|
|
Скачати 240.83 Kb.
|
|
http://zakon.at.ua/ Воля народу, її трансформацiя у державну волю. Теоретичнi i конституцiйнi питання державно-правової реформиОДНIЄЮ з найважливiших проблем української науки, зокрема юридичної, на сучасному етапi є теоретичне забезпечення державно-правової реформи. Пiдготовка i проведення цiєї реформи органiчно пов'язуються з Конституцiєю України. Йдеться про максимальне використання наявного в нiй потенцiалу. Водночас постає питання, суть якого полягає в необхiдностi вдосконалення конституцiйного фундаменту реформи, що також виступає i як її важлива складова. Врозглядуваному контекстi на переднi рубежi висувається парламентська реформа. Конституцiя України закрiпила здiйснення державної влади на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу i судову (ст. 6). Це загальне положення, що втiлюється нормою-принципом,враховується i вiддзеркалюється у нормативному визначеннi Конституцiєю Верховної Ради України, яка конституюється <�єдиним органом законодавчої влади в Українi> - парламентом (ст. 75). Сам факт закрiплення конституцiйного поняття Вер- ховної Ради має велике позитивне значення, є реальним проявом переваги Конституцiї України, як i низки конституцiй iнших країн СНД, над основними законами захiдних держав, де аналогiчна дефiнiцiя здебiльшого не формулюється. Водночас дiюче конституцiйне поняття Верховної Ради України вимагає подальшого осмислення i вдоско- Вiчс/9(66) 1997 налення. Це завдання обумовлюється особливою роллю парламентського поняття. Вiд його чiткостi i повноти залежать адекватнiсть закрiплення конституцiйно-правового статусу Верховної Ради, стiйкiсть i якiсть її функцiонування, взаємовiдносин з органами виконавчої i судової влади, а також з iншими суб'єктами. У такому контекстi дiюче нормативне поняття Верхов- ної Ради поряд з достоїнствами має великий недолiк: воно однобiчне, оскiльки не втiлює iманентну рису названого органу. Її суть полягає в тому, що Верховна Рада - не тiльки єдиний орган законодавчої влади в Українi. Верховна Рада є також єдиним представницьким органом українського народу. Слiд наголосити на тому, що це положення проголошує Декларацiя про державний суверенiтет України: вiд iменi всього народу може виступати виключно Верховна Рада України. Жодна полiтична партiя, громадська органiзацiя, iнше угруповання або окрема особа не можуть виступати вiд iменi всього народу (гл.II). Включення декларацiйного установлення в конститу- цiйне поняття Верховної Ради має величезне теоретичне значення, що стосується також практики державно-правових вiдносин. Лише представницька риса Верховної Ради обумовлює i визначає її соцiальне призначення як єдиного органу в системi державної влади в Українi, через який український народ опосередковано здiйснює належну йому владу. Тiльки загальнодержавний представницький орган народу вправi трансформувати волю українського народу в державну волю шляхом прийняття законiв. Вiдсутнiсть у конституцiйному поняттi Верховної Ради її характеристики як єдиного представницького органу українського народу мiстить у собi двозначнiсть, неяснiсть, недомовку, туманнiсть, внаслiдок чого виникають деякi уявлення про представницький дуалiзм, що в теоретичному планi необгрунтовано, а в практичнiй площинi потен цiйно шкiдливо i навiть небезпечно для суспiльства i держави. Висновок щодо необхiдностi вдосконалення Конститу- цiєю України нормативного поняття Верховної Ради пiдтверджує досвiд конституцiйної законотворчостi свiту, передусiм країн СНД. Вiн насичений рiзними модифiкацiями, в чому можна переконатись, звернувшись до конкретних норм основних законiв тих чи iнших держав. <�Федеральнi Збори - Парламент Росiйської Федерацiї - є Вiче/9 (66) 1997 представницьким i законодавчим органом Росiйської Федерацiї> (ст. 94 Конституцiї Росiї). <�Парламент Республiки Казахстан є вищим представницьким органом Республiки, який здiйснює законодавчi функцiї> (ст. 49 Конституцiї Казахстану). <�Парламент - Нацiональнi Збори Республiки Бiлорусь є представницьким i законодавчим органом Республiки Бiлорусь> (ст. 90 Конституцiї Бiлорусi). <�Парламент є вищим представницьким органом народу республi- ки Молдова i єдиною законодавчою владою держави> (ст. 60-I Конституцiї Молдови). <�Найвищим державним представницьким органом є Олiй Мажлiс Республiки Узбекис тан, який здiйснює законодавчу владу> (ст. 76 Конституцiї Узбекистану). Порiвняльний аналiз дозволяє стверджувати, що серед наведених понять найбiльш оптимальним видається поняття парламенту Молдови, яке закрiплює молдовська Конституцiя. Повертаючись до України i пiдсумовуючи дослiдження розглядуваного питання, можна запропонувати конституцiйне поняття Верховної Ради у такiй редакцiї: єдиним представницьким органом українського народу i єдиним органом законодавчої влади в Українi є парламент - Верховна Рада України. Конституцiйне поняття парламенту асоцiюється з адекватним наповненням його комплексом норм, процедур i можливостей, сукупнiсть яких становить цiлiсний i завершений конституцiйно-правовий статус загальнодержавного представницького органу українського народу. Домiнантою концепцiї парламентської реформи є доктринальне положення теорiї суверенiтету народу, теорiї I розподiлу влад i теорiї парламентаризму, суть якого поля^гає в тому, що де-юре i де-факто провiдне мiсце в системi ^розподiлу влад посiдає парламент. Необхiдно наголосити: ^вiдмова України вiд iдеї повновладдя Верховної Ради i *'' сприйняття принципу розподiлу влад не змiнюють це доктринальне положення. Згiдно з концептуальною iдеєю парламентаризму загальнодержавний представницький орган народу будь-якої країни є парламентом тiльки за умови, коли вiн конституцiйно i фактично володiє комплексом необхiдних i важливих прерогатив. До них належать: прийняття законiв, прийняття бюджету, парламентський контроль. У разi вiдсутностi у представницького органу народу перелiчених прерогатив, вiн не є парламентом, незалежно вiд конституцiйного вiче/ 9 (66) 1997 найменування, а його роль в державному механiзмi стає фiктивною. Аналiзуючи з таких позицiй дiючу конституцiйну мо- дель Верховної Ради України,доходиш висновку про те, що нормативне визначення Конституцiєю Верховної Ради України парламентом не одержало адекватного наповнення i забезпечення конкретними конституцiйними гарантiями, положеннями.процедурами i можливостями. Звiдси випливає другий висновок: еволюцiя Верховної Ради України у напрямi парламентаризму на базi сучасних конституцiйних основ неможлива тому, що Конституцiя не гарантує Верховнiй Радi вирiшення нею всiх питань виключної компе тенцiї парламенту. А за вiдсутностi таких гарантiй парламент будь-якої країни є безвладним, безплiдним утворенням. Україна ж потребує не подiбного утворення, а парламентаризму, як укорiнення парламентських прерогатив у повсякденнiй дiяльностi державних органiв, що служить вираженням i водночас пiдтримкою свободи людини, свободи суспiльства i демократичного розвитку держави. Рiшення цього надзвичайно важливого питання i завдання диктує необхiднiсть парламентської реформи. Виокремлюючи стрижневий напрям парламентської ре форми, слiд зазначити, що це, передусiм, побудова такого конституцiйного фундаменту, який би забезпечував Верховнiй Радi конституцiйнi основи справжнього служiння своєму соцiальному призначенню - оптимально здiйснювати законодавчу функцiю єдиної державної влади. У такому контекстi неможливо не зауважити, що чинна Конституцiя не сприяє динамiзацiї законодавчої дiяльностi Верховної Ради. Бiльше того, Основний Закон прямо або опосередковано закрiплює механiзми, котрi перешкоджають розвитку Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади в Українi. Всупереч принципу розподiлу влад Конституцiя встановлює реальнi гарантiї, можливостi i процедури пiднесення над Верховною Радою Президента i Конституцiйного суду.якi вправi остаточно вирiшувати долю прийнятого Верховною Радою закону, що перетворює єдиний представницький орган законодавчої влади в Українi лише в законообговорюючий орган. Таке становище мiстить руйнiвний заряд не тiльки для першої гiлки, а й для всiєї системи розподiлу влад. ВДОСКОНАЛЕННЯ конституцiй- них основ становлення i розвитку Верховної Ради як юри Вiче/ 9 (66) 1997 45 дично i фактично єдиного органу законодавчої влади в Українi вимальовується в рiзних напрямах. Видiлимо передусiм проблеми, що торкаються доктрини абсолютно обмеженої компетенцiї Верховної Ради України. Ця доктрина акумульована у ст. 92 Конституцiї. Вона визначає коло питань,якi Верховна Рада вирiшує шляхом прийняття законiв (всього ЗI пункт). Тим самим конституцiйне закрiплюється обмеження сфери законодавчої дiяльностi парламенту, оскiльки приймати закони з питань, якi не входять до перелiку, Верховна Рада не вправi. Таким чином. Конституцiя вiдкриває простiр для первинного нормотворення Президента України та iнших органiв, що суперечить принциповi розподiлу влад. З метою усунення цього недолiку необхiдно доповнити ст. 92 Конституцiї новим правилом, суть якого в тому, щоб закрiпити право Верховної Ради приймати закони також з iнпiих,крiм визначених перелiком питань,якi,згiдно з Конституцiєю України, належать до повноважень Верховної Ради. Тодi на рiвнi Основного Закону набуде втiлення iнша доктрина - доктрина обмеження законодавчої сфери українського парламенту компетенцiєю, що закрiплена за Верховною Радою Конституцiєю України. Концепцiя прийняття законiв, необхiдних для здiйснен- ня всiх повноважень, вiднесених Конституцiєю до вiдання парламенту, вiдома свiтовому конституцiоналiзму. Вiзьмiмо Конституцiю США. Роздiл 8 ст. I перелiчує права американського конгресу (17 пунктiв), а останнiй пункт (п. 18) уповноважує конгрес <�видавати всi закони, котрi будуть необхiднi для здiйснення як вищевказаних прав, так i всiх iнших прав, якими ця Конституцiя надiляє Уряд Сполучених Штатiв, його департаменти або посадових осiб>. Стаття 92, що аналiзується, наведеним недолiком не вичерпується. Вона закрiплює ще один механiзм обмеження законодавчої сфери загальнодержавного представницького органу народу. А саме: з низки питань, включених у перелiк, Верховна Рада повноважна визначати i встановлювати лише <�засади>, або <�основи>. Назвемо, зокрема, основи соцiального захисту; основи державної служби; засади утво рення i дiяльностi полiтичних партiй, iнших об'єднань громадян, засобiв масової iнформацiї; засади мiсцевого самоврядування. 46 М""/ 9 (66) 1997 У кiлькiсному вираженнi частка <�засад> i <�основ> щодо загального перелiку досить вагома.А конкретнi данi виглядають так. Весь перелiк питань, що визначає законодавчий простiр Верховної Ради, як уже зазначалось, мiстить ЗI пункт. Iз них дев'ять закрiплюють засади> ( 5,8,9,10,11,14, 15,22,1) i чотири - <�основи> (6, 12,14, 17). Це означає, що з питань, перелiчених у вказаних тринадцяти пунктах, Верховна Рада, виходячи iз змiсту ст. 92, не може здiйснювати повне законодавче регулювання, а лише обмежене - рамочне. Отже, Конституцiя створює поле для первинної нормотворчосгi Президента та iнших органiв, яке гарантується вiдповiдним суб'єктам Основним Законом поза межами встановлених ним <�засад> та <�основ>. Таким чином, в однiй i тiй же статтi проводиться ще одна лiнiя на звуження компетенцiї парламенту на користь Президента i Кабiнету Мiнiстрiв. Усунення розглядуваного антипарламентського механiзму пов'язується з виключенням iз ст. 92 Конституцiї <�засад> та <�основ>. Внесення вiдповiдних змiн у пункти: 5,6,8,9,10,11,12,14,15,17,22,1 ст. 92 Конституцiї знiме наявнi у цiй статтi бар'єри i дасть Верховнiй Радi змогу вирiшувати у формi закону весь комплекс питань, що конституцiйне вiднесенi до повноважень Верховної Ради. Доктрина закритого перелiку викликає обгрунтовану критику, зосереджену переважно на тому фактi, що ця <�новацiя> звужує предмет законодавчого регулювання парламентом суспiльних вiдносин. Але є ще один надзвичайно важливий, проте менш вi- домий аспект, котрий поки що не дiстав належної наукової розробки. Йдеться про те, що доктрина, про яку мова, породжує негативнi наслiдки також в галузi теорiї i практики закону. \\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\ Рiч у тiм, що обмеження законодавчої компетенцiї парламенту обумовлює втрату законом як унiверсального характеру, так i вищої юридичної сили. Розхитується фундаментальний принцип верховенства закону в iєрархiї нормативних актiв. Наведене доповнює аргументацiю щодо необхiдностi реформування ст. 92 Конституцiї України. Механiзм обмеження Верховної Ради як єдиного законодавчого органу побудовано також за допомогою iнших конституцiйних iнструментiв. З цiєю метою використовується iнститут всеукраїнського референдуму. На особливу увагу заслуговує питання про суб'єкти призначення все- Чiче/ 9 (66) 1997 народного волевиявлення. Коли попереднiй головний акт України вiдносив прийняття рiшень про проведення всеукраїнських референдумiв до виключного вiдання органу народного представництва (п.18,ст.97),то новий - закрiплює двох суб'єктiв призначення всенародного волевияв лення. Цс - Верховна Рада i Президент (ст. 73; п. 2 ст. 85; ' п. 6 ст. 106; ст. 156). При цьому чинна Конституцiя мiстить записи, що гарантують пiднесення глави держави над загальнодержавним представницьким органом у сферi прий- ,' ^ няття рiшень референдною процедурою. Це досягається - ^незрозумiлим i дивним визначенням питань, якi станов , дiлять предмет референдумiв, призначуваних парламентом i Презвдентом. Однак цiлком зрозумiле тiльки одне - те, що критерiєм розчденування об'єкта референдуму i суб'єктiв його призначення служить забезпечення переваг глави держави над законодавчим органом. Як передбачають ст. 73 та ст. 85, п. 2, Верховна Рада уповноважена призначити всеукраїнський референдум тiльки з одного питання - про змiну територiї України. Але! Норма - принцип Основного Закону з дослiджуваного питан- ня проголошує чiтко i ясно: <�Територiя України в межах iснуючого кордону є цiлiсною i недоторканною> (ст. 2). Наявнi протирiччя: ст. 73 Конституцiї суперечить ст. 2 цього акта. Виходячи з теорiї спiввiдношення конституцiйних норм, вони є нормами Основного Закону, але мають неоднакову юридичну силу. Примат - на сторонi норм принципiв. Вказане положення одержало втiлення в Конституцiї України, що рельєфно вiддзеркалює порядок внесення змiн до рiзних роздiлiв Основного Закону. Екстраполюючи це положення на розглядувану нами проблему, доходимо дивного висновку: конституцiйний статус Верховної Ради як суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму... - уявний, вигаданий, удаваний, позiрний?! Iншими словами, об'єкт референдуму, стосовно якого Верховна Рада конституюється суб'єктом його призначення, - фактично вiдсутнiй. Реальнiсть, отже, така, що практично Верховна Рада не є суб'єктом призначення всеукраїнського референдуму взагалi!? На вiдмiну вiд наведеного, статус Президента України як суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму гарантується чiткими, конкретними i широкими прерогативами в надзвичайно важливих сферах. Передусiм вони включають конституцiйну матерiю. Йдеться про змiни Основного Закону. Правом внесення до Верховної Ради зако- Вiче/ 9 (66) 1997 нопроекту про внесення змiн у роздiли: <�Загальнi засади>, <�Вибори. Референдум>, <�Внесення змiн до Конституцiї України> ст. 156 надiляє двох суб'єктiв - Президента України або не менш двох третин депутатiв вiд конституцiйного складу Верховної Ради. У разi його прийняття не менше нiж двома третинами конституцiйного складу парламенту законопроект затверджується всеукраїнським референдумом. Право його призначення надано тiльки Президентовi. Крiм конституцiйного референдуму. Основний Закон закрiплює главу держави також суб'єктом, що проголошує всеукраїнський референдум, iнiцiатором якого виступає |
|
Питання для підготовки до заліку з дисципліни «Адміністративне право України» Предмет адміністративного права та його переосмислення в умовах правової реформи |
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,... |
|
«Особливості впровадження Столипінської аграрної реформи в Оріхівському краї» Розділ ІІІ. Підсумки реформи та її вплив на соціально-економічні процеси Оріхівського краю |
Історичний розвиток ідеї народовладдя А тому, здавалося б, нам тепер досить запровадити в Україні світовий досвід народовладдя і не утруднювати себе подальшими теоретичними... |
|
Уласа Самчука «Марія» Мати гарну мету мало. Потрібно формувати характер, сталити волю, аби досягти її. Уласу Самчуку це вдалося. Його творчість справді... |
Виховний захід на тему Україна – країна смутку і краси, радості й печалі, розкішний вінок із рути й барвінку, над якими світять яскраві зорі, це історія... |
|
Мета. Розширити поняття про незалежність і волю держави та значення... України; формувати національну свідомість, належність до рідної землі, народу, мови, історії; розвивати бажання бути активним учасником... |
Верховна Рада України від імені Українського народу громадян України... Верховна Рада України від імені Українського народу громадян України всіх національностей |
|
«Доти буде Україна, поки будуть козаки» Мета Мета: розширити уявлення учнів із теми виникнення козацтва,допомогти їм зрозуміти явище Запорозької Січі як державно-політичного... |
Тема Емоції та почуття. Воля. Вольовий акт Зміст понять «емоції», «почуття», «переживання»; «воля», «вольовий акт», «вольові якості» |