Глава 6. ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ
Стаття 67. Види процесуальних строків
1. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, - встановлюються судом.
1. Однією з властивостей цивільної процесуальної форми є її строковість, тобто законодавче визначення часових меж здійснення процесуальних дій. Це має істотне значення для правозастосу-вальної практики, тому що спрямоване на забезпечення своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ. Процесуальний строк - це проміжок часу, встановлений для здійснення процесуальних дій учасниками процесу або іншими особами, за вказівкою закону або за розпорядженням суду (судді).
2. Коментована стаття передбачає два види строків: установлені законом і призначені судом або суддею.
До першого виду належать, наприклад, строки на апеляційне оскарження (ст. 294 ЦПК), на порушення питання про постановления додаткового рішення (ст. 220 цього Кодексу) та ін. До другого - строки, тривалість яких визначає суд або суддя з урахуванням характеру конкретної процесуальної дії. Так, відповідно до ст. 121 цього Кодексу, суддя визначає заявнику строк для виправлення не-86
доліків позовної заяви. Такий же характер носять строки для усунення недоліків апеляційної і касаційної скарг, для подання додаткових доказів та ін.
3. Не є процесуальними строки, встановлені законом для судді або суду, передусім з формальної точки зору, тому що правила про них містяться не у главі про процесуальні строки, а у главі, наприклад, про провадження у справі до судового розгляду. Тому їх точніше було б іменувати службовими. Уявляється, що з цього виходить і Пленум Верховного Суду України, коли у своїй постанові № 3 від 01.04.1994 р. «Про строки розгляду судами України цивільних і кримінальних справ» зазначив, що порушення процесуального закону або недобросовісність, що потягли несвоєчасний розгляд і тяганину при розгляді справ, необхідно розглядати, з урахуванням конкретних обставин, як неналежне виконання професійних обов'язків судді (див. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. 1963-1995. -К.,1995. -С. 27).
По-друге, вони відрізняються від процесуальних строків за наслідками їх пропуску, тому що пропуск службових строків не знімає з суду або судді обов'язку здійснити дану процесуальну дію або комплекс дій.
По-третє, на відміну від процесуальних, строки службові можуть продовжуватися (див., наприклад, ст. 157 цього Кодексу).
Стаття 68. Обчислення процесуальних строків
1. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками. місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до коментованої статті, строки, встановлені законом або призначені судом, обчислюються роками, місяцями і днями. Так, сторони та інші особи, що брали участь у справі, заяви про перегляд рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть подавати протягом трьох місяців з дня встановлення обставин, що є підставою для перегляду (ст. 352 ЦПК). Апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 294 ЦПК). В усіх цих прикладах строк визначаться проміжками часу.
Процесуальний строк може визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Так, сторони зобов'язані подати
87
 докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання (ст. 131 ЦПК), провадження в справі зупиняється у випадку, передбаченому п. 4 ст. 201 ЦПК, до набрання законної сили вироку, рішення, ухвали чи постанови, від яких залежить вирішення справи (п. З ст. 203 цього Кодексу).
Процесуальний строк може визначатися також точною календарною датою, наприклад, точно зазначений день виклику відповідача в суд у стадії підготовки справи до судового розгляду.
Іноді строк визначається встановленням обов'язку негайно здійснити процесуальну дію. Так, наприклад, ст. 132 ЦПК встановлює, що протоколи і матеріали за судовим дорученням негайно пересилаються до суду, що розглядає справу.
Стаття 69. Початок перебігу процесуальних строків
1. Перебіг процесуального строку починається з наступного
дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою
пов'язано його початок.
1. Див. коментар до ст. 70 ЦПК України
Стаття 70. Закінчення процесуальних строків
1. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць
і число останнього року строку.
2. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне
число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислю
ваного місяцями, припадає на такий місяць, шо відповідного числа
не мас, строк закінчується в останній день цього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.
Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
88
Перебіг процесуальних строків починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Однак, це загальне правило не завжди координує спеціальні норми. Так, ст. 294 цього Кодексу зазначає, що заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, але не з наступного дня після його проголошення.
Закінчення строку, обчислюваного роками, визначається відповідним місяцем і числом останнього року встановленого строку. Якщо строк обчислюється місяцями, то він закінчується у відповідне число останнього місяця строку. У тому разі, коли останній місяць не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. Перебіг строку, обчислюваного днями, визначається перебігом останнього дня встановленого строку. Останній день процесуального строку в усіх випадках вважається закінченим, як правило, о 24 годині, але якщо у цей строк необхідно було вчинити процесуальну дію у суді, то перебіг останнього дня строку визначається часом закінчення робочого дня у даному суді. Строк не вважається пропущеним, якщо дія, ним обмежена, сталася до 24 години останнього дня шляхом здачі на пошту необхідних документів або грошових сум, або передачі іншими відповідними засобами зв'язку.
Стаття 71. Зупинення процесуальних строків
1. Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. Зупинення цих строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.
1. Перебіг процесуальних строків, якщо вони ще не закінчилися,
зупиняється тоді, коли суд зупиняє провадження у справі. Перебіг
процесуальних строків зупиняється з початку дії тієї ж обставини,
що послужила підставою зупинення провадження у справі, а не з
моменту винесення ухвали про зупинення провадження. Перебіг
зупинених строків відновлюється з дня відновлення провадження
у справі.
2. Від зупинення процесуальних строків необхідно відрізняти
перерву в їх перебігу. Відмінність перерви у перебігу строку від
його зупинення полягає у тому, що після їх перерви процесуальні
строки починають обчислюватися знову з самого початку, а при
зупиненні - перебіг продовжується. Прикладом перерви перебігу
строку є його перерва при пред'явленні виконавчого документу до виконання (ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження»).
Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.
1. Коментована стаття встановлює важливе правило про процесуальну силу строків: пропуск встановленого законом або судом процесуального строку спричиняє для учасників процесу, як правило, неможливість здійснення даної процесуальної дії. Скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду і повертаються заявнику, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення процесуального строку за клопотанням особи, що їх подала. Так, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, встановлені статтями 119 і 120 цього Кодексу, не сплатить суму судового збору, а також не оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ст. 121 ЦПК).
Стаття 73. Поновлення та продовження процесуальних строків
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущений з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою.
Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання.
4. З питань, зазначених у цій статті, судом постановляється ухва
ла.
90
(Із змінами, внесеними згідно Ь Законом України від 16.03.2006р. N3S70-IV)
1. Коментована стаття визначає порядок продовження та по
новлення процесуальних строків. Застосування правил про про
довження або поновлення строку залежить від виду строку. Якщо
пропущено строк, призначений суддею або судом, то за заявою сто
рони або іншої особи, яка бере участь у справі, суд може продов
жити цей строк. Продовження строку являє собою надання нового
строку на вчинення тієї процесуальної дії, яка не була з поважної
причини вчинена у заздалегідь встановлений строк. У разі, коли
процесуальна дія не вчинена в межах строку, встановленого зако
ном, суд може поновити строк, якщо він пропущений з причин,
визнаних судом поважними.
Питання про поновлення строку вирішується за заявою особи, що бере участь у справі, як правило, тим судом, де має бути вчинена процесуальна дія. Оскільки поновлення пропущеного строку полягає у тому, що суд дозволяє особі за наявності поважних причин пропуску вчинити ту дію, на вчинення якої законом встановлено строк, то одночасно з заявою про поновлення строку необхідно вчинити ту дію або подати той документ, відносно якого заявляється прохання. Але частина 3 коментованої статті у попередній редакції не зобов'язувала, а дозволяла вчинити дію або надати документ чи доказ. Тому автор у попередній редакції коментарю до неї указав на спірний характер цієї норми оскільки подання документів, наприклад, в інші строки буде означати, що суд не поновляв строк, який встановлений законом, а продовжував його, чого робити не можна. Сучасна редакція частини 3 цієї статті зазначає тепер, що тепер належить вчинити дію або подати документ. Це було б правильно, якби це відносилося лише до поновлення пропущеного строку. Але законодавець встановив це правило і відносно продовження пропущеного строку, що у реальному судочинстві здійснити, як правило, не можливо. Так, наприклад, суддя своєю ухвалою залишив позовну заяву без руху і надав позивачу строк на сплату судового збору. Якщо цей строк пропущено з поважних причин і позивач звертається із заявою про продовження строку, то як він може одночасно з цим здійснити дію, стосовно якої заявлено клопотання?
У судове засідання викликаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, однак їх неявка не перешкоджає вирішенню питання про поновлення чи продовження строку за умови, що у
91
суду є достатні дані про належне повідомлення їх про час і місце розгляду заяви. Якщо суд задовольняє заяву про поновлення чи продовження строку, то така ухвала оскарженню не підлягає, оскільки вона не вирішує наперед головне питання справи, і навпаки, на ухвалу про відмову поновити чи продовжити пропущений строк може бути подано скаргу, оскільки такою ухвалою встановлюється перешкода у здійсненні права для осіб, які беруть участь у справі. Ухвали суду або судді з питань поновлення пропущених строків у тому і в іншому випадках мають бути мотивованими. На це особливо звертається увага у п. 16 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» (див. «Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Ухвали Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах». - К., 1999. - С 351).
Глава 7. СУДОВІ ВИКЛИКИ І ПОВІДОМЛЕННЯ
Стаття 74. Судові повістки
1. Судові виклики здійснюються судовими повістками про
виклик.
Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-пові-домленнями.
Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-пові-домлення - завчасно.
Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані
92
судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.
Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.
Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
10. Друкований орган, у якому розмішуються оголошення про
виклик відповідача протягом наступного року, визначається не піз
ніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.
1. Коментована стаття зовсім по-іншому вирішила питання про суб'єктів викликів і повідомлень у цивільному судочинстві. За ЦПК 1963 р. повідомлялись про можливість участі у провадженні справи сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Цим особам ЦПК дозволяв самим вирішувати питання про особисту участь у розгляді справи. Таке вирішення питання відповідало засадам диспозитивності. Негативними наслідками неявки були (головним чином) залишення заяви без розгляду, вирішення справи на підставі наявних у справі матеріалів. Коментована ж стаття, навпаки, до кола осіб, які викликаються до суду, перш за все відносить осіб, які беруть участь у справі. Більш того, дана стаття відносить до кола осіб, яких викликають у суд, і тих, яких і раніше викликали: свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів. Тобто тепер усі викликаються. Але поняття «виклик» завжди пов'язано з однорідними наслідками неявки по виклику (для усіх, хто не з'явився). Але цього у ЦПК немає і не може бути.
93
Коло осіб, яким направляють повістки-повідомлення, коментована стаття чітко не визначає. У ній зазначено, що це ті особи, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Якщо порівняти коло осіб, які викликаються у суд, із колом усіх учасників процесу, то серед осіб, що повідомляються, залишаються лише особи, які надають правову допомогу. Окрім того, до цих осіб необхідно віднести також і тих учасників, відносно яких норма ЦПК зазначає, що їх неявка не перешкоджає вчиненню певної процесуальної дії. Так, ст. 135 цього Кодексу передбачає необов'язковість присутності заявника при розгляді заяви про забезпечення доказів.
Судова повістка з розпискою надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або за допомогою кур'єра, її може вручити і сторона чи інша особа, яка бере участь у справі, або безпосередньо суд. Питання про строк вручення повістки вирішується зважаючи на вид повістки. Відносно повістки про виклик вирішується так: особа повинна мати достатньо часу для явки до суду і підготовки до участі у судовому розгляді, але має одержати її не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, тобто завчасно. Повістки-повідомлення повинні вручатися теж завчасно, однак без обмежень певним строком.
Коментована стаття розширює випадки виклику до суду через оголошення у пресі. Якщо згідно з ЦПК 1963 р. це було можливим у справах по відновленню прав на втрачені цінні папери на пред'явника (глава 38), то за новим ЦПК, незалежно від категорії справи, це можливо у випадку, якщо місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача позивачеві невідоме навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ.
Стаття 75. Зміст судової повістки і оголошення
про виклик у суд
1. Судова повістка про виклик у суд повинна містити:
ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується повістка;
найменування та адресу суду;
зазначення місця, дня і часу явки за викликом;
назву справи, за якою робиться виклик;
зазначення, в якості кого викликається особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач);
94
зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у попереднє судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у зв'язку з необхідністю дати особисті пояснення - про потребу дати особисті пояснення;
у разі необхідності - пропозицію особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше неподані докази;
зазначення обов'язку особи, яка одержала судову повістку в зв'язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату;
9) роз'яснення про наслідки неявки залежно від процесу
ального статусу особи, яка викликається (накладення штрафу,
примусовий привід, розгляд справи за відсутності, залишення
заяви без розгляду), і про обов'язок повідомити суд про причини
неявки.
В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в пунктах 1 - 7 і 9 частини першої цієї статті.
Судова повістка-повідомлення повинна містити найменування та адресу суду, назву справи, вказівку про те, яку дію буде вчинено, місце, день і час її вчинення, а також про те, що участь у її вчиненні для цієї особи не є обов'язковою.
Якщо разом із судовою повісткою надсилаються копії відповідних документів, у повістці особі, якій вони надсилаються, повинно бути зазначено, які документи надсилаються і про її право подати заперечення та відповідні докази на їх.підтвердження.
Коментована стаття містить правило про обов'язкові реквізити повістки та оголошення про виклик до суду. В них повинно бути зазначено: до якого суду і коли слід з'явитися даній особі, по якій справі і як хто (позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, перекладач), на прийом до судді або у судове засідання, наслідки неявки або неповідомлення про причини неявки у судове засідання (для свідка - ст. 50 ЦПК; для експерта - ст. 53 ЦПК; для сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, - статті 77, 169 ЦПК).
Разом із повісткою відповідачу в справі може бути надіслано копію-позовної заяви, а іноді й копії всіх доданих до неї матеріалів (див. ст. 127 цього Кодексу). У повістці має бути зазначено пропозицію відповідачу подати заперечення проти позову і докази на підтвердження цих заперечень.
Стаття 76. Порядок вручення судових повісток
Судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.
У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
5. Вручення судової повістки представникові особи, яка бере
участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.
Якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку та письмові пояснення цієї особи до суду.
Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - через дипломатичні представництва та консульські установи України за місцем проживання цих осіб.
У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.
1. Коментована стаття цього Кодексу регламентує порядок вручення повісток про виклик. Якщо повістка адресована громадянину, вона вручається йому під розписку, яка повертається до суду з вказівкою часу одержання повістки повідомленою особою. Повістки підприємствам, організаціям, установам тощо вручаються під розписку відповідним службовим особам. 96
2. Належним повідомленням коментована стаття визнає і вручення повістки у разі відсутності особи, яка повідомляється, будь-кому із членів її сім'ї, що проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну відмітку на повістці та повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається належним чином повідомленою.
Стаття 77. Обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Адреси позивача і відповідача, інших осіб, які беруть участь у справі, повинні зазначатися у судових повістках про виклик до суду (п. 1 частини 1 ст. 75 цього Кодексу). Якщо адреси будь-кого із зазначених осіб змінюються після порушення цивільної справи, то у такому разі даний учасник справи зобов'язаний повідомити суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження). У противному разі така особа вважається належним чином повідомленою про виклик до суду, навіть якщо за колишньою адресою вона вже не проживає.
Частина 2 коментованої статті встановлює ще один обов'язок сторін та інших осіб, які беруть участь у справі: вони зобов'язані повідомляти суд ще й про причини неявки їх у судове засідання. Якщо вони не виконали цей обов'язок, то суд повинен вважати, що
97
сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Стаття 78. Розшук відповідача
1. Якщо місцеперебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду.
Коментована стаття цього Кодексу, на відміну від ст. 97 ЦПК 1963 p., передбачає лише один вид розшуку відповідача - обов'язковий. Він передбачений даною статтею за двох умов: 1) якщо місце перебування відповідача невідоме; 2) якщо особа виступає відповідачем за двома категоріями цивільних справ - за позовами про стягнення аліментів та за позовами про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи. Про розшук відповідача суд постановляє відповідну ухвалу.
Розшук відповідача за ухвалою суду провадять органи внутрішніх справ. Втрати по проведенню розшуку коментованою статтею покладаються на відповідача і стягуються з нього за рішенням суду до доходу держави.
|