|
|
Скачати 7.94 Mb.
|
|
Стаття 5. Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом 1. Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. 1. Коментована стаття визначає засади такого міжгалузевого принципу, як здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом.
Стаття 6. Гласність та відкритість судового розгляду
10
10. Хід судового засідання фіксується технічними засобами. По рядок фіксування судового засідання технічними засобами встанов люється цим Кодексом. 11 11. Офіційним записом судового засідання € лише технічний запис, зроблений судом. (Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. N3570-IV) 1. Редакція коментованої статті викликає ряд ускладнень у її тлумаченні та застосуванні. Перш за все, про назву статті. Якщо буквально розуміти її назву, виходить, що ЦПК встановлює два принципи: гласність та відкритість. Але ж це зовсім не так тому, що у частині 1 зазначено, що розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Це більш вдало, оскільки відкритість, тобто розгляд справ у відкритому судовому засіданні і є головною ознакою принципу гласності. Але до чого тут усність? Усність є самостійним принципом, який притаманний не тільки відкритому, але й закритому судовому засіданню, а тепер ще й попередньому. Автори Концепції в п.1 розділу IV вказують також на такі загальні принципи судочинства як гласність і відкритість (публічність). Гласність, по їх розумінню, ставить вимогу забезпечити усім особам, які мають інтерес у результатах вирішення справи, можливість брати участь у судовому процесі, а відкритість(публічність) означає вільний доступ громадськості до судового розгляду і до рішень суду; такий доступ може бути обмежений законом і лише з легітимною метою (з легітимних підстав). В інших джерелах гласність та публічність розуміють інакше. Так, у словниках гласність судочинства розуміють як принцип, що проявляється у відкритому судовому розгляді усіх справ(див.: СЕС. - М. - 1981. - С 315; БЕС. - APT. - 1999 - 2000), а публічність проявляється у тому, що порушення кримінальних справ, їх розгляд і вирішення здійснюється відповідним публічним (державним) органом, а цивільне судочинство спрямоване на охорону не лише прав і законних інтересів громадян, але і державних та суспільних інтересів(див.: там же с 1092). Через відкритість визначала гласність і ст. 10 ЦПК України 1963 p.. Таке ж визначення гласності міститься і у т. 1 "Юридичної енциклопедії"" (К.- Вид. "Укр. енцикл." - 1998. - С 596). 2. Другою вимогою принципу гласності є обов'язок суду, який розглядає цивільну справу, забезпечити особам, які беруть участь у справі, право на інформацію про час і місце розгляду їх справи. Важливою є також вимога цього принципу про надання права учасникам процесу та іншим особам, присутнім у відкритому су-12 довому засіданні, робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. 3. Четвертою вимогою цього принципу є забезпечення особам, які, беруть участь у справі, а також і таким, що не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, права на отримання у суді усної або письмової інформа ції про результат розгляду справи. Доповнення до частини 9 комен тованої статті конкретизує право осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, на отримання в суді письмової або усної інформації про результати розгляду відповідної справи: вони мають такі самі права, як і осо би, що брали участь у справі (див.: коментар до ст..27 ЦПК), тобто мають право ознайомитись з матеріалами справи, робити з них ви тяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал. 4. Коментована стаття містить і деякі винятки з принципу гласності. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо: а) відкритий розгляд справи може призвести до розголошення де ржавної або іншої таємниці, яка охороняється законом; б) з метою забезпечення таємниці усиновлення; в) з метою запобігання розго лошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі; г) з метою запобігання розголо шення відомостей, що принижують честь і гідність осіб, які бе руть участь у справі. У всіх випадках, крім першого, ініціаторами закритого розгляду мають бути особи, які беруть участь у справі. Другий виняток - особисті папери, листи, записи телефонних роз мов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголо шені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, які направили кореспонденцію, адресата використання кореспонденції, та інших осіб, зазначених у ст. ст. 303,306, 307 та ін. ЦК України. Ці правила діють і при дослідженні звуко- і відеозаписів. Третій виняток зводиться до того, що проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео -, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускається на підставі ухвали суду та за згодою осіб, які беруть участь у справі. Четвертий виняток: якщо справа розглядалась у закритому судовому засіданні, то рішення повинно проголошуватись також у закритому засіданні. Це обмеження, за винятком справ про усиновлення, не має сенсу, оскільки після набрання законної сили рішення будуть виконуватися, де запобігання розголошенню їх уникнути практично неможливо. 13 5. Питання про закрите судове засідання вирішується ухвалою суду, яка постановляється у нарадчій кімнаті і оголошується негайно. При розгляді справи в закритому засіданні повинні дотримуватись усі правила цивільного судочинства. В такому судовому засіданні мають право бути присутніми особи, які беруть участь у спразі, а в разі необхідності - також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі. Стаття 7. Мова, якою здійснюється цивільне судочинство
Стаття 8. Законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи 1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
6. Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
1. Коментована стаття встановлює правила відносно системи нормативних актів, якими суд повинен керуватися при розгляді та вирішенні цивільних справ. Ця система складається з: 1) Конституції України, відповідно до якої суд повинен вирішувати справи; 2) законів України (див. коментар до ст. 2 ЦПК); 3) інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідним органом у відповідному порядку; 4) міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 5) норм права інших держав у випадках, встановлених законами України чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Окремою підставою вирішення цивільних справ судом може бути аналогія закону та аналогія права. 2. У випадках, коли при вирішенні конкретної справи суд не знаходить норми права, що регулює дані спірні відносини, коментована стаття допускає аналогію закону і аналогію права. Безумовно те, що в цьому разі йдеться про застосування за аналогією норм матеріального права: цивільного, сімейного і т. ін. Питання про допустимість аналогії норм цивільного процесуального права є дуже спірним. Автор коментаря вважає можливим у виняткових випадках застосування за аналогією і норм цивільного процесуального права.
6. Дана стаття встановлює також певну ієрархію законів та ін ших нормативних актів у разі їх конкуренції, віддаючи перевагу нормам міжнародного права та Конституції України. У разі сум ніву щодо відповідності застосовуваного при вирішенні справи за кону Конституції України суд за клопотанням учасників процесу чи зі своєї ініціативи зупиняє провадження в справі і звертається з вмотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду Украї ни, який згідно зі ст. 150 Конституції України має право порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може бути прийнято судом будь-якої інстанції і на будь-якій стадії процесу. Суд безпосередньо застосовує Конститу цію, якщо: зі змісту її норм не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; закон, що діяв до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; пра вовідносини, розглянуті судом, законом України не врегульовані, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою чи Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; укази Президента України, які внаслідок їх нормативно- правового характеру підлягають застосуванню судами при вирі- шенні конкретних справ, суперечать Конституції України (див. п. 2 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).
Стаття 9. Виключена. (згідно а Законом України від 23.06.2005р. N 2709-1 У) Стаття 10. Змагальність сторін
17 4. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. 1. Коментована стаття закріплює обов'язок суду створювати всі необхідні умови для встановлення об'єктивної істини по кожній цивільній справі, для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків зацікавлених осіб. Основою цього служать обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та докази, що наводяться на підтвердження цих обставин. Тому ця стаття і передбачає розгляд і вирішення цивільних справ у судах на засадах змагальності. 2. В юридичній літературі все більшого поширення набувають спірні, як видається, погляди про те, що раніше суд був зобов'язаний з'ясовувати дійсні обставини справи, але зараз цей обов'язок законом не передбачений, а тому і принцип об'єктивної істини не притаманний цивільному процесуальному праву. Ці твердження є дуже спірними, по-перше, тому, що багато статей ЦПК (наприклад, ст.ст. 213, 132, 137) передбачають саме обов'язок суду встановити об'єктивну істину у справі. По-друге, закон передбачає для суду, який не встановив об'єктивну істину в справі, несприятливі процесуальні наслідки у вигляді скасування необгрунтованого і незаконного рішення (ст. 309 ЦПК). Тому видається переконливою думка О.Т. Боннера (див. «Установление обстоятельств гражданского дела». - М. - 2000. - С. 83-85) та інших процесуалістів, які відстоюють принцип об'єктивної істини, що включає істинність як установлених обставин справи, так і правової оцінки об'єктивно встановлених обставин справи, а також їх правильну соціально-правову оцінку. Інша річ, що суду не завжди необхідно встановлювати всі факти у справі, а достатньо лише тих, що зазначені в гіпотезі матеріальної норми права, яка регулює спірні правовідносини. У цьому разі судова істина буде неповною, але все одно повинна бути об'єктивною. Іще у XII сторіччі Румі Джалалиддін зазначав:"я повинуюсь истине одной, лиш ей султану всех султанов", а П.Я.Чаадаев віддав належне істині наступним твердженням: „Прекрасная вещь любовь к отечеству, но есть еще нечто более прекрасное - это любовь к истине" (тут і далі у роботі використані посилання на авторів по книгам Павла Таранова «Мудрость трех тысячелетий» та «Философия сорока пяти поколений». - Изд-во АТС. - М, 1998» 18 До того ж, Пленум Верховного Суду України постійно вимагав від судів викорінити випадки порушення норм процесуального законодавства і, насамперед, норм про всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи (див. п. 9 постанови № 1 від 12.02.93 р. «Про підсумки роботи судів за 1992 р. і завдання судів, що випливають з постанови Верховної Ради України від 26 січня 1993 р. «Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи посилення боротьби зі злочинністю» зі змінами від 03.12.97 p.).
Стаття 11. Диспозитивність цивільного судочинства 1. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 19
1. Коментована стаття закріплює головні ознаки основного принципу цивільного судочинства - принципу диспозитивності, який визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право судового захисту його прав, свобод і інтересів. Можливість здійснення кожною особою права на судовий захист залежить, перш за все, від самої заінтересованої особи (ст. З ЦПК). Можливість вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами фактично і є принципом диспозитивності, оскільки частина 2 коментованої статті зазначає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Однак справа інколи може бути порушена не тільки заінтересованою особою, але і певними органами та особами, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси ( ст. З цього Кодексу). Це не слід вважати обмеженням диспозитивності, оскільки ЦПК передбачає для заінтересованої особи можливість впливати на рух справи.
20 Стаття 12. Право на правову допомогу 1. Особа, яка бере участь у справі, мас право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом. 1. Стаття 59 Конституції України передбачає право кожного на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура. Коментована стаття тому і встановлює, що особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу. Що стосується осіб, які надають таку допомогу, стаття додає до адвокатів „інших фахівців у галузі права". Про форми правової допомоги див. коментар до ст. 56 цього Кодексу. Стаття 13. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень 1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом. 1. Однією з основних засад судочинства згідно зі статтею 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Коментована стаття ЦПК тому встановлює, що право на таке оскарження мають особи, які беруть участь у справі. Більш того, вона надає таке право й особам, які не беруть участі у справі, якщо суд при розгляді цивільної справи вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки. Коментована стаття також зазначає, що таке оскарження здійснюється у випадках та порядку, встановлених ЦПК (див. коментар до глав 1, 2 розділу V цього Кодексу). Стаття 14. Обов'язковість судових рішень 1. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 21 2. Невиконання судового рішення є підставою для відповідаль ності, встановленої законом. 3. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судо вим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. 1. Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рі шення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Конституційне положення ко ментована стаття розтлумачує як по суб'єктах, так і по території, на яку розповсюджується обов'язковість судових рішень. 2. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рі шень, коментована стаття вважає всі органи державної влади і ор гани місцевого самоврядування, підприємства, установи, органі зації, посадових чи службових осіб та громадян. Остання вказівка статті є, мабуть, дещо звуженою. Згідно з частиною 2 ст. 410 цього Кодексу іноземні особи, тобто іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України (за загальним правилом). Щостосуєтьсятериторії,наякурозповсюджується обов'язковість судових рішень, то, крім території України, коментована стаття передбачає, що у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, рішення українських судів можуть бути обов'язковими і за межами України. 3. Рішення суду відповідно до процесуального законодавства є обов'язковим уже з моменту його винесення і проголошення. Але з моменту набрання ним законної сили воно стає загальнообов'язковим, тобто обов'язковим не тільки для суду, не тільки для інших учасників цивільної справи, а й для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, і підлягає виконанню на всій території України. Так, наприклад, рішення суду про встановлення батьківства є обов'язковим для органів державної реєстрації актів цивільного стану, рішення суду про задоволення позову про стягнення аліментів і відповідний йому виконавчий лист обов'язкові для організації, де працює боржник. 4. Рішення, ухвала чи постанова суду (судді), що набрали законної сили, є перешкодою для звернення до суду лише тоді, 22 коли ними вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах. Тому частина 3 коментованої статті цього Кодексу і передбачає правило, згідно з яким обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. |
|
Кодекс України відносить Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає |
Кодекс України про адміністративні правопорушення Митний кодекс України НОВИЙ!!! |
|
РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України... |
Господарський кодекс України Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання),... |
|
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання... |
Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, крім частини України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки,... |
|
ЕТИЧНИЙ КОДЕКС Даний кодекс розроблений в 1998 році у відповідності до Етичного кодексу Європейської Асоціації Психотерапії |
Реферат СімейнИЙ кодекс України План Кожна сім’я створюється на підставі шлюбу та кровного споріднення, установлення та інших прав, що не заперечує закон і моральні засади... |
|
Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року, див п. 1 розділу I... Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського... |
Кодекс України: Стаття №156 «Особливості оподаткування страховика» Податковий кодекс України: Стаття №156 «Особливості оподаткування страховика» [Електронний ресурс]. Режим доступу |