|
|
Скачати 43.39 Kb.
|
| Гребенюк О.Ю. ПСИХОЛОГІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО ДИТИНИ У ПРОЦЕСІ ВИХОВАННЯ Творчий пошук завжди зобов’язує людину відмовитися від загальних схем і шаблонів, зосередивши свою увагу на особистості дитини, авансом сприймаючи її як творчо обдаровану. Такий підхід до особистості дитини має бути провідним у роботі вчителів, психологів та соціальних педагогів ЗОШ. Основний принцип побудови системи полягає в тому, що воно «найефективніше здійснюється в колективі, через колектив і для колективу»(А. Макаренко). Однак це означає, що індивідуальні особливості дитини в колективі не беруться до уваги. При всій важливості виховної ролі колективу особистість кожної дитини завжди була і залишається в центрі уваги педагога, головним об’єктом і метою виховання. Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовних своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлюється деякими природженими відмінностями (тип вищої нервової діяльності тощо) або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя дитини та особливостей її виховання. Врахування індивідуальних відмінностей дитини є однією з важливих умов успіху у вихованні. В індивідуальному підході до дитини у процесі виховання можна вичленити два аспекти – психологічний і педагогічний. Психологічний полягає у встановленні неповторної своєрідності учня, у визначенні його ставлення до оточуючих і себе самого, особливостей суб’єктивного сприйняття зовнішніх впливів і специфіки реагування на них. Педагогічний аспект індивідуального підходу полягає у виборі таких засобів і форм впливу на учня, які найбільш відповідають його психологічним особливостям, психічним станам, настроям у даний момент і завдяки цьому забезпечують оптимальний виховний ефект. Здійснення індивідуального підходу у процесі виховання означає передусім виявлення загальної спрямованості особистості учнів, її схильностей та змісту інтересів. Врахування цього допомагає вихователеві підтримувати і стимулювати розвиток позитивних сторін особистості учнів. Необхідність індивідуального підходу зумовлюється тим, що на одні і ті ж засоби і форми виховного впливу кожен учень реагує по-різному, залежно від своєрідності його розуму, почуттів, волі, темпераменту, характеру, що виникли раніше від того, як складаються його стосунки з однокласниками, з вихователем на даному етапі. Все це спричиняє суттєві індивідуальні відмінності у ставленні кожного учня до самих виховних впливів. Ігнорування цього факту знижує ефективність впливів вихователя на учня, а іноді дає небажані наслідки. Важливе значення в здійсненні індивідуального підходу до учнів має педагогічна оцінка їхньої діяльності і поведінки. При цьому об’єктом оцінки мають бути передусім мотиви дій та вчинків, а не лише їх результати. Однією з вимог індивідуального підходу є чітка диференціація методів і форм виховного впливу на учнів. Заохочення як засіб стимуляції потрібно застосувати до кожного учня, але в першу чергу до тих учнів, в яких вчитель помічає такі риси, як нерішучість, відсутність інтересу. Заохочування по-різному впливає на учнів. На самовпевненого учня похвала може вплинути негативно: спонукати до самозаспокоєння, зазнайства, а на скромного – позитивно. Такту і почуття міри вимагає також застосування вчителем і покарань як форм виховного впливу. Якщо в учня досить розвинені почуття власної гідності чи самокритичність, то у випадку порушення ним норм поведінки чи невиконання доручення, якщо це трапляється з даним учнем дуже рідко, досить обмежитися засуджуючим поглядом чи зауваженням. Стосовно ж іншого учня така форма покарання може виявитися надто м’якою і безрезультатною. Але й найсуворіше покарання не повинно ображати учня, принижувати почуття його власної гідності. Важливим психологічним фактором у здійсненні індивідуального підходу до учнів є їх самооцінка. Відомо, що вже під кінець старшого дошкільного віку у дитини складається більш чи менш виразна і стійка оцінка своїх можливостей, якостей. Таким чином, вже з першого класу вчителю доводиться враховувати індивідуальні відмінності самооцінки кожного учня. Якщо у дитини склалася неадекватна, над міру висока самооцінка, то у неї, як правило, виявлятимуться такі риси, як зазнайство, неповага до товаришів, прагнення виділитися з-поміж них, бути в усьому першою тощо. Зловживання з безпідставним осудом у сімейному і шкільному вихованні, надмірна строгість у ставленні до дитини й оцінці її дій можуть спричинити іншу крайність, коли у дитини поступово виникає неадекватна, занижена самооцінка, яка теж негативно позначається на всій поведінці учня, зумовлюючи такі особливості, як боязкість, замкненість у собі, невпевненість у власних силах, безініціативність та інші. Одним з важливих аспектів індивідуального підходу є врахування особливостей темпераменту учнів, що зумовлюється типом їх нервової системи. Наприклад, стосовно учня-сангвініка доцільно проявляти більше вимог до сталості уподобань, стійкості реакцій на явища оточення. Меланхолік потребує частого підбадьорювання, схвалення, завдяки чому можна підвищити рівень його упевненості у владних силах. У контактах з флегматиком вчитель зважає на повільність його реакцій, а разом з тим долає його інертність, тактовно стимулюючи швидкість рухів мовлення, варіацію почуттів. У холерика, враховуючи його неврівноваженість, слід формувати стриманість та саморегуляцію своїх дій та вчинків. Урахування цих індивідуальних відмінностей тим важливіше, чим молодший учень. Важливу роль в індивідуальному підході відіграє також врахування психічних станів учня, настрою, загального фізичного самопочуття, стомлюваності в процесі навчання. Загальною і важливою умовою забезпечення результативності індивідуального підходу є органічне поєднання впливів учителя на окремого учня з впливами на нього колективу ровесників. Як показує практика, переважна більшість впливів учителя на самого учня досягає своєї мети при умові широкого використання виховних можливостей учнівського колективу. Таким чином можна зробити висновки: 1). Врахування індивідуальних особливостей дитини, а саме типу нервової системи і темпераменту є базовим для вибору стилю взаємодії з учнем . 2). Індивідуальний підхід передбачає позитивні ставлення до особистості учня. 3). Авансування сприйняття творчого потенціалу учня є поштовхом для його творчого розвитку ( наприклад « …ти можеш…», «…ти здібний…»). |
|
Методичний кабінет ЗОШ №18 м. Рівне Батьківські збори у 5-б класі Коваль Н. Д Мета: визначити роль і значення батьківського виховання у формуванні особистості дитини,виявити характер і принципи взаємодії між... |
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу... |
|
Виконала Згода дитини на приживання у сім'ї патронатного вихователя та плата за виховання дитини |
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
|
Юрій Павленко: Президент України поставив завдання – забезпечити... Поставив завдання перед органами виконавчої влади, центральних та місцевих органів влади забезпечити найвищі інтереси дитини в процесі... |
4. ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ > 4 Загальне поняття про виховання, його відмінність від навчання Потім, відстежуючи дотримання цих норм дитиною, нагадуючи йому про них і подаючи приклад власною поведінкою, він допомагає дитині... |
|
Немирівський Будинок дитячої та юнацької творчості Практика реалізації компетентнісного підходу в процесі роботи творчого об’єднання «Цікава астрономія» |
Правове виховання в дошкільному навчальному закладі Ралізація прав дитини є основною умовою її всебічного розвитку, життєвого благополуччя, у правовиховній роботі з дошкільниками дуже... |
|
Принципи навчання Належать: принципи науковості, принцип систематичності та послідовності, принцип свідомості й активності, принцип доступності, принцип... |
Замість передмови Тому нам, дорослим, треба передусім задовольнити природну допитливість дитини, її інтерес до навколишнього світу, сприяти щоденному... |