|
|
Скачати 0.63 Mb.
|
|
2. Функція забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян також відображена у ч.2 ст.102 і більш широко розкрита у пп.25-27 ст.106 Конституції (право нагородження державними нагородами, право прийняття рішень з питань громадянства, про надання притулку в Україні та право помилування). Головною прикметою зазначених повноважень глави держави є їх чітко індивідуальна спрямованість та конкретність. Реалізуючи ці повноваження, Президент, уособлюючи державу в цілому, вступає в безпосередні правовідносини з конкретними фізичними особами. Крім того, на забезпечення основних прав і свобод громадян, врешті-решт спрямовані й інші повноваження глави держави, оскільки забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки, конституційної законності та міжнародної співпраці має кінцевою метою саме підвищення добробуту народу, якомога повнішу реалізацію прав і свобод громадян. 3. Функція керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави. На це націлюють главу держави пп.3-5 Конституції України, що закріплюють його повноваження у міжнародно-правовій сфері. Крім того, Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. надає Президентові України право: вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень; приймати рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України, які укладаються від імені України; здійснювати затвердження міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації, але потребують затвердження; ухвалювати рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття - щодо договорів, які не потребують ратифікації та приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені України. 4. Функція Президента щодо формування персонального складу органів державної влади закріплена у пп.9-14 Основного Закону і стосується переважно виконавчої гілки влади. При цьому, одні посадові особи призначаються Президентом самостійно (глави дипломатичних представництв України, третина складу Конституційного Суду України, вище командування Збройних Сил України), другі -за поданням Прем'єр-міністра (міністри, голови місцевих державних адміністрацій), треті - за згодою Верховної Ради України (Прем'єр-міністр, Генеральний прокурор, Голова Антимонопольного комітету України). Крім того, деякі призначення Верховна Рада України робить тільки за поданням Президента (Голова Національного банку України, члени Центральної виборчої комісії). 5. Передбачені пп. 15, 23, 28 ст. 106 Конституції повноваження глави держави (право створювати центральні органи виконавчої влади, суди, допоміжні органи і служби) дають підстави виділити установчу функцію. 6. Закріплені у Конституції право законодавчої ініціативи Президента, (у тому числі право визначати законопроекти невідкладними) а також його право вето і право підписувати закони (ст.93, пп. 29, ЗО ст.106) визначають нормотворчу функцію глави Української держави. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28 березня 2001 р. №2-рп/2001 позачерговість розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України законопроектів, визначених Президентом України як невідкладні, означає, що відповідні законопроекти мають бути терміново включені до порядку денного її сесії. Водночас реалізація конституційної вимоги щодо позачергового розгляду Верховною Радою України законопроектів, визначених Президентом України як невідкладні, потребує позачергового їх проходження через усі стадії законодавчого процесу в парламенті. 7. Згідно зі ст.106 Конституції Президент України призначає всеукраїнський референдум і позачергові вибори до Верховної Ради України, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів АРК, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, вносить до парламенту подання про оголошення стану війни, введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, нагороджує державними нагородами, приймає рішення з питань громадянства України, здійснює помилування тощо. Реалізація зазначених повноважень передбачає необхідність видання індивідуальних актів, а тому обумовлює правозастосовчу функцію глави держави. 8. Контрольна функція Президента України обумовлена, з одного боку, необхідністю контролю за втіленням у життя рішень і актів самого глави держави, а з іншого - повноваженнями Президента відносно підзвітних і відповідальних перед ним органів насамперед - Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади). Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що в державному механізмі України, побудованому на засадах законності, республіканізму, народного суверенітету та розподілу влад, Президент є одним з вищих органів державної влади (поряд з парламентом, урядом, Верховним Судом, Конституційним Судом), тобто підпорядкований тільки народу. Він стоїть не над гілками влади, а між ними, забезпечуючи єдність державної влади і злагоджене функціонування її гілок. Саме на виконання зазначених функцій і спрямовані повноваження Президента України, що «проникають» у сфери функціонування усіх гілок влади. Тому діяльність Президента має спрямовуватись у першу чергу не назовні державного механізму, а всередину. Гарантування Конституції, основних прав і свобод Президентом має досягатись не шляхом безпосереднього впливу на громадянське суспільство (для цього існують «традиційні» гілки влади), а шляхом впливу на інші вищі органи державної влади з метою координації, узгодження і консолідації, спрямування 'їх діяльності на виконання Конституції, засад внутрішньої та зовнішньої політики, визначених парламентом. Саме в цьому полягає сутність інституту президента в тій моделі напівпрезидентської республіки, яка закріплена Конституцією України 1996 року. План семінару 1. Роль і місце Президента України в державному механізмі. 2. Забезпечення узгодженого функціонування державного механізму і загальнодержавне представництво як прерогативні функції Президента України. 3. Повноваження Президента як гяави держави і Верховного Головнокоман- дувача Збройних Сил України. Методичні вказівки для проведення семінару: На семінарському занятті слухачі повинні з'ясувати юридичну природу інституту глави держави та його особливості в Україні. Насамперед слід звернути увагу на роль Президента України у державному механізмі напівпрезидентської республіки, якою є Україна згідно з Конституцією 1996 р. Ця роль найбільш чітко виявляється через основні напрями його діяльності, які називаються функціями. Слід звернути увагу на те, що у кожного органу державної влади є так звані прерогативні функції, тобто ті функції, які належать тільки йому і не можуть покладатися на інші органи. Для Президента України такими функціями є забезпечення узгодженого функціонування державного механізму та загальнодержавне представництво. Повноваження Президента загальним чином сформульовані у Конституції (Розділ V) і деталізуються в чинному законодавстві, тому під час підготовки до семінару доцільно звернутися не тільки до тексту Основного Закону, але й до інших актів конституційного законодавства, зокрема до законів «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про міжнародні договори України», «Про громадянство України», «Про державну таємницю» тощо. Методичні матеріали з соціально-гуманітарної підготовки рядового та молодшого начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2003 - 2004 навчальний рік з теми: «Становлення та розвиток багатопартійної системи в Україні».' Тема 6: Правові основи діяльності політичних партій в Україні. Особливості формування багатопартійної системи на сучасному етапі. 1. У науковій літературі широко вживається визначення, за яким політична партія - це організована група людей, яка представляє інтереси тих чи інших сів, соціальних груп, верств і ставить за мету їх реалізацію шляхом досягнення іітичної влади або участі в її здійсненні. В сучасних демократичних країнах політичні партії відіграють важливу роль. Вони постійно беруть участь в суспільно-політичному житті країни, проявляючи особливу активність під час виборчого процесу. Партія (або коаліція партій), що отримала більшість голосів, зазвичай вважається правлячою і має вирішальний вплив на формування і здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави. Інші партиі важаються опозиційними. Проте як правлячі, так і опозиційні партії виступають у якості мотору політичного життя країни, ведучи поміж собою конкурентну боротьбу за владу, що дає можливість реалізовувати свою політичну програму. У відповідності до демократичних принципів жодна партія не може претендувати на висловлення волі всього народу. Позитивним є те, що партії за допомогою чесних відкритих виборів прагнуть досягти державної влади, взаємодіють з нею, наповнюють реальним змістом політичний процес у суспільстві. Характерною особливістю партій є те, що вони створюють свої програми, керуючись певними ідеологіями, пропонують своє бачення сучасного світу, тенденцій його розвитку та окреслюють модель політичного і суспільно-економічного ладу країни. В політичній практиці часто виникають певні політичні системи: монопартійна (однопартійна), двопартійна, багатопартійна. Їх право на існування зазвичай визначається в конституціях та інших нормах законодавства. На відміну від демократій, у тоталітарних країнах частіше існує одна політична партія, яка встановлює свою монополію на політичну владу, узурпує державні структури, визначає правила діяльності в економічні та духовній сферах. В таких країнах управління здійснюється за допомогою сили, репресій та нав'язування населенню певної ідеології. Таким чином, народ є відстороненим від участі у формуванні і здійсненні політичної влади, а партія-монополіст, експлуатуючи трудові і природні ресурси країни, забезпечує інтереси партійної верхівки. У колишньому СРСР з 1922-го по 1991 рік існувала однопартійна система, яка привела до деформації політичного життя і врешті-решт до краху держави. Після проголошення незалежності в Україні ідеї плюралізму та багатопартійна політична система були закріплені в новій Конституції. Відтепер право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення та захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів гарантується Конституцією. Важливим є те, що ніхто не може бути примушеним до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з неї. Водночас належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь - яких пільг і переваг. Діяльність політичних партій регулюється Законом України «Про політичні партіі в Україні», який визначає правову основу, гарантії, обмеження щодо утворення, умови членства, вимоги до програми, права партій тощо. У статті, 2 цього Закону подається визначення поняття політичної партіі як зареєстрованого згідно з законом добровільного об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має за мету сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Партії створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. У своїй діяльності міліція мусить чітко дотримуватися положень статті 4 Закону «Про політичні партії в Україні», де передбачається заборона працівникам органів державної влади, посадовим особам виідокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям або втручатися у створення і внутрішню діяльність партій, якщо інше не передбачене законом. В законі зазначається також, що членами політичних партій не можуть бути співробітники силових структур, зокрема працівники органів внутрішніх справ (СТ.6.П.З.). Важливо зазначити, що українське законодавство є одним із найбільш демократичних і надає політичним партіям широкі можливості та гарантії для своєї діяльності у відповідності до статуту. Водночас у ст. 5 Закону забороняється утворення і діяльність політичних партій, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на ліквідацію незалежності України, підрив безпеки, пропаганду насилля, розпалювання міжетнічної чи релігійної ворожнечі або створення воєнізованих формувань. У розділі V «Державний контроль за діяльністю політичних партій» зазначено, що Міністерство юстиції України слідкує за додержанням партією вимог Конституції та законів держави, а також статуту партії. В свою чергу, Центральна та окружні виборчі комісії здійснюють контроль за додержанням порядку участі політичних партій у виборчому процесі. Після виборів народних депутатів до Верховної Ради України в 2002 р. за змішаною мажоритарно-пропорційною системою (коли 225 депутатів обиралися у мажоритарних округах, а інша частина - за партійними списками) розпочався новий етап у діяльності вітчизняних політичних партій. Розгорнулася робота щодо приведення статутів і програм партій у відповідність до вимог чинного законодавства. Сьогодні ми спостерігаємо, як партії, створені на замовлення свого лідера чи за волею політико-економічних груп, змушені будуть припинити свою діяльність, а на політичній арені залишаться лише ті партії, що реально відображають інтереси суспільних груп. Отже, трансформація партій, що розгорнулася після парламентських виборів, може завершитися тим, що із понад 150 партій (станом на 2001 р.), залишиться до двох десятків дієвих одиниць. Вони зможуть створити цивілізовану конкуренцію, керуючись чинним законодавством. Держава та її правоохоронні органи мають гарантувати, щоб цей процес розгортався в демократичному руслі без порушень прав людини та інших суб'єктів політичної діяльності. Як вже зазначалось, працівники ОВС не можуть бути членами партій. Проте співробітники міліції мають чітко знати законодавство щодо створення та діяльності політичних партій, а також типологію нині діючих у політичному просторі партій. До «правих» відносяться ті партії, що будують свою діяльність на ідеологіях консерватизму, націоналізму та релігійних основах. Серед них можна назвати Українську республіканську партію «Собор», Конгрес Українських націоналістів (КУН) тощо. Зазначимо, що потрібно вирізняти націоналізм державницького, світоглядного спрямування, який згуртовує всіх громадян на розбудову демократичної України, від агресивного інтегрального націоналізму, який, навпаки, виступає як деструктивна політична практика, що роз'єднує населення. Можна назвати також крайньо «правих» - це Соціал-національна партія, Українська Національна асамблея (УНА та її молодіжне крило УНСО) та ін. До «центристських» відносяться партії ліберального спрямування - «Трудова Україна» (С.Тигипко), «Партія регіонів» (В.Янукович), «Реформи і порядок» (В. Пензеник), НДП (В. Пустовойтенко), «Батьківщина» (Ю.Тимошенко) та ін. «НРУ» (Б. Тарасюк) та «Народна партія» (Ю.Костенко) можна віднести до партій національно-демократичного типу. До «лівого» спрямування відносяться партії соціал-демократичної та комуністичної ідеології. Серед них виділяються Комуністична партія (П.Симоненко) та Соціалістична партія (О. Мороз). Крайньо «ліві» - це партія прогресивних соціалістів (Н.Вітренко), «Союз комуністів України» та ін. Як правило, помірні праві, центристські та ліві партії діють у межах законодавства, їхні дії прогнозовані і позитивно впливають на розвиток політичного процесу. Крайні «праві» чи «ліві» партії часто балансують на межі законності, допускають у своїх діях агресивність і правопорушення. Правоохоронці мають знати, що дії крайніх часто носять спонтанний, дестабілізуючий характер і можуть призводити до порушень громадського порядку та законних прав громадян. Як міжнародне, так і національне законодавство забороняє діяльність явно екстремістських, терористичних, фашистських партій. 2. Незважаючи на достатню законодавчу базу, формування плюралістичної багатопартійної системи в Україні відбувається досить складно. Це пов'язано, перш за все, з тим, що країна ще не вийшла цілком з кризового стану і демократичне реформування в усіх суспільних сферах відбувається з певними утрудненнями. Досить відчутним є негативний вплив адміністративного ресурсу на процеси виборів та розбудову партійних структур. Станом на 2003 р- суспільство не має закону про діяльність опозиції та й новий закон про вибори не може пробити собі дорогу у Верховній Раді. Водночас уже сьогодні ми можемо визначити головні партії і блоки, які заявили про себе на парламентських виборах 2002 р., увійшли до законодавчого органу влади та створили свої фракції. Серед них слід назвати блок партій «Наша Україна», який очолив В.Ющенко, Комуністичну партію України (П.Симоненко), блок партій «За єдину Україну» (В.Литвин), блок партій, що очолила Ю.Тимошенко, Соціалістичну партію (О.Мороз), СДПУ(о) (В. Медведчук). Можна стверджувати, що становлення сучасної партійної системи розгортається за активної участі партій, що становлять основу цих блоків і саме вони відіграють вирішальну роль у проведенні політичної реформи. Особливо бурхлива діяльність партій спостерігається також під час президентських виборів. Існує кілька основних напрямків діяльності партій. Серед них: теоретико-аналітичний (аналіз стану суспільства, визначення перспектив суспільного розвитку); ідеологічний (формування системи цінностей, поглядів, переконань і відстоювання їх у суспільному середовищі); політичний (проведення політичної платформи, боротьба за входження до владних структур); організаторський (проведення виборчих кампаній, підготовка кадрів правлячої еліти, участь у формуванні уряду, діяльність в опозиції' тощо). Доцільно також виділити головні внутрішні функції партій: окреслювання ідеологічних і політичних доктрин, залучення нових членів, активістів, поповнення партійної каси, створення друкованих органів і партійних інститутів, підготовка партійних лідерів і партійних функціонерів. Головні зовнішні функції - це боротьба за оволодіння владними структурами, участь у здійсненні державної влади (зокрема через діяльність у Верховній Раді), формування громадської думки для залучення на свій бік якомога більшої кількості прихильників, підготовка і висунення кадрів для державного й профспілкового апаратів, громадсько-політичних об'єднань і створення позитивного іміджу тощо. Доцільно також виділити групу функцій, які роблять партію справжнім суб'єктом громадського життя, роботи з населенням. Виступаючи одночасно і як учасники конфліктів різних соціальних інтересів, і як інструмент їх долання, партії мають виконувати функції своєрідних об'єднавчих факторів громадських структур і політичних інституцій. Сила й вплив політичних партій визначаються тим, наскільки їх представники виконують волю своїх прихильників, електорату. Політична реформа, що розгорнулася Україні, має привести до того, щоб політичні партії, беручи участь у політичному управлінні, мали змогу забезпечувати механізм ненасильницького розв'язання конфліктів між правлячою та опозиційними політичними групами, сприяючи, таким чином, стабілізації всієї політичної системи. Сьогодні українські партії ще недостатньо виконують свої завдання, пов'язані з оформленням інтересів громадян та перетворення їх у реальні політичні рішення. Особливістю формування багатопартійної системи в Україні є те, що, по суті, партії ще не стали посередниками між громадянами і політичною системою. Звідси — досить низький рівень довіри до всіх політичних партій. Незадоволення виникає внаслідок непослідовності в діяльності політичних партій, їх лідерів та слабкості духовних ідеалів. Лише 3,6% громадян країни є членами партій, при цьому 27,2 % — це пасивні спостерігачі або люди, що забули про своє членство в партії. Поряд з цим, позитивним є те, що роль українських політичних партій та їх вплив у суспільстві з кожним роком посилюється. Для того щоб партії стали реальною політичною силою, яка виражає інтереси народу і консолідує суспільство, вони мають стати інноваційними політичними об'єднаннями, постійно продукувати нові ідеї, уміло йти на легітимні компроміси, допускати організаційний та ідеологічний плюралізм, бути толерантними до своїх політичних опонентів. Водночас ефективною діяльність партій стане тоді, коли населення буде в змозі висувати до них високі вимоги. Український громадянин стає в цьому відношенні все більше свідомим. Останні вибори до парламенту засвідчили, що партії, створені тільки «під вибори» (наприклад, «Озиме покоління»), приречені на невдачу. Отже, найважливішими функціями політичних партій і національної багатопартійної системи в цілому сьогодні можна вважати соціальне представництво, розробку і здійснення політичного курсу, інтеграцію і соціалізацію населення, боротьбу за політичну владу, політичне рекрутування та формування правлячої еліти. Повноцінне здійснення цих функцій призведе до становлення в Україні демократичної і дієвої багатопартійної системи. План семінару 1. Правові засади створення та діяльності політичних партій в Україні. 2. Основні функції партій та вимоги до їх легітимної діяльності. 3. Типологія політичних партій. Особливості становлення багатопартійної системи в Україні на сучасному етапі. Теми рефератів та повідомлень 1. Характеристика законодавчої бази створення та діяльності політичних партій в Україні. 2. Аналіз програм політичних партій (на прикладі конкретних партійних програм). 3. Роль партій у виборчому процесі. 4. Діяльність міліції щодо забезпечення правопорядку під час розгортання виборчого процесу, проведення мітингів, зборів та інших акцій політичних партій. 5. Законодавча заборона нелегальних, екстремістських, терористичних груп та протидія їх діяльності з боку ОВС України. Література 1. Конституція України. - К., 1996. 2. Закон України "Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 р. 3. Юдин Ю. Политические партии в современном государсгве. - М., 1998. 4. Якименко Ю. Гражданская активность в Украине: обречены ли мы иметь то, что имеем?//«3еркало недели», 2002, 26 октября, N 41(416). 5. Фесенко В. Воздействие избирательной системи на роль политических партии в развитии демократии в Украине//Розвиток демократії в Україні: матеріали міжнародної наукової конференції. -К., 2001 6. Базів В. Політичні партії в незалежній Україні: генеза і типологія. - Львів, 1999. 7. Право вибору: політичні партії та виборчі блоки /ТоменкоМ; Проценко О. (упорядники).-К., 1998. 8. Швед Ю. Партії та партійна система України: Навчальний посібник. - Львів, 2001. 9. Яблонський В., Латко Я. Сучасні політичні партії України: політикам і початківцям.-К., 1999. 10. Основи демократії. Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / За заг. ред. А. Колодій. - К., 2002.
|
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №19 “Державна символіка України та геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №18 “Державна символіка України та геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №18 “Державна символіка України та геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №18: Державна символіка України та Геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
| 87. Укра їнська національна символіка: історія і сучасність Символіка-це своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її,підтверджує її існування. Відповідно до статті 20 Конституції... |
Державна символіка України Навчальним планом із соціально-гуманітарної підготовки рядового та молодшого начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх... |
| План-конспект уроку з предмета З України. Військова присяга – клятва на вірність народові України. Державна та військова символіка, бойовий прапор. Реформування та... |
Державна символіка України Державні символи це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, що в короткій... |
| - «Символіка скінхедів»; відеоролики «Поки батьки не бачать: діти з головою поринають у субкультури» |
Державна санітарно-епідеміологічна служба Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів направляє для виконання постанову Головного державного санітарного лікаря... |