КОДЕКС УКРАЇНИ
|
|
Скачати 16.1 Mb.
|
|
8. Цивільна дієздатність та її диференціація 1. Стаття 30 ЦК визначає дієздатність як здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Найбільш істотними елементами змісту дієздатності громадян є: можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздат-ність); можливість нести самостійну майнову відповідальність (де-ліктоздатність); можливість складати заповіт та бути спадкоємцем 36 і'тестаментоздатність); можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (транедієздатність); можливість займатися 'підприємницькою діяльністю (бізнеедієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздатності як бізнеедієздатність зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти право-чини, а й пов'язаний Із вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як індивідуального підприємця, з одного боку, і поширенням на фізичних осіб-піпприємців правил нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст.50-54 ЦК). На перший погляд, виокремлення деяких елементів дієздатності не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте це невірне враження. ЦК, даючи у ст.30 загальне визначення дієздатності, у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правоч и нездатність виникає у особи, яка досягла 14 років (за умови, шо батьки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину — ст.ст.32, 222), то виникнення де-ліктоздатностІ ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування — ст.ЗЗ). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст.31), то транедієздатність, як випливає зі ст.242 ЦК, настає лише з досягненням нею повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на нього (тестаментоздатнїсть) виникає лише у осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може здійснюватися через представника (ст.1234 ЦК). Така сама вимога повної дієздатності, як загальне правило, висунута ст.50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст.35 ЦК, але й тут є особливість — віковою межею є "нетиповий" для норм ЦК вік — 16 років. Тому слід визнати, шо розрізнення вказаних елементів дієздатності є доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає змогу диференційовано підходити (що робить і ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності. 9. Повна цивільна дієздатність 1. На відміну від правоздатності, дієздатність пов'язана із здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я. Повна дієздатність визнається за повнолітніми громадянами, тобто тими, хто досяг 18 років (ст.34 ЦК). Вказаний віковий ценз може бути зниженим у двох випадках: 1) реєстрація шлюбу особою, Що не досягла 18 років (ч.2 ст.34 ЦК); 2) надання повної цивільної Дієздатності за рішенням органу опіки та піклування неповнолітній особі (ст.35 ЦК). 1) шлюбний вік, встановлений для чоловіків — 18 років і жінок — 17 років (ст.22 СК), може бути знижений за рішенням органів міс- 37    цевого самоврядування до 16 років за наявності причин, що вони вважають поважними. Перелік таких причин закон не наводить, але до них звичайно відносять вагітність нареченої, народження дитини тощо. Стаття 23 СК допускає також можливість реєстрації шлюбу особами до досягнення ними 14 років, але лише за виняткових обставин. На зниження шлюбного віку згода батьків чи інших законних представників не потрібна, але їхня думка при цьому враховується. Реєстрація шлюбу осіб, яким був знижений шлюбний вік, здійснюється в загальному порядку.Після реєстрації шлюбу неповнолітні фізичні особи набувають дієздатності у повному обсязі; 2) надання повної цивільної дієздатності (емансипація) є новелою ЦК. Згідно зі ст.35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; особі, котра досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю; а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. 2. Але варто звернути увагу на те, що підстави та порядок надання повної цивільної дієздатності визначаються по-різному. Тому, хто працює за трудовим договором, надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди — за рішенням суду. Тому, хто бажає займатися підприємницькою діяльністю і досяг16 років, спочатку необхідно отримати письмову згоду на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів), піклувальника абооргану опіки та піклування. За наявності вказаної згоди така особаможе бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізичнаособа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця- ; Для надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, необхідний факт державної реєстрації народження дитини, одним із батьків якої є неповнолітній. У цьому випадку згоди батьків неповнолітнього, органів, опіки та піклування тощо на емансипацію неповнолітньої особи нв потрібно. У разі припинення трудового договору підприємницької діяльності фізичної особи, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається. Стаття 35 ЦК не згадує про значення членства у виробничому кооперативі, однак, очевидно, таке членство особи, яка досягла ЇЙ років, за аналогією з трудовим договором, може бути підставою на- дання повної цивільної дієздатності. 10. Часткова, неповна та обмежена цивільна дієздатність
38 бами. їхня дієздатність обмежується можливостями самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто правочини, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові та стосуються предмета, який має невисоку вартість), а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Всі інші правочини, вчинені малолітніми до досягнення 14 років, нікчемні і не породжують для них правових наслідків. Однак такий правочин може бути в інтересах малолітньої особи визнаний судом дійсним, якщо він вчинений їй на користь. Визнання право-чину дійсним можливе тільки на вимогу його батьків, усиновлюва-ча або опікуна (ст.221 ЦК). Малолітня особа не несе цивільно-правової відповідальності за завдану нею шкоду. Це досить традиційне положення грунтується на тій тезі, що малолітні як такі, що не можуть повною мірою оцінити свої дії, не визнаються винними, а отже, не можуть нести відповідальність за правопорушення. Суб'єктами відповідальності за дії малолітніх є їхні батьки, усиновлювачі, опікуни, на яких таким чином покладається відповідальність за нездійснення належного нагляду за діями малолітніх чи неналежне здійснення обов'язків по вихованню дітей. Батьки, усиновлювачі, опікуни малолітніх можуть бути звільнені від відповідальності, якщо доведуть, що зобов'язання було порушене чи шкода заподіяна не з їхньої вини (ст.ст 31, 1178 ЦК). 3. Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні особи, тобто особи у віці від 14 до 18 років (ст.32 ЦК). Крім права вчиняти правочини, передбачені ст.31 ЦК, вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися останнім, внесеним особою на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Проте, якщо кошти внесені у фінансову установу на її ім'я іншими особами, то неповнолітній може розпоряджатися ними за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою будь-кого з батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода може бути замінена наступним схваленням правочину вказаними особами, вираженим у письмовій формі. У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з ким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна має бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Порушення цього правила може бути підставою для визнання судом правочину недійсним як заперечного (ст.215 ЦК). Стаття 32 також передбачає, що суд за наявності достатніх підстав за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опі- 39    ки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Підставою звичайно слугує явно нерозважливе розпорядження коштами, використання їх, наприклад, на спиртні напої, азартні ігри тощо. Розгляд судом справ про обмеження дієздатності неповнолітньої особи здійснюється згідно зі ст.ст.256—260 ЦПК України. Після обмеження можливості самостійно розпоряджатися доходами неповнолітня особа може вчиняти правочини за згодою законних представників, а при позбавленні її права самостійного розпорядження заробітком, стипендією чи іншими доходами відповідні правочини за неї вчиняють законні представники. Зазначений порядок не застосовується щодо неповнолітніх, котрі визнані цілком дієздатними внаслідок вступу в шлюб і у випадку надання їм повної цивільної дієздатності. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення нього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. Неповнолітня особа самостійно несе відповідальність як за порушення укладеного нею договору, так і за заподіяння шкоди при відсутності договору (ст.ст.ЗЗ, 1179 UK). Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, то додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлюва-чі) або піклувальник. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклуватьника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, додатково брати участь у відшкодуванні шкоди, що виникла внаслідок невиконання договору або завдання шкоди неповнолітнім, припиняється після досягнення особою повноліття або коли вона до його досягнення стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди. 4. Обмежену цивільну дієздатність має фізична особа, котру суд обмежив у дієздатності через те, що вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також фізична особа, котру суд обмежив у дієздатності через те, що вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також Інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Порядок обмеження дієздатності визначений у ЦПК і схожий з порядком визнання громадянина недієздатним (ст.39 ЦК). Справа в судовому засіданні розглядається з обов'язковою участю громадянина, прокурора і представника органу опіки та піклування. Над особами з обмеженою дієздатністю встановлюється піклування (ст.37 ЦК). Без згоди піклувальника громадянин не може: а) продавати, дарувати, заповідати, обмінювати, купувати майно, а також вчиняти інші правочини шодо розпорядження майном, за винятком дрібних побутових; б) самостійно одержувати заробітну плату, пенсію та інші види доходів (авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходи тощо). Одержання заробітку, пенсії, стипендії. 40 інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивіль-и3 дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі'дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Піклувальники не можуть брати участь у правовідносинах, що пов'язані з особою підопічного. Вони контролюють лише правочини, котрі мають майновий характер. При цьому закон забороняє піклувальнику давати згоду на здійснення підопічним дій, пов'язаних з безоплатним відчуженням майна. Піклувальник також не має права укладати з підопічним правочини щодо себе особисто або стосовно членів своєї родини. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. У разі відпадання обставин, що послужили підставою обмеження дієздатності (видужання фізичної особи, поліпшення її психічного стану, припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо), сул поновлює її цивільну дієздатність. Рішення суду про поновлення цивільної дієздатності є підставою припинення піклування, встановленого над фізичною особою (ст.38 ЦК). Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується відповідним медичним висновком, якщо особа знаходилась у спеціальному медичному закладі на лікуванні. 11. Визнання фізичної особи недієздатною 1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщовона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатнаусвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Статті 256—260 ЦПК детально регулюють визнання громадянина недієздатним. Справа може бути почата за заявою членів його родини, громадських організацій, прокурора, органу опіки та піклування, психіатричної лікувальної установи в суді за місцем проживання громадянина чи за місцем перебування лікувального закладу, де він перебуває. Суддя в порядку підготовки справи до судового засідання призначає судово-психіатричну експертизу. В судовому засіданні беруть участь: громадянин, якщо не можливо за станом його здоров'я, члени його родини, прокурор, представник органу опіки та піклування. Оцінку здоров'я громадянина дає судово-психіатрична експертиза. Обмеження прав і свобод осіб, шо страждають на психічні розлади, може мати місце тільки на підставі психіатричного діагно-зу. Громадянин вправі оскаржити в суд поставлений йому діагноз, 'оді призначається повторна експертиза. 2. Стаття 39 ЦК встановлює певні гарантії від необгрунтованого звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною. 41    Зокрема, ця норма передбачає, коли суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною І буде встановлено, що вимога заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням сулу про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною (ст.40 ЦК). При цьому суд має з'ясувати, чи було відомо іншій стороні про стан психічного здоров'я особи. Залежно від цього і має вирішуватися питання про момент, з якого особа визнається недієздатною. 3. Рішення суду про недієздатність громадянина слугує підставою для призначення йому опікуна (ст.41 ЦК). Останній є його законним представником. Право на таке представництво, як і право(обов'язок) захисту прав та інтересів їх підопічних, випливає із сутності відносин з опіки і піклування. Тому тут не вимагається якогось спеціального уповноваження. Документами, що підтверджують повноваження опікунів, є опікунське посвідчення, а за йоговідсутності — рішення органу опіки та піклування про призначення даної особи опікуном. Опікун захищає його права, вчиняє у його інтересах та від його імені юридичні дії, несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою в порядку, встановленому ст.1184 ЦК. Сама недієздатна фізична особа не має права вчиняти правочини, а якщо ця вимога не буде дотримана, то правочин визнається нікчемним (ст.215 ЦК). 4. Оскільки визнання фізичної особи недієздатною тлумачитьсяяк тимчасовий захід, котрий може застосовуватися лише на періодіпсихічного захворювання тощо, ст.42 ЦК передбачає можливість!поновлення дієздатності фізичної особи. Останнє проводиться су-дом за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо бу-Іде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшенняпсихічного стану фізичної особи у неї поновилася здатність усві-ідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Факт психічногоодужання фізичної особи підтверджується відповідним медичнимвисновком, якшо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні. Цим же рішенням суду припиняється опіка, оскільки необхідність у ній відпадає. Надалі фізична особа, цивільну дієздатність якої поновлено, виступає як повноправний учасник цивільного обігу. 12. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою І. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує передусім захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів, з якими вона перебуває у цивільних відносинах, стабільності котрих виникла загроза. 42 Гарантією від необгрунтованого визнання особи безвісно відсутньою є те, що рішення про це приймає лише суд. До того ж Л 43 UK максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, аби протягом одного року в місці ЇЇ постійного проживання не було відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей Про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержа-ні такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — І січня наступного року. 2. Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначенийст.ст.261—265 ЦПК. Заява подається заінтересованою особою досуду за місцем її проживання. Чи належить заявник до заінтересованих осіб, встановлює суд. У заяві має бути зазначена мета визнання громадянина безвісно відсутнім. Заявник і суд вживають заходів для встановлення місця перебування громадянина, з'ясовують, коли були отримані останні відомості про нього. Суд розглядає справу в порядку окремого провадження з обов'язковою участю прокурора. Очевидно, аналогічним має бути порядок розгляду судом справи про оголошення особи такою, місце перебування якої невідоме. 3. Над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме,після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої особи опише належне їй майно, органом опіки та піклування за місцем перебування майна встановлюється опіка. За необхідності постійного управління майном воно передається за рішенням суду вдовірче управління особі, що визначається органом опіки та піклування. Він же укладає договір про довірче управління (ст.1032ЦК). Управитель вправі, відповідно до цього договору, вчинятибудь-які дії в інтересах відсутнього власника. При цьому правочини управитель укладає від свого імені, вказуючи, що діє як управитель майном. Управитель має право на винагороду, передбачену договором, на відшкодування необхідних витрат за рахунок доходіввід використання майна, але, у свою чергу, несе відповідальність заненалежну дбайливість у ставленні до майна (ст.1042, 1043 ЦК). Опис майна нотаріусом та встановлення над ним опіки, як правило, провадиться після рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або такою, місце знаходження якої невідоме. Водночас за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування опіка над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою (чч. 1, 2 ст.44 ЦК). Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування котрої невідоме, бере виконання цивільних зобов'язань на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в ЇЇ інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, міс-Це перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утри- 43    мання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати, погашає зобов'язання, термін виконання котрих настав, тощо. ЦК передбачає також інші наслідки визнання громадянина безвісно, відсутнім: припиняється дія виданого ним доручення (ст.248 ЦК); шлюб з безвісно відсутньою особою розривається в органах РАЦС (ст.107 СК) та ін.4. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у: разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.! Як випливає зі ст.ст.44, 45 ЦК, для припинення опіки над май-: ном безвісно відсутньої особи необхідним є дотримання таких умов: 1) фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою,; з'явилася або одержано відомості про місце її перебування; 2) є за-І ява цієї особи або іншої заінтересованої особи; 3) скасування судом за місцем перебування особи або судом, що постановив рІшсн-, ня про визнання цієї особи безвісно відсутньою, попереднього рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою Очевидно, аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування котрої було невідомим, є також підставою для припинення договору про довірче управління (хоча ця підстава і не згадується прямо у ст.1044 ЦК, але така можливість випливає із загального призначення опіки та довірчого управління майном на її підставі). Якщо шлюб був розірваний, то він може бути поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, що жоден із них не уклав нового шлюбу (ст.118 СК). 13. Оголошення фізичної особи такою, що померла 1. Якщо особа, котра визнана безвісно відсутньою або місце знаходження якої невідоме, так І не з'явилася і не подає про себе відомостей, наступним кроком до забезпечення визначеності правовідносин за її участю є оголошення даної особи такою, що померла. Згідно зі ст.46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якшо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати ЇЇ загибель від певного нещасного випадку, — протягом 6 місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу 6 місяців. Отже, ЦК передбачає кілька строків, шо мають правове значення для визнання особи такою, що померла:
44 3) 6 місяців — якшо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного негласного випадку (при катастрофах, стихійному лиху то- 4) строк, встановлений на розсуд суду, але не менший 6 місяців — залежно від конкретних обставин. фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. 2. Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом упорядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісновідсутньою (ст.ст.261—265 ЦПК). При цьому слід враховувати те,що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевно підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставуприпускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту смертіособи у певний час і за певних обставин (ст.ст.271—275 ЦПК). Судвстано&іює факт смерті особи при відмові органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, змінаабо припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб (ст.271 ЦПК). Оскільки визнання фізичної особи такою, шо померла, грунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, шо померла, відкривається спадщина (ст.1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст.104 СК). 3. Проте оскільки оголошення особи померлою все ж таки грунтується на презумпції, а не на факті смерті, то ЦК передбачає деякі запобіжні заходи, котрі могли б забезпечити інтереси того, хтооголошений померлим, якщо він виявиться живим. Зокрема, спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають прававідчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло доних у зв'язку з відкриттям спадщини. З метою забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво проправо на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК). Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою; з'явилася або якшо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою даної особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ст.48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у Книзі запису актів цивільного стану. На підставі такого рішення фізична особа, яка була оголошена померлою, за певних умов має право вимагати від особи, котра во- 45      лодіє її майном, повернення останнього або його вартості. Але задоволення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголошення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент придбання цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, котра була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації даного майна. У інших випадках майно чи його вартість поверненню не підлягають. 4. При поверненні майна фізичній особі, яка була оголошена померлою, нерідко виникають спори щодо розрахунку стосовно доходів і витрат, отриманих і зроблених під час використання цього майна іншою особою. Власник вправі вимагати від того, хто володів майном, повернення чи відшкодування доходів Із заліком зроблені необхідних витрат на майно. Питання про поліпшення, зроблені тим, хто володів майном, вирішується залежно від того, чи можна їх відділити без пошкодження майна чи ні. У першому випадку той, хто володів майном, вправі залишити за собою зробле- і ні ним поліпшення. Якщо відділення їх неможливе, він вправі ви- , магати компенсації витрат на поліпшення майна. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, що не перевищують розміру збільшення вартості майна. На підставі ст. 118 СК шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути поновлений органами РАЦС за спільною заявою подружжя, якщо жоден із них не уклав нового шлюбу. Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи виплати зазначених сум час появи фізичної особи, що була оголошена померлою, значення не має. 14. Акти цивільного стану 1. Акти цивільного стану визначаються у ст.49 ЦК як події та дії, що нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. До таких подій і дій ЦК відносить, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна Імені, інвалідність, смерть тощо. Перелік актів цивільного стану, встановлений у ст.49 ЦК, є приблизним і може бути розширений у процесі тлумачення норм 46 ЦК- Наприклад, актами цивільного стану за своєю сутністю є визнання особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, а також скасування рішень про це, відсутність особи у місці перебування тощо. 2. Деякі акти цивільного стану підлягають державній реєстрації.Це стосується народження фізичної особи та її походження, громадянства, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. На відмінувід загального переліку актів цивільного стану, перелік тих актів, щопідлягають державній реєстрації, є вичерпним (ч.З ст.49 ЦК). Державна реєстрація актів цивільного стану провадиться територіальними органами РАЦС, утвореними органами виконавчої влади. Акти цивільного стану стосовно громадян України, що проживають за кордоном, реєструються консульськими установами України. Координація діяльності з державної реєстрації актів цивільного стану здійснюється Міністерством юстиції України. Визнаються дійсними акти цивільного стану, вчинені за релігійними обрядами до утворення чи відновлення органів РАЦС (наприклад, під час Великої Вітчизняної війни на окупованих територіях). Вони прирівнюються до актів цивільного стану, вчинених у органах РАЦС, І не вимагають наступної державної реєстрації. Державна реєстрація актів цивільного стану здійснюється шляхом створення двох ідентичних екземплярів на бланку відповідної форми, куди включаються необхідні відомості про громадянина і про сам акт цивільного стану. На підставі вчиненого запису громадянам видається на руки свідоцтво — документ, що засвідчує факт державної реєстрації акту цивільного стану. Бланки посвідчень є документами суворої звітності; кожен такий бланк має серію і номер. Перші примірники актових книг зберігаються в органах РАЦС за місцем вчинення актів, другі — в органі виконавчої влади, до компетенції якого належить організація діяльності з державної реєстрації актів цивільного стану в даному регіоні. Для вчинення запису акту цивільного стану громадянами мають бути подані документи, що є підставою для державної реєстрації цього акту (наприклад, довідка встановленої форми про народження чи смерть; спільна заява батька І матері дитини, що не перебувають у шлюбі одне з одним, про встановлення батьківства; рішення суду про встановлення батьківства тощо), а також документ, що посвідчує особу заявника. Відповідальність за правильність державної реєстрації актів цивільного стану і якість вчинення запису покладається на керівника відповідного органу РАЦС. 3. Зміни чи виправлення у записі акту цивільного стану вносяться органом РАЦС за заявою заінтересованих осіб (наприклад,У разі помилки при запису: перекручення, пропуск відомостей тощо), на підставі рішення суду чи рішень адміністративних органів(наприклад, рішення органу опіки та піклування про зміну іменіабо прізвища дитини), на основі інших вчинених записів актів цивільного стану (наприклад, у запис акту про народження вносяться зміни на основі запису про встановлення батьківства чи проУсиновлення). 47   Вшмова органу РАЦС внести у запис актів цивільного стану зміни чи виправлення може бути оскаржена до суду. Виправлення або зміни у запис акту цивільного стану за наявності спору між заінтересованими сторонами вносяться тільки на підставі судового пі~ шення.У разі втрати свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану громадянину на його прохання може бути видане органом РАЦС повторне свідоцтво на підставі запису акту цивільного стану що зберігається в органах РАЦС. Втрачений запис акту цивільного стану може бути поновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації відповідного акту цивільного етапу. Анулювання записів актів цивільного стану провадиться органом РАЦС за місцем зберігання цих записів на підставі рішення суду. З моменту анулювання запис акту цивільного стану втрачає правове значення. Припиняє дію і свідоцтво, яке було видане на підставі цього запису. 48 |
Схожі:
|
Кодекс України відносить Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає |
Кодекс України про адміністративні правопорушення Митний кодекс України НОВИЙ!!! |
|
КОДЕКС УКРАЇНИ Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.... |
РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України... |
|
Господарський кодекс України Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання),... |
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання... |
|
Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, крім частини України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки,... |
ЕТИЧНИЙ КОДЕКС Даний кодекс розроблений в 1998 році у відповідності до Етичного кодексу Європейської Асоціації Психотерапії |
|
Реферат СімейнИЙ кодекс України План Кожна сім’я створюється на підставі шлюбу та кровного споріднення, установлення та інших прав, що не заперечує закон і моральні засади... |
Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року, див п. 1 розділу I... Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua