унікальним слухом; мають розвинуті здібності та сильний характер; деякі відповіли, що це люди з обмеженими фізичними можливостями. Виходячи з позитивної спрямованості відповідей студентів, можна стверджувати про вплив безпосереднього спілкування та взаємодії з незрячими людьми. У той же час відповіді студентів групи (Б) мають більш негативну спрямованість. Так, досить багато респондентів відповіли: інвалід; неповноцінна людина, недієздатна; людина, яка втратила півжиття; безпорадна у натовпі; але 30% у цій групі теж вказували, що це людина, яка не бачить. Наступні питання були спрямовані на з’ясування думки, де ліпше навчатися або працювати незрячим особам. Так, на думку 51.40% студентів групи (А), їм легше адаптуватися в спеціалізованих ВНЗ, відповідно група (Б) – 45.19%; у звичайних ВНЗ: група (А) – 8.33%, 9.62% – група (Б). Такі результати обумовлені, на наш погляд, тим, що по-перше, необхідно створювати відповідні умови у ВНЗ для людей з порушеннями зору, наприклад, доступність до всіх видів навчальної інформації; по-друге, – служби супроводу. На питання «Навчання в якому ВНЗ сприятиме їх успішній інтеграції в суспільство?» тільки 24.31% студентів групи (А) обрали варіант «спеціалізовані ВНЗ», і 28.85% – варіант «звичайні ВНЗ». У групі (А) відповідно – 29.86%, у групі (Б) – 19.23%. Підкреслимо, що такі відмінності у процентному відношенні свідчать про розуміння сучасною молоддю того, що для успішної інтеграції незряча особа повинна проходити звичайні соціальні інститути. Створення штучних спеціалізованих ВНЗ призводить до гальмування процесу соціальної інтеграції людей з вадами зору. Відповідно до результатів дослідження В.Гудоніса, 70% батьків дітей з вадами зору бажають, щоб вони навчалися в загальноосвітніх школах. Одним із засобів впливу на суспільну думку може бути ЗМІ, які будуть знайомити соціум з ідеєю сумісного навчання слабозорих та незрячих дітей. Інтегроване навчання є важливим кроком до зменшення ізольованості незрячих осіб [1]. На питання «Де, на Вашу думку, незрячим людям варто працювати?» 61.81% студентів групи (А) і групи (Б) обрали варіант «на спеціалізованих підприємствах». Хоча можна передбачити, що студенти недостатньо володіють інформацією про такі заклади, про стан та їх конкурентоспроможність. Аналізуючи сучасну ситуацію і місце спеціалізованих підприємств УТОС, можна стверджувати про їх недієздатність та невідповідність ринковим вимогам. Також 35.42% респондентів групи (А) і 42.31% групи (Б) вважають, що незрячим варто працювати на дому. Це можна пов’язати зі стереотипом «незрячій людині важко пересуватися містом», але не враховується необхідність стосунків у робочому колективі, без яких не можуть розвиватися соціальні контакти будь-яких людей. Однак підкреслимо, що досвід взаємодії студентів групи (А) дозволив змінити думку щодо можливості роботи незрячих у навчальних закладах. Так, 52.36% респондентів групи (А) вважають, що незрячим варто працювати у навчальних закладах, і тільки 14.42% студентів групи (Б) поділяють їх думку. Результати соціологічних досліджень осіб з вадами зору продемонстрували залежність характеру праці від функціональних можливостей органу зору. При гостроті зору 0,04% та вище поліпшуються можливості навчання в ВНЗ. 27-32% випускників спеціалізованих шкіл закінчують ВНЗ. При проведенні профорієнтаційної роботи необхідно враховувати, що на якість вибору професії випускників має вплив соціально-економічні можливості регіонів держави, характер місцевості, склад учнів та спрямованість профорієнтаційної роботи в школі[2]. Також студентам було запропоновано вибрати зі списку професій ті, якими, на їх погляд, можуть оволодіти незрячі люди. Група (А) та група (Б) обрали відповідно такі професії: Музикант: 86.11% - 82.69%; викладач ВНЗ 85.42% - 27.88%; психолог 75.69% - 49.04%; вчений 56.94% - 33.65%; історик 53.47% - 38.46%; масажист 50.69% - 45.19%; суспільний діяч 48.71% - 34.62%. Підкреслимо, суттєві відмінності між відповідями студентів групи (А) та групи (Б) обумовлені досвідом взаємодії та безпосереднього контакту з незрячим психологом, викладачем, суспільними діячами і вченими. Набагато менші відсотки в групах отримали такі професії, як юрист, журналіст, економіст, спортсмен, керівник. А найменші відсотки отримали такі професії: інженер, секретар, програміст, слюсар, електрик, лікар. І нарешті, студентам було запропоновано згадати відомих людей з вадами зору. 59.03% респондентів групи (А) згадали Д.Гурську, група (Б) – 39.42% відповідно; свого викладача – 39.03%; Стіві Уандера в групі (А) назвали 12.50%, у групі (Б) – 4.81%; Вангу – 7.64% та 12.50%; Рей Чарлз – 1.39% та 2.88%; братів Золотухіних 0.69%; С.Єрмакова 2.08% та 2.88%; Гомера 1.39% та 1.92%; О.Ковтун 0.69% та 1.92%; у групі (Б) не знають таких осіб 46.15%. Висновки. Таким чином, наше дослідження продемонструвало, що безпосередній досвід взаємодії зрячих студентів і успішних незрячих має позитивний вплив на формування образу людей з вадами зору в суспільстві. Отримані результати свідчать про те, що студенти групи (А) мають більшу усвідомленість професійних можливостей таких осіб, уявляють незрячих людей як осіб з вадами зору, а не як недієздатних інвалідів. Також ми вважаємо, що тільки постійний безпосередній соціальний досвід може покращити інтеграційні процеси незрячих людей у соціум. Перспективою подальшого дослідження може стати проведення та аналіз експериментів, спрямованих на соціальну взаємодію в залежності від віку та статі. Література
Аннотация. В статье изложены результаты исследования взаимодействия зрячих студентов и успешных незрячих. Анализируется важность социального опыта и общения в разных сферах нашей жизни. Подчёркивается, что непосредственный опыт общения зрячих и незрячих людей имеет позитивное влияние на формирование представлений о таких людях в обществе. Ключевыеі слова: интеграция, незрячие, зрячие студенты, опыт общения, Я-образ, взаимодействие. Summary. The article describes the results of investigation of the interaction of students with no sight problems with successful blind students. It analyses the importance of social experience and communication in different areas of life. It is pointed out that communication experience of people with no sight problems and blind people forms positive social idea of such people. Key words: integration, blind students, students with no sight problems, communication experience, Self-image, interaction. |
|
Асистент кафедри комп’ютерних технологій професійного навчання Луцького... В статті розглядається питання соціальної інтеграції інвалідів зору в сучасному інформаційному суспільстві, проаналізовані особливості... |
ФОРМУВАННЯ СЕНСОРНОГО СПРИЙНЯТТЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ВАДАМИ ЗОРУ У статті подається матеріал щодо формування сенсорного сприйняття дошкільників, що мають вади зору |
|
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ІНВАЛІДІВ ПО ЗОРУ ДО ФІЗИЧНОГО ДОВКІЛЛЯ,... Анотація. У статті висвітлено діяльність Українського товариства сліпих щодо усунення бар’єрів у доступності інвалідів по зору до... |
РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ У статті розкриваються проблеми спілкування слабозорих дітей, особливості формування комунікативних умінь |
|
ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ ДІЇ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ ТА ТЕХНОЛОГІЇ У статті розглядається формування образу дії як педагогічна проблема. Особлива увага приділяється формуванню образу дії на уроках... |
Проблеми формування правової свідомості та правової культури в українському суспільстві Дії верховенства правового закону в суспільстві. Слід зауважити, що наукове мислення та наукова правосвідомість у взаємодії із... |
|
Формування духовності учнів з порушенням зору у навчально-виховному процесі Соціальна педагогіка” педагогічного інституту Волинського національного університету ім. Лесі Українки |
Закономірності, принципи та прийоми організації процесу взаємодії педагога з учнями Мета та завдання навчальної дисципліни – формування у студентів знань, умінь організації процесів навчання й виховання як педагогічної... |
|
За законодавством Індії заборонялось заподіювати шкоду природним об’єктам Наукові концепції взаємодії суспільства і природи в умовах кризи та їх вплив на формування науки екологічного права |
Н.І. Ройко, вчитель географії Луцький навчально-реабілітаційний центр ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ ЯК СКЛАДОВА СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ |