|
|
Скачати 0.63 Mb.
|
План семінару 1. Декларація про державний суверенітет - перший крок до здобуття незалежності. 2. Проголошення незалежності. 3. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України. Тема 3: Організація та правове забезпечення президентських виборів. Закон України «Про вибори Президента України» Президент України обирається на п'ять років громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Обрання однієї особи на більш як два терміни поспіль не допускається. Обрання на третій і четвертий строки можливе, але тільки після перерви. Це є певною гарантією від узурпації влади, засобом забезпечення періодичної змінюваності глави держави, стимулює притік свіжих ідей і нових державних діячів. Всенародне обрання Президента України є типовим для держав з напівпре-зидентською формою правління. Такий порядок обрання глави держави робить його досить автономною фігурою на політичній арені, надає йому необхідної неупередженості і незалежності від парламенту-. Вибори Президента України здійснюються на основі Конституції України, законів України «Про вибори Президента України», «Про Центральну виборчу комісію» та нормативних постанов Центральної виборчої комісії. Право обирати Президента надається громадянам України, які досягли віку 18 років. Участь у виборах є добровільною, кожний виборець має лише один голос. Від виборів відсторонюються лише особи, визнані судом недієздатними. Юридичні вимоги до кандидатів у Президенти України цілком укладаються у прийняті світовим конституціоналізмом. Ним може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг віку 35 років, має право голосу, постійно проживає в Україні протягом останніх 10 років та володіє державною мовою. Не можуть бути висунуті претендентами на кандидатів у Президенти України громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі або мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Від кандидатів не вимагається спеціальної освіти чи досвіду роботи, нема обмежень верхньої вікової межі. Скупі конституційні вимоги до кандидата у Президента - ознака демократичного підходу до виборів глави держави, вони сприяють розширенню кола осіб, з якого може бути обраний Президент. Водночас зрозуміло, що главою держави повинен ставати тільки громадянин, який має великий життєвий і політичний досвід, тісно пов'язаний з інтересами народу і здатний керувати державою. Тому помірні вимоги до кандидатів покладають підвищену відповідальність за якість вибору на самих виборців. Конституційне законодавство України закріплює демократичні засади організації та проведення виборів глави Української держави, що забезпечує громадянам реальну можливість здійснення своїх виборчих прав. Виборчий процес по виборах Президента України складається з кількох послідовних стадій: 1) призначення виборів; 2) формування територіальних виборчих округів та виборчих дільниць; 3) висування і реєстрація претендентів на кандидата у Президенти України; 4) збір підписів на підтримку претендентів на кандидати у Президенти України; 5) реєстрація кандидатів у Президенти України; 6) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; 7) складання списків виборців; 8) передвиборна агітація; 9) голосування; 10) визначення підсумків голосування. У разі необрання Президента у першому турі можливі стадії повторного голосування та остаточного визначення підсумків виборів. Кожна із стадій має чітко окреслені законодавством часові межі та коло учасників. Згідно з ч.5 ст.103 Конституції України чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року його повноважень. У випадку дострокового припинення повноважень Президента України вибори проводяться у період 90 днів з дня припинення повноважень. Право висування кандидатів на пост Президента належить партіям, які зареєстровані Міністерством юстиції України, і реалізується ними як безпосередньо, так і через об'єднання кількох партій у виборчий блок. Висування відбувається на з'їзді (конференції) партії чи виборчого об'єднання. Висування претендентів на кандидатів у Президенти України починається за 170 днів і закінчується за 140 днів до дня виборів. Партія чи виборче об'єднання можуть висунути лише одного кандидата, дані про якого повідомляються у Центральну виборчу комісію. Кандидат може бути висунутий також зборами виборців, якщо в них беруть участь не менше 500 громадян України, що мають право голосу. Збори виборців можуть проводитися за місцем проживання або на підприємствах, в установах, організаціях. Висування претендента вимагає підтримки виборців. Партія, виборче об'єднання чи ініціативна група зобов'язані зібрати на підтримку свого претендента не менше 1 млн. підписів громадян України, які мають право голосу, у тому числі не менш як ЗО тис. громадян у кожному з двох третин регіонів України. При цьому, в одному підписному листі повинні бути підписи мешканців лише одного населеного пункту. Форма підписного листа на підтримку претендента затверджується Центральною виборчою комісією не раніш як за 170 днів до дня виборів. За дорученням претендента на кандидата у Президенти України або уповноваженої особи партії (блоку), ініціативної групи виборців, якими висунуто кандидата, підписи на його підтримку можуть збирати громадяни України, які мають право голосу. Ніхто не має права примушувати виборця підтримати претендента, а також перешкоджати йому у підтримці претендента, платити коштами, товарами або послугами за підписи. Заповнені підписні листи подаються безпосередньо до Центральної виборчої комісії не пізніш як за 110 днів до виборів. Реєстрація кандидатів у Президенти України повинна бути завершена не пізніш як за 90 днів до дня виборів. Центральна виборча комісія протягом 2 днів після реєстрації видає кандидату в Президенти України посвідчення встановленого зразка, а претендентам, яким відмовлено у реєстрації, - рішення. Рішення Центрвиборчкому про реєстрацію кандидата або про відмову в реєстрації може бути оскаржене претендентом, щодо якого прийняте таке рішення, або уповноваженою особою партії (блоку), ініціативної групи виборців, якими було висунуто даного претендента, до Верховного Суду України протягом 5 днів з моменту його прийняття. Верховний Суд України розглядає скаргу в семиденний термін і його рішення є остаточним. Усі зареєстровані кандидати володіють рівними правами і виконують рівні обов'язки. З дня реєстрації кандидати зобов'язані на час проведення виборів залишити державну службу чи роботу у засобах масової' інформації, а діючий Президент не повинен користуватися перевагами свого службового становища. Кандидати на пост Президента користуються низкою пільг, передбачених законом (право на звільнення від виробничих або службових обов'язків на час проведення виборчої кампанії, право на безкоштовний проїзд усіма видами пасажирського транспорту, право на охорону з боку держави та ін.). Закон докладно регламентує порядок проведення передвиборної агітації', використання у цих цілях радіо, телебачення і друкованих видань. Ці норми покликані забезпечити рівні можливості для всіх кандидатів, виключити зловживання і тиск на виборців. Передвиборна агітація розпочинається після реєстрації претендентів кандидатами в Президенти України і закінчується за один день до дня виборів. Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. За рахунок бюджетних коштів фінансується лише виготовлення передвиборних плакатів кандидатів у Президенти України з розрахунку по 10 примірників кожного плаката на кожну виборчу комісію. Однак кожен кандидат за власним розсудом може забезпечити виготовлення інших матеріалів за рахунок і в межах коштів особистого виборчого фонду. Вибори Президента України відбуваються по єдиному загальнодержавному виборчому округу, що включає в себе всю територію України. Підготовку і проведення виборів здійснюють виборчі комісії, які є незалежними від органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ці комісії створюються на рівні України (Центрвиборчком), територіальних округів (225 територіальних виборчих комісій) та виборчих дільниць. Виборчі дільниці утворюються, як правило, з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках - з меншою або більшою кількістю виборців. Кожен зареєстрований кандидат у Президенти має право призначити одного члена Центральної виборчої комісії з правом дорадчого голосу. Виборчі комісії мають значні повноваження, їх діяльність суворо регламентована і здійснюється гласно і відкрито. Центральна виборча комісія приймає обов'язкові для застосування виборчими комісіями роз'яснення з питань Закону «Про вибори Президента України», здійснює організаційно-методичне забезпечення їх діяльності; контролює використання виборчими комісіями коштів Державного бюджету України; встановлює норми і перелік необхідного обладнання, інвентаря та послуг для виборчих комісій і виборчих дільниць; проводить реєстрацію довірених осіб кандидатів у Президенти України; забезпечує виготовлення передвиборних плакатів кандидатів; забезпечує централізоване виготовлення бюлетенів встановленого зразка і т.ін. Територіальна виборча комісія здійснює в межах відповідного територіального виборчого округу контроль за додержанням законодавства про вибори Президента України; спрямовує діяльність дільничних виборчих комісій; організовує зустрічі кандидатів з виборцями спільно з відповідними органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування; підбиває підсумки голосування по територіальному виборчому округу. Дільнична виборча комісія перевіряє точність списку виборців на виборчій дільниці; завчасно вручає або надсилає виборцям іменні запрошення; забезпечує підготовку приміщення для голосування та виготовлення виборчих скриньок; проводить підрахунок голосів, зібраних на виборчій дільниці; складає протокол про підсумки голосування та надсилає його до відповідної територіальної виборчої комісії; розглядає в межах своїх повноважень звернення, заяви і скарги з питань підготовки виборів та організації голосування на виборчій дільниці. Основною формою роботи виборчих комісій є відкриті засідання, які скликаються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови, а у випадках, коли відповідно до Закону «Про вибори Президента України» у складі відсутній заступник голови, - секретарем комісії. Перше засідання виборчої комісії скликається не пізніш як на третій день після її утворення, а наступні - за умови виникнення такої потреби. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також державні підприємства, установи і організації зобов'язані створити належні умови виборчим комісіям у здійсненні ними своїх повноважень. Фінансове, матеріально-технічне забезпечення виборів Президента України здійснюється Центральною виборчою комісією. Фінансування виборів Президента України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, які розподіляються між усіма виборчими комісіями. Але кандидати у Президенти України мають право створювати власні виборчі фонди, які можуть формуватися за рахунок власних коштів (не більше 100 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), коштів, виділених Центрвиборчкомом на передвиборну агітацію, коштів виборчих об'єднань, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб. Не допускається пожертвування у виборчі фонди з боку державних підприємств, державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування, а також іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, підприємств з іноземними інвестиціями, благодійних організацій та релігійних об'єднань, підприємств, організацій та установ, що мають заборгованість перед бюджетами усіх рівнів. Закон встановлює сувору звітність щодо пожертвувань до виборчих фондів. Голосування проводиться тільки в день виборів або в день повторного голосування з 8 год. ранку до 20 год. вечора. Про час і місце голосування дільнична виборча комісія сповіщає виборців не пізніш як за 15 днів до дня виборів, надсилаючи іменні запрошення за місцем проживання виборців. Кожен виборець голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускається. Бланк виборчого бюлетеня складається з двох частин: основної частини і відривного талона. Після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що посвідчує його особу, виборець отримує від членів дільничної виборчої комісії Основну частину виборчого бюлетеня і засвідчує цей факт своїм підписом на відривному талоні та у списку виборців. Контрольні талони залишаються у дільничній комісії і разом із списком виборців є підставою для встановлення кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені. Виборчий бюлетень (основна частина) заповнюється виборцем у кабіні або кімнаті для таємного голосування за відсутності інших осіб. У бюлетені виборець робить позначку «плюс» (+) або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти прізвища кандидата, за якого він голосує. Підрахунок голосів виборців проводиться безпосередньо членами дільничної виборчої комісії, про що складається протокол. На підставі протоколів територіальні виборчі комісії, підсумовуючи дані, що містяться у цих протоколах, встановлюють підсумки голосування і складають протокол, який передається Центральній виборчій комісії, а та, у свою чергу, підсумовує всі отримані дані. Повідомлення про результати виборів Президента України публікується Центрвиборчкомом у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр» не пізніш як на третій день після підписання протоколу про результати виборів. Обраним вважається кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Центрвиборчком визнає вибори такими, що не відбулися, у разі вибуття всіх кандидатів у Президенти України. У випадку, коли до бюлетеня було включено більше двох кандидатів і жоден з них не був обраний, призначається повторне голосування по двох кандидатах, які отримали найбільшу кількість голосів виборців (так званий другий тур, характерний для країн з багатопартійною системою). За підсумками повторного голосування обраним-вважається кандидат, що отримав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. У разі, коли повторне голосування проводилося лише по одній кандидатурі, кандидат вважається обраним Президентом України, якщо він одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. План семінару 1. Активне і пасивне виборче право на президентських виборах. 2. Виборчий процес з виборів Президента України. 3. Система виборчих комісій з виборів Президента України. 4. Порядок голосування і визначення підсумків голосування на виборах Президента України. Методичні вказівки для проведення семінару У межах семінарського заняття слухачі повинні поглибити свої знання, набуті під час прослуховування лекції, а також набути певні навички застосування чинного Закону «Про вибори Президента України». При обговоренні першого питання плану слід звернути увагу на юридичні вимоги (виборчі цензи), що ставляться до осіб, котрі висуваються як претенденти на кандидати у Президенти, а також до виборців. Важливо підкреслити демократичний характер цих вимог, відсутність будь-якої дискримінації. Друге питання плану вимагає аналізу основних стадій виборчого процесу з виборів Президента України. Доцільно звернути увагу на те, що претендент набуває статусу кандидата у Президенти України тільки після його реєстрації Центральною виборчою комісією. З точки зору правоохоронної діяльності слід звернути увагу на порядок проведення передвиборної агітації та передбачені законом санкції за порушення встановленого порядку її проведення. Третій пункт плану передбачає розгляд правового статусу та порядку діяльності всіх виборчих комісій, які забезпечують організацію та проведення виборів Президента України. При обговоренні четвертого пункту плану слід звернути увагу на час і місце голосування, форму і зміст виборчого бюлетеня, порядок голосування на виборчій дільниці та поза нею, порядок підрахунку голосів. Тема 4: Політична реформа в Україні, її мета. Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України від 6.03.03р.» . Кожна держава, її суспільство прагнуть до самовдосконалення. Життя підтверджує, що той механізм управління державою, який існує в Україні, ще не досягнув цього, оскільки породжує протистояння різних політичних сил і не дає можливості спокійно і плідно працювати, вирішувати нагальні питання законотворення. Серед широкого загалу є численні зауваження і критика щодо розподілу владних повноважень між вищими органами державної влади, ролі і місця в цьому механізмі Президента України. Протягом останніх трьох років багато політичних діячів, зокрема народних депутатів України, і особливо представників з опозиційних сил, вимагали подальшого вдосконалення інституту Президента, більш чіткого розмежування повноважень у системі державного механізму. Отже, питання, порушені в законопроекті щодо внесення змін до Конституції, є виваженими і це крок назустріч тим силам, які висували вимоги щодо вдосконалення державного механізму. У процесі реформування державної влади України необхідно дотримуватись низки вимог, яким в основному відповідає запропонований проект. Першою з них є врахування на досвіді державного будівництва, який підтвердив, що чинний розподіл повноважень між вищими державними органами і відповідна система взає-мостримувань і противаг уже не доповідають умовам сучасного етапу перехідного періоду, не забезпечують належного балансу між гілками влади. Серед недоліків у роботі парламенту - це перш за все недостатньо енергійна законодавча робота, внаслідок чого й досі не затверджено ряд украй необхідних для держави законодавчих документів (про податки, опозицію, низка кодексів тощо). Крім того, багато законів нестабільні, постійно змінюються, містять ряд серйозних колізій і прогалин, що свідчить про їхню невисоку якість. Мають місце випадки прийняття законів суто популістського характеру. Виявилось також і певне перевантаження президентської влади, необхідність розширення повноважень, які фактично здійснює Кабінет Міністрів. Недостатньо ефективним є контроль парламенту над урядом, а з іншого боку, Кабмін не має належних важелів впливу на Верховну Раду. Це вимагає посилення в рамках розподілу влади впливу парламенту на уряд та Кабміну на Верховну Раду. Головна ідея законопроекту полягає в тому, щоб йти шляхом європейського вибору, посилювати роль парламенту, створювати необхідні умови для підвищення якості законодавчого процесу. Однак новелізуючи нашу політичну систему, слід враховувати не тільки позитивний зарубіжний досвід, а й вітчизняний, ті сучасні історичні умови, в яких ми живемо. Головна, концептуальна ідея, закладена в законопроекті, — це перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління. І справа тут не у назві, а в сутності цього явища. Головне — дати необхідні повноваження Верховній Раді України, насамперед у сфері економіки. Головна спрямованість діяльності держави — це економічне зростання. І щоб це відбувалось, необхідно мати ефективну систему управління економічними процесами. Що ж ми маємо на практиці? Адміністрація Президента приймає рішення в галузі економіки, Кабмін висуває власні ініціативи, а Верховна Рада — свої. Таким чином, усі керують економікою, впливають на економічні процеси, але немає взаємопроникнення і взаємодії Кабінету Міністрів і парламенту у сфері соціальної практики. Відсутня і взаємна відповідальність за стан економічного розвитку держави. Верховна Рада прийняла понад дві тисячі законів, багато з яких безпосередньо регламентують різні аспекти економіки. Не будемо їх оцінювати, оскільки вони різні за змістом і якістю. Вал законодавчих актів є безсистемним, непродуманим. Немає чіткої лінії в законотворчому процесі, в тому числі щодо регулювання економічних відносин. У розвинених країнах з демократичними, усталеними традиціями існує злагода між різними гілками державної влади, є взаємо-порозуміння, а звідси і відповідний результат. А саме Кабінет Міністрів має ініціювати пропозиції щодо врегулювання економічних процесів, спільно з парламентом вирішувати концептуальні питання розвитку економічних та інших процесів. Кабінет Міністрів і Верховна Рада мають нести взаємну відповідальність за розвиток економічної, соціальної та інших сфер життєдіяльності країни. І це головне. У зв'язку з цим Президент України пропонує передати частину своїх повноважень парламенту, зокрема у сфері кадрової політики. Призначення Прем'єр-міністра, формування парламентської більшості — все це зрозуміло. Однак громадськість дуже занепокоєна: а чи не буде послаблений державний механізм, сама президентська влада? Важливо минути етап перетворень без потрясінь і без багато чого, через що пройшли деякі країни. Потрібно зберегти нормальну, повноцінну владу і всю управлінську вертикаль. Виходячи з того, що кожна молода держава потребує сильної і демократичної влади, запропоновані зміни окремих положень Конституції спрямовані на подальшу демократизацію і перерозподіл повноважень на верхніх щаблях державного керівництва. Це виявляється в підвищенні 1 розширенні прав парламенту та уряду, проведенні певної децентралізації влади (створення Ради Регіонів), визнанні права прийняття законів шляхом проведення референдуму. Згідно з проектом Закону «Про внесення змін до Конституції України» мають бути значно розширені повноваження Верховної Ради щодо формування уряду, які раніше одноосібне здійснювались Президентом. Парламент призначає Прем'єр-міністра України, кандидатуру якого висуває парламентська більшість, усіх міністрів в економічній і соціальній сферах, 34 з 38 керівників центральних органів виконавчої влади. Заяву про відставку вказані особи подають не главі держави, а Верховній Раді. Прокурор України призначається за згодою з парламентом. Проект встановлює не лише підзвітність, а й відповідальність уряду перед Верховною Радою, розширює повноваження парламенту по формуванню Конституційного Суду тощо. Поки що у нас немає послаблення влади — ні державної, ні Президента -оскільки за ним залишається вирішення принципових питань внутрішньої і зовнішньої політики, забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина. Крім того, за Президентом зберігається затвердження керівників Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Служби безпеки України, Державної Податкової адміністрації України тощо. Президент поставив завдання щодо удосконалення судової влади. Пройшовши прискорений шлях демократизації у процесі формування судової влади, ми нарешті зупинилися і схаменулися, оскільки підтримали загальну тенденцію демократизації створення умов незалежності суддів. Це виважений шлях і ми й надалі будемо йти ним. Але, як виявилося, майже усі дійшли висновку, що безпідставно було встановлено довічне призначення суддів усіх рівнів судової влади, А це спричинило її безконтрольність. Раніше судді були взірцем служіння закону, чесності, порядності. На жаль, нині складається зовсім інша ситуація. Ось чому Президент поставив питання щодо вдосконалення судової влади. За рік було звільнено близько 50 суддів за невиконання професійного обов'язку. Та це тільки айсберг. Таким чином, існує необхідність повернення до того. щоб суд дійсно був судом, а суддя — підзвітний народу. Для цього пропонується скоротити цей термін для суддів нижчого рівня до 10 років. Така пропозиція є конструктивною, оскільки за 10 років можна визначити ефективність праці судді, враховуючи кількість скарг на нього, відгуки людей та його особисте ставлення до людей. Суддя, який професійно працює, безумовно, має всі шанси на переобрання. Щось подібне стосується і Конституційного Суду України. Пропонується збільшити термін перебування суддів КС, щоб вони мали право обиратися на два терміни і підвищити віковий ценз для цієї' категорії суддів. Дійсно, суддями Конституційного Суду мають бути люди найбільш досвідчені у полгтиці та праві, які пройшли непростий життєвий шлях, а змушені у 65 років йти на відпочинок. З одного боку, це непогано, а з іншого — державі нелегко набрати 18 найбільш авторитетних юристів. Як правило, людина в такому віці й з багатим життєвим досвідом заслуговує на великий авторитет та визнання і дбав скоріше не про . вирішення власних матеріальних проблем, а про те, який слід залишиться після того. коли закінчиться її перебування у найвищій судовій інстанції. Проект не торкається основ функціонування місцевих органів виконавчої влади - районних та обласних державних адміністрацій. Стосовно місцевого самоврядування цей документ передбачає, що депутати сільської, селищної, міської, районної, обласної рад обираються на п'ять років. Під час проведення позачергових, повторних виборів депутатів цих рад, сільського, селищного, міського голів, виборів депутатів та голів замість тих, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальноі одиниці депутати та голови обираються на строк, що залишився до проведення чергових виборів відповідно депутатів рад, сільського, селищного, міського голів. Наведені правила є логічними та послідовними з точки зору приписів, бо стосуються виборчого процесу, засади якого закладено у проекті. Конституція України в ст.5 встановлює, що носієм суверенітету і джерелом влади в Україні є народ, який здійснює свої владні повноваження як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування. В полггикоправову практику нашої країни впроваджуються не лише систематичне проведення виборів парламенту, Президента, органів місцевого самоврядування, а й всеукраїнські та місцеві референдуми. Президент як гарант Конституції України, прав і свобод громадян піклується, щоб воля народу втілювалася в життя, була основою державної політики насамперед щодо найважливіших і найгостріших питань державотворення. Виходячи з цього в запропонованому Президентом Украіни проекті є концептуальна ідея щодо підвищення ролі такої важливої форми безпосередньої демократіі, як референдум. Особливо це стосується всеиародних референдумів. Пропонується, по-перше; на рівні Конституціі встановити, що з допомогою всеукраїнських референдумів можуть приймати закони України, а по-друге, закріпити, що рішення, які приймаються на такому референдумі, мають вишу юридичну сипу і не потребують затвердження органами державної влади або посадовими особами. Таке положення йде в руслі ст. 5 Конституції, за якою народ —першоджерело влади. Ця проблема є досить актуальною для нашої держави, оскільки 16 квітня 2003 р. виповнилося три роки як відбувся всенародний референдум і понад 80% громадян, які брали у ньому участь, позитивно відповіли на чотири поставлених запитання. Але результати референдуму так і не були впроваджені Верховною Радою України в текст Основного Закону. Це по суті є нехтуванням волі народу і відбувається всупереч положенню ст. 5 Конституції, що саме народ в Україні е носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, що тільки він має право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Пропозиції Президента саме і спрямовані на те, щоб реально воля народу була основою прийняття найважливіших рішень. У політичне життя суверенної України чітко увійшло періодичне проведення виборів у парламент України, органи місцевого самоврядування, вибори Президента України. Проте оскїльки представницькі органи обираються на чотири роки, а глава держави на п'ять років, то вибори проводяться в різний час. А це дещо дестабілізуюче впливає насамперед на соціально-економічну і політичну сфери. Тому є досить переконливою пропозиція глави держави проводити всі види чергових виборів протягом одного року: вибори народних депутатів в останню неділю березня; вибори до органів місцевого самоврядування - вдругу неділю вересня; вибори Президента України — у першу неділю грудня. Концептуальна ідея тут така — провести вибори в межах року і стабільно працювати чотири роки без політичного ажіотажу. Час незалежності України характеризується проведенням виборчих кампаній на демократичних засадах, в основу яких покладений принцип змагальності. У ст. 1 Конституції встановлено, що Україна - демократична, правова держава. Тому є всі підстави вважати, що вибори у нас і надалі будуть демократичними та враховуватимуть волю народу. Однак, коли ж суспільство і держава перебувають у такому перехідному стані, як Україна, виникає питання, чи можливо п'ять років підряд займатися виборами. Таким чином, потрібне упорядкування системи виборів у часі до всіх державних органів. Не можуть же держава і суспільство довготривало перебувати під тиском виборчих емоцій. Ідея Президента проводити усі вибори у межах одного року, збільшити термін повноважень Верховної Ради і органів місцевого самоврядування чотирьох років до п'яти є конструктивною. Слід особливо зазначити, що проект не спрямований на докорінний перегляд чинної Конституції, іі стабільність зберігаеться і підтверджується тим, що відправні іі розділи, які містять характеристику громадянського суспільства (розділ 1 «Загальні засади» і розділ II «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина»), залишаються незмінними. Йдеться лише про певний розвиток державної форми, про переросподіл конституційних повноважень між центральними державними органами, зміни у порядку іх утворення. Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що проект Закону «Про внесення змін до Конституції України» відповідає наболілим об'єктивним потребам політичного реформування суспільства. Саме тому зміни в Конституції відбивають потреби суспільного розвитку, наближають структурні принципи роботи державних органів до найкращих європейських стандартів. У цілому зміни до Конституції спрямовані на реалізацію формули: «потужний парламент» - ”потужний Уряд“ – “ потужний Президент ”. ПЛАН СЕМІНАРУ 1. Причини і мета політичної реформи, запропонованої Президентом України. 2. Основні зміни статусу вищих органів державної влади України (Парламенту, Президента, Уряду), що передбачені законопроектом про внесення змін до Конституції України. 3. Основні зміни, які передбачені законопроектом щодо статусу суддів та прокурорів. 4. Новели щодо здійснення форм безпосередньої демократії (порядку проведення виборів та референдумів), передбачені законопроектом. Методичні вказівки для проведення семінару При проведенні семінару слід намагатися виявити не тільки зміст основних пропозицій Президента України, але й їхню мету, демократичну спрямованість реформ. Важливо з'ясувати сутність основних різновидів республіканської форми правління і виходячи з цього тлумачити зміст пропозицій глави держави щодо переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки. Слід звернути увагу на підвищення ролі стійкої парламентської більшості у формуванні Уряду та діяльності парламенту. Розглядаючи зміни статусу вищих органів державної влади, слід з'ясувати, яким чином зміняться відносини між парламентом, главою держави та урядом у підсумку пропонованих реформ, як це вплине на ефективність державного механізму. В аспекті правоохоронної діяльності важливо розглянути зміст президентських ініціатив щодо обмеження 10-річним строком терміну повноважень суддів, а також зміни порядку формування Конституційного Суду України. Тема 5: Президент України - гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Згідно з Конституцією Президент України є главою держави і виступає від її імені (ч.1 ст.102). Сам термін «президент» походить від латинського «ргаеsidens» - той, що сидить попереду, головуючий. У Стародавньому Римі президами спочатку називали осіб, які головували на зборах громадан та засіданнях колегіальних органів, а згодом — і вищих посадових осіб держави - сенаторів, проконсулів, легатів цезаря. Тому слово «президент» цілком можна вважати латинським аналогом українського «голова» або «головуючий». З точки зору конституційного права, глава держави - це конституційний орган і водночас вища посадова особа держави, що представляє державу іззовні і всередині країни, символ державності народу. Як правило, це одноосібний орган загальної компетенції, один з вищих органів державної влади. Зазначимо, що Статус глави держави у кожній країні визначається обраною формою правління та усталеними політико-правовими традиціями. У структурній організації Української держави Президенту належить особливе місце, оскільки він уособлює державу, виступає від її імені і забезпечує узгоджене функціонування всього державного механізму. У напівпрезидентській республіці, якою за формою правління є Україна, Президент структурно не належить до жодної з гілок влади, однак функціонально тяжіє до виконавчої, маючи значні важелі впливу на всі ланки державного апарату. Це ускладнює чітке наукове визначення місця й ролі глави держави у державному механізмі, який базується на принципі поділу влади, і потребує ґрунтовного дослідження функціонального призначення цього органу. Всі функції', конституційне покладені на Президента України, становлять логічно завершену систему, в якій чільне місце посідають два прерогативні напрями його діяльності - забезпечення єдності державної влади та представництво держави. Наявність інституту президентства в Україні обумовлена насамперед необхідністю забезпечення узгодженого функціонування державного механізму, організованого на засадах розподілу влади. На варті Основного Закону стоїть Конституційний Суд. Але можливе виникнення таких політичних ситуацій, коли дії різних гілок влади (точніше, окремих органів, які ці влади представляють), формально не виходячи за межі Конституції і не порушуючи основних прав громадян, призводять до негативних наслідків для суспільства в результаті їх «різноспря-мованості». Існування кількох влад породжує не тільки їх взаємообмеження, але й протиріччя і навіть конфлікти, які треба вирішувати демократичним шляхом, на основі закону, забезпечуючи цілісність державної влади і едність державноі політики. У державному механізмі немає жодного органу, який міг би це зробити, а надавати такі повноваження одному з вищих органів державної влади - парламенту чи уряду, було б порушенням «балансу влад» і робило б його «суддею у власній справі». Тому й з'являється інститут президентури як координаційний центр державної влади, який об'єднує всі органи держави в цілісний організм. Президенту надаються ті повноваження, які дають змогу ефективно підтримувати єдність влади і нормальне функціонування всіх ланок державного механізму, за необхідності застосовуючи заходи впливу на тих посадових осіб і ті органи, які є причиною розладу. У разі, коли уряд починає відхилятись від політичного курсу, затвердженого парламентом, у результаті чого виникає конфлікт між законодавчою і виконавчою владами, ситуація може бути вирішена шляхом вотуму недовіри з боку парламенту і сформуванням нового уряду. Однак можлива й така ситуація, коли в умовах протистояння між парламентом і урядом відсутня необхідна більшість голосів за висловлення недовіри урядові (більшість від конституційного складу), так званий «політичний пат». За цих умов Президент уповноважений звернутись до Верховної Ради України з позачерговим посланням (п.2 ст.106 Конституції), в якому запропонувати вихід з кризи, або припинити повноваження Прем'єр-міністра й уряду взагалі (п.9,10 ст.106), і таким чином вирішити політичний конфлікт. Якщо причиною розладу в державному механізмі може стати новий закон, прийнятий Верховною Радою, Президент має право накласти вето (ч.2 с.94, п.ЗО ст.106) на схвалений законопроект і таким чином нормалізувати ситуацію. Якщо від політичного курсу відхиляються певні місцеві адміністрації, а уряд на них не впливає, або, тим більш, мовчки підтримує, Президент має право звернутися до уряду з вимогою якнайшвидшого виправлення ситуації' (попереджуючи про можливість припинення його повноважень), або самостійно скасувати «спірні» акти держадміністрацій (ч.8ст.118) і (або) звільнити з посад їх голів (п. 10 ст.106, ч.4ст.118) Саме забезпечення єдності державної влади складає серцевину діяльності Президента України, обумовлює необхідність даного інституту. Жоден інший орган державної влади не виконує і не може виконувати цієї функції в механізмі держави, заснованому на принципі розподілу влад, оскільки для їх виконання потрібні незалежність і нейтральність, а цими властивостями володіє тільки глава держави. Функція забезпечення єдності державної влади, у свою чергу, поділяється на такі підфункції: 1) координація діяльності всіх гілок влади, 2) врівноважування гілок влади, створення балансу сил, 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади. У новітній державознавчій літературі функцію Президента щодо забезпечення єдності державної влади іноді називають арбітражною. Другим з провідних напрямів діяльності Президента України є представництво. У ряді випадків вимагається виконання дій від імені держави в цілому як єдиної організації політичної влади. Цілком природно, що такими повноваженнями найбільш доцільно наділити орган, котрий якраз і забезпечує таку єдність. До того ж, цей орган одноосібний, здатний уособлювати єдність нації та єдність державної влади як у внутрішньо-, так і у зовнішньополітичних відносинах. Виконанням саме цієї функції обумовлена наявність у Президента таких повноважень, як право на звернення до народу, а також звернення зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради, право на ведення переговорів і укладення міжнародних договорів України, право прийняття рішення про визнання іноземних держав, на прийняття вірчих і відзивних грамот дипломатичних представників зарубіжних держав, право на нагородження державними нагородами, право встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними. Залежно від сфери вияву дана функція розподіляється на дві підфуніщії: внутрішньополітичне представництво і зовнішньополітичне представництво. Особливістю представницької функції Президента є те, що вона лише опосередковано пов'язана з впорядкуванням суспільного життя і конкретизується у максимально формалізованих повноваженнях (причому, формалізованих як за зовнішніми проявами, так і за внутрішнім змістом). Крім двох вищеназваних напрямів діяльності глави української держави, які є визначальними для його правового статусу, Президент виконує ще ряд важливих функцій. Аналіз ст.ст.93-94, 102, 106-107, 113-114, 118, 127-128, 136, 151, 154-156 Конституції дає можливість виділити такі функції Президента України: 1. Функція забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України прямо закріплена ч.2 ст.102 і п.1 ст.106 Основного Закону й деталізована у повноваженнях Президента, передбачених пп. 17-21 Конституції' (право здійснювати керівництво у сферах національної безпеки і оборони, право приймати рішення про мобілізацію, про введення воєнного та надзвичайного стану та ін.). Конституція проголосила Президента Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, перелік повноважень якого міститься в законах «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про загальний військовий обов'язок та військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зокрема, із Законом «Про оборону України» Президент як Верховний Головнокомандувач виконує такі повноваження: подає на затвердження Верховної Ради проекти воєнної доктрини, концепції військового будівництва, державної програми розвитку озброєння та військової техніки, а також пропозиції щодо загальної структури та чисельного складу Збройних Сил, обсягу бюджетних асигнувань на оборону; координує діяльність державних органів у галузі оборони; веде переговори і підписує міжнародні та міждержавні договори з військових питань; затверджує план розвитку, стратегічні плани використання Збройних Сил, плани їх дислокації, а також Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України; приймає рішення про призов громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців строкової служби; встановлює військові свята. Згідно із Законом «Про державну таємницю» Президент України, забезпечуючи національну безпеку, видає укази та розпорядження з питань охорони державної таємниці, покладає виконання функцій державного експерта з питань таємниць на конкретних посадових осіб в інших (окрім парламенту) органах державної влади, може встановлювати більш тривалі терміни дії рішень про віднесення інформації до державної таємниці, ніж строки, передбачені Законом. |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №19 “Державна символіка України та геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №18 “Державна символіка України та геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №18 “Державна символіка України та геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №18: Державна символіка України та Геральдична символіка МНС України – важливі складові формування патріотизму працівників МНС... |
| 87. Укра їнська національна символіка: історія і сучасність Символіка-це своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її,підтверджує її існування. Відповідно до статті 20 Конституції... |
Державна символіка України Навчальним планом із соціально-гуманітарної підготовки рядового та молодшого начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх... |
| План-конспект уроку з предмета З України. Військова присяга – клятва на вірність народові України. Державна та військова символіка, бойовий прапор. Реформування та... |
Державна символіка України Державні символи це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, що в короткій... |
| - «Символіка скінхедів»; відеоролики «Поки батьки не бачать: діти з головою поринають у субкультури» |
Державна санітарно-епідеміологічна служба Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів направляє для виконання постанову Головного державного санітарного лікаря... |