|
|
Скачати 463.84 Kb.
|
|
Міністерство внутрішніх справ України Херсонський юридичний інститут ХНУВС Юридичний факультет Кафедра цивільного і екологічного права Цивільне право України Тема: «Спадкування окремих видів майна» Курсова робота студентки 4 курсу 931-К групи Кудінової Анастасії Тимофіївни
Херсон 2010 ЗМІСТ Вступ…………………………………………………………………………...3
1.1. Поняття спадкового права, спадкування. Види спадкування………….5 1.2. Час і місце відкриття спадщини………………………………………….7 1.3. Черги спадкоємців………………………………………………………...8
товариств………………………………….………………………………17
як засоби до існування…………………………………………………18
(страхового відшкодування)…………………………………………...20
та сплату неустойки…………………………………………………………….21
та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем………………..23
Висновки………………………………………………………………………...40 Список використаних джерел………………………………………………….41 ВСТУП Інститут спадкового права протягом свого історичного розвитку зазнав кардинальних змін. Останнє його оновлення було проведено з прийняттям Цивільного кодексу, який вступив в законну силу з 2004 року. Даний кодекс містить низку новел, зокрема і в інституті спадкового права, які не були відомі раніше. Наприклад, спадковий договір, заповіт з умовою тощо. Крім того, інакше вирішується низка питань, що мають істотне значення для учасників правовідносин спадкування: запровадження заповіту під умовою, скасування поняття “виморочного майна”, котре переходить до держави, зміна характеру спадкування вкладів у кредитні установи та ін. Так, на даному етапі інтеграції України з європейською спільнотою важливим є приведення правових норм до відповідності із загальними нормами Європейського та міжнародного права. Так, зокрема, є сенс у впровадженні в Україні п'яти черг спадкоємців за законом, як це є в Західно-європейських державах. Також важливим є врегулювання спадкування предметів особистого вжитку, так як за законодавством УРСР у цьому питанні виникала розбіжність. Таким чином, на думку законодавця ті нововведення, які включені в Цивільний кодекс України, дозволяють привести цивільне законодавство, в тому числі спадкове, у відповідність до світових стандартів. Вперше ЦК України дає визначення поняття спадкування і розширює тлумачення спадкоємства взагалі (ст.1216 ЦК України). Перед кожною людиною рано чи пізно постає питання, що вона залишить нащадкам після себе? Адже успадковується буквально все: добре ім’я, здоров’я, набуті матеріальні блага і, навпаки, зганьблене ім’я, хвороби та борги. Проте якщо дивитись на спадкування як на правочин, то об’єктом спадкування є права і обов’язки, якими володів спадкодавець. Основним елементом спадщини є право власності. Саме воно здебільшого і обумовлює подання спадкоємцем заяви про згоду на прийняття спадщини. Слід звернути увагу на те, що на сьогодні спадкуванню підлягають предмети домашньої обстановки і вжитку. Право на ці речі . Спадкування окремих видів майна. В цій роботі по-перше, розглянуті загальні положення про спадкування, для того, щоб ознайомитися з поняттям спадкування, його видів, строком прийняття спадщини, часом та місцем відкриття спадщини та з чергами спадкоємців, оскільки з цим ми зтикаємося не повсякденно. По-друге, розглянуто окремі види спадкування, а саме: спадкування банківського вкладу, спадкування частки в установчому фонді господарських товариств та спадкування інших видів майна, яке трапляється ще рідше у нашому житті. Представлена курсова робота є узагальнувальним матеріалом Книги VI Цивільного кодексу України не лише для людей з юридичною освітою, а й для пересічних громадян.
1.1. Поняття спадкового права, спадкування. Види спадкування Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов'язків до інших осіб у порядку правонаступництва. Загальні положення про спадкування встановлює главою 84 ЦК України. Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) [1,ст.1216]. Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це — безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі заяви про прийняття спадщини. Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом "Про нотаріат". У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. №4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування". Види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Глава 87 ЦК України регулює здійснення права на спадкування. Прийняття спадщини. Згідно зі ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Тобто прийняття спадщини є юридичною дією (одностороннім правочином) спадкоємця, що виражає його згоду бути спадкоємцем спадкодавця. Не можна прийняти лише частину спадкового майна. Якщо спадкоємець вже прийняв спадщину, то він не може відмовитися від неї. Акт прийняття спадщини має зворотну силу. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття. З цього ж часу прибутки від майна є його власністю і він має нести усі витрати щодо спадкового майна. Порядок прийняття спадщини у новому ЦК України значно змінений: він диференційований залежно від того, проживав постійно спадкоємець із спадкодавцем на час відкриття спадщини чи ні. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених чч.2-4 ст. 1273 ЦК України. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини [1,ст.1268]. Згідно зі ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття останньої не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла 14 років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. 1.2. Час і місце відкриття спадщини Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення. На день відкриття спадщини визначається кількість спадкоємців і склад спадщини. З часу відкриття спадщини починають обчислюватися строки на прийняття або відмову від неї. До спадкування застосовується законодавство, що діяло в момент відкриття спадщини. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб. Місце відкриття спадщини — останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Таким чином, місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті, коли громадянин помер у санаторії, у службовому відрядженні. Спадкове право місцю смерті значення не надає. Відносини спадкування регулюються законодавством місця відкриття спадщини. Правильне визначення місця відкриття спадщини має значення для встановлення органів, які мають вживати заходів щодо її охорони, яким слід подавати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї, претензії кредиторів. Нотаріуси за місцем відкриття спадщини приймають заяви спадкоємців про прийняття спадщини або про відмову від неї, видають останнім свідоцтво про право на спадщину.
Перша черга – діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той з подружжя, який його пережив, та батьки. При визначенні осіб, які вважаються дітьми спадкодавця, необхідно керуватися відповідними нормами Сімейного кодексу України (далі – СК України). Так, згідно зі ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік – батьком дитини. Презумпція батьківства діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена протягом десяти місяців після припинення шлюбу, визнання його недійсним, походить від подружжя, а відтак – батьком дитини буде чоловік її матері [2,п.2ст.122]. У випадку, коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження дитини, а походження дитини від батька – як у добровільному порядку, коли чоловік подає заяву про визнання себе батьком дитини, так і в судовому - за відсутності такої заяви. Спадкові права усиновлювачів та усиновлених відповідно до ст. 1269 ЦК України прирівнюються до спадкових прав родичів за походженням. До подружжя належать особи, шлюб яких зареєстровано в органах РАГС, та особи, що уклали релігійний шлюб, який законодавець прирівнює до шлюбу громадянського. Друга черга – рідні брати та сестри спадкодавця, дід та баба, як з боку батька, так і з боку матері. До таких спадкоємців віднесені як повнорідні, так і неповнорідні брати і сестри спадкодавця, тобто досить, щоб у спадкодавця з братом чи сестрою був спільним або батько, або мати. Так звані зведені брати та сестри, тобто діти від першого шлюбу чоловіка та жінки, спадщини один після одного не набувають. Третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця, тобто брати і сестри батьків спадкодавця. Четверта черга - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. П’ята черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Поняття «шостий ступінь споріднення» невідоме широкому загалу. Під час обгово-рення проекту ЦК країни в літературі зазначалося, що пересічний громадянин навряд чи зрозуміє зміст цього терміна [18,с.117]. У ст. 1505 проекту ЦК України від 25.08.96 р. пропонувалося дати розгорнутий зміст понять ступенів споріднення. На жаль, ця пропозиція не знайшла підтримки, хоча навряд чи це є виправданим. Ступінь споріднення визначається за кількістю народжень, що відділяють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цієї кількості. Так, родичами четвертого ступеня споріднення є діти рідних племінників (двоюрідні онуки) і рідні брати та сестри діда, баби (двоюрідні дід та баба) спадкодавця. Родичами п'ятого ступеня споріднення є діти двоюрідних братів і сестер (двоюрідні племінники і племінниці) і діти двоюрідного діда і баби (двоюрідні дядьки та тітки) спадкодавця. Родичами шостого ступеня споріднення є діти двоюрідних правнуків і правнучок (двоюрідні праправнуки і праправнучки), діти двоюрідних племінників і племінниць (троюрідні онуки і онучки) і діти двоюрідного дядька і тітки (троюрідні брати і сестри) спадкодавця. До п'ятої черги спадкоємців за законом віднесені також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. 2.Спадкування банківського вкладу Відповідно до внесених до Закону України «Про нотаріат» змін, які набирали чинності у червні 2009 року, уповноваженими щодо оформлення прав на спадщину і видачі свідоцтв про право на спадщину нарівні з державними нотаріусами виступатупають приватні нотаріуси. Метою внесення зазначених змін є впровадження практики більш якісного вчинення нотаріальних дій та вирішення проблеми доступу населення до нотаріальних послуг. У зв’язку з цим окремі питання оформлення спадщини, особливо спірні, проблемні та недостатньо врегульовані законодавством потребують особливої уваги для всебічного захисту прав спадкоємців. Зокрема, низку спірних питань викликають положення законодавства щодо спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі). Статтею 1228 Цивільного кодексу України передбачено, що вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті: - склавши заповіт або - зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. N 492 (далі – Інструкція про відкриття рахунків), встановлено, що фізична особа може зробити відповідне розпорядження банку щодо коштів, що їй належать, на випадок своєї смерті (заповідальне розпорядження). Якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунку [10,п.10.15]. Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 1228 ЦК України дія заповідального розпорядження може бути повністю або частково скасована заповітом, складеним після того, як було зроблене розпорядження банку, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на кошти фізичної особи - власника рахунку, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця. Водночас ч. 3 ст. 1228 ЦК України встановлено, що право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (до прийняття нового ЦК України грошовий вклад, стосовно якого було зроблено розпорядження банку на випадок смерті, згідно вимог ЦК УРСР не входив до складу спадщини, відповідні свідоцтва про право на спадщину не видавалися і вклад спадкоємцю видавався безпосередньо в банку). Отже, для отримання вкладу, щодо якого вкладником було зроблено розпорядження банку, спадкоємцеві необхідно в порядку спадкування отримати свідоцтво про право на спадщину. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5 (далі – Інструкція), передбачено, що свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий вклад, щодо якого відсутнє заповідальне розпорядження, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах [11,п.220]. Таким чином, спадкоємцеві вкладника, незалежно від того, чи спадкування здійснюється згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, необхідно звернутися до державної нотаріальної контори або до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини протягом шести місяців з дня смерті вкладника з відповідною заявою. Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину (за винятком окремих випадків відмови, передбачених ст. 1273 ЦК України). Отже, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. У відповідності із п. 222 Інструкції нотаріус на прохання спадкоємців померлого вправі зробити запит до банків (фінансових установ), страхових установ про наявність на ім'я померлого вкладів, страхових виплат. Відповідно до статті 46 Закону України "Про нотаріат", банки (фінансові установи), страхові установи повинні подати відомості в строк, указаний нотаріусом. Після спливу шести місяців з часу відкриття спадщини нотаріус видає спадкоємцям, що прийняли спадщину, свідоцтво про право на спадщину на підставі документів, що підтверджують факт смерті спадкодавця, місце відкриття спадщини, а також право власності спадкодавця на відповідний вклад у банку (фінансовій установі). Відповідно до ч.1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. У той же час ч. 3 ст. 1298 ЦК України передбачено деяке відхилення від загального принципу, а саме: до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення. У зв’язку з цим виникає питання щодо кола істотних обставин, за наявності яких нотаріус може (але не зобов’язаний) видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу до закінчення строку на прийняття спадщини. Часткове роз’яснення з приводу даного питання закріплено в Інструкції, де п.199 встановлено, що нотаріус до закінчення строку на прийняття спадщини може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі):
Один примірник дозволу нотаріуса на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі) залишається у справах нотаріуса і підшивається у спадкову справу, а інший пред’являється банку. Відповідне положення відображено і в п. 7.3. Інструкції про відкриття рахунків, у відповідності до якого незалежно від того, чи здійснюється успадкування вкладу згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, банк здійснює виплату вкладу (частини вкладу) спадкоємцю власника рахунку на підставі відповідного свідоцтва про право на спадщину або дозволу нотаріуса на одержання спадкоємцем частини вкладу спадкодавця, або за рішенням суду. Отже, нотаріус не має права видавати свідоцтво про право на спадщину раніше, ніж це встановлено законодавством, але він може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання певної частини вкладу, при цьому лише спадкоємцеві, що прийняв спадщину. Аналіз згаданого вище п.199 Інструкції дає можливість зробити висновок, що дозвіл може бути видано як на покриття вже понесених витрат, так і майбутніх витрат (на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця). І кожного разу нотаріусу необхідно пересвідчитися в істотності таких обставин. Виникає питання щодо критеріїв оцінки істотності таких умов нотаріусом, оскільки як ЦК України, так і Інструкція дають лише приблизний перелік істотних умов, і в кожному окремому випадку нотаріусу необхідно самостійно оцінювати істотність тих чи інших обставин. Незрозумілим залишається також питання щодо розміру сум на покриття витрат в кожному випадку, на які нотаріус має видати дозвіл та можливого допустимого розміру таких сум. Законодавчого роз’яснення потребує також питання стосовно того, чи може спадкоємець звернутися із заявою до нотаріуса про видачу вказаного вище дозволу на одержання частини вкладу достроково, якщо цей вклад згідно заповіту або заповідального розпорядження заповідано іншій особі. Також виникає питання, яким чином нотаріусу, яким було видано дозвіл на одержання частини вкладу достроково, після закінчення строку на прийняття спадщини враховувати у свідоцтві про право на спадщину на грошовий вклад видану частину вкладу. Неврегульованим законодавчо залишається і питання щодо того, чи зобов’язаний нотаріус при видачі дозволу на одержання частини вкладу достроково повідомляти інших спадкоємців та отримувати їх згоду. Всі перелічені вище спірні та недостатньо врегульовані моменти спонукають спадкоємців звертатися до суду з метою захисту своїх спадкових прав. Також хотілося би звернути увагу, що на вклади розповсюджується дія норм законодавства стосовно обов’язкової частки у спадщині, право на яку мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця. Зазначені особи спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року N 7 при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Але можливими є ситуації, за яких вартість майна, охопленого заповітом, може бути значно вищою за вартість майна, не охопленого заповітом. Наприклад, спадкодавцем може бути складено заповіт або зроблено заповідальне розпорядження банку щодо вкладів у великих розмірах. В процесі оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус бере до уваги і вартість спадкового майна, тому розмір вкладу може вплинути на розмір обов’язкової частки у спадщині. За таких умов обов’язкова частка може бути визначена нотаріусом з усього складу спадкового майна, включаючи і вклади в банку, стосовно яких вкладником було складено заповіт або зроблено заповідальне розпорядження. |
|
Спадкування за законом у новому Цивільному кодексі України Норми книги шостої ЦК України „Спадкове право” чітко систематизовані в семи главах: „Загальні положення про спадкування”, „Спадкування... |
Особливості окремих видів купівлі-продаж” Загальновідомо, що договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення цивільно – правових зобов’язань. Саме договором купівлі –... |
|
Уроку Тема: Робота з майстром функцій. Мета: навчитись Обчислити відсоток вмісту окремих видів кормів в натуральному виразі від всіх витрат на одну корову |
УРОКИ 3, 4 Тема. Перпендикуляр до площини. Многогранник, Пряма призма. Піраміда Мета: ввести поняття перпендикуляра до площини, многогранника і окремих його видів: прямої призми і піраміди; розвивати логічне... |
|
Статистичний та соціологічний. Дані та припущення, на основі яких... «Про встановлення цін на необхідний мінімальний перелік окремих видів ритуальних послуг, які надаються КП Ритуальна служба» |
Тараса Шевченка Юридичний факультет Кафедра криміналістики Робоча навчальна програма спецкурсу “Теорія і практика окремих видів досліджень у сфері судочинства” для студентів юридичного факультету... |
|
Зміст, структура та види майнового страхування До майнового страхування відносять: страхування засобів повітряного, наземного та водного транспорту, страхування вантажів, інших... |
Типовий договір оренди державного майна Затверджено наказом Фонду... |
|
Закону України «Про дорожній рух» України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей до- рожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних... |
Загальна характеристика царства Гриби Мета: навчальна – ознайомити учнів з характерними особливостями царства Грибів та окремих видів, дати сучасну класифікацію грибів;... |