КОДЕКС УКРАЇНИ
|
|
Скачати 16.1 Mb.
|
|
Глава 4 Загальні положення про фізичну особу 1. Поняття фізичної особи 1. Згідно зі ст.24 ЦК фізична особа — це людина, що виступаєяк учасник цивільних відносин. Отже, поняття про особу в розумінні юридичному не збігається з поняттям про людину як істотубіологічну; іноді воно вужче, іноді — ширше, ніж поняття людської особистості. З поняттям про людину не збігається іноді і поняття про фізичну особу. У всіх стародавніх цивільних суспільствах були люди, що не вважалися суб'єктами права. Так само й у деяких сучасних не-цивілІзованих суспільствах не всі люди визнаються правоздатними. Але ця розбіжність між поняттям про людину і поняттям про фізичну особу не має значення стосовно сучасних європейських держав, у них кожна людина вважається правоздатною, і слова "людина" І "фізична особа" потрібно визнати синонімами. Так і в Україні: навіть позбавлена усіх прав свого статусу особа не перестає бути правоздатною. 2. Смерть особи значно впливає на права інших людей. Так, зісмертю особи відкривається право спадкування, припиняєтьсяшлюб тощо. Але смерть як така не змінює юридичних відносин:смерть має бути доведена; повинне бути яке-небудь посвідчення,Що дійсно права відомої особи припинилися смертю. Тим часомтрапляються випадки, коли смерть особи не може бути доведена.Так, не може бути доведена точно смерть особи, що безвісно відсутня, можна лише при відомих умовах її припускати. І можливі дваприпущення. Одне — за розумінням віку безвісти зниклої особи.Людському життю самою природою призначена межа. Тому, спів-Відносячи термін людського життя і вік безвісно відсутньої особи,можна припустити її померлою, коли вік її більший встановленоїкрайньої межі людського життя в дану епоху. Таке припущення допускає, наприклад, німецьке право. Воно визначає, шо безвісно відсутній, який досяг 75 років від народження, вважається померлим.Але для більшої імовірності припущення він попередньо викликається через газети, і тільки коли вже за викликом протягом відомо- 31      го терміну не з'явиться, вважається померлим. Тоді настають усі ті цивільні наслідки, що пов'язуються зі смертю особи. З іншого боку, слід брати до уваги, що безвісна відсутність залежить від розсуду особи, за винятком ситуації, коли безвісно відсутній не може дати про себе звістку. На підставі цього, якщо певний час, протягом якого безвісно відсутній міг би дати про себе звістку, він не дає її. можна припустити, що він помер. Такої позиції дотримується і ЦК.2. Поняття цивільної правоздатності 1. Для того, щоб бути суб'єктом цивільних відносин, людина наділяється цивільною правоздатністю, тобто здатністю мати цивільні права та обов'язки (ст.25 ЦК). Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення суб'єктивних цивільних прав, що визначає коло потенційних прав і обов'язків, що їх можуть мати громадяни України. Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість, конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом, — юридичних фактів (див. коментар до ст. 11 ЦК). Тому при рівній правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи відрізняються залежно від віку, майнового становища, стану здоров'я, бажань й інших умов. Викладені положення стосуються будь-яких фізичних осіб: громадян України, іноземців, осіб без громадянства. Відповідно до Конституції цивільна правоздатність грунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості (ст.ст.21—24). Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності. Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки або як захід-відповідь для громадян тих держав, котрі встановили обмеження для українців. 3. Виникнення та припинення цивільної правоздатності 1. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент ЇЇ народження І припиняється у момент її смерті. У випадках, встановлених законом, охороняються Інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Народження живої дитини визначається медичними показниками за певними ознаками (вага, здатність до самостійного дихання тощо). Проте ст.25 ЦК не вимагає, щоб дитина була життєздатною. Якщо вона прожила хоча б деякий час, то визнається суб'єктом права. Це має значення, зокрема, для спадкових правовідносин, оскільки у цьому випадку така дитина може успадкувати майно і, у свою чергу, після неї можливе спадкування за законом (ст.ст.1222, 1258, 1268 ЦК та інші). Правоздатність громадянина припиняється смертю в момент, коли повернення до життя виключено. До правових наслідків смерті прирівнюється оголошення судом громадянина померлим (див. коментар до ст.ст.46, 47 ЦК). 32 4. Ознаки та зміст цивільної правоздатності 1. За загальним правилом правоздатність не залежить від віку,стану здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини. Згідно зі ст.26 ЦК усі фізичні особи є рівними уздатності мати особисті немайнові та майнові цивільні права іобов'язки, встановлені Конституцією та ЦК, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Отже, характерними ознаками правоздатності є: її рівність для всіх фізичних осіб; невідчужуваність; неможливість її обмеження крім випадків, прямо встановлених законом; існування як природна властивість фізичної особи. 2. Зміст правоздатності фізичних осіб становить в сукупності систему їхніх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених І гарантованих Конституцією, ЦК, іншими законодавчимиактами. При цьому враховуються права, забезпечені міжнароднимиактами, зокрема Загальною декларацією прав людини, Конвенцієюпро захист прав людини. Міжнародним пактом про громадянські іполітичні права, Конвенцією про права дитини. Держави-учасницІвзяли на себе зобов'язання забезпечувати рівність правоздатностівсім особам, які знаходяться на їхній території; не позбавляти нікого свободи на тій підставі, що особа не може виконати яке-небудьдоговірне зобов'язання; надавати право вільного пересування і вибору місця проживання всім громадянам та визнавати їхню право-суб'єктнІсть; не допускати незаконного втручання в особисте І сімейне життя; не посягати на недоторканність житла тощо. 5. Обмеження цивільної правоздатності 1. ЦК істотно розширив (порівняно з раніше чинним цивільнимзаконодавством і, зокрема, ЦК 1963 p.) правоздатність громадян,визначивши її обсяг відповідно до принципу приватного права:"Дозволяється все, що прямо не заборонено законом". На забезпечення реального втілення цього принципу в життя спрямоване правило ст.27 ЦК, котра встановлює, що правочини, які обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемними, а правовий акт органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, шо обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним. 2. Згідно зі ст.ст.24, 64 Конституції обмеження прав людини ігромадянина можливе лише на підставі закону і лише в тій мірі, уякій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпеченняоборони і безпеки держави (ст.ст.1, 3, 4 ЦК). У встановлених законом випадках і тільки за рішенням суду громадянин може бути обмежений у здатності мати деякі права. До таких обмежень належать, зокрема, кримінальні покарання. Так, ст.51 КК передбачає такі види покарань: арешт, обмеження волі, позбав- 33 ?   лення волі на певний строк і довічно, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та ін.6. Право на ім'я і цивільна правоздатність
Ім"я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Саме ці ознаки індивідуалізують фізичну особу як учасника цивільних відносин. У ст.ст.145—148 СК встановлено, що ім'я дитині дається за згодою батьків, по батькові визначається за іменем батька, якщо інше не передбачено законами України чи не засновано на національних звичаях. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків, а коли вони мають різні прізвища — за згодою між ними. Спори між батьками з приводу імені чи прізвища дитини вирішуються органами опіки та піклування. Якщо батьківство дитини не встановлене в передбаченому законом порядку, то ім'я їй дається за вказівкою матері, по батькові — за іменем особи, записаної у свідоцтві про народження дитини як її батько, а прізвище — за прізвищем матері. Прізвище, ім'я та по батькові реєструються в органах і РАЦС (ст.49 ЦК). 3. У ст.28 ЦК немає згадки про право громадянина на змінуімені. Проте СК передбачає таку можливість у разі реєстрації шлюбу (ст.35), розірвання шлюбу (ст.ПЗ), визнання його недійсним(ст.ст.45, 46), усиновлення (ст.23І), встановлення батьківства. Додосягнення дитиною віку 16 років органи опіки та піклування заспільною заявою батьків вправі, виходячи з інтересів дитини, змі-нити її ім'я, а також прізвище на прізвище іншого батька. Таке!прохання може бути викликане невдалим сполученням імені і поїбатькові, труднощами вимови чи іншими причинами. Після досяг-Інення дитиною 7 років на це необхідна ЇЇ згода. При окремому про-,живанні батьків той з них, з яким дитина проживає постійно, вправі просити про присвоєння дитині свого прізвища, яке заявник маєу цей час (дошлюбне чи за другим шлюбом). Питання вирішуєтьсяорганами опіки та піклування, виходячи з інтересів дитини І з їїзгоди, якщо вона досягла 7-річного віку. В інших випадках зміна прізвища та імені відбувається у порядку, визначеному спеціальним законодавством. Зокрема, фізична особа, якій виповнилося 16 років, може змінити своє прізвище та 34 ім'я за власним бажанням. Особа, що досягла 14 років, може зробити це за згодою батьків або того з них, з ким вона проживає, чи піклувальника, але за умови, що це відповідає її інтересам. Порядок зміни прізвища, імені та по батькові громадян України визначається Указом Президента України про порядок переміни громадянами прізвищ і Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ. При зміні імені відповідні зміни вносяться в актовий запис про народження та інші документи. Паспорт підлягає заміні. Усі права й обов'язки, набуті громадянином під колишнім ім'ям, зберігають чинність. Про зміну імені слід повідомити своїх кредиторів та боржників, органи міліції тошо. 7. Місце проживання і цивільна правоздатність 1. Місце проживання має істотне значення для здійснення і захисту прав фізичної особи, забезпечення стабільності цивільнихвідносин. Так, місце проживання боржника або кредитора можемати значення для встановлення місця виконання зобов'язань, якщо воно не передбачено законом чи договором (ст.532 ЦК), місцявідкриття спадщини (ст. 1221 ЦК), для визнання особи безвісновідсутньою і оголошення ЇЇ померлою (ст.ст.43, 46 ЦК). Тому ст.29 ЦК спеціально присвячена цьому питанню. Згідно з цією нормою місцем проживання фізичної особи є жилий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Слід зазначити, що ця норма ЦК грунтується на конституційному положенні, згідно з яким кожний, хто законно перебуває на території України, має право вільно пересуватися, вибирати місце перебування І проживання (ст.ЗЗ Конституції). Тут варто звернути увагу на те, що ст.ЗЗ Конституції розрізняє місце перебування громадянина і місце його проживання. У місці перебування фізична особа знаходиться тимчасово (готель, санаторій тощо). Натомість, місце проживання фізичної особи — це місце, де громадянин постійно чи переважно проживає як власник житла, наймач житла (піднаймач), як член сім'ї власника, наймача тощо або на іншій підставі, передбаченій законодавством (жилий будинок, квартира, службове жиле приміщення, гуртожиток, будинок-інтернат для Інвалідів, громадян похилого віку, ветеранів тощо). 2. Фізична особа може проживати у якомусь місці постійно. Алевона може мати кілька місць проживання. Тоді виникає потребавстановлення того місця, де вона проживає переважно. Слово "переважно" у цьому контексті означає, що фізична особа перебуває уЦьому місці таку кількість часу, яка дозволяє їй вчинити значнукількість юридично значимих дій. З метою забезпечення умов для реалізації громадянами своїх пРав і свобод та виконання ними своїх обов'язків перед іншими суб'єктами права встановлена реєстрація громадян України за міс-Цем проживання і за місцем тимчасового перебування. Оскільки Нормативні акти про прописку є такими, що суперечать Конститу-   ції, громадяни, прописані за місцем постійного проживання, вважаються такими, що пройшли реєстрацію. Відмова у реєстрації (яка не має конститутивного значення, але зберігає значення доказу при встановленні місця проживаніш) може бути оскаржена у судовому порядку.Можливість вільного обрання місця проживання залежить від віку та стану психічного здоров'я фізичної особи. 3. Вільно і самостійно реалізувати це право може фізична особа, яка досягла 14 років. На відміну від ЦК 1963 р., у ЦК 2003 p.вік, з якого особа набуває права самостійно та вільно обирати собімісце постійного проживання, зменшено з 15 до 14 років. Однакварто звернути увагу на існування колізії норм ЦК та СК. Зокрема, якщо у ст.29 ЦК йдеться про набуття права вибирати місцепроживання з 14 років, то вже ст.35 ЦК передбачає можливість набуття повної цивільної дієздатності (а, отже, і самостійного, окремого проживання від батьків чи піклувальників) лише з досягненням 16 років і тільки за рішенням органу опіки та піклування. СКвзагалі не передбачає можливості окремого проживання неповнолітніх з їхніми законними представниками. Очевидно, існує потреба витлумачення цього положення Верховним Судом України. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визнається місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місцезнаходження навчатьно-го закладу або закладу охорони здоров'я тошо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом. Батьки, шо проживають окремо, визначають, з ким із них буде проживати дитина, шляхом угоди. У випадку суперечки спір вирішує суд, виходячи з інтересів та з урахуванням думки дітей (ст.161 СК). Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місцезнаходження навчального закладу або закладу.охорони здоров'я, в якому вона проживає. 4. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживанняїї опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. |
Схожі:
|
Кодекс України відносить Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає |
Кодекс України про адміністративні правопорушення Митний кодекс України НОВИЙ!!! |
|
КОДЕКС УКРАЇНИ Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.... |
РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України... |
|
Господарський кодекс України Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання),... |
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання... |
|
Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, крім частини України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки,... |
ЕТИЧНИЙ КОДЕКС Даний кодекс розроблений в 1998 році у відповідності до Етичного кодексу Європейської Асоціації Психотерапії |
|
Реферат СімейнИЙ кодекс України План Кожна сім’я створюється на підставі шлюбу та кровного споріднення, установлення та інших прав, що не заперечує закон і моральні засади... |
Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року, див п. 1 розділу I... Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua