|
|
Скачати 0.63 Mb.
|
|
Редакція газети “Іменем закону” Департамент роботи з персоналом МВС України Методичні матеріали навчальних тем, розроблені згідно з “Навчальним планом із соціально-гуманітарної підготовки рядового та молодшого начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2003-2004 навчальний рік” Тема 1: Державна символіка України Україна як суверенна держава має власні державні символи. Державні символи - це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного, національного, історичного характеру і символізують суверенітет держави. Згідно з ст. 20 Конституції України державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні ідеї національно-політичного та історичного характеру. Відповідно до Закону України від 28 січня 1992р. Про Державний Прапор» Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3. Закон передбачає підняття прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних представництв України за кордоном, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань. Державний Прапор синьо-жовтого кольору є на морських суднах, та літаках міжнародних рейсів України. Синьо-жовті кольори вперше згадуються близько 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був зображений золотий лев. Новий етап у розвитку символіки України пов‘язаний з виникненням козацтва, Національною революцією та зародженням нової державності. Серед козацьких прапорів найчастіше зустрічаються прямокутні й трапецієвидні полотнища. Відзнаки дрібних підрозділів були переважно трикутними. На них превалювали різні відтінки червоного кольору. Державних прапорів у нинішньому значенні цього терміна в XVII ст. не було. Найвищим єдиним символом держави було червоне знамено із зображенням архангела Михаїла, доповнюване зовнішніми ознаками гетьманської гідності. Протягом ХVIII ст. певною мірою тривала уніфікація кольорів і зображень на прапорах козацьких полків. У кожному полку зберігалася особлива колористика полотнищ, але у 30-х роках XVIII ст. число її варіантів скоротилося до шести. Зображалися за звичай державний герб (на полковому прапорі) і герб міста, ім'я якого носив полк, — на ротних знаменах. На українських козацьких прапорах була подібна система, але доповнена національним гербом. Меншою мірою ця тенденція позначилася на прапорництві Січі, чиї знамена залишалися досить різноманітними, її велика корогва у XVIII ст. залишалася червоною із зображеннями, з одного боку, архангела Михаїла, а з другого - білого хреста із золотим сонцем, півмісяцем і зірками. Прапори куренів і паланок були переважно малиновими, а під час морських походів використовувалися особливі прапори - білий із зображенням св. Миколая і червоний із зображенням козацького корабля. Запорозькі козаки мали жовто-блакитний прапор; який використовували в мирний час, на відміну від бойового стягу малинового кольору. Сині і жовті кольори були і у гербах українських земель, міст і старшинських родів. З XVIII ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських гетьманів та козацької старшини (гетьманів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового отамана Калнишевського, полковників Нечаїв, Богунів). Традиція поєднання жовтого і блакитного кольорів поширюється і на герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина та ін. Але найбільшого поширення ці кольори набувають на західноукраїнських землях. Прапори, на яких домінувало поєднання жовто-блакитних фарб, було піднято над міськими ратушами у містах Самборі, Станіславі, Коломиї, Стрию, Сяноку. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху в XVIII ст. Із 70-х років XVIII ст. західноукраїнські землі перебували під владою Австрійської імперії. Прапором Австрії з 1786 р. було червоно-біло-червоне полотнище. Широко вживався також чорно-жовтий прапор правлячої династії Габсбургів. Існували й територіальні прапори. Так, для королівства Галіції і Лодомерії у різний час були прийняті блакитно-червоно-жовтий, блакитно-червоний і червоно-блакитний, а для Буковини - блакитно-червоний кольори. Коли у Австрійській імперії вибухнула революція 1848-1849р.р., це викликало значне пожвавлення національно-визвольних рухів. У Львові 2 травня 1848 р. виникла Головна Руська Рада. Цей орган прагнув очолити український національний рух, пропагував ідею його національного відродження і особливу символіку. Колористика прийнятого Радою герба - старовинного символу галицьких князів - зумовила барви «народних знаків» або «руських національних красок» і відповідного прапора, який вперше було піднято у червні 1848 р. у Львові на ратуші у вигляді двох горизонтальних смуг, тобто приблизно як тепер. За геральдичними приписами, він мав бути жовто-блакитним: угорі - жовтий (золотий) колір знака лева, внизу - блакитний колір гербового щита. Після того, як перервалася традиція своєрідної символіки козацького війська, тривалий час в Україні, що перебувала у складі Російської імперії, питання про національну символіку не порушувалося. Ця тема з'явилася на шпальтах газет лише після революції 1905—1907р.р. Уявлення про національну символіку України поширювалося головним чином завдяки зв'язкам з Галичиною. Розгорілася суперечка між прихильниками жовто-блакитного прапора й тими, хто хотів мати «за національну краску» червону або малинову. Представники перших нагадували, що з точки зору геральдики червоний і малиновий -один і той же колір, а червоний стяг вже має своє окреме інтернаціональне і соціально-революційне, значення, і тому робити його спеціально українським недоцільно і суперечливо. Оскільки традиції галицького герба багато в чому були вже призабутими, шукали інших, доступніших пояснень кольорів прапора. У газетах писали, що блакитна барва відбиває українське блакитне небо, а жовта – вигорілий від сонця степ чи золоті лани збіжжя або навіть саме сонце. Це призвело до того, що перевагу почали віддавати жовто-блакитному поєднанню. Такий чином, ідея, започаткована; Головною Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організаціями, які почали діяти на Галичині наприкінці XIX ст. (в першу чергу «Соколами»). Після з'їзду «Соколів» та «Січей» у 1911 р. починається широке використання жовто-блакитного прапора на різних масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т.Г. Шевченка (1911р.), 100-річчя з дня його народження (1914 р.) та ін. З 1914 р. Січові стрільці під такими ж прапорами воювали на полях Першої світової війни. Жовто-блакитні прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої революції 1917 р., під ними формувалися й перші українські національні військові з'єднання. В цей час виникла точка зору, що необхідно об'єднати усі три кольори. Перша українська військова частина, створена у травні 1917 р. - полк ім. Богдана Хмельницького - одержала малинове знамено з портретом гетьмана. У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила державний герб і державний прапор УНР, який за рішучим наполяганням М. Грушевського, що обстоював геральдичні правила, мав угорі жовту смугу. За гетьмана П.Скоропадського жовто-блакитний прапор був замінений на блакитно-жовтий. Такий порядок кольорів залишився і за Директорії. Військові формування цих державних утворень користувалися обома варіантами прапорів (деколи з малиновою навскісною смугою), мало місце наслідування козацьким стягам минулого. Блакитно-жовті прапори затвердили уряди Західноукраїнської Народної Республіки 13 листопада 1918 р. у Львові і Підкарпатської Русі як складової частини Чехословаччини. Перший сейм Карпатської України 15 березня 1939 р. в м.Хусті ухвалив блакитно-жовтий державний прапор. Щодо символіки Організації українських націоналістів (ОУН), створеної 1929 р. у Відні, то її прапором^було блакитне полотнище з особливою відміткою тризуба - мечем замість середнього зуба. Після розколу цієї організації на початку 1940 р., цей прапор залишився за ОУН-мельниківцями, ОУН-бандері-вці на проведеному в квітні 1941 р. у Кракові II Великому зборі ОУН прийняли окрему постанову, де своїм окремим організаційним прапором визнали знамено чорної та червоної фарби. Згідно з Конституцією України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом Великого Державного Герба України є знак княжої держави Володимира Великого. Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам'яній застібці періоду трипільської культури (IV - III тис. до н.е.), знайденій біля дніпровського острова Шанця. Археологічні розкопки на Київщині та Полтавщині підтверджують, що на цих землях України тризуб був відомий як символ влади, знак родовий старійшин або племінних вождів ще у VI - VIII ст. Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована Х ст. Вона збереглася у болгарському рукописі «Хроніка Манасіі» (XIV ст.), де зображені воїни - дружинники князя Святослава, у руках яких прапори, увінчані тризубом. Тризуб зображувався на монетах великого князя Володимира Святосавовича, а згодом Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне гербом. Зараз існує понад 40 версій, які пояснюють походження та інтерпретують суть тризуба. Всі дотеперішні пояснення тризуба можна зібрати в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези: 1) символ державної влади (верхня частина скіпетра або корони); 2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа); 3) військова емблема (франциска(спис з подвійною сокирою), якір, лук зі стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями); 4)геральдично-нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуезько-литовський портал); 5) монограма (сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або виразу), (схематичне зображення слова воля, символ влади над трьома (небесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала цифру 3, символ поєднання минулого, сучасного та майбутнього); 6) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос). Після розпаду Київської Русі тризуб утратив значення державного символу, зберігаючись на гербах провінційних міст, українських магнатів, дворян та козацької старшини. Інший елемент Великого Державного Герба - козак з мушкетом і шаблею як герб Війська Запорізького - відомий з XVI ст., а з XVIII ст. такий герб стає символічним зображенням Гетьманщини. У 1918 р. після проголошення незалежності УНР золотий тризуб на синьому тлі був затверджений Державним Гербом України. Він залишався також гербом і за гетьмана П.Скоропадського й УНР часів Директорії. Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербиць-кого зі словами, затвердженими законом (над мелодією працювали й інші українські композитори, зокрема, Кирило Стеценко). Текст гімну вперше був надрукований у 1863 році. Після цього він надзвичайно швидко розійшовся у народі, особливо серед інтелігенції', студентів та гімназистів. Надзвичайна поширеність його тексту спричинила те, що авторство цього гімну певний час приписували Тарасу Шевченку. Однак гімн «Ще не вмерла Україна» до 1991 р. не був єдиним гімном України. Як національні гімни у різні часи і на різних землях України вважалися також «Заповіт» Т.Г. Шевченка, «Вічний революціонер» (слова І.Франка, музика М. Лисенка ), «Не пора» (слова (І.Франка, музика Д.Січинського). Поет В.Шурат і композитор С.Люткевич написали гімн «За тебе, Україно». У Галичині певного поширення набув гімн «Не плакати нам» (слова Г. Гордого, музика Й.Кишакевича) та давній галицько-український гімн «Мир, вам, браття» (слова І.Гушалевича, музика Д.Січинського), а також церковний гімн «Боже великий єдиний, нам Україну храни» (слова О.Кониського, музика М.Лисенка). На Закарпатті найпоширенішим був гімн «Підкарпатськії русини» (слова О.Духновича). Організація українських націоналістів мала свій гімн - «Зродились ми великої години». Мелодія гімну «Ще не вмерла Україна» затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 р. З метою уточнення тексту гімну відповідно до сучасних реалій було створено Державну комісію з підготовки і проведення конкурсу на кращий текст, гімну Украіни. 6 березня 2003року текст Державного Гімну був затверджений Верховною Радою України, перші рядки якого такі: Ще не вмерла України і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду. Полковник міліції В.А. Греченко, начальник кафедри історії державності України, доктор історичних наук, професор. Тема 2: Проголошення незалежності України. АКТ проголошення незалежності. Всеукраїнський референдум І грудня та вибори Президента Здобуття суверенітету кожної держави - це перший її крок у досягненні свободи й незалежності, соціально-економічного .і соціального прогресу, благополуччя і добробуту народу. Україна стала на цей шлях після того, як переконалася, що загальносоюзні органи і відомства відверто прагнуть зберігати свою зверхність над республіками, диктувати свої закони, зберігати у відносинах з ними панівне становище. Відбиваючи волю і прагнення українського народу, Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право української нації на самовизначення, верховенство і самостійність, повноту і неподільність влади уряду республіки в межах її території. У цьому документі закріплено виключне право народу України на володіння, використання і розпорядження національними багатствами республіки. Самостійно встановлюючи порядок організації охорони природи на своїй території, Україна бере на себе турботу про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. У розділі про культурний розвиток Декларація проголосила самостійність України у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантувала всім національностям, які проживають на території республіки, можливість вільного, національно-культурного розвитку. Україна, згідно з Декларацією, має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська і органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді України. Визначено також порядок проходження військової служби громадянами республіки. Урочисто проголошувалася мирна зовнішня політика і постійний нейтралітет, активне сприяння зміцненню загального миру і міжнародної безпеки. Вказувалося на те , що Україна є суб'єктом міжнародного права і здійснює безпосередні відносини з іншими державами. Ідеї Декларації були схвально сприйняті в усіх куточках України. Але Декларація — це лише документ. Перед народом України постало величезної ваги завдання - реалізувати все те, що записано у Декларації, наповнити її конкретним змістом, впровадити всі її положення у повсякденне життя. На вірність Україні присягла більшість військовослужбовців, які перебували в її межах. Службу в армії стали відбувати на її території. Було також створено Національну гвардію. Одним із свідчень суверенності України стали переговори між нею та іншими республіками колишнього Радянського Союзу про економічне та політичне співробітництво, відносини у духовній сфері. 19 листопада 1990 р. було підписано договір між суверенною Україною та Росією, який мав служити зміцненню їх співробітництва. Уперше дві республіки підписали такий важливий документ не як раніше - через центр, не за вказівкою «згори», а за взаємною домовленістю парламентів і урядів. У договорі було проголошено, що відносини між обома республіками мають розвиватися на основі рівності, добросусідства й невтручання у внутрішні справи одна одної. Подібні договори й міжурядові угоди Україна уклала також з іншими республіками колишнього Радянського Союзу. У ніч на 19 серпня 1991 р. найближчі співпрацівники президента СРСР, які займали ключові посади в керівництві союзними структурами, ізолювали Горбачова на його кримській дачі і зробили спробу перебрати всю повноту влади до своїх рук. Не маючи позитивної програми , вони прагнули одного: зупинити процеси демократизації в усіх ланках суспільного життя, повернути радянську імперію до стану напередодні 1985 р. Проте наступ неосталіністів наштовхнувся на опір мас. Народ підтримав президента Росії Б.Єльцина, який тимчасово взяв на себе функції президента СРСР, одночасно виявилося небажання основної частини армії, а також військ КДБ і МВС брати участь у розв'язуваній путчистами громадянській війні. На третій день організатори перевороту визнали свою поразку. Центр подій в Україні зосередився у столиці. Вранці 19 серпня командуючий сухопутними військами СРСР генерал Варенников у супроводі першого секретаря ЦК КПУ Гуренка й місцевих генералів прибув до голови Верховної Ради і попередив його, що невиконання наказів путчистського органу влади - ДКНС (Державного комітету з надзвичайного стану) - це вже підстава для негайного запровадження у республіці надзвичайного стану. Опинившись перед загрозою введення в Україну танкових армій, не контролюючи розміщення у республіці величезних Збройних Сил, Л. Кравчук зайняв надто обережну позицію. Кількагодинне засідання президії Верховної Ради закінчилося безрезультатно. Члени Народної Ради наполягали на заяві про невизнання ДКНС, члени президії від КПУ відмежовувалися від цього. В результаті українське керівництво не висловило навіть моральної підтримки президентові Росії, який мужньо протистояв путчеві. Цілоденне засідання 20 серпня закінчилося половинчастим рішенням. У ньому, однак, не визнавалася дія постанов ДКНС на території України, що було надзвичайно суттєво. Контрольовані КПУ облвиконкоми (Дніпропетровський, Житомирський, Одеський, Миколаївський та ін.) і Кримська АРСР визнали ДКНС, причому не під тиском, бо надзвичайного стану в Україні не було запроваджено, а за ідейними переконаннями. 23 серпня, тобто вже після провалу путчу, політбюро ЦК КПУ опублікувало документ, в якому зробило марну спробу «виправдатись». У ньому засуджувалася «авантюрна спроба антидержавного перевороту», критикувався ЦК КПРС, який «своєчасно не дав оцінки цим подіям, не інформував про їх суть партійні комітети на місцях». Вранці цього ж дня в опечатаному приміщенні Львівського обкому КПУ було вилучено документи протилежного змісту. Вони незаперечне свідчили, що натхненник і організатор путчу - партапарат. Зокрема, у шифрограмі секретаріату ЦК КПУ, надісланій обкомом 19 серпня, вказувалося: «Заходи, що вживаються керівництвом країни по стабілізації становища і виходу з кризи, відповідають настроям переважної більшості трудящих і співзвучні з принциповою позицією Компартії України». Після провалу путчу стало зрозумілим, що «новоогарьовський процес» не пішов, компромісний проект договору безнадійно застарів і Радянський Союз як федераця існувати нездатний. Народний депутат Украіни генерал-полковник міліціі О.М.Бандурка згадуе: “ 24 серпня після ранкового засідання і гострих дебатів за круглим столом щодо подій у Москві, в кабінеті голови Верховноі Ради зібралися за дорученням фракцій сім депутатів: Д.Павличко, І.Драч,В.Ярославскій, І. Юхновський , О. Кацюба, Л. Кравчюк і я. Обговорювався текст Постанови Верховноі Ради і Акт проголошення незалежності Украіни. Особливих розходжень поглядів щодо змісту не було. Д. Павличко запропонував до Акту проголошення незалежності вставити слова “Виходячи з смертельноі небезпеки…” , були інші зауваження, які в основному стосувались самоі процедури винесення на голосування. Було домовлено, що від другого мікрофону я буду вносити пропозицію про прийняття Постанови і Акту, пропонувати “ групі 239 ” та всім депутатам проголосувати “ за ”, а Д. Павличко буде виступати з трибуни “. 24 серпня відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР. Вона проголосила незалежність України, тобто самостійної Української держави під назвою «Україна». З моменту проголошення незалежності на її території набували чинності її закони. Одночасно з виборами президента, призначеними на 1 грудня, тепер мав відбутися референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. Верховна Рада України прийняла також постанову про політичну обстановку і негативні дії по створенню умов для упередження нових спроб для військового перевороту. З цією метою визнавалося необхідним створити Раду оборони, Збройні Сили України, Національну гвардію, прискорити формування Конституційного Суду. Раді Міністрів доручалося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, ввести в обіг власну грошову одиницю і забезпечити її конвертування. 26 серпня президія Верховної Ради прийняли указ про тимчасове припинення діяльності КПУ, а також опечатування і взяття під охорону службових приміщень партійних комітетів, з тим щоб забезпечити збереження майна і документів від розкрадання, руйнування та знищення. ЗО серпня, коли створена президією Верховної Ради спеціальна комісія безперечно довела участь партапарату в підготовці і здійсненні путчу, Л.Кравчук підписав Указ «Про заборону діяльності Компартії України». Закінчилася насичена історичними подіями остання серпнева декада 1991 р. Одночасно з референдумом мали відбутися перші в історії України загальнонародні вибори глави держави. Ідея запровадити в Україні інститут президентства виникла наприкінці весни-на початку літа 1991-го. Цікаво, що її підтримували як комуністи, так і представники «Народної Ради». Останні вбачали у введенні інституту президентства важливий крок у напрямку незалежності. 26 червня побачила світ відповідна постанова Верховної Ради, а 5 липня був прийнятий Закон «Про Президента УРСР ». 1 грудня 1991 р. - знаменна дата у багатостраждальній історії століттями позбавленого своєї державності українського народу. У цей день відбулися референдум і вибори Президента України. До списків було занесено 37 886 тис. громадян. У бюлетень по референдуму було включено текст Акта, прийнятого Верховною Радою 24 серпня, і питання; «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?». У голосуванні взяли участь 31 891,7 тис. громадян, тобто 84,2% від загальної кількості включених до списків. Із них на питання бюлетеня відповіли: «Так, підтверджую» - 28 804,1 тис. громадян, або 90,3%. Позитивну відповідь дало населення всіх областей України, незалежно від їхнього національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, а й представники інших народів, для яких Батьківщиною є українська земля. У голосуванні по виборах Президента України взяли участь 31 892,4 тис. чол. До виборчого бюлетеня було включено 6 кандидатів - В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук'яненко, Л.Табурянський, В.Чорновіл та І.Юхновський. За Л.Кравчука висловилося 19 643,5 тис. громадян, що взяли участь у голосуванні, тобто 61,6%. Отже, голову Верховної Ради України підтримали більше половини українських виборців. А Л. Кравчук згадував: «Пізніше я пересвідчився, що недарма наполягав, аби референдум і перші в історії України вибори Президента були призначені на один день. Хоча передвиборна кампанія виявилася нетривалою, вона все ж таки дала можливість досить багато поїздити по країні, отже, я отримав унікальний шанс добре поагітувати не стільки за себе, скільки за незалежність. Кажу абсолютно щиро: перемога на референдумі важила для мене набагато більше, ніж моя особиста перемога. Бо який то президент без належної держави? То був би, скоріше, генерал-губернатор. І ще: коли я пройнявся боротьбою, стражданням народу, який ніколи фактично не мав державності, то дійшов висновку, що цей народ має право на свою державу. Добру чи погану, але свою державу, власну. Тому моєю метою в житті було зробити все, щоб Україна стала демократичною і правовою державою. Вона ніколи не дозволить, щоб народ жив під чиюсь диктовку. Годі й казати, мої головні суперники — В'ячеслав Чорновіл та Левко Лук'яненко, так само затято пропагували державницькі ідеї. Загалом жоден з шести кандидатів на посаду глави держави не дозволив собі жодного висловлювання проти незалежності. Себто перемога ідеї державотворення на грудневому референдумі виглядала практично неминучою». Наприкінці 1991 р. закінчилася епоха, що тривала понад сім десятиріч. Зійшла у минуле радянська форма державності, яка насправді була фіктивною і намертво прив'язувала Україну до тоталітарної імперії. Перед новонародженою державою постало завдання наповнити реальним змістом Акт про незалежність. На порядок денний стали перш за все народногосподарські проблеми: демонополізація і приватизація державної власності, розгортання підприємництва, створення цілісної інфраструктури для вільного обігу товарів, капіталів і праці, переведення на ринкові засади економічного співробітництва з новими державами - республіками колишнього Союзу і країнами Східної Європи, налагодження торговельних, фінансових та інших зв'язків з усіма країнами світу. |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №19 “Державна символіка України та геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №18 “Державна символіка України та геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №18 “Державна символіка України та геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №18: Державна символіка України та Геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
| 87. Укра їнська національна символіка: історія і сучасність Символіка-це своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її,підтверджує її існування. Відповідно до статті 20 Конституції... |
Державна символіка України Навчальним планом із соціально-гуманітарної підготовки рядового та молодшого начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх... |
| План-конспект уроку з предмета З України. Військова присяга – клятва на вірність народові України. Державна та військова символіка, бойовий прапор. Реформування та... |
Державна символіка України Державні символи це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, що в короткій... |
| - «Символіка скінхедів»; відеоролики «Поки батьки не бачать: діти з головою поринають у субкультури» |
Державна санітарно-епідеміологічна служба Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів направляє для виконання постанову Головного державного санітарного лікаря... |