КОДЕКС УКРАЇНИ
|
|
Скачати 16.1 Mb.
|
|
Глава 5 Фізична особа-підприємець 1. Право займатися підприємницькою діяльністю як елемент цивільної правоздатності і цивільної дієздатності 1. Важливим елементом правоздатності фізичної особи є можливість займатися підприємницькою (комерційною) діяльністю.Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична діяльність, яка полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг з метою одержання прибутку, котра здійснюється навласний ризик фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, І спрямована на систематичне одержання прибутку. Отже, громадянин, шо працює затрудовим договором, не є підприємцем, оскільки він діє не на свійризик, а виконує обов'язки за трудовим договором. Стаття 42 Конституції встановлює загальне правило, згідно з яким кожна людина має право на зайняття підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом. Проте слід мати на увазі, що проголошення за кожною особою права на зайняття підприємницькою діяльністю у Конституції закріплене як елемент правоздатності, тобто як загальна абстрактна можливість. Для того, щоб реалізувати цс право, фізична особа повинна мати бІзнесдієздат-ність або ж комерційну дієздатність (див. коментар до ст.ст.ЗО, 34 ЦК). Умови існування такої дієздатності визначає ст.50 ЦК, яка встановлює, що право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Отже, самостійно займатися підприємницькою діяльністю може не кожна фізична особа, а лише та, що досягла 18 років (повноліття), якшо вона не обмежена у дієздатності за станом здоров'я внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами ст.ст.34, 36 ЦК). 2. Стаття 50 ЦК, вказуючи на те, хто може бути підприємцем,не згадує поміж них осіб з частковою дієздатністю. Тому фізичнимособам, які бажають займатися підприємницького діяльністю і до-сягли 16 років, спочатку необхідно отримати письмову згоду на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів). піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказаної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч.З ст.35 ЦК). Крім того, у випадках надання ЦК повної дієздатності (емансипації) особам, які не досягли 18 років, вони набувають її у повному обсязі, у тому числі набувають і бізнседієздатпість. Отже, згідно з ч.2 ст.34 ЦК особа, що уклала шлюб до досягнення 18 років, визнається повністю дієздатною і тому вправі самостійно займатися підприємницькою діяльністю. Згідно з чч.і, 2 ст.35 ЦК для надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, необхідний факт державної реєстрації 49     народження дитини, одним із батьків якої є неповнолітній. У цьому випадку згоди батьків неповнолітнього, органів опіки та піклування тощо на емансипацію неповнолітньої особи не потрібно.У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається. Статті 35, 50 ЦК не згадують про значення членства у виробникчому кооперативі для набуття бізнесдієздатності, однак, очевидночленство у кооперативі особи, яка досягла 16 років, за аналогією зтрудовим договором може бути підставою надання повної цивільної дієздатності. . Деякі категорії громадян обмежені у бізнесдієздатності. На- приклад, обмежене право на зайняття підприємницькою діяльністю депутатів, посадових і службових осіб органів державної владні та органів місцевого самоврядування тощо (ч,2 ст.42 Конституції). Спеціальними актами законодавства перелік осіб, які не можуті займатися підприємницькою діяльністю, може бути доповнений. 2. Державна реєстрація фізичної особи як підприємця 1. Наявності бізнесдієздатності самої по собі недостатньо дляі набуття статусу підприємця. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи'1 як підприємця у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем діяльності чи проживання особи, якщо Інше не передбачено законодавством України. Фізична особа, що займається підприємницькою діяльністю, втрачає це право з моменту припинення дії державної реєстрації, її скасування тощо. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспо-: рювати останні на тій підставі, що вона не є підприємцем. Суд при: вирішенні спору може застосувати до цих договорів правила про. зобов'язання, пов'язані з підприємницькою діяльністю (ч.З ст.50 ЦК). Водночас наведене не означає, що такі договори у будь-якому разі є дійсними. За наявності підстав, передбачених §2 гл. 16 ЦК, правочин, укладений у процесі здійснення підприємницької діяльності, до реєстрації чи після неї, може бути визнаний недійсним. При цьому настають наслідки, встановлені ст.216 ЦК. 3. Застосування до регулювання підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб 1. Як встановлює ст.51 ЦК, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Звідси випливає низка висновків: 1) правоздатність індивідуального підприємця практично прирівнюється до правоздатності юридичних осіб — комерційних ор- 50 - ганізацій. Він може мати права і нести обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом, може застосовуватися наймана праця тощо;
4. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця 1. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприєм-ця у ст.52 ЦК розглядається як покладення на таку особу обов'язку відповідати за зобов'язаннями, що пов'язані з її діяльністю. Прицьому ст.52 визначає обсяг такої відповідальності, вказуючи, щофізична особа-підприємець відповідає у таких випадках усім своїммайном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення, але не визначає її підстав, умов тощо. Отже, найменування ст.52 значно ширше, ніж її зміст. Це слід враховуватипри з'ясуванні підстав та умов відповідальності фізичної особи-під-приємця у випадках правопорушення у цій сфері, звертаючись донорм гл.51 ЦК. Що стосується обсягу відшкодування, то тут ЦК називає два критерії, якими є: 1) вартість усього майна підприємця; 2) вартість майна підприємця, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. 2. У першу чергу стягнення за виконавчими документами звертається на кошти боржника у вітчизняній та іноземній валюті та наінші цінності, у тому числі, ті, що знаходяться у банках й іншихкредитних установах. Кошти, виявлені у боржника, вилучаютьсясудовими виконавцями; на кошти й інші цінності, що знаходятьсяна рахунках чи на зберіганні у банківських установах та інших кредитних організаціях, накладається арешт. За відсутності у боржника коштів, достатніх для задоволення вимог кредиторів, стягненнязвертається на інше майно, що належить боржнику, за виняткоммайна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення. Боржник вправі вказати ті види майна чи предмети, на котріварто звернути стягнення в першу чергу. У випадку коли боржник має майно, що належить йому на праві загальної власності, стягнення звертається на його частку, визначену відповідно до закону. Це може бути частка в загальній влас- 51      иості подружжя, внески у статутний фонд господарських товариств тощо.На деякі види доходів громадян стягнення не може бути звернене. До них належать виплати з відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, внаслідок смерті годувальника, допомога у зв'язку з народженням дитини, зі смертю рідних тощо, а також вихідна допомога, виплачувана при звільненні працівника. 5. Визнання фізичної особи-підприємця банкрутом 1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом (ст.53 ЦК). Визнання банкрутом проводиться на загальних підставах і у порядку, встановленому законодавством, зокрема Законом про банкрутство, який багато в чому не враховує особливостей індивідуального підприємництва. Банкрутство — це така визнана судом неплатоспроможність боржника, за якої його майна недостатньо для сплати боргу. Результатом банкрутства є примусове припинення підприємницької діяльності. Фізична особа-підприємець може добровільно оголосити себе банкрутом, але для цього їй необхідна згода усіх ЇЇ кредиторів. 2. У випадках визнання банкрутом індивідуального підприємця вимоги до нього кредиторів за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, поєднуються з вимогами за його особистими зобов'язаннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, оплату житла й ін. Дані вимоги задовольняються за рахунок майна, що належить підприємцю, на яке може бути звернене стягнення. При цьому вимоги кредиторів кожної наступної черги задовольняються лише після повного розрахунку з кредиторами попередньої. Після завершення розрахунків з кредиторами фізична особа-підприємець, визнана банкрутом, вважається вільною від виконання зобов'язань, пов'язаних з її підприємницькою діяльністю. Але незадоволені вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, та інші вимоги особистого характеру зберігають свою силу незалежно від того, чи були пред'явлені вимоги про їхнє стягнення у процесі банкрутства. Після завершення процедури банкрутства (з моменту винесення рішення суду, а при позасудовому порядку — після розрахунків з кредиторами на підставі офіційної публікації про банкрутство) втрачає силу реєстрація фізичної особи як підприємця. Усі подальші спори за ЇЇ участю підвідомчі судам загальної юрисдикції. 6. Управління майном фізичної особи-підприємця 1. Якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи ЇЇ цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, виявилася неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя даного майна. При цьому 52 орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном (ст.54 ЦК), в якому встановлюються предмет договору, права та обов'язки сторін тощо. Такий договір, як правило, укладається без зазначення строку, але на певний термін: закінчення строку дії договору визначається моментом, з якого відпадають обставини, на підставі яких він укладений. Управитель при здійсненні повноважень щодо управління майном діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна. Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника. -I 53    Глава 6 Опіка та піклування1. Загальні положення про опіку та піклування 1. ЦК виходить з розуміння опіки та піклування як цивільно-правового інституту. До набрання чинності ЦК опіка та піклування регулювалися КпШС, Правилами опіки та піклування, іншими нормативно-правовими актами. Такий механізм правового регулювання опіки і піклування був зумовлений тим, що в правовій доктрині опіка та піклування розглядалися переважно як комплексний інститут сімейного та цивільного права. Включення норм про опіку та піклування до ЦК повністю відповідає загальній концепції ЦК як кодексу приватного права. Водночас в СК міститься гл. 19 "Опіка та піклування над дітьми", яка регулює опіку та піклування над дітьми як правову форму влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. При цьому норми ЦК застосовуються до опіки та піклування щодо дітей відповідно до ст.8 СК про застосування регулювання сімейних відносин ЦК. Згідно зі ст.55 ЦК опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів певних категорій осіб — малолітніх (осіб, які не досягли 14 років), неповнолітніх (осіб віком від 14 до 18 років), а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Оскільки особи віком до 18 років не набули повної цивільної дієздатності (ст.34 ЦК), стосовно них може встановлюватися опіка та піклування для забезпечення їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Опіки можуть потребувати і повнолітні особи, які за станом здоров'я не можуть повністю або частково самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Так, над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування (ст.37), а над особою, яка визнана судом недієздатною встановлюється опіка (ст.41 ЦК). 2. Опіка може встановлюватися і над майном фізичної особи, щодо якої встановлено опіку чи піклування, якщо це майно знаходиться не в місці проживання підопічного (ст.74), а також над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме (ст.44 ЦК). Здійснення опіки та піклування покладається на повноважні органи, права та обов'язки яких щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Виходячи з загальних засад цивільного законодавства, зокрема з засад справедливості, добросовісності та розумності, в ст.57 ЦК передбачається, шо особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування, оскільки від своєчасного вста-54 новлення опіки чи піклування значною мірою залежить належний захист інтересів підопічних осіб. 2. Встановлення опіки та піклування 1. В гл. 6 ЦК передбачається встановлення опіки та піклуваннядо різних категорій фізичних осіб. Так, в ст.58 ЦК вказуються двікатегорії осіб, щодо яких встановлюється опіка: 1) малолітні особи, які позбавлені батьківського піклування; 2) фізичні особи, яківизнані недієздатними. Малолітня фізична особа (яка не досягла 14 років) має часткову цивільну дієздатність. Вона має право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди (такі, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предметів, які мають невисоку вартість), а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Законними представниками Інтересів цих осіб є їх батьки (усиновлювачі). Якщо малолітні особи позбавлені батьківського піклування (батьків немає або батьки не в змозі здійснювати свої обов'язки), над ними встановлюється опіка. Фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною (ст.39 ЦК). Над такою особою встановлюється опіка (ст.41 ЦК). Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Всі правочи-ни від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. 2. Щодо піклування, в ст.59 ЦК вказуються дві категорії осіб,щодо яких встановлюється піклування: 1) неповнолітні особи, якіпозбавлені батьківського піклування; 2) фізичні особи, цивільна дієздатність яких обмежена. Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) має неповну цивільну дієздатність. Вона має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; здійснювати особисті немайно-вї права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів). Якщо неповнолітня особа позбавлена батьківського піклування, над нею встановлюється піклування. Якщо фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище, суд 55       може обмежити цивільну дієздатність такої особи. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові пра-вочини. Інші правочини така особа може вчиняти за згодою піклувальника або вони вчиняються піклувальником (ст.37 ЦК).3. Важливим є питання про органи, до повноваження яких віднесено встановлення опіки та піклування. В ст.60 UK закріплено нове правило щодо компетенції встановлення опіки та піклування. Так, ч.і ст.60 відносить встановлення опіки над фізичною особою у разі визнання її недієздатною до компетенції суду. До набрання чинності ЦК рішення про встановлення опіки приймалося органами опіки та піклування. Аналогічне положення передбачено в ч.2 ст.60, згідно з яким суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Віднесення вирішення цих питань до компетенції суду є логічним, оскільки саме суд приймає рішення про визнання фізичної особи недієздатною, обмеження дієздатності фізичної особи. В ч.З цієї статті зазначається, що суд встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. При цьому ст.243 СК передбачає, що опіка, піклування встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування, органами опіки та піклування, а також судом, у випадках, передбачених ЦК. В ст.61 ЦК передбачається, що орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених чч.і, 2 ст.60 цього Кодексу. З питанням про компетенцію встановлення опіки та піклування нерозривно пов'язане питання про місце встановлення опіки та піклування. В ст.62 ЦК вказано, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піктування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Місцем проживання фізичної особи вважається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де фізична особа постійно, переважно або тимчасово проживає (ст.29 ЦК). 4. Встановлення опіки чи піклування може, в свою чергу, впливати на визначення місця проживання фізичної особи. Так, ч.З ст.29 ЦК передбачає, що місцем проживання фізичної особи віком від 10 до 14 років вважається місце проживання її батьків (усинов-лювача) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачем) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі виникнення спору місце проживання дитини встановлюється органами опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 56 ст.29). В ч.5 ст.29 ЦК передбачається, що місцем проживання недієздатної особи вважається місце проживання її опікуна або місце знаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Оскільки метою опіки та піклування є забезпечення особистих та майнових інтересів особи, то це стосується і того проміжку часу, коли над особою ще не встановлено опіки чи піклування. Так, ст.65 ЦК передбачає, що до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піюіування (тимчасова опіка чи піклування). Після призначення опікуна чи піклувальника у встановленому порядку тимчасова опіка чи піклування відповідного органу припиняється. У випадку коли фізична особа, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, потребує опіки чи піклування, але щодо неї не встановлено опіки чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, обов'язки опікуна чи піклувальника здійснює відповідний заклад. Якщо у такої особи є майно, яке знаходиться в іншій місцевості, то на ним встановлюється опіка (ст.74 ЦК). 3. Призначення опікуна або піклувальника 1. Призначення опікуна або піклувальника віднесено до компетенції органів опіки та піклування. Виконання завдання, опіки та піклування щодо забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічної особи можливе лише за умови наявності відповідних повноважень у опікуна чи піклувальника. Таким чином, опікуном або піклувальником може бути призначена лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Для належного виконання обов'язків опікуна чи піклувальника важливе значення має особистість конкретної людини, її відношення до можливого призначення її опікуном чи піклувальником. Тому в ч.З ст.63 ЦК передбачається необхідність вираження волевиявлення особи (фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою). При призначенні опікуна або піклувальника перевага надається особам, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним. При цьому враховується характер особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. У випадках, коли призначається опікун для малолітньої особи чи піклувальник для неповнолітньої особи, враховується бажання підопічної особи. Частина 5 зазначеної статті передбачає що в певних випадках, з урахуванням конкретних обста-1 вин, фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. 2. Належне виконання обов'язків, передбачених законом дляопікуна чи піклувальника, багато в чому залежить від особистихякостей фізичної особи, яка призначається опікуном чи піклувальником. Виходячи з цього, ст.64 вказує, що опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьків- 57        ських прав, якіцо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать Інтересам фізичної особи, яка потребує опіки аоо піклування. В ст.164 СК передбачається, що мати, батько можуть бути Позбавлені батьківських прав, якщо вони: 1) не забрали дитину з пологового або з іншого закладу охорони здоров'я оез поважної Причини протягом шести місяців не виявляли щодо неї оатьк1всьКого піклування; 2) ухиляються від виконання своїх ооовязків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-ких видів експлуатації дитини, примушують її до жеоракування га бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щоло дитини_ Поновлення батьківських прав регулюється ст.169 СК,Не може бутц опікуном чи піклувальником фізична особа, яка формально могда б бути опікуном чи піклувальником, але поведінка та інтереси ясої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піхпюам 4. ГІраіаа обов'язки опікуна та піклувальника 1. ПраватаОбов'язки опікуна передбачені в ст.67 ЦК. Опікун зооовязании доти про підОПічного, про створення йому необхідних пооутових Умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, ипікун малоліть1ьоі- Особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та роз%Иток Згідно зі ст.249 СК опікун зобов'язаний виховувати дитину піклуватися про її стан здоров'я, фізичний, психічний, духовниц розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти иоовязки опікуна ПОдібні до обов'язків усиновлювачів, але є суттєві відмінності т-аК) опікун не несе обов'язків щодо утримання підопічного за c раХунок. Утримання підопічного здійснюється за рахунок °тринуваних на нього пенсії, аліментів, інших доходів від майна пщотчного (ст.72 ЦК). Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його б3 законної підстави, в тому числі від батьків, оскільки всі треті 0с;О5и зобов'язані не порушувати права опікуна щодо підопічної осо5и Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного, що попічним є маЛолітня особа, вона самостійно може вчиняти лише дріоні побутові правочини (ст.31 ЦК). Усі інші правочини від п імені та в п інтересах вчиняє опікун. Якщо підопічним є фізична осооа, яка визнана судом недієздатною, всі правочини від ЇЇ імені та в п інтересах вчиняє опікун (ст.4і цк). законний ПрЄдСтавник підопічного опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту його цивільних прав та інтересів. І. искшьки огг KyH укладає правочини від імені та в інтересах підопічної особи з метою недопущення зловживання опікуном своїми правами, ст.6§ цк встановлює, що опікун, його дружина (чоловік) та слизькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопгчнигм договорів, крім передання майна підопічному у власність за дого еором дарування або у безоплатне користування 58 за договором позички. Договори дарування майна підопічному або договори позички про передачу майна для безоплатного користування підопічним можуть укладатися із зазначеними особами, оскільки це відповідає інтересам підопічної особи. Окремо в ч.2 ст.68 ЦК зазначається, що опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного (згідно з ч.2 ст.720 ЦК батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних). Не може опікун зобов'язуватися від імені підопічної особи порукою. 3. Важливою частиною повноважень опікуна є управління майном особи, над якою встановлена опіка. Частина 1 ст.72 ЦК встановлює загальне правило, згідно з яким опікун зобов'язаний дбатипро збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Враховуючи те, що малолітня особа (особа віком до 14 років),з урахуванням її віку та індивідуальності за певних обставин можесамостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання. Здійснення обов'язків опікуна щодо задоволення потреб підопічного пов'язане з певними витратами. В ч.З ст.72 ЦК передбачається, що опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо. У цьому полягає відмінність обов'язків опікуна від обов'язків батьків (усиновлювачів), які мають обов'язок утримувати своїх дітей. Враховуючи особливість певних видів майна та специфіку управління цим майном, ч.4 ст.72 ЦК встановлює, що у випадку коли підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління Іншій особі. 4. Згідно з ЦК опіка може встановлюватися не лише щодо малолітньої особи та недієздатної особи, а й стосовно майна. В ч.іст.74 зазначено, що у випадку, коли в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в Іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Опіка над майном встановлюється і в інших випадках, встановлених законом. Якщо фізична особа визнана безвісно відсутньою (ст.43), то на підставі відповідного рішення суду нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку (ч.і ст.44 ЦК). З метою захисту майнових інтересів фізичної особи опіка може бути встановлена нотаріусом над майном фізичної особи, місце знаходження якої невідоме, до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою (за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування). Опікун над майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місце знаходження якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на їхню користь, погашає за рахунок їхнього майна борги, управляє цим майном в їхніх інтересах. За заявою заінтересованих осіб опікун над майном особи, що визнана безвісно відсутньою, або особи, місце знаходження якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані ут-    римувати (чч. 2—4 ст.44 ЦК). В ч.5 ст.44 ЦК передбачено, що опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою, а також у разі появи особи, місце перебування якої було невідомим.5. Щодо прав та обов'язків піклувальника, то вони регулюються ст.69 ЦК. В ч.і ст.69 Кодексу встановлюються обов'язки піклувальника щодо неповнолітньої фізичної особи та особи, дієздатність якої обмежена. Так, піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток, що зумовлено віком неповнолітньої особи. Обов'язки піклувальника над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зумовлені станом здоров'я підопічного. В цьому випадку піклувальник зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітньою особою пра-вочинів відповідно до ст.32 ЦК, згідно з якою неповнолітня особа має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; здійснювати особисті пемай-нові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якшо цс не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Для вчинення інших правочинІв необхідна згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода піклувальника на правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна, які вчиняються неповнолітніми особами, має бути дана письмово І нотаріально посвідчена (ч.2 ст.32 ЦК). За згодою піклувальника неповнолітні особи можуть розпоряджатися коштами, що внесені іншими особами у банківські (кредитні) установи на їхнє ім'я (ч.З ст.32 ЦК). В ч.4 ст.32 ЦК передбачається, що згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків усиновлювачів), піклувальників. У разі заперечення того з батьків, з ким проживає дитина, правочин може бути здійснений з дозволу органів опіки та піклування. Піклувальник, орган опіки та піклування можуть за наявності достатніх підстав звернутися до суду із заявою про обмеження права неповнолітньої особи або позбавлення її права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або Іншими доходами (ч.5 ст.32 ЦК). Піклувальник дає згоду на вчинення правочинів особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відповідно до ст.37 цього Кодексу. Така фізична особа, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочиии. Правочини щодо розпорядження майном та Інші правочини, шо виходять за межі дрібних побутових, вчиняються за згодою піклувальника. Однак відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оспорена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду (ч.З ст.37 ЦК). 60 Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити підопічному самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію й інші доходи та розпоряджатися ними. До обов'язків піклувальника належить також вживання заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного (див. коментар до гл.З). 6. Піклувальник повинен діяти в інтересах підопічної особи. Тому з метою недопущення зловживапня піклувальником своїми правами ст.70 ЦК встановлює, що піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (чоловіком) або близькими родичами, крім передапня майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички. З метою більш повного забезпечення інтересів підопічної особи ст-71 Кодексу передбачає, що в певних випадках опікун та піклувальник можуть діяти лише з дозволу органів опіки та піклування (оскільки до повноважень органів опіки та піклування віднесено здійснення контролю за діями опікунів та піклувальників). Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч.і ст.71 ЦК.). Піклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування. 7. ЦК передбачає, що послуги опікуна та піклувальника можуть бути оплатними (ст.73). При цьому зазначається, шо Кабінетом Міністрів України встановлюються підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, ЇЇ розмір та порядок виплати. Слід мати на увазі, шо ч.5 ст.249 СК передбачає, що обов'язки з опіки та піклування шодо дитини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно. В ст.6 СК зазначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою — дитина віком від 14 до 18 років). Дії опікуна, рішення органу опіки та піклування можуть бути оскаржені. В ст.79 знайшли своє відображення конституційні норми та норми ЦК щодо захисту прав особи в контексті відносин, пов'язаних з опікою та піклуванням. Заінтересовані особи, в тому числі родичі підопічного, можуть оскаржити дії опікуна до органу опіки та піклування або до суду. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду. 5. Звільнення опікуна та піклувальника 1. Припинення опіки чи піклування означає звільнення особи від обов'язків опікуна чи піклувальника, але звільнення опікуна чи 61      піклувальника від їх обов'язків не завжди є результатом припинення опіки та піклування.Стаття 75 ЦК встановлює, що звільнення опікуна чи піклувальника може відбуватися за заявою самого опікуна чи піклувальника, за заявою підопічної особи, над якою було встановлено піклування, а також за заявою органу опіки та піклування. Фізична особа може бути призначена опікуном чи піклувальником лише за її письмовою заявою (ст.63 ЦК). Тобто прийняття обов'язків опікуна чи піклувальника має добровільний характер, оскільки потребує згоди цієї особи. Частина 1 ст.75 Кодексу встановлює, що орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Така заява розглядається органом опіки та піклування протягом одного місяця. Але до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якшо вона не була розглянута протягом цього строку, особа виконує повноваження опікуна або піклувальника. 2. Орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування (ч.2 ст.75 ЦК). При цьому рішення органу опіки та піклування про відмову у звільненні піклувальника або рішення про звільнення піклувальника можуть бути оскаржені до суду особою, якій було відмовлено, або іншою заінтересованою особою. Орган опіки та піклування може сам звернутися з заявою до суду про звільнення особи від повноважень опікуна або піклувальника. В ч.З ст.75 ЦК встановлено, що це може відбутися у разі невиконання опікуном чи піклувальником своїх обов'язків або у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту. Стаття 251 СК передбачає, що особа може бути звільнена від обов'язків опікуна чи піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування. 6. Припинення опіки та піклування 1. Правила щодо припинення опіки прямо пов'язані з правилами щодо її встановлення. В ст.58 ЦК зазначається, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Відповідно ч.і ст.76 ЦК передбачає, шо опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), тобто якщо відпала та обставина, шо малолітня дитина позбавлена батьківського піклування. Згідно зі ст.59 Кодексу піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування. Тобто коли підопічна особа досягає 14 років, опіка припиняється. У цьому випадку особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення про це (ч.2 ст.59). Нарешті, опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною (ч.З ст.59 ЦК). 62 2. Норми щодо припинення піклування побудовані аналогічно до норм про припинення опіки. Коли зникають підстави для встановлення піклування, то піклування припиняється. Статтею 59 ЦК передбачено, що піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, тобто над особами, які не набули дієздатності в повному обсязі, а також над особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Тому піклування припиняється у разі досягнення фізичною особою повноліття; реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності. Стаття 35 ЦК містить положення, згідно з якими повна цивільна дієздатність може бути надана особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття. Надання повної дієздатності провадиться за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків (усиновлюва-ча) або піклувальника, а за відсутності такої згоди — за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, якій виповнилось 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлюва-ча), опікуна або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі вона набуває повної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. 3. Піклування припиняється і з поновленням цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена. Стаття 38 ЦК передбачає, що у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. У разі припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність. Піклування, встановлене над фізичною особою, в таких випадках припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності. 7. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків 1. Стаття 78 ЦК присвячена наданню фізичній особі допомоги У здійсненні її прав та виконанні обов'язків без встановлення опіки чи піклування. Відповідно до ч.і цієї статті дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника. При цьому помічником може бути лише дієздатна фізична особа. Орган опіки та піклування за заявою особи, яка потребує допомоги, реєструє ім'я її помічника, що підтверджується відповідним документом. За своїми повноваженнями помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги; має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує до- 63 64 ocoiLT,°B ° Д° НаДаНИХ ЙОМУ повноважень; представляє особу в органах державної влади, органах влади АРК органах м цевого самоврядування та організаціях, діяльність яких повязана ; обслуговуванням населення. Водночас представ іяти ф.зшу oco6 -згщно зі CT./S ЦК послуги помічника з падання допомоги , зд.исненш прав га виконанні обов'язків особи, Тка потребує до™о леГстю стор™ИМИ' КРШ ВИПаЛКІВ' К0™ ІНШЄ "бачено" домов- Особа, яка потребувала допомоги, може бути у будь-який час ™™ П0М'ЧНИКа ПРИ ЦЬ°МУ —нш позика Підрозділ 2 ЮРИДИЧНА ОСОБА |
Схожі:
|
Кодекс України відносить Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає |
Кодекс України про адміністративні правопорушення Митний кодекс України НОВИЙ!!! |
|
КОДЕКС УКРАЇНИ Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.... |
РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України... |
|
Господарський кодекс України Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання),... |
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання... |
|
Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, крім частини України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки,... |
ЕТИЧНИЙ КОДЕКС Даний кодекс розроблений в 1998 році у відповідності до Етичного кодексу Європейської Асоціації Психотерапії |
|
Реферат СімейнИЙ кодекс України План Кожна сім’я створюється на підставі шлюбу та кровного споріднення, установлення та інших прав, що не заперечує закон і моральні засади... |
Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року, див п. 1 розділу I... Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua