Вищий спеціалізований суд України з
розгляду цивільних і кримінальних справ
Позивач: Мельничука Сергія Андрійовича,
який мешкає за адресою: вул. Лянгузова б. 2,
к.70, м. Луганськ, 91005. тел..: 050 258 00 19
Відповідач: Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля, кв. Молодіжний, 20-а,
м. Луганськ, 91034
Касаційна скарга на рішення судді Жовтневого районного суду
м. Луганська Дідоренко А.Е. від 07.02.2012 року
та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 06.03.3012 року
ЦПК України статтею 222 частиною 3 встановлено: «Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді.»
Усупереч процитованої норми ЦПК, оскаржувану ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 06.03.3012 року я отримав 15 травня простим поштовим листом. У результаті недотримання Апеляційним судом Луганської області порядку, установленого ЦПК України щодо направлення копій судових рішень особам, які брали участь у справі, пропущенні строки оскарження судового рішення.
Надіславши судове рішення нерекомендованим листом, як це установлено ст.. 222 ЦПК України, унеможливлюється документальна фіксації дати отримання ухвали в повідомленні про вручення, на підставі чого, відраховується строк оскарження ухвали.
Судом першої і другої інстанції не застосовано норми встановлені ЦПК України ст.. 61 ч. 1: «Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню», які підлягали застосуванню.
Зокрема судом першої і другої інстанції не взято до уваги визнання відповідача у судовому засіданні, що викладач дисципліни «Правознавство» Таликін Є.А. 21.03.2010 року лекцію читав неукраїнською мовою, у зв’язку з чим я покинув аудиторію. Крім усних заяв у суді представників відповідача, що зафіксовано технічними засобами аудіо-фіксації судового процесу, ці обставини відображено у письмовому запереченні відповідача (аркуш справи 40, абзац – 3-й): «Таликін у своєму поясненні (копія додається) зазначив, що згідно з індивідуальним навчальним планом 21.03.2010 року він проводив лекцію з дисципліни «правознавство» для 1-го курсу 4-х груп заочного відділення. На вимогу всіх без винятку студентів (у зв’язку з їхнім недостатнім розумінням української мови) він почав проводити лекцію російською мовою, хоча вільно володіє українською мовою. На початку лекції до аудиторії зайшов студент Мельничук С. А. і почав вимагати щоб Таликін Є.А. пояснив йому причину, згідно якою читання лекції здійснюється російською мовою. У зв’язку з тим, що Мельничук С.А. висловив своє бажання слухати лекцію українською мовою, Таликін Є. А. запропонував провести для нього додаткову лекцію українською мовою, але від такої пропозиції Мельничук відмовився і покинув аудиторію.». Це свідчить про те, що висновки суду: «Судом встановлено, що позивач навчається в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля на кафедрі політології, навчання студентів проводиться державною українською мовою, у тому числі і на кафедрі політології. Доказів протилежного протягом розгляду справи суду надано не було. Клопотань про витребування додаткових доказів суду не заявлялося.» - не відповідають фактичним обставинам справи.
Незважаючи на наведені мною факти судом другої інстанції встановлено: «З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини в повному обсязі відповідають обставинам справи».
У результаті незастосування судом першої і другої інстанції закону - части 1 статті 61 ЦПК України, який підлягав застосуванню, - призвело до неправильного вирішення справи.
Основні обставини, якими представники відповідача аргументують свою позицію, зазначені у запереченні відповідача: «На вимогу всіх без винятку студентів він (Таликін Є.А) почав проводити лекцію російською мовою»; «На початку лекції до аудиторії зайшов студент Мельничук С. А. і почав вимагати щоб Таликін Є.А. пояснив йому причину, згідно якої читання лекції здійснюється російською мовою»; «…Таликін Є.А. запропонував провести для нього додаткову лекцію українською мовою, але від такої пропозиції Мельничук С.А. відмовився і покинув аудиторію.» - не відповідають дійсності, мною в суді не визнавалися, представники відповідача не надали суду ніяких доказів зазначених обставин, і клопотань про витребування додаткових доказів суду представниками відповідача не заявлялося. При цьому хочу зауважити - Конституцією України ч. 5 ст. 10 встановлено: «Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.», а не побажаннями студентів чи викладачів.
У своєму письмовому поясненні від 12.12.2011 року, доданого мною до позову (арк.. 44), я зазначив: «Конституцією України ч. 5 ст. 10 встановлено: «Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.».
Законом України «Про вищу освіту» статтею 5 встановлено: «Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах визначається відповідно до Конституції України та закону України про мови.».
Законом України «Про мови в Українській СРС» статтею 28 встановлено: «В Українській РСР навчальна і виховна робота в професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах ведеться українською мовою, а у випадках, передбачених частинами другою і третьою статті 3 цього Закону, поряд з українською - і національною мовою більшості населення.
Для підготовки національних кадрів в цих закладах можуть
створюватись групи з навчанням у них відповідною національною
мовою.
У цих навчальних закладах можуть створюватись групи і з
російською мовою навчання для громадян Української РСР, які поряд
з українською і російською мовами вивчали в загальноосвітніх
школах і національну мову, для громадян з інших союзних республік
та іноземних громадян, а також у випадках, визначених відповідними
органами державного управління. Цими ж органами визначаються й
навчальні заклади з російською мовою навчання.
В усіх групах з російською мовою навчання та неукраїномовних
навчальних закладах, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування, забезпечується вивчення української мови.».
Я навчаюся на загальних умовах у державному вищому навчальному закладі, якому присвоєно статус національного, а не в університеті чи групі для російської національної меншини. Тому викладаючи мені лекції неукраїнською мовою, порушується моє конституційне право на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ч. 2 ст. 10 Конституції України), та конституційне право на освіту (ст.. 53 Конституції України).
Для задоволення бажань представників національних меншин отримати освіту рідною мовою, що встановлено нормативними актами, процитованими в рішенні суду першої інстанції, Законом України «Про мови в Українській СРС» статтею 28 частиною 2 (вище процитованого закону) вищим навчальним закладам надано право створювати у своїх закладах групи з навчанням у них відповідною національною мовою, не порушуючи і не обмежуючи при цьому конституційного права інших громадян на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, та отримання освіти державною мовою.
Унаслідок порушення працівниками СНУ ім.. В. Даля мого конституційного права у сфері застосування мов, я зазнав втрат немайнового характеру у вигляді наступних негативних явищ:
Я змушений звертатися до суду за захистом свого конституційного права у результаті чого, відриватися від вирішення повсякденних проблем облаштування свого особистого життя та реалізації своїх особистих здібностей, відриватися від навчання в університеті тощо, що є негативним явищем, яке спричинене протиправними діями відповідача. Факт мого звернення до суду, що супроводжувалося витратою свого особистого часу та відповідної енергії для оформлення документів і відстоювання свого права в судовому процесі, підтверджується моїм позовом, письмовими поясненнями до позову, апеляційною скаргою, фіксацією судового процесу технічними засобами та іншими матеріалами даної справи. Складність процесу, небажання відповідача визнати свою провину і вибачитись, що створило б умови для примирення, тривалість врегулювання даного конфлікту між мною і відповідачем по справі, - це фактори, які збільшують моральну шкоду.
Чим триваліше конфлікт - тим більшою є моральна та матеріальна шкода від цього конфлікту, оскільки приходиться більше відриватися від вирішення повсякденних проблем облаштування свого особистого життя та реалізації своїх особистих здібностей, відриватися від навчання в університеті тощо.
Статтею 23 ч.3 ЦК України встановлено: «Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».
Відповідно до ст.. 1172 ЦК України: «Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків».
Не застосовання судом першої і другої інстанції закону - частина 1 статті 61 ЦПК України, який підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, - відповідно до статті 341 ЦПК України –є підставою для скасування рішення судді Жовтневого районного суду м. Луганська Дідоренко А.Е. від 07.02.2012 року та ухвали Апеляційного суду Луганської області від 06.03.3012 року та ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Керуючись: ст.ст.8, 10, 19, 24, 53, 55, 56 Конституції України, ст..6, 13, 14 Європейської Конвенції з прав та основних свобод людини; Постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, ст.. 28 Закону України «Про мови в Українській СРС»; ст.. 5 Закону України «Про вищу освіту»; ст.ст. 23, 1172 ЦК України, ст.ст. 61, 222, 341 ЦПК України
Прошу:
І. Поновити строк оскарження ухвали Апеляційного суду Луганської області від 06.03.3012 року
ІІ. Скасувати рішення судді Жовтневого районного суду м. Луганська Дідоренко А.Е. від 07.02.2012 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 06.03.3012 року;
ІІІ. Ухвалити нове рішення в якому:
1. Визнати викладання викладачем Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Таликіним Є.А. мені лекції неукраїнською мовою – протиправним;
2. Зобов’язати адміністрацію СНУ ім. В.Даля, в якості одного зі способів відшкодування моральної шкоди, офіційно вибачитись у письмовій формі за порушення мого конституційного права на всебічний розвиток і функціонування української мови;
3. Стягнути з СНУ ім. В.Даля 2000 (дві тисячі) гривень на мою користь в якості компенсації матеріальної і моральної шкоди.
Докладається:
Копія рішення судді Жовтневого районного суду м. Луганська
Дідоренко А.Е. від 07.02.2012 року на 2- х арк..
2. Копія ухвали Апеляційного суду Луганської області від 06.03.3012 року на 1 – му арк
3. Копія касаційної скарги на 2- х арк..
18 травня 2012 року С.А. Мельничук
|